У 19 в. П., як губ. центр і осідок ген.-губернатора «Малоросії», була цілковито реконструйована за т. зв. ген. планом, затвердженим у Петербурзі 10.2.1803. Давні фортифікації були знищені, а центром м. стала нова Кругла площа діаметром 345 м, від якої розходилися у вісьмох напрямках радіальні вулиці, які сполучали окремі частини м. У центрі Круглої площі був споруджений монумент Слави на честь перемоги Росії над шведами й укр. військами, вірними гетьманові Мазепі. Гол. вулицею П. стала Олександрівська (нині, Радянська), яка сполучала давню фортифіковану частину м. з Круглою площею (її перетворено у 1840-их рр. на міський сад).

Значення П. зросло у зв’язку з тим, що 1808 р. була створена окрема Полтавська єпархія (до 1847 р. з осідком у Переяславі, пізніше у П.). Багато для розвитку П. зробив ген.-губернатор кн. О. Куракін. На екон. зростання П. вплинуло поселення у 1808 р. 54 родин німців, які розбудували текстильну (суконну) пром-сть, перенесення 1852 р. до П. з Ромна одного з найбільших на Україні ярмарків — Іллінського (гол. торгівля вовною й кіньми; у 1863 р. на ярмарку продано краму на 16,9 млн карб.) та будова залізниць (гол. у 1870—90-их рр.). Але в кін. 19 в., у зв’язку з конкуренцією Харкова, екон. значення П. занепало, і вона набула рис провінційного адміністративно-торг. м. з незначною пром-стю, яка мала здебільша кустарний характер, її галузі: харч. (млинарська, броварська, маслобійна, тютюнова та ін.) й легка (панчішні майстерні тощо); на більших пром. підприємствах працювало бл. 2000 осіб. Населення П. досить швидко зростало (у тис.): 1802 р. — 8,0, 1858 — 15,5, 1863 — 29,5, 1897 — 53,7, 1912 — 60,1. Попри зростання населення і значне збільшення забудованої площі, П. ще на поч. 20 в. мала напівсіль. обличчя. Ще 1882 р. ледве 9,4% будинків були кам’яними, 1910 ледве 8% доріг мало тверду підбудову; положені на передмістях, на низовині, садиби (здебільша коз. хутори) мали зовсім сіль. характер (мазанки зі солом’яними стріхами). У кін. 19 — на поч. 20 в. постала низка гарних, перев. гром. призначення споруд, м. ін. будинок Полтавського Земства (1903-07).

Культ. і політ. життя до 1914 р. Ще в останній чверті 18 в. П. почала ставати значним культ. центром. Діти полтавської старшини нерідко студіювали у нім. ун-тах (Паскевичі, Гнідичі та ін.). У 1770-их рр. у П. існувала книгарня (бунчукового товариша П. Паскевича), де можна було дістати й рос. та закордонні вид. Заснування Полтавської («Славенської») Семінарії (1770 — бл. 1780 рр.) також сприяло пожвавленню культ. життя П. Ще більше воно розгорнулося у першій чверті 19 в., набираючи щораз виразнішого укр. характеру. Тут діяли укр. автономісти (В. Капніст, В. Лукашевич та ін.), об’єднані у масонській ложі «Любов к істині» й почасти у Малоросійському Таємному Товаристві. У П. писав свою «Историю Малой России» Д. Бантиш-Каменський. Згодом у 1840-их рр. на Полтавщині поширилася діяльність Кирило-Методіївського Братства (В. Білозерський, Ю. Андрузький, Д. Пильників). У 1861 р. у П. виникла Громада, яка нараховувала бл. 60 чл. (між ними Д. Пильчиків, О. Кониський, В Лобода, В. Кулик, М. Жученко, Є. Милорадович та ін.) і провадила культ.-оов. роботу до урядових репресій у 1863 р.

Упродовж 19 в. у П. існувало кілька сер. шкіл: гімназія (з 1805), ін-т благородних дівиць та духовне училище (з 1818), кадетський корпус (з 1840), духовна семінарія (1797-1819 та з 1862 р.). У цих школах вчилися у 19 в. визначні діячі укр. культури. У гімназії: математик М. Остроградський, письм. Л. Глібов і М. Старицький, історик М. Драгоманов. У семінарії: письм. В. Гоголь (батько М. Гоголя), славіст О. Бодянський; письм. Л. Боровиковський. У Полтавському пов. училищі вчився М. Гоголь (1818—1819). Згодом культ.-наук. життя скупчилося навколо Полтавського Губ. Земства, яке видало бл. 100 тт праць, присвячених вивченню Полтавщини (серед ін. «Материалы для оценки земель Полтавской губернии», «Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии», «Ежегодники Полтавского Губернокого Земства» тощо), а з 1903 р. навколо Полтавської Губерніальної Вченої Архівної Комісії. 1891 р. Полтавське Земство утворило музей.

З П. тіоно пов’язане укр. літ. відродження 19 в. Тут жив і працював І. Котляревський. У П. перебували Л. Боровиковський, М. Старицький (1850-і рр.), О. Кониський, довгий час у П. працювали: П. Мирний (1871—1920) і рос. письм. укр. роду В. Короленко (1903—21). З 1838 р. у П. видавався тижневик «Полтавские Ведомости», а з 1863 р. — «Полтавские Епархиальные Ведомости». Після революції 1905 р. у П. виходив укр. тижневик «Рідний Край» (1905-07); у П. розвинув вид. діяльність Г. Маркевич.

У П. жваво розвивалося театральне життя. Вже 1808 р. тут побудовано театр, один з найстаріших на Україні. З полтавським театром пов’язана діяльність І. Котляревського як драматурга й дир. цього театру (1818—21). Вистави його п’єс «Наталка-Полтавка» та «Москаль-Чарівник» з М. Щепкіном і К. Нальотовою під час ґастролів пересувної трупи Й. Каліновського й І. Штейна поклали поч. укр. проф. театрові. У П. ґастролювали й грали в укр. п’єсах: К. Соленик (у трупах І. Штейна, Л. Млотковського), корифеї укр. театру: М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський з своїми трупами на чолі з М. Заньковецькою, Т. Затиркевич-Карпинською, І. Тобілевичем (Карпенко-Карий), та М. Садовською. 1906 р. у П. М. Садовський організував трупу і підготував репертуар для свого першого стаціонарного театру в Києві (з 1907).

На поч. 19 в. в П. виступали кріпацькі оркестри та хорові капелі. З 1848 р. в П. працював композитор і педагог А. Єдлічка, на поч. 1870-их рр. композитор П. Щуровський. З образотворчих мистців жили і творили у П. у 19 в. скульптор Л. Позен, маляр М. Ярошенко; на поч. 20 в. С. Васильківський, В. Кричевський, П. Мартинович, М. Гаврилко. У П. нар. і вчився у Полтавській Духовній Семінарії С. Петлюра.

Після 1914 р. За короткий час укр. державності П. була жвавим осередком укр. політ. і культ. життя. Вже у травні 1917 р. з ініціативи ТУП тут відбувся з’їзд 600 делегатів з усієї Полтавщини. Губ. комісаром був А. Лівицький, комісаром нар. освіти В. Андрієвський, виходив «Вісник Полтавського Губ. Комітету» (укр. і рос. мовами). [...]