Клейноди, ознаки влади в Запор. Війську, див. Інсиґнії.

Клемертович Михайло (1836Ц1903), письм.-популяризатор, москвофіл; видавець і ред. журн. лУчитель╗ (1869Ц74 і 1880) і дитячого журн. лЛастівка╗ (1869Ц81), ред. лВременника╗ Ставропігійського Ін-ту (1868Ц1903), співр. лСлова╗ й лИзданий имени М. Качковского╗; оп., пТєси, казки, брошури.

Клемм Катерина (1884Ц1941), графік-реаліст, проф. Київ. Художнього Ін-ту; студіювала в Берліні, Парижі, Мюнхені; портрети; лВиробництво скла╗, лГромадянська війна╗, екслібриси.

Клен (Acer), листяне дерево або кущ

Клен Юрій, псевд. Освальда Бурґгардта (1891Ц1947)

Клеопов Юрій (1902Ц42), ботанік (фльорист, систематик, ботаніко-географ), проф. Харківського Ун-ту, дослідник фльори України як сучасної, так і в третинному та четвертинному періодах. К. описав 6 нових видів рослин, висунув ідею лценоелементів╗ у ботаніці, склав лКарту рослинности УРОР╗ і леґенду до неї (разом з Є. Лавренком); бл. 40 праць, м. ін. лДо історії рослинного вкриття України╗ (1930), лПро геоморфологічні мотиви розвитку рослинного вкриття УРСР╗ (1935) й ін.

Клепатський Павло (1885Ц?), історик, проф. КамТянець-Подільського Ун-ту і Полтавського Ін-ту Нар. Освіти; гол. праці: лОчерки по истории Киевской земли╗, т. І. лЛитовський період╗ (1912), лОгляд джерел до історії України╗ (1920), лДворянське земське ополчення (козаки) 1812 р. на Полтавщині╗ (в лЗа сто літ╗, 1930) й ін. В 1930-их рр. помер на засланні.

Клесів (IIЦ7), с. м. т. на Волинському Поліссі в Сарненському р-ні Рівенської обл.; виробництво вогнетривкої цегли, обробка граніту.

Клим Антін (1868Ц1937), бук. пед. і гром. діяч, учитель гімназії в Чернівцях, дир. укр. гімназії у Вижниці (1908Ц12), крайовий інспектор укр. шкіл. Буковини (1912Ц23).

Клим Іван (1909Ц44), діяч ОУН, засуджений поляками; 1939Ц41 діяв на Посянні, згодом в Донбасі; організував радіопересилання УПА в Карпатах; розстріляний ґестапом.

Клим (Климентій) Смолятич, церк. діяч та письм.

Клименко Пилип (*1880), історик, проф. КамТянець-Подільського Ун-ту, наук. співр. ВУАН; 1936 р. засланий; праці з екон. й соц. історії України 17Ц19 вв., зокрема студії над цехами на Правобережжі. лЗападно-русские цехи XVIЦXVIII вв.╗ (1911), лЦехи на Україні╗ (1929), лМісто і територія на Україні за Гетьманщини╗ (ЗІФ ВУАН, 1926) й ін.

Климент І, св., папа по св. Петрі, один з апостольських отців церкви, автор послання до корінтян, помер мученицькою смертю на вигнанні в Херсонесі; за перекавом, його мощі перевіз Володимир В. до Десятинної Церкви; дуже шанований на Україні в домонгольські часи.

Климент VIII (Aldobradini), папський легат у Польщі, пізніше, як папа (1592Ц1605), прийняв укр.-білор. церкву до єдности з Римом 1595, дбав про зрівняння її в правах з церквою латинською в поль. державі. Обширне листування К. в справі унії та її оборони видане А. Г. Великим у лДокументах Римських Архиєреїв до іст. України╗, т. І. (1953).

Климишин Микола (*1909), діяч ОУН. засуджений за участь у замаху на поль. мін. Пєрацького на досмертну вТязницю; організатор похідних груп ОУН (групи Бандери) в 1941 р.; з 1949 у ЗДА.

Климів Володимир (*1889), скульптор, в 1930-их рр. проф. Київ. Художнього Ін-ту; скульптури лЗапорожець╗, погруддя Шевченка, мініятюри; працював перев. в дереві.

Климів Іван (1915Ц42), псевд. Легенда, чл. ОУН, діяльний у протиполь., протибольш. і протинім. резистансі; крайовий провідник під час першої больш. окупації Зах. України і чл. Проводу ОУН; замучений ґестапом у вТязниці.

Климкевич Ірина (1893Ц1955), уроджена Шміґельська, дружина Михайла К., санітарний хорунжий УГА; спомини й оп. з визвольної війни 1917Ц20 в гал. журн. і альманахах (лЛітопис Червоної Калини╗ й ін.).

Климкевич Михайло (1889Ц1944). сотн. УГА, командир Коз. Загону ім. Ґонти після А. Долуда і якийсь час 10 Янівської бриґади УГА. Після війни правний референт лРідної Школи╗ у Львові. Як майор дивізії лГаличина╗, загинув у бою під Бродами.

Климкевич Роман, псевд. Оріон (*1920), син Ірини і Михайла К., геральдик і письм. родом з Галичини, з 1950 в ЗДА; розвідки і ст. на геральдичні теми, вірші й оп., переклади; зб. поезій лВітри з далечіні╗ (1941).

Климко Олександер (*1908), маляр, карикатурист; ілюстратор гумористичних журн. лЗиз╗, лКомар╗ у Львові й лМітла╗ в Буенос-Айресі╗; декоратор фільмових студій Лондону, Нац. Театру в Буенос-Айресі й ін.; баталістичні малюнки (лКрути╗), краєвиди. З 1956 в ЗДА.

Климкович Ксенофонт (1835Ц81). письм., співр. лСлова╗, лВечерниць╗ та лОснови╗ у Львові, лСловТянської Зорі╗ у Відні; 1863 видавав журн. лМета╗, 1864 Ц бібліотеку лРуська Читальня╗; переклади з Гоголя, Гребінки, Квітки, Байрона, Міцкєвіча й ін.; перекладав Т. Шевченка і М. Вовчка на нім. мову.

Климов Олександер (*1903). дириґент, учень В. Бердяєва; проф. Київ. Консерваторії, з 1954 гол. диригент Київ. опери.

Климович Петро (1855Ц1919), адвокат. суспільно-політ. діяч: чл. Одеської Громади кін. 19 і поч. 20 вв.. діяльний в укр. житті Одеси; за Укр. Центр. Ради керуючий мін-вом фінансів у кабінеті В. Голубовича; розстріляний большевиками.

Климовський (Климів) Семен, харківський поет; 1724 р. підніс цареві Потру І дві дидактичні поеми лО правосудію╗ і лО смиренії...╗ Ц моральні повчання цареві. К. є героєм комедії кн. А. Шаховського лКазак-стихотворец╗, що спричинилася до постання драматичних творів І. Котляревського. Пізніша правдоподібна традиція приписує К. авторство нар. пісень. Твори К. видав В. Срезневський (1905).

Климченко Костянтин (1817Ц49), різьбар і маляр клясицист (під впливом І. Мартоса); лПаріс з яблуком╗, лВакханки╗, портрет Катерини II., лЖертвоприношення Авраама╗.

