Еберт (Ebert) Макс Ч Єя, р. півн. Кубані

Жаба (Rana), безхвоста земноводна тварина

ЖабТє (VЧ5), [тепер Верховина] с. над Чорним Черемошем на Гуцульському Бескиді

Жабинка (ІЧ5), м-ко над р. Мухавцем на Зах. Поліссі, р. ц. Берестейської обл. Білор. ССР.

Жабивці, с. Пробіжнянського р-ну Тернопільської обл.; старовинне поселення, розкопи памТяток від трипільських до княжих часів (дослідження Г. Кіркора та Ґ. Оссовського в кін. 19 в.).

Жабівсько-Селетинська влоговина, частина Середньо-карпатської влоговини, положена в сточищі р. Черемоша і Сучави, осередок Гуцульщини; шир. 10Ч12 км, висота 600Ч1 000 м; форми лагідні, тому вона густо заселена (70 душ на 1 км²) і сильно виліснена. Важливіші оселі: ЖабТє, Селетин, Сторонець, Путилів. (Див. мал. на 468 стор.).

Жабокрицький Денис Дмитро (+1715), церк. діяч; вибраний і номінований 1695 на правос. єп. луцького, як прихильник унії не додержав хіротонії, щойно 1702, після переходу на унію, був висвячений київ. кат. митр. Л. Заленським. УвТязнений Петром І (1709 р.), помер у вТязниці.

Жаботин (IVЧ13), кол. м-ко над р. Тясмином, нині с. КамТянського р-ну Черкаської обл.; поблизу Мотронинський монастир відомий з часів Коліївщини; Із Ж. почалося гайдамацьке повстання 1768.

Жаботинський Володимир (1880Ч1940), жид. письменник родом з Одеси; публіцист і політ. діяч (сіоніст), співр. лУкраинской Жизни╗ й ін. Помер у ЗДА.

Жабче, с. кол. Луцького пов. на Волині, колись замок. Ж. відоме переслідуваннями православних поляками; боронячи свою церкву від поліції взимку 1929, парафіяни на чолі з свящ. В. Сагайдаківським замкнулися і перебували в ній десять діб. Ця подія знайшла відгук в інтерпеляціях укр. послів в поль. соймі та стала одним із символів боротьби Волині проти полонізації.

Жабчиці (ІЧ6), с. на Зах. Полісі на зах. від м. Пинського; р. ц. Берестейської обл. Білор. ССР.

Жайворонок (Alauda), невеликий співучий птах з ряду горобиних, поширений на відкритих просторах. З численних видів на Україні м. ін. відомі Ж. звичайний (A. arvensis L.), дещо більший від горобця, на зиму відлітає над Середземне м.; Ж. лісовий (Lullula arborea L.), нечисленний, поширений в ліс. і лісостеп. смугах; Ж. степовий (Melanocorypha calandra L.), поширений в степах.

лЖало╗, сатирично-гумористичний двотижневик, виходив у Львові 1913Ч14 (ред. С. Терлецький) і 1924 (ред. П. Буняк).

Жан (JEean) Йосафат Йосиф (*1885), свящ., василіянин (з 1913), укр. церк.-культ. і політ. діяч, кан.-франц. роду; капелян УГА, 1919Ч20 на дипломатичній службі ЗУНР і УНР. По першій світовій війні рятував загрожене укр. церк. життя в Боснії (Юґославія), в 1947Ч49 організував його у Великобрітанії; допомагав в іміграції українців до Канади; зібрав багато цінних памТяток укр. культури, які зберігаються в Кан.-Укр. Нац. Музеї в Мондері; з 1949 в Канаді. Автор спогадів лМоє служіння Україні╗ (1953). Д-р г. к. УВУ.

Жанґада (Jangada), оселя на півдні штату Парана в Бразілії, заснована 1897 р. із 110 укр. родин; тепер бл. 70 укр. родин, є також поляки.

Жандармерія

Жанри (франц. genres) в літературі, типи літ. творів; іноді називають Гатунки (з нім.)

Жанрове малярство

Жарґон, давніше популярне окреслення проф.-групових арґо та сленґів, ніби лпопсованих діялектів╗, так само Ж. називали розмовну мову сер.- і сх.-европейських жидів, ніби лзіпсовану╗ гор.-нім. говірку, т. зв. ідиш.

Жарко Яків (псевд. Жарченко) (1891Ч1933), актор у трупі Кропивницького, згодом Саксаганського; писав поезії і байки, зокрема в лЛНВ╗. 36. байок (1899) і зб. оп. (1905). Помер у Краснодарі.

Жаркова Надія (1857?Ч1929), співачка і драматична акторка-аматорка в Полтаві. 1881 на гол. ролях в укр. трупі Г. Ашкаренка, 1882 у М. Кропивницького, з 1883 у М. Старицького.

Жарський Едвардд (*1906), зоолог-іхтіолог, педагог, проф. Укр. Техн. Ін-ту в Нью-Йорку, фізкульт. діяч; до 1944 керував дослідними рибними ставками в Галичині. Праці: УHistologiczna budowa skory rybФ (1928), лРиби річок України╗ (1947), лАтлас риб╗ (1948) й ін.; наук.-популярні праці з природознавства і фізкультури; з 1949 в ЗДА.

Жасмин садовий, див. Садовий жасмин.

Жаткович Григорій (*1886), адвокат, амер. закарп. діяч

Жаткович Юрій (1855Ч1920), свящ., закарп. письм. і етнограф; написав угор. мовою розвідки про Грушівський монастир, побут закарп. українців та з іст. укр. літератури. Перекладав оп. М. Вовчка, І. Франка, М. Коцюбинського; в закарп. лМісяцесловах╗ містив свої переробки оп. О. Маковея, О. Стороженка й ін.; лЗамітки етногр. з Угор. Руси╗ (ЗНТШ, 1896).

Жашків (IVЧ11), с. на Придніпровській височині, р. ц. Черкаської обл.; кінцевий пункт бічної зал., що відходить від лінії КиївЧВінниця; цукровий комбінат.

Жванець (VЧ7), кол. м-ко, нині с. Камінець-Подільського р-ну, Хмельницької обл.

Жванчик, ліва, подільська притока Дністра.

Жданов (VIЧ18), до 1948 Ч Маріюпіль, м. над Озівським м., порт Донецького басейну

Жданов Андрій (1896Ч1948), рос. больш. діяч

Жданов Іван (1846Ч1901), рос. історик літератури, акад., приват-доцент Київ. Ун-ту (1879Ч82), пізніше проф. Петербурзького Ун-ту; праці з рос. нар. епосу і старої літератури; м. ін. лРусская поэзия в домонгольскую эпоху╗ (1879) і лЛитература Слова о полку Игореве╗ (1880).

