Історія. Назва м. походить найправдоподібніше від р. Харків, хоч рос. історик М. Аристов пов�язує X. з давнім половецьким поселенням Шарукань в околиці .сучасного X. Слід відкинути, як продукт нар. етимології, й переказ, за яким назва X. походить від одного з перших поселенців � козака Харка. Археологічні розкопи на території X. доводять, що тут було поселення вже за бронзової доби у 2 тисячолітті до Хр.; с також знахідки зі скитського (6�3 вв. до Хр.) та сарматського (2�1 вв. до Хр.) періодів; в околицях X. знайдено ранньо-слов. сліди Черняхівської культури (2�6 вв.) та слов. городище Донецьке з княжої доби. Проте, в 12�17 вв. теперішня територія X. належала до Дикого Поля, що його опановували половці, а згодом татари. 17�18 вв. Формально Харківщина належала з поч. 17 в. до Моск. держави, але тут не було жадної влади й осілого населення. Моск. царі розсилали сторожу й розвідувальні групи з служилих людей, будували укріплення й оборонні лінії проти Крим. татар та ногайців: �білгородська�, �ізюмська� та �українська� лінії. Поставали перші поселення � слободи з рос. поселенців, а ще численніші укр. поселення втікачів з Гетьманщини й Правобережжя. У сер. 17 в. вони заснували ряд укр. поселень на Харківщині (див. Слобідська Україна). 1655 ватага укр. козаків під проводом �осадчого� І. Каркача оселилася поблизу харківського укріплення. 1654-55 рр. вважають датою заснування X. (Д. Багалій). Козаки збудували оселю довкола фортеці, що вже існувала раніше на височині між р. Харковом і Лопанню, оточеній лісами і болотами. Моск. воєвода Селіфантов поширив на них свою владу, але у внутр. справи коз. поселенців не втручався, і вони рядили свої Справи за �черкаським звичаєм�. Укр. поселенці допомогли збудувати нове укріплення та несли оборонну військ, службу. 1655 в X. жило бл. 600 служилих людей, а всього населення бл. 2000. Назагал X. у 17 в. був військ.-оборонним форпостом та хліборобським м. Частина меш. займалася ремеслом і торгівлею і жила на території укріплення, але більшість оселювалася в слободах навколо укріплення й займалася хліборобством. Селяни мали право користуватися землею, займалися ремеслам і зберігали коз. вольності. 1660�62 добудовано нове приміське укріплення, а в старій фортеці постали нові військ. (башти, брами, порохівня) й адміністративні (�государев� двір й ін.) споруди та церкви. У 1670-их рр. фортеця занепала і почала називатися Старим м., а острогом звалося нове укріплення, побудоване за воєводи Сухотіна. X. збільшувався навколо фортеці, а його міська територія на поч. 18 в. поширювалася за рр. Лопань і Харків. За рос.-швед. війни, у зв�язку з виступом І. Мазепи й заворушенням донських козаків, Петро І доручив розбудувати харківське укріплення. 1724 X. уже нараховував 61 вулицю і 1300 дворів. Царський уряд почав також накладати додаткові грошові й службові обов�язки на населення, зокрема на козаків-підпомічників, поступово обмежено вибір коз. старшини. У висліді призначення царського бригадира при коз. полку та втручання військ. начальства полкова старшина зазнала обмежень. Повинності козаків на користь царської армії ставали щораз важчими. 1732 була спроба замінити слобідські коз. полки на армійські. Заснований 1659�60, Харківський полк як адміністративно-військ. одиниця належав до найбільших у Слобідській Україні. 1732 він нараховував 135 осель, у яких жило 75 000 меш., у тому ч. 5 870 коз. У складі полку було 18 сотень. Через малу кількість некоз. (рос.) населення на території полку 1706 тимчасово ліквідовано воєводське управління, а влада полкової старшини поширилася на все населення. Бувши полковим м., X. став адміністративним осередком; тут діяли полкова канцелярія і суд. Старшину обирали на коз. радах, але її затверджував царський уряд. До видатних полковників належали І. Сірко, І. Шидловський та ін. X. був осідком полку майже ціле століття (до 1765).

Життя в давньому X. відзначалося його оборонно-піонерським характером і положенням на степ. пограниччі. Це поступово змінювалося в міру того, як кордон рос. держави посувався на півд. Але татари ще іноді нападали на X, і підміські поселення, грабуючи їх меш. Харків�яни брали участь у рос. походах на Крим, Озівське м. та у Півн. війні, як і в рос.-поль. конфліктах. Участь у цих війнах поважно підірвала силу Харківського полку і матеріально ослабила харків�ян. Населення також потерпіло від пожежі 1733 та від чуми (1733 і 1741). У подібному стані були й ін. полкові осередки Слобожанщини. Але X. почав серед них вибиватися на передове місце не так своїм адміністративним і військ. значенням, як завдяки вигідному екон. і торг. положенню. Водночас м. почало відігравати провідну культ. ролю у цьому прикордонному р-ні. У 18 в. розрослися харківські ярмарки (чотири рази на рік). Сюди привозили товари з балтицьких портів і центр. р-нів Росії, з Криму, Херсону, Києва, Польщі, Сілезії, Молдавії та нім. м. 1726 білгородський єп. Є. Тихорський перетворив монастирську школу в X. на колегію (див. Харківська Колеґія), яка до заснування Харківського Ун-ту була найвідомішим навчальним закладом Слобожанщини; одночасно поставали початкові і сер. школи.

1765 царський уряд скасував полкову самоуправу X., коз. населення перетворилося у своїй масі -на військ, поселенців, і на нього накладено різні податки й ін. повинності. З 5 слобідських полків утворено адміністративно-територіальну одиницю � губ. з осідком у X. 1780�96 замінено губ. на Харківське намісництво, потім знов на Слобідсько-укр., а з 1836 на Харківську губ. Якийсь час, крім губернатора, резидували в X. і ген.-губернатори, які очолювали кілька губ.: Харківську, Полтавську і Чернігівську. 1885 тимчасове ген.-губернаторство скасовано. Населення X. далі диференціювалося. Частина коз. старшини перейшла в стан рос. дворянства, а рядове козацтво було закріпачене; у м. далі зростала верства ремісників і торгівців, поставали цехи.[...]

У X. є ряд пам�ятників: крім звич. сов., Т. Шевченкові (1935, скульптура М. Манізера, архітектура І. Лангбарда), М. Коцюбинському (проект Н. Рябініна, 1957), з давніших В. Каразину (1906), М. Гоголеві (1909) та ін. З старих будів. пам�яток збереглися Покровський (1689) та Успенський (пошкоджений всередині 1930-их рр.) собори та деякі ін. будівлі 19 в.
[Фрагмент статті В. Маркуся в Енциклопедія Українознавства, т. 9]