Зрошування, зрошення, іриґація, штучне зволоження ґрунту для одержання високих і постійних урожаїв с.-г культур, там, де для їхнього розвитку надто мало атмосферних опадів. 3. здійснюється за допомогою гідротехн. споруд і аґромеліораційних заходів; через велику витрату праці й коштів на зрошених землях (3. з.) плекають гол. цінні с.-г. культури. 3. є однією з галузей водного господарства і одним з видів водопостачання.

На Україні 3. застосовують перев. в півд. її частині. До революції 3. не відігравало великої ролі і його стосовано гол. в околицях великих міст півд. України; 1916 р. 3. з. займали 6000 га. Система 3. поширилася в 1930-их рр., а ще більше після другої світової війни. 3. з. займають в УССР 1940 р. � 102 000 га, 1950 � 159 000, 1955 � 220 000 га (в усьому СССР � 11 млн га).

До пол. 1950-их рр. 3. відбувалося гол. чином за рахунок використання вод невеликих місц. річок і місц. стоку. 3. з. УССР становили 1955 ледве 0,5% всієї с.-г. площі, а 94,5% їх знаходилася в півд. Україні. В дійсності лише 67% земель із зрошувальною мережею було фактично полито, гол. через недосконалість розподільної мережі каналів та брак техн. устаткування. 3. з. використовують насамперед під городи і баштани (64% всієї 3. з.), під сади, ягідники та виноградники (разом 17%); з зернових культур на 3. з. плекається лише риж. Взагалі без 3. управа згаданих вище культур була б на посушливому півдні майже неможливою.

До певної розв�язки боротьби з посухою приступлено щойно в останні роки шляхом будівництва великих зрошувальних систем з використанням води великих рік � передусім Дніпра; їхня реалізація пов�язана з комплексною розв�язкою проблеми �Великого Дніпра� (див. Дніпро). До найважливіших з них належать: Інгулецька зрошувальна система (60 000 га), система Півд.-Кримського каналу (50 000 га зрошеної землі і бл. 300 000 га обводнених) і Півн.-Укр. каналу, Симферопільське водоймище з Салгирською системою 3. та ін. Деяке значення для 3. мають Донецька-Донбаський канал та Дніпрово-криворізький, гол. значення яких полягає в постачанні техн. й питної води для Донбасу й Криворіжжя. Після закінчення цих споруджень, себто в 1959�60 рр. зросте площа 3. з. УССР до 400 000 га, а після їх розбудови й.реалізації нових до бл. 1 млн га.

Ще більше значення 3. має для посушливих частин Сх. Передкавказзя вже на межових укр. землях, де іригаційні системи збудовані частково ще в 1920�30-их рр. і використовують воду великих рік � Кубані, Дону, Терека. Вони обіймають 4 зрошувальні системи: Кубансько-Єгорлицьку (канали � Невинномиський, Право-Єгорлицький, Ліво-Єгорлицький); Кубансько�-Калауську (канали � Кубансько-Калауський, Калаусько-Кумський, Ставропольський); Терську (канали � Терсько-Кумський, Кумсько-Маничський, або Чорноземельський Під�єргенинський); Волзько-Донську (канали � Донський магістральний, Нижнє-Донський, Озівський). [В. Кубійович]