|
|
|
|
Баба рожева, пелікан (Pelecanus onocrotalus L.) Бюро Інформації Української Головної Визвольної Ради Вавриків Марія (*1911), уроджена Закус, кан. гром. діячка, адвокат, працює в Лізі Укр. Кат. Жінок; з 1954 гол. Жінок-Адвокаток Манітоби. Ваврисевич Микола, педагог і гром. діяч 1920-их рр. на Холмщині; ред. тижневика Наше Життя і Холмських Нар. Календарів. Вагилевич Іван (181166), діяч гал. відродження, поет-романтик Вагоноремонтні майстерні або заводи Ваґнер Іван (183392), анатом, з 1868 проф. Харківського Ун-ту; провадив досліди зі щепленням чуми рогатої худоби на Україні (1863); ряд видатних праць з анатомії, зокрема підручник анатомії людини. Ваґнер Марсел (Шевчинський М., *1904), адвокат, перший посол укр. походження в стейті Нью-Джерзі в ЗДА (194143), з 1951 р. стейтовий комісар в Гудсоні. Ваґнер Юлій (*1865), зоолог, проф. Київ. Політехн. Ін-ту; досліджував ентомофавну України; автор підручника зоології. В 191718 належав до партії нар. соціялістів. На весні 1918 мін. праці в гетьманському уряді (в кабінеті Ф. Лизогуба). Вадовиці (Wadowice), м. в Польщі, Краківського воєводства, 7000 меш.; в 1919 20 поль. влада мала концентраційний табір для українців із Зах. України (з 15 000 осіб померло від голодного тифу бл. 1500); потім табір для інтернованих вояків армії УНР. Важинський Порфирій (1804), протоархимандрит Чину св. Василія В. 1772 80, вдруге з 1788, згодом укр. кат. єп. холмський 17901804; дбав про відновлення гал. митрополії. Важка промисловість, обіймає (на відміну від т. зв. легкої й харчової пром-cти) такі основні галузі пром-сти: вугільну, залізорудну і манґанорудну, металюрґійну, хемічну, нафтову, машинобудівельну, електротехнічну. Див. також Промисловість. Вайґанд (Weigand) Ґустав (18601930), визначний нім. балканіст, з 1925 ред. журн. Balkan-Archiv, проф. ун-ту в Ляйпціґу. Праці В., зокрема опис бук. і басарабських говірок Die Dialekte der Bukowina und Bessarabiens, мають значення для вивчення балкансь.ких звязків укр. мови. Ваймутова сосна (ваймутка), амер. сосна (Pinus strobus L.), привезена до Европи на поч. 18 в. На Україні В. с. розводять ради деревини, використовуваної в будівництві й мебльовій пром-сті. Вакуленко І. (*1889), біолог-ботанік, проф. УТГІ. Вал Василь (*1911), педагог, гром. і кат. діяч, з 1955 перший сенатор-українець із провінції Манітоба (Канада); чл. ліберальної партії; викладав українознавство на вечірніх курсах; діяльний чл. Братства Українців Канади (БУК), 194653 през., з 1953 почесний през. Централі Українців-Католиків Канади. Вал Любов (*1912), уроджена Божик, дружина сенатора В., кан. гром. діячка, співзасновниця Ліґи Укр. Кат. Жінок, гол. її в 194649. Валединський Діонісій, митр., див. Діонісій Валединський. Вали, високий земляний насип із ровом спереду для укріплення городища від ворога й для бойової позиції оборонцям; основна структура В. на великих городищах (Білгород б. Києва, Заріччя, Переяслав-Хмельницький) складалася з деревяних кліток, заправлених глиною, в яку вкладалися великі, сушені на сонці, цеглини (45 х 25 х 7 см 26 х 22 х 7 см). Вали Траяна, оборонні земляні вали середньовічного походження, що починаються від с. Єрмаківки над Збручем і тягнуться майже рівнобіжне до нього на півд. аж до Дністра; як і Змієві Вали на Київщині, призначалися, треба гадати, для оборони від кочовиків. Назва постала через помилковий здогад давніх археологів, ніби їх збудовано за рим. імператора Траяна. Валійський Аркадій (*1894), сучасний військ, діяч, ген. штабу полк. Армії УНР і начальник його оперативного відділу; тепер в ЗДА. Валінана, Влінана, Влінбаба, у араб. істориків 10 в. слов. племя, що в давнину мало владу над ін. (слов.) племенами, а його володар звався Маджак, а само племя називалося В. (Масуді, Ібрагім ібн Якуб). Укр. Історики поєднують тепер В. з волинянами і вважають це за доказ існування першого держ. союзу укр. племен на Волині, який у 6 в. боровся з аварами; але археологічних доказів (слідів заселення) на це нема, хібащо цю звістку араб. істориків, за дуже вірогідним здогадом М. Грушевського, віднести до 9 в. Валки (IV16), місто над р. Мож, притокою Дінця, р. ц. Харківської обл., 8 500 меш. (1926); через брак залізниці В. не зростають (1897 р. 8 900 меш.); пром-сть місцевого значення, ветеринарний технікум. В. засновані в першій пол. 17 в. як оборонний пункт проти татар і були згодом коз. сотенним м. Харківського укр. полку; в 17801920-их рр. пов. місто. Валуєв Петро (181490), граф, рос. держ. діяч-консерватор Валуйки (III19), м. над р. Валуй, притокою Оскола на Слобожанщині, р. ц. Білгородської обл. РСФСР, 10 000 меш. (1926); харчова пром-сть. Засноване 1599 як фортеця для оборони від татар, до 1920-их рр. пов. м. Воронізької губ. За переписом 1926 р. українці становили у Валуйському пов. 54,8%). Валюта, грошова одиниця Валява, с. Перемиського пов. (тепер у Польщі), де на рінищах р. Сяну 1926 знайдено спідню щелепу людини кроманьйонської раси, єдиний, знайдений до 1954, останок палеолітичної людини на зах.-укр. землях (G. Polankyj, Homo sapiens foss. aus Walawa, 1927); 1939 Я. Пастернак відкрив тут мале городище й розкопав при ньому цвинтарище з 10 11 вв., а в ін. місці відкрив залишки В. села та його цвинтарища з княжої доби. Вальдшнеп, див. Слуква Вальний сойм, див. Сойм Вальницький Кирило (*1889), провідник лівої москвофільської молоді в Галичині 1920-их рр., ред. газ. Воля Народа у Львові (спершу виходила рос., далі з доручення Комінтерну, укр. мовою); засновник совєтофільської партії Сельроб, згодом діяч партії Сельроб-Єдність; пізніше очолив Сельроб-Лівицю, від якої був послом до поль. сойму (1928 30). В 1930 утік до СССР; після перших успіхів був засланий до концтабору, де й помер. Вальницький Омелян (*1888), один із провідних діячів москвофільського табору в Галичині в 1910-их рр. (група Дудикевича). Вальтер Антін, сучасний фізик, проф. Харківського Ун-ту, наук. співр. Фізи-ко-Техн. Ін-ту АН УРСР. Вальтер Олександр (181789), анатом і фізіолог, проф. Київ. Ун-ту (184676); численні праці, зокрема, про теплотворення в тваринному організмі, про вплив тепла й холоду на фізіологічні процеси; підручники анатомії. В 186081 В. редагував у Києві й Варшаві заснований ним журн. Современная Медицина. Ванадій (V), срібнобілий, твердий метал, що використовується як додаток при деяких родах сталі (ферованадій). На Україні руди В. виступають разом із рудами заліза на Керчинському півострові. Ванатович Варлаам (1751), церк. правос. діяч родом з Галичини, співр. Петра І в його реформах, архимандрит тіхвінський, митр. київський (172230) без титулу і Малия Россії. Позбавлений за доносом сану і 1730 засланий. Вандали в Галичині, див. Венеди. Ван де Мале Маврикій (*1892), укр.-кат. свящ., редемпторист, з походження бельгієць, з 1922 на Зах. Україні, з 1947 ген. вікарій Апостольського Візитатора для українців-католиків у Бельгії й Голляндії, з 1953 у Франції. Ванотті Яків-Людвиг (17741819), лікар-фармаколог; практикував у Відні і Львові; проф. фармакології в Харківському Ун-ті (181218); низка наук. праць. Вансович Євген, сучасний укр. легкоатлет одеського т-ва Медик; рекордсмен України й СССР у стрибку в висоту (1,98). Ванцетті Тіт (180988), проф. хірургії й офтальмології в Харківському Ун-ті; перший в Рос. Імперії зробив операцію оваріотомії. Ванченко Костянтин (18631928), сценічний псевд. Писанецький, грав у трупі М. Старицького, пізніше у Ф. Левицького; писав пєси й залишив спомини. Ванченко Петро, письм, 1920-их рр. в УССР; зб. оповідань Мужність (1928), Повість без назви (1930), гумористичні Жива рекляма (1928), Клопіт цирульника Еміля Термана (1930); сатиричне Оповідання про гніду кобилу (1929) викликало гостре засудження офіц. критики. В 1930-их рр. зійшов з літ. арени. Ванькович Микола (18841935), діяч Укр. Роб. Союзу в ЗДА. Ванькович (Wakowicz) Станіслав (1860 1937), надзвич. посол і повноважений мін. Польщі при уряді гетьмана Скоропадського 1918 р.; від імени Регенційної Ради Поль. Королівства склав визнання Укр. Держави. Ваньо Теодор (18621944), політ, і гром. діяч Золочівщини (Укр. Нац.-Дем. Партії), адвокат; боровся з москвофільством; чл. УНРади ЗУНР; у 1920-их рр. діяч Рідної Школи. Вапліте, Вільна Академія Пролетарської Літератури Вапліте, літ.-мист. двомісячник, виходив у Харкові 1927 р., орган письменницької групи Вапліте. Від поч. Існування журн. зазнав гострої критики з боку ВУСПП, Молодняка та ін. керованих ЦК КП(б)У орг-цій. Після вміщення першої частини роману М. Хвильового Вальдшнепи, на 6 ч. журн. В. був закритий. Вапновипалювальна промисловість Вапняк, вапняковий вуглян (Ca CO3) Вапнярка (IV6), одна з найвищих точок (467 м) Вороняків, частини Подільської височини, положена на вододілі річок Стира й Серета. Вапнярка (V9), село м. т. на сх. Поділлі Томашпільського р-ну Вінницької обл., зал. вузол, великий крупяний зав.; 1919 бої військ УНР й УГА з большевиками й денікінцями. Варавва Олекса (*1889), псевд. Кобець О., письм. і журналіст Варва (III13), село над р. Удай, притокою Сули, р. ц. Чернігівської обл., кол. Варина. Під В. 1079 Володимир Мономах переміг половців, згодом В. опустіла, вдруге заснована 1658 р., пізніше сотенне м-ко. Варвара, св. родом із Нікомедії, замучена, як гадають, 306 р.; особливо шанована на Україйі; за. переказом, мощі її були перенесені з Константинополя до Києва (1108 р.). Варвари св. церква, гр.-кат. церква у Відні з 1775, при якій засновано в 1784 парохію, осередок укр. громади у Відні і важливий культ, центр для укр,. в Австрійській монархії, зокрема коли при ній існувала гр.-кат. семінарія Барбареум. Визначні парохи: Г. Стрілецький (17841804), Й. Снігурський (181318), згодом перемиський єп., Й. Фоґараший (181834), П. Паславський (183447), С. Литвинович (184857), згодом гал. митр., Ю. Пелеш (187583), згодом перемиський єп. При парохії міститься цінний архів. Варварівка (VII 12), село м. т. над дол. Вогом б. м. Миколаєва, р. ц. Миколаївської обл. Варвинський Йосип (181178), лікар-терапевт, родом із Полтавщини; студіював у Харкові, з 1844 проф. Московського Ун-ту; низка наук. праць, зокрема присвячених холері. Варениківська (VIII18), станиця над дол. Кубанню, р. ц Краснодарського Краю РСФСР. Варенуха Микола (182775), військ. хірург; один із перших українців-отолярингологів 19 в.; студіював у Києві й за кордоном; працював у Петербурзі. В. залишив ряд праць із хірургії та отоларингології. Варецька Валентина, драматична артистка, родом з Херсонщини; з 1921 в Театрі ім. Л. Українки (в Києві), незабаром на перших ролях у Театрі ім. Франка (Харків-Київ), в 1930-их рр. працювала в Театрі Революції (Одеса-Харків); ряд ролей в пєсах Л. Українки (Камяний Господар Донна Анна), Франка, Винниченка (Чорна Пантера Рита, Брехня Наталія), М. Куліша, С. Могема, ОНейля та ін. Варзар (Варзер) Василь (18511940), рос. статистик і економіст, деякий час працював у статистичному бюрі Чернігівського губ. земства; автор студій з екон. життя Чернігівщини. Варивода Антін (18691936), полк., командант Леґіону УСС 1916 і табору вояків УГА в Ліберці в Чехо-Словаччині. Варічак (Variak) Володимир (* 1865), хорв. математик, проф. ун-ту в Загребі, чл. хорв. Академії Наук, д. чл. НТШ. Варлаам (1065), церк. діяч, син боярина Івана Вишатича, чернець, а після відходу св. Антонія деякий час ігумен Києво-Печерського монастиря; згодом ігумен спорудженого кн. Ізяславом Дмитрівського монастиря. Варлаам Шишацький (1831), правос. церк. діяч, родом із Чернігівщини, ректор новгородсіверської семінарії, 1791 архимандрит, 1795 єп. житомирський, 1808 архиєп. у Могилеві на Дніпрі. 1812 перейшов на бік Наполеона, поминав його в церкві й хвалив у проповідях; після відступу французів позбавлений сану й засланий. Варлаам і Йоасаф, середньовічний роман, близький до житійного жанру Варна (з 1949 р. Сталін), м. і найбільший порт у Болгарії над Чорним морем, 80000 меш.; 1606 і 1620 В. добували запор, козаки; збереглася укр. пісня про здобуття В. Після першої світової війни у В. була невелика укр. колонія. Варнеке Борис (*1878), рос. історик театру, проф. ун-ту, пізніше Ін-ту Нар. Освіти в Одесі, автор численних праць, м. ін. История русского театра, І-ІІ (190810), з матеріялами про укр. театр 1718 вв., Античний театр (1929), розвідка про драму Шевченка Назар Стодоля (1939). Вартовий П., псевдонім Б. Грінченка. Варшава (Warszawa), столиця й найбільше м. Польщі Варшавське Князівство (герцоґство), створене Наполеоном І 1807 з частини поль. земель, відібраних у Пруссії; 1809 до нього прилучено території, відібрані від Австрії. 1815 за рішенням Віденського конгресу частина земель В. К. відійшла знову до Пруссії, Краків з округою перетворений на респ. під протекторатом союзників, а решта територій, в тому ч. Холмщина і Підляшшя, була передана Росії як Королівство Польське. Варшавський договір, був укладений між урядом УНР і Польщею 21.4.1920 Варяг, в-во в Варшаві в 193339, постало з літ. групи Танк; випускало журнал Ми, книжки творів Н. Лівицької-Холодної, С. Гординського, Б. Ольхівського, А. Крижанівського й ін. Варяги, скандінавські здобичники Варяж (ІІІ-5), м-ко в Сокальському р-ні Львівської обл.; міські права з 1538 р., зберігся костел доби ренесансу (з 17 в.). Варязька теорія, див. Норманська теорія. Варязькі шляхи на Україну Василащук Дмитро (*1901), сел. політ. і гром. діяч Гуцульщини й Покуття, чл. Гол. Управи Укр. Радикальної Партії, організатор Каменярів. Василевська Людмила, див. Дніпрова Чайка. Василевський Степан (*1900 ?), мовознавець, активний у період боротьби з націоналізмом, автор статтей в Мовознавстві, з 1932 керівник словникового відділу Ін-ту Мовознавства АН УРСР, співред. русифікаційного Рос.-укр. словника (1937) і термінологічних бюлетенів; засланий 1937 р. Василенко Андрій, сучасний ґрунтознавець, д. чл. АН УРСР. Василенко Василь, див. Десняк В. Василенко Віктор (1839рік смерти невідомий), економіст і етнограф; чл. УНТК; працював у полтавському земстві як статистик; Про спілки хліборобські (Рада 1883), Очерки Полтавщини (188587), Земледелие по укр. нар. воззрениям (1893), О кустарной промышленности в Полтавской губ. (1894); Празднование понедельника в Малороссии (1887) та інші статті в ж. Киевская Старина. Василенко Микола (18661935), історик Василенко-Волош Петро (192146), родом із Полтавщини, чл. ОУН, старшина УПА, підпільний публіцист і письм., ред. журн. Лісовик, зб. віршів Мої повстанські марші та репортажів У боротьбі за волю під бойовими прапорами УПА. Загинув у бою. Василиха, дівочий нар. танець на Київщині. Танець в колі, одна або дві дівчини в середині. Кроки: зальотна хода, присування, схрещування, кружальце; танець спокійний, спочатку в такті 3/4, далі 2/4. Василишин Евстахій (*1897), гром. діяч у Канаді родом з Галичини (до Канади прибув 1924); засновник і почесний чл. Укр. Стрілецької Громади у Вінніпеґу (1928), довголітній гол. її Гол. Управи; в 194950 був дир. бюра Фонду Допомоги Українців Канади у бріт. зоні Німеччини. Василів, іст; місцевість на Буковині відома з 12 в.; у В. був перехід через Дністер, часто згадуваний в укр. літописах; тепер с. Заставнецького р-ну Чернівецької обл. Василів, див. Васильків. Василівна (VI16), с. м. т. в сх. частині Причорноморської низовини, р. ц. Запорізької обл. Василіяни, члени чернечого Чину св. Василія В. (ЧСВВ) Василіянки, див. Сестри Василіянки. Василович Лев (185883), письм. і педагог, писав під псевд. Сапогівський оповідання (Марійка та ін.) і критичні статті у львівській Зорі. Василя св. церква в Овручі, цінна памятка укр. архітектури старокн. доби, пол. 12 в. Тринавна будова, центр, типу, з 2 вежами з заходу і сильним впливом романського стилю. В 15 в. була в руїнах; 1784 в сер. будови поставлено малу деревяну церкву, що зберегло памятку від цілковитого знищення. 1842 р., під час праці над охороною памятки, завалилися склепіння й бані. 1908 церкву реставрував рос. архітект А. Щусев у псевдовізант. стилі, значно знівечивши первісні архітектурні форми (див. ЕУ І, мал. 527). Василь Великий (32979), св., архиєп. кесарійський, один із отців церкви, організатор сх. чернецтва, славетний проповідник і церк. письм.; на Україні здавна були відомі твори В. В., зокрема Бесіди на Шестоднев (виклад історії творення світу) й аскетичні повчання про піст і чернече життя. Василь, архимандрит Києво-Печерського монастиря (118297), особливо відзначився розбудовою монастиря. Василь зі Львова (17 в.), укр. маляр, працював 165987; двірський мистець Я. Собєського; портрет Я. Собеського в ґалерії Уффіці у Фльоренції, образи поль.-тур. війни в костьолі в Жовкві, ікони Крехівського монастиря. Василь Липківський, митр., див. Липківський Василь. Васильїв Валерій (*1893), син Михайла, режисер; почав театральну діяльність у 191416 в театрі М. Садовського в Києві, один з організаторів Молодого Театру; пізніше був актором і режисером у Березолі, Театрі ім. Франка й в ін. театрах України. Васильїв Василь (*1890), інж.-металюрг, чл.-кор. АН УРСР, наук. співр. Ін-ту Чорної Металюрґії. Васильїв Микола (*1901), син Михайла, економіст, учень К. Воблого, 193043 наук. співр. н.-д. інституцій України, нині на еміграції, проф. УВУ, д. чл. НТШ. Праці: Геогр. розміщення харч. промсти України (1932), Макаронна пром-сть України (1933), Історія плодоовочевої пром-сти (1940), Вступ до екон. наук (1950), статті в ЕУІ та ряд ін. Васильїв Михайло (18631912), видатний інж.-дослідник цукроварення і етнограф Васильків (III11), м. над р. Стугною, притокою Дніпра, р. ц. Київ Васильків Осип (*1897?), лідер Ком. Партії Зах. України в 1920-их рр.; в 1923 підсудний у першому ком. процесі у Львові; 1928 разом із Турянським очолював нац. опозицію в КПЗУ, подібну до шумськістів в УССР. Васильківка (V17), с. над р. Вовча, притокою Самари, р. ц. Дніпропетровської обл. Васильківський Сергій (18541917), один із найвидатніших укр. малярів Василько Василь (*1893), справжнє прізвище Миляїв, актор, режисер, театральний педагог, родом з Київщини. На сцені з 1912; вихований у реалістично-побутовому театрі, пізніше працював у Молодому Театрі, в Театрі ім. Франка в Києві, в 1920-их рр., здобув режисерський вишкіл у Березолі; керував кількома театрами, зокрема в Харкові (з 1928), Сталіному, з 1948 гол. режисер в Одесі; організував ряд театральних студій. Василько Микола (18681924), визначний гром. і політ, діяч Буковини Василько Романович (бл. 120470), волинський кн., спершу в Бересті, з 1245 до смерти у Володимирі. Союзник свого брата кн. Данила Романовича у боротьбі з гал. боярами, поляками й уграми, що претендували на Галич. Після смерти Данила (1264) став гол. дому Романовичів. Василько Ростиславич, кн. теребовельський (10841124), брат Рюрика й Володаря. Разом із ними справжній основоположник Галицького князівства. Спираючись на сили Галичини й Волині, плянував широку протиполь. війну. Осліплений з наказу київ. кн. Святополка II, за порадою Давида Ігоровича волинського. З братом Володарем вів війни проти угрів та київ. кн.; союзник Володимира Мономаха. Васильок (Ocimum L.), рослина з родини губоцвітих. На Україні існують 2 види: 1. В. садовий (O. Basilicum L.), що його плекають по садах ради приємного запаху, а його пахучу олію вживають для приправи лікерів; 2. камфоровий, який почали культивувати з 1935 р. на Україні й Передкавказзі завдяки етеровій олії (45%), яка мас до 70% камфори. Васильчевко І., сучасний ботанік, д. чл. АН УРСР. Васильченко Степан, псевд. Панасенка (18781932), письм., видатний прозаїк Васиньчук Антін (18851935), гром. s політ, діяч на Холмщині, аґроном; чл. Центр. Ради, 191819 уповноважений уряду УНР для репатріяції населення Холмщини й Підляшшя; засновник т-ва Рідна Хата (1920) і газ. Наше Життя в Холмі; 1922 організував на півн.-зах. землях успішні для українців вибори до поль. сойму; 192228 посол до сойму в Варшаві; 192224 гол. укр. парляментарної репрезентації: організатор укр. кооперації на Холмщині. Васиньчук Марина (1944), сестра Антона й Павла В., гром. діячка на Холмщині; вбита поль. боївкою в Холмі. Васиньчук Павло (18961944), брат Антона, гром. і політ. діяч на Холмщині, правник і економіст; 192230 посол до поль. сойму від Холмщини, засновник партії Сел. Союз. 1944 представник екзильного уряду УНР і звязковий при поль. таємному краєвому уряді; вбитий поль. боївкою в Холмі. Васиньчукова Олена, дружина Павла Васиньчука, холмська гром. діячка, ред. Пром.-Торг. Вісника в Варшаві в 192930. Васищеве (IV17), с. м. т., 10 км на півд. від Харкова; будинки відпочинку. Васілевська (Wasilewska) Ванда (*1905), дочка Леона Васілевського, пол. письменниця-комуністка; з 1939 в УССР, депутатка Верховної Ради УССР. В ряді творів В. порушена укр. тематика: трилогія Пісня над водами (194045), Райдуга (1942) та ін.; разом із чоловіком О. Корнійчуком написала лібретто опери Богдан Хмельницький. Васілевський (Wasilewski) Леон (1870 1936), поль. політик Васільєв Леонід (1880бл. 1923), рос. лінґвіст школи Соболєвсгікого, визначний знавець рукописів Київ. Руси. Уважна аналіза їх дала В. змогу по-новому висвітлити деякі питання староукр. фонетики (мякість чи твердість приголосних перед е і носовим е, нове ять, помякшення н). Список праць В. у Slavia, IV, 4. 1926. Вассиян Юліян (18941953), старшина УСС, студентський діяч доби Укр. Тайного Ун-ту, ідеолог ОУН, її чл.