Жданович Антін, полк. київський (1650Ч53, 1655Ч56), посол до Туреччини (1650, 1651), Польщі (1653) і Московщини (1654); ген. суддя (1656). 1657 наказний гетьман над укр. військом, яке Б. Хмельницький послав на допомогу своїм союзникам, швед. королеві Карлові Х Ґуставові і семигородському кн. Юрієві II Ракоцієві.

Жданович Олег (*1917), псевд., діяч ОУН, журналіст і літ. критик, 1943 Ч представник ОУН (полк. Мельника) при повстанськім штабі Т. Боровця, політ. вТязень, з 1948 ред. лУкр. Слова╗ в Парижі.

Ждаха Амвросій (Ж1926), псевд. маляра-аквареліста, родом з Одеси; видав серію листівок, ілюструючи тексти укр. нар. пісень; ілюстратор книжок, м. ін. лЧорна Рада╗ Куліша, лКобзар╗ Шевченка, лКозаки╗ І. Липи.

Жебельов Сергій (1867Ч1941), рос. історик античности й археолог, проф. Ленінградського Ун-ту, з 1927 д. чл. АН СССР. Праці з іст. античьости Півд. України: лПантикапейские Ниобиды╗ (1901), лВозникновение Боспорского государства╗ (1930), лБоспорские этюды╗ (1935), лНароды северного Причерноморья в античную эпоху╗ (1938), лСеверное Причерноморье╗ (1953) та ін.

Жебровський Фелікс (Ж1613), кат. полеміст, вихованець віденських єзуїтів; м. ін. боронив новий григоріянський календар, зокрема полемізуючи з С. Зизанієм: УKakol, ktєry rozsiewa Stephanek Zizanin w cerkwiach ruskich w WilnieФ (1595) й ін.

Жебуньов Леонід (1851Ч1919), укр. гром. діяч

Жеваго Микола (1907Ч47), маляр імпресіоніст, родом з Харківщини, учень Федорова і М. Бурачека. Закінчив Харківський Художній Ін-т (1932), викладав у 1939Ч41 рр. в тому ж ін-ті; пейзажист; іст.. й побутові праці, портрети, ілюстрації (лГайдамаки╗ Шевченка), фрески. Помер на еміґрації в Німеччині.

Жевченко Тамара (1904Ч58), акторка, дружина Ю. Яновського; у 1920-их рр. працювала в Харківському театрі юного глядача, 1926Ч28 в театрі ім. Франка в Києві.

Жевченко Юрій, архиєп., див. Юрій Жевченко.

Жеґестів (IVЧ1), курорт Новосандецького пов. над р. Попрадом на Зах. Лемківщині (тепер у Польщі); алькалічно-залізні джерела.

Жеґота Паулі, див. Паулі Жеґота Ігнатій.

Жежава, с. Заліщицького р-ну Тернопільської обл.; найдавніші сліди заселення походять ще з палеоліту, поховання з бронзової та ранньої зал. доби, велике погребище княжої доби під камТяними плитами (Г. Кіркор 1877, І. Коперницький і Т. Пшибиславський 1882, Т. Сулімірський 1931).

Желехівка, фонетичний правопис (на основі кулішівки)

Желехівський Євген (1844Ч85), лексикограф

Желеховський Юстин (1821Ч1910), гр.-кат. свящ., учитель гімназії в Перемишлі; співр. москвофільських видань в Галичині; автор монографії про єп. І. Снігурського (1894); статті з іст. укр. Церкви, спогади.

Желєзноводськ (IXЧ24), м. крайового підпорядкування в Ставропільському краю РСФСР, лежить у підніжжя кавказьких гір; один із курортів групи Мінеральні Води.

Желиборський Арсеній Андрій (1618Ч1663), правос. львівський єп. (1641Ч63). Заснував друкарню при соборі св. Юра (1646); під час облоги Львова Хмельницьким (1648) з своїм братом Адамом їздив як королівський посол до козаків, а 1658 допомагав укласти договір з гетьманом І. Виговським у Гадячі.

Желиборський Атанасій Адам (Ж1666), брат Арсенія, правос. львівський єп. (1663Ч66); одержав від короля адміністрацію київської правос. митрополії, вакантної по смерті митр. Д. Балабана.

Желихівський Андрій (1882Ч1943), фізик, довголітній гол. катедри заг. фізики Харківського Ун-ту; 1928 гол. Укр. Асоціації Фізиків; написав університетський курс фізики й кілька монографій; 1943 р. розстріляний большевиками.

Желіґовський (пeligowski) Едвард (1820Ч64), поль. поет (псевд. Антоній Сова); на засланні в Орську дружив з Шевченком, переклав лКатерину╗.

Желіґовський (пeligowski) Люціян (1865Ч1946), ген. поль. армії; в 1918Ч19 р. організував на Кубані і півдні України поль. т. зв. лЗалізну дивізію╗, з якою перебрався через Басарабію в Галичину і під час відступу УГА за Збруч вдарив на її ліве крило від Дністра.

Желтвай Віктор (*1890), гр.-кат. свящ., педагог, закарп. осв. і гром. діяч з Христ. Нар. Партії і Просвіти; дир. гр.-кат. жін. учительської семінарії в Ужгороді, ред. газ. лНаука╗, згодом лСвобода╗; статті і популярні брошури; живе в Ужгороді.

Желтвай Юлій (1882Ч1946), гр.-кат. свящ., гром. і осв. діяч на Закарпатті; співзасновник Христ. Нар. Партії, чл. Крайової Госп. Ради в Ужгороді; ст. на госп. теми.

Желябов Андрій (1850Ч81), революціонер-народник, родом з Криму, організатор народницьких гуртків у Києві й Одесі, згодом ініціатор лНародної Волі╗ (1879); деякий час співпрацював з М. Драгомановим. Ж. був прихильником індивідуального терору в протицарській боротьбі. У звТязку з вбивством Олександра II засуджений на смерть і страчений.

Желябова Ольга, уроджена Яхненко, дружина Андрія Ж., гром. діячка і революціонерка; в 1870-их рр. активна в київському й одеському гуртках народників; з 1879 Ч на засланні.

Желябузький Іван (1638Ч1709), моск. дворянин, високий службовець і дипломат; брав участь в укладенні Андрусівського договору (1667). Цар Петро І вислав Ж. з метою привести запор, військо до присяги на його вірність. 1684 призначений воєводою в Чернігові.

