Давид Ігоревич, кн. волинський Ч Дьяконов Михайло

Еберт (Ebert) Макс (1879Ч1929), нім. археолог, проф. Берлінського Ун-ту, дослідник праіст. Сх. Европи, почесний чл. Всеукр. Археологічного Комітету ВУАН; дав першу синтезу археології Центр, і Сх. Земель України: УS№drussland im Altertum" (1921), УReallexikon f№r Vorgesd№dite". Bd. XIII: Ukraine (1924-29).

Еварвицький Дмитро, див. Яворницький Дмитро.

Евенбах Семен (1864Ч1938), довголітній (бл. 30 р.) техн. декоратор Київ. опери. З численних праць особливо вирізняються лНіч перед Різдвом╗ (нічний шабаш), лСпляча Красуня╗ (подорож річкою), лНерон╗ (пожежа Риму) та ін. Його учнями були Д. Нарбут, О. Лернер й ін.

Еверарді Камільйо (1825Ч99), співак-баритон, родом бельгієць, у 1890-их рр. вчитель співу у Київській Музичній Школі, де вчив чимало укр. співаків.

Еверс (Evers) Йоган Філіпп Ґустав (1781Ч1830), нім. історик, проф. ун-ту в Дорпаті; праці з іст. Київської держави і давнього права, гол. про лРуську Правду╗.

Евкаліпт (Eucaliptus viminalis Labill.), вічнозелене дерево з родини миртових родом з Австралії. На укр. землях Е. розводять як декоративний і для лікувальної етерової олії на чорноморському узбережжі Кавказу від Сочі на південь.

Евкомія (Eucomia ulmoides Oliv.), дерево до 15 м висоти з родини евкомійових родом з Китаю, в листях, корі і корінні якого міститься Гутаперча; Е. розводять на чорноморському узбережжі Кавказу в формі дерев і кущів до 4 м висоти.

Евксинський Понт, Гостинне море, старогрец. назва Чорного моря.

Евпаторія [Євпаторія] (VIIIЧ14), м. обл. підпорядкування в зах. Криму над Чорним м.

Евразійство, ідеологічно-політ. течія серед рос. інтелектуалістів на еміграції в 20Ч30-их рр. 20 в.

Европеїзми (також неслушно називані інтернаціоналізми), рід етранжизмів в укр. мові, слів, що є в більшості евр. мов, гол. на поняття з ділянок модерної техніки, медицини, філософії, моди, побуту, спорту, військ, справи, адміністрації тощо; за походженням це або давні, або новоутворені латинізми (аґреґат), грецизми (телефон), ґалліцизми (з франц. мови: батальйон), англізми (спорт).

Еґан (Egсn) (1841Ч1901), угор. економіст ірляндського походження; в 90-их рр. з доручення мін-ва хліборобства в Будапешті дослідив соц. і госп. відносини на Закарпатті. Е. ствердив важкий стан укр. сіль. населення, його експлуатацію лихварями і домагався негайних реформ. Праця Е. лЕкон. положення руських селян в Угорщині╗ (1901) появилася також укр. мовою.

Едінбурґ (Edinburgh), м. у Великобрітанії, столиця Шотляндії, 468 000 меш. (1955); пром. і культ, осередок з багатьма середньовічними памТятниками; з 1947 р. невелика укр. громада (400 осіб), укр. кат. церква, осідок окружної ради Союзу Українців Брітанії та прихильної до українців Шотляндської Ліґи Европейської Свободи.

Едмонтон (Edmonton), гол. м. провінції Альберта в Канаді

Едуардс Борис (1860Ч?), скульптор, закінчив Академію Мистецтв у Петербурзі (1886) і школу Антокольського в Парижі; з 1885 виставлявся в Одесі; лКатерина╗ (за мотивами Шевченка), мармурові композиції лОблиш її...╗, лМойсей╗, лШурка╗; скульптурні прикраси для севастопільського музею, памТятник Суворову в Очакові й ін.

Ейнгорн Віталій (1862Ч?), рос. історик, співр. лКСт.╗, відомий працями про політ. і культ. взаємини України та Московщини в 17 в.: лДипломатические сношения московского правительства с Правобережной Украиной в 1673 г.╗ (1898), лСношения малороссийского духовенства с московским правительством в царствование Алексея Михайловича╗ (1899) та ін.

Ейхвальд (Eichwald) Карл (1795Ч1876), природознавець нім. походження, проф. Віленського Ун-ту, згодом високих шкіл у Петербурзі; праці про природу Сх. Европи, в яких міститься багато матеріялу про укр. землі, зокрема з ділянки фавни і палеонтології УZoologia specialisФ (IЧIII, 1829Ч31); УNaturhistorische Skizze v. Lithauen, Volhynien u. PodolienФ (1830) та ін.

Ейхельман Отто (1854Ч1943), учений правник

Екблюм (Ekblom) Рікард (*1874), швед. славіст, проф. ун-ту в Упсалі. Праці з балто-слов. іст. фонетики й топономастики, зокрема про походження сх.-слов. повноголосу, про місцеві назви й слова варязького походження на Україні й у Росії і про постання слов. інтонацій.

Екебляд Християн (1800Ч77), психолог швед. походження, учень Д. Веллан-ського, проф. (1835Ч70) і ректор Ніженського Ліцею; лЗоопсихологія╗ (1839) і нарис психології в дусі школи Шеллінга (1872).

Екзарх (з грец. керівник), ієрархічний титул у Сх. Церкві часів перших Вселенських Соборів

Екземплярський Яків (Ж1929), дипломат на рос. службі; перед першою світовою війною і під час війни Ч консул у Львові й Парижі; 1917Ч19 заступник гол. Укр. Нац. Ради в Парижі. Е. працював на полі франц.-укр. культурних взаємин.