-засновник і чл. першого Проводу Укр. Націоналістів; вязень поль. і нім. тюрем; автор філос. та ідеологічних праць До гол. засад націоналізму 1928, Ідеологічні основи укр. націоналізму 1929, Змаг основ 1947. Васько Гаврило (182083), маляр-портретист; закінчив Академію Мистецтв у Петербурзі, 184763 викладав малювання в Київ. Ун-ті. Ватев Стефан (* 1865), болг. лікар-гігієніст, проф. ун-ту в Софії, чл. болг. Академії Наук, д. чл. НТШ. Ватикан, див. Рим. Ватра, вогонь, вогнище; жива В. добувається у гуцулів тертям двох кусків дерева і за нар. повірям має охороняти худобу від нещастя. Звичай розкладати В. перейняли пластуни як виховний засіб; для них В. символ дружби й вічної живучости, звідси В. назва пластових журналів (192346 у Львові, Ужгороді, Парижі, Реґенсбурґу, Карльс-фельді в Баварії і ін.). Ватра, літ.-наук. збірник; вийшов у Стрию в 1887 під ред. Василя Лукача (В. Левицького) з творами С. Руданського, А. Свидницького, О. Кониського, М. Драгоманова, І. Франка, П. Мирного, І. Нечуя-Левицького, О. Огоновського та ін. Ватра, пластове в-во в Ужгороді, видавало за ред. Л. Бачинського Пластову бібліотеку (192430). Ватра, назва ряду студентських т-в: 189296 В. існувала у Львові як т-во студентства нац. напряму від часу, коли Академічне Братство еволюціонувало в дусі соціялізму. Обидва т-ва зєдналися 1896, утворивши Академічну Громаду. 18981914 В. т-во укр. студентів-гірників у Пшібрамі (Чехія). 192639 В. т-во укр. студентів ветеринарії у Львові (бл. 100 членів). Ватуля Олексій (18911955). артист Київ. Драматичного Театру ім. Франка; родом з Полтавщини, вчився в Київ. Театральній Школі ім. Лисенка. Сценічну діяльність почав з 1917, вступивши до Молодого Театру. В 1920 В. був одним із засновників Театру ім. Франка, де грав протягом 35 рр., створивши ряд визначних образів (м. ін. Ґонти в Гайдамаках, Михайла в Суєті, Городничого в Ревізорі, царя Едипа і ряд ін.). Ватутине (IV12), с. м. т. Звенигородського р-ну Черкаської обл., засноване 1949 р.; цегельно-черепичний зав., деревообробний комбінат. Вахнянин Анатоль (18411908), гром. діяч, педагог, журналіст і композитор Вахнянин Богдан (18861940), педагог, муз. діяч, дириґент і композитор, дир. філії Муз. Ін-ту ім. Лисенка й керівник муз. т-ва Боян у Перемишлі; серед композицій найвідоміші Буря на морі і Гайдамаки. Вахнянин Остап (18901924), пластовий і культ, діяч на Закарпатті, родом з Галичини. Ред. Пластуна, автор праць Пласт, Пластовим шляхом за красою життя. Вашінґтон (Washington), столиця ЗДА, 802 000 меш., в тому ч. бл. 400 українців. 2 укр. церкви кат. і правос., укр. кат. Духовна Семінарія, укр. відділ Голосу Америки. Вашкевич Володислав (*1844?), історик, видавав матеріяли про Укр. Кат. Церкву Холмщини: Холмский греко-униатский месяцеслов і Памятники русской старины в западных губерниях. Вашківці (V6), м. на Буковині над р. Черемош на Передкарпатті, р. ц. Чернівецької обл. Ващевко В., сучасний мовознавець, керівник катедри укр. мови в Дніпропетровському Ун-ті, автор ряду праць про мову Шевченка, проекту словника мови Шевченка, досліджень з діялектології сх. України і шкільного підручника синтакси. Ващенко Василь (18501918), пасічник, організатор і керівник пасічницької школи в Боярці, удосконалив вулик і запровадив поліпшені способи пасічництва. Ващенко Григорій (*1878), педагог Ващенко Костянтин, сучасний інж.-металюрґ, наук. співр. Ін-ту Чорної Металюрґії АН УРСР, праці перев. з ділянки витоплення чавуну. Ващенко-Захарченко Людмила (*1879), уроджена Афеньева, педагог, гром. діячка на Поділлі, зокрема працювала в дошкільному вихованні й орг-ції позашкільної освіти. Мала приватну гімназію в Барі. Ващенко-Захарченко Михайло (1825 1912), математик, з 1867 проф. Київ. Ун-ту, автор кн. Риманнова теория функций составного переменного (1866), однієї із перших праць у цій галузі на Україні, Истории математики (1883) й ін. Ващинський Віктор (18851938), лікар, гром. і політ, діяч на Вінничині; вязень больш. тюрем, помер на засланні. Введенка (IV17), с. м. т. Чугуївського р-ну Харківської обл. Введення в храм Пресв. Богородиці, свято (4.12 н. ст. 21.11 ст. ст.), в нар. календарному циклі замикає осінній сезон і починає зимовий; повязане з ворожінням і забезпечними заходами, які мають силу на новий рік (див. ЕУ І, стор. 229). Вгіддя, розподіл землі на Україні за вгіддями (культурами) Вдовиченко Максим (*1876), поет (друкувався в ЛНВ) і перекладач із творів Міцкевіча, Пушкіна, Конопніцької та ін.; зб. поезій На хвилях смутку (1911). Вебер (Weber) Фрідріх Хрістіян, спеціяльний висланик Брунсвік-Ганноверу до Росії, де перебував 171420; подорожував також по Україні; залишив спогади (Das veraenderte Russland) із цінними інформаціями про укр. відносини після Мазепи. Ведель Артем (17671806), духовний композитор Ведмідь бурий (Ursus arctos L.), хижак до 2 м довж., 1 м висоти; тепер дуже рідкий в лісах Полісся, Карпат (зокрема Ґорґани, Чорногора й Мармаросько-Буковинська Верховина) і Кавказу; раніше далеко більше поширений. Ведміцький Олександр (*1894), поет, критик і фейлетоніст (псевд. Метеорний), родом з Полтавщини; чл. спілки Плуг; нариси В ореолі (1924), збірки поезій Шумить тополя (1927), Покоси (1929); автор статтей про укр. сов. літературу (м. ін. огляд Літ. фронт 1919ЗІ, Літ. Архів 1931). Після заслання в 1930-их рр. доля невідома. Вежі, за княжих часів... Вейге (Weihe) (18 в.), швед. офіцер, учасник полтавської битви, описував не лише воєнні події, а й геогр., побутові, госп. особливості України тощо. Вейделівка (III19), с. на Слобожанщині, р. ц. Білгородськоі обл. РСФСР; в р-ні більшість населення становлять українці. Вейк (van Wijk) Ніколай ван (1880 1942), визначний голл. славіст Вексель, борговий документ Велеградські зїзди Велес, Волос, у держ. релігії на Русі перед прийняттям християнства (10 в.) бог достатку, худоби, торгівлі; укладаючи договори з греками, кияни присягалися Перуном і В.; пізніше в нар. віруваннях поєднався із св. Власієм. Велигорський Іван (18891955), укр. мовознавець і педагог, учень Яґіча. Праці з діялектології й назовництва Городенщини в Галичині, про мову Стефаника й Черемшини, популярні нариси з психології мови й заг. мовознавства. Помер на еміграції в Канаді. Список праць: В. Слово й назва ,,Канада, 1955. Велика Багачка (IV14), м-ко над р. Пслом, р. ц. Полтавської обл. Велика Білозірка (VI15), с. на Долішньодніпровій низовині, р. ц. Запорізької обл. Велика Близниця, велика могила на Таманському півострові, місце поховань і культу померлих багатої родини з часу бл. 300 р. до Хр., що визнавала культ Деметри; розкопи у 186466, 1863 і 1883 85 рр. Велика Виська (V12), с. в півд.-сх. частині Придніпровської височини, р. ц. Кіровоградської обл. Велика Врадіївка (VI11), с. на півн.-зах. від Первомайського, р. ц. Миколаївської обл. Велика Димерка (III11), с. Броварського р-ну Київ, обл. на півн.-сх. від Києва. Бої з большевиками Січових Стрільців у 1917 і групи Рогульського в кін. січня 1919. Велика Кріпинська (VI20), с. над р. Тузлею, притокою дол. Дону, р. ц. Ростовської обл. РСФСР; р-н заселений українцями. Велика Лелетиха (VI14), с. над дол. Дніпром; р. ц. Херсонської обл. Велика Михайлівка (VII10), кол. Гросулове, с. над р. Кучурган, лівою притокою Дністра, р. ц. Одеської обл. Велика Новосілка (VI17), кол. Велика Янисоль, с. над. р. Мокрі Яли (притока Вовчої), р. ц. Сталінської обл. Велика Олександрівна (VI14), с. над дол. Інгульцем, р. ц. Херсонської обл. Велика Писарівна (III16), с. над р. Ворсклою, р. ц. Сумської обл. Велика Ріка (також Ріка), р. на Закарпатті, права притока Тиси, довж. 89 км. В 1955 на В. Р. відкрита Річицько-Теребельська гідроелектростанція. Велика рогата худоба, див. Рогата худоба. Велика Янисоль, кол. назва с. Велика Новосілка. Великанович Дмитро (1886?), гром. діяч у Галичині, організатор укр. вчительства, діяч т-ва Взаємна Поміч Укр. Учительства; у 1930-их рр. чл. ЦКУНДО і секретар Укр. Парляментарної Репрезентації; 192839 посол до поль. сойму; 1940 вивезений більшовиками; помер на засланні. Великдан Степан (181979), пасічник, учень і послідовник П. Прокоповича, дир. (185179) заснованої Прокоповичем пасічницької школи в с. Пальчиках б. Батурина. Великдень, свято Воскресення Христового, найбільше христ. свято, навколо якого скупчилося багато обрядів передхрист. походження весняного (а почасти й зимового) циклу: співання веснянок, гаївок, обряд водити тополю, поминання померлих (Рахманський В., навський тиждень, проводи), в давні часи волочіння та ін. (див. ЕУ І, стор. 234). Велике Зерцало (Wielkie Zwierciado przykadw) Велике князівство, в давній Русі-Україні територія, яка підлягала старшому городові й була під володінням великого князя. До особливого значення з ранньої доби дійшло Київ. В. к. (див. Київська Русь). В. к. називалось також Литовсько-Руська держава (1415 в.). Велике Половецьке (IV10), с. б. Білої Церкви, р. ц. Київ. обл. Велике Троїцьке (III18), с. на Слобожанщині, р. ц. Білгородської обл. РСФСР; більшість населення р-ну становлять українці. Великий Атанасій Григор (*1918), василіянин-чернець, історик укр. Церкви, д. чл. НТІП., ред. Записок ЧСВВ (з 1948); праці на іст. і гром. теми, редаґує римські документи з історії укр. Церкви і народу. Великий Березний (V3), с. м. т. на Закарпатті над р. Уж, р. ц. Закарпатської обл.; в р-ні мінеральні джерела; за Чехо-Словаччини пов. м. Великий Бичків (VI5), с. м. т. над р. Тисою в Мармароській улоговині, Закарп. обл.; 6 000 меш. Хемічні заводи, зокрема для перероблення дерева. За Чехо-Словаччини важливий осередок укр. нац. руху на Гуцульщині. Великий Бурлук (III18), с. на Слобожанщині, р. ц. Харківської обл. Великий Вись, р. 150 км довж., що разом з Гірним і Гнилим Тикичем утворює р. Синюху, притоку Бога. Великий Діл, група Вулканічних Українських Карпат між долинами Ляториці й Боржави, відділена внутр.-карп. улоговиною від Полонинського Бескиду; збудований з виливних скель ріолітів, дацитів, андезитів, трахітів, базальтів; найвищий верх Бужора (1086 м). В. Д. вкритий буковими лісами й майже незаселений; натомість густо заселене рільниче підгіря В. Д., збудоване з урожайних туфів (бл. 80 осіб на 1 км2). Великий князь, назва носія зверхньої влади на сх.-евр. землях Великий Луг, комплекс Дніпрових плавнів на лівому березі Дніпра, нижче о. Хортиці Великий Токмак (VI16), м. над р. Токмаком, притокою Молочної, р. ц. Запорізької обл., 10000 меш. (1926); машинобудівний і цегельно-черепичний зав., механічний технікум. Великі Кринки (IV14), с. на Дніпровській низовині; р. ц. Полтавської обл. Великі Сорочинці (III14), с. над р. Пслом, Миргородського р-ну Полтавської обл., кол. м-ко, музей М. Гоголя. Велико-Анадольський лісовий масив, лісовий масив, штучно насаджений, почавши з 1843 р., на Приозівській височині в р-ні підвищеного, сухого степу на вододілі Дніпра й Дінця; має понад 2000 га, склад дуб з домішкою ясена й ін. У звязку з експедицією проф. В. Докучаєва для боротьби з посухою (1893) лісництво перетворено на н.-д. станцію, організатором і першим керівником якої був Ю. Висоцький. Завданням станції є створювати лісові полезахисні смуги різних конструкцій і складу та вивчати їх вплив на клімат, ґрунт і підвищення врожайности сіль. госп-ва. Великобрітанія. [Великобританія] Велико-Михайлівка (III18), с. на Слобожанщині, р. ц. Білгородської обл. РСФСР; в р-ні більшість населення становлять українці. Великоросійський приказ, один із органів центр, управління Московської Держави другої пол. 17 в., функцією якого (з 1688) було зверхнє керування справами слобідських укр. коз. полків та контроль за діяльністю місц. коз. адміністрації. Великохатько Федір (*1894), біолог-іхтіолог, проф. пед., с.-г. й мед. ін-тів у Херсоні та Ніжені й ун-ту в Чернівцях; д. чл. НТШ. Праці про риб Дніпра й Бога, міґрацію пром. риб Чорного моря та ін. Тепер на еміграції, в Бразілії. Величківський Микола (*1890), економіст, проф., викладав в с.-г. ін-тах в Камянці Подільському, Житомирі та ін. 1941 гол. УНРади в Києві; з 1943 на еміграції, з 1947 проф. Високої Екон. Школи в Мюнхені, нині в ЗДА; праці про річки Білоцерківщини, колгоспи Камянеччини й ін. Величко Віктор (18641936?), архітект, маляр і педагог; закінчив Академію Мистецтв у Петербурзі; працював у харківському земстві, чл. мист. гуртка в Харкові 1890-их рр.; спорудив ряд будинків, перев. в стилі італ. ренесансу. Величко Григорій (18631932), гал. історик і економіст, д. чл. НТШ, автор розвідок Політ, і торг. взаємовідносини Руси і Візантії 911 ст. (1891), Народописна карта укр.-руського народу (1896) й популярних праць із географії та економіки України. Величко Самійло (1670 не раніше 1728), видатний коз. літописець Величковський Іван (1726), поет, полтавський протоієрей, автор Вірші гетьманові І. Самойловичеві й збірок Млеко та Зеґар з полузеґарком (1690 91), характеристичних умілим застосуванням віршової майстерности барокової доби (див. Вірші). Вірші В. помилково приписували (М. Петров) його братові Лаврентієві, але дослідами В. Перетца, Д. Чижевського і Є. Ю. Пеленського встановлено авторство Івана В. Величковський Лаврентій (1673), ієромонах з Полтавщини, намісник Пивського Свято-Никольського монастиря, автор рел. віршів (йому помилково приписували деякі твори його брата Івана Величковського). Величковський Паїсій (172294), видатний ідеолог повороту православія Велланський (Кавунник) Данило (17741847), анатом, фізіолог Веллінґ (Welling) Ґоттард (162459), швед. посол до Б. Хмельницького в 1657; у своїй Реляції В. ствердив незалежну від Москви політику Хмельницького. Докладний опис посольства В. на Україну подав Я. Гільдебрандт (Dreyfache Koenigl. Schwed. Legations-Reiss-Beschreibung...). Веляризація, артикуляційний процес, протилежний паляталізації. Полягає в додатковому до головної артикуляції звука піднесенні задньої частини спинки язика до мякого піднебіння при одночасному звуженні фарингальної частини горлянки. Акустично виявляється в зниженні тону. В укр. мові В. виступає тільки як частина лябіовеляризації. Велярні приголосні, приголосні, утворювані наближенням спинки язика до мякого піднебіння. Укр. мова мас В. п. глухі к, х і дзвінкий ґ. В умовах сандгі зявляється також дзвінкий відповідник х у, а в зах. межових говірках засвідчений дзвінкий носовий у. Вельосипедна промисловість, одна з галузей транспортового машинобудівництва; найбільше підприємство В. п. на Україні Харківський вельосипедний зав., менші заводи в Києві, у Львові та ін. побудовані після першої світової війни і в останній час реконструйовані. Вельосипедний спорт [Велосипедний спорт] Вельямінов Степан (18 в.), рос. бригадир, през. Малоросійської Колегії (172227), заведеної царем Петром І з метою заступити владу гетьмана і укр. старшини. Провадив гостру боротьбу з укр. владою. 1727 був відкликаний з України у звязку із скасуванням Малоросійської Колегії. Венгжин Микола, див. Угрин-Безгрішний Микола. Венгржанівський Григорій, маляр, різьбар і мозаїчіст із дерева, працював у Гнівані на Поділлі на поч. 20 в.; вчився в петербурзькій Академії Мистецтв. В різьбі дав оригінальну кераміку на нар. анекдотичні теми: Сороки-цокотухи, Прачки, Лис Микита й ін. Венґжиновський Сергій (18441913), етнограф і історик, співр. ж. Киевская Старина; збирач укр. фолкльору; досліджував історію унії на Брацлавщині. Венґлінський (Wgliski) Лев Євген (19 в.), поль. письм. у Галичині; вид. 1858 віршів В., писаних укр. мовою, але друкованих латинкою (Nowyi poezyi maoruskii), наново викликало спір про абетку, при чому латинка була остаточно відкинута. Венґльовський Іван (*1884), гром. і осв. діяч на Бібреччині (Галичина), адвокат; чл. ЦК УНДО у Львові; 1939 вивезений більшовиками. Вендерович Євген (18811954), лікар-невропатолог, родом із Харкова; працював у неврологічних клініках Москви й Ленінграду; автор понад 80 наук. праць. Венеди, згадувані Тацітом і Птолемеєм предки зах. словян, численні племена яких займали в перших вв. по Хр. край між; Одрою і Вислою, а згодом перейшли вздовж Бугу й Сяну у Подністровя; давні дослідники, слідом за нім. археологами, називали їх вандалами (див. ЕУ І, мал. 296). Венелин Юрій (справжнє прізвище Гуца, 180239), закарп. історик і філолог. В. студіював у Львові, 1823 переїхав до Росії, де досліджував минуле і культуру болгар (праця Древние и нынешние болгары), має чималі заслуги в нац. відродженні болгар. Вивчав також усну творчість (Об источнике народной поэзии вообще, и о южнорусской в особенности), заступаючи романтичні словянофільські погляди. До укр. відродження В. ставився неприхильне. Венеричні хвороби, на території України Венеціянов Олексій (17801847), рос. маляр і ґравер, родом з Ніжена, син грека й українки; учень В. Боровиковського, 1811 дістав в Академії Мистецтв у Петербурзі звання академіка; прихильник Т. Шевченка, відіграв велику ролю в його визволенні з кріпаччини. В. відомий мистець побуту й портретист натуралістичного напряму. Венкувер (Vancouver), м. в Канаді в провінції Брітанська Колюмбія, найбільший порт Канади над Тихим океаном; 345 000 меш. (1951), з них 7 200 українців (в 1941 лише 1800), або 31% всіх українців у Бріт. Колюмбії. Венюков Павло (18561916), геолог, проф. Київ. Ун-ту; м. ін. працями розвідки про гор.-силюрську фавну Поділля. Вепр, ліва притока сер. Висли, довж. 234 км, гор. частина р. пливе на ггівд. Холмщині. Вепрейський Микита (18 в.), управитель м. Бахмута, що в 1723 разом із капітаном Семеном Чирковим організував перший видобуток камяного вугілля на території сучасного Донбасу; працювало бл. 200 робітників. Вугілля використовували в кузнях і для солярень. Вера Ґварапі (Vera Gvarani), укр. хліборобська оселя в Бразілії, в штаті Парана, заснована 191011 рр.; бл. 400 укр. родин, у сусідніх оселях бл. 300 (в Казаріньйо, Барра Фея й ін.). Верба (Salix) Верба (III6), с. м. т. на півд.-зах. Волині над р. Іквою; р. ц. Рівенської обл.; в 194346 рр. бої УПА з німцями й більшовиками. Вербена звичайна, телезняк (Verbena officinalis), багаторічна трависта рослина з блакитними квітками 30100 см заввишки; росте попід огорожами; давніше вживана в нар. медицині; деякі відміни декоративні. Вербицький Іван (*1902), бойовик УВО, засуджений поль. судом на смерть із заміною на 15 рр. вязниці за атентат (1926) на куратора Собінського, виконаний ін. особою. Вербицький Микола (18431909), поет; почав друкуватися в Основі (1882) під псевд. Білокопитий Миколайчик; писав під впливом Шевченка й Куліша. Вербицький Михайло (181570), свящ., композитор у Галичині, вчився музики в Перемишлі й Львові; з 1852 жив у Млинах. Автор численних композицій для чол. і мішаних хорів: серед них окремі частини Служби Божої, Заповіт на слова Шевченка, Тост до Руси, пісні на тексти Федьковича. 1863 р. В. написав музику до нац. гімну Ще не вмерла Україна. В. належать також: оркестрові симфонії й музика до драматичних творів (співогри): Підгоряни, Верховинці, Галя, Панщина, Сільські пленіпотенти та ін. Вербицький Олександр (*1875), архітект, д. чл. Академії Архітектури УРСР, проф. Київ. Художнього Ін-ту та ін. високих шкіл; спорудив багато будівель на Україні, зокрема в Києві, м. ін. зал. двірець (1928). Вербицький Тимофій, власник друкарні в Києві, видавець Часослова 1625 й 1626. Вербовцій (Verbczy), Стефан з Вербівця (бл. 14581541), угор. правник і політ, діяч, походженням із Закарпаття; гол. суддя угор. земель під тур. окупацією. Автор ,,Tripartitum opus iuris consuetudinarii regni Hungariae, заг. кодексу угор. права, дійсного до революції 1848. В кодекс включено ряд інститутів укр. звичаєвого права Закарпаття. Вербське євангеліє (тетра), укр. текст, 235 аркушів, переписаний у 1560 р. в околицях Володимира Волинського з серб.-болг. оригіналу. Мова В. є. (описана Огієнком) характеризується настановою на ц.-слов., але відбиває деякі риси фонетики й морфології тогочасної укр. мови. Вербяний Іван (*1896), педагог і лексиколог, упорядник спільно з В. Левом англо-укр. і укр.-англ. словника (194748). Верв, староукр. родово-територіяльна одиниця Вергановська Олена по чоловікові Кос (*190б), письм., співр. Нової Хати й ін. журналів; Дещо про О. Кобилянську (ЛНВ, 1927). Вергановський Володимир (18751946), правник, доц. австр. цивільного процесу, 193941 проф. Юридичного фак. Львівського Ун-ту, д. чл. НТШ, суддя Апеляційного Суду у Львові; праці з цивільного процесу, м. ін. Зміна позову. Вергун Петро (*1890), свящ., кат. церк. діяч, папський прелат, з 1927 душпастир, з 1940 апостольський візитатор українців-католиків у Німеччині. Підтримував звязки з нім. кат. колами, зокрема виступаючи з доповідями й статтями в фахових журналах, здебільша на теми іст. церкви на Сх. Европи. Заарештований 1945, дальша доля невідома. Вердум (Werdum) Ульріх (17 в.), нім. подорожник по Україні й Польщі (167072), залишив спогади, багаті на побутові подробиці. Верес звичайний (Calluna vulgaris Salis B.), всезелений кущ до 1 м висоти з родини вересуватих, цвіте восени ніжним рожево-фіолетовим цвітом; росте на ялових ґрунтах часто великим суцільним килимом, зокрема в соснових лісах і на придорожних болотах; у нар. медицині В. з. використовують для лікування ниркових і міхуревих хвороб; вживають для фарбування. Вересай Остап (180390), кобзар з Прилуччини Веретенченко Олекса (*1918), поет, родом із Слобожанщини; друкується з 1935. Після війни на еміграції, нині в ЗДА; ліричні збірки Перший грім (1941), Дим вічности (1951), іст. поема Чорна долина (1953), зб. поезій Заморські вина (1955). Веретільниця, паданиця (Anguis fragilis L.), плазун, ящірка без ніг, довж. до 60 см; поширена по всій Україні за винятком степової смуги. Верецький (Тухольський) перевал (V4), перехід у Високому Бескиді 841 м, яким проходить давній і важливий шлях уздовж р. СтрийОпірВ. п. Ляториця і звязує Галичину з Закарпаттям і Угорщиною (ЛьвівСтрийМукачівБудапешт). Зал. лінія перетинає гол. Карп. хребет за 12 км далі на сх. (провал Бескид 1014 м) за допомогою тунелів (на лінії ЛавочнеВоловець). Верещинський Йосиф (1599), київ. кат. еп., українець родом, проповідник і публіцист, пропагував заселення укр. степів і боротьбу з татарами й турками, автор політ, праць: Droga pewna do prdszego i snadniejszego osadzenia pusty w ruskich krajach rycerstwem krlewstwa polskiego, Nowy Kijw. Верещиця, ліва притока Дністра, довж. 85 км, пливе з Розточчя в багнистій і багатій ставами долині. Вержен (de Vergennes) Шарль (1717 87), франц. дипломат і мін. закордонних справ; приятель Г. Орлика, підтримував мазепинську еміграцію. За інспірацією В. укладено меморіял про Україну й запорожців після ліквідації Січі. Верзилов Аркадій (*1867), історик і педагог родом з Чернігівщини; наук. співр. Іст.