Жемчужніков Лев (1828Ч1912), рос. офортист, ґравер і маляр; 1852Ч56 жив на Україні, був у дружніх звТязках з передовими представниками укр. культури, м. ін. із Т. Шевченком; 1861Ч62 видавав лЖивописную Украйну╗, продовжуючи працю Т. Шевченка, почату 1844 р. Збирав фолкльорні матеріяли; статті в ж. лОснова╗.

Женева (франц. Genève, нім. Genf), м. в Швайцарії над Роною

Жерделя, див. Абрикоса.

Жереб (старослов. жребій), один із т. зв. Божих судів; засіб встановлення винного за випадковою ознакою. В старому укр. процесі кидали Ж., коли не було інших доказів; ніби вища сила мала ствердити, по чиїй стороні правда. Ж. вийшов із вжитку раніше від ін. Божих судів. Подекуди він зберігся до останнього часу у звичаєвому праві як інститут поділу майна.

Жеребець, невелика ліва притока р. Дінця (в його сер. течії).

Жеребко Орест (1887Ч1944), діяч у Канаді; 1914Ч17 перебував у Львові й Відні, співпрацюючи з Союзом Визволення України; підтримував матеріяльно вид. В Липинського лХліборобська Україна╗. 1938 обраний послом провінційної легіслятиви Саскачевану від ліберальної партії.

Жерев, р. на Поліссі, ліва притока Ужа (притока дол. ПрипТяті); довж. 109 км.

лЖерела до історії України-Руси╗, серія вид. Археографічної Комісії НТШ; вийшло 11 тт. архівних матеріялів, присвячених політ., соц.-економ. і культ. іст. України 16Ч18 вв., за ред. і з вступними розвідками М. Грушевського, С. Томашівського, М. Кордуби, В. Модзалевського, І. КрипТякевича.

Жереп, гірська сосна (Pinus montana Mill.), карлувате деревце з родини соснуватих, з повзучим галуззям до 4 м довж. Росте в Укр. Карпатах вище смуги смерекових лісів, на висоті 1300Ч2000 м, перев. 1500Ч1800. Із галузок Ж. на весні здобувають т. зв. лугорський бальзам╗; з живиці Ж. роблять олію (Oleum Pini Pumilionis), уживану в нар. медицині.

лЖива Церква╗, одна з трьох галузей рос. церк. обновленського руху

лЖивая Мысль╗, журн. молодих москвофілів лпроґресистів╗, що стояли в гострій опозиції до москвофілів-рутенців (старих), виходив рос. мовою у Львові 1902Ч05; ред. І. Свенціцький.

Живе срібло, див. Ртуть.

Живокіст звичайний (і живокість) (Symphytum officinale L.), багаторічна рослина з родини шорстколистих; росте на вогких луках; в наук. медицині вживають як заживлююче й звТязуюче, в нар. Ч від переломів кісток, ревматизму, туберкульози.

лЖивописная Украина╗, вид., розпочате Т. Шевченком 1844

Животко Аркадій (1890Ч1948), гром.-політ. діяч, педагог і публіцист, дослідник іст. укр. преси

Животовський Павло (Ж1699), держ. діяч доби Руїни; 1661 був миргородським полк. і брав участь у виборі Я. Сомка гетьманом на ніженській раді; 1663 полк. гадяцький, 1672Ч77 ген. суддя; 1664 захищав Глухів від поляків, 1678 Ч Чигирин від турків.

Живці, див. Курорти.

Жигадло Іван (*1876), правник, педагог і суд. діяч на Полтавщині; один із засновників Укр. Правничого Т-ва в Полтаві (1918). У звТязку з процесом Спілки Визволення України засланий до Казахстану. З 1943 на еміграції, з 1958 в ЗДА. Автор рос.-укр. словника (три вид. 1918Ч19); ст. на пед. й популярно-наук. теми, спогади.

Жигалко Сергій, укр. сов. письм.; зб. оп. лЄдиний постріл╗ (1926), оп. в періодичній пресі, роман лЛиповий цвіт╗ (1930). З 1930-их рр. доля невідома.

Жиглевич Осип (1888Ч1943), гром., зокрема кооп. і осв. діяч на КремТянеччині (Волинь), пасічник (дир. пасічничої кооперативи лРій╗ в Рівному); розстріляний німцями.

Жигмайло Любов, див. Біднова Любов.

Жигмонт І Старий (1467Ч1548), поль. король і великий кн. лит. (1506Ч48), син Казіміра Ягайловича. 1508 придушив повстання кн. Глинських, які мали намір унезалежнити укр.-білор. землі від лит.-поль. держави. За володіння Ж. І, в наслідок затяжних воєн, відійшли до Москви півн.-сх.-укр. землі (Чернігово-Сіверщина) і дійшло до перших спроб організації реєстрових козаків.

Жигмонт II Август (1520Ч72), поль. король (1548Ч72) і великий кн. лит., останній з династії Ягайлонів. За володіння Ж. II відбулася 1569 Люблинська унія, на основі якої Польща і Литва стали обТєднаною державою Ч лРіччю Посполитою╗, а більшість укр. земель (Підляшшя, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина) відійшли від Литви до Польщі; на цей час припадає дальше зростання укр. козацтва (діяльність кн. Дмитра Вишневецького, орг-ція коронним гетьманом Язловецьким відділу реєстрових козаків 1572).

Жигмонт III Ваза (1566Ч1632), поль. (1587Ч1632) і швед. (1592Ч1604) король, син швед. короля Івана Вази і Катерини Ягайлонки. За Ж. III зростали сили козацтва і дійшло до перших коз.-поль. воєн та до Берестейської унії (див. ЕУ І, стор. 440Ч42 і Козаки).

Жигмонт Кейстутович, великий кн. лит. (1432Ч40), молодший брат Витовта, вірний прихильник Польщі, яка підтримувала його проти великого кн. Свидригайла, що відстоював незалежність В. Князівства Лит. і опирався на укр. і білор. елементи. Ж. К. 1432 напав на Свидригайла, зайняв Вільну і став великим кн., а 1435 в битві під Вількомиром (над р. Святою) остаточно його переміг. Володіння Ж. К. зміцнило поль. впливи на лит.-руських землях і загострило нац.-рел. боротьбу, через що постала змова руських князів і бояр, і Ж. К. вбили 1440 р.

