Зубні приголосні (передньоязикові), звуки, творені зімкненням і проривом або лише наближенням передньої частини спинки язика та його кінчика до верхніх сікачів (експльозивні: т, д; носове н; спіранти: с, з; і палятальні, допарки до них: ть, дь, нь, сь, зь, під час вимови яких спинка передньої частини язика наближається до твердого Піднебіння). Якщо зімкнення згаданих органів мови переходить у процесі артикуляції в щілину, постають африкати (дз, ц) з палятальними допарками: (дзь, ць). Від вібраційних рухів кінчика язика проти ясен за горішніми сікачами постає вібрантне р (з палятальним допарком рь, � при одночасному піднесенні середньої частини язика до твердого піднебіння); при зімкненні кінчика язика з горішніми яснами за сікачами та при одночасних бокових щілинах (між краями язика й черінними зубами) постають лятеральні л, ль (див. ще паляталізація). У вживанні 3. п. особливістю укр. мови є те, що перед е, и вони виступають тільки в твердому варіянті, за винятком тих категорій, де пом�якшення зумовлене морфологічно (сине, життєпис). Іст. зміни в системі 3. п. полягали в ствердінні праслов. нь, ль; у ствердінні рь у всіх позиціях, крім перед а, у, о � царя, царю, але цар, царем (у півн. говірках рь стверділо в усіх позиціях, імовірно в 10�11 в. � бура замість буря, а в великій частині півд.-зах. далеко пізніше � бурйа), нарешті у впровадженні африкати дз у 16 в., правдоподібно під впливом контактів з балканськими мовами. [О. Горбач і Ю. Шевельов]

Книгарня Горизонт