Жаба (Rana) Ч Жученко Федір

Замша Іван (*1895), економіст, кооп. діяч, викладач екон.-торг. шкіл в УССР; на еміграції проф. Укр. Високої Екон. Школи в Мюнхені; тепер в ЗДА.

Замятнін Сергій (*1889), рос. археолог, дослідник палеоліту й мезоліту, м ін. відкрив перші в Сх. Европі ашельські стоянки на чорноморському узбережжі Кавказу; досліди Ільської стоянки на Кубані, палеолітична стоянка в Костенках тощо.

Зандровий краєвид, один із льодовикових краєвидів України, поширений в півд. частині лісової смуги й на низовинах Підкарпаття. Характеристичні прикмети його: пласка рівнина, вкрита флювіо-гляціяльними й озерними відкладами з пісковими надувами (надмами); мала врожайність, досить сильне заліснення (здебільша соснові ліси), слабе заселення (див. також ЕУ І, стор. 66 і малюнки 30, 32).

лЗа незалежність╗, бюлетень Гол. Управи Укр. Центр. Комітету в Польщі 1934Ч39, виходив у Варшаві, спочатку раз на місяць, з 1936 двомісячник; ред. П. Шкурат.

Заньковецька (Адасовська) Марія (1860Ч1934), видатна драматична акторка і гром. діячка

Заочне навчання в УССР

Заощадження

Зап (Zap) Карл Франтішек Владислав (1812Ч71), чес. письм.-популяризатор, словТянофіл; в 1836Ч44 рр. перебував у Львові й увійшов у близькі. взаємини з діячами гал.-укр. відродження. Цікавий твір: УCesty a prochсzky po Haliokщ zemiФ (1843Ч44).

Западники, західники, представники суспільно-політ. течії в Росії в 40Ч60-их рр. 19 в.

Запаловіч (Zapa│owicz) Гуґо (1852Ч1917), поль. ботанік і геолог; м. ін. досліди над геологією й рослинністю Сх. Карпат, зокрема Чорногори і Мармаросько-буко-винської верховини. Праці УRoЬlinna szata gєr Pokucko-MarmaroskichФ (1889), УZ strefy roЬlinnoЬci karpackiejФ й ін.

Запис, цивільно-правний акт, зладжений при передачі віна, даруванні, купні-продажі

лЗаписки Етнографічного Товариства╗ у Києві, періодичний орган, що його видавало Етнографічне Т-во, створене при Музеї ім. Ф. Вовка, в 1925Ч28 рр.; ред. Н. Малеча.

лЗаписки Императорского Новороссийского Университета╗ (1853Ч1914, 113 тт.) в Одесі, зб. праць і матеріялів, в тому ч. й з укр. іст., мови і літератури; згодом розділено за факультетами: іст.-філол. (1909Ч18, 14 тт.), фіз.-мат. (1910Ч19, 12 тт.), юридичним (1909Ч17, 14 тт.) та мед. (1909Ч19, 9 тт.).

лЗаписки Императорского Одесского Общества Истории и Древностей╗ (1844Ч1915, 33 тт.), неперіодичні зб., присвячені вивченню археології, іст., географії й етнографії Півд. України.

лЗаписки Императорского Харьковского Университета╗ (1874Ч1917, з перервою 1884Ч93), квартальні зб.; зокрема праці з іст. й етнографії Лівобережної і Слобідської України.

лЗаписки Історично-Філологічного Відділу ВУАН╗ у Києві (1919Ч31, 27 тт.), неперіодичні зб. за ред. П. Зайцева (1919), А, Кримського і М. Грушевського (1920Ч31 зб. з матеріялами Іст. Секції); ст. й матеріяли з іст. України, укр. мови та літератури, огляди наук. публікацій.

лЗаписки Наукового Товариства ім. Шевченка╗

лЗаписки Ніженського Інституту Народної Освіти╗ (згодом лЗаписки Ніженського Інституту Соціяльного Виховання╗), 1920Ч32, 12 тт., за ред. М. Петровського; містять статті й матеріяли з іст. України, іст. укр. літератури, етнографії й ін.

лЗаписки о Южной Руси╗, двотомова зб. П. Куліша, видана в 1856Ч57 рр., при матеріяльній допомозі чернігівських панів Г. Ґалаґана і В. Тарновського, в якій подано записи дум, пісень й ін. творів нар. творчости, ст. па іст. теми та різні документи до іст. і побуту Гетьманщини 18 в. В. лЗ. о Ю.Р.╗ вперше опубліковано поему Шевченка лНаймичка╗ як твір невідомого автора (з цензурних причин).

лЗаписки Соціяльно-Економічного Відділу ВУАН╗, неперіодичні вид., присвячені питанням заг. іст., економіці і праву; в 1923Ч30 рр. вийшло 7 тт. за ред. М. Василенка.

лЗаписки Українського Наукового Товариства у Києві╗, від 1908 до 1918 вийшло здебільша за ред. М. Грушевського 18 тт; відновлені 1924 як орган Іст. Секції ВУАН за його ж: редакцією. В. серії лЗаписок╗ виходили зб. на окремі теми (лКиїв╗, лЧернігів╗) річники лНаук. Збірника╗ та зб. лЗа сто літ╗.

лЗаписки Фізико-Математичного Відділу ВУАН╗, перші випуски зТявилися в 1919 р. в Києві, відновлено вид. лЗ.Ф.-М.В.╗ в 1923 р.; до 1931 вийшло 5 тт. у 18 випусках за ред. М. Крилова, П. Тутковського, О. Фомина, І. Шмаль-гавзена і М. Холодного; праці друкувалися укр., франц. і нім. мовами.

лЗаписки Чина св. Василія Великого╗ (УAnalecta Ordinis S. Basilii MagniФ)

Заплетал (Zapletal) Флоріян (*1884), чесь. письм. та історик, дир. Військ. Архіву в Празі, дослідник іст. Закарпаття. Праці: УHorjanskс RotundaФ (1923), УDobrjanskij a naЪi RusiniФ (1929), ст. про закарп. деревТяні церкви.

Заплітний Антін (*1890), адвокат, гром., осв. і кооп. діяч в Тернополі, згодом на Теребовельщині; організатор УНДО. На еміграції в ЗДА.

Заплітний Федір (*1913), учитель, укр.-кан. діяч, посол федерального парляменту (1945Ч49, 1953Ч57, 1957Ч58) від партії поміркованих соціялістів (ССФ) з округи Давфін в Манітобі; 1946 виступав у кан. парляменті в обороні політ. емігрантів.

Заповідники (зах. назва лнац. парки╗, лрезервати╗)

Заповіт, завіщання, тестамент, також духівниця, акт, яким власник розпоряджається своїм майном на випадок смерти. Див. докладніше Спадкове право.

Запоріжжя, військ.-політ. орг-ція укр. козацтва, яка існувала в 16-18 вв. Столицею 3. була Запорізька Січ.