лЕкономіст╗, екон.-госп. місячник Крайового Союзу Ревізійного у Львові в 1904Ч14 рр.; ред. М. Коцюба (1904), К. Паньківський (1905Ч08), А. Жук (1909Ч14); співробітники І. Петрушевич, К. Кульчицький, В. Доманицький та ін.

Економічна географія

Економічна наука на Україні

Економічна освіта на Україні

Економічна преса

Економічні райони, див. Ради Нар. Госп-ва.

Екслібрис, наліпка, знак з рисунком на книжках

Експлозивні (проривні) звуки

Експорт, див. Зовнішня торгівля.

Експресіонізм

Експропріація, вивласнення, примусове перебрання приватного майна

Елегія

Електорович Володимир (1885Ч1942), адвокат, гром. і госп. діяч на Чортківщині, довголітній гол. Пов. Комітету УНДО і чл. ЦК УНДО; 1939 вивезений большевиками на північ, де й загинув.

Електрифікація на Україні

Електромеханічна промисловість

Елізабет (Elisabeth), пром.-торг. м. в стейті Нью-Джерсі, ЗДА, 25 км від Нью-Йорку; 120 000 меш., в тому ч. бл. 2 000 українців. 2 гр:-кат. парохії: укр.-кат. заснована 1906 р. (бл. 1200 душ) і закарп. з 1917 р. (бл. 700 душ).

Еліста, кол. назва м. Степний.

Еллан-Блакитний (псевд. Елланського) Василь (1892Ч1925), поет, письменник, журналіст

Ельбрус (ХЧ23), найвищий верх Центр. Кавказького хребта і всього Кавказу (5633 м), вкритий льодовиками, вигаслий вулкан; джерела р. Кубані. Е. лежить на пограниччі Кубанщини і Грузії (нині цілком на території Грузинської ССР).

Ельванґен (Ellwangen), м. у Вюртемберзі (Німеччина), 10 000 меш.; 1946Ч50 рр. укр. табір з понад 3 000 меш; кат. і правос. церкви, гімназія, торг. і муз. школи, фахові курси, театр і ряд гром. і виховних орг-цій.

Елько Микола (*1909), кат. єп., закарп. церк. і гром. діяч в ЗДА; ректор духовної семінарії в Пітсбурзі, з 1955 титулярний єп. Аполлонії і Апостольський екзарх Пітсбурзького екзархату; капелян гр.-кат. вояків у збройних силах ЗДА.

Емаль (склиця), різнокольорова, подібна до скла, часто непрозора маса

Емблема, в 16Ч18 вв. символічне зображення, що подається в супроводі здебільша віршованої сентенції, а іноді й ширшого прозового тексту

Емблематична поезія, див. Вірші.

Емблеми, знаки, матеріальні зображення якогось символа; основними Е. є знамена родові, міські або держ. герби та прапори. Про укр. Е. див. Герб, Прапор і ЕУ І, стор. 30Ч31.

Еміґрація, [еміграція] переселення, добровільний виїзд з однієї країни до іншої

Емільчмне (IIIЧ8), с. на Волинському Поліссі у верхівТях р. Уборть, р. ц. Житомирської обл.

Емпіріокритицизм, форма радикального емпіризму, репрезентована нім. філософом Ф. Авенаріюсом. На Україні Е. мав вплив на пізніші праці Лесевича і через рос. посередництво на декого з укр. соц.-демократів бл. 1908Ч10 рр.

Емський указ, виданий 18.5.1876 рос. царем Олександром II в м. Емс, у Німеччині

Енґель (Engel) Йоган Хрістіян (1770Ч1814), австро-угор. історик; м. ін. праці з укр. іст. УGeschichte von Halitsch und Wladimir bis 1772Ф (1792Ч93), УGeschichte der Ukraine und der ukrainischen KosakenФ (1796); остання праця належить до перших солідних наук. студій з іст. України.

Енгельс (кол. Покровське), м. на лівому березі Волги Саратовської обл.; в 1924Ч41 рр. гол. м. АССР Німців Поволжя. Р-н заселений перев. українцями (в 1926 р. в м. Е. на 34 300 меш. Ч 11 500 українців, в р-ні на 21 500 Ч 17 100).

Енеоліт, кінцева фаза молодшої камТяної доби (неоліту), вже з першими металевими (мідяними) виробами, звідси також назва Ч мідяна доба (2500Ч2000 до Хр.).

Ентомологія, див Зоологія.

Енциклопедії

Еоцен, див. Геологія України.

лЕпархіальныя ВЬдомости╗, офіц. органи (перев. тижневики) рос. мовою єпархій правос. церкви в Рос. Імперії; на Україні виходили в різний час, почавши з 1860-их рр.; лЕ. В.╗ складалися з офіц. частини (розпорядження церк. влади, службові призначення, інформації) і неофіц., де містилися проповіді, поради і матеріял іст. та побутового змісту, життєписи діячів й ін.

Епіграма (грец. напис), ґатунок віршованої поезії

Епідемії, див. Пошесні недуги.

Епік Григорій (*1901Ч?), сов. письм., чл. Вапліте; у творах 20-их рр. (лВосени╗, лНепія╗, лМеценати╗) гостро критикував окремі явища сов. ладу на Україні, зокрема в популярній повісті лБез ґрунту╗ (1927); пізніші романи лПерша весна╗ (1931) і лПетро Ромен╗ (1934) писані в дусі офіц. сов. настанов. З 1934 на засланні, де й помер.