Клинці (ІЦ13), м. в півн. Чернігівщині (територія кол. стародубського полку), нині м. обл. підпорядкування і р. ц. Брянської обл. РСФСР, 33000 меш. (1956); давній центр текстильної пром-сти (фабрики сукна), мех., шкіряні й ін. зав.

Клирик Анастасій, ґравер 17 в., працював у Львові 1642Ц68; дереворити в лТріоді Цвітній╗ 1642 і 1661 та ін.

Клирик Острозький, псевд. правос. полеміста, учня острозької школи, що 1598 видав відповідь І. Потієві та іст. Флорентійського собору (вид. в лПамТятках полемічної літератури╗, т. III), в яких виявив богословську та світську вченість (цитує Петрарку й ін.). Дотеперішні припущення про особу К. О. всі непевні.

Клівленд (Cleveland)

Клімат України, див. ЕУ І, стор. 82Ц89.

Клімагологія, див. Метеорологія й Кліматологія.

Кліш Іван (1905Ц42), пластовий діяч, в 1924Ц30 рр. виховник новацтва й організатор його таборів. Розстріляний ґестапом.

Кліщеєв Леонід (1871Ц1935), режисер; працював у Держ. Укр. Драматичному Театрі ім. Шевченка в Києві (1921Ц26), в харківських Червонозаводському і Юного Глядача (1927Ц33); вистави лРозлом╗ (Б. Лавреньова), лКняжна Вікторія╗ (Я. Мамонтова) й ін.

Клокічка, К. пірчаста, клекичка (Staphylea pinnata L.), кущ або невисоке дерево з родини клокичкуватих, трапляється зрідка в широколистяних лісах півд.-зах. України та правобережного Лісостепу; декоративна медоносна рослина; квашені пупТянки та олія з насіння К. Ц їстівні.

Клоков Вячеслав (*1928), син К. Михайла, скульптор, працює в Києві; лПеред стартом╗ (бронза, 1953), лБіля струмка╗ (майоліка, 1957), лЛанкова╗ (дерево, 1957).

Клоков (псевд. Доленґо) Михайло (*1896)

Клопотов Борис (*1882), ботанік-географ, фльорист, дослідник боліт і торфів України.

Клосовський Олександер (1846Ц1917), метеоролог, проф. Одеського Ун-ту, організатор метеорологічної мережі на Україні; збудував магнітно-метеорологічну обсерваторію в Одесі, праці про атмосферичні опади на Україні, про клімат Києва, Одеси; лМетеорология╗ (1908), лОсновы метеорологии╗ (1910) й ін.

Клосовський Сергій (*1913), маляр-реаліст, працює в Запоріжжі; індустріяльні пейзажі (1946), лДніпрогес╗ (1957), лБіля берегів Трипілля╗ (1957).

Клочковський Вячеслав (1873Ц1931), укр. військ. діяч, контр-адмірал Чорноморської фльоти, начальник севастопільського порту і дивізії підводних човнів; 1918 командувач укр. держ. фльоти.

Клочурак Степан (*1896), закарп. гром.-політ. діяч, правник, 1918Ц19 організатор Гуцульської Республіки в Ясіні; деякий час соц.-дем., ред. газ. лВперед╗, згодом лідер укр. фракції аґрарної партії і з 1934 ред. її органу лЗемля і Воля╗; 1939 посол до сойму і мін. уряду Карп. України; на еміґрації з 1939 в Празі, 1945Ц56 Ц на засланні в СССР.

Клоччя Андрій (*1905), сов. прозаїк і критик; стоячи завжди на офіц. позиціях, був чл. ВУСПП і одним з організаторів лМолодняка╗, по війні в керівництві обл. орг-ції письм. Донбасу. Зб. оповідань лШахтарське╗ (1928), лНа 117 сажні╗ (1930), лГероїка╗ (1931) та ін.

Клюб Русинок, культ.-осв. і харитативне жін. т-во, засноване у Львові 1893 р.; з ініціятиви К. Р. постала кооператива лТруд╗, Т-во опіки над домашньою прислугою, Т-во Укр. Захоронка й ін; перша гол. Г. Шухевич, провідні діячки: М. Білецька, О. Барвінська, М. Грушевська, О. Лучаковська, В. Коцовська, О. Гнатюк, З. Майковська, О. Роздольська. 1909 К. Р. обТєднався з Кружком Українок у т-во Жіноча Громада.

Клюн Еміль (1885Ц1958), отаман УГА, 1919 командант Армійського Вишколу УГА, згодом у штабі Начальної Команди.

Ключевський Василь (1841Ц1911), видатний рос. історик, проф. Моск. Ун-ту; кілька разів перевиданий лКурс русской истории╗, лБоярская Дума в древней Руси╗, праці про лРуську Правду╗ й ін. важливі для укр. історії.

Ключко Ганна (*1892), дочка І. Франка, з 1952 в Канаді; спомини лІ. Франко і його родина╗ (1956), лРукописи І. Франка в Канаді╗ (1957).

Ключники, двірські службовці князя в давній Україні-Русі, підручні тивунів, завідували майном кн. (лключ╗); К. найчастіше походили з рабів.

Кляйн (Klein) Фелікс (1849Ц1925), визначний нім. математик, д. чл. НТШ.

Кляса, [клас] поняття, уживане від старорим. часів (classis)

Клясицизм [Класицизм]

Клясична [Класична] філологія

Кльоновіч Себастіян Фабіян, псевд. Acernus (1551Ц1602). поль. поет, автор латинської поеми УRoxolaniaФ, в якій подав укр. голосіння й пісню про чабана та описи природи, побуту і звичаїв Галичини, що належать до ч. перших укр. етногр. записів. Укр. переклад І. Франка. Зах.-укр. мотиви трапляються і в поль. сатиричній поемі К. УWorek judaszow, to jest zle nabycie majetnosciФ (1600).

Кмета Архип (*1891), підполк. Армії УНР, командир 4 полку Січ. Стрільців, боронив Житомир перед більшевиками (1919); тепер в ЗДА.

Кметь, в давньому чес. праві Ц воєвода, у півд. словТян і поляків Ц вільний селянин

Кмин (Carum carvi L.), дворічна пром. рослина з родини окружкових, культивується ради насіння, що вживають до приправ і на ліки; часто росте дико на вогкіших луках.

Кмицикевич Микола, романтик з пол. 19 в.; мріяв про відродження і самостійність Польщі та України; бувши студентом богословія у Перемишлі написав пасквіль проти ген.-губернатора Галичини Фердінанда фон Есте та виступав в обороні прав укр. народу в 1834 р.

Кміт Михайло (1910), маляр-модерніст, родом з Галичини, студіював у Краківській Академії Мистецтв, виставляв у Крикові, Львові, Льєжі, Австралії; з 1959 у ЗДА.

Кміт Юрій (1872Ц1944?), укр.-кат. свящ., письм., автор проповідей, оп., гол. з бойківського життя (деякі з них писані бойківською говіркою). лЗ гір╗, лВ затінку і на сонці╗, лТремтіння душі╗ (1922), етногр. описи Бойківщини.