-Філол. Відділу УАН; праці з історії та економіки Чернігівщини: Нариси торгівлі України 15 в., Уніятські архимандрити в Чернігові, Найдавніший побут Чернігівської околиці та ін. Вериго Броніслав (18601925), фізіолог, в 18971914 проф. Ун-ту в Одесі. Відомий запровадженням своїх метод в електрофізіології (катодична депресія В. й ін.); залишив ряд праць, м. ін. підручники з біології і фізіології. Вериківський Михайло (*1896), композитор і оперовий дириґент Верковичеве євангеліє (скорочений апракос), текст, переписаний у першій пол. 14 в. на Україні з півд.-слов. оригіналу з рисами укр. півд.-зах. говірок (154 аркуші). Мову В. є. досліджував А. Нікольський. Рукопис у Ленінградській Публічній Бібліотеці. Верлан (18 в.), сотник, командувач надвірної міліції кн. Любомирського на Поділлі. З поч. повстання 1734 перейшов із своєю сотнею на бік повсталих укр. селян і організував полк, що ним зайняв Броди, Жванець і дійшов аж до Львова. Після придушення повстання В. втік із помічниками до Молдавії. Вернадський Володимир (18631945), видатний природознавець, мінералог і геохемік Вернер Костянтин (18501902), рос. земський статистик, згодом проф. Московського С.-Г. Ін-ту; досліджував м. ін. аґрарні відносини степової України. Вернет Іван (кін. 18 поч. 19 в.), подорожник, швайцарець, прибув на Україну 1787 як учитель, служив, м. ін., у Харкові, написав ряд подорожніх нарисів про Україну, друкованих в ж. Украинский Вестник (181619). Верниволя, псевд. О. Кониського. Вернигора, вид. т-во в Києві 191621 і в Відні 191823 і з 1939. В 194618 в Мюнхені. Видавало, гол., підручники, мапи, дитячі кн., брошури, листівки і ін.; дир. П. Кашинський. Вероніка, протачник (Veronica), рослина з родини ранникових, поширена скрізь; квітки сині в стоячій китиці. Листя В. лікарської (Veronica officinalis) вживають як чай і в нар. медицині; V. Spicata плекають як декоративну рослину. Вероніка Марія Ґарґіль (18841956), монахиня, заслужена довголітня ген. настоятелька (192756) згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії СПНДМ, до пол. 40-их рр. у Галичині, згодом на еміграції. Версальська мирова конференція, див. Антанта. Верства, див. Міри. Вертеп, укр. ляльковий театр Вертипорох Євген (* 1898), хемік родом з Галичини, проф. УТГІ, д. чл. НТШ і з 1949 гол. НТШ в Торонто. Бл. 30 праць англ., укр., нім. і поль. мовами, зокрема про синтезу Фрідель Крафта, провідність електричного струму у хлоридів метанів в органічних розчинниках, про гормони. і вітаміни та ін. Верхівський Олександр (182782), лікар з Чернігівщини; водночас займався біблійними й іст.-церк. студіями, залишивши ряд праць; відомий також як поліглот. Всрхівцеве (V15), с. м. т. Криничанського р-ну Дніпропетровської обл. Верхнє (V19), промислове м. в Донбасі, Лисичанського р-ну Ворошиловградської обл.; хем. комбінат Донсода, скляний зав. і ін. Верхнє Тепле (V20), с. в півн.-сх. частині Донбасу, р. ц. Ворошиловградської обл. Верхній Нагольчик (V20), с. м. т. в Донбасі, Боково-Антрацитовського р-ну Ворошиловградської обл.; антрацитні шахти. Верхній Рогачик (VI15), с. на Долішньо-дніпровій низовині, р. ц. Херсонської обл. Верхній Салтів, с. над р. Дінцем, Старосалтівського р-ну Харківської обл., де був відкритий аланський катакомбовий могильник 69 вв. (див. Салтівська культура). Верхня Тарасівка (V21), с. над р. Глибокою, притокою Дінця, р. ц. Тарасівського р-ну Каменської обл. РСФСР; в р-ні більшість українців. Верхня Хортиця (VI16), село б. м. Запоріжжя; р. ц. Запорізької обл. Верхньо-Баканський (IX18), роб. селище, на півн.-зах. від Новоросійська; р. ц. Краснодарського краю. Верхньодніпровське (V15), с. м. т. і пристань на правому березі Дніпра, р. ц. Дніпропетровської обл., 6000 меш. (1926); ливарно-механічний зав., фабрика ґудзиків; засноване 1780 р. на місці запор, зимовника, за царських часів пов. м. Верховина, село над Чорним Черемошем на Гуцульському Бескиді див. Жабє Верховина, заг. термін на означення гірської обл., зокрема Карпатської, заселеної українцями; у вужчому сенсі частина Середньокарпатської улоговини, положеної обабіч гол. Карп. хребта в сточищі рік Стрия з Опором, Ляториці й Великої Ріки, заселена бойками. Мешканців В. називають верховинцями; верховинцями називають себе радо бойки, зокрема на Закарпатті. Верховинець Василь (*1881), справжнє прізвище Костів, муз. етнограф, дириґент і хореограф родом з Галичини; з 1906 працював у театрі М. Садовського, пізніше проф. Полтавського Ін-ту Нар. Освіти, Харківського Муз.-Драматичного Ін-ту та ін.; гармонізував музику до багатьох нар. і зокрема дитячих, пісень; автор праць Укр. весілля (муз. бік нар. обряду), Теорія укр.нар.танка (1920), зб. Весняночка (1932). Верховинка Леся (190336), псевд. Ярослави Лагодинської, заміжньої Кучковської; дитяча письменниця, родом з Делятина; оп. й вірші в альманахах і журналах (Нова Хата, Світ Дитини й ін.).Верховинський Андрій, літ. псевд. А. Волошина. Верховинці, див. Верховина. Верховна Рада (Верховний Совєт) УССР Верховний Суд УССР Верховодка (Alburnus alburnus L.), риба до 20 см довж., живе в річках України, крім Криму; із луски В. виготовлюють штучні перла.Верхола Трохим (18831922), гром. діяч і маляр, за УНР гол. Просвіти, пов. земської управи й пов. комісар у Проскурові.Верхомин Емма (* 1908), уроджена Невчас, канад. гром. діячка, гол. відділу Союзу Українок в Едмонтоні 193141; організаторка його музею.Верхрата (III4), с. на Розтіччі над р. Ратою в Галичині, кол. Равського пов., тепер у Польщі (Люблинське воєводство); 16781806 гр.-кат. монастир, відомий чудотворною іконою Богородиці, згодом перенесеною до Крехова.Верхратський Іван (18461919), природознавець, педагог і філологВершигора Петро (*1905), рос. сов. письм., актор і режисер; під час другої світової війни учасник рейду сов. партизанського загону С. Ковпака (пізніше дивізії ім. Ковпака) по Зах. Волині, Поліссі, Холмщині, Підляшші й Карпатах; В. описав ці рейди у спогадах Люди с чистой совестью (1946) і Карпатский рейд (1950).Верьовка Григорій (*1895), композитор, фолкльорист, хоровий дириґент; родом з Чернігівщини, закінчив Київ. Муз.-драматичний Ін-т; нині проф. і завідувач катедри хорового дириґування Київ. Консерваторії. Збирач і пропагандист укр. нар. пісенної творчости, організатор і дириґент Держ. Укр. Нар. Хору (1943). Автор численних творів: Вулична інтермедія, сюїта з 5 укр. нар. пісень для симфонічної оркестри (1927); соната для скрипки і фортепіяна (1933); вокальний квартет, романси, опрацювання нар. пісень та ін.Верьовкін Микола (*1877), архітект, збудував ряд великих споруд на Україні (м. ін. будинок т-ва Саламандра в Харкові 1914).Веселе (VI15), с. на півн.-зах. від Мелітополя; р. ц. Запорізької обл.Веселий Львів, театр малих форм, заснований у Львові 1942, існував до поч. 1945; мав у програмі легкі пісні, танці, скетчі; мист. керівник 3. Тарнавський.Веселиново (VI11), с. над р. Чичиклеєю, притокою Бога; р. ц. Миколаївської обл.Веселка, літ.-мист. ж., місячник інтернованих вояків Армії УНР в Каліші (Польща), вид. в-ва Веселка 192223; ред. Є. Маланюк, М. Селегій та ін.Веселка, ілюстрований щомісячний дитячий журн., додаток до газ. Свобода з 1954 в Нью-Джерзі (ЗДА); ред. колегія з членів Обєднання Працівників Дитячої Літератури.Весело-Боковеньківська Станція, на Дніпропетровщині, з дендрологічним парком (понад 200 листяних і шпилькових евр. й амер. видів дерев). З 1924 р. в складі н.-д. установ України; дослідження культури чужоземних деревних порід (екзотів) на Україні.Веселовська Зінаїда (*1900), мовознавець, учениця Булаховського, працівник Харківського Ун-ту, автор розвідок з іст. укр. наголосу, з іст. укр. ремісничої термінології (в обробленні льону й конопель), а також про словник Беринди.Веселовський Микола (18481918), рос. археолог-орієнталіст, проф. Петербурзького Ун-ту; розкопав сотні могил, в тому ч. Солоху б. Никополя (191213) і Майкопську на Кубанщині; довів тюркське кочівницьке походження камяних баб на Україні; Курганы Кубанской области в период римского владsчества на Северном Кавказе (1905), Современное состояние вопроса о каменных бабах (1915) й ін.Веселовський Олександр (18381906), рос. літературознавецьВеселовський Сергій (*бл. 1878), інж.-економіст і гром.-політ. діяч, родом з Поділля. Чл. УСДРП, 1917 чл. През. і заступник гол. Укр. Центр. Ради. 1918 ген. консул Укр. Держави в Петербурзі. Проф. Укр. Дерле. Ун-ту в Києві (1918), в 1920-их рр. проф. Київ. С.-Г. Ін-ту й керівник Н.-Д. Катедри С.-Г. Економіки. В 1930-их рр. репресований. Нині на еміграції.Весілля, в укр. нар. побуті Веслування (гребня) Весна народів, весна 1848 р.Веснін Віктор (18821950), рос. архітект, д. чл. АН СССР і Академії Архітектури СССР; керував групою, що проектувала й будувала споруди Дніпрогесу (192730), а також нового р-ну м. Запоріжжя.Веснянки, нар. обрядові пісні Весоловська Марія (18841948), уроджена Охримович, жін. організаторка Стрийщини, довголітня гол. Союзу Українок у Стрию, радна м. Стрия; 193946 пробула на засланні.ВесоловськийЯрослав (18811917), політ. діяч Укр. Радикальної Партії, журналіст; 1903 редагував Поступ у Коломиї, в 190406 Буковину в Чернівцях; з 1907 у Львові, співр. і 191011 ред. Діла, ред. видань Просвіти; 191417 референт укр. і рос. преси в Мін-ві Закордонних Справ у Відні, де й помер.Вессель Микола (18341906), рос. педагог, ред. журн. Учитель, разом із К. Ушинським обстоював права укр. мови в нар. школах на Україні.Вестерфельд (Westerveld) ван, Авраам, голл. рисівник, автор археологічного атласу Києва 1653 р.Ветеринарний Кодекс УСРР, набрав чинности постановою ВУЦВК з 13.3.1925; складався з 4 частин і 112 артикулів (орг-ція та основні завдання держ. ветеринарії; про боротьбу з заразними й пошесними хворобами тварин; про ветеринарно-сан. догляд; про органи управління, права й обовязки володільців тварин і урядових осіб). В ході централізації сов. адміністративного права В. К. УСРР був скасований постановою Центр. Виконавчого Комітету УССР з 20.1.1937 і заступлений Ветеринарним уставом СССР з 27.10.1936. [Б. Ц.]Ветлина, псевд. письм. Т. Бордуляка. Ветлинська Полонина (IV3), хребет в Середньому Бескиді в сточищі гор. Сяну, 1253 м висоти, вкритий буковими лісами й полонинами.Ветухів Михайло (*1902), син Олекси, біолог і генетик, гром.-політ. діячВетухів Олекса (18671941), етнограф, мовознавець учень і популяризатор учення Потебні, педагог; автор численних наук. праць і підручників. Чл. Харківського Іст.-Філол. Т-ва; в 20-их рр. проф. Харківського Ін-ту Нар. Освіти, керівник Етногр.-Краєзнавчої Секції Н.-Д. Катедри Історії Укр. Культури, чл. Потебніянського Комітету. Досліджував говірки Слобожанщини. Принципи потебніянства застосовував в етногр. працях, зокрема в Народные колыбельные песни (1892) і в нагородженій Рос. Академією Наук Заговоры, заклинания, обереги и другие виды народного врачевания, основанные на вере в силу слова, ІII. 190207.Вехтер (v. Wchter) Отто (190149), нім. нац.-соц. діяч з Відня; 194144 губернатор дистрикту Галичина; порівняно з ін. представниками нім. офіц. кіл займав щодо укр. справи прихильнішу позицію; з нім. боку відповідальний за створення дивізії Галичина.Вецляр (Welzlar), м. в Гессені (Німеччина) над р. Лян, 25 500 меш.; під час першої світової війни у В. був табір укр. полонених під культ, опікою Союзу Визволення України. В таборі провадилася жвава культ.-осв. діяльність, існували правос. церква, бібліотека, театр, в-во (ім. Б. Грінченка), виходила газ. Просвітний Листок, перейменована на Гром. Думка.Вечер Яким (*1901), псевд. Юри Артура Яремкевича, поет, за фахом астрофізик, родом з Галичини; зб. віршів Кленове листя (1946); статті з фізики й астрономії.Вечерниці, або досвітки, укр. традиційний звичай молоді сходитися вечорами для розваг в осінньо-зимовий час у спеціяльно найманій хаті бездітної вдови (вечернича мати). Дівочі громади організовували складки грішми й поживою на вечері; на В. оповідали казки, танцювали під музику, дівчата працювали. Вечерниці, літ. тижневик, перший орган народовців; виходив 186263 у Львові; співробітники: Ф. Заревич (Ю. Ворона), Д. Тинячкевич (Будеволя), В. Шашкевич, К. Климкович, Н. Вахнянин та ін.; вийшло 17 чч.Вечерниці пахучі (нічна фіялка) (Hesperis matronalis L.), многорічна, до 1 м висоти зелиста рослина з роду хрестоцвітих; медодайна й декоративна, плекається по садах, росте дико в лісах і на луках.Вечірня Година, місячник серія творів красного письменства, вид. Укр. В-ва в Кракові 194244; літ. ред. С. Гординський, згодом В. Чапленко.Веденесв Борис (18841946), рос. інж.-гідроенерґетик, акад., 192732 гол. інж. і заступник начальника будівництва Дніпровської Гідроелектростанції.Вержбіцький (Wierzbicki) Людвіґ (1835?), поль. архітект, проф. Львівської Політехніки; видав зразки кустарної пром-сти селян на Україні, опис поль.-укр. археологічної виставки у Львові (1885) й ін.Взаємна Поміч Українського Вчительства, ВПУВ Виборний козак, рядовий козак, екон. незалежний, який з власною зброєю виконував військ, службу. За реформою рос. уряду 1734 р. козацтво поділено на виборних козаків і підпомічників. До виборних козаків гетьмани звичайно залічували і дітей духівництва.Вибранецька піхота (ланова), заведена в Польщі 1578; села, що жили на держ. добрах, виставляли 1 вояка з 20 ланів (3045 га). Укр. землі давали спершу бл. 1000 вояків, згодом більше. 1726 замість В. п. зформовано постійний лановий реґімент, утримуваний на податки з держ. ланів.Виварна сіль, див. Сіль. Вивільга (Oriolus oriolus L, а також Oriolus galbula), співочий, перелітний птах (зимує в Африці), поширений в лісовій і лісостеповій смугах. Вивірка, див. Білка. Виволання, одна із заступних кар у лит.-руському карному праві, що відповідала вигнанню. В. могло бути тимчасовим або постійним. Часове В. означало виключення з-під права і суспільства. Від наслідків В. звільняв виволанця великокняжий охоронний лист, т. зв. ґлейт. Вічне В. ставило виволанця поза всяку охорону права; його міг кожний вбити безкарно. Воно накладалося за зловживання ґлейту, виконання дальших злочинів у стані часового В. й за образу маєстату та зраду держави. Виговський Данило ( 1659), бихівський полк., зять Б. Хмельницького. 1655 добував Люблин, 1659 намагався вигнати моск. залогу з Києва, попав у полон, закатований під Калугою.Виговський Іван ( 1664), гетьман України (165759)Виговський Йосиф, укр. кат. єп. титулярний мстиславський, адміністратор (171315), згодом еп. луцький (171530). Учасник замойського собору 1720.Виговські, нащадки боярського роду Овруцького пов. Визначні Остап Виговський (1663), намісник київського замку у воєводи А. Киселя, чл. Київського братства, та його сини Іван (див.), Данило (див.) і Костянтин, турово-пинський полк., 1658 ген. обозний.Вигода (V4), с. м. т. над р. Свіча в Ґорґанах (Карпати), р. ц. Станиславівської обл.; місце виходу вузькорейкових залізниць у глиб гір, тартакова пром-сть, суха дестилярня дерева.Вигонівське озеро (І 6), озеро в півн.-зах. Поліссі, площа 26,5 км2, глибина 2,7 м; лежить на укр.-білор. етногр. пограниччі.Вигорлят, група Вулканічних Українських Карпат між долинами Ляборця й Ужа Вигорлятсько-Гутинські гори, іноді вживана назва Вулканічних Українських Карпат. Вигошів, город на Волині, згаданий у літописі під 1097 р.; місце положення не встановленеВигуки, слова, що є засобом виявити почуття мовця або його сприйняття. Виголексинський збірник, рукопис, писаний на Україні в 12 першій пол. 13 в., розміром 171 аркуш. В. з. містить житія св. Нифонта й Федора Студита, у своїй мові відбиває риси укр. півд.-зах. говірок. Рукопис у московській Ленінській Бібліотеці.Вид, або аспект, найважливіша категорія укр. дієслівної системи Видавництва на Україні Видавництво Академії Наук УРСР, див. Українська Академія Наук. Видавнича Спілка Українського Вчительства, 190928 в Коломиї; видавала нар. іст. читанки, фолкльорні публікації, збірки колядок і ін.; мала свою книгарню.Видибида-Руденко Палладій, архиєп., див. Палладій Видибида-Руденко. Виділові школи, вищий ступінь міськ. нар. шкіл у Галичині Видра річкова (Lutra lutra L.), цінний хутровий ссавець із роду хижих, з родини куновидних, живе над водами. Раніше мала пром. значення, тепер здебільша винищена і тому під охороною. Видубецький Михайлівський монастир Вижівка, р. на Волинському Поліссі, права притока гор. Припяті. Вижниця (V6), м. на Буковині над р. Черемошем б. підніжжя Карпат, р. ц. Чернівецької обл., 3800 меш. (1930, в 1910 5 300); лісова й деревообробна пром-сть (фабрика мебльових форнірів), кліматично-курортна місц.; звязана з гуцульськими нар. промислами мист. школа. За австр. часів пов. м., в 190820 рр. укр. гімназія (191213 р. 1 500 учнів). Більше інформації про історію, памятники, транспорт, готелі, ресторани див. в книжці: Украина. Практический путеводитель, Бельско-Бяла 2007 Вижня Дубечна (III11), с. над дол. Десною, р. ц. Київської обл. Виз (Acipenser nudiventris Lov.), цінна, дуже рідка риба з родини осятрових, до З м довж.; живе в Чорному й Озівському морях та в дол. течіях Дунаю, Дніпра, Дону, Кубані, в пол. 19 в. також і Дністра. Визвольна Політика, суспільно-політ. місячник, орган Проводу Закордонних Частин ОУН; виходив 194649 в Німеччині за ред. І. Вовчука, М. Мироненка. Визвольний Шлях, суспільно-політ. і наук.-літ. місячник, вид. Закордонних Частин ОУН, пізніше Укр. Видавничої Спілки; виходить у Лондоні з 1948 р., гол. ред. Г. Драбат. Вика (Vicia), однорічна кормова, бобова рослина, росте на всіх ґрунтах, крім надто сухих; використовується як сіно, зерно й зелений корм. З бл. 120 відмін В. культивують 12. На Україні гол. поширена В. звичайна (ярова V. sativa L.), найбільш в лісостепі; менш поширені: В. волохата (озима V. villosa Roth), панонська (V. Pannonica Jaco); ці дві останні і ще деякі часто як буряни в збіжжі. Виконавчі комітети (виконкоми) Викупні платежі Викупні платежі, щорічні грошові сплати укр. селянства в Росії за землю Вилкове, Вилково (VIII10), м. на лівому березі Дунаю, 19 км від Чорного м. Одеської обл., в місці, де ріка поділяється на три відноги; рибальська пром-сть (гол. ловля білуги). В. засноване 1746 р. старовірами. Вина, грошова кара в лит.-руському карному праві, яка платилася пошкодованому або й великому кн. за різне пошкодування майна. Винники (IV5), м-ко б. Львова; р. ц. Львівської обл., фабрика тютюну. Винників Іванна (*1912), уроджена Нижник, сучасна малярка з Галичини, з 1948 в Парижі; краєвиди, натюрморти, квіти, портрети. Винників Наталія (192042), звязкова ОУН, засуджена 1941 больш. судом у великому процесі 59 у Львові на смерть із заміною довгорічним увязненням; 1941 звільнена з тюрми німцями, розстріляна ґестапо в київ. тюрмі. Винницька Ірина (*1906), дружина Є. Ю. Пеленського, письм. і гром. діячка; повісті Христина (1939), Музика (1944), новелі Камяна сокира (1948), Горіхове лушпиння (1949), праці про нову укр. літературу; гол. Союзу Українок Австралії (з 1949), заст. гол. Світової Федерації Укр. Жін. Орг-цій. Винницький Антін (1679), правос. діяч, із 1650 єп. перемиський, з 1663 правос. митр. київський та екзарх царгородського патріярха на Україні, 1667 68 адміністратор львівської єпархії. Винницький Інокентій (1700), 1680 єп. перемиський, 1681 перейшов у Варшаві потай на унію разом із Й. Шумлянським та В. Шептицьким, 1691 оголосив перехід явно і став одиноким єп. у Перемишлі. Винницький Олекса (*1911), маляр з Галичини, закінчив Академію Мистецтв у Кракові (1935); виставляв твори в Кракові, Варшаві, Москві, Львові (1943). Винницький Сидір (18391922), політ. і гром. діяч Буковини, укр. посол до австр. парляменту (1893), гол. т-ва Нар. Дім у Чернівцях (188798). Винницький Юрій (16601713), укр. кат. еп. перемиський 170013, адміністратор володимирський і львівський 170810, 1707 номінований адміністратором мукачівським, митр. київський 170813; фундатор Перемиської Духовної Семінарії. Винниченко Володимир (18801951), політ, діяч і відомий письм. Винниченко-Мозгова Євгенія (*1908), оперова й концертова співачка-сопрано, родом із Києва; скінчила консерваторію в Беоґраді, солістка Беоґрадської Опери, виступала в операх і концертах у різних країнах Зах. Европи; з 1950 в ЗДА, лавреатка конкурсу співаків у Нью-Йорку. Виноград (Vitis vinifera L.) Виноградів, кол. Севлюш (V4), м. на Надтисянській низовині б. підніжжя Карпат, р. ц. Закарп. обл.; 11 000 меш. (1930); харч. й легка пром-сть; цегельно-черепичний зав., політехнікум. В околицях садівництво й виноградництво; останнім часом культура цитрусових і чаю. Більше інформації про історію, памятники, транспорт, готелі, ресторани див. в книжці: Украина. Практический путеводитель, Бельско-Бяла 2007 Виноградов Василь (18761927), київський терапевт-клініцист, учень Ф. Яновського, чл. УНТК; проф. шпитальної терапевтичної клініки Київського Ун-ту, пізніше Мед. Ін-ту (191127); автор бл. 30 наук. праць, численних рефератів і рецензій. Виноградова Єрна (18971954), терапевт-клініцист у Києві, дружина В. Виноградова; доц. факультетської терапевтичної клініки (194143). З 1943 р. В. працювала в лікарнях на еміґрації в Австрії й Німеччині. Виноградова Олена, сучасна співачка (меццо-сопрано) Харківського Театру Опери й Балету. Виноградський-Вайнберґер Микола (191239), учитель і осв. діяч Березнянщини на Закарпатті, жид. походження, згинув як окружний командант Карп. Січі в боротьбі проти угорців. Винокуров Сергій (190055), лікар-біохемік; в 1920-их рр. провадив н.