Запоріжжя, до 1921 р. Олександрівське (VIЧ16), обл. м. в Степовій Україні над Дніпром, нижче його порогів

лЗапоріжсталь╗, див. Металюрґійний завод ім. С. Орджонікідзе лЗапоріжсталь╗.

Запорізька гряда, назва, іноді вживана на означення частини Укр. Кристалічного масиву, положеного обабіч порожистого відтинку Дніпра між гор. Інгульцем на зах. і Приозівською височиною і Донецьким кряжем на сх.

Запорізька дивізія, див. Запорізьким корпус.

Запорізька область, обл. у межах УССР, положена в півд.-сх. частині Степової України, між Дніпром і Озівським м.; 27000 км², 1393000 населення (1956), в тому ч. 683000 міськ., 710000 сіль.; 23 райони, 8 міст, 11 с. м. т., 273 сіль. рад.

Запорізька Січ, укріплений коз. табір на островах за Дніпровими порогами, військ, і адміністративний центр Війська Запор. Низового

лЗапорізька Січ╗, військ. частина, створена в листопаді 1918

Запорізький корпус, популярна назва Ч Запорожці, одна з регулярних формацій укр. війська 1918Ч20 рр.

Запорізький низ, назва, іноді вживана на означення центр. частини Причорноморського низу, положеного обабіч Дніпра.

Запорізький полк кінних гайдамаків ім. К. Гордієнка, див. Гайдамацький кінний полк ім. К. Гордієнка.

Запорізькі Вольності, див. Вольності Війська Запорізького Низового і Запоріжжя.

Запорізькі козаки, див. Козацтво і Запоріжжя.

лЗапороже╗, найдавніша укр. студентська корпорація, існувала в 1906Ч40 рр. в Чернівцях

Запорожець Олексій (1854Ч1923), актор-резонер; працював у трупах О. Суслова, Д. Гайдамаки й М. Садовського. Кращі ролі: Гервасій (лМартин Боруля╗), Лопух (лЦиганка Аза╗) й ін.

лЗапорожская Старина╗, зб., видаваний Ізмаїлом Срезневським, вийшло 6 випусків у Харкові (1833Ч38); в лЗ.С.╗ вміщені іст. пісні, перекази, думи та ма-теріяли до іст. козаччини. Значна частина поміщених дум і пісень не є нар. творами, а витвором гурту харківських романтиків 1830-их рр. Попри обмежене наук. значення, лЗ.С.╗ як типовий продукт романтичної школи спричинилася до популяризації коз. минулого й іст. фолкльору.

лЗапорозька Думка╗, інформаційна газ. для інтернованих вояків Армії УНР, виходила двічі на тиждень, згодом тижнево в таборах у ВадовицяхЧСтшалковіЧЩипюрні 1921Ч23 рр.

Зараза водяна, чума (Elodea canadensis Rich. = Anacharis canadensis Asa Gray), водяна багаторічна рослина до 60 см завдовжки, з родини жабурникуватих; занесена давно на Україну з Канади, сильно розмножилась і нині засмічує стави, озера й ріки з спокійною течією.

Заразиха, вовчок, заполонь (Orobanche L.), багаторічні рослини-паразити з родини вовчкуватих, паразитують на коріннях багатьох рослин, в тому ч. на соняшнику Ч вовчок соняшниковий (. cumana Wallr. = O. cernua Loefl. var. cumana (Wallr.) G. Beck), на коноплях, тютюні Ч вовчок гілчастий (O. ramosa L.), на люцерні, конюшині й ін. стручкових Ч (O. rubens Wallr., O. minor Sutt.). На Україні росте бл. 15 видів З.

Зарваниця, с. над р. Стрипою, Золотницького р-ну Тернопільської обл., відоме укр.-кат. місце прощ на гал. Поділлі. Чудотворна ікона Богородиці, за переказом, з 13 в.; до сов. окупації щороку до З. прибували десятки тисяч прочан з усієї Галичини.

Заревич Федір (1835Ч79), псевд. Юрко Ворона, гал. письм., ред. лВечерниць╗ (1862) і газ. лРусь╗ (1867); статті, оп., повість лХлопська дитина╗ (1862) й ін., драма лБондарівна╗ (1872).

лЗарево╗, мист. група абсольвентів Академії Мистецтв у Кракові, діяла 1933Ч36 рр., влаштовуючи щорічні виставки; гол. Д. Іванцев, чл. Є. Божик, О. Винницький, О. Касараб, Н. Кисілевський, А. Наконечний, В. Продан.

лЗарево╗, обТєднання націоналістичної студентської молоді з середовища ОУН полк. А. Мельника, засноване в 1949 р., видає журн. лРозбудова Держави╗; стоїть на позиціях лнац. солідаризму╗.

Заремба Володислав (1833Ч92), поль.-укр. композитор і педагог родом з Поділля, жив у Києві; автор численних, але не глибоких композицій на тексти укр. авторів, особливо Т. Шевченка.

Заремба Сіґізмунд (*1861), син Володислава З., укр. композитор, віольончеліст і дириґент родом з Житомира; твори: сюїта для струнної оркестри лСлов. танок╗, лПольонез╗ для симфонічної оркестри, струнний квартет, твори для фортепіяна і співу.

Зарецький Віктор (*1925), маляр з Києва; реалістичні картини, перев. присвячені шахтарям Донбасу: лТеща╗ (1954), лШахтарі╗ (1955).

Зарицька Євгенія (*1910), дочка Ромуальда З., співачка, меццо-сопрано, тепер у Парижі; після перших виступів у львівській опері (1937) виступала у операх, ораторіях і концертах в Італії Франції, Англії. Альжірі та ін. Записи на платівках пісень сучасних укр. композиторів, Мусорґського, Шопена й Малера.

Зарицька Катерина (*1914), донька Мирона, провідний чл. ОУН, співучасниця низки бойових актів, діяльна в УПА, довголітній вТязень поль. і больш. тюрем.

Зарицька Софія (*1903), малярка, студіювала в Академії Мистецтв у Празі (1924Ч28), згодом у Парижі; почала виставляти в Празі, з 1929 періодично в салоні лНезалежних╗, часто в Осінньому сальоні в Парижі і на виставках АНУМ у Львові; користується перев. технікою, що базується на монотипії; студії жін. голів, жін. постатей; для картин З. характеристичне тонке псих. відчуття.

Зарицький Мирон (*1889), математик, до 1939 р. учитель гімназії, згодом проф. ун-ту й ін. високих шкіл у Львові, д. чл. НТШ; спеціялізувався на альґебрі, зокрема на застосуванні її до геометрії.

Зарицький Ромуальд (1863Ч1932), муз. діяч у Перемишлі і Львові, видавець лМуз. Календаря╗ (1904Ч07).

Заріцький Іван (1857Ч?), аматор-археолог і нумізмат, розкопував могили на Полтавщині й Харківщині, працював у тамошніх в-вах; на доручення Полтавського губ. земства досліджував у 1893 р. ганча,зський промисел.