Кміцикевич Володимир (1864Ц1942), пед. діяч у Галичині, згодом на Буковині, учитель гімназії, автор лНім.-укр. словаря╗ (1912), лГрец.-укр. словника╗ (1922Ц23), перекладів на укр. мову Шіллера (лВільгельм Тель╗, 1887), Платона (лОборона Сократа╗, 1898) й ін.; ст. в бук. пресі на культ.-осв. теми.

Книга

лКнигар╗, критико-бібліографічний місячник в-ва лЧас╗ у Києві (1917Ц20) за ред. В. Королева-Старого й М. Зерова. Як продовження лК.╗ появилося 1 ч. ж. лГолос Друку╗ (1921) і кілька ч. п. н. лКнига╗ у в-вах лКнигоспілка╗ (1923) і лШлях Освіти╗ (1924) в Харкові.

Книгарство, див. ЕУ І, стор. 1004Ц05, Укркниготорг та Укркнигоекспорт.

лКниголюб╗, неперіодичний журн. Т-ва Любителів Книги, присвячений укр. книгарству і бібліографії в Празі 1927Ц32; ред. С. Сірополко.

Книгоспілка (Укр. Кооп. Вид. Союз), вид. і книготорг, орг-ція в Києві (1918Ц20)

лКнигоспілка╗, книжкове в-во в Нью-Йорку, засноване 1952 Ю. Сірим і А. Білоусом, перевидало м. ін. лПравописний словник╗ Г. Голоскевича, лІсторію України-Руси╗ та лІсторію укр. літератури╗ М. Грушевського, твори Л. Українки, М. Коцюбинського, І. Франка й ін.

Книготорг, див. Укркниготорг.

лКнижка╗, критико-бібліографічний журн. у Станиславові (1921Ц23) за ред. І. Чепиги, з додатком лВсеукр. бібліографія╗ (ред. І. Калинович).

Книжкова Палата УРСР

лКнижная Летопись╗, бібліографічний тижневик, виходить з 1907 р., спочатку вид. Гол. Управління в справах друку в Петербурзі, 1920 перенесений до Москви як орган Держ. бібліографії СССР, вид. Всесоюзної Книжкової Палати; реєструє й укр. друки.

лКнижочки місійні╗, популярний осв.-рел. місячник, виходив 1890Ц1911 в Бережанах, Львові, Перемишлі й Тернополі; вид. і ред. о. Л. Джулинський; містив м. ін. краєзнавчий матеріял з Галичини о. В. Чернецького.

Книш Григорій (*1922), сов. поет і журналіст; зб. поезій лВірність╗ (1951), лДжерело╗ (1955), лНад Збручем╗ (1958).

Книш Зиновій (*1906), публіцист і журналіст (псевд. Б. Михайлюк), в 1920-их рр. чл. УВО, в 1930 Ц його бойовий референт, 1930Ц36. у поль. вТязниці, з 1940 чл. Проводу Укр. Націоналістів (групи полк. Мельника); з 1949 у Канаді. Автор спогадів: лБунт Бандери╗ (1950), лДух, що тіло рве до бою╗ (1952), лДрижить підземний гук╗ (1953) лПеред походом на Схід╗ (1959) та ін.

Книш Ірина (*1906), уроджена Шкварко, дружина Зиновія К., ред. жін. вид. у Канаді (з 1950), родом з Галичини; кн. на теми жін. руху лІ. Франко та рівноправність жінки╗ (1956), лЖінка вчора й сьогодні╗ (1958), біографія Н. Кобринської лСмолоскип у темряві╗ (1957) й ін.

Кнігиницький Антін (1867Ц1915), поміщик в Галичині, добродій т-ва лПросвіти╗ у Львові, якому записав увесь свій маєток на стипендії для бідних учнів.

Кнор (Knorr) Іван (1853Ц1916), нім. композитор і педагог, проф. консерваторії в Франкфурті; деякий час жив на Україні. Серед ін. творів лВаріяції╗ для оркестри на тему укр. нар. пісні та лУкр. любовні пісні╗ для вокального квартету.

КНС, див. Комітети Незаможних Селян.

Княгиницька-Душенко Тетяна (*1916), малярка і письм., за фахом адвокат; портрети, пейзажі; поезії і оп. в чернівецьких журн., з 1950 в журн. ЗДА; учасниця виставок ОМУА.

Княгиницький Йов, див. Йов Княгиницький.

Княжа Гора, б. с. Пекарів Канівського р-ну, з городищем, де в 1870Ц1900-их рр. було виявлено безліч окремих предметів особистого, с.-г. і хатнього вжитку княжої доби, в тому ч. 12 скарбів з золотими і срібними прикрасами, які вказують, що городище було кол. княжим осідком, мабуть, залишками літописного городу Родні. Систематичні дослідження М. Біляшевського і В. Тарновського в 1890-их рр.

Княжата, упривілейована група васалів у В. Князівстві Лит., що утворилася з удільних князів з пол. 15 в.; вони користувалися різними привілеями і входили до Вального сойму. Разом з лпанятами╗ К. виходили на війну з своїми загонами (корогвами), що складалися з дрібних шляхтичів, оселених на їх землях, Ц їх підвасалів.

Княждвір, тепер Верхнє, с. над Прутом на зах. від Коломиї; найбільший тисовий ліс в Европі (площа 70 га); пТятибанна церква 18 в. Ц цінна памТятка укр. деревТяного будівництва.

Княж-двір, загал службовців княжого управління, також його осідок і місце княжого суду та розправи; в К.-д. перебувала княжа адміністрація Ц тивуни, ключники, дітські, отроки, ябетники, що були одночасно в приватно-правній залежності від кн., та чл. молодшої дружини Ц гриді й мечники. В лит. добу К.-д. відповідав т. зв. госп. двір.

Княжевич Дмитро (1788Ц1844), культ. діяч і педагог, куратор одеської шкільної округи, засновник і гол. лОдесского Императорского Общества истории и древностей╗ та ред. його лЗаписок╗.

Княжий муж (лмуж княж╗), в давній Україні-Русі особа, приналежна до старшої княжої дружини; К. м. виконували в час миру важливі функції держ. управління, а під час війни супроводили кн. З К. м. згодом постала верства великих землевласників.

Княжинський Антін (*1893), учитель гімназій в Галичині, осв. діяч; ст. на пед., мовні й літ. теми, окремо лНа дні СССР╗ (1958), лДух нації╗ (1959); в 1945Ц55 рр. вТязень сов, тюрем, тепер у ЗДА.

Княжі договори, за Київ. Руси

Княжі зТїзди (лснеми╗), зТїзди кн. Київ. Руси

Княжі устави, законодавчі акти кн. Київ. Руси

Князь, назва носіїв держ. влади

Кобанська культура

Кобелів Олександер (1860Ц1942), архітект, проф. Київ. Держ. Художнього Ін-ту; будував у Києві будинки Держ. Банку (разом з О. Вербицьким, 1902Ц05) в ренесансовому стилі, Комерційного Ін-ту (разом з В. Обремським, 1906), Вищих Жін. Курсів (1911Ц13), Техн. Т-ва (1914) Ц в стилі модернізованого ампіру й ін. лКурс архітектури╗ (6 тт.).

Кобеляки (IVЦ15), р. ц. Полтавської обл. на Придніпровській низовині над р. Ворсклою, понад 10 000 меш. (1939); харч. пром-сть; 1649 сотенне м-ко полтавського полку, до революції пов. м.

