Зимові походи Армії УНР, військ. партизанські операції � рейди з�єднань Армії УНР в запіллі Добровольчої і больш. армій в 1919�20 і 1921 рр.

Перший З. п. тривав від 6.12.1919 до 6.5.1920, себто до з�єднання рейдуючих частин з відділами Армії УНР, що стояли на протибольш. фронті тоді вже в союзі з поль. армією. Після того, як в кін. 1919 р. большевики почали окупувати Правобережжя, зайняте здебільша військами Денікіна, а з заходу рештки території під владою УНР займали поляки, уряд УНР вирішив ліквідувати реґулярний фронт, здемобілізувати небоєздатних вояків, а боєздатні частини послати у вороже запілля для ведення партизанської боротьби аж до часу, коли буде знову можливість створити регулярний фронт.

Частини Армії УНР, які брали участь в першому З. п., перебували під гол. командуванням ген. М. Омеляновича-Павленка; його помічником був ген. Ю. Тютюнник, начальник штабу полк. А. Долуд. При армії існували постійно політ. референти, призначені урядом УНР для зв�язку між ним, військом і населенням; з армією був в контакті і деякий час перебував з нею прем�єр І. Мазепа. Бойові з�єднання обіймали такі групи (з лютого 1920 � дивізії): Запор., створена з решток кол. Запорізького Корпусу (командир ген. А. Гулий-Гуленко); Київська, до складу якої увійшли рештки кол. дивізій � 5; 9 і 12 та уцілілі групи Січових Стрільців (ген. Тютюнник); Волинська (ген. О. Загродський). Спочатку з�єднання першого З. п. оперували між червоною армією та військами Денікіна на Єлисаветщині. Після пересунення больш.-денікінського фронту на півд. укр. частини далі просувалися на схід в запілля большевиків, перейшовши в лютому 1920 за Дніпро на Золотонощину. В квітні рейдуючі частини в боях пробивалися назад, щоб об�єднатися з укр. відділами на поль.-больш. фронті, що і сталося 6.5.1920 в р-ні Ямполя.

Під час першого З. п. з�єднання Армії УНР промаршували бл. 2500 км, беручи участь в боях за міста: Липовець, Жашків, Умань, Канів, Черкаси, Сміла, Золотоноша, Ольвіопіль, Голованівське, Гайсин, Вознесенське (захоплення великих військ. трофеїв 14 сов. армії), Ананьїв і Балта. В першому З. п. брало участь за різними джерелами 3�6 тис. старшин і козаків. Учасників його нагороджено відзнакою Залізного Хреста (див. також ЕУ І, стор. 524�25).

Другий З. п., або Листопадовий рейд (також Льодовий похід) відбувся в листопаді 1921 р., коли вже уряд УНР і роззброєна армія УНР перебували в Польщі, а на Україні не вгамовувався повстанський рух. Сміливий плян рейду в запілля большевиків мав на меті скоординувати повстанські дії і призвести до повалення сов. режиму на Україні. Відділи під назвою Укр. Повстанчої Армії складалися з добровольців з-поміж інтернованих в Польщі вояків УНР. Цей зав�язок Повстанчої Армії очолював ген. Ю. Тютюнник, начальником штабу був полк. Ю. Отмарштайн.

Гол. волинською групою (800 бійців) командував Тютюнник, другою, подільською (400 бійців), підполк. М. Палій, а пізніше полк. С. Чорний; басарабська група ген. Гулого-Гуленка не виявила поважніших дій і за кілька днів повернулася з України на рум. територію; бійці всіх груп були погано одягнені й слабо озброєні. Подільська група вирушила в похід 25.10, пройшла з успішними боями Поділля, при чому розбила сов. кінноту й сама перетворилася на кінну групу та вийшла на .Київське Полісся (с. Вахнівка, 60 км на півн. від Києва), звідти повернула через Волинь на зах. і 29.11 перейшла поль. кордон. Волинська група вирушила в похід 4.11 (див. карту), 7.11 здобула Коростень, проте не спромоглася його втримати, дійшла на сх. до с. Леонтівки, але; втративши надію на з�єднання з подільською групою і на поповнення вивінування, повернула на зах. Під час повороту повстанці були оточені в р-ні м-ка Базару больш. кавалерією Г. Котовського; в бою під Малими Міньками (17.11) частина бійців полягла, більшість (443) потрапила до полону, з яких розстріляно під Базаром 359 (23.11.1921), а решту 84 старшин і козаків передано больш. слідчим органам. Всього 120 людей із штабом групи вийшло з оточення і добилося 20.11 до поль. кордону. Трагічний другий З. п. був останнім збройним виступом Армії УНР проти больш. окупації України.

Література: Тютюнник Ю. Зимовий похід 1919�20 рр. Коломия 1923; Базар, зб. Ін-ту Военно-Іст. Т-ва. Каліш 1932; Омелянович-Павленко М. Зимовий похід. Каліш 1934; Доценко О. Зимовий похід. В. 1935; Мазепа І. Україна в вогні й бурі революції 1917�21, т. II. Мюнхен 1951. [Р. М].