Зарічне (IIЧ7), с. над р. Стиром на Поліссі, р. ц. Рівненської обл.

Заріччя, півд.-зах. частина Полісся, положена між Загороддям і Волинським Поліссям. Заболочена рівнина: незаліснені болота становлять 42% всього простору, болотяні ліси Ч 20%, сухий ліс Ч 24%, сухі незаліснені простори (перев. рілля) Ч 14%; 25 меш. на 1 км². Найбільші болота: Дубове багно на з ах. і болота над ПрипТяттю; сухіші простори простягаються на півдні. З. не має міст; м-ка: Ратно, Камінь Коширський, Любешів, Городно.

Зарницька Зінаїда (1867Ч1936), псевд. Згуріді Євфросинії; визначна акторка

Заробітна платня

Заробітчанські пісні, див. Станові пісні.

Заруб, давне м. Київської землі (11Ч12 вв.), тепер с. Зарубинці, Переяслав-Хмельницького р-ну Київ. обл.

Зарубин Валентин (1867Ч?), дермато-венеролог, в 1900-их рр. проф. Одеського Ун-ту, згодом працював у Харкові.

Зарубин Іван (1835Ч1904), лікар-хірург, довголітній проф. Харківського Ун-ту; автор численних праць; заснував у Харкові дві клініки та лікарню.

Зарубинецька культура (назва від с. Зарубинці Переяслав-Хмельницького р-ну Київ. обл.)

Зарубів Олександр (1884Ч1931), рос. діяч соц.-рев. партії, 1917 чл. Укр. Центр. Ради, 1917 ген. контролер, пізніше ген. секретар пошт і телеграфів УНР.

Зарубський монастир Пресв. Богородиці, правос. чоловічий монастир б. кол. м. Заруб, осередок чернечого життя княжої України, відомий ще в 16 в.; згодом опустів, а його славу перейняв монастир у сусідньому Трахтемирові. Збереглося городище із слідами монастирських будівель та печер пустельників.

Зарудний Іван (і 1727), видатний архітектор і різьбар з України, вчився в Києво-Братській Колегії; працював у Москві, де збудував м. ін. Меншикову башту (1705Ч07) і на доручення Петра І наглядав за працею всіх малярів й іконописців Росії. За посередництвом З. рос. архітектура переймала укр. форми й засоби, що мали певне значення в розвитку рос. архітектури другої пол. 17 в.

Зарудний Микола (*1925?), драматург, родом з Вінниці; пТєси в сов. дусі про громадянську війну (лНіч і полумТя╗, 1956), з колгоспного життя (лВеселка╗, 1957) й ін.

Зарудний Олександр (1891Ч1918), діяч УПСР (ліва течія), чл. Укр. Центр. Ради, мін. зем. справ УНР; розстріляний большевиками в лютому 1918 в Києві.

Зарудний Самійло, див. Богданович-Зарудний Самійло.

Зарудний Сергій (1821Ч87), правник укр. роду, сенатор, видатний суд. діяч, організатор суд. реформи в Росії 1864, яка лібералізувала рос. судівництво; був почесним мировим суддею КупТянського пов. Праці: лСудебные уставы с рассуждениями, на коих они основаны╗ (1866), лСудебно-статистические данные о Харьковской губернии╗ й ін.

Зарудні, коз.-старшинський рід, члени якого посідали різні пости в коз. адміністрації 17Ч18 вв., зокрема в миргородському та ізюмському полках. З цього роду походив Сергій З. (див.).

Зарука, заклад, в лит.-руському праві рід грошевої кари

Зарульський Станислав, капітан рос. армії другої пол. 18 в., поль. походження; склав лОписание о Малой России и Украине╗ (після 1773, надруковане 1848 р.).

Засенко Олекса, сучасний літературознавець і критик, співр. Ін-ту Літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР, праці з іст. нової укр. літератури: лМарко Черемшина╗, про Т. Шевченка, І. Франка, чл. ред. лІст. укр. літератури╗ (І. 1954).

лЗасів╗, ілюстрований популярний тижневик, видаваний М. Грушевським у Києві 1911Ч12 як продовження ж. лСело╗; багато місця присвячував с.-г. і кооп. справам.

Заслав, м. на Волині, див. ІзТяслав.

Заславський Володислав-Домінік (Ж1656), син Олександра, воєвода сандомирський (1645) і краківський (1649), один з комісарів поль. війська, розгромленого Хмельницьким під Пилявцями 1648 р.

Заславський Давид (*1879), журналіст жид. походження, співр. рос. і укр. часописів у Києві (м. ін. лСлова╗, 1919), згодом співр. центр. сов. органів. Автор антиукр. памфлету лТиха ль украинская ночь╗ (1931).

Заславський Євген (1847Ч78), революціонер-народник родом з Вороніжчини; 1875 очолював в Одесі Півд.-рос. роб. союз, який охоплював бл. 300 робітників. 1877 З. засуджено на каторгу.

Заславський Януш (Ж1629), воєвода підляський (1591) і волинський (1604, 1620); 1596 призначений поль. королем Жигмонтом III до комісії, що мала усмирити козаків.

Заславські, укр. княжий рід, спільного походження з Острозькими, мав великі володіння на Волині, Поділлі й Брацлавщині; вигас у 1673 р. Найвідоміші: Януш З. (див.), його син Олександр (Ж1629) Ч каштелян волинський (1605), воєвода брацлавський (1615) і київський (1628), і син Олександра Володислав-Домінік (див.).

Заслання

лЗа Соборність╗, неперіодичний орган Т-ва ім. П. Могили в Луцькому (1931Ч35), пропагував соборницьку ідеологію церк.-правос. руху в Польщі; ред. І. Власовський, вийшло 9 чч.

Застава, передача боржником майна у володіння вірителеві для забезпечення договору позики

Заставка, графічна прикраса рукописних і друкованих книг

Заставна (VЧ6), м-ко в півн. Буковині, п. ц. Чернівецької обл., 5100 меш. (1930 р.), до 1918 пов. м. і осередок укр. життя півн. Буковини.

Застирець Йосип (1873Ч1943), укр.-кат. свящ.. гром. і пед. діяч та письм.; учитель гімназії у Львові, Бучачі і Тернополі, організатор бурс, ред. лНової Ради╗ у Львові (1919Ч20); писав оп., гуморески, ст. на пед. й іст. теми, зокрема про козаків у Туреччині.

лЗа cто літ╗, зб. матеріялів з гром. й літ. життя України 19 і поч. 20 в. (1927Ч30 рр., 6 тт.), виходили заходами Комісії новішої іст. України, заснованої 1926 при Іст. Секції ВУАН, за ред. М. Грушевського.

Засядько Олександр (* 1910), інж., сов. пром. діяч родом з Донбасу; з 1943 заступник нар. комісара вугільної пром-cти СССР, з 1947 мін. вугільної пром-сти зах. р-нів, 1949Ч55 всього СССР, 1956 УССР; 1957 заступник гол. Держпляну СССР, 1958 один із заступників гол. ради міністрів (у кабінеті М. Хрущова).