-д. працю при катедрі патологічної фізіології в Одесі і в Укр. Біохемічному Ін-ті в Харкові; засновник і дир. Харківського Ін-ту Харчування; проф. мед. ін-тів у Харкові (193238) і Києві (193855); керівник лябораторії вітамінів АН УРСР. Залишив бл. 80 праць, зокрема 3 підручники з фізіології харчування. Винський Григорій (1752після 1818), письм. із укр. шляхти; вихованець Київ. Академії, пізніше вчився в Петербурзі; довго був на засланні в Оренбурзі. Залишив Записки, опубліковані в ж. Русский Архив (1877), що зображують побут укр. і рос. суспільства другої пол. 18 в. Випадні голосні, голосні, що чергуються з нулем звука в ін. формах того ж слова. Виписчики, козаки, виписувані з реєстру поль. урядом в 1617 вв., звичайно після коз. повстань. В. повинні були увійти до однієї з верств населення (селянство, міщанство). Випрошування від кари смерти, інститут поль. і укр. звичаєвого права 16 18 вв.: дівчина могла випросити злочинця від кари смерти (хоча б уже з-під шибениці), зобовязуючись вийти заміж за нього. Вира, найвища грошова кара за вбивство вільної людини, яку платив убивець князеві Вирган Іван (*1908), псевд. Вергуна, сов. поет, друкується з поч. 1930-их рр.; зб. поезій Озброєна лірика (1934), Щастя-доля (1938), Країна щастя (1951), поема Матвіївка над Сулою та ін.; хоч В. увесь час лишається в межах дозволених в сов. літературі тем і мотивів, його в 194748 гостро критиковано за нац. обмеженість і занепадницькі настрої. Вирник, див. Вира. Виробнича кооперація, кооп. обєднання продуцентів різного роду за спеціяльністю див. Артіль. Вировий Євген (18891945), гром., культ.-осв., пед. діяч у Катеринославі в добу перед революцією і в 191718, організатор катеринославської Просвіти й Укр. В-ва. 1919 гол. культ.-просвітньої комісії Трудового Конґресу. На еміграції в Празі продовжував різнобічну гром. і вид. працю; співр. Книголюба, автор бібліологічних статтей; філателіст власник відомої колекції укр. марок, неодноразово нагородженої на міжнар. виставках. Вирозуб (Rutilus frisii Nordmann), риба з родини коропових, до 70 см довж., рідка, напівпрохідна, живе в солонуватій воді відкритих лиманів чорноморського басейну, в річки якого заходить для нересту. Вирста Аристид (*1922), скрипаль і музикознавець; соліст камерних оркестр Відня, Риму, Парижу. Вирський Павло (*1903), балетмайстер театрів опери й балету в Одесі, Харкові, Дніпропетровському й Києві; в укр. танку послідовник В. Верховинця; один з організаторів Укр. Танцювального Ансамблю (193738), згодом керівник Червоноармійського Ансамблю пісні й танцю УССР; пізніше переїхав до Москви. Виселки (VIII20), станиця на Кубані, р. ц. Краснодарського Краю РСФСР. Висла [Вісла], гол. р. Польщі, довж. 1 124 км, сточище 199 000 км2. Півд.-сх. частина сточища В. лежить на укр. етногр. території бл. 35 000 км2 (стан з 1945 р.), з них 15 000 км2 в УССР; з більших приток В. перев. на укр. етногр. території пливуть Сян і Буг, почасти Вепр, гор. Дунаець і Вислока. Дніпрово-Бузький канал звязує системи Висли і Дніпра. Вислання, примусове видалення з місця постійного перебування осіб Вислобоцький Юрій (181971), псевд. Василь Зборовський; журналіст, ред. напівофіц. ВЬстника у Відні з додатками Сіонъ, Церковъ-Школа, Отечественный Сборникъ; перекладав на укр. мову тексти законів; автор книг і брошур. Вислок, р. в Польщі, ліва притока Сяну, довж. 100 км. За княжих часів майже весь В. і перев. частина сточища В. належали до території Київської або Галицької держави; перед 1945 р. лише верхівя В. заселювали українці (Лемківщина); крім того, між В. і Сяном було кілька укр. етногр. островів. Вислока, р. в Польщі, права карпатська притока Висли, довж. 155 км; верхівя В. лежить на Лемківщині. Вислоцький Олександр (*1897), гром. і політ, діяч із селян, 1928 посол з Брідщини (Галичина) до поль. Сойму (від УНДО), 1940 р. арештований большевиками; пізніша доля невідома. Вислуга, за лит.-руської доби маєтності, надавані в. князем нижчій і вищій шляхті за несення військ, служби державі. В. мала деяку подібність до зах.-евр. ленного права, її могли успадкувати тільки здатні виконувати військ, зобовязання. Подібним до В. був інститут помістя. Висова (IV2), с. на Зах. Лемківщині, Горлицького пов.; 7 мінеральних джерел, лікування нервових хвороб, дихальних і травних шляхів, недокрівя, у 1930-их рр. лікувалося пересічно 700 осіб на рік. Високе (І4), раніше Високе Литовське, м. над р. Пульва на півн. Підляшші, р. ц. Берестейської обл., Білоруської ССР; в 1931 р. 2800 меш.; засноване в 15 в. Високий (IV17), с. м. т. в Харківському р-ні, 18 км на півд. зах. від Харкова; будинок відпочинку й численні дитячі санаторії серед садів. Високі Скалки (IV1), найвищий верх в скалицевій смузі на зах. окраїнах Лемківщини (1052 м). Високі школи на Україні Високович Володимир (18541912), видатний патолог, бактеріолог та епідеміолог Високопілля (VI14), с. на Долішньо-дніпровій низовині; р. ц. Херсонської обл. Висоцька культура, праіст. культура півн.-сх. Галичини й суміжної частини Волині Висоцьке (П7), м-ко над дол. Горинню на зах. Поліссі, р. ц. Рівенської обл., здавна відоме (належало до Турово-Пинського князівства); бої УПА проти німців та больш. партизанів під час другої світової війни. Висоцьке Вижне (V4), с. над гор. Стриєм на гал. Бойківщині; р. ц. Дрогобицької обл. Висоцький (Wysocki) Володимир (184694), поль. поет із Києва, співець укр. природи; іст. поема Laszka (1883), сатирична Nowe dziady (1884), зб. Las (1890), Bociany (1894) та ін. Висоцький Юрій (18651940), визначний лісівник-ґрунтознавець, дослідник Висоцько, с. Брідського р-ну Львівської обл., місце знахідки великого кістяково-тілопального погребища гальштатської і лятенської доби, від якого дістала назву Висоцька культура; розкопували І. Шараневич 1898, Т. Сулімірський 1929, городище й могили княжої доби М. Грушевський у 1899 р. Височан Гнат (кін. 1617 в.), засновник нових сіл на Покутті; в 1620-их рр. вів боротьбу з татарами й шляхтою. Височан Семен, один із проводирів нар. повстання, що почалося восени 1648 в Галичині при наближенні Хмельницького до Львова; діяв на Покутті; повстання не мало тривалого характеру й залишилося без наслідків. 1651 В. обороняв Вінницю з Богуном, пізніше був лисянським полк.; 1666 засланий у Московщину. Височанський Павло (*1890?), кооп. діяч, працював спершу на Полтавщині, згодом чл. правління Дніпросоюзу (1919 21) і Вукопспілки (192223); з 1927 керівник кредитового відділу Н.-Д. Катедри Кооперації при Кооп. Ін-ті в Києві; автор ряду праць, м. ін. Коротка історія кооп. руху на Україні (1925), Начерк розвитку укр. споживчої кооперації на Україні (1925), Кооп. продаж (1928), Кооп. кредит (1929). В 1930-их рр. був репресований. Висунь, р. в сточищі Дніпра, права притока Інгульця; влітку висихає. Витанович Ілля (*1899), історик, педагог і кооператор; д. чл. НТШ. 193740 дир. Кооп. Ліцею у Львові, з 1946 проф. УТГІ, тепер в ЗДА. Праці з екон. історії, зокрема з історії кооперації, м.ін. Monograifa rodziny robotniczje (1926), Торг. й воєнні шляхи через карпатські провали в середньовіччі, В. Навроцький (1934), О. Русов у взаєминах Галичини з Наддніпрянщиною (1937), ряд статтей в екон. пресі. Витвицький Василь (*1905), музиколог і композитор; праці з іст. укр. музики 19 і 20 вв., м. ін. Українські впливи в музиці Шопена, монографія про М. Гайворонського; муз. твори: фортепіянове тріо, струнний квартет, Пісня і танець для струнної оркестри. Витвицький Іван (190039), журналіст, у 1920-их рр. активний чл. УВО, провідник радикальної студентської молоді, згодом діяч УНДО, чл. ред. колегії газ. Новий Час у Львові; розстріляний поляками на поч. війни. Витвицький Йосип Домінік (бл. 1810 80), композитор, фортепіянові парафрази і варіяції на теми укр. нар. пісень (Чумак, У сусіда хата біла, Бурлака) та ін. фортепіянові твори (м. ін. Плавба Дніпром, В сяйві місяця). Витвицький Павло (191242), гр.-кат. свящ., учасник укр. визвольного руху, розстріляний 1942 німцями в Чорткові в групі 52 підпільників. Витвицький Софрон (181979), свящ., письм. на Гуцульщині, посол до сойму 1861, писав укр. і поль. мовами про Гуцульщину, її населення й звичаї, крім того драматичні твори, що успіху не мали. Витвицький Степан (*1884), визначний політ. діяч Витичів, городище б. Трипілля на Київщині, за княжих часів город коло броду через Дніпро, де відбувся 2 зїзд укр. князів (1100); багато знахідок під час розкопів В. Хвойки (1899). Витичівський зїзд князів України-Руси 10. 8. 1100. Мав на меті обєднати князів для походів на половців. Зїзд відібрав у кн. Данила Ігоровича Володимир Волинський за порушення угоди між князями, укладеної попереднім Любецьким зїздом (1097), і спричинену цим внутр. війну. Після В. з. відбулося кілька успішних походів обєднаними силами проти половців. Витовт (13501430), великий кн. лит. (13921430) Витязівка (V12), с., р. ц. в півд.-зах. частині Кіровоградської обл. Витязь Зінаїда (*1909), гром. діячка, родом із Слобожанщини, інж.-механік; гол. Обєднання Українок Бельгії, заступниця гол. Світової Федерації Укр. Жін. Орг-цій в Європі. Витязь Іван (* 1899), фізико-хімік і гром. діяч; у 192030-их рр. ред. ж. Техніка Масам; співр. Всеукр. Наук.-Техн. Т-ва, проф. Харківського С.-Г. Ін-ту (з 1936, 194143 його ректор) та ін. високих шкіл; на еміграції проф. УТГІ; нині в Бельгії гол. Наук.-Осв. Т-ва. Виховання фізичне, див. Фізкультура. Виховні Спільноти Укр. Молоді, див. ВСУМ. Вишгород (III11), с. на правому березі Дніпра, 20 км на півн. від Києва Вишева, р. на Закарпатті, ліва притока гор. Тиси, пливе на укр.-рум. етногр. пограниччі; довж. 80 км. Вишенський Іван М. Глобенко Вишенський Іван (бл. 15501620-і рр), письм., правос. полеміст Вишиваний Василь, див, Габсбурґ Вільгельм. Виші, див. Високі школи. Вишківський (Торунський) перевал (V4), перехід в зах. Ґорґанах, 941 м висоти, що звязує долини Свічі і Ріки. Вишково (V4), с. над р. Тисою Хустського р-ну Закарп. обл.; староруський город, згадуваний в угор. джерелах вперше під 1274 р.; в околиці мінеральні води і купелі. Вишловський Георгій, львівський Гравер на міді пол. 18 в.; праці 175359 рр. у Служебнику (1759) й ін. Вишневець (IV6), м-ко на Волині над гор. Горинню, р. ц. Тернопільської обл. Вишневецька (Могилянка) Раїна (1589 1619), визначна укр. меценатка 17 в., дочка молд. господаря Яреми, сестра в других київського митр. Петра Могили, дружина кн. Михайла, мати Яреми Вишневецького, фундаторка прилуцького, густинського, ладинського й лубенського мгарського монастирів. Вишневецький Дмитро (1563), кн., перший відомий в історії коз. отаман. В 1550-их рр. староста Черкас і Канева. Бл. 1552 на о. Малій Хортиці, на Дніпрі, збудував замок і згуртував козаків для боротьби з татарами, яку провадив за допомогою Литви й Московщини. Однак його заходи організувати союз держав для війни з Кримом 1561 остаточно зазнали невдачі. 1563 під час походу на Молдавію потрапив у полон до турків і був страчений у Царгороді. Герой нар. пісні про Байду. Вишневецький Єремія-Михайло (Ярема) (161251), кн., з 1646 воєвода руський. Поль. маґнат, колонізатор і власник Лубенщини й сусідніх земель на Лівобережжі (мав понад 50 міст, містечок і сіл; утримував 12 000 свого війська). З поч. 1630-их рр. відомий переслідуваннями правос. укр. населення. 1637 придушував коз. повстання. З поч. повстання Хмельницького 1648 вигнаний був із своїх володінь на Лівобережжі; у війні проти Хмельницького обороняв Замостя й Львів, очолюючи прихильників найгостріших заходів проти повстанців, уславився нечуваною жорстокістю, зокрема на Волині. Вишневецький Михайло (163873), поль. король 166973, син Єремії, воєводи руського; за В. посилилася внутр. боротьба між поль. шляхтою, що полегшувала туркам і татарам напади на Польщу; після невдалої війни з турками 1672 змушений був, за Бучацьким миром, віддати їм Поділля з Камянцем. Вишневецькі, галузь укр. княжого роду Несвіцьких з Волині (турово-пинських Рюриковичів). Вишневеччина, назва територій на лівому березі Дніпра, в стрчищі Сули й Удаю, якими в 17 в. володіли Вишневецькі, старости черкаські й канівські. Центром В. були Дубні. Останній власник Ярема Вишневецький змушений був покинути Лубні в 1648 під час революції Хмельницького. На цих землях постали Лубенський і Прилуцький полки. Вишневська (по чоловікові Мікош) Тамара (*1919), кіноактриса родом з Волині, скінчила Драматичну Школу в Варшаві; виступала в поль. фільмах: Дівчата з Новоліпок, Прокажена, Ординат Міхоровський та ін.; тепер в ЗДА. Вишневський Володимир (*1897), протопресвітер, правос. діяч; провадив церк. і гром. роботу на Волині й Підляшші. Нині настоятель парафії в Парижі, чл. Св. Синоду та адміністратор УАПЦ у Франції, Італії, Еспанії та Швайцарії. Вишневський Дмитро (*1871), історик, автор праць: Киевская Академия в первой половине 18 ст. (1903), Общее направление образования в Киевской Академии... (1904). Вишневський Лука, львівський іконописець 18 в., учитель відомого ґравера Івана Филиповича; працював при дворі львівських єпископів. Вишнівський Олександр (*1890), ген.-хорунжий Армії УНР, в 1918 командир полку синьожупанників, зформованого у Німеччині, в 1 Зимовому поході командир 3 кінного полку 3 Залізної стрілецької дивізії; згодом на еміграції в Польщі, в Німеччині, з 1949 в ЗДА. Вишнівський Сергій (псевд Борис Білоберезький) (18981952), гром. діяч, журналіст і кооператор на Волині; ред. газ. Українська Громада і Волинська Неділя в Луцькому; вязень Берези Картузької; помер на еміграції в ЗДА. Вишня (Cerasus vulgaris Mill.) Вишня, права притока сер. Сяну. Вишня Остап, псевд. Павла Губенка (*1889) Вишньовський Юрій, львівський гравер на міді кін. 18 в. Вища Рада Народного Господарства УССР, керівний орган пром. госп-ва УССР, заснований 1919 на зразок рос. Высшего Совета Народного Хозяйства. Гол. ВРНГ (перший М. Полоз) мав права наркома. Союзний договір між УССР і РСФСР з грудня 1920 підпорядкував ВРНГ УССР російській; після утворення СССР 1923 ВРНГ належала до категорії директивних наркоматів. В 1932 союзна і респ. ВРНГ були перетворені на ряд наркоматів окремих ділянок індустрії. Вища Рада Фізичної Культури при Всеукр. Центр. Виконавчому Комітеті УССР Вища школа, див. Високі школи. Вищий Музичний Інститут їм. М. Лисенка, заснований у Львові 1903 Вищий Педагогічний Інститут у Празі, див. Український Високий Педагогічний Інститут ім. М. Драгоманова. Вищі жіночі курси, див. Високі школи. Вищі початкові школи (высшие начальные училища), 4-річні школи на Україні в межах Рос. Імперії, створені 1912 замість міських шкіл (городские училища). До В. п. ш. приймали дітей, що скінчили початкові школи. Програмою відповідали 4 нижчим клясам сер. школи, але без чужих мов. Закінчення В. п. ш. давало право вступати до 5 кляси сер. шкіл після складення іспитів, гол. з чужих мов. На Україні 1917 р. було 312 В. п. ш., в 1920 1210. Ліквідовані сов. реформою 1920 р. Вібрант, звук, що утворюється дрижанням язика або язичка (увулі). Укр. мова має тільки один В., творений дрижанням кінчика язика, р, уживаний у твердому й помякшеному варіянті. Вівсюг (Avena fatua L.), однорічний бурян з родини трав, сильно поширений на Україні. Вівсянка, співочий птах з ряду горобчаків; на Україні більше поширені: В. сіра (Emberiza calandra L.), В. жовтобрюшка (E. citrinella L.), В. садова (E. hortulana L.). Вівці, див. Вівчарство. Вівчарик (Phylloscopus), птах з родини кропивянкових 1015 см довж.; на Україні види: В. жовтобривий (Ph. sibilator Bechst.), В. ковалик (Ph. collybitus Vieill.), В. весняний (Ph. trochilus L.), поширені в лісовій і лісостеповій смугах. Вігор, права карпатська притока Сяну, впадає до нього нижче Перемишля; довж. 47 км. Віґільов Євген (*бл. 1898), балетмайстер, в 192426 працював у театрі Березіль, згодом в оперових театрах Харкова, Києва, Львова (193941). Відбиванка, волейбол, спортова гра мячем двох команд (дружин), по 6 учасників кожна, на площі 18 Х 9м, переділеній наполовину сіткою (висотою 2,4 м). В 1920-их рр. В. швидко поширилася по всій Україні, ставши однією з найулюбленіших ігор; 1927 за першість УССР змагалися 64 дружини; 1928 на всесоюзній спартакіяді Україна, побивши Москву, зайняла перше місце. В Галичині з заснуванням Укр. Спорт. Союзу щороку провадилися змагання за першість краю. 1947 в УССР існувало 10 247 майданчиків для В. й кошівки. Відгуки, орган студентської групи, опозиційної до офіц. студентського проводу, виходив у Львові 1913, ред. І. Чмола; наголошував конечність військ, підготови в змаганнях до самостійности. Віденський арбітраж, рішення нім. й італ. міністрів закордонних справ Й. Ріббентропа і графа Ґ. Чяно 2.11.1938, за яким півд. частина Словаччини й Закарпаття відійшли до Угорщини. Карп. Україна втратила 1 545 км2 та 182 000 населення, з нього понад 40 000 українців. На підставі мирового договору з Угорщиною 10.2.1947 В. а. оголошено недійсним. Віденський конґрес (181415), конґрес монархів і дипломатів, що завершив війни коаліцій евр. держав проти Наполеона І. В. к. ухвалив, м. ін., віддати під владу рос. царя Королівство Польське, до якого входили Холмщина і Підляшшя; Тернопільщина, що за Шенбрунським миром 1809 віддана була Росії, знову відійшла до Австрії. Віденський октоїх, неточна назва Ганкенштайнового кодексу. Відень (Wien) Відзнака Фізичної Вправности (ВФВ), укр. відзнака, яку можна було добути після виконання комплексу вправ, прийнята на Зах. Україні Укр. Спорт. Союзом (1934), референтурою спорту УЦК (1942), а на еміграції Радою Фіз. Культури (Німеччина 1947) і Укр. Спорт. Централею Америки й Канади (1955). В УССР ВФВ відповідає значок ГПО. Відміна, система закінчень змінних слів. Відмінок, в іменнику категорія Відокремлення, інтонаційне виділення другорядних частин речення, коли вони, не бувши окремим (підрядним) реченням, у своїй інтонації наближаються до останнього. Відокремленню сприяє зсунення відокремлюваного члена речення з його нормального місця, а також обтяження його залежними словами. Вирішальною одначе є наявність значення другорядної предикації. Відокремлені слова й звороти складаються з відокремлених дієприкметників і прикметників, дієприслівників, прикладок, рідше іменників і прислівників. Відокремлення церкви від держави Відомості Генерального Церковного Управління УАПЦ в Великій Брітанії, місячник, виходить у Лондоні з 1950 р. (спочатку на ротаторі); редаґує колеґія. Відорт Григор (бл. 17641830), дід; Каєтан, батько, і Франц, унук (1831?) родина двірських співців-торбаністів, що служили у кн. Санґушка на Волині; виконували нар. пісні, а також Т. Падури і свої власні. Про них писали О. Русов і М. Лисенко. Відріз, див. Міри. Відро, див. Міри. Відродження, див. Ренесанс. Відродження, щоденна безпартійна дем. газ., виходила 1918 в Києві, ред. П. Гаєнко. Відродження, культ.-осв. націоналістичне т-во (на позиціях ОУН полк. Мельника) в Буенос-Айресі, створене 1939 на місці політ. Орг-ції Держ. Відродження України (О ДВУ); 9 філій, з них 2 з власними домівками. Орган тижневик Наш Клич. Відродження, укр. протиалькогольне і протинікотинне т-во, засноване 1909 р. у Львові Відродження, ілюстрований місячник укр. протиалькогольного і протинікотинного руху, виходив 1928ЗО в Рогатині, за ред. М. Чайковського і Ю. Каменецького, і 193039 з додатком Ми молоді у Львові за ред. С. Парфанович. Відродження України, спочатку Відродження, газ. пресового бюра австр. Військ. Мін-ва, виходила у Відні 1918 за ред. І. Німчука. Відумерщина, в староукр. праві спадщина по смердові без чоловічих нащадків, яка переходила на власність князя. Якщо смерд залишав дочок, то князь давав їм тільки відправу. Від 14 в. князь не брав В., якщо дочка смерда виходила заміж за людину, придатну до військ, служби. Інститут В. стосувався частково і до бояр. В коз. добу держава перебирала спадщину померлого лише тоді, коли померлий не лишав ніяких рідних або не розпоряджався своїм майном. Під Польщею за яґайлонського періоду В. складалася дідичеві у формі худоби по смерті кріпака. Відьма, див. Демонологія. Віженер де (de Vigenère) Блез (1533 96), франц. дипломат і історик, автор кн. La description du royaume de Pologne et pays adjacens... (1573), в якій подає відомості про Галичину, Волинь і Поділля. Візантійське право, позитивне право Візантії в 615 вв. Військо Запорізьке, офіц. назва коз. війська і самої створеної козацтвом Укр. Держави 1718 вв. Військова наука (також воєнна доктрина) Військова скарбниця, також ген. скарб, держ. скарб і фінанси в гетьманській державі; В. с. спочатку не відділялася від приватного майна гетьмана. Керував В. с. ген. підскарбій, чл. генеральної старшини. Уряд підскарбія відомий за Брюховецького (166368), пізніше його не обсаджували. З 1728 його знову запроваджено, при чому В. с. підпорядковано контролеві рос. влади; на уряд ген. підскарбія призначувано двох осіб (українця і росіянина). Підскарбії керували збором грошових і натуральних податків та фінансовою адміністрацією. В. с. існувала також на Січі. Військова Управа, допоміжний орган при творенні Дивізії Галичина, а згодом для задоволення її культ, потреб і опіки над родинами вояків; постала у Львові в квітні 1943, складалася з кол. старшин УГА; гол. полк. А. Бізанц, шеф канцелярії сотн. О. Навроцький. По повітах діяли військовоуповноважені В. У. Осідком В. У. в 194344 був Львів, 194445 Любен на Дол. Шлезьку і Відень. Військовий Зїзд, див. Всеукраїнські Військові Зїзди. Військовий значний товариш, див. Значне військове товариство. Військовий Комітет (Укр.