Коноплянка, маковей (Carduelis cannabina L.), перелітна пташка з родини юркуватих ряду горобиних, бурувата, з червоною шапочкою на голові; на Україні гніздиться по садах, гаях, ліс. полянах в ліс. та лісостеп, смузі.

Конопніцька (Konopnicka) Марія (1842Ц1910), поль. поетка й письм.; серед Ін. новелі з життя львівського міщанства лMoi znajomi╗ (1890), поеми про переслідування підляських уніятів після 1875 р., поема про поль. селян емігрантів лPan Balcer w Brazylii╗ (1892Ц1906) популярна в укр. літературі. Твори К. є В багатьох перекладах на укр. мову; останнє вид. лВибрані твори╗ (1955) в перекладах І. Франка, М. Рильського й ін.

Конотоп [Конотіп] (IIЧ14), м. обл. підпорядкування над р. Єзуч (притокою Сейму)

лКонотопські статті╗, договір укр. коз. уряду з Москвою, укладений б. Конотопу 17.6.1672, при обранні гетьмана І. Самойловича. лК. с.╗ (10 пунктів) повторювали лГлухівські статті╗ 1669 з дальшим обмеженням прав України, зокрема в царині зовн. політики.

Конрад Микола (1876Ц1941), свящ., педагог, проф. іст. філософії й соціології Гр.-Кат. Богословської Академії у Львові; ст. з обсягу філософії й соціології, лНарис іст. старинної філософії╗ (1934Ц35), лОсновні напрямки новітньої соціології╗ й ін. К. був організатором, і духовним опікуном Т-ва Укр. Студентів-Католиків лОбнова╗. Замордований большевиками.

Консерватизм

Корецький Володимир (*1890), правник-міжнародник

Корецький Юрій (1911Ц41), літературознавець, перекладач і поет; зб. поезій лПлемТя відважних╗ (1935), переклади з Байрона (з вступною ст.) лТрагедії╗ (1939), Шекспіра лМакбет╗ (1940), Шіллера лМарія Стюарт╗ (1941).

Корещенко Арсеній (1870Ц1922), рос. композитор укр. роду; закінчив Моск. Консерваторію, де згодом був проф., 1919Ц22 проф. і ректор Харківської Консерваторії; автор 3 опер, симфонії, камерних та фортепіянових творів. Деякі твори К. написані на основі кавказьких нар. пісень.

Корж Кузьма (Ж1919), гром. і політ. діяч, чл. ЦК УПСР і Укр. Центр. Ради, секретар її Інформаційного бюра; за участь в орг-ції протибольш. повстання розстріляний влітку 1919 в Києві.

Корж Микита (1731Ц1835), запорожець, відомий своїм оп. лУстное повествование бившого запорожца Н. Л. Коржа╗.

Корисні копалини

Коріятович Федір (Ж1414), кн., син Коріята Гедиминовича, подільського кн.; вигнаний В. кн. лит. Витовтом з Поділля, був прийнятий угор. королем Жиґмонтом і з 1393 став паном Мукачівської домінії на Закарпатті; заснував монастир на Чернечій Горі і привів з собою на Закарпаття, за старими хроніками, бл. 40000 українців з Поділля.

Кормилець, виховник княжих дітей, урядник при дворі старо-укр. князів; іноді це бували раби, які потім здобували волю й ставали впливовими.

Кормлення, в давній Русі-Україні утримування держ. (княжих) урядовців населенням

Кормова база, система виробництва і використання кормів для домашніх тварин.

Кормові культури, одно- дво- й багаторічні рослини

Кормові трави (сіяні трави)

Кормош Теофіл (1861Ц1927), адвокат, гром. діяч, політ.-екон. організатор Перемищини; засновник кредитового т-ва лВіра╗ і банку лНар. Щадниця╗ в Перемишлі, співзасновник ряду госп. установ у Львові; посол до гал. сойму, видатний чл. Укр. Нац. Дем. Партії, а згодом УНДО.

Кормча книга, зб. церк. законів укладена Іваном Схоластиком; перекладена вже Методієм, пізніше доповнена обробкою Фотія 9 в. та коментарями до неї. Вже в старій ред. К. к. є деякі доповнення зах. походження.:

Корнахольський, львівський ґраверна міді другої пол. 18 в.; гравюра з Туринецьким образом Ісуса Христа (1767) й ін.

Корначевський Михайло (*1887), металюрґ; 1917Ц18 один з організаторів секретаріяту торгу й пром-сти в Києві; праці з металознавства.