Затиркевич Михайло (1831Ч93), історик і правник родом з Чернігівщини, проф. Ніженського Ліцею кн. Безбородька (1859Ч75). З його праць найважливіша: лО влиянии борьбы между народами и сословиями на образование строя Русского государства в домонгольский период╗ (1874).

Затиркевич-Карпинська Ганна (1856Ч1921), уроджена Ковтуненко, видатна акторка

Затонський Володимир (1888Ч1937), укр. больш. діяч

лЗа Українську Державу╗, підпільний журн. ОУН на Україні під нім. і больш. окупацією.

Зафійовська Любов (*1901), ботанік-цитолог, доц. Київ. Ун-ту, д. чл. НТШ; праці укр. і англ. мовами з порівняльної ембріології і цитології з фізіологією рослин; зокрема досліди над структурою статевих клітин вищих рослин, властивостями живої протоплязми й ін. З 1950 живе в ЗДА.

Захаренко Іран (бл. 1839Ч1908), актор, з 1899 р. керівник відомого аматорського театру в Основі б. Харкова. Ставив іст. пТєси М. Старицького та І. Тобілевича; писав драми, автор оперети лЧервоні черевики╗ й ін.

Захаревич (Zachariewicz) Юліян (1837Ч98), поль. архітект, проф. Львівської Політехніки, збудував її будинок (1872Ч77), промисловий музей і францісканський костьол у Львові, синагогу в Чернівцях й ін.

Захарівна, кол. назва с. Фрунзівки.

Захаріясевич Антін (1865Ч1916), укр.-кат. свящ. з Перемищини, екон. діяч, один з засновників лСпілки для госп-ва й торгівлі╗ в Перемишлі.

Захаріясевич Теодор (1759Ч1808), свящ., гал. церк. діяч, віцеректор Гр.-кат. Ген. Семінарії, проф. церк. історії в УStudium RuthenumФ при Львівському Ун-ті; переклад лНаставленія Исторіи Церковныя╗ М. Данненмаера вийшов друком у Львові 1790.

Захаріясевич (Zachariasiewicz) Ян Хризостом (1825Ч1904), поль. письм. в Галичині; низка повістей й оп. з тогочасного життя гал. суспільства, в тому ч. і з поль.-укр. взаємин; м. ін. тенденційний роман з критикою укр. духовенства УSwiety JurФ (3 тт. 1862).

Захаров Андріян (1761Ч1811), рос. архітект, складав на доручення сенату 1803 р. типові проекти різних міськ. споруд адміністративного і гром. призначення; ці проекти З. використано при будові ансамблю міськ. адміністративного центру в Полтаві, т. зв. Кругла площа (1805Ч11), комплексу будинків Чорноморського шпиталю в Херсоні (1808Ч10), будинку губернатора в Чернігові (1810), соборного храму в Катеринославі (1833) й ін.

Захарова Одарка (*1894), оперова співачка, меццо-сопрано; 1926Ч1931 в Київ. Опері; партії Кармен (в одноіменній опері), Амнеріс. (лАїда╗), Кончаківна (лКн. Ігор╗), Солоха (лНіч перед Різдвом╗) й-ін.

Захарук Юрій (*1914), київ. археолог, секретар Ін-ту Археології АН УРСР, дослідник трипільської культури та бронзової доби на Україні.

Захарченко Наталія (*1905), співачка, ліричне сопрано, з 1929 р. виступала в Київ. Опері: Дездемона (лОтелло╗), Маргарита (лФавст╗), Тетяна (Євґеній Онєгін╗), Мікаеля (лКармен╗) та ін. Тепер проф. Київ. Консерваторії.

Захарчук Євген (1885Ч1937), актор, родом з Галичини; з 1905 в театрі М. Садовського, в Нар. Театрі й Червонозаводському в Харкові; важливіші ролі: Чорнота (лБогдан Хмельницький╗ М. Старицького), Куртц (лХазяїн╗), Невідомий (лСто тисяч╗), Дряквін-Кублицький (лФея гіркого мигдалю╗ І. Кочерги) й ін. Розстріляний за лєжовщини╗.

Захер-Мазох (Sacher-Masoch) Леопольд (1835Ч95), австр.-нім. белетрист, автор м. ін. побутових повістей і оп. з життя селян та жидів у Галичині (Galizische Geschichten, Judengeschichten).

Західний Михайло (1885Ч1937), адвокат, гром. і політ. діяч на Бережанщині; 1927 р. очолив радянофільську Укр. Партію Праці, від якої був обраний 1928Ч30 до поль. сойму; згодом залишив радянофільську орієнтацію.

Західній Буг, офіц. назва р. Буг в УССР і Росії, на відміну від р. Бог, яка має назву Півд. Бугу.

Західній Кавказ, зах. частина Гол. Кавказького хребта, простягається від Керчинської протоки на півн. зах. до верхівТя р. Кубані на півд. сх., довж. 500 км. З. К. обіймає: а) нижчу частину Ч Чорноморський Кавказ по р. Білу на сх., з сер. гірським краєвидом, що лежить на укр. етногр. території; б) вищу сх., з високогірським краєвидом Ч Абхазький Кавказ, який лише в півн.-зах. частині частково заселений українцями. Докладніше див. Кавказ.

Західна Область Української Народної Республіки (ЗО УНР), назва Зах.-Укр. Нар. Республіки

Західня Україна, публіцистичне визначення Зад:.-Укр. Нар. Республіки, згодом всіх укр. земель під Польщею, Чехо-Словаччиною і Румунією. Нині визначення З.У. вживають для всіх укр. країв, приєднаних до УССР по 1939 р., на відрізнення від Центр. і Сх. Укр. Земель, які в 1920Ч39 рр. творили УССР.

лЗахідня Україна╗ (Спілка Рев. Письменників лЗ.У.╗), створена в Києві 1925 р.

лЗахідня Україна╗, літ.-мист. і політ.-гром. ілюстрований журн. у Харкові (з 1927 неперіодичні зб., 1930Ч33 місячник), орган Спілки письм. лЗ.У.╗ (див.); ред. В. Атаманюк, пізніше М. Ірчан, І. Ткачук, В. Ґжицький, Й. Зазуляк, Д. Загул й ін. Співробітники журн., чл. спілки, повинні були лНаголошувати пролет.-клясовий напрям і передавати в працях клясову боротьбу працюючих на Зах. Україні╗. Ілюстратори В. Касіян, Б. Крюков, Я. Струхманчук й ін.

Західньо-Українська Народна Республіка, назва української держави, створеної 19.10.1918

Західньо-Українське Товариство Ліґи Націй, засноване 1921 р. у Відні

Захоронкарська Семінарія Сестер Василіянок у Львові, фахова школа для підготови дошкільниць (1935Ч39) з 3-річним терміном навчання; ч. учениць (1938Ч39) Ч 150, абсольвенток Ч 60; дир. Н. Литвиненко.