Коберський Карло (1890Ц1940), гром. і політ. діяч

Коберський Остап (1895Ц1944), брат Карла, діяч Укр. Радикальної Партії і співред. її вид., один з організаторів руху молоді в Галичині, зокрема лСічей╗, лЛугів╗, лКаменярів╗; старшина УСС, чл.-засновник УВО, підсудний в процесі С. Федака за замах на Й. Пілсудського.

Кобець Олексій, див. Варавва Олексій.

Кобза, муз. струнний інструмент типу лютні, сх. походження; відома на Україні з 11 в., згодом (з 16 в.) витиснена бандурою; в новіші часи назви К. і бандура вживають як синоніми, проте К. відрізняється від бандури вужчим корпусом, коротшою шийкою і меншим ч. струн (часто 3).

лКобзар╗, мішаний хор, заснований 1953 р. в Філядельфії, дириґент А. Рудницький.

Кобзарі (також бандуристи)

Кобзей Тома (*1895), гром. і роб. діяч у Канаді, куди прибув 1911; в 1920-их рр. ген. секретар просов. Роб.-Фармерської Орг-ції і чл. політбюра ком. партії Канади, в 1935 зірвав з комунізмом; засновник і ген. секретар антиком. Укр. Роб. Орг-ції в Канаді.

Кобиленков Михайло (*1922), графік, працює в Ужгороді; станкова і книжна графіка, акварелі; лДівчина з верховини╗ (1954), лБокораші╗ (1957).

Кобилецький Юрій (*1906), літературознавець; праці про І. Франка (лПоетична творчість І. Франка╗, 1946; лІ. Франко. Літ. діяльність та поетична творчість╗, 1951) і О. Кобилянську та вступні ст. до їх творів.

Кобилиця ЛукТян (бл. 1803Ц51), політ. діяч

Кобилянська Ольга (1863Ц1942

Кобилянський Антін (1837Ц1910), гром. діяч, лікар і винахідник; відомий тим, що в молодості 1861 р. виступав проти русифікації укр. мови Б. Дідицьким у часописі лСлово╗ (лslovo na slovo do redaktora УSlovaФ╗ та лHolos na holos dla Halycyny╗) та впливав на О. Федьковича писати укр. мовою замість нім.

Кобилянський Бронислав (*1896), доц. Львівського Пед. Ін-ту, дослідник півд.-зах. укр. говірок, зокрема гуцульських (лУкр. діялектичний зб.╗, І, 1928), лексики Шевченка, Гоголя, Тичини, автор підручника староцерк.-слов. мови та праць з методики навчання укр. мови.

Кобилянський Володимир (1895Ц1919), письм. родом з Буковини; оп. й поезії почав друкувати з 1913 р., належав до групи Музагет (1919); зб. поезій лМій дар╗ (1920), переклади з Г. Гайне, Ф. Шіллера й ін.

Кобилянський Люцій (1855Ц1941), лікар, гром. і культ. діяч родом з Київщини; в 1870-их рр. чл. Київ. Старої Громади. Перебуваючи на Кавказі як губ. мед. інспектор, вів культ. працю, м. ін. був гол. лПросвіти╗ в Баку; чл. Укр. Центр. Ради від УПСР; 1918Ц19 Ц радник укр. посольства в Туреччині, згодом на еміграції в Чехо-Словаччині.

Кобилянський Юліян (1859Ц1922), бук. пед. діяч, клясичний філолог (учитель Чернівецької гімназії), шкільні підручники, лЛатинсько-укр. словар╗ (1912).

Кобільник Володимир (1885Ц1937), лікар, культ. діяч Самбірщини; один із засновників і меценат музейного т-ва лБойківщина╗ та співред. його органу лЛітопис Бойківщини╗; ст. з археології Бойківщини.

Коблево, с. Тилігуло-Березанського р-ну Миколаївської обл. б. моря; у 1950 р. там відкрито поселення скитського часу (4Ц3 вв. до Хр. і перших вв. по Хр.) з багатьма залишками камТяних будівель та городище 4Ц1 вв. до Хр.

Кобрин Михайло (1870?Ц1956), церк. і осв. діяч на Холмщині (до 1914) і на Волині, педагог; викладав у правос. духовних семінаріях у Холмі й КремТянці, з 1934 дир. укр. приватної гімназії в КремТянці; співр. та ред. укр. церк. вид., перекладач богослужбових книг на укр. мову, що виходили накладом Укр. Наук. Ін-ту у Варшаві.

Кобринська Наталія (1851Ц1920), письм.

Кобринський Володимир (1873Ц1958), гром. і культ. діяч Коломийщини, основник (1926) і довголітній дир. музею лГуцульщина╗ (з 1927 р.) в Коломиї (нині Ц п. н. Держ. музей нар. мистецтва лГуцульщина╗); праця про мосяжні вироби Гуцульщини.

Кобринський Йосафат (1818Ц1901), гром. діяч, гр.-кат. свящ., засновник лНар. Дому╗ в Коломиї, на який дав значну суму; писав на госп. й пед. теми у лСлові╗ і коломийських часописах; 1842 видав перший лБуквар╗ гражданкою і ст. лСпособ борзо виучити читати╗ нар. мовою.

Кобринь (І-5), м. над р. Мухавцем на зах. Поліссі, р. ц. Берестейської обл. БССР. 11 000 меш. (1956 р.); харч. пром-сть. Початки К. відносяться до 11Ц12 вв., в 13 в. належав до Волинського князівства, з другої пол. 14 в. був резиденцією удільних кн. Кобринських з роду В. кн. Ольгерда, після їх вимирання з поч. 16 в. належав до Підляського, згодом до Берестейського воєводства в складі Литви; 1795Ц1939 пов. м. Правос. Спаський монастир з 14 в., з 17 в. Ц кат., закритий 1838. К. і Кобринський р-н лежать на чисто укр. нац. території.

Ковалевська Марія (1849Ц89), уроджена Воронцова, дружина Ковалевського Миколи, гром. і рев. діячка 1870-их рр.; належала до рев. гуртків в Одесі й Києві (т. зв. київ. комуна бунтарів). 1879 засуджена на каторгу, де й загинула.

Ковалевська Софія (1850Ц91), уроджена Корвин-Круковська, математик укр. роду, проф. Стокгольмського Ун-ту, авторка праць з теорії функцій і механіки.

Ковалевський (Ковалівський) Андрій (*1895), історик-орієнталіст і етнограф, наук. співр. Ін-ту Іст. Укр. Культури ім. Д. Багалія в Харкові; у 1930-их р. засланий, тепер проф. Харківського Ун-ту; лНовооткрытый текст Ибн-Фадлана╗ (1938), лКнига Ахмеда Ибн-Фадлана о его путешествии на Волгу в 921-22 гг.╗ (1956) й ін.

Ковалевський Володимир (1844Ц1902), рос. економіст-фінансист укр. роду, спочатку революціонер-народник, згодом високий урядовець, 1900Ц02 Ц товариш мін. фінансів, гол. Імператорського Техн. Т-ва. Праці з галузевої економіки.