Жидачів (IVЧ5), м. над р. Стриєм, поблизу її впадіння до Дністра; р. ц. Дрогобицької обл.; за австр. і поль. часів пов. м. 4000 меш. (1931); паперовий комбінат. Ж. цілком газифікований завдяки експлуатації в р-ні горючих газів. На горі, на місці городища княжої доби, був замок з пізнього середньовіччя (збережені вали), а б. нього, на лЦаринці╗ Микулинська (Миколаївська) церква.

Жиди (також євреї, ізраїльтяни), найстаріша нац. і рел. меншість на Україні

Жидичинський монастир св. Миколая на Волині, б. Луцького, відомий з історії укр. правос. і кат. церков. Існував з 13 в., у 16 в. приєднався до унії, у 17Ч19 вв. в ньому перебували як архимандрити луцькі уніятські єп. Від пол. 19 в. Ж. м. не існує.

Жидівський курінь УГА, постав з жид. міліції, організованої в грудні 1918 в Тернополі. В червні 1919, під час відступу УГА, створено з неї Ж. к. і включено до 1 Корпусу УГА. Ж. к. брав участь у боях проти поляків; його командира поручника С. Ляймберґа захопили в полон поляки й замучили. По переході за Збруч курінь розформовано і розділено по ін. частинах УГА.

Жидове, жид. дільниця в Києві за княжої доби, знаходилася в півн.-зах. частині міста; до Ж. вели т. зв. Жидівські ворота.

Жидята Лука, єп., див. Лука Жидята.

Жилин Олександр (*1880), правник, орієнталіст, проф. Курсів Сходознавства в Києві; держ. право, економіка.

Жилко Федот (*1908), мовознавець

Жилко Юрій (*1898), укр. сов. письм., чл. орг-ції лПлуг╗; оп. лЧудо╗, лДніпрельстан╗, лБеатріче╗ (в ж. лПлужанин╗) та поезії в періодичній пресі 1920-их рр. Пізніша доля невідома.

Жимолость, див. Деревник.

Жирмунський Віктор (*1891), рос. літературознавець, германіст, проф. Ленінградського Ун-ту, дослідник сленгу рос. і укр. мов, як і говірок нім. поселень, м. ін. України і Криму: УDie deutsdien Kolonien in der UkraineФ (1928), лПроцессы языкового смешения в франко-швабских говорах южной Украины╗ (Язык и литература╗, VII, 1931).

Жировицький монастир, правос. (від поч. 17 в. до 1830-их рр. уніятський) чоловічий монастир у Білорусі, б. м. Слонима, з чудотворним образом Божої Матері з 16 в., місце прощ і для укр. населення Полісся й Підляшшя. 1656 р. зруйнований військами Б. Хмельницького, пізніше відбудований. Настінна копія образа з Ж. м. (1719) славилася чудами у Василіанському монастирі в Римі.

Житецька Варвара, дружина Павла Ж., гром. діячка 1870Ч80-их рр., чл. Старої Громади; разом з Л. Драгомановою організаторка Т-ва денних притулків-шкіл для дітей робітників у Києві.

Житецький Гнат (1866Ч1929), син Павла, історик і літературознавець, чл. іст. секції ВУАН, завідувач рукописного відділу Всенар. Бібліотеки України, д. чл. НТШ. Праці з гром. та культ. іст. України 19 в., зокрема про гром. рухи 60-их рр., про Максимовича, Костомарова тощо.

Житецький Іродіон (1851Ч1913), етнограф, чл. київ. Старої Громади і Півд.-Зах. Відділу Рос. Геогр. Т-ва, співр. лКСт.╗, автор праці лСмена народностей в южной России╗ (лКСт.╗ 1883Ч84) і розвідок про астраханських калмиків (1892, 1893). Був на засланні у Вятці та Астрахані.

Житецький Павло (1836Ч1911), видатний дослідник іст. укр. мови й літератури, педагог

лЖитє╗, неперіодичне літ.-наук. вид. для молоді у Львові (1912Ч14); ред. С. Данилович, між співр. І. Франко, Р. Заклинський.

лЖитє і Слово╗, двомісячник літератури, політики і науки; видавала у Львові 1894Ч97 О. Франко, за ред. І. Франка; співр. Г. Біґеляйзен, Л. Васілевський, М. Драгоманов, О. Терлецький, М. Зубрицький, о. С. Качала, О. Колесса, А. Кримський, О. Маковей, О. Пчілка, Л. Українка, В. Щурат й ін.

Житинський Людвиг, археолог-аматор на Волині, досліджував неолітичні памТятки в басейні р. Стир в кін. 19 в.

Житіє Сави Освященного, рукопис (126 листків)

Житія святих, житійна (агіографічна) література

Житлова проблема

Житлове право, частина цивільного і адміністративного права

Житниця, див. Тимофійка.

Жито (Secale cereale L.), одна з найважливіших зернових рослин

Житомир (ІІІЧ9), обл. м. на сх. Волині

Житомирська область, обл. в межах УССР, обіймає сх. частину іст. Волині й зах. частину Київщини; 29 900 км², 1587 000 населення (1956 р.), в тому ч. 336000 міськ. і 1251000 сіль.; 34 р-ни, 8 міст, 22 с. м. т., 626 сіль. рад.

Житомирська Юнацька Школа, див. Спільна Юнацька Школа.

Житомирське євангеліє 1571 р., рукописне четвероевангеліе, імовірно нова редакція Пересопницького євангелія 1556Ч61 рр. В мові Ж. є. використана нар. синтакса, морфологія й лексика (молЬтесь, буду любить, стоячи, нехай оглядаю, аби стерегл). Досліджував мову Ж. є. І. Огієнко (Укр. Ж. є. 1571 р., 1922).

Життєвий стандарт

лЖиття╗, неперіодичний журнал, укр. соц. молоді на еміграції, виходив у Празі 1924Ч25; ред. О. Коберський, М. Стахів, С. Ріпецький, М. Курах і ін.

лЖиття╗, популярний рел.-сусп. місячник, вид. оо. Василіян, з 1948 в Буенос-Айресі, з 1950 в Апостолес (Арґентіна); редаґували о. В. Ковалик, о. О. Дуб, о. І. Патрило, з 1956 о. В. Зінько.

лЖиття і Знання╗, місячник нар. здоровТя і природознавства; видавав Г. Коваленко в Полтаві 1913 р.; у 1914 змінив назву на лВісник Життя і Знання╗.

