Луцьке, Луцьк (ІІІ�6), м. на зах. Волині, положене над р. Стиром на пограниччі Волинської лісостеп, височини і Волинського Полісся; центр Волинської обл.; 63 000 меш. (1961), в тому ч. бл. 80% українців.

Вперше Л. згадується в літопису під 1185 (також Лучеськ), але існувало вже давніше (мабуть, у 10 в. було центром племени лучан); сліди давнього заселення сягають неоліту. За Київської держави Л. було з 1154 р. стольним городом окремого князівства, з 1225 входило деякий час до Володимирського князівства, згодом до Галицько-волинської держави. 1340 р. Л. перейшло під владу Любарта Гедиминовича, який збудував тут великий оборонний замок, і стало столицею удільного Волинського князівства (1340�84 і за Свидригайла � 1440�53) в межах Лит. держави; пізніше воєводське м. Після Люблінської унії 1569 належало до Польщі.

Найбільше значення Л. мало в 15�16 вв., коли, завдяки своєму положенню на перехресті шляхів (з зах. на сх. і з-над Чорного м. на Литву), було одним з гол. торг. міст України. У той час поселилися тут караїми з Криму; ще давніше � вірмени. 1429 р. в Л. відбувся відомий з�їзд евр. монархів, організований В. кн. Витовтом. Л. було також важливим осередком укр. рел. і культ. життя: у 13 в. стало осідком єпархії і бл. Л. постав Жидичинський монастир св. Миколая, 1617 р. засновано Луцьке Хресто-Воздвиженське Братство, одне з визначніших на Україні, а при ньому (з 1621) школу; з поль. шкіл з 1614 р. діяла Єзуїтська Колегія. З 17 в. Л. занепало, за Росії (з 1795) стало пов. м. Волинської губ. (цетр Волині перенесено до Житомира), 1864 р. мало ледве 5000 меш. Згодом зростало: 1897 р. � 14800 (в тому ч. 79% жидів), 1912 � 26 600; до першої світової війни Л. було рос. фортецею. 1917�19 рр. Л. було в межах укр. держави, в травні 1919 р. його зайняли поляки після боїв з укр. холмською дивізією. [...]

Старе м. положене на підвищеній частині меандру Стиру, оточене його відногами й болотами (див. карту). В пізніші часи м. розвивалося в півн. напрямі до зал. станції, за останні часи також в зах. і півд.-зах. � на лівому березі Стиру. З пам�яток старовини найвизначнішими є рештки т. зв. Любартівського замка, оборонної споруди, розташованої на невисокому горбі в трикутнику між р. Стиром і Глушцем. З неї залишилися рештки стін і укріплень замків: Верхнього (13�14 вв., перебудований 15�17 вв.) з баштами Владичою, Надворітною і Стировою та Нижнього або Окружного (14�16 вв.). Найвеличнішою сучасною будівлею в Л. є латинський барокковий костьол (поєзуїтський), збудований 1619�20 рр. З давніх укр. храмів залишилося мало: нема слідів катедрального собору, що містився в замку, церкви св. Дмитрія (14 в.) й ін.; церква св. Покрови (однонавна й одноапсидна) перебудована з руїн стародавньої церкви з 15 в., Воздвиженська, відбудована 1890 з залишків кол. братської церкви (1619�20). Поза старим м. є сучасний бароковий правос. собор, збудований 1754 р. на місці давньої дерев�яної церкви (з 1648). [фрагмент статті В. Кубійовича в Енциклопедія Українознавства, т. 4]