-Військовий Комітет, Центр. Військ. Комітет) Військово-Науковий Вісник Генерального Штабу, місячник, виходив у Києві 1918 р. за гетьманату. Війтович Петро (*1862), різьбар, родом з Перемишля, вчився у Львові й Академії Мистецтв у Відні; у Львові виконав численні декоративні різьби будинків: міськ. театру, Пром. Музею, костьолу св. Єлисавети, гол. двірця; також ратуші в Яслі й ін. Вік, в-во, засноване в Києві 1895 при участі О. Лотоцького, С. Єфремова, В. Доманицькрго, Ф. Матушевського, В. Дурдуківського, пізніше В. Прокоповича й ін. Існувало до 1918. Видало, не зважаючи на важкі цензурні умови, 140 назв із 560 000 примірників книжок белетристичних і популярних. Особливо важливі вид. укр. клясиків і тритомової Антології укр. літератури. Вікна, місячник літератури, мистецтва й критики радянофільських письменників Галичини, виходив 192832 у Львові; гол. редактори В. Бобинський, С. Олексюк, співробітники: С. Тудор, Я. Галан, О. Гаврилюк, П. Козланюк, Я. Кондра й ін.; 1929 ця група створила групу пролетарських письменників Горно. Вікни, кол. назва с. Червоні Вікни. Віконська Дарія, справжнє імя Федорович-Малицька Іванна (1893 1945), гал. письм. і критик; зб. Райська яблінка (1931); Дж. Джойс. Тайна його мист. обличчя (1934), За силу і перемогу (1938), статті в пресі на мист. теми. Вікторов Павло (18691923), укр. кооператор, заслужений чл. управи Дніпросоюзу. Вікул Микола (18871935), хемік, родом з Поділля, проф. неорганічної хемії в Укр. Госп. Академії в Подєбрадах; автор підручників і розвідок, друкованих перев. в нім. журналах. Вікул Оксана (*1921), балерина, закінчила школу Є. Нікольської в Празі. В Америці продовжує танкові студі й виступає як солістка; має власні хореографічні твори. Віденський Дмитро (*1892), ґрунтознавець і геоботанік в 1920-их рр. проф Харківського С.-Г Ін-ту, в 1930-их рр один з керівники Укр. Н.-Д. Ін-ту Удобрень у Києві; пізніше переведений на працю до Москви; ряд наук. праць, м. ін. про засолені ґрунти, Ботаніка (1928) курс для с.-г. високих шкіл. Вілінська-ОКоннор Валерія, див. ОКоннор-Вілінська Валерія. Вілінський Олександр (18721928), інж. і гром. діяч. Працював за фахом у Варшаві, Харкові, в Німеччині й Швайцарії. З 1908, поза інж. працею, викладав у Київському Політехн. Ін-ті й ін. школах. Чл. ТУП і Укр. Наук. Т-ва в Києві. 1917 чл. Укр. Центр. Ради, дир. департаменту проф. освіти Ген. Секретаріяту пізніше Мін-ва Нар. Освіти. 1918 ген. консул у Женеві. З 1923 доц., з 1925 проф. машинознавства Укр. Госп. Академії в Подєбрадах у Чехії. Автор ряду фахових праць укр., нім. і рос. мовами. Вілія, ліва притока гор. Горині на Волинській височині, 82 км довж. Біллях (Villach), м. в Карінтії (Австрія) над р. Драва; 26 000 меш.; після другої світової війни невелика укр. колонія. Вілсон (Wilson) Тома Вудро (1856 1924), през. ЗДА (191321) Вільде Ірина, псевд. Дарії Макогон, по чоловікові Полотнюк (*1907), письм. родом з Буковини, живе в Галичині; реалістичні твори з життя молоді Метелики на шпильках (1935), Бє восьма (1936); новелі Химерне серце (1936), пізніше твори з сов. тематикою повісті Історія одного життя (1946), Ті з Ковальської (1947); Повісті й оповідання (1949) та ін. Вільна (лит. Vilnius, пол. Wilno), столиця Литви Вільна Думка, укр. тижневик, виходить з 1948 в Сіднеї (Австралія), з 1956 В. Д. Укр. Клич. Вільна Організація Українського Вчительства на Буковині, проф. орг-ція учителів нар. шкіл; заснована 1909, існувала з своїми пов. комісіями до 1914; орган Каменярі; активні діячі: О. Іваницький (гол.). Ангела та Іван Бережани, К. Даниляк, І. Корбулицький, Д. Макогон, І Пилат, Л. Ясінчук й ін. Вільна Спілка, двотижневик, орган УПСФ, виходив у Києві 1917 р. Вільна Україна, літ., політ, і наук. місячник соц.-дем. напряму, виходив у Петербурзі 1906, вид. А. Шабленко, ред. спершу І. Личко, потім колегія: М. Порш, С. Петлюра, П. Понятенко; після конфіскації 56 ч. журн. закрився. Вільна Україна, тижневик Союзу Автономістів-Федералістів, виходив 1917 р. в Умані за ред. В. Камінського. Вільна Українська Школа, ж. Всеукр. Учительської Спілки, присвячений заг. пед. питанням і орг. шкільництва; виходив у Києві 191719 за ред. С. Черкасенка, з 2 ч. О. Дорошкевича, співробітники: В. Дурдуківський, О. Музиченко, С. Русова, С. Сірополко, П. Холодний, Я. Чепіга, І. Ющишин і ін.; продовжував традиції довоєнного ж. Світло. Вільне Життя, щоденник вид. Т-ва Соц. Просвіта в Одесі 1918, ред. В. Чехівський. Вільне Козацтво, укр. міліційно-військові добровільно створювані формації 191718 рр. Вільне Слово, газ. Союзу Визволення України для полонених українців з рос. армії в Зальцведелі (Німеччина), виходила 191618 рр. як двотижневик, згодом тижневик і 2 рази на тиждень; перший ред. П. Карманський; 1918, за ред. 3. Кузелі, стала газ. таборових громад у Німеччині; незабаром перетворена на газ. Шлях, орган урядової комісії для репатріяції полонених. Вільнер Володимир, сучасний режисер і педагог; спершу працював у рос. театрах (м. ін. М. Синельникова), згодом у провідних укр. театрах, зокрема в Театрі ім. Франка (в 193841 гол. режисер), після війни в Київській Муз. Комедії; викладав у Київському Театральному Ін-ті. Вільний (Гадючий), один з Дніпрових порогів, довж. 735 м, спад 1,7 м. Вільний Голос, щоденник, виходив у Полтаві 1918 р. Вільний Козак, популярно-військ. щоденник Всеукр. Ген. Коз. Ради, виходив у Білій Церкві 191718 за ред. М. Левицького. Вільха, листяне дерево або кущ Вільхівський В., псевд. Б. Грінченка. Вільховатка (Ольховатка, III19), с. над р. Чорною Калитвою, притокою Дону на Слобожанщині, р. ц. Воронізької обл. РСФСР; чисто укр. р-н. Вільховий Петро (*1900), письм. з Катеринославщини, чл. спілки Плуг; зб. оп. Зубата баба (1927), повісті Небояни (1929), присвячена колективізації Зелена фабрика (1930). З пол. 1930-их рр. доля невідома. Вільхуватка (III18), с. на Харківщині, р. ц. Харківської обл. Вільшана (IV12), с. на верхівях р. Вільшанки, правої притоки Дніпра, р. ц. Черкаської обл.; цукроварня. Вільшани (III-16), с. м. т., Деркачівського р-ну Харківської обл.; мебльова й швейна фабрики. Вільшанка, (Erithacus rubecula L.), співочий птах з родини дроздових, бл. 15 см довж.; поширений в гірській, лісовій і лісостеповій смузі та на Кубані. Вільшанка, р. на Придніпровській височині, права притока Дніпра. Вільшанка (V11), с. над дол. Синюхою, притокою Богу, р. ц. Кіровоградської обл. Вільшавський Микола (1880?1917), актор побутового театру поч. 20 в. перев. в театрі М. Садовського. Вільшенко Ярослав (псевд.), див. Лотоцький Антін. Вільшина Остап (18991924), псевд. Юрія Пентелейчука, письм. і журналіст із Буковини, борець проти рум. окупації; поезії, переклади, критичні статті в Промені, Укр. Голосі, Каменярах, Укр. Скитальцеві й ін. Вільшицькяй Федір, див. Потушняк Ф. Віміна (Vimina) Альберто (160367), справжнє прізвище Бянкі Мікеле; 1650 був як посол Венеційської респ. з дипломатичною місією у Б. Хмельницького; залишив записки (Звідомлення про походження й звичаї козаків, 1656), цікаві описом перебування В. у гетьмана. Автор Istoria della guerre civili di Polonia (1671). Віндзор (Windsor), м. в провінції Онтаріо в Канаді проти амер. м. Дітройт; 158 000 меш. (1951), в тому ч. 5000 українців (3,2% всього населення). Вінниця (IV9), обл. м. над р. Богом Вінницька область, область у межах УССР у сточищі гор. Бога, обіймає сх. частину Подільської височини, 27 500 км2. Вінницький злочин, 193738 рр. Вінніпег, гол. м. провінції Манітоба в Канаді Віно, оплата від молодого батькам або рідним за молоду Віночок для подкарпатських діточок, дитячий ж. в Ужгороді, виходив двічі на тиждень 192024; спочатку вид. Шкільного Відділу Цивільного Управління (192023), з 1924 додаток до дитячої газ. Наш Родньїй Край; ред. І. Панькевич, Я. Розвада, А. Маркуш. Вінтер Едвард (*1896), нім. філософ, історик церкви, кол. проф. нім. Ун-ту в Празі; досліджував справи укр. церкви, зокрема на Карп. Україні; серед праць м. ін. Byzanz und Rom im Kampf um die Ukraine (1942), Der Kampf der ecclesia ruthenica gegen den Rituswechsel (Festschrift Ed. Eichmann) (1940), Die Kmpfe der Ukrainer Oberungarns um eine nationale Hierarchie im Theresianischen Zeitalter (Kyrios, IV. 1939). Вінтер Олександр (*1878), інж.-електрик, д. чл. АН СССР; 192732 керував будівництвом Дніпровської Гідроелектростанції, з 1930 очолював будівництво й монтаж заводів Дніпровського Пром. Комбінату. Вінценц (Vincenz) Станислав (*1888), поль. письм., журналіст (ред. ж. Droga 192629), автор філос. праць; родом з Гуцульщини. Плодом вивчення цього краю є епічний твір, в якому сполучені белетристичні й етногр. елементи, Na wysokiej poloninie (І1936, ІІ-ІП друковані у фрагментах 193655); частковперекладений багатьма мовами, зокрема укр. (англ. вибір із І-ІП тт; On the High Uplands 1955). Після війни В. живе у Франції. Вінцковський Дмитро (18461917), письм. з Галичини, співр. москвофільських часописів, автор поезій, оповідань і статтей. Вінцковський Ярослав, див. Ярославенко Я. Віньківці (IV8), м-ко на сх. Поділлі над гор. Калюсом, притокою Дністра, р. ц. Хмельницької обл. Віра, кооп. банк у Перемишлі, заснований з ініціятиви Т. Кормоша 1894; під впливом В. в Галичині постало чимало кредитових кооп. підприємств, зокрема Крайовий Союз Кредитовий у Львові (1898); В. зліквідували большевики 1939 р. Віра й Культура, місячник правос. укр. богословської думки й культури, виходить у Вінніпегу (Канада) з листопада 1953 як продовження ж. Наша Культура (з 1951); орган Укр. Наук. Богословського Т-ва. Віра й Наука, місячник Укр. Євангельсько-реформованої Церкви на Зах. Укр. Землях, виходив спочатку в Станиславові (1925), згодом у Коломиї 192539; редактори: П. Крат, В. Федів, Л. Бучак, М. Костів. Віра та Держава, тижневик, вид. Мін-ва Віроісповідань УНР, виходив у Києві 1918 р. Вірхиковський Роман (*1891), геолог, у 1920-их рр. працював в Укр. Філії Геол. Комітету СССР, в 1930-их рр. у Харківському Ун-ті, 1938 репресований; праці з геології й гідрогеології України, зокрема Поділля й Херсонщини, про чорноморське узбережжя, рухи земної кори на Україні й ін. Вірина А., укр. драм. артистка. Почала діяльність у трупі М. Кропивницького в 80-их рр. 19 в., потім грала в театрі М. Старицького, а з 90-их років у т-ві П. Саксаганського і І. Карпенка-Карого; побутово-характерні ролі (Степанида Не так склалося, як жадалося, Солоха Різдвяна ніч та ін.). Вірник Дмитро, сучасний економіст, наук. співр. Ін-ту Економіки АН УРСР, співавтор зб. Нариси розвитку нар. госп-ва Укр. РСР (1949 і 1954); ряд книжок і статтей. Віршування на Україні Вісник законів і розпоряджень, держ. або крайових, урядовий австр.-угор. орган Вісник, двотижневик, орган Укр. Греко-Правос. Церкви в Канаді, вид. Консисторії в Вінніпеґу; існує з 1924 р.; спершу виходив як місячник Православний Вісник, вид. спілки Тризуб (до 1928); редактори: о. С. Савчук, о. В. Кудрик, о. Є. Грицина. Вісник, місячник літератури, мистецтва, науки й гром. життя, націоналістичного напряму, виходив у Львові 193339 Вісник, суспільно-політ. націоналістичний місячник Орг-ції Оборони Чотирьох Свобід України, виходить у Нью-Йорку з 1947 р. (в 195152 рр. квартальник); редактори: Є. Ляхович, І. Білинський, нині І. Вовчук. Вісник Академії Наук Української Радянської Соціялістичної Республіки, щомісячний наук. журн. Президії АН УРСР: бере поч. з нерегулярно друкованих Вістей Всеукраїнської Академії Наук (192829 рр. 8 чисел); з 1930 журн. виходив щомісяця під назвою Вісті Української Академії Наук, з 1936 Вісті Академії Наук УРСР, з поч. 50-их рр. прийняв нинішню назву. Вісник Генерального Секретаріяту України, офіц. орган Секретаріяту (був продовженням ж. Вісті з Укр. Центр. Ради), виходив у Києві 191718 рр.; міняв назви на Вісник Генерального Секретаріяту УНР, згодом на Вісник Ради Народних Міністрів УНР, а під час гетьманату Державний Вісник. Вісник Головного Комісаріату Уряду УНР, виходив у Житомирі під час поль.-укр. наступу на Київ 1920 р. Вісник Державних Законів і Розпорядків ЗО УНР, урядовий орган, де містилися закони й розпорядження Нац. Ради і Держ. Секретаріяту Зах. Области УНР, виходив 1919 в Станиславові. Вісник Державного Секретаріяту Військових Справ ЗУНР, виходив з 1.XII.1918 до травня 1919, спершу в Тернополі, потім у Станиславові; з червня до кін. 1919 на зарядження диктатора ЗОУНР Друкувався в Камянці Подільському під назвою Вісник Українського Війська, ред. І. Боберський. Вісник Державного Секретаріяту Освіти і Віроісповідань ЗУНР, орган Секретаріяту, виходив у Станиславові 1919 р. Вісник Державного Секретаріяту Шляхів, орган Секретаріяту, виходив у Станиславові 191819. Вісник Міністерства Народного Здоровя і Опікування, орган Мін-ва Нар. Здоровя, виходив у Києві 1918; ред. Ю. Меленевський. Вісник ОДВУ, журн. Орг-ції Держ. Відродження України в ЗДА, націоналістичного напряму, виходив у Нью-Йорку 193234 як місячник (ред. Є. Скоцко), з червня 1935 змінив назву на Націоналіст (тижневик), з 1939 на Україна (ред. В. Душник), в 1940 двотижневик, 194144 місячник за ред. В. Різника. Вісник Одеси, щоденник, виходив у 1918 в Одесі. Вісник Перемиської Єпархії, офіціоз єпархії; виходив у Перемишлі 18891918; 191939 під назвою Перемиські Єпархіяльні Відомості. Вісник Союзу Визволення України, спочатку двотижневик, з 1915 тижневик, орган Союзу, виходив у Відні 191418 за фактичною ред. В. Дорошенка, М. Возняка, А. Жука, 1918 під назвою Вісник Політики, Літератури й Життя. ВСВУ пропаґував ідею держ. самостійности України, звязуючи здійснення цієї ідеї з перемогою у війні центр. держав; інформував про події на Україні після революції 1917, про життя на окупованих землях та працю СВУ в таборах полонених. ВСВУ багате джерело інформація про події 191718 рр. на Україні. Вісник Станиславівської Єпархії, офіціоз єпархії, виходив 18861939 в Станиславові, спочатку неперіодично, потім як місячник. Вісник Українського Військового Генерального Комітету, орган Комітету; виходив у Києві з травня до листопада 1917. Вісник Української Греко-Католицької Церкви в Франції (з 27 ч. Укр. Гр.-Кат. Церкви в Зах. Европі); місячник, виходив у Парижі в 1940, 1945 52 рр.; ред. о. І. Яцків. Вісник Української Народної Республіки, виходив з 1917 в Києві, пізніше в Вінниці й Камянці Подільському, де 1919 був перетворений на Вісник Державних Законів для всіх земель УНР; в 1920 виходив в Тарнові. Вісник Фізкультури, наук.-популярний спорт, журн., орган Всеукр. і Харківської Ради Фізкультури, виходив у Харкові спершу (192228) рос. мовою як Вестник Физической Культури (за гол. ред. проф. Харківського Мед. Ін-ту В. Бляха, *1895); В. Ф. видавав Бібліотеку ВФК; на поч. 1930-их рр. назву змінено на Фізкультурник України; в пол. 30-их рр. цей журн. перетворено на Спорт, орган Комітету в справах фіз. культури і спорту РНК УРСР (Київ). Тепер у Києві виходить 2 рази на тиждень газ. Радянський Спорт. Вісник Холмського Губерніяльного Староства, виходив у Бересті 1918 р.; містив матеріяли про гром. життя Холмщини й Підляшшя та нац. і культ, відродження цих земель. Віспа, див. Пошесні хвороби. Вісті, націоналістичний тижневик, виходив у Львові 1934 за ред. Б. Кравцева; заборонений поль. владою, зміняв назву й виходив 193637 як Голос Нації (ред. О. Бойдуник) і 193839 як Голос, знову за ред. Б. Кравцева. Вісті, газ. для укр. робітників, вивезених на працю до Німеччини, виходила в 194245 рр. у Берліні за ред. Г. Стецюка. Вісті, орган Укр. Допомогового Комітету в Бельгії, спочатку двотижневик, тижневик, тепер місячник, виходить у Брюсселі з 1945; ред. К. Мулькевич, М. Дзьоба, Я. Пришляк. Вісті Братства кол. вояків І Української Дивізії Української Народної Армії, військ, ілюстрований двомісячник; виходить у Мюнхені з 1950; редактори О. Лисяк, О. Горбач, Л. Ортинський. Вісті ВУЦВК, орган ВУЦВК, з 1937 Верховної Ради УССР, щоденна газ. Вісті Закордонної Преси, вид. Департаменту Преси, виходили в Києві за гетьманату 1918 р. Вісті з Запорожа, часопис руханкових, змагових, мандрівних і пожежних т-в; виходив у Львові в 191014 (перший р. при Нар. Слові, потім окремо); ред. І. Боберський. Вісті з Лугу, офіц. місячник Укр. Лугової Орг-ції, присвячений луговим і січовим справам, просвіті й науці, виходив у Львові 192539; ред. Р. Дашкевич, Ф. Федорчак, А. Курдидик. Вісті з Української Центральної Ради, орган Укр. Центр. Ради, виходили в Києві від квітня до листопада 1917. Вісті Українських Інженерів, журн. спочатку Т-ва Укр. Інженерів в Америці, а з 1956 і Укр. Техн. Т-ва в Канаді, виходить у Нью-Йорку; 195051 місячник, з 1952 ілюстрований двомісячник; ред. Р. Вовчук, згодом ред. колеґія. Вісті Української Академії Наук, пізніше Вісті Академії Наук УРСР, див. Вісник Академії Наук Української Радянської Соціялістичної Республіки. ВЬстникъ для Русиновь Австрійской Держави, орган уряду, виходив у Відні 185065 замість урядового львівського Галичо-Руского В-Ьстника (1849); у різний час мав додатки: Отечественный Сборникъ, Домова Школка, Сіонъ, Церковь, Школа; перший ред. І. Головацький. ВЬстникъ Народного Дома, місячник у Львові, виходив 18821914, 191819, 1921 і 1924; ред. П. Свистун і ін.; друкував розвідки гал. діячів москвофільського табору. Вітавський Родіон ( в кін. 1870-их рр.), письм., містив Байки в Основі. Віталій, віршописець кін. 16 поч. 17 в., ігумен у Дубні, переклав з грец. мови на слов. (почасти прозою, почасти віршем) зб. моральних правил Діоптра, виданий 1612 в Євю. Вітик Семен (*1876), гал. гром., політ. і профспілковий діяч. Чл.-засновник Укр. Соц.-Дем. Партії й провідник її крила, що співпрацювало з Поль. Парт. Соц., посол до віденського парляменту; чл. УНРади ЗУНР, чл. президії Трудового Конґресу. На еміграції у Відні (з 1919) виступав проти обох укр. урядів, 192325 видавав советофільський місячник Нова Громада; переїхавши до Харкова, займав ряд відповідальних постів; на поч. 30-их рр. був увязнений, дальша доля невідома. Вітковський Олександр (*1886), укр. гром. діяч у Манджурії (Китай) родом із сх. Поділля, в Китаї з 1932; останній гол. укр. колонії в Харбіні, знищений 1945 большевиками. Вітовський Дмитро (18871919), полк. УГА Вітос Вінкентій (18741945), поль. політик, творець поль. сел. партії Пяст і її голова, довголітній посол до австр. парламенту і поль. сойму; 192021, 1923 і 1926 перед переворотом Пілсудського премєр; до українців ставився неприхильне, провадив поль. колонізацію Галичини навіть перед ухвалою Ради Амбасадорів 1923 р. Вітошииський Айталь (18751937), правник з Галичини, до 1918 радник Найвищого Суду в Відні, в 191819 рр. гол. Військ. Кодифікаційної Комісії УНР у Києві, 191921 леґаційний радник укр. місії в Празі, 192123 правничий дорадник екзильного уряду ЗУНР у Відні Вітошинський Йосип (18381901), диригент у Галичині, гр.-кат. свящ., засновник сел. хорів, оркестр та школи дириґентів. Вітошинський Мирон (18861920), гал. гром. діяч, соц.-демократ, 191819 пов. комісар ЗУНР у Збаражі. Вітошинський-Доброволя Йосип-Михайло (18571931), ген.-майор, командувач 130 бриґади в корпусі П. Гофмана, до якої належав один курінь УСС. Був з УГА на Україні в чотирикутнику смерти до весни 1920. Вітри, див. Клімат, і ЕУ І, стор. 83. Вітте де (De Witte) Ян (171680-і рр.), військ. інж. і архітект, флямандець на поль. службі; керував будівництвом Домініканського костьолу в Львові; збудував казарми, дім комендантури та ін. у Камянці; костьол і фортифікації монастиря Кармелітів у Бердичеві (1754). Вітчизна, літ.-мист. і гром.-політ. місячник Спілки Радянських Письменників України Віче, заг. збори громадян міст княжої Руси-України Вічний мир 1686, договір між Московщиною і Польщею, що потвердив прийнятий Андрусівським договором (1667) поділ укр. території: Лівобережжя, Київ (після сплати компенсації 146 000 карб.) і Запоріжжя залишалися під моск. владою. Правобережжя під Польщею. Віярт (de Wiart) Адріян (*1880), бріт. генерал; 191824 гол. англ. місії в Польщі, 1919 чл. міжсоюзної комісії, яка мала на місці вивчити укр.-поль. конфлікт; в січні 1919 провадив переговори з урядом ЗУНР у справі перемиря з поляками. Вказівні займенники, займенники, вживані при іменниках, щоб показати, що предмет, позначений цим іменником, є бачений або вже згаданий. Сучасна укр. мова втратила давнішу систему трьох щаблів В. з. (съ, тъ, онъ/овъ) і має тільки розрізнення близького предмета (цей) і дальшого (той); останній уживається також анафоричне як відповідник перед дальшим підрядним реченням (Це той дім, де я виріс). Зах.-укр. говірки мають теж систему двох щаблів, але в них той виконує ролю ближчого пляну, а для дальшого використовується тамтой. Вкладна грамота, в давній Русі-Україні писаний акт, яким оформлювалися вклади на церкву або монастир. Вклад робився на умовах, напр., поминання дуті вкладника та його родини, постриження в ченці, поховання у монастирі. ВКП(б), див. Комуністична Партія Совєтського Союзу. Влад-Вердеш Микола (18391910), гром. діяч Буковини, засновник і довголітній гол. Т-ва Бук. Правос. Шляхти, відписав майно на укр. гром. цілі. Владика (14 в.), визначний маляр із Перемишля; 1394 розмальовував, разом з ін., костьол Чесного Хреста на Лисій Горі та спальню короля Яґайла в замку Вавель у Кракові. Владикавказ, див. Орджонікідзе. Владимиров Петро (1854190?), рос. історик літератури, проф. Київ. Ун-ту; представник культ.