Корнелля Андрій (Ж1934), інж.-меліоратор і екон. діяч; праці з ділянки меліорації, зокрема торфів; активний діяч низки екон. установ Ц т-ва лСіль. Господар╗ (його почесний чл.), засновник і гол. парцеляційного т-ва лЗемля╗ у Львові, гол. Крайового Союзу Госп. Спілок й ін.

Корнилів Микола (1895Ц1958), лікар, спеціяліст суспільної медицини родом з Харківщини; в 1920Ц36 рр. в Болгарії, де видав працю лМетодика і практика здоровної пропаґанди╗ (по-болг.); в 1936Ц39 рр. ред. ж. лНар. ЗдоровТя╗ у Львові;

помер у ЗДА.

Корнилович Михайло (*1870), родом з Холмщини, історик і етнограф, наук. співр. Археографічної й Етногр. Комісій УАН; лБібіковські інвентарі╗ (лУкр. Археографічний Зб.╗, І. 1926), ст. в лКСт.╗, лУкраїні╗ тощо.

Корниляк Платон (*1920), укр. кат. єп.,. апостольський екзарх для укр. католиків у Німеччині з 1959 р.; родом з Буковини, теологічні й філософічні студії в Римі, свячений на свящ. 1945, в 1948Ц59 рр. в ЗДА, з 1952 канцлер Філядельфійської екзархії (з 1958 архиєпархії).

Корнин (IIIЦ10), с. м. т. Попільнянського р-ну Житомирської обл., положене над гор. Ірпенем; цукровий зав.

Корнієвський Олександер (*1888), майстер бандурного виробництва; з 1906 р. виробив 200 бандур високої мист. вартости.

Корнієнко Василь (1867Ц1904), маляр і дитячий письм. з Катеринославщини; портрети, малюнки до лЕнеїди╗ І. Котляревського, іст. картини Ц лВТїзд Хмельницького до Києва╗, лКозак Голота й татарин╗ та ін.; казка лЗапорозький клад╗.

Корнієць Леонид (*1901), сов. політ. діяч родом з України; 1938 гол. президії Верховної Ради УССР, 1939Ц44 гол. ради народних комісарів УССР, 1944Ц53 заступник гол. ради міністрів УССР; чл. ЦК КПУ, з 1952 кандидат в чл. ЦК КПСС; з 1953 мін. заготовель, з 1956 Ц мін. зернових продуктів СССР.

Корнійчук Артем (*1898), архітект з Волині; працював у Празі, виконав ряд проектів у стилі конструктивізму; 1945 заарештований большевиками.

Корнійчук Олександер (*1905), сов. письм. і політ. діяч

Корнілов Лавр (1870Ц1918), козак-текинець, рос. ген., головнокомандувач армії за Тимчасового уряду і організатор невдалого повстання проти нього (серпень 1917 т. зв. лкорніловщина╗), в липні дав наказ українізувати 34 корпус під командуванням П. Скоропадського. В листопаді 1917 подався на Дін і разом з М. Алексеєвим організував Добровольчу армію; в лютому 1918 пробився на Кубань; помер від ран, отриманих в бою з большевиками б. Катеринодару.

Корноуков Микола (1903Ц58), механік, д. чл. АН УРСР (з 1951), доц., згодом проф. будів. механіки Київ. Інженерно-Будів. Ін-ту (з 1931). Основні праці К. з теорії стабільності стрижневих систем, К. створив нову методу розрахунку стійкости рам (деформацій); понад 40 наук. праць з теорії споруд, серед ін. лПеревірка стійкости стиснено-зігнутих конструкцій за межею пружности╗ (1936), лМіцність і стійкість стрижневих систем╗ (1949), лСпрощений розрахунок деформативности і стійкости сталевих каркасів високих споруд╗ (1953) й ін.

Корнякт Констянтин (1517Ц1603), грек з Кріту, львівський купець, чл. Ставропігії, своїм коштом побудував вежу Успенської церкви у Львові і власний дім (Корняктів дім) Ц кращі зразки укр. ренесансу.

Корняктів дім, побудований 1580 у Львові

Коробка Микола (1872Ц1921), історик літератури й етнограф родом з Волині, один з засновників Т-ва дослідників Волині; працював перев. в Росії. Ст. з укр. етнографії й нар. словесности, зокрема Волині й Поділля; в підручнику лОпыт обзора истории русской словесности╗ багато місця присвячено укр. нар. поезії.

