В основі дослідження – драматична й цікава сімсотлітня історія твердині православ’я на святій Почаївській горі. Огляд подій двох найскладніших періодів існування обителі – польського та російського – завершується 30-ми роками XX століття. Детально розповідається про головні лаврські святині – цільбоносну стопу та чудотворну ікону Божої Матері, чудотворні мощі святих; аналізуються чудеса, які в різні часи творилися на цьому місці; описуються зруйновані і відновлені церкви, їх архітектурні особливості та змістове наповнення іконостасів тощо. Головною ідеєю твору стала незламність духу українського народу, вірність вірі своїх батьків, готовність і вміння кращих представників цього народу боронити свої національні святині.
 

Пропонований тлумачний словник-довідник – одна із перших спроб у вітчизняному мистецтвознавстві зібрати, осмислити та узагальнити все напрацьоване у цій царині. Пропонований словник-довідник містить майже 2000 термінів, що вживаються у мистецтвознавстві. Терміни та вирази впорядковані за алфавітом з відповідними наголосами, а їх тлумачення – докладне і доступне. Окрім цього, автор використовує систему посилань, виділених світлим курсивом, що дозволяє доповнити тематично пов’язані між собою матеріали додатковою інформацією. У словник-довідник увійшли не лише сучасні терміни, а й такі, що побутували в давнину і часто зустрічаються в літературних джерелах з історії мистецтва. Словник-довідник термінів з образотворчого, декоративно-ужиткового та театрально-декораційного мистецтв, дизайну, архітектури та мистецтвознавства допоможе усім зацікавленим поглибити свої знання з національної та світової культури й художньо-мистецької практики. Він пригодиться не лише фахівцям, а й широкому загалу, чия діяльність тим або іншим чином пов’язана з мистецтвом. (фрагмент Вступу)
 

Полец Анджей, Віра і надія. Київська Церква у злуці з Римом 1596–1996, Філадельфія 1997, ціна 50.00 грн.

Як засвідчують історичні пам ятки, християнська віра на Руси-Україні має вселенське апостольське походження. Ці пам’ятки зв’язують початки християнства на Руси з проповідями св. апостола Андрея і св, Климента Папи в Криму. Відомо також, що великі слов’янські апостоли св. Кирило і Методій. просвітителі і засновники слов’янського письма, ісповідували католицьку віру і були місіонерами Риму на східних землях. Після папського посольства до Києва 977 року відносини між Руссю і Римом були дуже приязні і Русь визнавала примат Апостольського Престолу. Проте церковна єдність була порушена, Непорозуміння, що виникло між константинопольським Патріярхом Керулярієм і головою папської делегації кардиналом Гумбертом, стали трагічними для всього християнства – вони призвели до поділу Церкви в 1054 році між Константинополем і Римом. І тільки 1965 року на другому Ватиканському Соборі константинопольський Патріярх Атанагор і Папа Павло II анулювали акти 1054 року. щоб уможливити працю над відновленням єдности Церкви, єдности, яка несе на собі печать Христової установи. Однак ще чотири століття тому кроком до такої єдности стала Берестейська Унія, яка була відродженням давнього стремління до збереження Вселенської Церкви в Україні і Білоруси. Безпосереднім поштовхом до унійного відруху був занепад Церкви на українських і білоруських землях в XVI столітті. Богословська освіта часто була неповною, а єпископами, що їх призначали королі, нерідко ставали люди належно не підготовлені, без покликання. “Всі люди одноголосне говорять: якщо не виправиться в Церкві беззаконня, то вкінці розійдемося, відступимо під римський послух і будемо жити в безтурботному спокою” – писали 1592 року до Царгородського Патріярха Єремії члени львівського братства Успення Божої Матері. Сьогодні перейшовши важкі випробування Греко-Католицька Церква врочисто святкує 400-літній ювілей Берестейської Унії, акту. який за висловом Патріярха Йосифа Сліпого, став зенітною точкою у виявах вселенської віри в Україні, розбудив національну свідомість і врятував народ від загибелі. Берестейська унія, писав він, це не відірвана і не припадкова подія, але органічна ланка в історичному ланцюгові оборони єдности Вселенської Церкви в Україні і Білорусії.
 