лЖиття і Знання╗, популярно-наук. і літ. ілюстрований місячник, вид. т-ва лПросвіта╗ у Львові 1927Ч39, за ред. М. Галущинського (1927Ч31), І. Брика (1931Ч33) і В. Сімовича (1933Ч39), при співпраці численних фахівців, призначений для широких кіл читачів; був добрим посібником для самоосвіти.

лЖиття і Мистецтво╗, місячник літератури, мистецтва і культури, виходив у Львові 1920 р.; ред. Ф. Федорців і М. Струтинський.

лЖиття і Право╗, квартальник, орган Союзу Укр. Адвокатів і Т-ва Укр. Правників, виходив у Львові 1928Ч39; ред. К. Левицький; співр. Ю. Заяць, Л. Ганкевич, Я. Левицький, М. Волошин, А. Павенцький, М. Глушкевич, І. Кміцикевич, Б. Пелехович, О. Надраґа, А. Рак і ін.

лЖиття і Слово╗, літ. місячник, газ. соц. напрямку в Дрогобичі 1937Ч38; вид. і ред. І. Юрків.

лЖиття і Слово╗, кат. неперіодичний журн., присвячений питанням релігії й культури, виходив 1948Ч49 в Інсбруку, ред. О. Мох.

лЖиття і Церква╗, двомісячник, орган УАПЦ архиєп. Палладія й Ігоря в ЗДА, появляється в Нью-Йорку з 1956 за ред. С. Кіндзерявого-Пастухова.

лЖиття й Революція╗, гром. літ.-наук. місячник у Києві (1925Ч33)

лЖиття Поділля╗, щоденник, орган місц. соц. блоку, виходив у КамТянці Подільському з 15.12.1918 до кін. квітня 1919; фактичний ред. М. Грушевський.

лЖиття Покуття╗, позапартійний інформаційний тижневик, опісля двотижневик, виходив у Коломиї 1931Ч34; ред. З. Стефанів і Д. Корбутяк.

Жихар (IVЧ17), с. м. т. Харківського р-ну Харківської обл., положене в 10 км на півд. від Харкова.

Жінзіфов Ксенофонт-Райко (1839Ч77), болг. поет, 1858Ч59 вчився в херсонській духовній семінарії, пізніше в Моск. Ун-ті, писав під впливом Шевченка (лКървава кошуля╗, лГусляр въ собор╗ тощо), переклав ряд Шевченкових творів на болг. мову.

лЖінка╗, двотижневик, ідеологічний орган Союзу Українок, виходив у Львові 1935Ч38; ред. М. Рудницька і О. Федак-Шепаровичева; співр. С. Русова, З. Мірна, К. Гриневичева, М. Струтинська, І. Невицька й ін. 1938 р., по забороні Союзу Українок поль. владою, лЖ.╗ заступила лГромадянка╗.

Жінки (жіноцтво)

лЖіноча Бібліотека╗, в-во, засноване 1893 Н. Кобринською й Є. Ярошинською, видало 1893Ч96 рр. в Стрию 3 зб. лНаша Доля╗. Відновлене 1912 р. в Коломиї, при участі К. Малицької і О. Дучимінської, випустило переклади з К. Светлої, М. Метерлінка й ін.

Жіноча Громада в Києві, нелеґальний гурток, заснований 1901 р. жінками й дівчатами укр. інтелігенції Києва; Ж. Г. організувала висилку укр. книжок для сіл, допомагала здібним сел. дівчатам підготуватися до вчительства на селі тощо; існувала до революції 1905 р.

Жіноча Громада, культ.-харитативна орг-ція на Буковині (1906Ч10), з осідком у Чернівцях

Жіноча Громада у Львові (1909Ч17)

лЖіноча Доля╗, популярний двотижневик, виходив у Коломиї 1925 Ч39

Жіноча освіта

Жіноча преса

лЖіноча Служба Україні╗, орг-ція, що постала у Львові по відступі большевиків 1941 р. (відділи й гуртки на території Галичини й Волині); праця в ділянці суспільної опіки, зокрема допомога політ. вТязням, полоненим, поворотцям і дітям голодуючих р-нів. Ініціятором лЖ.С.У.╗ була К. Малицька, очолювала її М. Біляк. На вимогу нім. влади лЖ.С.У.╗ як самостійну орг-цію було ліквідовано і приєднано до УЦК.

лЖіночий Вісник╗, двотижневик Укр. Жін. Союзу для координації жін. гром. праці, виходив у Києві 1917 р.

лЖіночий Голос╗, місячний додаток до лГромадського Голосу╗ (1931Ч35), 1936Ч39 двотижневик, Орган Жін. Громади при Укр. Радикальній Партії, виходив у Львові за ред. Ф. Стахової; співр.: І. Блажкевичева, Н. Микитчукова, І. Муринова.

Жіночий рух

лЖіночий Світ╗, місячник Орг-ції Українок Канади ім. Ольги Басарабової, виходить у Вінніпегу з 1950 р.; ред. К. Кандиба, Н. Синявська (1951Ч53), з 1954 С. Бубнюк. При лЖ. С.╗ видано кільканадцять книжок, перев. для дітей.

Жмайло Марко, кошовий на Запоріжжі, визначний стратег, керував коз. військами 1625 р. в боротьбі з Польщею; над рікою Цибульником, під Криловом вивів коз. табір з облоги.

Жмеринка (IVЧ9), м. на сх. Поділлі, р. ц. Вінницької обл.

Жна, р. на півд. Підляшші, ліва притока Бугу.

Жниварські пісні, див. Обжинкові пісні.

Жовква (IIIЧ4), з 1951 назва Нестерів, м. в Галичині

Жовківський монастир

Жовна чорна (Dryocopus martius L.), гніздовий птах з родини дятлів (див. Дятел), довж. тіла до 50 см; поширений в шпилькових лісах, корисний для ліс. госп-ва. По листяних, менше шпилькових лісах України розповсюджені також нечисленна Ж. зелена (Picus viridis L.) і Ж. сива (Picus canus L.).

Жовнин (IVЧ13), кол. м-ко, нині с. Градизького р-ну Полтавської обл., положене при впадінні р. Сули до Дніпра; під час коз. воєн його кілька разів руйнували татари й поляки.

Жовнір Іван (1855Ч1928), гром.-політ. діяч, один з піонерів укр. соціялістичного руху серед робітництва в Галичині, 1918Ч19 чл. П. К. Укр. Соц.-Дем. Пар. тії, лідер самостійницької фракції (група лВперед╗), чл. УНРади ЗУНР, організатор Січ. Стрільців на Перемищині, політ. вТязень поль. тюрем.