Коробка Федір, діяч Хмельниччини, чигиринський отаман (1649), ген. обозний (1650Ц54), виконував важливі дипломатичні доручення Богдана і Юрія Хмельницьких та Виговського (посольство до Москви 1657, Швеції 1657 і 1658, Туреччини 1657, Молдавії 1657 та ін).

Коробка Федір, київ. міщанин, срібляр поч. 19 в.; гравюра пляну і фасади Лаврської дзвіниці (1817), багато золотарських робіт для Києво-Печерської Лаври (1816Ц23), 33 шати на іконостас лаврської великої церкви (1836, разом з Г. Проценком).

Корова, див. Рогата худоба.

Коровай, весільний хліб, що відограє велику ролю у весільних обрядах. К. оздоблюється різними зображеннями у формі сонця, місяця, голубів тощо. Бгаючи К., співають спеціяльних пісень, в яких висловлюється побажання, щоб К. лта був рясненький, усьому роду веселенький╗. лСвятий╗ К. в урочистих обставинах роздають присутнім на весіллі.

Коровицький Іларіон (1837Ц92), протоієрей м. Житомира, з 1882 видавав щоденну газ. лВолынь╗.

Коровицький Леонид (1890Ц1945), лікар, проф. мед. ін-ту в Одесі; дослідження в галузі терапії, хвороб обміну речовин, тропічних хвороб, зокрема малярії.

Коровки-Вольські, старшинський рід, мабуть, шляхетського (з Правобережжя) походження. Григорій К.-В., діяч часів Многогрішного і Самойловича, був ген. бунчужним і хорунжим (1672Ц76), полк. чигиринським і наказним гетьманом (1677Ц78), полк. стародубським (1678Ц81) і київським (1682Ц84, 1690). Федір К.-В., син Григорія, був полк. київським (1708Ц12).

Корогва, від монгольського хоронго, прапор

Корогва, відділ війська під однією корогвою; надвірна К. прибічна ґвардія укр. гетьманів.

Королева Наталена (*1888). уроджена Дунін-Борковська, дружина К-Старого, письм., з 1919 на еміграції в Чехо-Словаччині; друкуватися почала з 1909 р. франц. мовою, з 1919 р. Ц укр. Значна кількість творів К. базовані на іст.-археологічних студіях. Теми творів: євангельські, середньовіччя, екзотичні оп. з неукр. оточення (Вірменія. Кавказ, Персія й ін.) леґенди, споминів автобіографічні оп. Серед ін.: лВо дні они╗, л1913╗ (1935), лБез коріння╗; лІнакший світ╗, лСон тіні╗, лПредок╗ (1936), лЛегенди старокиївські╗ 1Ц2 (1942Ц43); багато творів в періодичній пресі, зокрема в ж. лДзвони╗. Переклади, м. ін. лНаслідування Христа╗ Томи Кемнійського.

Королево (VЦ4), с. м. т. Севлюського р-ну Закарп. обл., положене в долині Тиси б. підніжжя Вулканічних Карпат; зал. вузол, підприємства по обслуговуванню зал. транспорту; руїни старого замка.

Короленко Володимир (1853Ц1921), рос. письм. укр. роду з Волині, багато жив на Україні, зокрема в Полтаві, де й помер. Кілька кращих творів К. написані на укр. теми: лСліпий музика╗ (1886). лБез язика╗ (1895), лЛіс шумить╗ й ін. Як публіцист К. виступав в обороні укр. повстанців у с. Сорочинцях Ц лСорочинська трагедія╗ (1907), хоч, при всіх симпатіях до українства, лишався байдужим до нац. змагань укр. народу. Серед багатьох перекладів К. на укр. мову кількатомове вид. за ред. С, Єфремова (1922) і останнє 1954 р.

Короленко Прокіп (1834Ц1913), історик Кубані; праці лЧерноморцы╗ (1874, іст. чорноморського війська з 1775 р. до 1842), лМатериалы по истории войска Запорожского╗ (1897), лПредки кубанских казаков на Днепре и на Днестре╗ (1901), лКошевые атаманы Черноморского козачьего войска╗ (1902) й ін.; по-укр. оп., вірші й етногр. замітки.

Королів Федір (1886Ц1935), політ. діяч, укр. соц. рев.; 1906 еміґрував з Росії до Галичини, 1914Ц17 у Відні, 1918 дир. департаменту мін-ва в Києві, 1919 гол. торг. місії УНР у Швайцарії, згодом у Берліні, де був гол. Комітету допомоги емігрантам з України, співзасновник УНО.