-іст. методи; в його працях багато матеріялів з іст. укр. письменства; Великое Зерцало (1884), Доктор Франциск Скорина (1888), Обзор южно-русских й западно-русских памятников письменности от 11 до 17 столетия (1890), Научное изучение апокрифов (1900), Древняя русская литература киевского периода (1113 вв) (1901) та ін. Владимирський-Буданов Михайло (18381916), історик права, проф. Київського Ун-ту (з 1875). Гол. праці: Немецкое право в Литве и Польше, 1868 (укр. переклад Руська Іст. Бібліотека, тт. 2324); Очерки из истории литовско-русского права, 1882, 1893; История Университета Св. Владимира, 1884; Обзор истории русского права, 1886; розвідки з іст. колонізації України 1317 вв., сел. й церк. землеволодіння, сімейного права (в Архиве Юго-Западной России, К. Ст., Чтениях Исторического Общества Нестора-Летописца та ін.); Хрестоматия по истории русского права, 1874. Владко Володимир (*1900), сов. письм. і журналіст; книги нарисів Балахна країна паперова (1930), Донбас золота країна (1930), Троє за одним маршрутом (1931); фантастичні повісті для юнацтва: Ідуть роботарі (1931), Чудесний ґенератор (1935), роман Аргонавти всесвіту (1935); Дванадцять оповідань (1936), роман Нащадки скитів (1939); у 194447 ряд літ.-критичних статтей у пресі. Власенко А. (*1905), сучасний ґрунтознавець, д. чл. АН УРСР. Власенко Параска (*1900), нар. мистець-селянка із с. Скопці на Київщині, відома малюнками для вишивок, тканин, стінопису та килимів; використовує традицію укр. нар. орнаменту; премійована в Парижі 1937 на міжнар. виставці, співр. Академії Архітектури УРСР. Власійчук Онуфрій (18541937), гал. гром. і пед. діяч, засновник і почесний чл. Взаємної Помочі Укр. Вчительства, ред. Нашого Слова у Львові (1907), автор низки статтей на гром., пед. і проф. теми. Власов Андрій (190046), рос. сов. генерал Власов Олександр (*1900), архітект, д. чл. Академії Архітектури УРСР і СССР; один з авторів проекту перебудови центру Києва після другої світової війни. Власовський Іван (*1883), церк., гром. і пед. діяч, богослов-науковець Властар Матвій (бл. 1360), візант. каноніст, автор Синтагми, зб. канонів, відомого на Русі-Україні. Синтагма була перекладена Єпифанієм Славинецьким у другій пол. 17 в. Власюк Петро (*1905), ґрунтознавець, аґрохемік, проф. Київської С.-Г. Академії, д. чл. АН УРСР і Всесоюзної Академії С.-Г. Наук, гол. відділу с.-г. наук АН УРСР і дир. Ін-ту Фізіології Рослин і Агрохемії; бл. 160 праць. Влизько Олекса (190834), поет, чл. орг-цій Молодняк, ВУСПП, пізніше співр. футуристичного ж. Нова Генерація; друкувався з 1925. Поезія В., хоч віддавала неминучу данину сов. вимогам, характеризувалася шуканням нових, часто лівомист. засобів, бадьорим романтизмом, оспівувала морську стихію, пригоди й пристрасті сильних людей; збірки За всіх скажу (1927), Поезії (1927), Живу, працюю (1930), Книга баляд (1930), Рейс (1930), Моє ударне (1932), Пятий корабель (1933) та ін. В грудні 1934 розстріляний НКВД разом із кількома укр. письменниками. Внуковський Іван (*1882?), співак, артист театру М. Садовського, згодом Київської Опери; визначні ролі: Янкель (Тарас Бульба), Єрошка (Князь Ігор), Бобиль (Снігуронька) та ін. Внутрішня флексія, використання чергувань звуків в основі слів для відтворення певних граматичних категорій. Укр. мова не має системи В. ф., але чергування о, е з і, а з другого боку випадних о, е з нулем звука, спеціялізувавшись на певних морфологічних категоріях, становлять собою недорозвинений елемент В. ф, в укр. мові. ВОАПП, Всесоюзне Обєднання Асоціяцій Пролетарських Письменників у Москві (192832); мало на меті обєднати найближчих до ком. партії письменників; до ВОАПП входили пролетарські письменницькі орг-ції Росії, Білоруси, Закавказзя, Сер. Азії, що мали на меті боротьбу з нац. письменницькими орг-ціями своїх республік; з-поміж орг-цій УССР до ВОАПП входила ВУСПП (Всеукр. Спілка Пролетарських Письменників). Постановою ВКП(б) з 23.4.1932 ВОАПП була ліквідована. Воблий Вадим (*1905), син Костянтина, економіст і статистик, наук. співр. Ін-ту Економіки АН УРСР. Воблий Костянтин (18761947), визначний економіст, географ і статистик Вовгура, див. Лисенко. Вовк (Canis lupus L.), хижак із родини собак, великий шкідник с.-г. тварин, поширений по всій Україні за винятком півд. Криму; більші скупчення в Поліссі, на Карпатах і півн. Кавказі. Вовк, права притока гор. Бога, 64 км довж. Вовк Андрій (*1882), військ, і гром. діяч, ген.-хорунжий Армії УНР. 1917 організував укр. військ, відділи на рум. фронті, 1919 займав ряд постів в Армії УНР, учасник 1 Зимового походу, влітку 1920 командувач 4 Стрілецької київської дивізії; 192122 військ, мін. екзильного уряду; 1924 співзасновник Т-ва бувших Вояків Армії УНР; 1925 перший гол. Укр. Воєнно-Іст. Т-ва. 1940 42 гол. Проводу Укр. Громади в Німеччині; нині в Зах. Німеччині. Вовк Наталія (*1896), нар. майстер килимарства, родом із с. Скопці на Київщині; з пол. 30-их рр. працює в експериментальній майстерні Музею Укр. Мистецтва в Києві й робота її підпорядкована офіц. завданням; підготувала чимало молодих килимарів. Вовк Федір (18471918), визначний антрополог, етнограф і археолог Вовк Юрій (*бл. 1900), сучасний маляр і графік, з 1923 у Празі; книжкова графіка, ілюстрації, листівки, численні праці для чес. видань. Вовк-Карачевський Василь (183493), гром. діяч, родом з Чернігівщини, за фахом лікар; належав до київської Старої Громади у нього відбувалися нелегальні збори, виклади тощо; співр. Основи, Іст. Бібліотеки О. Барвінського, Правди й ін. укр. вид. Вовк-Карачевський Василь, історик, учень В. Антоновича, родом з Чернігівщини; автор монографії Борьба козачества с Польшей во второй половине 17 в. (Киевские Университетские Известия 189899 і окремо). Вовки, назва відділу УПА, який після другої світової війни оперував на Холмщині й Підляшші; після нього залишилася хроніка авторства П. Новини (Щоденник із днів боротьби відділу УПА Вовки, 1948). Вовковинці (IVв), с. на сх. Поділлі, кол. м-ко, р. ц. Хмельницької обл. Вовкушівський Григорій (1866?), правник, секретар правничо-термінологічної комісії Соц.-Екон. відділу ВУАН; співред. Рос.-укр. словника правничої мови (1926). Вовніг (Внук), один із Дніпрових порогів, довж. 315 м, спад 1,7 м. Вовнянка, отруйний гриб, подібний до рижка; див. Гриби. Вовча (Вовчі Води), р. в сточищі Дніпра, ліва притока Самари, довж. 230 км. Вовча, р., лівобічна притока гор. Дінця. Вовча (III17), Вовчанське, м. Харківської обл. над р. Вовчею, притокою Дінця. 21000 меш. (1926); мясо- і птахокомбінати, ткацька фабрика, будів. пром-сть, технікум механізації сіль. госп-ва; В. заснована в кін. 17 в.; з кін. 18 в. пов. м. Вовчанецький В. (1893 після 1947), ботанік-фізіолог, наук. співр. ботан. секції Ін-ту Укр. Наук. Мови; уложив разом із Я. Лепченком Словник ботанічної термінології ВУАН (1932). Вовче лико, див. Вовчинець. Вовчинець, Вовче лико (Daphne L.), рослина з родини тимелейових; із численних видів на Україні поширені: І. В. звичайний, або вовче лико (D. Mezereum L.), до 1 м висоти, росте по лісах, отруйний, з важким запахом, цвіте рожево; з кори добувають отруйну речовину дафнін, застосовувану в гомеопатії; 2. В. пахучий, або боровик запашний (D. oneorum L.), до 30 см висоти, завжди зелений, із запашними червоними квітками, отруйний; росте в лісах Зах. Полісся і в соснових лісах над Дніпром між Києвом та Черкасами. Вовчі Води, див. Вовча. Вовчки (Myoxidae), родина гризунів, подібних до вивірки, живуть у лісах Полісся, Поділля й Правобережжя; більш поширені В. великий (Glis glis L.) і В. лісовий (Dyromys nitedula Pall). Вовчок Марко, псевд. Марії Вілінської (18341907) Вовчук Іван (*1900), педагог і аґроном, наук. співр. Н.-Д. Ін-ту Рослинництва в Харкові; віцепрез. УГВР (1944); на еміграції діяч ОУН; гол. Центр. Представництва Укр. Еміграції в Німеччині (194950); з 1953 в ЗДА гол. Орг-ції Оборони Чотирьох Свобід України; ред. газ. Нац. Трибуна (195052), а з 1953 журн. Вісник ООЧСУ. Вовчухи (IV4), с. Городецького р-ну Львівської обл.; б. В. у березні 1919 укр. війська перетяли поль. армії сполучення міді Львовом і Перемишлем (т. зв. Вовчухівська операція, див. ЕУ І, стор. 539). Вогнетривкі глини, див. Глини. Вогні, вид. кооператива у Львові (192939) для публікації творів пластових авторів. Після заборони Пласту поль. владою в-во згуртувало актив цієї орг-ції й видавало ідеологічний місячник Вогні (193139, ред. Є. Пеленський, Я. Рудницький, В. Кархут, Я. Гладкий), згодом виховний журн. для юнацтва На слідг, чим допомогло зберегти ідейні позиції Пласту. Води, існують як підземні води (див. також Мінеральні води), ріки, озера, моря (див. Чорне море, Озівське море); див. також: Сгавм, Водоймища, Болота. Про водне госп-во див. гасла: Водне господарство, Водопостачання, Водний транспорт, Гідроенергія (також Рибне господарство. Водяні млини. Зрошування, Осушування, Каналізація). Наука про води див. Гідрологія. Водна енерґія, див. Гідроенергія. Водний мяч, вотерполо, спортова гра мячем у воді двох дружин (по 7 грачів кожна) на водній площі 2030 м довж., 820 м шир. На Україні масово розвивається з поч. 1920-их рр., спершу перев. на півд. в Одесі, Миколаєві, в Криму; в 1930-их рр. поширюється в Києві, Дніпропетровському, Харкові та ін. Змагання за першість міст і України провадилися за принципом збірних команд міст; з 1939 за принципом клюбних команд. У Галичині перші спроби з 1928 р., змагання за першість провадилися в 1930-их рр. Водний спорт, збірна назва для плавання (і стрибків), парусного спорту, веслування й водного мяча. Щороку провадяться змагання за першість УССР або в т. зв. респ. спартакіяді В. с. Водний транспорт, див. Морський транспорт. Річковий транспорт. Водогони, див. Водопостачання. Водолажченко Ольга (*1888), історик, наук. співр. Харківської Н.-Д. Катедри Історії Укр. Культури; праці з історії України та історії освіти на Слобожанщині; в 193738 рр. заслана. Водохрища, або Йордан, свято Богоявлення Господнього (19.1. н. ст. 6.1. ст. ст.); притягло до себе старі обряди посвячування водою; завершує зимовий різдвяно-новорічний цикл, в якому переплелися давні хліборобські й скотарські обряди різних нашарувань (ЕУ І, стор. 232). Водявий щур (Arvicola terrestris amphibius L.), гризун до 20 см довж.; живе б. води по всій Україні, шкідник; його шкірки мають деяке пром. значення. Водяник, див. Демонологія. Водяні млини, див. Млинарство. Воєвідка Лев (18641934), лікар і гром. діяч Кіцманеччини, один із піонерів організованого укр. життя на Буковині. Воєвідка Ярослав (18821920), отаман УГА, командувач 1 гарматного полку УСС, убитий большевиками. Воєводство, адміністративно-територіяльна одиниця в Поль.-Лит. державі і в сучасній Польщі з 1918 р. Див. Адміністративно-територіяльний поділ українських земель. Воєводський Михайло (1948), рос. археолог поль. роду, чл. Ін-ту Історії Матеріяльної Культури АН СССР, дослідник палеоліту й мезоліту України (сточище Десни) в 193846 рр. Воєйков Олександр (18421916), визначний рос. кліматолог і географ; займався також кліматом України, зокрема Полісся й сх. узбережжя Чорного моря. Вожаківський Симон (*1911), організатор укр. підпілля й УПА на півд.-сх. укр. землях (194144), на еміґрації співорганізатор Спілки Укр. Молоді і її гол. (1949); 195253 гол. Спілки Укр. Молоді Америки. Вознесенське (VI12), м. на лівому березі дол. Бога, р. ц. Миколаївської обл.; 22 000 меш. (1926); пристань, пароплавне сполучення з Миколаєвом; овочеконсервний і обозобудівельний заводи; технікум виноградництва; б. В. є найбільша на Україні станція рижосіяння. В. засноване 1789 на місці запор. зимівника Соколи, в 19 в. важливе ґарнізонне м., торгівля деревом і сіллю, ярмарки. Возний, суд. урядовець, відомий у Польщі, а за лит.-руської й коз. доби і на Україні. В. замінив староукр. урядовців дітських і вижів. В. підтримував контакт із сторонами, стверджував злочин або порушення на місці, провадив виконання цивільних вироків та доглядав за порядком під час процесу. Возняк Іван (18651914), гал. гром. діяч, дир. друкарні НТШ, співзасновник УСДП, гол. її екзекутиви й т-ва Воля. Возняк Михайло (18811954), літературознавець Война Олекса (*1907), економіст, сов. дипломат; сов. консул у Швеції, дир. політ, департаменту Мін-ва Закордонних Справ УССР; чл. багатьох делегацій УССР на Ген. Асамблеї 00Н. Войнаровський Андрій (бл. 1680бл. 1740), небіж гетьмана Мазепи і його довірений, супроводив Карла XII до Туреччини. Жив на еміґрації в Гамбурзі; на домагання рос. уряду виданий гамбурзьким сенатом рос. владі й засланий до Якутську, де й помер. Войнаровський-Столобут Тит Євген (18561938), гал. гром. і екон. діяч Войнилів (IV5), м. над р. Сівкою, притокою Дністра, р. ц. Станиславівської озл., 3000 меш. (1931); деревяна церква з 17 в., керамічна кустарна пром-сть. Войніч (Voynich) Етель Ліліян (*1864), уроджена Bull, англ. письменниця, авторка статтей про сх.-слов. фолкльор і слов. музику. Листувалася з М. Павликом. 1911 видала зб. перекладів із Шевченка з його життєписом (,,Six lyrics from the Ruthenian of T. Shevchenko). Її повісті Овід і Джек Реймонд перекладені (1929ЗО) на укр. мову. Войновський Петро (*1913), чл. ОУН на Буковині, заступник крайового провідника (1940), організатор протибольш. повстання й провідник бук. куреня на Сх. Землі (1941), нім. вязень у Вреці (1944). Войткевич-Павлович Василь, адвокат-цивіліст, один із співзасновників, пізніше гол. Укр. Т-ва Правників у Києві (191719), чл. правничо-термінологічної комісії ВУАН; викладав в Укр. Ун-ті 191819; деякий час юрисконсульт ВУАН. Помер у 20-их рр. Войтків Михайлина (*1905), довголітня організаторка кат. жіноцтва Канади, гол. Ліги Укр. Кат. Жінок Канади в Едмонтоні (195354). Войтковський Василь (1904), рос. історик церкви, проф. Одеського Ун-ту, вивчав церк. справи Галичини; м. ін. працями: Об униатской церкви в Австрии, О религиозном движении в Галиции, Обрядовый вопрос в Галиции. Войтюк Яків (*1896), гром. і політ. діяч на Холмщині; 1919 організатор Поліської Січі в Кобрині для боротьби з поляками; 192228 посол до поль. сойму, спочатку чл. Укр. Клюбу, з 1924 чл. ком. клюбу в поль. соймі; 1928 виїхав до УССР; 1933 засланий, дальша доля невідома. Войценко Ольга (*1909), кан. гром. діячка, чл. Управи Союзу Українок Канади й гол. його 194854, чл. Комітету Українців Канади, чл. Кан. Жін. Ради. Войцехівська-Розсудова Аліна (1870 1949), актриса, 1890 дебютувала в трупі М. Кропивницького, з 1903 в трупі М. Садовського, пізніше У П. Саксаганського й в ін. театрах (до 1925); виконувала драматичні й, з найбільшим успіхом, ліричні ролі укр. реалістично-побутового й романтичного репертуару. Войцехівський Юрій, сов. діяч 20 30-их рр., гол. окружного виконкому в Чернігові, згодом у Києві, пізніше визначився як гол. Державного Видавництва України; в 1937 засланий за націоналізм. Войціцькмй (Wojcicki), Казімір-Владислав (180779), поль. письм., археолог, етнограф, м. ін. Pieni ludu Biaochrobatw. Mazurw i Rusi z nad Bugu, I-II (183637) та Latopisiec albo kronika Jerlicza (1853). Войчак Лев (*1895), гал. пед. діяч, організатор шкільних кооператив, автор статтей на пед. теми й кн. Діточа кооператива в школі (1931); тепер в ЗДА. Вокалізм, система голосних даної мови Волейбол, див. Відбиванка. Волинець Ананій (18941939), партизанський отаман, агроном. За революції пов. комісар Гайсин-щини, організатор Вільного Козацтва, учасник повстання проти гетьмана. 1919 на чолі Гайсинського полку бився з большевиками; до кін. 1920 вів партизанську боротьбу на Гайсинщині; видавав часопис Повстанець. З 1920 р. на Зах. Волині, 1939 ліквідований большевиками. Волинець Іван (18961956), гал. важкоатлет, родом із Перемишля, тренер Укр. Спорт. Союзу (192428); помер у Бразілії. Волинець Степан (*1895), гал. політ. і гром. діяч, журналіст; 192830 посол до поль. сойму від Сельробу; згодом один з діячів Фронту Нац. Єдности, ред. його органу Батьківщина й газ. Укр. Вісті, співр. Перемоги. Під час війни керував Ін-том Нар. Освіти при УЦК, чл. Військ. Управи дивізії Галичина. На еміграції ред. газ. Укр. Слово в Бльомберґу. Тепер у Канаді. Волиніт, відміна порфіриту, гірська порода чорного кольору, добре полірується й тому є цінним декоративним матеріялом; зложища його на півн.-сх. Волині. Волинка, див. Дуда. Волынские Епархиальные Ведомости, орган єпархії, виходив рос. мовою в Житомирі 18671918, спочатку тричі на місяць, згодом як тижневик; містив матеріяли з іст. України, зокрема Правобережжя, м. ін. праці М. Теодоровича. Волинська Неділя, рівнобіжне тижневе вид. для Волині львівської газ. Неділя з додатком місц. хроніки (1928 39). Волинська область, область в півн.-зах. частині УССР з гол. містом Луцьке, 19 900 км2; обіймає зах. частину Волині. Волинське євангеліє, або житомирське, укр. памятка, написана 1571 р. в Житомирі, мовою, близькою до нар., але з більшим числом ц.-слов. елементів, ніж у Пересопницькому євангелії. Досліджене Трипольським Волынский историко-археологический сборник, II. Волинське Полісся, півд.-зах. частина Поліської низовини, докладніше див. Волинь. Волинське Українське Обєднання, проурядова політ. партія Волинський Петро (*1893), літературознавець, проф. Київського Пед. Ін-ту праці з історії нової укр. літератури зокрема про прозу Франка, кн. Іван Котляревський (1951) і ряд ін. Волинський літопис, див. Літописи. Волинсько-подільська височина, назва, вживана для означення смуги укр. височин, положених на зах. від Дніпра, а саме: Розточчя, Волинсько-Холмської, Подільської, Покутсько-Басарабської і Придніпровської височин; 4 перші називають також: Волинсько-подільською плитою (плято). Волинсько-подільська плита (плято), див. Волинсько-Подільська височина. Волинсько-Холмська височина, найбільше на півн. зах. висунена частина смуги укр. височин, що обіймає Волинську вис. (див. Волинь) та її продовження на зах. від Бугу, положене на Холмщині. Волиняк Петро, псевд. (*1907), журналіст і видавець; у 30-их рр. був на засланні на Біломорсько-Балтицькому каналі; 1945 заснував у Зальцбурзі (Австрія) в-во Нові Дні (194548 газ. Останні Новини, ж. Літаври та ін.), 1950 відновив в-во в Торонто, випускає місячник Нові Дні; автор оповідань, читанок та книжок для молоді. Волиняни, дуліби, бужани назва слов. племен, які з праіст. часів заселювали Волинь, півн.-сх. Галичину й басейн сер. Бугу і з 11 в. увійшли до складу укр. народу. Волинь. це іст.-геогр. край Волинь, газ., виходила в Рівному за нім. окупації з 1941 до поч. 1944 (спершу тижневик, з 1942 півтижневик); редактори У. Самчук, згодом Мисечко, П. Зінчук. Волинь, т-во (земляцтво) в ЗДА, засноване 1951 р. з метою гуртувати волиняків, збирати й публікувати матеріяли про В.; Управа т-ва в Нью-Йорку (гол. Б. Дзівак), філії в Боффало і Клівленді; видало 2 чч. журн. Волинь. Волков Федір, див. Вовк Федір Волкович Йоаникій (17 в.), проповідник при Успенській церкві у Львові, автор діялогу Розмышлянє о муцЬ Христа Спасителя нашего (виставленого у Львові 1631), що є одним із найстаріших укр. текстів пасійної драми. Волкович Микола (18581928), один з основоположників наук. хірургії на Україні Волноваха (VI18), м., р. ц. Сталінської обл., зал. вузол. Волобуєв Михайло (*1900), укр. економіст рос. походження Волобуїв Павло (*1900), педагог у Харкові; у 1920-их рр. викладач ІНО, наук. співр. Укр. Н.-Д. Ін-ту Педагогіки; праці з педагогіки колективу й дошкільного виховання, пєси для дітей. Волове, кол. назва м-ка Міжгіря на Закарпатті. Волове очко, задерихвіст (Troglodytes parvulus), один із найменших птахів України (довж. до 12 см.), живе в кущах; у лісовій смузі й в лісостепі перелітний, в степах осілий. Воловець (V4), с. на закарп. верховині, р. ц. Закарп. обл., лісова пром-сть. Володава (II4), пов. м. на Підляшші над р. Бугом у Польщі, 8 600 меш. 1931 р., 4400 меш. 1948 р.; замок із 17 в., що належав до роду Потіїв; 193944 у В. працював Укр. Комітет, Пов. Союз Укр. Кооператив і Торг. Школа. До другої світової війни в пов. було бл. 27% українців, римо-кат. з укр. мовою 30%, поляків 33%, жидів 10% (дані приблизні); після війни укр. населення виселено. Володар Ростиславич, кн. перемиський (10941124). Разом із братами Рюриком та Васильком закріпився в Галичині бл. 1084 і т. ч. поклав підвалини під окреме Гал. князівство. В бою під Перемишлем 1099 погромив угрів; обороняв Галичину від зазіхань Давида Ігоровича волинського і Святополка II київського. Володарка (IV10), м-ко у верхівях р. Рось, р. ц. Київської обл. Володарське (V20), с. м. т. в Донбасі, Свердловського р-ну Ворошиловградської обл.; вугільна пром-сть. Володарське (VI18), с. на Приозівській низовині, р. ц. Сталінської обл. Володарське Волинське (III9), кол. Горошки, с. м. т. над р. Іршею, притокою Тетерева, на сх. Волині; р. ц. Житомирської обл., місцева харчова пром-сть; до 1930-их рр. навколо В. В. численні нім. колонії. Володимир Волинський (III5, іст. назва Володимир), м. на півн.-зах. Волині, над р. Луг, притокою Бугу, р. ц. Волинської обл. В 1931 р. 24 000 меш., перев. жидів. Одно з найстаріших укр. міст, вперше згадане в літописі під 988 р. Про давність заселення свідчать неолітичне кремяне знаряддя й кераміка гальштатської доби. За княжих часів укріплене торгове м., столиця Волинської землі (див. Волинь), осередок єпархії. З 1146 р. до поч. 14 в. столиця Володимирського князівства, з 1300 р. Гал.-Волинського. З пол. 14 в. терен воєн між Польщею й Литвою, з кін. 14 в. до 1569 належав до Литви. В наслідок тат. нападів (1240, 1260, 1491, 1500) занепав. За лит. і поль. (15691795) панування В. В. був невеликим пов. м. (1789 р. мав 202 будинки). 1577 кн. К. Острозький відкрив у В. В. школу; у 18 в. існувала василіянська колегія. У В. В. лишилися визначні памятки княжої й лит.