Жовта Ріка (VЧ14), с. м. т. ПТятихатського р-ну Дніпропетровської обл. в Криворізькому залізнорудному басейні; видобуток залізної руди.

лЖовтеня╗, ілюстрований місячник ком. виховання для дітей молодшого шкільного віку, орган Центр. Бюра Ком. Дитячого Руху, виходив у Харкові, згодом у Києві (1928Ч40); ред. В. Дюшен, О. Ольховик й ін., ілюстратори її. Булаховський, Б. Крюков, В. Литвиненко, О. Судомора й ін.

Жовтень (IVЧ5), кол. назва Єзупіль, с. м. т. над р. Бистри- цею, побіч її впадіння до Дністра, р. ц. Станиславівської обл.; 4000 меш. (1931), місц. харч. пром-сть. Єзупіль Ч старовинна оселя; в лісі лБуйне╗ було досліджене велике неолітичне і трипільське селище; знайдено рим. денарії; залишилося також городище княжої доби та руїни давнього замка.

Жовтень (VIIЧ11), кол. Петровірівка, с. над р. Великий Куяльник, р. ц. Одеської обл.

лЖовтень╗, орг-ція, заснована 1925 р. письм., що вийшли з Аспаyфуту

лЖовтень╗, літ.-мист. і гром.-політ. журн., орган Спілки Радянських Письм. України, виходить як місячник у Львові з 1950 р.; гол. ред. Ю. Мельничук. Тримаючись офіц. лінії, як і інші літ. журн. (лВітчизна╗, лДніпро╗), лЖ.╗ приділяє більше уваги критиці діяльности укр. еміграції. Серед ін. співр. Д. Лукіянович, І. Вільде, П. Козланюк, В. Ґжицький.

Жовтець, козелець (Ranunculus L.), багаторічні, рідше однорічні рослини

Жовті Води, болотяні верхівТя р. Жовтої, лівої притоки Інгульця, б. теперішнього м. Олександрії, місце перемоги гетьмана Б. Хмельницького над поляками 6 (16).5.1648. Ця перемога була початком дальших успіхів коз. повстання проти Польщі.

Жовтнева революція (Октябрьская революция), больш. переворот 25 жовтня (7.11. н. ст.) 1917

Жовтневе (Октябрське, VIIIЧ15), кол. Біюк Онлар, с. м. т. на Кримській низовині, р. ц. Кримської обл.

Жовтневе (Октябрське VIIЧ13), с. над Бузьким лиманом, р. ц. Миколаївської обл.

Жовтниця, див. Райдерево.

Жовтобрюх Михайло (*1899), мовознавець, проф. пед. ін-тів в Києві й Черкасах; праці з історії укр. мови, правопису, укр. синтакси й ін.

Жовтобрюх безногий (Ophisaurus apodus Pall.), безнога ящірка, до 50 см довж., зверху бура з оливково-червоним відтінком, по черевному боці ясніша. Середземноморський вид Ж. б. поширений в півд. Криму й на Кавказі (трапляється до висоти 2 000 м).

Жовтозілля (Senecio L.), багаторічні або однорічні рослини з родини кошичкоцвітих. На Україні бл. 20 видів, з них поширені: Ж. звичайне (S. vulgaris L.), Ж. весняне (S. vernalis W. K.) Ч ростуть на засмічених місцях, на полях і між кущами; Ж. лучне (S. jakobaea L.) Ч по степах, лісах, між кущами. Надземні частини Ж. звичайного і лучного містять алькальоїди, мають кровотамуючі властивості, і їх вживають на лікування в гінекологічній практиці.

Жовтушник (Erysimum L.), дворічні або однорічні рослини з родини хрестоцвітих. На Україні росте 15 видів. Ж. мають глюкозид еризимен, який діє на серце подібно до наперстянки. Найпоширеніші: Ж. сіруватий (E. canescens Roth.), росте по степах, на камТянистих схилах; Ж. дрібноцвітий (E. cheiranthoides L.), росте по забурТянених місцях, полях, б. жител; обидва містять велику кількість глюкозидів і мають найбільшу фармакологічну активність.

Жолкєвський Станислав (1547Ч1620), поль. гетьман і канцлер, ворог козаччини; 1596Ч97 придушив повстання С. Наливайка і Г. Лободи та жорстоко розправився з козаками в таборі над Солоницею. Поліг у боротьбі з турками під Цецорою.

Жолкєвські, поль. шляхетський рід герба Любич, відомий в укр. історії, зокрема: Микола Ж., воєвода белзький в кін. 15 в.; його син Станислав, воєвода руський (Ж1588), і внук Станислав Ж. (див.).

Жоломія (жоломіґа, жоломійка), укр. нар. духовий інструмент. (Див. ЕУ І, стор. 281).

Жоравки, новгородсіверський коз. рід. Наивидатніші з роду Лукіян Ж., полк. стародубський (1709Ч19); внук ЛукТяна Іван Ж. був останнім ген. осавулом (1765Ч81).

Жоржина (Dahlia Cav.), багаторічна декоративна рослина з родини кошичкоцвітих від 30 см до 2 м висоти, родом з Мехіко; існує 15 видів Ж.; найбільше поширена D. variabilis Desf. На Україні здавна плекають по квітниках.

лЖорна╗, сатиричний журн., виходив у Львові 1933Ч34; ред. Р. Пашківський, ілюстратори Р. Чорній, Л. Сенишин.

Жостір, крушина терниста (Rhamnus cathartica L.), кущ або деревце з колючками до 4Ч5 м заввишки, з родини жостіруватих. Звичайно росте в гаях, між кущами на Поліссі, Лівобережному й Донецькому лісостепу, зрідка в ін. р-нах. Стиглі плоди-костянки вживають як легке проносне, з них добувають зелену фарбу, а нестиглими фарбують папір і шкіру на жовту фарбу. Кора дає брунатну й жовту фарбу. Використовують на міцні живоплоти.

Жоховський Кипріян (Ж1693), василіянин

Жук Андрій (*1880), гром. і політ. діяч, публіцист і кооператор

Жук Анна (*1882), уроджена Неделко, дружина Андрія Ж., чл. РУП, УСДРП, за рев. роботу була увТязнена в Києві, з 1909 перебувала у Львові й Відні, де була 1922Ч27 рр. гол. Укр. Жін. Союзу.

Жук Борис (*1878), археолог і знавець нар. мистецтва; в 1920Ч30-их рр. викладач високих шкіл Києва, з 1938 проф. Київ. Театрального Ін-ту, заступник наук. дир. Музею Укр. Нар. Мистецтва; автор праць про укр. вишивки, тканини, кераміку; з 1943 на еміграції в Німеччині.