Епіка, див. Епічна поезія. Епопея, Епос, Поетика.

Епічна поезія (література)

Епопея

Епос, (з грец. Ч оповідання), в широкому значенні Ч епічна поезія (література), у вужчому Ч епічні поеми (див. Поема, Епопея).

Епштейн Марко (*1898), скульптор, маляр і ґравер, жид. походження з Білоруси, студіював у Києві, де працює й тепер; почав від кубізму, пізніше став монументалістом з нахилом до реалізму: лЖнива╗, лСелянки╗, лСкляр╗, лШвачка╗; портрети, жін. акти.

Ерастов Степан (1857Ч?), видатний укр. гром. діяч на Кубані, інспектор нар. шкіл, дир. банку в Новоросійську; патронував орг-ції РУП на Кубані, пізніше діяльний чл. ТУП, гол. Всеукр. Нац. Конгресу в Києві 1917 р.

Ербен (Erben) Карель (1811Ч70), чес. поет, збирач і видавець чес. пісень з мелодіями, казок чес. й інших слов. народів; переклав на чес. мову лСлово о полку Ігореві╗ та літописи. Баляди Е. переклав на укр. мову Є.Іваненко.

Ерделій Адальберт (1891Ч1955), закарп. маляр модерніст, гол. т-ва образотворчих мистців на Закарпатті (1931Ч38); виставки в Мюнхені, Празі, Парижі, Ужгороді й Києві; експресіоністичні пейзажі з франц. і закарп. сюжетами, портрети, ікони.

Ерденко Михайло (*1877), скрипаль, закінчив Московську Консерваторію з золотою медалею; грав першу скрипку в квартеті Київської Консерваторії.

Ердман Борис (*1901), мистець-маляр, декоратор. Діяльність найбільше повТязана з театром ім. І. Франка в Києві (з 1926 р.), де він оформляв лПригоди хороброго вояка Швейка╗, лОдруження Фігаро╗, лРевізора╗. З укр. репертуару найбільш вдале оформлення лМайстрів часу╗ І. Кочерги.

Ерем Т. (псевд.) (*1897), письм. на еміграції, родом з Волині, перев. спогади з побуту вТязнів у сов. тюрмах і концтаборах, нариси з життя давньої Волині; кн. лСов. акваріюм╗ (1951), лГолод╗ (1953), лРаботяги╗.

Ерле Альфонс (*1888), ген. штабу майор УГА нім. походження; спершу шеф штабу Начальної Команди, потім шеф штабу 1 корпусу; входив до складу делегації УГА, яка вела переговори з командуванням військ ген. Денікіна в листопаді 1919 р.

Ерлянґен (Erlangen), м. в півн. Баварії, 45 000 меш.; 1945Ч50 укр. табір з бл. 2000 меш.; кат. і правос. церкви, гімназія й ряд культ. і гром. орг-цій; в Ерлянґенському Ун-ті в ці роки студіювало понад 250 українців; тепер невелика укр. громада (бл. 150 осіб).

Ермітаж, держ. мист. й іст.-культурний музей в Ленінграді, один із найбільших у світі, заснований Катериною II; зберігає багато зразків мистецтва з минулого України (м. ін. скитсько-грец. археологічні памТятки з півн. ПричорноморТя).

Ерн Федір (1881Ч1915), рос. словТянофіл нім. походження, доц. філософії в Москві і Тбілісі, автор праць про італ. філос. 19 в.; в монографії лГ. С. Сковорода╗ (1912), в якій щоправда Г. Сковорода розглядається як рос. філософ, дає високу оцінку теоретичної філософії Сковороди з погляду сучасности.

Ернст Федір (*1891), мистецтвознавець

Ерозійно-яровий краєвид

Ерозія ґрунтів

Ерстенюк Дмитро (*1893), гал. гром. діяч, довголітній чл. ЦК УНДО, інспектор Ревізійного Союзу Укр. Кооператив, тепер у ЗДА.

Есдеки, див. Українська Соціял-Демократична Робітнича Партія.

Есери, див. Українська Партія Соціялістів-Революціонерів.

Есефи, див. Українська Партія Соціялістів-Федералістів.

Есіх (Esih) Іван (*1898), хорв. історик літератури і славіст; праці про культ. звТязки слов. народів, ст. про львівську лПросвіту╗, переклад лСлова о полку Ігореві╗.

Есмань, р. на Чернігівщині, мала ліва притока Десни.

Есмань, кол. назва р. ц; Лужки.

Еспанія [Іспанія], держава

Еспарцет (Obobrychis L.), цінна багаторічна кормова рослина

Есперанто

Ессен Сергій (*1908), драматичний актор характерного амплюа. Працював в театрах Харкова, в Запоріжжі та в театрі лВеселий Львів╗ (1943Ч44).

Ессентуки (IXЧ23), м. крайового підпорядкування в Ставропільському краї РСФСР, положене у підніжжі Кавказу; один із курортів групи Мінеральні Води. В 1926 р. українці в м. Е. становили (на 23 000 меш.) 17% всього населення, в р-ні 89% (на 11 500).

Естонія

Есхар (IVЧ17), с. м. т. Чугуївського р-ну Харківської обл.; електростанція, що постачає електроенерґію для м. Харкова.