-поль. доби: оборонні вали, городище, Успенський собор кн. Мстислава Ізяславича з 1160 з могилами князів (невдало реставрований 1896), церква св. Василя; в урочищі Стара Катедра фундамент триапсидної церкви княжої доби; з пізніших часів замок; в с. Зимному б. В. В. монастир із печерами. В 17951915 В. В. належав до Росії. Під час світової війни, за австр. окупації, 1916 стараннями УСС відкрито першу укр. школу. 1918 у В. В. стояла Сіра дивізія. На весні 1919 після тривалих боїв з укр. військом В. В. зайняли поляки. За Польщі (191939) В. В. пов. м., з 1939 р. ц. В 194346 ліси в околицях В. В. були базою групи УПА Тури. Має підприємства місц. харч. і легкої пром-сти. Останнім часом, у звязку з поч. експлуатації Львівсько-Волинського вугільного басейну, на території якого лежить В. В., перед ним відкриваються можливості пром. розвитку. Більше інформації про історію, памятники, транспорт, готелі, ресторани див. в книжці: Украина. Практический путеводитель, Бельско-Бяла 2007; карта міста Володимир І Великий (1015), св., великий кн. київський Володимир II Мономах (10531125), київський великий князь 111325 Володимир Мстиславич (113274), кн. дорогобузький, внук Володимира Мономаха, винятково непопулярний між сучасниками. 1171 недовго був на київському столі. Володимир Давидович (1151), кн. чернігівський із сіверських Ольговичів. Претендент на київський престол після смерти Всеволода Ольговича. Володимир Андрійович (1170), кн. сх.-волинський (Погорина), внук Володимира Мономаха, грав деяку ролю боротьбі за Київ по смерті Ростислава Мстиславича (1167). Володимир (118898), кн. гал., син Ярослава Осмомисла, останній з династії Ростиславичів. Прогнаний боярами, повернувся на престол з допомогою цісаря Фрідріха Барбаросси. Підтримував дружні відносини з Рюриком київським та Всеволодом суздальським. Володимир Ігорович (1212), кн. путивельський, син Ігоря новгород-сіверського, учасник походу на половців 1185, оспіваного в Слові о полку Ігореві; по смерті Романа В. (1205) намагався захопити Галичину, як син сестри останнього гал. кн. з роду Ростиславичів; боровся з гал. боярами. Володимир Рюрикович, кн. київський (122336, з перервами), син Рюрика овруцько-київського із смоленських Мономаховичів. Спершу ворог Данила гал., згодом союзник; спирався на Данила в боротьбі з Михайлом чернігівським. Володимир Василькович, кн. володимирський (127088). Відомий як книжник і філософ великий. Його двір став культ. осередком України, книги й ікони з Володимира йшли до Чернігова, Перемишля, Більська і т. д. Ворог поміркованої протатарської політики Лева гал., передав перед смертю своє князівство Мстиславові Даниловичу. За В. Волинь займала виняткове становище, як велика сх.-евр. держава, продовжуючи експансію на білор. землі й здійснюючи опіку над Мазовецьким князівством. Володимир Ольґердович, перший київський кн. із .династії Гедиміновичів (136294), вигнаний з Києва Витовтом, якого не визнавав своїм зверхником. В. залежав від тат. хана і бив монети з тат. печаткою. Володимир Малець (*1890), єп. УАПЦ, родом з Херсонщини. До висвячення викладав по високих школах і провадив наук.працю. 1942 висвячений у Києві на єп. черкаського. З 1944 на еміграції. Нині в ЗДА в Дітройті. Працював над уточненням текстів богослужбових книг. Володимирець (II7), с. м. т. на Волинському Поліссі, р. ц. Рівенської обл.; р-н орг-ції і бойових дій проти німців сотні У ПА поручника І. Перегійняка (1943). Володимирівка, с. Підвисоцького р-ну Кіровоградської обл., найбільше донині відоме трипільське селище: бл. 200 хат кількома концентричними колами на площі 800x900 м; хати поділені поперечними стінками для кількох родин, у кожній кімнаті піч; хрестовидні жертовники, гарна кераміка, багато жін. глиняних фігур, глиняний модель хати, знаряддя: рогові мотики, кістяні шила, кремяні ножі, серпи й ін., камяні зернотерки; кістки домашніх і диких тварин; у 193040-их рр. розкопи провадили С. Магура, Б. Безвенглінський і Т. Пассек; пізньопалеолітичну стоянку у В. досліджував 1951 О. Черниш. Володимирівка (VI13), с. над р. Висунь, притокою Інгульця, р. ц. Миколаївської обл. Володимирівка (VI18), с. м. т. в Донбасі, Ольгинського р-ну Сталінської обл.; виробництво вогнетривких матеріялів. Володимирко Володаревич (1152) кн., обєднав перемиське й Звенигородське князівства, захопив спадщину по дядькові Василькові Теребовлю та Галич і 1141 переніс столицю до Галича. Боронив окремішність Галичини від поляків, угрів та київського кн. Ізяслава Мстиславича. Спритний політик, підтримував союз із Юрієм суздальським; союзник Візантії; відомий своїм багатством. В боротьбі з городами спирався на земське боярство. Володимирський Адріян (*1875), лікар-педагог і педолог; 1917 р. лектор Пед. Академії в Києві, в 1920-их рр. проф. Київського Мед. Ін-ту й ІНО, керівник Кабінету Лікарської Педагогіки; праці з прикладної рефлексології та гігієни виховання. Володимирський Борис (*1878), маляр; закінчив Київ. Художню Школу й Академію Мистецтв у Мюнхені (1908); перев. жанровий і побутовий живопис. Володислав Кормильчич (13 в.), гал. боярин, провідник партії, ворожої Романовичам, деякий час перебував на Угорщині. 1213 оголосив себе гал. князем. Був увязнений уграми й вивезений на Угорщину, де й помер. Володислав Локетик (Wadysaw okietek, 12601333), поль. король 132033 активний у закордонній політиці; намагався обєднати поль. землі й провадив війни з орденом хрестоносців. Гал. кн. Лев підтримував В. в боротьбі за краківський престол, даючи В. військ. допомогу. їх тимчасовий союз був скріплений шлюбом кн. Юрія Львовича з Євфиміею сестрою В. Володислав Опільський, кн. гал. (137278) з руки угор. короля Людовіка; родом із знімчених Пястів; 1366 палятин Угорщини. В Галичині титулувався дідичним володарем Руси. Володислав Яґайло, див. Яґайло. Володислав IV (Wadysaw, 15951648), поль. король (163248) Володкович Филип (в світі Феліціян) (16971778), укр. кат. єп. холмський, володимирський, згодом митр. київ. (176278). Волока, див. Міри. Волокидин Павло (18771936), маляр, скінчив Петербурзьку Академію Мистецтв, проф. одеського і київ. художніх ін-тів; серед праць перев. портрети й пейзажі (зокрема Одеси, Чорного моря). Волоконівка (III18), с. над р. Оскіл на Слобожанщині, р. ц. Білгородської обл. РСФСР; в р-ні українці становлять 3/4 населення. Волос, див. Велес. Волосенко Павло (*1876), гал. гром. і політ, діяч, публіцист, інж.; один із керівників Укр. Радикальної Партії, деякий час ред. її органу Гром. Голос (до 1908); 191719 брав участь у гром. житті на Слобожанщині. В 1920-их рр. у Львові викладав в укр. тайній Політехніці, гол. Т-ва Укр. Інженерів. Тепер в ЗДА. Волосянський Іван (18611930), гр.-кат. свящ., культ, діяч і етнограф у Галичині (друкувався в Зорі). Волоська церква у Львові, див. Успенська церква. Волох, київ. ювелір; 1747, разом із Завадовським, виконав царські двері св. Софії в Києві. Волох Омелян (*1885), отаман, 1917 командувач 2 укр. полку, 1918 Гайдамацького полку, на поч. 1919 командувач Запор. корпусу, згодом Гайдамацької бриґади; 1 грудня 1919 в Любарі зробив невдалу спробу повстання проти Директорії і, захопивши держ. скарбницю, перейшов до большевиків. Волох С., псевд. Прокоповича Вячеслава в пресі. Волохи, див. Румуни. Волочиська (IV7), м-ко над Збручем, р. ц. Хмельницької обл. 7 000 м. (1926), цукрозав., кол. прикордонна станція на рос.-австр. і згодом сов.-поль. кордоні. Волочіння, побажання, віншування, яке складає молодь на Великдень, зокрема у великодній, волочільний, понеділок, за що дають дарунок (волочільне), колач і крашанки. Волочільні пісні, улюблені у білорусів, трапляються на півн.-зах. Україні. Волошин Августин (17.3.18741946), провідний культ. і гром.-політ. діяч Закарпаття Волошин Ірина (1936), уроджена Петрик, дружина о. Августина Волошина, гром. діячка, організаторка жінок на Закарпатті в 192030 рр. Волошин Максиміліян (18771932), рос. поет-символіст (пізніше акмеїст), укр. походження (повне прізвище Кириенко-Волошин); збірники поезій: Стихотворения (1910), Anno mundi ardentis (1916), Иверни (1918), Демоны глухонемые (1919), переклади франц. поетів, статті на літ. й мист. теми; характеристичні історіософічні мотиви поезії В. з засудженням рос. тиранії й жорстокости і його аналогії між діяльністю Петра І і больш. влади (поема Россия 1925). Волошин Михайло (18781943), гал. адвокат, оборонець у політ, процесах, в 1930-их рр. чл., а в 194143 през. Львівської Адвокатської Палати; чл. ЦК УНДО (192539); довголітній дириґент львівського Бояна. Волошин Олександр (псевд. Олександр Федорович) (1933), муз. етнограф, його збірки нар. пісень видавав Фесенко в Одесі. Волошин Ростислав (191146), псевд. Павленко, організатор ОУН на Волині, гол. Союзу Укр. Студентських Орг-цій під Польщею (193334), вязень поль., рос. і нім. тюрем і концтаборів, співзасновник У ПА, з 1943 чл. Бюра Проводу ОУН; гол. 1 конференції АБН і конгресу УГВР; поліг у бою з большевиками. Волошин Яків (18811935?), гром. діяч, селянин із Поділля, з 1907 чл. РСДРП, після 1922 на чолі Всеукр. Червоного Хреста, чл. Президії ВУЦВК; бл. 1935 розстріляний. Волошино (V20) с. на Донеччині р. ц. Каменської обл. РСФСР; в р-ні переважають українці. Волошиновський Йоахим (*1870), поль. гром. і політ, діяч на Волині, дир. союзу кооператив Гурт у Луцькому, до якого належали й укр. кооперативи після відірвання їх від Ревізійного Союзу Укр. Кооператив у Львові; прихильник політики ізоляції Волині від Галичини. Волошка, блават (Centaurea), зелиста рослина з родини кошичкоцвітих. В. синя (C. cyanus L.), бурян, росте по полях, гол. в житі; в нар. медицині засіб проти очних хвороб. Деякі роди В. плекають як декоративні, м. ін. укр. В. (Centaurea ruthenica). Волошка Людмила (псевд.) (*1879), письм., родом з Київщини; друкувалася в ж. Рідний Край, в альманахах тощо; зб. поезій Пісні волі (1917). Волощак Андрій (*1890), сов. письм. з Галичини; в 1930-их рр. належав до групи радянофілів; зб. поезій Спів Карпат (1953). Волощак Остап (18351918), ботанік, проф. Львівської Політехніки, д. чл. НТШ, дослідник рослинности Галичини; один із засновників студентського Т-ва Січ у Відні. Волощина, див. Румунія. Волютова кераміка, також лінійно-стрічкова глиняний посуд неолітичної доби, прикрашений ритим орнаментом у формі спіраль і волютів; виникла в Судетському краю, звідки поширилася в кін. З тисячоліття до Хр. на сх. на Волинь і Галичину (Подністровя), на зах. по р. Райн; носіїв В. к. треба вважати найдавнішим етнічним підложжям зах. словян (див. ЕУ І, мал. 289). Воля, орган УСДП, двотижневик, виходив у Львові 190007 (з перервою 1904), ред. М. Ганкевич, С. Вітик. 1907 її замінила Земля і Воля. Воля, суспільно-політ. і культ. безпартійний тижневик, виходив у Відні з червня 1919 до листопада 1921 (останні 3 чч. Воля України) за ред. В. Піснячевського при участі А. Хомика, В. Даскалюка, В. Мурського, І. Кедрина й ін. співробітників різних політ. напрямів, що стояли на соборницьких позиціях; подавав широкий інформативний матеріял. 1921 р. при ж:. В. постало в-во Наша Воля В. Піснячевського, що перев. видавало твори красного письменства, друковані в не. В.. Воля, культ.-осв. т-во робітників, засноване Укр. Соц.-Дем. Партією у Львові 1903; довголітній гол. П. Буняк; 1909 в Галичині існувало 9 т-в В. Подібна орг-ція була на Буковині (190623). Воля, добровільне укр. т-во дозорців і домашньої прислуги у Львові; мало на меті взаємодопомогу й охорону проф. інтересів, діяло 193239 і 194144, ч. членів (1939) 1500, один із засновників і довголітній гол. І. Жмінковський. Воля Народу, тижневик, орган москвофільської лівиці, виходив у Львові 192123 рос., з 1924, з доручення Комінтерну, укр. мовою; в 192628 орган Сельробу-Лівиці; відповідальний ред. К. Пелехатий, гол. ред. К. Вальницький. Волян Василь (183299), бук. гром. діяч, спершу народовець, пізніше москвофіл, лікар, посол до бук. сойму й віденського парляменту (1890), відписав своє майно на користь укр. ремісників у Чернівцях. Волянське озеро (II5), на зах. Поліссі, поблизу від гор. Припяті; площа 4 км2. Волянський Іван (18571926), перший укр. гр.-кат. свящ. в ЗДА, куди приїхав з Галичини з доручення митр. Сильвестра Сембратовича 1884; душпастир в Шенандоа в Пенсільванії (до 1889); збудував першу в ЗДА гр.-кат. церкву; заснував допомогове братство св. Миколая і тижн. Америка (1887). Пізніше продовжував працю в Галичині. 189698 відвідав укр. поселенців у Бразілії; 1918 місіонер на Холмщині. Волянський Іван (*1887), гал. гром. і політ, діяч, адвокат у Станиславові; з 1933 гол. Укр. Кат. Нар. Партії, 193539 її посол до поль. сойму. Вольное Слово, конституційно-дем. рос. газ., що пропагувала політ, свободу в Росії; виходила в Женеві в 188183 за участю, а згодом і за ред. М. Драгоманова. Вольності Війська Запорізького Низового, у 18 в. назва території, належної до Запоріжжя; В. В. 3. Н. ділились на 8 адміністративних одиниць, т. зв. паланки, якими керували полковники. Ця слабо заселена територія використовувалася запор, козаками та залежними від Запоріжжя селянами. Центром В. В. З. Н. була Січ (див. Зопоріжжя). Вольська Францішка (18631930), уроджена Лехно-Васютинська, гром. діячка в Києві, засновниця Громади українців-католиків (1917), під час першої світової війни ініціяторка допомоги вязням-галичанам; видавала укр. дитячу літературу, ред. ж. Волошки в Києві (1917). Вольф Арнольд (18771924), австр. старшина, полк. УГА, нім. походження, командувач 2 Гал. Корпусу. Вольфсберґ (Wolfsberg), м. в Каринтії (Австрія), 6000 меш.; в ньому в 191417 рр. містився табір для укр. виселенців з Галичини й Буковини; ч. їх доходило до 10 000. Ворзель (III11), с. м. т., 37 км на півн. зах. від Києва, Киево-Святошинського р-ну, положене серед лісів; курорт, санаторії, будинки відпочинку. Воркута, м. в півн.-сх. частині Комі АССР, 68 півн. шир., осередок вугільного басейну; постало в 1930-их рр.; в 1949 р. бл. 120 000 меш., в тому ч. бл. 90 000 вязнів, з них багато українців. Нині ч. вільних мешканців зросло до 60000, кількість вязнів дещо зменшилася. Воробївка (III21), с. на півн.-сх. Слобожанщині, р. ц. Воронізької обл. РСФСР; в р-ні більшість населення становлять українці. Воробйов Анатолій (190055), фізіолог, родом із Криму; з 1936 проф. фізіології Харківського Мед. Ін-ту, з 1945 Львівського Мед. Ін-ту; 1951 чл.-кор. АН УРСР, 1952 дир. Ін-ту Фізіології АН УРСР; автор понад 60 наук. праць у галузі фізіології травлення. Воробйов Володимир (18761937), видатний анатом, з 1934 д. чл. АН УРСР. Родом з Одеси. Закінчив Харківський Ун-т (1903). Приват-доц. (191017) і проф анатомії (191721) в Харківському Ун-ті з 1921 в Мед. Ін-ті Заснував велику школу функціоналної динамічної антомії й створив у Харкові перший в світі Музей становлення людини. Дав новий напрям в нормальній анатомії своєю макро- і мікрометодою досліджень. Запровадив нову методу бальзамування трупів (і бальзамував за нею Леніна). Залишив багато ориґінальних наук. праць, зокрема 5-томовий Атлас анатомии человека (193842). Воробкевич Григорій (183884), брат Сидора, псевд. Наум Шраг, письм. з Буковини, свящ.; іст. думи Берестечко та про Переяславську умову, Сон, ліричні поезії (Поезії Г. Воробкевича 1904). Воробкевич Сидір (18361903), псевд. Данило Млака, композитор, письм., гром. діяч Ворожба (II15), с. м. т. Білопільського р-ну Сумської обл., зал. вузол на лінії: Київ-Конотоп-Курськ; паротяго- і вагоноремонтні майстерні; 191718 збірне місце більш, військ в їх наступі на Україну. Ворожіння, вгадування з різних ознак майбутнього, в укр. старовинних звичаях було дуже поширене і вязалося з нар. календарем перев. осінньо-зимового циклу; на св. Дмитра (8. 11 н. ст.) ворожили, хто вмре і який буде врожай, на Кузьми-Дамяна (14. 11 н. ст.) яка буде зима; про майбутнє подружжя ворожили на Катерини (7. 12 н. ст.), особливо на Андрія (13. 12 н. ст.), вночі перед Новим Роком (13. 1. н. ст.) про подружжя і врожай; з В. дівчат звязане свято Купала (див. ЕУ І, стор. 22939). Ворона (Corvus), ґава, дуже поширений на Україні птах з родини воронуватих, до 50 см довж.; відміни: В. сіра, або звичайна (Corvus cornix L.), в зах. р-нах В. чорна (Corvus corone L). Ворона, р. в сточищі Дністра, права притока Бистриці Надвірнянської, 70 км довж. Ворона Дамян, кін. 17 в., теслярський майстер, брав участь у спорудженні великої церкви Мгарського монастиря, 1687 збудував її гол. баню. Воронець-Монтвид Катерина (18781955), співачка (сопрано), родом із Слобожанщини. Скінчила консерваторію в Міляні; в 1900-их рр. на перших ролях в оперових театрах Харкова, Одеси, Києва, Москви; виступала в укр. концертах; після 1920 співала в Празі й ін. містах Зах. Европи (1928 Гастрольна подорож в УССР). З 1943 жила в Німеччині. Вороний Марко (*1904?), поет, син Миколи Вороного; під псевд. Марко Антіох друкував у пол. 1920-их рр. поезії в Літ.-Наук. Віснику у Львові; пізніше під своїм прізвищем друкувався в журналах Червоний Шлях, Життя й Революція, Глобус та ін. В 1930-их рр. засланий. Вороний Микола (*1871), поет Вороний Юрій (18681908), математик, проф. Варшавського Ун-ту; автор ряду праць, з яких найважливіші Свойства положительных совершенных квадратичных форм (1907) і Исследования о примитивньїх параллелоэдрах (1908). Вороний Юрій (*1895) (син Юрія В., математика); хірург, родом з Полтавщини, в 1920-их рр. доц. катедри хірургії Харківського Мед. Ін-ту, належав до ред. Укр. Мед. Архіву; пізніше проф. Київського Мед. Ін-ту; автор ряду наук. праць. Воронин Прохор (*1885), письм. і педагог родом з Поділля; виключений з Камянецької семінарії за участь в укр. рев. роботі; пізніше вчителював і працював у часописах; писав оп., зокрема для дітей; чл. Плуга, зб. Як я виграв самовара (1909), Щасливий день Флора (1910), На зажинках (1927); з поч. 1930-их рр. доля невідома. Вороніж (II20), обл. м. РСФСР над р. Вороніж, 400 000 меш. (1956); укр. колонія (в 1926 р. на 119000 меш. 3400 українців). На поч. 1930-их рр. виходила укр. мовою офіц. газ. Ленінський Шлях; діяли укр. відділи при С.-Г. Ін-ті й Пед. Ін-ті, які обслуговували мережу осв. закладів Півн. Слобожанщини (диві. Слобожанщина). Вороніж (II14), с. м. т. Шосткинського р-ну Сумської обл. Вороніжчина, півн.-сх. частина Слобожанщини в межах РСФСР, що в 19 і в 20 в. до 1934 становила Воронізьку губ., а з 1934 в дещо ін. межах Воронізьку обл. (68 400 км2, 3 550 000 меш. в 1939 р.). Півд. частина В. з містами: Валуйки, Острогозьке, Рбсош, Богучар являє частину укр. нац. території: 31300 км2, на якій у 1926 р. жило 1 450 000 меш., в тому ч. 1 009 т. (69,6%) українців. У 1954 р. півд.-зах. частину Воронізької обл. приділено до новоствореної Бєлгородської обл., так що нині Воронізька обл. займає бл. 48 000 км2, в тому ч. укр. етногр. територія бл. 16 000 км2. Докладніше див. Слобожанщина. Воронізький масив (Воронізький бльок, Воронізька брила), тектонічний виступ на території Вороніжчини й Курщини, збудований із докембрійських кристалічних порід, що виходять на поверхню над р. Дін між м. Павловськ і Богучар, в решті прикриті тонкими шарами девону, юри, крейди й палеогену. Від Українського Кристалічного масиву, з яким В. м. був сполучений до гор. девону, його відділила згодом Дніпрова-Донецька (Півн.-укр.) западина. Серед кварцитів В. м. виступають багаті залізні руди (магнетний залізняк). На рельєф В. м. не впливає; це частина Середньої височини. Див. також ЕУ І, малюнки на стор. 51 і 52. Вороніно, с. на Поліссі, Турівського р-ну Гомельської обл. Білоруської ССР; тут 1952 р. досліджено тілопальний могильник зарубинецького типу, що доводить етнічну й культ, єдність Полісся й Київщини 3 в. до Хр. 1 в. по Хр. (доба полів поховань). Вороновиця (IV9), м-ко на сх. Поділлі, р. ц. Вінницької обл. Воронович Михайло (1918), активний учасник гетьманського перевороту; великий землевласник, до революції бесарабський губернатор; в кабінеті Лизогуба товариш мін. внутр. справ, у кабінеті Гербеля мін. ісповідань; до укр. самостійности ставився вороже. Убитий повстанцями. Воронцівка (ІІІ-21), с. на півн.-сх. Слобожанщині, р. ц. Білгородської обл.; р-н положений- на укр.-рос. етногр. пограниччі. Воронцов Михайло (17821856), кн., фельдмаршал, рос. держ. і військ, діяч; 182344 ген.-губернатор Новоросії й намісник Басарабської обл., пізніше намісник Кавказу; сприяв госп. піднесенню і впорядкуванню краю, зокрема Одеси і Криму; м. ін. збудував відомий палац (тепер музей) в Алупці. Воронцово-Олександрівське (IX24), с. над р. Кумою на сх. Передкавказзі, р. ц. Ставропільського Краю РСФСР; за переписом 1926 р. українці в р-ні становили 38,2%. Вороняки, відтинок півн. берега Подільської височини, т. зв. Гологірсько-Кремянецького східця між м. Золочевом і р. Іквою; висота 350467 м, розчленований річками, що спливають в Буг, Стир та Ікву. Воронько Платон (*1913), сов. поет, 1943 командир партизанського загону в зєднанні С. Ковпака; звідси тематика його першої кн. Карпатський рейд (1944); як ця, так і ін. збірки Весняний грім (1947), Великий світ (1948), Поезії (1950), Моя Москва (1953) та ін., в яких В. часто використовує засоби нар.