Захоронки, назва, яка вживається на означення дитячих садків у Галичині, Буковині й Закарпатті; див. Дошкільне виховання.

Зацерковний Онуфрій (1834Ч92), гал. поет; вірші в лВечерницях╗ і лПравді╗.

Зачепилівка (IVЧ16), с. над р. Берестовою, притокою р. Орель, в півд.-сх. частині Придніпровської низовини; р. ц. Харківської обл.

Заяць Михайло (1885Ч1940), адвокат у Львові, спочатку діяч русофільської Партії Нар. Волі, пізніше один із керівників партії Сельроб; чл. Ком. Партії Зах. України. 1939 заарештований і розстріляний большевиками.

Заяць Юліян (*1880), правний радник Митрополичої консисторії у Львові, суддя Найвищого Адміністративного Трибуналу у Варшаві, през. Апеляційного Суду у Львові 1941Ч44; тепер живе у Львові.

Заяча крівця, святоянське зілля, звіробій (Hypericum perforotum L.), багаторічна рослина до 1 м заввишки з родини крівцюватйх, росте на луках, по горбах, між кущами. В нар. медицині вживається при хворобах шлунку, запаленнях, ниркових і ін. захворюваннях; також в лікеро-горілчаній пром-сті та для виготовлювання фарб.

Заячківський Йосип (1810Ч94), гр.-кат. свящ. і гром. діяч, чл. лРуської Ради╗ в Стрию 1848, один з засновників лПросвіти╗, її почесний чл.

Заячківський Йосип (1889Ч1952), укр.-кат. свящ.-василіянин, церк. діяч, ігумен в Букові й Дрогобичі, секретар гал. провінції Чину св. Василія В., з 1932 в Римі Ч ген. секретар чину, 1946Ч52 ректор Колегії св. Йосафата, чл. комісії для видавання літургічних книг і зредаґування кодексу канонічного права Сх. Церкви.

Заячківський Микола (1878Ч1938), гром. і екон. діяч

Заячківський Роман (1881Ч1949), син Тита 3., нотар і гром. діяч, комісар м. Коломиї 1918Ч19, прев. Нотаріяльної Палати у Львові 1941Ч44; помер на еміграції ЗДА.

Заячківський Тит (1846Ч1926), син Йосипа, суддя у Львові, посол до гал. сойму 1895Ч97.

Збанацький Юрій (*1913), педагог і письм.; зб. оповідань лНа все життя╗ (1950), лЛюбов╗ 1957), роман лПереджнивТя╗ (1955), повість лПривітайте мене, друзі!╗ (1956) й багато ін. для молоді в сов. дусі.

Збараж (IVЧ6), м. на гал. Поділлі у верхівТях р. Гнізни

Збаражчина, збаразьке князівство на півд.-зах. Волині, з другої пол. 15 в. 3. становила удільне князівство кн. Несвицьких; із смертю кн. Василя Несвицького (1463) 3. розпадається на 4 уділи різних віток роду Несвицьких, і одна з них прибрала назву кн. Збаразьких.

Збаразький Юрій (1580Ч1631), син Януша, каштелян краківський, вважався за знавця козаччини, великим ворогом якої він був. Його велике листування, яке зібрав А. Соколовський, видане 1878 п. н. УListy ks. Jerzego Zbaraskiego, kasztelana krakowskiego z lat 1621Ч31", є важливим джерелом для іст. козаччини.

Збаразький Януш (+1608), воєвода брацлавський, 1575 р. розбив тат. загони під Збаражем, 1577 р. намовив І. Підкову їхати до короля Баторія, який стратив Підкову; 1581 р. облягав Псков; поборював коз. заворушення в останній чверті 16 в.

Збаразькі, укр. княжий рід на Волині, спільного походження з князями Несвицькими; вигас у 1631 р. Зокрема відомі: Стефан (і 1586), воєвода грецький, Януш (див.) і його син Юрій (див.).

Збіжжя, див. Зернові культури.

Збірники, широка ділянка старої укр. літератури, див. Ізборник.

лЗбірник Історично-Філологічного Відділу ВУАН╗, у 1921Ч31 рр.

лЗбірник Історично-Філософічної Секції НТШ╗ у Львові, неперіодична публікація НТШ, з 1899 р. вийшло 16 тт., в тому ч. 14 тт. до 1911 р. В З.І.-Ф.С. зТявилося 7 тт. і перша частина 8 т. лІсторії України╗ М. Грушевського.

лЗбірник Математично-Природописно-Лікарської Секції НТШ╗ у Львові, неперіодичні публікації НТШ; в 1897Ч1938 рр. вийшло 32 тт., перев. за ред. І. Верхратського, В. Левицького і Є. Озаркевича (лікарська частина).

лЗбірник Святослава╗, див. лІзборник Святослава╗.

лЗбірник Соціяльно-Економічного Відділу ВУАН╗, в 1925Ч30 рр. вийшло 40 тт., в тому ч.: лПраці Комісії для виучування звичаєвого права України╗ (3 тт.), лПраці Комісії для виучування історії зах.-руського та укр. права╗ (7 тт.).

лЗбірник Філологічної Секції НТШ╗ у Львові, неперіодична публікація НТШ, в 1899Ч1937 рр. вийшло 23 тт.; в 1953Ч58 рр. появилися 24Ч27 тт. як окремі томи лЗаписок НТШ╗.

Збіруяський Діонисій, світське імТя Дмитро Грицькович (Ж1603), церк. діяч; прихильник унії з Римом, 1585Ч1603 єп. холмський, учасник єпископських зТїздів 1590Ч95 в справі унії та собору в Бересті 1596.

Збоїська, с. б. Львова, монастир Редемптористів сх. обряду з 1919 і осідок гал. провінції чину; з 1921 мала семінарія і новіціят. 1945 монастир закритий сов. владою.

Зборів (Zborov) (IVЧ2), старовинне м-ко на півн. Пряшівщині б. Бардієва, 3000 меш. (словаків і жидів); українці живуть в околицях З.; лбілий╗ Маковицький замок з 13 в., в 16Ч17 вв. власність кн. І. Острозького; з того часу зберігається каплиця-памТятник Острозьких.

Зборів (IVЧ6), м-ко над гор. Стрипою на Зах. Поділлі; за австр. і поль. влади пов. м., тепер р. ц. Тернопільської обл., 5000 меш. (1931); 1649 перемога Б. Хмельницького над поляками, 1915 Ч бої рос. військ із нім. й австро-угор. військами; барокова церква з кін. 18 в.

Зборівська битва, переможна битва військ Б. Хмельницького 5Ч7 (15Ч17).8.1649 з поль. військом під проводом короля Яна Казіміра під м. Зборовом. Від цілковитого знищення поляків врятувала зрада союзника Хмельницького тат. хана Ісляма-Ґірея, який боявся надмірного росту сили козаків і добився від Хмельницького припинення військ. дій і заключення Зборгвського Договору.