Словник містить близько 2000 найменувань спеціальних понять та реалій східнохристиянського церковного обряду (серед яких номенклатура богослужбових книг та еортоніми – назви церковних свят, постів, днів, тижнів). Крім тлумачень відповідних термінів, Словник подає термінографічний опис сучасного стану української церковно-обрядової термінології. З цією метою він фіксує фонетичнії словотвірні, лексичні, синтаксичні та орфографічні варіанти церковно-обрядових термінів, а також застарілі, рідковживані, ненормативні з погляду терміновживання спеціальні лексеми (професіоналізми, професійні жаргонізми). Словник розрахований на широке коло користувачів: священнослужителів, літургістів, студентів духовних навчальних закладів, працівників церковних видавництв та журналістики, як також на мовознавців (лексикологів), релігієзнавців, культурологів, усіх, хто є чи планує стати активним учасником християнського богослужіння.
 

Автор подає погляд східного богослов’я на християнське Подружжя. “Ця книжка є гімном на честь краси і величі людини, що перебуває у відносинах з иншою людиною, в подружжі чи приязні”. Вона, на прикладі свв. Йоакима та Анни, вчить як стати мистцем у вираженні своєї любови, осягнути радість і гармонію, перетворюючи сіру буденність в джерело щастя. Легка у сприйнятті книга призначена для усіх, хто прагне бути щасливим у подружжі.
 

Наше історичне введення до Служби Божої розділюється на п’ять розділів. У першому розділі подані загальні поняття про Службу Божу. Тут коротенько зібрана догматична наука Католицької Церкви про Службу Божу, себто про її установу, істотне завдання й характер. У другому розділі начеркнений історичний розвиток Служби Божої від її установи на Тайній Вечері аж до п’ятого сторіччя, себто до часу, в якому можна завважити поділ Служби Божої на її різні літургійно-обрядові типи. Третій розділ присвячений візантійсько-слов’янській Службі Божій. Тут мова про походження й історичний розвиток Служби Божої, приписуваної св. Іванові Золотоустому та короткі відомості про інші формулярі Служби Божої у візантійсько-слов’янському обряді. Зокрема згадана тут доля Служби Божої на слов’янському грунті та її обрядова сторінка у двох її редакціях: ніконівсько-московській і могилянсько-українській. У четвертому розділі розглядаємо обрядовий розвиток Служби Божої в Українській Католицькій Церкві від Берестейської Унії (16-те сторіччя) аж до наших часів. Цей розділ найобширніший з усіх, бо автор старався подати коротку історію обрядового питання, як теж з’ясував деякі характеристичні ціхи обрядового розвитку в Українській Католицькій Церкві. Останній розділ займається літургійними кометарями від патристичної доби аж до наших днів. Цей розділ має на меті познайомити читачів із багатою літературою про Службу Божу, про методи пояснювання її текстів і обрядів, зокрема ж про символіку Служби Божої.
 

“Катастрофа сталася несподівано. У першій половині XIII ст. з глибини Азії посунула на Європу навала монголо-татарських племен, яким, здавалося, не було ліку. Київська Русь впала під їхніми ударами однією з перших і як держава перестала існувати. Такою була плата за князівські усобиці та братовбивчі війни за Київський престол. Як же позначилися ці важкі часи на ікономалярстві? Що сталося з українською іконою в безрадісну добу Середньовіччя? На жаль, пам’яток ХІІІ–ХV століть збереглося так мало, що відповідь на ці питання буде далеко не повною. Але одне можна сказати з певністю – ікона стала ще більшим духовним виразником народу, аніж до ворожого нашестя. Давно помічено, що коли людина або цілий народ потрапляє в критичну ситуацію, то многократ зростає віра в Бога як останню надію. Ось чому від цієї доби ми майже не маємо пам’яток світського мистецтва – все пройняте християнською релігійністю, молитвою до Бога про помилування і позбавлення від ворогів. В іконі цього часу зміцнюється ідея захисника-оберега від небезпеки. Поряд з ранньохристиянськими святими дедалі частіше зображуються українські мученики за віру (Борис і Гліб), князь Володимир і княгиня Ольга, засновники Київського чернецтва Антоній і Феодосій Печерські. Але на чолі, звичайно, образи Ісуса Христа і Богородиці. Саме через Діву Марію виявлялося палке бажання пригнобленого народу, щоб її любов до сина Ісуса перейшла й на тих, хто молиться Синові Божому. Шукання Богородичного заступництва – наскрізна тема української середньовічної ікони”. У книзі розкриваються особливості розвитку української ікони від хрещення Київської Русі до нашого часу. Дається періодизація історії ікономалювання, висвітлюються перебіг стилів і характерні риси української ікони, які відрізняють її від інших ікономалярських шкіл, аналізуються осередки та школи ікономалювання. Значна увага приділяється продовженню національних ікономалярських традицій у діаспорі.
 

1 2 3 4 5 6

Книгарня Горизонт