Королів-Старий Василь (1879Ц1941), ветер. лікар, письм., гром. діяч і видавець; співр. лРади╗ та ін. часописів, співзасновник (1908) і дир. в-ва лЧас╗ у Києві, 1917Ц19 ред. журн. лКнигар╗, з 1919 в Чехо-Словаччині, спершу як чл. укр. дипломатичної місії в Празі, згодом доц. Укр. Госп. Академії. Підручники зоології та фізіології тварин; роман для юнацтва лЧмелик╗ (1923), оп. й пТєси для дітей, автобіографічні лЗгадки про мою смерть╗, лЗ моїх споминів╗ (лКраківські Вісті╗ 1942), переклади з чес. Помер на еміграції в Празі.

Королівство (Царство) Польське, Конґресівка, півсуверенна країна, утворена на Віденському Конгресі 1815 р. з Варшавського Князівства, звТязана реальною унією з Рос. Імперією. Після поль. повстань 1830Ц31 і 1861 Росія скасувала відрубність К. П. і назвала його Привислянським краєм. Територія Ц 123 000 км², населення Ц 12 млн (1910 р.). К. П. ділилося на 10 губ. і обіймало також Холмщину й Підляшшя, які становили сх. частини Люблінської і Сідлецької губ.; 1912 їх виділено в окрему Холмську губ.

Королівський канал, кол. назва Дніпрово-Бузького каналу.

Король Михайло (1856Ц1925), гром. і політ. діяч, адвокат у Жовкві; з 1889 посол до гал. сойму, з 1907 Ц до австр. парляменту, за ЗУНР Ц комісар Жовківщини; належав до групи лстарорусинів╗, в 1920-их рр. до Укр. Нац.-Дем. Партії.

Корольчук Олександер (1886Ц1925), драматичний актор і режисер; на сцені з 1905 (в трупі І. Сагатовського), в театрі М. Садовського (1907Ц17), Держ. Драматичному Театрі в Києві (1918-19), інструктор театрів при уряді УНР, один з засновників театру ім. М. Заньковецької (1922).

Корона, грошова одиниця в деяких евр. країнах, м. ін. в Австро-Угорщині (Krone = 100 геллерам), а згодом в Австрії й Угорщині (до 1924 р.) та в Чехо-Словаччині (Koruna).

Коронний край, адміністративно-територіяльна одиниця Австро-Угорської монархії

Короп (Cyprinus carpio L.), цінна пром. риба України, довж. до 1 м, вага до 20 кг (найчастіше 1Ц3 кг). К. поширений як у річках (найбільше в пониззі Дністра і Дунаю), так і спеціяльно культивований по ставках. Заг. вилов К. у 1941 р. Ц 134000 центнерів з заг. площі 59150 га нагульних ставів.

Короп (IIЦ13), с. м. т. Чернігівської обл., положений в долині р. Десни; 6000 меш. (1932).

Коропець, ліва подільська притока Дністра; довж. Ц 80 км, сточище Ц 510 км².

Коропець (VЦ6), с. при впадінні р. Коропця до Дністра, р. ц. Тернопільської обл.

Коропчевський Павло (1741Ц1808), військ. канцелярист, коз. роду на Конотопщині, вихованець Київ. Академії, в 1768 році був заарештований як причетний до повстання пікінерів. В 1780Ц90-их рр. високий урядовець Новгородсіверського намісництва, згодом лмалоросійський╗ віцегубернатор і чл. Ген. Суду, учасник Новгородсіверського патріотичного гуртка.

Коросно (IVЦ2, Krosno), пов. м. в Польщі, в 15Ц17 вв. славився своєю торгівлі, 17000 меш. (1955). Колись княжий город на пограниччі Гал. князівства і Польщі, в 15Ц17 вв. славився своєю торгівлею (гол. з Угорщиною), пізніше занепав. К. і Коросненський пов. здавна зазнали польонізації за винятком кількох укр. островів і півд. частини (Лемківщина), що до 1946 р. належала до укр. нац. території і на 9400 осіб нараховувала 8700 українців (1939).

Коростень (IIIЦ9), стара назва Іскоростень, м.

Коростишів (IIIЦ10), м. на сх. Волині над р. Тетеревом, р. ц. Житомирської обл.; паперова і бавовняна фабрики; спиртовий та обозний зав. 16 000 меш. (1956). Вперше згадується в 13 в. За К. вели бої з большевиками влітку 1919 р. Січ. Стрільці, Запорожці і 1 корпус УГА, літом 1920 р. 6 Стрілецька дивізія Армії УНР.