Жук Єлисавета (*1886), уроджена Блейвич, дружина Сергія Ж., гром. діячка, гол. орг-ції лУкр. Жіноче Коло╗ в Петербурзі 1917 р., в 1918 заступниця гол. Укр. Жін. Союзу в Києві. З 1943 р. на еміграції в Німеччині.

Жук Йосиф, єп., див. Йосиф Жук.

Жук Михайло (*1883), маляр, ґравер і поет, учень школи М. Мурашка в Києві і Краківської Академії Мистецтв. Засновник і проф. Укр Академії Мистецтв у Києві; з 1925 проф. Художнього Ін-ту в Одесі; перев. портрети (І. Франка, М. Коцюбинського, В. Модзалевського, П. Тичини); поезії й оп. в лЛНВ╗, лШляху╗ (1917Ч18), лМузагеті╗ (1919); зб. поезій лСпіви землі╗.

Жук Олександр (*1907), композитор і педагог родом з Полтави. Твори: муз. комедія лПошились у дурні╗, симфонія, концерт для віольончелі з оркестрою, камерні, фортепіянові та скрипкові твори, сольові та хорові пісні.

Жук Семен (1893Ч1941), гром.-політ., осв. і кооп. діяч та публіцист на Волині; 1928Ч30 посол Варшавського сойму від КремТянеччини, заступник гол. Укр. Радикальної Партії; 1930Ч33 політ. вТязень, згодом дир. Укр. Кооп. Банку в Почаеві; розстріляний большевиками на поч. другої світової війни.

Жук Сергій (*1885), різьбар-імпресіоніст і письм., родом з Полтавщини; портретні бюсти, фантастичні мініятюри; вірші, оп., рецензії й розвідки в різних журн. На еміграції в Німеччині.

Жуки, с. під Полтавою; в околицях Ж. 1658 гетьман Виговський розбив моск. прихильника полк. Пушкаря; 1709 перед Полтавською битвою в Ж. була гол. квартира швед. короля Карла XII.

Жуківський Іван (1810Ч84), гр.-кат. свящ., крилошанин, учитель Акад. гімназії (1848Ч52) у Львові, на лСоборі руських учених╗ у Львові 1848 р. запропонував лПроект правописи╗, обороняючи фонетичний правопис; лСобор╗ однак висловився за етимологічну максимовичівку.

Жуков Георгій (*1896), маршал, рос. сов. військ. і політ. діяч. Під час війни 1941Ч45 був начальником ген. штабу сов. армії, керував діями 1 й 2 укр. фронтів, прийняв капітуляцію німців у Берліні. 1946 знижений Сталіном до командувача Одеської Військ. Округи; по смерті Сталіна Ч мін. оборони, чл. президії ЦК КПСС. 1957 обвинувачений в спробах унезалежнити армію від контролю партії й усунений з усіх керівних постів. Ж. Ч відомий як рос. шовініст-великодержавник.

Жуков Костянтин (1867Ч1940), архітект, проф. Харківського Художнього Ін-ту; побудував у стилі укр. модерну будинок художньої школи б Харкові (1913, нині Художній Ін-т) та школу у Вовчі.

Жуков Леонід (*1891), балетмайстер Моск. Великого Театру, періодично працював на Україні, ставлячи балети для Київ. Театру Опери й Балету. За постановку укр. танку лГопак╗ (у співпраці з В. Верховинцем) відзначений на міжнар. фестивалі в Лондоні (1936).

Жукович Платон (1857Ч1919), церк. історик білор. роду, проф. Духовної Академії в Петербурзі, д. чл НТШ з 1910, дослідник іст. церк. життя на Україні та участи в ньому укр. шляхти й козацтва; праці лСеймовая борьба западно-русского православного дворянства с церковной унией╗ (6 випусків 1901Ч10), лЖизнеописание митрополита Иосифа Вельямина Рутского╗ (1909) й ін.

Жуковський Андрій (1891Ч1951), адвокат і гром. діяч на Тернопільщині; сотник Січ. Стрільців; гол. Укр. Окружного Комітету в Тернополі (1942Ч44); помер в ЗДА.

Жуковський Антін (*1904), лікар, студентський діяч у Кракові, згодом гром. діяч на Брідщині, на еміграції в Німеччині і з 1949 в ЗДА; з 1955 чл. Політ. Ради Укр. Конґресового Комітету, багато працює на відтинку звТязків з амер. політ. колами й пресою.

Жуковський Аркадій (*1922), інж., студентський діяч Центр. Союзу Укр. Студентства і т-ва лЗарево╗; співред. і співавтор зб. лБуковина, її минуле і сучасне╗ (1956).

Жуковський Борис (*1925), драматичний актор, родом з Галичини; працює в театрі ім. І. Франка в Києві. Гол. ролі: Часник Ч лВ степах України╗ (О. Корнійчука), Максим Кочубей (лНе називаючи прізвищ╗ В. Минка) й ін.

Жуковський Василь (1783Ч1852), відомий рос. поет і перекладач Шіллера, Бюрґера, Улянда, Байрона та ін., представник рос. літ. романтизму. Використовуючи свої впливи при царському дворі, допомагав викупити Шевченка з кріпацтва.

Жуковський Герман (*1913), композитор, родом з Волині, учень Л. Ревуцького. Твори: опери лМарина╗ (лібретто за Шевченком), лВід усього серця╗ (була нагороджена, згодом засуджена), балет лРостислава╗, концерт для фортепіяна з оркестром, концерт для скрипки з оркестрою, хори, музика до фільмів.

Жуковський Іван (*1901), інж.-архітект, культ. і гром. діяч на Буковині, діяч Укр. Нац. Партії в Румунії; тепер гол. Т-ва Укр. Інженерів у ЗДА.

Жуковський Олександр (1884Ч1925), полк. Армії УНР, військ. і гром. діяч, видатний чл. УПСР (лцентрист╗); чл. Укр. Центр. Ради та Ген. Військ. Комітету (1917), 1918 товариш військ. мін. й мін. праці, пізніше військ. мін. УНР. На поч. 1919 командир Окремого кордонного корпусу і начальник залоги в КамТянці Подільському.

Жуляни (IIIЧ11), с. під Києвом (з півд. зах.); восени 1918 бої Січових Стрільців з гетьманськими відділами; 29.8.1919 Ч бій військ УНР і УГА З большевиками перед здобуттям Києва.