Етеро-олійні рослини, т. зв. етероноси

Етика, практичні моральні вимоги

Етимологічний правопис

Етимологія

Етнографічна Комісія НТШ, заснована 1898 з метою збирання і вивчення укр. етногр. матеріялів; довголітніми гол. були І. Франко і В. Гнатюк (ред. її видань з 1900 р.). Е. К. НТШ видавала лЕтнографічний Збірник╗ і лМатеріяли до української етнології╗. В Комісії співпрацювали М. Грушевський, Ф. Вовк, Ф. Колесса, З. Кузеля, І. Свєнціцький і багато ін.

Етнографічна Комісія УАН, заснована 1920

Етнографічне Товариство в Києві, засноване 1924Ч25 при Музеї ім. Ф. Вовка, 1928 перетворене на Всеукр. Е. Т. з філіями в різних містах України; в 1928 р. 320 членів, гол. О. Малинка; вид. лЗаписки╗, лБюлетень╗, лПобут╗ на поч. 1930-их рр. Е. Т. зліквідоване.

Етнографічне Товариство Підкарпатської Руси, засноване в 1935 р. в Мукачеві з ініціятиви місц. українців т-і еміґрантів з метою досліджувати побутову культуру та фолкльор Закарпаття і зберігати їх памТятки; при Е. Т. П. Р. існував музей та виходили неперіодичне лВісті Е. Т. П. Р.╗ за ред. А. Балажа. Гол. Т-ва був А. Волошин; ін. діячі Ч М. Обідний, О. Приходько, Ю. Головацький, І. Панькевич; Е. Т. П. Р. проіснувало до 1939 р.

лЕтнографічний Вісник╗, неперіодичний журн. Етногр. Комісії УАН, виходив у Києві 1925Ч30 (вийшло 10 кн.); ред. А. Лобода і В. Петров; закритий 1931 р. у звТязку з розгромом УАН; статті, матеріали й огляди з укр. етнографії.

лЕтнографічний Збірник╗, серія вид. Етногр. Комісії НТШ у Львові, вийшло 40 тт., почав зТявлятися 1895. В лЕ. З.╗ друкувалися етногр. матеріяли (пісні, казки, приповідки, колядки тощо) перев. з Галичини і Закарпаття; редаґували І. Франко, В. Гнатюк (22 тт.) С. Людкевич та ін.

Етнографія, також; етнологія

Етнологія, див. Етнографія.

Етранжизми, в широкому розумінні лексично-фразеологічні, словотвірні, синтаксичні й семантичні позичення з чужих мов

Євангелики, вірні протестантських конфесій

Євангеліє, див. Святе Письмо.

лЄвангельська Правда╗, євангельський місячник, видає пресвітерський пастор М. Фесенко в Торонто (Канада) з 1939 р.

лЄвангельський Паломник╗, рел. місячник християн-пТятидесятників. Виходить у Нью-Йорку з 1941 р.

Євгеній Болховітінов, митр., див. Болховітінов Євгеній.

Євдокимов Микола (1868Ч1940), астроном, спеціяліст з астрометрії, проф. Харківського Ун-ту і дир. Харківської Обсерваторії (1917Ч37).

Євецький Федір, етнограф родом з Катеринославщини. Збирав разом з Ізмаїлом Срезневським, укр. фолкльорний матеріал. Праці: лМалороссийские исторические песни и думы╗ (1841), лМалороссийская литература╗ (лДенница╗ 1842), лСтихотворения Фомы Падуры╗ (там же 1843). Пізніше захопився панславізмом та ідеєю слов. взаємин.

Євлашевський Федір (1546Ч1604), новогрудський підсудок, родом з-під Слуцьку, автор денника, що обіймає 1564Ч1604 рр. і служить джерелом для характеристики внутр. відносин на Білорусі й Україні в другій пол. 16 в.

Євлогій Ґеоргієвський (1868Ч1946), правос. рос. митр., до першої світової війни архиєп. люблинсько-холмський і волинський; під його впливом виділено Холмщину в окрему губ. Під час першої світової війни насаджував рос. православіє в Галичині. За гетьманату чл. Найвищої Церк. Ради, арештований за Директорії. Помер на еміграції у Франції. Автор спогадів з цікавими матеріялами про Холмщину й Волинь.

Євпраксія Всеволодівна, за зах. джерелами Адельгайда (1071Ч1109), дочка київського кн. Всеволода Ярославича

Євреї, див. Жиди.

Євсевієве євангеліє, рукописний апракос

Євсуг, мала ліва притока р. Дінця (в його сер. течії).

Євсуг (Йовсуг, IVЧ20), с. в півд.-сх. частині Слобожанщини, р. ц. Луганської обл.

Євський Сергій, сотн.-пілот УГА, один з кращих бойових літунів укр. армії, збив 6 поль. літаків.

Євтимій (15 в.), брянсько-чернігівський єп., єдиний з єпископів не визнав поставленого з доручення папи грека Григорія (Ісидорового учня) київським митр. і, залишивши свою єпархію, втік до Москви.

Євтимій Тирновський, болг. патріарх 14 в., реформатор болг. правопису та основник нової літ. течії (важко прикрашений стиль), автор рел. творів. Вплив його літ. школи відбився на Україні (Г. Цамблак). Мовні реформи Є., перенесені на Україну, затримали процес наближення літ. мови до живої нар. мови; його правопис усунули на Україні остаточно аж норми граматики М. Смотрицького (1619).

Євтимія Глібівна, онука київ. кн. Святослава Всеволодовича з чернігівських Ольговичів. У 1190-их рр. вийшла заміж за представника візант. роду Ангелів, Ч може Олексія IV (панував 1203Ч04).

Євтимович Варфоломій (1688Ч1950), підполк. Армії УНР; 1918 на чолі сотні Вільного Козацтва брав участь в обороні Києва; старшина для доручень штабу Запор. корпусу. Діяч гетьманського руху, автор спогадів і політ. статтей. Помер на еміґрації в Німеччині.