Зборівський договір, угода Б. Хмельницького з Польщею, укладена 8(18).8.1649 під Зборовом

Зборовський Василь, псевд. Вислоцького Юрія.

Зборовський Самуель (Ж1584), з поль. маґнатського роду; намагався на поч. 1580-их рр. використати Запоріжжя для боротьби проти Туреччини й на чолі козаків ходив на Молдавію.

Збройні сили України, див. Військо.

Зброя

Збруч, ліва подільська притока Дністра, довж. Ч 240 км, сточище Ч 3400 км²; в гор. течії багато ставів, у дол. Ч яр. В 1772Ч1917 Ч границя між Росією й Австрією (Галичина), в 1921 (23) Ч 1939-их рр. між УССР і Польщею. В першій пол. 1919 фронт відділів Шаповала і Шандрука Армії УНР та т. зв. сх. фронт УГА Ч група отамана Ляера (Підволочиська) 1 група отамана Мартиновича (Гусятин) проти большевиків; 16Ч19.7.1919 перехід УГА через З.

Зварич Петро (*1877), публічний нотар, гром. і осв. діяч у Канаді (Вегрівіл, Альберта), родом з Галичини; один із засновників і діяч Укр. Гр.-Правос. Церкви Канади; статті в укр. і англомовній пресі.

Звенигород, с. над Дністром, Борщівського р-ну Тернопільської обл., де над рікою збережене городище з валами, нижче якого є гостроверха могила, обкладена камінням; А. Кіркор (1877) досліджував поховання 15 в., прикриті камТяними плитами. Давніші дослідники мали цю місцевість за підльвівський княжий город Звенигород.

Звенигород, городище над р. Збручем, див. Раштівці.

Звенигород б. Львова (IVЧ5), нині с. Бобрецького р-ну Львівської обл.

Звенигород київський, пригород невідомого положення, десь на півд. або півд. зах. від Києва. Згаданий як місце осліплення Василька (1097), пізніше у сер. 12 в. і під 1234 р. Був, мабуть, знищений татарами 1240 р.

Звенигородка (IVЧ11), м. над Гнилим Тикичем на Придніпровській височині, р. ц. Черкаської обл.; 15000 меш. (1933); харчова пром-сть, чавуноливарний зав. З. згадується з 12 в.; тодішнє м. лежало на віддалі 7 км від нинішнього. В 1796Ч1920 рр. З. була пов. м. 1.2.1918 Ч перемога Запор, полку ім. І. Мазепи над большевиками.

Звенислава Всеволодівна, дочка Всеволода Ольговича, київ. кн. з чернігівської династії, одружена з поль. кн. Болеславом Високим 1142.

лЗвено╗, літ. журн., вид. Центр. Союзу Укр. Студентів, згодом обТєднання укр. письм. МУР, виходив у Інсбруці (Австрія) 1946Ч47, ред. В. Кримський.

Звєрозомб-Зуєвський Євген (*1890), біолог-ентомолог, чл.-кор. АН УРСР; праці з ділянки практичної ентомології, зокрема лВредители сахарной свеклы╗ (1956).

Звичаєве право, див. Право звичаєве.

Звичайна Олена по чоловікові Дзуль, письменниця на еміграції в ЗДА; лЗолотий потічок╗ (1947), лСелянська санаторія╗ (1952); оп., новелі лМиргородський ярмарок╗ (1953), лОглянувшись назад╗ (1954); лСтрах╗, роман у 2 тт. (1958).

Звігальський Яків (*1891), фінансист і статистик, викладач харківських високих шкіл; співавтор з М. Івановим праці лПроф. освіта на Україні╗ (1927).

Звізда Дмитро (*1941), діяч ОУН на Буковині; за рев. діяльність розстріляний румунами.

Звіздець, див. Зірочки.

Звонецький (Дзвонецький), четвертий з Дніпрових порогів.

Зворикін Костянтин (1861Ч1928), вчений технолог рос. роду; 1888Ч97 проф. Харківського Технологічного Ін-ту, 1898Ч1905 і 1918Ч26 Ч проф. Київського Політехн. Ін-ту; дослідник процесів різання металів; збудував перший самописний прилад дослідження сили різання при струганні металів. Понад 30 наук. праць.

Зворотні дієслова

Звягель, див. Новгород Волинський.

ЗвТязок, галузь нар. госп-ва для передачі повідомлень і посилок; гол. засоби З.: пошта, телеграфічний звТязок, телефонний звТязок, радіо.

Згар, р. на Поділлі, права притока гор. Бога, 93 км довж., сточище Ч 1170 км².

Згарський Євген (1834Ч92), педагог і поет, співр. лЗорі Галицької╗; поеми лСвятий вечір╗, лМаруся Богуславка╗, зб. лПоезії╗ (1877), розвідки лНародня філософія╗ (1873), лІст. Галицької Руси╗ (1881) й ін.

лЗгода Братств╗, братсько-допомогова орг-ція в ЗДА, створена в м. Оліфант, Пенсільванія в 1914 р. В 1938 р., мавши 500 чл. у 29 відділах, влилася в Український Народний Союз. Останній гол. Ч Ю. Хиляк.

Згрубілі форми, іменники та прикметники, творені згрубілими суфіксами

Згурівка (IIIЧ12), с. над р. Супою на Придніпровській низовині, р. ц. Київської обл.; цукровий зав.

Згурська Катерина, правник, сов. діяч, працює в партійному і держ. апараті; з 1957 мін. юстиції УССР.

Здвиж, р. в сточищі Дніпра, права притока Тетерева, довж. Ч 145 км, сточище Ч 1770 км².

Здерковський Мирослав (1865Ч1929), адвокат, гром. діяч у Мостиськах, згодом у Перемишлянах в Галичині; видатний чл. Укр. Нац. Дем. Партії, пізніше УНДО; чл. УНРади в Станиславові.

Здерковський Олександр (1858Ч1920), укр.-кат. свящ., крилошанин, церк. діяч і співред. гумористичного журн. лЗерка-ло╗ (1889Ч93) у Львові, писав поезії.

Здзярський (Zdziarski) Станислав (1878Ч1928), поль. літератор і етнограф; збирав м. ін. покутські казки УGarsc basni ludu ruskiego ze wsi NaluzaФ, УPokucieФ.

Здолбунів (IIIЧ7), м. на зах. Волині, р. ц. Рівненської обл.; 10000 меш. (1931), зал. вузол, цементний зав. і цегельня, паротягоремонтні майстерні.

лЗдоровлє╗, місячник, орган Укр. Лікарського Т-ва у Львові 1912Ч14, присвячений сан.-гігієнічним питанням; ред. Є. Озаркевич у співпраці з І. Горбачевеьким й ін.

Здоровоохорона, див. Охорона здоровТя.

Здрібнілі форми, за допомогою суфіксів здрібнілості

Зейлінґер Йосиф (*1882), архітект-мистець жид. роду; до 1940 дир. Держ. Художнього Музею і Політехнікуму Образотворчого Мистецтва в Одесі; будинки в стилі італ. ренесансу.