Ковалевський Євграф (1790Ц1867), рос. держ. діяч укр. роду з Харківщини; високий урядовець в гірничому департаменті і дир. Гірничого Кадетського Корпусу в Петербурзі, розбудував Луганський зав. (1826Ц28), досліджував вугільні й соляні поклади в Донбасі; 1858 Ц61 як мін. освіти провадив ліберальну політику, 1861 дозволив друкувати лКобзар╗ Т. Шевченка; прихильник автономії земств.

Ковалевський Іван, ген. осавул за Б. Хмельницького (1655, 1656) та Виговського (1658), визначний дипломат (посольство до Валахії 1654, до Семигороду 1656, до Польщі 1658). Підписав договір з Семигородом 7.9.1656 і (разом з Немиричем та Богуном) Корсунський укр.-швед. союзний договір 6.10.1657.

Ковалевський Іван (1882Ц1955), драматичний актор, школи М. Кропивницького, родом з Чернігівщини; 1906Ц20 актор і адміністратор Театру М. Садовського, згодом у Держ. Нар. Театрі, Держ. Укр. Драматичному Театрі ім. Шевченка в Києві (1922Ц25), Одеському Держ. Укр. Драматичному Театрі (1925Ц29) і Житомирському обл. театрі (1933Ц43); з 1945 на еміграції, помер у Німеччині.

Ковалевський Максим (1851Ц1916), видатний правник, історик

Ковалевський Микола (1841Ц97), учитель кадетського корпусу, діяч Київської і Одеської Громад, 1879Ц89 за укр. діяльність перебував на засланні. Підтримував публіцистичну діяльність М; Драгоманова та гал. радикальні вид. (лНарод╗ тощо); автор популярної лІсторії України╗, виданої у Львові під псевд. І. Маркевича.

Ковалевський Микола (1892Ц1957), політ. діяч, кооператор і публіцист

Ковалевський Олександер (1840Ц1901), визначний рос. біолог, проф. Київського (1869Ц74) і Одеського (1874Ц91) ун-тів, один з організаторів Севастопільської морської біол. станції; м. ін. досліджував чорноморську фавну.

Ковалевський Олександер (*1890), гром.-політ. діяч, кооператор, публіцист; 1919Ц21 засновник і гол. укр. нар.-респ. партії, 1920 мін. рільництва УНР; згодом кооператор на Волині і дир. Українбанку в Луцькому, в 1930-их рр. ред. проурядової газ. лВолинське Слово╗; 1939 заарештований большевиками, дальша доля невідома.

Ковалевські, старшинсько-шляхетський рід на Слобожанщині, що походить від Семена К. (пол. 17 в.). Син його Василь був харківським полковим обозним. Один з його нащадків був мін. освіти в Росії (див. Ковалевський Євграф); брат останнього Ц Єгор (Юрій) був рос. держ. діячем і письм. З цього роду походив і проф. Максим Ковалевський.

Коваленко А., сучасний механік, чл.-кор. АН УРСР, дослідник теорії пластин і оболонок, для яких винайшов нову методу розрахунку міцности і деформативности.

Коваленко Борис, сов. критик, перший ред. київ. лЛіт. газети╗ (1927), організатор і ідеолог комсомольської літ. орг-ції лМолодняк╗. Послідовно тримаючись офіц. лінії, на поч. 1930-их рр. пропагував лпролетарський реалізм╗. Репресований в сер. 1930-их рр., дальша доля невідома.

Коваленко Григорій (1868Ц?), письм. і популяризатор родом з Чернігівщини; гром. і культ. діяч на Полтавщині передрев. доби і перших років революції, організатор лПросвіт╗ на Полтавщині, видавець ж. лЖиття і Знання╗ (1913Ц14); співр. лЭтнографического обозрения╗, лКСт.╗, лЗорі╗, лЛНВ╗, лДзвінка╗ та ін.; зб. оп. лЖарти життя╗ (1911), пТєси для дітей, популярні кн. (лПочатковий курс укр. історії╗ й ін.), біографічний нарис лГригорій Сковорода╗ (1919) та ін. У 1930-их рр. заарештований, загинув у вТязниці.

Коваленко (літ. псевд.) Людмила (*1898), дружина М. Івченка, письм. і гром. діячка; організаторка Укр. Червоного Хреста в Києві (1941), ред. ж. лГромадянка╗ (1946Ц49) у Німеччині. Писати почала 1926. 36. пТєс лВ часі і просторі╗ (1950), фантастичний роман лРік 2245╗ (1958), зб. оп. на рел. теми лВіта нова╗ (1957), лДавні дні╗ (1960); переклади Золя, Бальзака, Вольтера, Мопасана. З 1950 в ЗДА.

Коваленко Микола, селянин з Полтавщини, гол. ініціятивної групи Хліборобського конгресу 29.4.1918. на якому проголошено П. Скоропадського гетьманом України. Коли Союз Хліборобів-Власників розпався на дві течії. К. очолював лдрібних хліборобів, що стояли на ґрунті самостійности України.

Коваленко Михайло (Ж1919), поміщик на Полтавщині, чл. Держ. Думи; 1917 стояв на ґрунті самостійности України; за його ініціятивою постав Союз Хліборобів-Власників.

Коваленко Олекса (1880Ц1927), поет, зб. поезій лСпів соловТя╗, лСрібні роси╗; упорядник декляматора лРозвага╗ (1905) і альманаха лТерновий вінок╗ (1908); переклад лВойнаровського╗ К. Рилєєва. Керував в-вом лРанок╗ у Києві.

Коваленко Олександер (*1875), інж.-механік. гром. діяч, один з засновників РУП, брав визначну участь у повстанні на рос. панцернику лКн. Потьомкін╗ (1905), згодом, до 1917, на еміграції; 1919Ц22 на укр. дипломатичній службі (Женева, Париж), в 1922Ц30-их рр. лектор і доц. Укр. Госп. Академії і УТГІ. Підручники механіки і математики, спомини (ЛНВ, 1906, зб. лЗ минулого╗, 1939). Тепер у Швайцарії.

Коваленко Прохор (*1884), драматичний актор і педагог родом з Чернігівщини; з 1910 на сцені театру М. Садовського; 1917 в Держ. Нар. Театрі; 1920Ц26 режисер театру в Умані, з 1926 в Київ. Театрі ім. Франка; знімався в фільмах лЗемля╗, лЩорс╗, лІван╗, лВершники╗; з 1933 викладач Київ. Держ. Ін-ту Театрального Мистецтва; автор спогадів.

Ковалик Іван (*1907), мовознавець, учень Я. Янова, В. Ташицького, доц. Львівського Ун-ту. Праці з ділянки словотворення, фонетики, мови й стилю зах.-укр. письменників (функційність діялектизмів В. Стефаника й ін.), історії укр. синтакси 17 в., спроби застосування фонології до іст. укр. мови.

Ковалик Сергій (1846Ц1926), революціонер-народник родом з Полтавщини; в 1870-их рр. організатор рев. гуртків у Києві, Харкові й ін.; пропаґатор лходіння в народ╗. 1874 заарештований і засуджений на каторгу; з 1898 р. після звільнення жив у Мєнську.

Ковалів Іван (*1916), скрипаль і письм.; з 1952 дириґент і керівник Муз. Ін-ту ім. Лисенка в Торонто; зб. віршів лПрелюдії╗ (1943), поезії, новелі, оп.