Євтушенко Дометій (*1892), проф. вокалу в Київ. Консерваторії від 1932 р., камерний та оперовий співак (бас). Скінчив Муз.-Драматичний Ін-т ім. Лисенка (кляса проф. О. Муравйової).

Євтушенко Михайло (1890Ч1919), підполк. Армії УНР, командир 9 стрілецького полку 3 Залізної дивізії. В бою з денікінською кінною дивізією під Тульчином, де загинув майже увесь 9 стрілецький полк, поранений позбавив себе життя, не бажаючи потрапити в полон.

Євтушенко Михайло (*1893), підполк. Армії УНР, заступник командира, а згодом і командир запорізького ім. гетьмана Мазепи пішого полку; на цьому становищі тяжко поранений під Ямполем 1920, учасник Зимового походу; тепер в ЗДА.

Євфросииія Мстиславна, онука кн. Володимира Мономаха, сестра ІзТяслава Мстиславича, вийшла заміж бл. 1145 за угор. короля Ґейзу, що став союзником свого шурина ІзТяслава в його війні проти Володимирка гал.

Євхологій, див. Служебник.

Євшан Микола, справжнє прізвище Федюшка (1889Ч1919)

Єгорлик, р. на Передкавказзі, ліва притока р. Манич, довж. Ч 390 км, сточище Ч 15 100 км². Є. випливає на Ставропільській височині і згодом перепливає сухі степи; з метою їх зрошення збудовано 1946Ч50 Невинномиський канал, який спрямовує частину води р. Кубані до Є., та цілу сітку іригаційних каналів.

Єгоров Михайло (1879Ч1942), учений аґроном, проф. Харківського С.-Г. Ін-ту; бл. 140 праць з ділянки аґрохемії, фізіології рослин, заг. хліборобства і заг. аґрономії.

Єдинець Йосип, львівський будівничий пол. 18 в., будував монастирський будинок св. Юра у Львові (1732Ч38). Брав участь у працях при закладинах катедральної церкви св. Юра 1744 р.

ЄдиновірТя, компромісова форма обТєднання рос. старообрядців з Синодальною Церквою. Єдиновірці користуються богослужбовими книгами та обрядами дониконівських часів, а священство приймають від Синоду. Творцем Є. вважають моск. митр. Платона Левшіна (*1812). Громади єдиновірців були по всій Україні, особливо на Чернігівщині й Херсонщині.

Єдлінський привілей, виданий поль. королем Яґайлом 1430 про введення однакового права для шляхти всієї Польщі, включно із недавно зайнятою тоді Галичиною. Введення Є. п. витиснуло остаточно з Галичини староукр. право і завело польське.

Єдлічка Алойз (1819Ч1894), укр. композитор чес. походження; твори для фортепіяна, сольові пісні, зб. укр. нар. пісень для голосу з фортепіяном, музика до лНаталки Полтавки╗ Котляревського.

лЄдність╗, укр. культ.-осв. т-во у Відні, що розвинуло значну діяльність по першій світовій війні; гуртувало гол. чином укр. робітництво; при ньому працювало руханкове т-во лСіч╗. Після 1938 т-во лЄ.╗ перестало існувати.

лЄдність╗, тижневик, виходив в Аделяїді (Австралія) в 1949Ч56 рр., заступав позиції УНРади; засновник і ред. Я. Логин.

Єжов Микола (1895Ч1939?), рос. больш. діяч

Єзерський Євген (1876Ч1942), правник, співр. Комісії вивчення звичаєвого права при ВУАН, вивчав спадкове право та зем. стосунки; лВплив звичаю на судову практику╗.

Єзерський Яків, київ. ксилограф нової школи останніх десятиліть 19 в. Ґравюри: лБлаговіщення╗, лСхід Ісуса Христа во ад╗, лІсус Христос з книгою╗, лСобор печорських святих╗, т. зв. лКруг времен╗, лЯнгол╗, лЛавра╗ й ін.

Єзуїти, Т-во Ісуса (Societas Jesu), монаший чин

Єзупіль, кол. назва с. м. т. Жовтень.

Єйськ (VIIЧ19), порт над Озівським м. на Кубанщині, м. крайового підпорядкування Краснодарського краю РСФСР, 56 000 меш. (1956); машинобудів., взуттєва, рибна й ін. пром-сть; вивіз збіжжя і риби; бальнеологічний, грязьовий і морський курорт. За переписом з 1926 р. українці становили в м. Є. 42% всього населення, в Єйському р-ні Ч 74%.

Єйське Укріплення (VIIЧ19), с. на Кубанщині в глибині Єйського лиману над Озівським м., р. ц. Лиманського р-ну Краснодарського краю РСФСР.

Єйський лиман (VIIЧ19), при гирлі р. Єї в Таганрізькій затоці Озівського м.; довж. бл. 20 км, шир. Ч бл. 12 км. На березі Є. л. лежить м. Єйськ.

Єланець (VIЧ12), с. над р. Гнилий Сланець (притока Бога), р. ц. Миколаївської обл.

Єланчик, Мокрий і Грузький, невеликі степ. річки на Приозівській низовині, вливаються до Таганрізької затоки Озівського м.

Єлань (IIIЧ24), с. і р. ц. Балашовської обл. РСФСР; в р-ні укр. колонії (1926 на 46 500 меш. 24 100 українців).