ЗелемТянка (VЧ4), курорт у Високому Бескиді, Славського р-ну, Дрогобицької обл.; соляні джерела з домішкою брому і йоду; до війни Ч 2 000 осіб за сезон.

Зелене (VIЧ14), с. м. т. Широковського р-ну Дніпропетровської обл., над р. Інгульцем у Криворізькому залізорудному басейні; видобуток залізної руди.

Зелене угноєння, див. Угноєння.

Зеленецький Костянтин (1802Ч58), рос. філософ укр. роду, з 1837 р. проф. іст. літератури в Рішельевському Ліцеї в Одесі. Крім ін. праць, лОпыт исследования некоторых теоретических вопросов╗ (4 частини 1835Ч36).

Зелений, справжнє прізвище Терпило Данило (1883Ч1919), повстанський отаман

Зелений Андрій (1882Ч1937), педагог, діяч лРідної Школи╗, з 1921 дир. лВзаємної Помочі Укр. Вчительства╗, співред журн. лУчитель╗, лУчительське Слово╗ і лШлях навчання й виховання╗ у Львові; чл. ЦКУНДО.

Зелений Зенон (*1901), педагог, учитель гімназії у Львові, в 1942Ч44 рр. референт шкільних справ, згодом молоді в УЦК у Львові; тепер гол. ОбТєднання Укр. Педагогів у Канаді.

Зелений Павло (1839Ч1912), письм. і гром. діяч, видавав газ. лОдесский Вестник╗ (1877Ч87), одеський міськ. гол. (1878); багато зробив для нар. освіти, збудував Публічну бібліотеку тощо.

Зелений Петро (*1908), вчений-аґроном, спеціяліст в ділянці годівельної фізіології, проф. УТГІ, д. чл. НТШ; до війни працював в лСіль. Господарі╗ у Львові, з 1948 в Хліборобському Союзі в Бельгії; праці укр., поль., нім. і флямандською мовами у фахових журн.; наук.-популярна праця лСилосування кормів╗ (1939).

Зелений Клин, Зелена Україна, укр. поселенча земля, що обіймає півд. частину Далекого Сходу (Д. С.), в сточищі р. Амура і над Тихим океаном (Амурщина і ПриморТщина)

Зеленів Іван (1861Ч1918), лікар-венеролог, 1897Ч1910 проф. Харківського, згодом Моск. Ун-тів; ред. першого в Росії лРусского журнала кожных и венерических болезней╗, (1901Ч17), засновник дерматологічного т-ва- в Харкові (1900) та Всерос. ліґи для боротьби з венеричними хворобами (1914). З. створив цілу школу дерматологів і венерологів на Україні.

Зеленівський Гнат (1875Ч1949), полк., адьютант гетьмана П. Скоропадського; на еміграції в Берліні один з організаторів в-ва лУкр. слово╗ (поч. 1920 рр.) і деякий час видавець журн. тієї самої назви.

Зеленін Дмитро (1879Ч1954), рос. фолкльорист, етнограф та діялектолог, чл.-кор. АН СССР, на поч. 1920-их рр. проф. Харківського Ун-ту, згодом Ін-ту Нар. Освіти. Праці: лБиблиографический указатель русской этнографической литературы о внешнем быте народов России 1700Ч1910 гг.╗ (1913), огляд етнографії сх. словТян УRussische (Ostslawische) VolkskundeФ (1927) й ін. Ч містять багато українознавчого матеріялу.

Зелені Свята, день св. Трійці і день св. Духа. Напередодні свята, в Зелену Суботу, прибирають хати і подвірТя клечанням (гілля дубове, липове, кленове). Пахучим тат. зіллям, лепехою або травою вистелюють у хатах долівку. На самі свята раніше виносили із хати деревце в ліс або на берег річки, і там відбувалися забави молоді з піснями й різними іграми. З З. С. повТязані також поминальні обряди. (Див. ЕУ І, стор. 236).

Зеленогорський Федір (1839Ч1908), проф. філософії Харківського Ун-ту; праці з грец. клясичної філософії, дві, тепер застарілі, статті про Сковороду (1894) й ін.

Зеленоочка (Chlorops pumilionis taeniopus Bjerk.), маленька двокрила мушка, прикметна зеленими очима; її личинки живуть на стеблах збіжжя, гол. пшениці, й часто спричиняють велику шкоду.

Зеленський Дмитро, полк. лубенський (1701Ч08), свояк і однодумець гетьмана Мазепи. 1709 був увТязнений і згодом засланий до Сибіру, де й помер.

Зеленський Леон (бл. 1830Ч1900), лікар родом з Кременчука; 1862 за участь у політ. лмалорос, гуртках╗ увТязнений в Петропавлівській кріпості в Петербурзі.

Зеленські, шляхетсько-старшинський рід правобережного походження, представники якого згодом переселилися на Лівобережжя. Найбільш відомі: брати Михайло З., полк. брацлавський за Хмельниччини, й Андрій З., полк. подільський, обидва прихильники гетьмана П. Дорошенка, та Дмитро З., полк. лубенський (див.).

Зеленуха (Grenilabrus tinca G№nth.), риба з родини губанюватих, ряду окуневидних, довж. тіла до 30 см. Водиться в Чорному м. і в півд.-сх. частині Озівського. Мас невелике пром. значення.

Зеленцов Іван (1844Ч1910), металюрґ, один із піонерів донецької металюрґії; будував Лисичанський метал. зав., організатор штайґерської школи в Лисичанському, з 1892 начальник Гірничого управління Півдня Росії.

Зеленчук, Великий (довж. Ч 180 км, сточище Ч 2 920 км²) і Малий (довж. Ч 140 км), ліві гірські притоки гор. Кубані.

Зеленяк (Chloris chloris L.), птах з родини юркуватих, величини горобця, поширений по лісах всієї України; малочисленний.

Зеленьче, с. б. м. Теребовлі Тернопільської обл. на гал. Поділлі, при впадінні р. Гнізни до Серету, де було досліджуване велике трипільське селище (В. Деметрикевич 1899) і венедське тілопальне погребище (К. Гадачек 1911) та викопано два скарби (бл. 1000 скляних браслетів княжої доби). Невелике городище було, за археологічними знаходами, осідком теребовельських князів.

Зелінський Віктор (1867Ч1940), ген.-полк. Армії УНР, організатор і командир Синьої дивізії, гол. Укр. Військ. Місії в Польщі, автор споминів лСиньожупанники╗; помер на еміґрації в Цопотах під Данціґом.

Зелінський Карло, актор-комік і антрепренер сер. 19 в., шляхтич з Київщини. Ще 1814 грав у поль. театрі у Львові, згодом їздив з власною укр. трупою по Правобережній і Півд. Україні, потім переїхав до Кременчука, Ромна й осів у Ставрополі. Його трупа була однією з кращих у тодішній Росії.