Ковалів Левко (бл. 1890Ц1930-і рр.), діяч Укр. Ком. Партії (боротьбістів); в 1917 чл. Укр. Центр. Ради, чл. ЦК УПСР. 1919 разом з Г. Гриньком висланий від ЦК боротьбістів на переговори з Комінтерном про визнання боротьбістів єдиними репрезентантами комунізму на Україні; в грудні підписав угоду з КП(б)У про співпрацю; після розпуску партії боротьбістів до КП(б)У не увійшов. Заарештований в 1933 р. і загинув на засланні.

Ковалів Пантелеймон (*1898), доц. Київ. Пед. Ін-ту й Ун-ту, проф. УВУ, проф. і ректор Богословської Академії УАПЦ в Мюнхені, д. чл. НТШ. Праці з історії укр. мови (зокрема лНариси з історії укр. мови╗, 1941, спільно з Грунським), укр. і рос. описової й іст. морфології (префікси, дієприкметники, наголос); статті на теологічні теми; лМолитовник-служебник, памТятка XIV ст.╗ (1960) та ін. Тепер у ЗДА.

Ковалів Степан (1848Ц1920), письм. родом з Дрогобиччини; оп. з життя бориславських робітників: лГромадські промисловці╗ (1899), лОбразки з гал. Каліфорнії╗ (1913); автор оп. для дітей старшого віку Ц лЧародійна скрипка╗ (1910), лВ останній лавці╗ (1911) й ін. Літ. псевд. Ц Степан ПТятка.

Ковалівка (IIIЦ15), с. Зіньківського р-ну Полтавської обл.; кол. сотенне м. Гадяцького, потім Полтавського полку; 1658 зруйноване татарами.

Ковалівський Петро (1865Ц1942), проф. Харківського Ін-ту Нар. Освіти, д. чл. Укр. Н.-Д. Ін-ту Педагогіки; засновник лПросвіти╗ в Харкові. УПраці з питань проф. освіти, виробничого краєзнавства, працезнавства, госп-ва Слобожанщини й ін.

Ковалінський Михайло (Ж1807), учень і друг Г. Сковороди, товаришував О. Розумовському в подорожах за кордон. лЖитие Григория Сковороды╗ (вид. Д. Багалія 1894) Ц гол. джерело біографічних відомостей про Г. Сковороду.

Коваль Борис (1903Ц59), сов. партійний і держ. діяч, гол. Ревізійної Комісії КПУ, в 1954Ц59 рр. мін. вищої освіти УССР.

Коваль Володимир (1885Ц1927), кооператор і інж.-аґроном, фахівець з с.-г. механіки, родом з Волині; гол. Всеукр. С.-Г. Кооп. Союзу Ц Централ у Києві й проф. Київ. Політехн. Ін-ту; з 1921 на еміграції в Німеччині та Франції, з 1924 в Чехо-Словаччині. Праці з ділянки сіль. госп-ва, Зокрема механізації сіль. госп-ва.

Коваль Федір (*1916), поет, зб. поезій лЗелені ромби╗ (1953). Тепер у Німеччині.

Ковальницький Дмитро (1839Ц1913), родом з Волині, ректор і проф. Київ. Духовної Академії (заг. історія церкви); своїм почином та коштом багато допоміг справі дослідження минулого Київ. Академії. Згодом архиєп. херсонський та одеський.

Ковальов Олександер (*1916), скульптор-реаліст родом з Одеси; бюсти-портрети (М. Лисенка, М. Рильського, Б. Хмельницького, В. Філатова).

Ковальство

Ковальський Василь (1826Ц1911), гром. діяч, суддя в Перемишлі, згодом радник Найвищого Суду у Відні; перший перекладач лВісника держ. законів╗ на укр. мову, посол до гал. сойму і австр. парляменту; діяльний публіцист у 1850Ц70-их рр.; автор цікавих описів-ст., шкільних читанок, чл.-засновник лНар. Дому╗ і лГал.-Руської Матиці╗; під кін. життя Ц москвофіл.

Ковальський Іван (1850Ц78), революціонер-народник з священичої родини на Поділлі; студент Одеського Ун-ту. Вів пропаганду гол. серед сектантів; за збройний опір поліції під час арешту засуджений на смерть. Співавтор звернення лГолос честных людей╗.

Ковальський Микола (1885Ц1944), гром. і політ. діяч родом з Волині; діяч РУП, пізніше УСДРП, чл. Укр. Центр. Ради, в 1918Ц20 рр. дир. Департаменту Держ. Контролю УНР; на еміґрації гол. Укр. Центр. Комітету у Варшаві; загинув в нім. концентраційному таборі в Дахав.

Ковальський Микола (*1899), публіцист і гром.-політ. діяч серед укр. еміґрації у Франції, родом з Києва, співр. лЛНВ╗, лТризуба╗ й ін.

Кованько-Кованківський Петро (*1876), економіст-фінансист, з 1909 р. доц. Київ. Ун-ту, з 1914 проф. Комерційного Ін-ту, в 1920Ц30-их рр. Ін-ту Нар. Госп-ва в Києві; на еміґрації працює в Ін-ті Вивчення СССР у Мюнхені. Праці про нар. госп-во і фінанси СССР, м. ін. лПроизводительные силы Украины╗ (1922), лБюджет м. Києва╗ (1929), лБюджет СССР╗ (1956) та ін.

Ковач Михайло (*1909), бачвансько-укр. письм. і педагог; інтимна лірика, оп. і пТєси з життя бачванського села та інтелігенції, автор шкільних підручників.

Ковбасюк Микола (1817Ц89), гром. діяч, селянин із Вербіжа під Коломиєю, в 60-их рр. 19 в. посол до гал. сойму і австр. парляменту; виступав у справах сервітутових, в обороні лісів і пасовиськ, проти відшкодування панів за втрату панщизняних тягарів.

Ковбек (Koubek) Ян (1805Ц54), чес. письм. і славіст, проф. ун-ту в Празі, словТянофіл; мав вплив на лРуську Трійцю╗, зокрема на М. Шашкевича.

Ковбель Семен (*1877), письм. у Канаді; поезії писав під впливом Франка; заг. відома драма лДівочі мрії╗, що ставилася на укр. сцені в Канаді й Америці.

Ковель (IIЦ5), м.

Ковенко Михайло, інж., діяч УСДРП, згодом Укр. Партії Самостійників-Соціялістів, організатор куреня лвільних козаків╗ у 1917Ц18 рр. з роб. молоді Києва; в січні 1918 військ. комендант Києва, за Директорії гол. Верховної слідчої комісії для боротьби з контрреволюцією; з 1920 р. жив на еміґрації в Румунії.

Коверко Андрій (*1893), гал. різьбар-монументаліст; різьби в каплиці гр.-кат. Духовної Семінарії у Львові, памТятник митр. А. Шептицького, плоскорізьби-портрети в дереві О. Новаківського, І. Франка й ін.; учасник виставок Гуртка Діячів Укр. Мистецтва і АНУМ у Львові.

Ковжун Павло (1896Ц1939), визначний графік, маляр

Ковила, тирса, шовкова трава (Stipa L.)