Єлева Кость (*1897), маляр і графік, з походження мордвин; закінчив Київ. Академію Мистецтв, 1924Ч30 викладач рисунку в Художній Пром. Школі, потім в Київ. Художньому Ін-ті, чл. АРМУ; декоративне малярство, театральні костюми, портрети, сучасний побут, пейзажі України.

Єлецький Олександр (*1884), ортопед-травматолог родом з Харкова, проф. Саратовського Ун-ту і з 1932 р. Київського Мед. Ін-ту, гол. Київ. Наук. Т-ва ортопедів та травматологів; понад 40 наук; праць.

Єлецький монастир у Чернігові

Єлиняк Василь (1859Ч1956), перший укр. поселенець в Канаді, куди прибув з І. Пилиповим з с. Небилова (Галичина) 1891; 1947 одержав почесне кан. громадянство як представник укр. етнічної групи.

Єлисавет, кол. назва м. Кіровограду.

Єлисавета (1709Ч1761), рос. імператриця (з 1741), донька царя Петра І і Катерини І. Взявши таємний шлюб з укр. козаком Олексієм Розумовським, Є. поставилася прихильно до укр. справ. 1744 зробила подорож по Україні і на прохання укр. старшини обіцяла відновити гетьманат. 1750 молодший брат О. Розумовського Ч Кирило був проголошений гетьманом України (див. Розумовський Кирило).

Єлисавета Ярославна (Ж1076), дочка Ярослава Мудрого, 1044 вийшла заміж за славного своїми воєнними подвигами норв. принца, а з 1046 короля Гаральда Сміливого, що склав сагу на її честь. Після смерти Гаральда Є. стала дружиною (1067) данського короля Свена Естрідсена.

Єлисаветградка (VЧ13), с. у верхівТях р. Інгулець, р. ц. Кіровоградської обл.

Єлінек (Jelэnek) Едвард (1855Ч97), чес. письм., засновник і ред. зб. УSlovansk¤ sbornikФ в Празі з прихильним наставленням до укр. відродження. Видав лКозацькі нариси╗, лУкр. думи╗ та ін.

Єлович-Малінський Остафій, волинський шляхтич, прихильник унії. 1607, по смерті К. Терлецького, номінований луцьким єп., однак завдяки перешкодам з. боку католиків і правос. не втримався на єпархії.

Єльськ (IIЧ10), с. м. т. на Мозирському Поліссі, р. ц. Гомельської обл. Білор. ОСР, положене на укр.-білор. етногр. пограниччі.

Ємеляненко Павло (1905Ч47), вчений-металюрґ, проф. Дніпропетровського Метал. Ін-ту, чл.-кор. АН УРСР; спеціяліст вальцювання труб.

Ємець Василь (*1890), бандурист, родом з Харківщини; муз. освіту дістав у Москві, Берліні й Празі; з 1911 р. концертував на Україні, в Росії, Чехії, Франції й Америці, де тепер живе. Є. популяризатор бандури, організатор кобзарських шкіл (1913 р. на Кубані, 1923 у Празі) та ансамблів (1918 у Києві). Статті про бандуру й бандуристів, кн. лКобза та кобзарі╗ (1923).

Ємець Федір (*1894), скульптор, брат Василя; закінчив Академію Мистецтв у Берліні 1929, де згодом був асистентом і проф.; спеціяліст у відливанні бронзи. Серед ін. монументальні праці лТанець╗, лКупіль╗, лСплячий лев╗. Є. представник укр. романтизму в новій формі (лНевільник╗). З 1945 в Австрії, опісля в Венесуелі.

Ємченко Андрій (*1893), фізіолог, проф. Київ. Ун-ту, чл.-кор. АН УРСР; автор понад 40 наук. праць.

Єнакієве (VЧ19), деякий час Орджонікідзе, м. обл. підпорядкування Сталінської обл., положене в центр. частині Донбасу, важливий осередок камТяновугільної, металюрґійної і хемічної промети. Є. виникло в 1883 р. у звТязку з розвитком добування вугілля, в 1895Ч97 рр. збудовано Єнакіївський металюргійний завод, а після революції коксохемічний, металоконструкцій і цементний заводи. В 1926 р. Ч 24 000 меш., 1939 Ч 88 000, 1956 Ч 86 000.

Єнакіївський металюрґійний завод в м. Єнакієве, один із найбільших металюрґійних заводів України, збудований 1895Ч97 рр. Продукція в 1913 р. (в тис. т): 349 чавуну, 316 сталі, 280 прокату; в 1940 Ч в з рази більше.

Єндик Ростислав (*1906), антрополог (учень Я. Чекановського), письм. і публіцист; в 1930-их рр. співр. лВісника╗, д. чл. НТШ, проф. УТГІ. Важливіші праці: лАнтропологічні прикмети укр. народу╗ (1934), лВступ до расової будови України╗ (1949); оп. лРегіт Арідника╗ (1937), лЗов землі╗ (1940); поема лТитан╗ (1948); публіцистика лСлово до братів╗ (1955) й ін. Тепер живе в Німеччині.

Єнсен (Jensen) Альфред (1859Ч1921), швед. славіст

Єпархія (в Зах. Церкві Ч дієцезія)

лЄпархіяльний Вісник╗, місячник, орган Львівсько-тернопільського єпархіяльного управління, виходить у Львові з 1946 р.; єдиний тепер укр. мовою в СССР рел. часопис Рос. Правос. Церкви.

Єпархіальні школи (єпархіяльні училища), сер. жін. школи в царській Росії з програмою гімназії, призначені для дітей духовенства; знаходилися в відомстві Святішого Синоду; навчання 6-літнє, 1900 р. було відкрито ще сьому педагогічну клясу. 1914 р. на Україні було 15 Є. ш.