Жупа

Жупінас Дмитро (*1892), підполк. Армії УНР, командир 1 Одеського, 24 Запор. ім. гетьмана Сагайдачного піхотних полків, Збірного кінно-запор. полку в Зимовому поході та 2 кінного полку Окремої кінної дивізії; з 1952 в ЗДА.

Журавель звичайний (Grus grus L. синонім Megalornis grus L.), гніздовий перелітний птах

Журавель Андрій (*1892), лікар, 1918 чл. Укр. санітарної комісії в Берліні, в 1930-их рр. доц. Укр. Туберкульозного Ін-ту в Харкові. Заарештований 1938, дальша доля невідома.

Журавець (Geranium L.), однорічні або багаторічні рослини з родини журавцюватих, на Україні бл. 20 видів. З них найбільш поширені: Ж. кривавий (G. sanguineum L.), Ж. лучний (G. pratense L.) і Ж. болотяний (G. palustre L.), ростуть по луках і міде кущами. Коріння Ж. кривавого мають в собі 18% гарбувальних речовин, Ж. болотяного Ч 19Ч44%, тому їх вживали на шкіряних зав. Деякі види Ч декоративні.

Журавина, або журавлині ягоди (Oxycoccos quadripetalus Cilib. Ч Vaccinium Oxycoccos L.), рослина з родини вересуватих, приземний повзучий півкущик до 60 см завдовжки, з рожевими квітками й червоними ягодами, їстівними аж після заморозків; росте на болотах і в горах. Ягоди містять вітаміни С, мають протискорбутові властивості. Ягоди й сік використовують в харч. пром-сті та в медицині як охолоджуючий напій при гарячкових захворюваннях.

Журавлівка, с. б. Вапнярки на сх. Поділлі. 26.12.1919 успішний бій 3 Залізної дивізії із 45 больш. дивізією на відтинку ВербовеЧЖ., що закінчився відкиненням большевиків на Тульчин.

Журавно (IVЧ5), до другої світової війни м-ко, нині с. на правому березі Дністра, поблизу гирла р. Свічі; р. ц. Дрогобицької обл., в околицях видобуток природного горючого газу; 1676 р. битва поль. короля Яна Собеського з турками і укладення прелімінарного мирного договору. 17.10.1676 р. Журавнинська угода, яка полегшила на користь Польщі тяжкі умови Бучацького миру.

Журавський Дмитро (1810Ч56), видатний економіст і статистик

Журавський Дмитро (1821Ч91), вчений інж. укр. роду з Курщини; закінчив Ніженський Ліцей і Ін-т Корпусу Інженерів Шляхів у Петербурзі, де й працював усе життя; був діяльним чл. Укр. Громади. Проектував і збудував ряд важливих мостів, залізниць і військ. споруд; спеціяліст з опору металів.

Жураківський Геннадій (*1894), педагог, на поч. 1930-их рр. викладач Київ. Ін-ту Нар. Освіти і співр. Н.-Д. Катедри Педології при ВУАН; праці з іст. освіти на Україні й з методики навчання.

Жураковська де Сас Євгенія Ольга (Ж1915), укр.-нім. поетка родом з Буковини; посмертна зб. поезій УGedichteФ (1915).

Жураковський Василь (Ж1730), ген. осавул (1710Ч24), керував (разом з ген. бунчужним Яковом Лизогубом) Гетьманщиною (1723Ч24), обстоював автономію України, за що був увТязнений у Петербурзі (1724), а потім кілька років жив там і в Москві на засланні.

Жураковський Іродіон (Ж1736), архимандрит Межигірського монастиря (1709Ч22), єп. чернігівський (1722Ч33); відомий оборонець православія.

Жураковські, шляхетсько-старшинський рід на Лівобережжі: Михайло Ж., сотник сосницький (1649); його син Яків Ж. (Ж1704), полк. ніженський (1678Ч85). З синів Якова Ж. Ч ЛукТян Ж., полк. ніженський (1708Ч18) і Василь Ж. (див.). Внук ЛукТяна Андрій Ж. був останнім ніженським полк. (1774Ч82). До цього роду належав Іродіон Ж. (див.).

Журахович Семен (*1907), сов. журналіст і письм., співр. лРадянської України╗; репортажі, нариси, оповідання на актуальні сов. теми, в офіц. дусі повість лДо них іде весна╗ (1952) й ін.

Жураховський Данило, театральний антрепренер на Україні в сер. 19 в.; їздив з своєю трупою по Лівобережжю, Півд. Україні, Криму і Кубані, мандруючи й по ярмарках та виставляючи усі відомі на той час укр. пТєси.

Журба Галина, псевд. Нивинської, нар. Домбровської (*1888), письм. родом з Поділля; перша зб. оповідань лЗ життя╗ (1909). 1910Ч14 співр. лУкр. Хати╗ (оп. лКоняка╗, лПохід життя╗, лПісня на одній струні╗, цикл лЦвітучий сад╗, лСильветки на тлі неба╗). Окремі кн.: лПохід життя╗ (1919), сценічний етюд лМаланка╗ (1921), повісті лЗорі світ заповідають╗ (1933), лРеволюція йде╗ (1937), лДоктор Качйоні╗ (1943) й ін. Мемуарна повість лДалекий світ╗ (1955). Тепер в ЗДА.

Журлива (псевд. Котової) Олена (*1898), поетка; поезії в лЛНВ╗, лУкр. Хаті╗, пізніше в лЧервоному Прапорі╗, лЧервоному Шляху╗, лГлобусі╗ тощо. Тепер пише в сов. дусі; зб. лМеталом горно╗ (1926), лБагряний світ╗ (1930); крит. ст., переклади Л. Українки і В. Стефаника на рос. мову.

Журман Ілля (Ж1783), ген. суддя (1756Ч82), був послом гетьмана К. Розумовського до Петербургу (1750, 1751); губернатор новгородсіверського намісництва (1782Ч83).

лЖурнал бібліотекознавства та бібліографії╗, періодичне вид. Всенародної Бібліотеки України, виходив у Києві в 1927Ч29 рр.

Журналістика, див. Преса.

Жученко Михайло (1840Ч80), адвокат, гром. діяч на Слобожанщині; один із засновників і добродіїв НТШ у Львові; гол. ради адвокатів у Харкові.

Жученко Федір, полтавський полк. 1659Ч91 (з перервами), прихильник Юрія Хмельницького; противник І. Мазепи, тесть В. Кочубея та І. Іскри.

Забави Ч Зернов (1871Ч1945), рос. зоолог-гідробіолог