Ковінька Олександер (*1900), сов. письм.-гуморист, у 1920-их рр. чл. лПлуга╗; зб. гуморесок лІндивідуальна техніка╗ (1929), лКолективом подолаємо╗ (1930); гуморески на актуальні сов. теми в поточній пресі.

Ковнір Степан (1695Ц1786), визначний майстер-будівничий з Київщини, понад 60 рр. провадив будів. роботи в Києво-Печерській Лаврі: т. зв. Ковнірський корпус, дзвіниця б. дальніх Печер і ін; поза Лаврою Ц Кловський палац (1754Ц58), церква і дзвіниця в Василькові й ін. Будови К. в укр. барокковому стилі з багатими ліпними оздобами на фронтонах. К. виховав цілу школу майстрів-каменярів.

Ковпак Сидір (*1887), сов. діяч і командир

Ковтун Іван. див. Вухналь Юхим.

Ковтурман Костянтин (*1894), графік, працює в Одесі; станкова графіка, офорти; лВерби╗ (1929), лГорлівка╗ (1937).

лКовчег╗ (лThe Ark╗), кат. церк.-осв. місячник, виходив 1946Ц56 у Стемфорді (ЗДА), укр. і англ. мовами.

Ковшевич Роман (1873Ц1932), адвокат. суддя, правник-каноніст; д. чл. НТШ; проф. Укр. Ун-ту, а пізніше Богословської Академії у Львові; досліджував суд. справи українців і поляків перед рим. Ротою. Праці: лІндуктивний метод в юриспруденції╗ (лЗб. Правничої Комісії╗ НТШ, тт. І-ІІ); лDe primis litibus Ucrainorum apud Romanam curiam indicatis╗ (лБогословіє╗, VII, 3) та ін.

Коган Олександер (*1895), композитор родом з Одеси, з 1944 доц. Одеської Консерваторії; увертюра і поема для оркестри, струнний квартет, тріо і 2 сонати для скрипки з фортепіяном; підручник сольфеджо і гармонії.

Коган-Ясний Віктор (1889Ц1958), терапевт-клініцист та ендокринолог, родом з Полтави, проф. Харківського Мед. Ін-ту (з 1930), заслужений діяч науки УРСР; перший в СССР виготовив інсулін та налагодив його виробництво у Харкові (1922); 175 наук. праць, в тому ч. низка великих монографій.

Когильник (Кундук), р., що протікає Басарабською височиною і Причорноморською низовиною: довж. Ц 240 км, сточище Ц 3900 км², впадає до Сасицького лиману.

Когуська Наталія (*1905), гром. діячка в Канаді родом з Волині, гол. Союзу Українок Канади і ред. ж. лПромінь╗; оп. лМати╗, лВ полеті до Вілі╗.

Когут Лев (1878Ц1947), бук. гром.-політ. і екон. діяч

Когут Михайло, в чернецтві Микола (*1911), церк. і гром. діяч у Канаді й ЗДА, василіянин, закарп. походження; в 1946Ц53 рр. в Римі, як консультор і ген. секретар ЧСВВ, ген. секретар і ректор Колегії св. Йосафата, в 1953Ц58 рр. протоігумен амер. василіянської провінції.

Когут Осип (1891Ц1941), гром. і політ. діяч, за студентських часів організатор радикальної молоді і УСС; з 1920-их рр. адвокат у Богородчанах і чл. Гол. Управи УСРП, в 1928Ц30 рр. посол до варшавського сойму; 1939 заарештований большевиками, помер на засланні.

Когутяк Іван (*1893), антрепренер і актор лУкр. Рухомого Драматичного Театру╗, організованого 1920 р. в Станиславові, обТїздив міста і села Галичини й Волині з перев. побутовим репертуаром; в 1939Ц44 дир. Коломийського муз.-драматичного театру.

Кодак (Кудак), фортеця

Кодак (псевд.) Юрій (*1916), архітект, закінчив Київ. Художній Ін-т; з 1948 в Канаді, проектував і будував церкви в Канаді (Гамільтон, Судбоуі, Нове Торонто, Монтреал) і ЗДА (Бостон, Бавнд-Брук); К. використовує мотиви укр. архітектури, перев. укр. барокко.

Кодацький (Старо-Койдацький) поріг, перший з Дніпрових порогів, довж. 512 м, спад 1,8 м.

лКодекс законів про народну освіту УСРР╗, зб. законів, що нормували справу шкільництва І нар. освіти, затверджений ВУЦВК 2.11.1922; проіснував до поч. 1930-их рр., згодом замінений окремими законами і положеннями (статутами).

лКодекс законів про працю малолітніх та підлітків╗, встановлений постановою Ради нар. комісарів УССР 21.9.1921; згодом перестав діяти і був включений до лКодексу законів про працю УСРР╗; регляментаціею праці підлітків займались також спеціяльні постанови і закони держ. органів УССР та СССР.

лКодекс законів про працю УСРР╗

лКодекс законів про родину, опіку, шлюб і про акти громадянського ставу УРСР╗

Кодекс канонічного права, див. Канонічне право.

Кодень (IIЦ4), м-ко на Підляшші над Бугом; костьол з чудотворною іконою Матері Божої (коденської), кол. уніятська церква поч. 16 в., в Готичному стилі, з надгробком Івана Сапіги 1520 з укр. написом.

Кодима, права притока Богу, довж. Ц 150 км, сточище Ц 2480 км²; К. становила в 16Ц18 вв. кордон Лит.-Поль. Держави й Туреччини, згодом Подільської й Херсонської губ. Над К. укр. військо (Семен Палій і лівобережні полки) 1693 р. розбили татар; 1738 Ц битва рос.-укр. війська проти тур.-тат. сил.

Кодима (VЦ10), с. м. т. в півд.-сх. частині Поділля, р. ц. Одеської обл.; цегляний, вапняковий і овочеконсервні зав.; 1919 бої УНР з большевиками та з денікінцями.

Кодня (IIIЦ9), с. на сх. Волині, 15 км на південь від Житомира, кол. м-ко. 1768 р. в К. під проводом реґиментаря Стемпковського поляки нещадно карали гайдамаків на смерть та каліцтво.

Кодра (IIIЦ10), с. м. т. Макарівського р-ну Київської обл., на Київському Поліссі; добування торфу.

КоДУС, скорочена назва Комісії Допомоги Укр. Студентству, заснованої 1940 у Кракові при Укр. Центр. Комітеті; 1942 перенесена до Львова. З 1945 діє самостійно на еміграції Ц у Фюрті (Німеччина), з 1951 у Сарселі (Франція). КоДУС очолювали: о. І. Гриньох, Ю. Полянський, З. Кузеля (1944Ц52); з 1952 гол. О. Кульчицький, секретар з 1946 Ц Т. Волошин. В сумі уділено допомог 2600 студентам на бл. 500 000 долярів, зібраних з пожертв громадянства і з допомоги УЦК (до 1945), кат. Церкви (за посередництвом архиєп. І. Бучка), ЗУАДК, Укр. Конґресового Комітету Америки й Фонду Допомоги Українців Канади.

Коельо (Coelho) Нето (1864Ц1934), відомий браз. новеліст, прихильник незалежности України, інформував браз. гром. думку про укр. культуру і укр. змагання (зокрема в лJournal do Brasil╗ 1923).