Єпископ

Єпіфаній Канівецький (1750Ч1825), укр. роду, ректор і проф. Казанської Духовної Академії, єп. воронізький, автор кількох праць.

Єпіфаній Кіпрський, св. архиєп. кіпрський 4 в., автор апологетичних творів проти єретиків. Його короткий твір про єресі був відомий на Україні як додаток до лКормчої╗. Мав вплив на К. Турівського (ймовірно на оповідання про лСліпця та хромця╗) та на твори І. Вишенського.

Єпіфаній Славинецький (Ж1675), ієромонах, церк. письм. і перекладач, проф. Києво-Могилянської Колегії. За викликом царя Олексія Михайловича виїхав 1649 до Москви, де виправив і надрукував багато книг (лСлужебник╗, лЧасослов╗, лПсалтир╗ та ін.); склав словники лЛексикон греко-славяно-латинский╗ і лЛексикон филологический╗. Відомий як проповідник.

Єргені, підвищена сх. частина Долішньо-Донської низовини до 220 м вис., що крутим, порізаним ярами, 200-метрової висоти уступом спадає на схід до Надкаспійської низовини і поступово обнижується на зах. Є. тягнуться від коліна Волги б. Сталінграду на півн. до Кумо-Маничської западини на півдні довж. 350 км і творять важливу границю між придатними до хліборобства степами на зах. і півпустинями Надкаспійщини; тому також Є. природна межа поселення укр. хлібороба і укр. етногр. території на півд. сх.

Єреміїв Михайло (*1888), журналіст, політ.-гром. діяч; секретар Центр. Ради 1917Ч18, секретар Місії УНР в Римі 1919, 1924Ч27 доц. Укр. Госп. Академії в Подєбрадах; гол. ред. лВістей Центр. Ради╗ (1917Ч18) в Києві, чл. ред. колегії щоденника лРобітнича Газета╗ (1917Ч19), ред. УLa Voce del UcrainaФ в Римі (1919Ч20), ред. бюлетеня УOfinorФ франц. мовою в Женеві (1928Ч44); співр. багатьох укр. і чужомовних газет; живе в Швайцарії.

Єреміївка (IVЧ13), кол. волосне м-ко на Полтавщині, 5 км від Дніпра; нині мале є. Градизького р-ну Полтавської обл.

Єремійчук-Єреміїв Денис (1866Ч?), церк. діяч, проф. практичного богословія Чернівецького Ун-ту (1899Ч1930), гол. лТ-ва укр. правос. священиків на Буковині╗; лПастирське Богословіє╗.

Єремія ІІ, патріярх царгородський в 1572Ч79, 1580Ч84, 1589Ч95 рр.

Єрлич Яким (Йоахим) (1598Ч1674?), укр. шляхтич з Волині, симпатіями поляк, ворог козаччини, написав спогади УLatopisiec albo Kroniczka...Ф, які охоплюють 1620Ч73 рр. і містять багато цікавого матеріялу про тогочасне життя, видані в 2 тт. 1853 р.

Єрмаков Василь (1845Ч1922), математик, проф. Київ. Ун-ту й Політехн. Ін-ту; один із засновників Київ. Фіз.-Матем. Т-ва, ред. ж. лВестник опытной физики и элементарной математики╗; праці в галузі наближення функцій до нуля, перев. франц. мовою.

Єрмаков Євген (*1868), рос. архітект, будував Київ. Духовну Семінарію (тепер Художній Ін-т) і ряд церков на Україні в моск. стилі.

Єрмілов Василь (*1894), маляр і графік, працював в 1920-их рр. у Харкові. Творив церев. в конструктивістичному стилі (олійні малюнки, плякати, книжкове оформлення, театральні декорації), базуючи свій напрям гол. на індустріяльних мотивах. Як й ін. формалісти, зник з мист. обрію в 1930-их рр.

Єрмінія, підручник візант. малярства, написаний майстром Діонисієм Форноґрафійським на Афоні, з докладними вказівками щодо змісту, форми, малярської техніки та матеріялів, уживаних у візант. мистецтві. Цей підручник у численних копіях ходив по всіх країнах, що переймали візант. традиції, особливо на Україні. Рос. історик П. Успенський постання Є. усталив на поч. 18 в.; є нім. і франц. переклади.

Єрофеїв Іван (*1882), етнограф, наук. співр. Н.-Д. Катедри Іст. укр. культури; автор праць про укр. нар. думи, про старі укр. міри й гроші, про Г. Сковороду.

Єрофеїв Олександр (*1885), мистецький керівник Ворошиловградської опери, дириґент та режисер. Очолив цей театр від початку 30-их рр., перейшовши до нього з Ростовської опери.

Єрошевич Петро (1870Ч?), ген. штабу ген. поручник Армії УНР, командир 12 піхотної дивізії 2 Подільського корпусу, 1 Північної (Волинської) дивізії, віцемін. військ. справ УНР, ген. інспектор армії. 1945 вивезений большевиками з Польщі; дальша доля невідома.

Єршов Анатоль (*1897), історик, викладач Ніженського Ін-ту Нар. Освіти, співр. Харківського Ін-ту іст. укр. культури. Праці з екон. і соц. іст. Лівобережної України 17Ч18 вв., з джерелознавства та історіографії (про цехи, гроші, Густинський літопис, лІсторію Русів╗ й ін.); в 1930-их рр. репресований, дальша доля невідома.