-пісенної творчости, перейняті сов. офіц. оптимізмом і патріотизмом. Воропай Віктор (*1892), математик і пе дагог, з 1920 р. викладав у Полтавському Ін-ті Нар. Освіти; автор праць з методики викладання матем. дисциплін; в 1929 був заарештований і висланий з України. Воропай Олекса (*1913), псевд. О. Степовий, журналіст, етнограф-популяризатор, родом з Одеси; нині в Англії. Воропай Пилип (бл. 18911918), мистець керамічних виробів, інструктор керамічного виробництва на Полтавщині, старшина укр. армії 191718 рр., закатований денікінцями. Ворохта (V5), курорт і туристична база над гор. Прутом на Гуцульщині Жабїнського р-ну Станиславівської обл., 750 м н. р. м.; будинки відпочинку, санаторії для туберкульозних. Більше інформації про історію, памятники, транспорт, готелі, ресторани див. в книжці: Украина. Практический путеводитель, Бельско-Бяла 2007 Ворошилов (кол. Никольськ Уссурійський), м. на Далекому Сх. над р. Суйфун; р. ц. Приморського краю РСФСР, 101 000 меш. (1956); зал. вузол, харчова й лісова пром-сть. В 1926 у В. жило 3600 українців (на 35 300 меш.); р-н заселений частково українцями; в червні 1917 тут був скликаний 1 укр. далекосх. зїзд. Ворошилов Климент (*1881), больш. політ. і військ. діяч Ворошиловград (V20), [Луганськ] Ворошиловградвугілля, один із багатьох трестів камяновугільної пром-сти України; осередок у Ворошиловграді (кол. Луганському). Ворошиловградська область, область на півд. сх. УССР, у сточищі сер. Дінця, 26 700 км2; до складу В. о. входить більша частина Донецького басейну. Ворошиловградський паротягобудівельний завод, найбільше в Сов. Союзі підприємство цієї галузі (до війни 70% усіх паротягів в СССР). Реконструйований на базі зав., збудованого в Луганському 18961900 рр. (4 000 робітників, продукція 100 паротягів на рік). Під час другої світової війни В. п. з. зазнав руйнації й після війни відбудований. Потужність 1000 паротягів на рік. Гол. марки: ЙС для пасажирських поїздів, ФД для вантажних, а також швидкісні паротяги марок: 2-3-2 і СО. Протягом 195660 В. п. з. має перейти з виробництва паротягів на будівництво теплотягів (ТЗ-3). Ворошиловськ (до 1931 Алчевське, V 19), м. обласного підпорядкування, р. ц. Ворошиловградської обл., один із важливих метал, осередків Донбасу; метал., вугільна й коксохемічна пром-сть; метал. технікум і ряд ін. сер. шкіл. В. виник 1895 у звязку з будуванням великого метал, зав. кол. Донецько-Юрївський, тепер ім. Ворошилова (має найпотужнішу в Европі 7 мартенівську піч, що при кожному топленні дає 500т сталі). Населення В. сильно зростає: в 1926 р. 16 000, в 1939 р. 55 000 меш. Ворошиловський (V21), с. м. т. в Донбасі, Успенського р-ну Ворошиловградської обл.; вугільна пром-сть. Ворскла, Ворскло, ліва притока Дніпра, довж. 421 км, 20100 м шир., 14 м глибини, сточище 21 400 км2. Перетинає Середню височину і Придніпровську низовину. Правий берег високий і вкритий балками, лівий низький зайнятий лугами, а на вищій терасі пісками з дюнами. Воскобійник Михайло (*1918), журналіст, гром.-політ. діяч на еміграції; заступник ген. секретаря УРДП; чл. Виконного Органу УНРади (195153) і її Президії; статті в Укр. Вістях. Воскобойників Іоїл (17421816), чернець Києво-Печерської Лаври, завідувач лаврської бібліотеки, яку впорядкував; згодом архимандрит. Воскрекасенко Сергій (*1906), сов. поет, містить твори перев. в київських виданнях; збірки поезій Штурм (1931), Березнева ніч (1937), Весна 1920 (1939), Поезії (1939), Сатира (1946), Цілком серйозно (1947), Недарма крутиться земля (1950), Поезії (1951) й ін. Воскресенський Микола (18791955), рентґенолог-біолог, співр. катедри експериментальної біології Київського Рентгенологічного Ін-ту, працював у високих школах Києва; був репресований. Востоков Олександр (17811864), визначний рос. мовознавець і палеограф. Восьма бриґада УГА, див. Симбірська (VIII) бригада УГА. Вотчал Євген (18641937), ботанік-фізіолог, рос. походження; з 1898 проф. ботаніки Київського Політехн. Ін-ту, з 1921 д. чл. УАН, гол. Катедри С.-Г. Біології; один з основоположників спеціяльної фізіології с.-г. рослин. Вохра, глина, забарвлена червоножовтим окисом заліза (1540%), фарбова мінеральна сировина; є на Побожжі, на Донеччині б. Ізюму, Артемівського й Краматорського та на Керчинському півострові. Вояковський Микола (*1899), укр. кат. свящ. в Галичині, з 1932 на місіях в Німеччині, 194548 апостольський візитатор українців-католиків у Німеччині, тепер в ЗДА; автор Проповідей, ІII (1949, 1954). Вперед, роб. тижневик, орган УСДП, фракції самостійників в орг. питаннях проф. руху; виходив у Львові з грудня 1911 до березня 1913; ред. В. Левинський, П. Буняк, А. Чернецький, співробітники В. Винниченко, Д. Донцов, Л. Юркевич й ін.; 1913 В. замінила Праця. Вперед, щоденник УСДП, виходив у Львові 191822; ред. Л. Ганкевич, П. Буняк, А. Чернецький, І. Івашко, І. Квасниця, С. Пашкевич, А. Головка; своїм характером фактично був загальнонац. газетою; 192324 виходив як орган партії за ред. М. Парфановича, С. Волинця, С. Рудика. Вперед, тижневик (деякий час двотижневик), орган соц.-дем. партії на Закарпатті, був продовженням газ. Народ, виходив в Ужгороді 192238 за ред. Є. Пузи і С. Клочурака, згодом Д. Німчука, пізніше С. Довгаля. Вперед, роб. газ., місячник соц. напряму, орган лівої УРДП; виходить з 1949 в Мюнхені; редаґуе колеґія: Б. Левицький, І. Майстрепко. Врабель Михайло (18661924); етнограф і вчитель на Закарпатті, ред. Неділі в Будапешті, збирач нар. пісень: Руській соловей (1890), Угрорусски народны спЬванки (1901). Враґа (Wraga) Ришард (*1902), псевд., справжнє прізвище Нєзбжицький (Niezbrzycki) Єжи Антоні, поль. публіцист і політик, старшина Поль. Ген. Штабу, фахівець із совєтознавства; родом із Сх. Поділля; тепер на еміґрації; автор численних статтей і книг на сов. тематику; найвидатніші: Polesie (1930), Wojna sowiecko-niemiecka (1944), Ustrj sowiecki (1945). Вражливий Василь (*1903), письм. з Полтавщини, чл. Вапліте; оп. з нахилом до загостреної сюжетности; В яру (1924), Земля (1925), Життя .білого будинку (1927), повісті Батько (1929), Перемога (1932); в 1930-их рр. заарештований, відтоді доля В. невідома. Вранґель Петро (18781928), ген., рос. військ. і політ. діяч Временный Комитет для изыскания древностей в городе Києве (183543), заснований заходами ректора Київ. Ун-ту М. Максимовича; під його головуванням провадив розшуки й розкопи археологічних памяток княжої доби в Києві (Михайлівський і Кирилівський монастирі, церква св. Михайла, садиба св. Софії), 1835 організував археологічний музей при Київ. Ун-ті; під керівництвом В. К. працювали аматори-археологи А. Анненков, М. Берлінський, К. Лохвицький, Г. Турчанінова. Временникъ Ставропигійского Института съ мЬсяцесловомъ, річник-календар Львівської Ставропігії (москвофільського напряму). Виходив 18641915 і 192339. Містив м. ін. статті наук. характеру А. Петрушевича, Я. Головацького, Ф. Свистуна та ін. Врецьона Григорій (18391901), пед. і осв. діяч, учитель школи вправ у Львові, видавець і ред. Шкільної Часописі (188089), автор підручників і популярних оповідань. Врецьона Євген (*1905), провідний діяч УВО й ОУН; за фахом інж.-хемік, один з організаторів військ, частин на Карп. Україні (1939) і УПА, чл. УГВР і През. Закордонного Представництва; на еміграції журналіст. Врона Іван (*1887), мистецтвознавець і критик, теоретик обєднання АРМУ, 1924ЗО ректор Худ. Ін-ту в Києві; ст. з теорії мистецтва, мист. виховання і про поодиноких мистців. Вронкі, місц. в зах. Польщі, в Познанському воєводстві, 4000 меш., з великою тюрмою, в якій під час окупації Зах. України Польщею перебували також укр. політ, вязні. Вронський В., сучасний артист балету, гол. балетмайстер Київ. Держ. Акад. Театру опери та балету. Вронський Макар (*1910), скульптор, працює в Києві, автор портретів Л. Українки, Шевченка й ін. діячів укр. культури. Вронченко Михайло (180155), укр. геодезист, ген.-майор рос. корпусу військ. топографів; в 184854 керував геодезичними вимірюваннями на півд. Україні. Вроцлав, див. Бреслав. Врубель Михайло (18561910), відомий рос. маляр-модерніст, вчився в петербурзькій Академії Мистецтв, акад.; у 188489 рр. жив у Києві, розмальовував Кирилівську церкву, виконував ескізи для розпису Володимирського собору. Вручий, тепер м. Овруч, город, згаданий у літописі вперше 977 р.; див. Василя св. церква в Овручі. Всеволод Ярославич (103093), кн. київський 107793. Улюблений син Ярослава Мудрого, член тріюмвірату, що володів Руссю по смерті Ярослава, разом із Ізяславом та Святославом. До 1077 кн. переяславський; підтримував звязки з Візантією, одружений з візант. царівною з родини Мономаха. Розважливий, освічений політик, прихильник церк. кіл, але слабий адміністратор; у воєнних походах В. заступав його син Володимир Мономах. Всеволод Ольгович, кн. київський (113946) із сіверських Ольговичів. Не мав спадкового права на Київ, який здобув і затримав політ, спритністю та інтриґами; непопулярний серед київського населення. Всеволод Святославич (1196), кн. трубчевський і курський, відомий участю в походах брата кн. Ігоря на половців 1185 і 1191 й своєю хоробрістю (Буй-Тур Слова о полку Ігореві). Всеволод Чермний, кн. київський (120607 і 121012), син Святослава Всеволодовича київсько-чернігівського, з сіверських Ольговичів. Панування В. було епізодичне й впливу на розвиток подій не мало. Вселюдні школи, див. Народні школи. Всенародна Бібліотека України, див. Державна Публічна Бібліотека УРСР. Всесвіт, ілюстрований тижневик у Харкові з 1925 р., гол. ред. Є. Касяненко, фактичний ред. О. Копиленко; виходив при Вістях ВУЦВК до поч. 30-их рр. Всесвітня Бібліотека, в-во в Золочеві 191626; видавало просвітньо-популярні брошури й перекладні твори красного письменства; ред. І. Калинович. Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН), див. Українська Академія Наук. Всеукраїнська Академія Сільсько-Господарських Наук, була заснована постановою уряду УССР з 1926. Всеукраїнська Асоціація Марксо-Ленінських Інститутів (ВУАМЛІН), виникла із заснованого 1922 в Харкові Всеукраїнська Вища Освященна Рада, була створена після оголошення урядом УНР закону про автокефалію Укр. Правос. Церкви (1. 1. 1919) й недовгий час керувала життям пробудженої Укр. Правос. Церкви. В її складі були: архиєп. катеринославський Агапит, єп. кременецький Діонисій, протоієрей В. Липківський і дехто з активних церк. діячів. Всеукраїнська Загальна Організація, див. Загальна Українська Безпартійна Демократична Організація. Всеукраїнська Наукова Асоціяція Сходознавства, заснована в Харкові 1926 Всеукраїнська Поштово-Телеграфна Спілка, створена на всеукр. поштово-телеграфному зїзді, що відбувся 24.9.1917 Всеукраїнська Православна Церковна Рада, зорганізувалася в 1917 Всеукраїнська Рада Військових Депутатів, була як тимчасова обрана II Всеукраїнським Військовим Зїздом (1823.6.1917) в числі 132 чл. з президією на чолі; входила поряд із радами сел. і роб. депутатів, представниками партій, міст та губерній та ін. до складу Укр. Центр. Ради і діяла в найближчому звязку з Ген. Військ. Комітетом, очолюваним Петлюрою. Увесь час боролася з органами рос. Тимчасового Уряду і советами солдатських депутатів. Всеукраїнська Рада Робітничих Депутатів, обрана І Всеукраїнським Робітничим Зїздом (2426.7.1917) в числі 100 депутатів (70 чл. УСДРП і 30 УПСР) як складова частина Центр. Ради, поряд із Радою Сел. і Радою Військ. Депутатів. Всеукраїнська Рада Селянських Депутатів, була обрана, як тимчасова, Всеукраїнським Селянським Зїздом Всеукраїнська Учительська Спілка (ВУС), проф. орг-ція учителів і діячів нар. освіти на Україні, постала в травні 1906 в Києві Всеукраїнське Товариство Революційних Музик (ВУТОРМ), постало 1928 в УССР замість заснованого 1923 Т-ва ім. Леонтовича і, в міру можливосте, продовжувало його традиції плекання укр. нац. музики; обєднувало майже всіх видатних композиторів на підсовєтській Україні. Ліквідоване постановою ЦК ВКП(б) з 23. 4. 1932, коли створена була єдина Спілка Радянських Музик. Всеукраїнське Учительське Видавниче Товариство (ВСЕУВИТО), існувало 191720 рр. в Києві, видавало шкільні підручники й приладдя. Всеукраїнський Археологічний Комітет (ВУАК), організований 1922 з Археологічної Секції ВУАН у Києві, існував до 1933; гол. ВУАК був Ф. Шміт, члени М. Біляшівський, Д. Щербаківський, П. Курінний, М. Рудинський, В. Корсовська, Ф. Ернст, М. Макаренко, І. Моргілевський, О. Новицький та ін.; ВУАК обєднував фахових археологів України, охороняв археологічні збірки, провадив археологічні досліди: зокрема важлива експедиція під керівництвом Д. Яворницького 192732 для дослідження Запоріжжя. Всеукраїнський Державний Культурно-Історичний Заповідник, див. Києво-Печерська Лавра. Всеукраїнський Заочний Інститут Народної Освіти (ВЗІНО), див. Заочне навчання. Всеукраїнський Зїзд Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів 17.12.1917 Всеукраїнський Зїзд Рад роб., сел. і червоноармійських депутатів, в 191937 рр. Всеукраїнський Інститут Підвищення Кваліфікації Педагогів (ВІІГКП), див. Педагогічна освіта. Всеукраїнський Історичний Музей ім. Т. Шевченка Всеукраїнський Музейний Городок-Заповідник, див. Києво-Печерська Лавра. Всеукраїнський Національний Конґрес, скликаний був Центр. Радою в Києві 1721.4.1917 Всеукраїнський Революційний Комітет (ВРК), антибольш. політ.-повстанський центр, що існував у квітні-липні 1919 Всеукраїнський Революційний Комітет (Всеукрревком), тимчасовий орган рев. влади большевиків на Україні в 191920, створений постановою Президії ВУЦВК УССР з 11.12.1919, під час третього наступу червоної армії на Україну, з метою ліквідації антибольш. сил. Гол. був Г. Петровський. В губерніях і повітах існували місц. ревкоми. 27.1.1920 Всеукрревком ухвалив обєднати діяльність у ряді галузей управління УССР і РСФСР, запроваджуючи в них законодавство РСФСР. 19.2.1920 През. ВУЦВК скасувала Всеукрревком, поставивши на його місце Совнарком УССР. Всеукраїнський Сільсько-Господарський Кооперативний Союз, див. Централ. Всеукраїнський Союз Земельних Власників, був створений на весні 1917, спершу як укр. відділ орг-ції Всероссийский Союз Земельных Собственников. Скликаний з ініціятиви групи членів В. С. 3. В. конґрес хліборобів 29.4.1918 обрав гетьманом ген. П. Скоропадського. У Союзі переважали ворожі укр. державності поміщики; під час зїзду в жовтні 1918, коли рос. чорносотенці, як В. Пурішкевич, виступили з програмою реставрації рос. монархії, В. С. 3. В. розколовся, і укр. частина утворила Всеукраїнський Союз Хліборобів-Власників. Всеукраїнський Союз Земств, організований як обєднання губ. земських управ у квітні 1918. На чолі управи В. С. 3. став С. Петлюра, що після перевороту 29.4.1918 був обраний на гол. Київ. Губ. Земської Управи. В. С. 3. як і більшість ін. укр. гром. орг-цій, зайняв виразно опозиційне становище супроти гетьманського уряду. Управа В. С. 3. і скликаний у червні 1918 всеукр. земськийзїзд звернулися до гетьмана, уряду й нім. посла Мумма з вимогами змінити політику щодо земств (репресії з боку гетьманської адміністрації, тенденції наближення до передрев. практики виборів та ін.). Однак вимоги їх не були задоволені, і напруження тривало до кінця гетьманату. С. Петлюра був 4 місяці увязнений. Всеукраїнський Союз Продукційних Кооператив, див. Трубосоюз. Всеукраїнський Союз Хліборобів-Власників, організація середніх і дрібних землевласників, постала після розколу Всеукраїнського Союзу Земельних Власників на зїзді в Києві в жовтні 1918. Очолюваний М. Коваленком та М. Чудиновим В. С. Х-В. вимагав незалежної держави з парляментським устроєм і гетьманом на чолі, збереження земельної власности з обмеженням її розмірів (шляхом примусового викупу надміру посілостей) при негайній аграрній реформі. На поч. листопада 1918 відбув свій зїзд. Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), в 191937 рр. Всеукраїнський Церковний Собор, перший був скликаний заходами Всеукр. Правос. Церк. Ради в Києві 1.1.1918. Перша сесія В.Ц.С. була перервана через наступ больш. війська 19.1.1918. Друга сесія (20. 6. 11. 7. 1918) виключила москвофільською більшістю із членів В.Ц.С. самих його ініціяторів (за виключення голосувало 198, проти 108), які продовжували працю окремо з Кирило-Методіївським Братством. З огляду на опір ієрархів-росіян прямуванням свідомого укр. громадянства, міністер ісповідань О. Лотоцький під час осінньої сесії (12.11.1918) оголосив на В.Ц.С. від імени уряду, що Укр. Правос. Церква має бути автокефальною. Всеукраїнські зїзди залізничників Всехсвятський Сергій (*1905), астрофізик, проф. Київського Ун-ту, дир. Київської Астрономічної Обсерваторії, автор численних праць, зокрема Обший каталог абсолютних величин комет (1933). Вставні слова, слова з модальним значенням, граматично звязані не з одним якимнебудь членом речення, а з реченням як цілістю. Гол. значення В. с. показувати ступінь реальности змісту висловлення, почуття мовця, належність думки, порядок викладу думок, напр., На щастя, це, мабуть, не так. ВСУМ, Виховні Спільноти Укр. Молоді, назва орг-ції в Ген. Губернаторстві (194244), збудованої на пластових засадах, коли нім. влада не дала дозволу на скавтську орг-цію. Гол. організатори Кекилія Паліїв 1 Роман Олесницький; ідеологічний журн. Дорога. 1944 р. обєднували 2 555 чл. у 61 клітинах. Всхід (Католицький Всхід), квартальник укр. кат. богословської молоді, виходив у Львові в 190407. Wschd-Orient, поль. ілюстрований квартальник, присвячений проблемам Сх. Европи й Близького Сходу, багатий на укр. тематику, виходив 192938 в Варшаві; в 1939 його заступили Problemy Europy Wschodniej. ВУАН, див. Українська Академія Наук. Вугілля, велика група твердих осадових гірських порід рослинного походження. Найважливіший вид копального палива. Поділяється на буре вугілля і камяне. Вугор річковий звичайний (Anguilla anguilla L.), риба з родини вугруватих, до 150 см довж.; живе на Україні в ріках Балтицького сточища, зрідка трапляється в Чорному морі. Вужі, нетруйні плазуни; на Україні поширені: В. звичайний (Natrix natrix L.) і В. водяний (Natrix tesselata Laur.). Вуйко, ілюстрована гумористична газ., виходила в Вінніпезі 191718 і 192526; видавець, ред. і ілюстратор Я. Майданик. Вукопспілка, або ВУКС, Всеукр. Спілка Споживчих Кооп. Орг-цій, що була створена 1920 Вулиця, давній нар. звичай сіль. молоді збиратися надворі для розваг весняною порою і влітку; В. керували старший парубок (трутень) і дівчина (паніматка). ВУРПС, Всеукр. Рада Проф. Спілок, створена в Харкові 1924 ВУСПП, Всеукр. Спілка Пролетарських Письменників, заснована в січні 1927 ВУФКУ, Всеукраїнське Фото-КіноУправління, створене 1922, мало ряд філій; 1929 р. 109 власних кінотеатрів, обслуговувало 227 стаціонарних і 55 пересувних кінотеатрів; кіностудії в Києві й Одесі, технікум в Одесі; двотижневий журнал Кіно. З 1929 переіменоване на Українфільм. Нині кінопром-сть України через союзноресп. Мін-во Культури УССР підпорядкована Гол. Управлінню кінофікації та кінопрокату Мін-ва Культури СССР. Вухань (Plecotus auritus L.), кажан (лилик) з вухами, удвоє довшими від голови; поширений у лісовій і лісостеповій смугах та в Криму. Вухналь Юхим, псевд. Івана Ковтуна (*1906), письм. 1920-их поч. 1930-их рр. родом із Харківщини; чл. орг-ції Молодняк, пізніше Пролітфронту; автор сатиричних фейлетонів і гуморесок, в яких представляв різні сторони сов. побуту (зокрема комсомолу, бюрократії, студентського життя); збірки По злобі (1927), Гуморески (1929), повість Путь-доріженька, Пригоди Федька Гуски (в кількох вид.) й ін. В пол. 1930-их рр. засланий. ВУЦВК, див. Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет. Вуцька (Wutzky) Анна Шарльота (1952), нім. письм., перекладачка в 1920-их рр. творів Шевченка, Франка, Л. Українки, Б. Лепкого; співр. журн. Die Ukraine, органу Нім.-Укр. Т-ва в Берліні. Вуяхевич-Височинський Михайло (в чернецтві Мелетій) (бл. 162597), військ. писар у гетьмана Сомка; після падіння Сомка засланий на Московщину; з 1668 ген. писар у П. Дорошенка, виконував ряд важливих дипломатичних доручень; 168391 ген. суддя, з 1691 архимандрит Києво-Печерської Лаври. ВЧК, Всероссийская Чрезвычайная Комиссия по борьбе с контрреволюцией и саботажем Вчорайше (IV10), село, положене на сх. від Бердичева, р. ц. Житомирської обл. Вщиж, село Жуковського р-ну Брянської обл. (РСФСР), староруський город на р. Десні, заснований у 910 в., в 11 в. обведений деревяними стінами; від часу перебудування й поширення в пол. 12 в. (мурована цегляна церква, вежі, доми з цегляними коминами), був центром малого князівства під зверхністю Чернігова; у 1230-их рр. знищений татарами; на його городищі 1940, 194849 провадив розкопи Б. Рибаков. Вюн, також пискар, пискун, пищуха (Misqurnus fossilis L.), дрібна риба з родини вюнових, поширена по всій Україні, за винятком Криму й Кубані. Вяз (Ulmus effusa Willd., U. laevis Pall., U. pedunculata), листяне дерево з родини вязових, 10ЗО м висоти, росте перев. в низинах і над ріками; використовується в столярстві, токарстві й стельмастві; вяз листуватий див. Берест. Вязлов Андрій (18621919), гром. діяч родом з Волині, за фахом правник: мировий суддя, чл. окружного суду, після 1906 депутат I Держ. Думи, де належав до укр. фракції та Союзу Автономістів. Під час світової війни чл. Комітету Півд.-Зах. Фронту Всерос. Союзу Міст, який організував допомогу біженцям і населенню окупованих земель. Чл. ТУП (в 1917 чл. Ради ТУП), пізніше УПСФ. За Центр. Ради 1917 губ. комісар Волині, 1918 ген. суддя. За гетьмана сенатор, згодом мін. юстиції. 1919 гол. Укр. Червоного Хреста. Вязниці, див. Пенітенціярна система. Вязовка (II26), село і р. ц. Саратовської обл. РСФСР; в р-ні укр. колонії. Вязь (Leuciscus idus L.), річкова риба з родини коропових, довж. до 50 см, поширена по всій Україні, за винятком Криму. Вятичі, численне слов. племя в басейні гор. і сер. Оки, у 1011 вв. входило в Київську державу; змішавшись із фінськими племенами, В. ввійшли до складу рос. народу. Вячеслав, князь турівський і київський (1139 і 115054), син Володимира Мономаха; влади в Києві В. фактично не мав, бо держ. справи вів його співправитель Ізяслав Мстиславич, що використовував амбітного, але нездарного В. як найстарішого в династії Мономаховичів. |
|
|
|
|
|
|
|