Кожанчиків Дмитро (Ж1877), рос. книгар, видав 1867 р. в Петербурзі перше повне вид. лКобзаря╗ Т. Шевченка.

Кожара, див. Гагара.

Кожевников Петро (1904Ц43), вчений лісовод; праці про ліси УССР, зокрема на Поділлі, про природно-госп. р-ни і типи лісів України й ін., автор типологічної карти лісів України.

Коженьовський (Korzeniowski) Юзеф (1797Ц1863), поль. письм.

Кожухів, больш. концентраційний табір б. Москви, до якого на весні 1920 р. вивезено бл. 250 старшин і стрільців УГА, в тому ч. ген. О. Микитку і ген. Г. Ціріца; на поч. липня 1920 р. звідти вивезено 217 старшин в напрямі до Архангельську, де всі загинули без вісти.

Кожухівка (IIIЦ11) і сусідня Крушинка, с. Києво-Святошинського р-ну на півд. зах. від Києва; бої Січ. Стрільців з рос. добровольчими гетьманськими частинами в листопаді 1918, з большевиками в лютому 1919 та УГА з большевиками в серпні 1919.

Коза, див. Козівництво.

Коза, нар. муз. інструмент, див. Дуда.

лКоза╗ (звичай лводити козу╗), парубоцьке колядування, при якому один з парубків переодягається козою; драматизоване замовляння з побажальною частиною, з піснями й танцями (див. ЕУ І, стор. 258). Також дівоча забава з весняного циклу.

Коза дика, див. Сарна.

Козак Едвард (*1902), псевд. Еко, Мамай, Майк Чічка, карикатурист, гуморист і маляр

Козак Євген (1857Ц1933), славіст, дослідник історії Буковини, зокрема іст. церкви, правос. свящ., проф. ц.-слов. мови і літератури Чернівецького Ун-ту (1899Ц1919), москвофільський гром. діяч; студії про слов. написи (УDie Inschriften aus der BukovinaФ, 1903) на Буковині й Молдавії та ін.; доводив автохтонність українців на Буковині; на церк. полі виступав проти румунізації бук. правос. архиєпархії.

Козак Євген (*1907), композитор і диригент із Львова, дир. вокального ансамблю Львівського радіо; хорові твори, пісні, обробки нар. пісень.

Козак Іван (*1891), сотн. УГА, організатор і командант Польової Жандармерії УГА, 1923Ц26 командант табору для інтернованих частин УГА в Йозефові, згодом адвокат і гром. діяч в Угнові (Галичина); тепер в ЗДА.

Козак Сергій (*1920), оперовий співак-баритон; з 1950 соліст Київ. опери; автор сольових і хорових пісень.

Козаки підпомічники, категорія козацтва

Козаневич Маріян (1877Ц1940), гірничий інж., 1918Ц19 чл. Нац. Ради і секретар публічних робіт (від УСДП) ЗУНР.

Козар Павло (1898Ц1944), історик-археолог, викладач Дніпропетровського Ун-ту, співр. Іст. Музею під керівництвом акад. Д. Яворницького; учасник Дніпровської археологічної експедиції в 1927Ц32 рр.

Козацтво

Козацька старшина

лКозацький Голос╗, фронтова газ. 1 корпусу УГА (з березня 1919), з листопада 1919 орган Пресової Квартири Начальної Команди УГА; вийшло 68 чч.

Козацький загін (відділ) ім. Ґонти, військ. частина під командуванням отамана А. Долуда, прибула в листопаді 1918 з Придніпрянщини на допомогу УГА під час боїв за Львів; згодом боролася на протиполь. фронті на півн. від Львова, літом 1919 брала участь в поході на Київ в складі Десятої бриґади УГА. К. з. ім. Ґ. складався спершу з придніпрянців, пізніше також і галичан.

лКозацькі літописи╗, див. лЛітописи╗.

Козача Лопань (IIIЦ17), с. м. т. над р. Лопань Деркачівського р-ну Харківської обл.

Козаченко Василь (*1913), сов. письм. родом з Кіровоградщини; друкуватися почав 1936 р.; передвоєнна зб. оп. лЗолота грамота╗, ряд повістей і оп. після війни в офіц. сов. дусі: лТри літа╗ (1946), лБезсмертя╗ (1948), повість лЗорі назустріч╗ (1952), лАтестат зрілости╗ (1954) та ін.; оп. для дітей. Деякі повісті й оп. К. появилися в рос. перекладах.

Козаченко Григорій (1858Ц1938), композитор і дириґент; закінчив Петербурзьку Консерваторію, хормайстер опери в Петербурзі; оркестрові твори, опери (м. ін. лПан сотник╗ на сюжет Шевченка).

Козачинський Михайло (1687Ц1756), письм., учень, пізніше проф. і префект (1739) Київ. Академії. 1745 архимандрит Видубецького манастиря; автор двох бароккових пТєс (одну з них Ц лБлагоутробіє Марка Аврелія╗ виставив 1744 в Києві) і кн. лФілософія Арістотелева╗ (1745). 1733Ц38 ректор і вчитель реторики в Карловицях у Сербії. Його діяльністю там треба пояснити популярність у Сербії церк.-слов. граматики М. Смотрицького. Там же К. написав пТєсу лКороль Урош пТятий╗, в якій подав короткий нарис серб. історії (збереглася в серб. переробці).

Козачківський ДемТян (*1896), актор і режисер; на сцені з 1916 р. З 1923 р. в театрі ім. І. Франка, згодом в Харківському Театрі Революції, з 1945 р. актор і режисер театру ім. М. Заньковецької у Львові.

Козачковський Аверкій, визначний гравер першої пол. 18 в., працював у Києві. Виконав 1721Ц37 рр. понад 40 гравюр, перев. для вид. Києво-Печерської Лаври Ц мідерити, офорти і лчорною манерою╗ (РозпТяття). До найкращих належить лПокладення у гріб Ісуса Христа╗; 2 цікаві види Києво-Печерської Лаври.

Козачковський Андрій (1812Ц89), лікар у Переяславі, приятель Шевченка, з яким познайомився в Петербурзі в 1841 р. і допомагав йому матеріяльно та листувався з ним, коли поет перебував на засланні. Шевченко гостював у К. в Переяславі в 1345 р. й написав у його хаті лЗаповіт╗, лКавказ╗, лНаймичку╗ і вступ до поеми лЄретик╗. К. автор цінних спогадів про Шевченка (лКиевский Телеграф╗, 1875).

Козачок, нар. танок у такті 2/4 жвавого темпу, сольовий (чоловічий) або парою.

Козел, кол. назва р. ц. Михайло Коцюбинський.

Козелець (Tragopogon L.), дворічні або довгорічні рослини з родини кошичкоцвітих. На Україні найбільш розповсюджені: К. великий (T. majus Jacq.) до 1 м заввишки, росте по степах, ліс. галявинах, шляхах; К. укр. (T ucrainicus Artemcz. Ц T. Floccosus auct. non. W. K.) Ц на пісках в соснових борах; К. лучний (T. pratensis L.) Ц на луках, степах. Див. також Жовтець.

Козелець (IIIЧ12), с. м. т. на Придніпровській низовині над р. Остром