Єрпіов Михайло (*1901), маляр-декоратор, закінчив Художній Ін-т у Харкові (1930), оформляв сцени театрів Харкова (Березіль, Музкомедія, Опера), Києва (Театр опери і балету) і Львова (Театр ім Л. Українки і Театр опери і балету).

Єрусалим, див. Свята Земля.

Єрьомін Ігор, сучасний рос. історик літератури, праці з старої укр. літератури, видавець зб. творів Івана Вишенського (Иван Вишенский. Сочинения, М. 1955).

Єсенська (Jesenskс) Ружена (1863Ч1940), чес. письм., переклала 28 поезій Шевченка, що вийшли окремою кн.: УT. H. Sevшenko. V¤bor bсsni...Ф (Прага 1900), а також поезії І. Франка і Л. Українки.

Єсимонтовський Григорій (1793 Ч бл. 1848), чернігівський дідич з старого коз. роду, вихованець Московського Ун-ту, автор лОписания Суражского уезда╗ (1845, 2 вид. 1882), з цінним описом госп-ва півн. Чернігівщини.

Єськович Михайло, отаман укр. козаків другої пол. 16 в.; брав участь у коз.-моск. поході проти татар під проводом дяка Ржевського (1556).

Єфим, ґравер на дереві в Києво-Печерській Лаврській друкарні другої пол. 18 в.; лВеликомучениця Варвара╗ (1781), лУспіння╗ (1785) й ін.

Єфименко Олександра (1848Ч1918), уроджена Ставровська, дружина Петра, родом з Росії; видатна дослідниця іст. України

Єфименко Петро (1835Ч1908), історик, дослідник звичаєвого права і етнограф; автор численних праць з іст. України та укр. побуту 17Ч18 вв., співр. журн. лОснова╗, лЧерниговский Листок╗, лКиевская Старина╗; своїми поглядами близький до рос. народників. 1862 засланий за укр. рух на Архангельщину, де збирав етногр. матеріяли. В 1870-их рр. повернувся на Україну. Праці: лСборник малороссийских заклинаний╗ (1874), лК вопросу об украинском народничестве╗ (під псевд. Петро Одинець в лКСт.╗ 1906) й ін.

Єфименко Петро (*1884), син Олександри і Петра Є., археолог, учень Ф. Вовка, д. чл. АН УРСР, дир. Ін-ту Археології АН УРСР (1945Ч 55), почесний чл. Королівського Антропологічного Т-ва в Лондоні, дослідник палеоліту України, автор нової методи розкопів палеолітичних стоянок та хронології палеоліту України, досліджував стоянки на р. Деркулі, у Мізині, в Костенках та ін.; лПервобытное общество╗ (3 вид. 1953), разом з П. Третьяковим Ч лДревнерусские поселения на Дону╗ (1948).

Євфимович Матвій, архітектор 17Ч18 в.; побудував трибанну церкву Петропавлівського монастиря в Глухові (бл. 1692).

Єфрем (11 в.), печерський чернець, митр. переяславський, здається, висвячений уже на Україні, а не в Царгороді. Переклав для Теодосія Печорського студитський устав; збудував у Переяславі перший шпиталь. Є. приписують авторство лЧуда св. Миколая╗.

Єфрем Діяківський (18 в.), ієромонах. проповідник і гомілет.

Єфрем Сирин (Сирієць), св., письм. 4 в., автор аскетичних та екзегетичних творів. Його лСлова╗ (проповіді) відомі на Україні в слов. перекладах з 13 в., пізніше використані П. Величковським і Г. Сковородою.

Єфремов Микола (*1904), геолог і мінералог

Єфремов Олександр (1902Ч1953), лікар-рентгенолог, доц., завідувач рентґенодіягностичного відділу Київського Рентґено-Радіологічного Ін-ту; залишив 37 наук. праць, м. ін., монографію лРентгенодиагностика бронхолегочного рака╗. Є. один з перших розробив в СССР методику помофлюорографії.

Єфремов Петро (*1883), брат Сергія (літературознавця), історик укр. літератури, проф. Ін-ту Нар. Освіти і ред. журн. лЗоря╗ в Дніпропетровському; 1929 засуджений у процесі СВУ; дальша доля невідомаФ.

Єфремов Сергій (1876Ч?), видатний політ. діяч, публіцист, літ. критик і історик укр. літератури

Єфремов Сергій (*1893), підполк. Армії УНР, 1917 гол. Укр. Військ. Ради Катеринославщини, делегат 112 військ. зТїздів у Києві, 1918 командував гайдамацьким полком в боях з большевиками в Катеринославі. На еміграції перебував на Закарпатті, в березні 1939 в ранзі полк. Карп. Січі призначений головнокомандувачем збройних сил Карп. України; тепер в ЗДА.

Єфремов Федір (1874Ч1947), лісівник і аґромеліоратор з Одеси, в 1930Ч36 рр. наук. співр. Укр. Н.-Д. Ін-ту Агромеліорації в Харкові, 1937Ч47 доц. С.-Г. Ін-ту в Одесі. Працював над закріпленням сипких пісків, ярів, схилів та над лісозахисними смугами; 25 наук. праць, перев. укр. мовою.

Єщенко Вадим (*1878), інж., начальник служби руху на лівобережних залізницях (Харків), ген. секретар шляхів за Центр. Ради (1917Ч18), товариш мін. шляхів за гетьманату, керманич мін-ва шляхів УНР 1918.

Єя, р. півн. Кубані, впадає до Таганрізької затоки Озівського м., довж. Ч 270 км, сточище Ч 8 650 км²; тече повільно, влітку пересихає, багата на рибу. Гол. притока Ч Сосика.

Жаба (Rana) Ч Жученко Федір