Земанчик Іван (Ж після 1822), природознавець родом із Закарпаття, 1787Ч1804 проф. Львівського Ун-ту, 1796 декан філос. фак., 1803Ч04 ректор; викладав укр. мовою математику й фізику в УStudium RuthenumФ. Пізніше був проф. Краківського Ун-ту.

Зембницький Яким (1784Ч1851), родом з Чернігівщини, геолог і мінералог, д. чл. Академії Наук у Петербурзі, дир. Мінералогічного Т-ва; праці про діямантові породи в Росії, з ділянки палеонтології та ін.

Земгано Ігор (*1904), театральний режисер; на сцені з 1928 р., спочатку в Червонозаводському Театрі в Харкові, як асистент О. Загарова і Кліщеева; дав добрі постави лХо╗ Я. Мамонтова в Театрі юного глядача, лЛісова пісня╗ Л. Українки (1933) і лВіндзорські кумасі╗ Шекспіра (1934) в Театрі Революції в Харкові. Тепер режисер Київ. Респ. театру юного глядача.

Земельна громада, також зем. т-во

Земельне законодавство, також зем. право

Земельне право, див. Земельне законодавство.

Земельний Банк Гіпотечний, Землебанк, укр. акційний банк у Львові, заснований 1910, філія в Станиславові. До 1914 р. видав укр. селянам 1840 позичок на купівлю землі на заг. суму 7 070 000 корон; в 1930-их рр. акційний капітал 5 000 000 злотих, акції по 100 злотих, майно бл. 800 000 злотих; дир. були: 1910Ч30 Ч О. Кульчицький, 1930Ч39 Ч В. Сінгалевич. По приході большевиків націоналізований.

лЗемельний Кодекс УСРР╗

Земельний устрій, також зем. лад, цілість зем. стосунків певної країни, система володіння землею і користування нею.

Земельні банки, див. Гіпотечнг банки.

Земельні закови, див. Земельне законодавство і Земельний устрій.

Земельні реформи

Земка Тарас (Ж1632), ігумен Братського монастиря в Києві, ректор братської школи та керівник друкарні Києво-Печерської лаври; видавець (зокрема переклад лСинаксара╗ 1627, з віршами), автор трактата про літургію (1628), можливо, й ін. видань або передмов до них.

Землеволодіння, посідання землі на праві власности. З. може бути приватне, держ., гром. й різних юридичних осіб; воно не завжди покривається із землекористуванням, яке в противагу до З. Ч права власности і диспонування землею, є лише продукційним стосунком до неї. Про стан З. на Україні див. Земельний устрій. Земельні реформи. Земельне законодавство.

Землевпорядкування

Землекористування

Землерийка мала (Sorex araneus L.), найменша тварина України з ряду комахоїдних ссавців; довж. тіла 4Ч5 см, вага 2Ч5 гр, з дуже видовженою мордочкою; оселяється по вологих місцях, порослих чагарниками, живиться гол. комахами й хробаками.

Землетруси (сейсмічні рухи)

Землинський Микола (*1900), укр.-кат. свящ., гром. діяч на Львівщині, чл. ЦК УНДО; вивезений большевиками в 1944 р.

Земля, в давньоукр. період юридичне визначення держави поруч із визначенням лкнязівство╗

лЗемля╗, тижнева газ. для укр. с.-г. робітників, вивезених до Німеччини, видавалася нім. хліборобською орг-цією в м. Пляуені 1942Ч15 рр., ред. С. Никорович.

лЗемля і Воля╗, рос. таємне т-во, засноване 1862

лЗемля і Воля╗, тижневик, орган Укр. Соц. Дем. Партії, виходив у Чернівцях 1905Ч06 за ред. М. Оґродніка, потім перенесений до Львова 1907Ч12 (ред. М. Ганкевич і В. Левинський); відновлений 1919Ч24 (ред. М. Фільц, П. Буняк, І. Квасниця, А. Чернецький). З осени 1923 до літа 1924 лЗ. і В.╗ була опанована лшумськістами╗; ред. С. Волинець.

лЗемля і Воля╗, орган українців чл. чехо-словацької аграрної партії на Закарпатті (1934Ч38); появлявся в Мукачеві, спочатку як двотижневик, з 1936 тижневик з додатком лМолодий Плугар╗, редаґував С. Клочурак при ближчій співпраці В. Кураха, А. Штефана і В. Куриленка.

Земляк Василь (*1923), сов. письм. родом з Вінничини; повість лРідна сторона╗ (1955) й ін.

Земляк Семен (1880Ч1924), справжнє прізвище Цембровська Гелена, поль. письменниця з укр. роду, що жила у Франції; писала франц. мовою повісті й оп. з укр. сел. побуту; лПід Кнутом╗, лТемняки╗, лНечиста сила╗, лОсудовище╗ та ін.

Земляний горіх, див. Арахіс.

Землянка звичайна (Pelobates pelobates Laur.), безхвоста земноводна тварина, подібна до жаби, до 7 см довж., поширена в безлісних просторах по всій Україні; удень ховається в землю.

Земний віск, див. Озокерит.

Земплин, до 1918 комітат в півн. Угорщині з столицею в Новому Місті (Sсtoralja-▄jhely), заселений українцями (півн. частина), словаками й угорцями (півд. частина). Укр. частина Земплинського комітату мала 1650 км³ 1 48 000 меш. (1910 р.), в тому ч. 77% українців. З 1919 р. укр. і словацька частина З. належать до Словаччини (див. Пряшівщина).

Земства, Земські установи

Земська агрономія, див. Агрономія суспільна й державна.

Земська медицина, мед.-санітарні заходи, орг-ція й установи, що існували в Росії й на Україні до 1918 р.

Земська статистика, див. Статистика.

Земський гетьман, див. Гетьман великий.

Земський начальник, суд.-адміністративний урядовець в царській Росії

Земський підскарбій, див. Підскарбій.

Земські суди, шляхетські виборні суди в Польщі і В. Князівстві Лит.

Земські уставні грамоти, законодавчі акти достатутової доби у В. Князівстві Лит.

Земські школи, початкові, а згодом і сер. та проф. школи в царській Росії і на Україні

Зенькевич Захар (1853Ч1900), київ. лікар-терапевт і мікробіолог; 1883 застосував методу фарбування туберкульозних бактерій; праці з питань клініки й мікробіології туберкульози, поворотного тифу, прокази й ін. інфекцій.

лЗеркало╗, сатирично-політ. двотижневик у Львові 1882Ч86 (1884Ч85 п. н. лНове З.╗), спрямований проти москвофільства; ред. К. Устіянович, співр. І. Грабович, В. Коцовський, В. Лісковацький, В. Масляк, І. Франко й ін.

лЗеркало╗, гумористична газ. 1889Ч93 у Львові, ред. в. О. Здерковський, Є. Олесницький і К. Паньківський (1891Ч93).

лЗеркало╗, гумористична газ. у Львові 1906Ч08; вид. О. Дубицький.

Зервікав (ZЎrnikau) Адам (1652Ч1691), правос. богослов