Коростовець Володимир (1888Ц1953), укр. діяч на еміґрації, журналіст; за царських часів рос. дипломат, по приході большевиків у Берліні (чл. кураторії Укр. Наук. Ін-ту), згодом у Лондоні (ред. журн. лInvestigator╗ 1932Ц34, після війни чл. президії СУБ-у), монографія про мін. Вітте, лNoch ist Polen nicht verloren╗ (антиполь. наставлення) й ін.

Коростовець Іван (1862Ц1932), рос. дипломат укр. роду з Чернігівщини; перед першою світовою війною посол у Пекіні; за гетьманського уряду 1918 Ц уповноважений для переговорів з представниками Антанти в Ясах, призначений гол. проектованої спец. місії від гетьмана до Великобрітанії й ЗДА. Автор кількох праць про Китай і довоєнну дипломатію.

Коротич (IVЦ17), с. м. т. положене в 15 км на півд.-зах. від Харкова, в якому працює більшість меш.

Короткі прикметники

Коротченко ДемТян (*1894), сов. політ. діяч родом з Сумщини; в 1920-их рр. на партійній роботі в УССР, в 1930-их рр. Ц у Москві; 1938 гол. ради нар. комісарів УССР, 1939Ц47 секретар ЦК КП(б)У та організатор партизанського руху на Україні; 1947Ц54 гол. ради мін. УССР, з 1954 гол. президії Верховної Ради УССР і заступник гол. президії Верховної Ради СССР; чл. президії ЦК КПУ, з 1957 кандидат у чл. президії ЦК КПСС.

Короча (IIIЦ18), м. на Слобожанщині, над р. Корочею (притокою Дінця), р. ц. Білгородської обл. РСФСР; хар. пром-сть. За переписом 1926 українці в К. становили 40,6%.

Корпорації, студентські обТєднання

Корпус Січових Стрільців, див. Січові Стрільці.

Корсак Рафаїл (бл. 1600Ц40), церк. діяч білор. шляхетського роду, спочатку кальвініст, пізніше василіянин. вчився в Бравнсберґу, Празі і Римі; єп. галицький (1627Ц32) і турово-пинський (1632Ц37), з 1637 київ. уніятський митр., оборонець унії на поль. соймах. Перекладав твори М. Смотрицького на латинську мову; написав життєпис митр. Рутського. Помер у Римі. Листування К. з Римом видане А. Г. Великим у лЛистах Київ. Кат. Митр.╗ (1956).

Корсак Фльоріян (1749Ц1811), василіянин, з 1783 архимандрит жидичинський, з 1794 помічник єп. луцького, з 1805 єп. Острозький; оборонець прав укр.-кат. Церкви.

Корсак-Могила, невелике родовище залізної руди (магнетит і гематит; 45Ц65% заліза) на Приозівській височині на території с. Мануйлівки Ногайського р-ну Запор. обл.; розроблялося з кін. 19 в. до революції (1907 р. продукція 21000 т).

Корсун Олександер (1818Ц91), письм., видавець альманаха лСніп╗ (1841) і переробки 7 укр. казок Ц лУкраинские поверья╗, автор спогадів про М. Костомарова (1890).

Корсуновський Павло (1884Ц1949), гром. і церк. діяч, чл. Всеукр. Церк. ІІравос. Ради 1917Ц18, чл. Капелі О. Кошиця, з 1920-их рр. свящ. УАПЦ в ЗДА; дириґент місц. хорів; статті і спомини в укр.-амер. пресі.

Корсунський Данило, паломник 16 в., архимандрит з Корсуня б. Кобрина на Городенщині; 1590Ц94 подорожував до Царгороду, а пізніше описав свою подорож.

Корсунський Олександер (*1894), мікробіолог і бактеріолог, проф. с.-г. ін-тів у КамТянці Подільському (1930-33) і Білій Церкві (1934Ц41), на еміграції Ц УТГІ, д. чл. НТШ. Понад 20 наук. праць гол. з ділянки хвороб птахів (нова метода імунізації курей проти віспи, вивчення бактеріом пульорум у птахів) і риб. З 1949 в ЗДА.

Корсунь, староруська назва грец. м. Херсонесу в Криму; див. Херсонес-Тарійський.

Корсунь, (V-19). с. м. т. в центр. частині Донбасу. Єнакіївського р-ну Сталінської обл.

Корсунь Шевченківський (IVЦ12). до 1944 Корсунь, м.

Корунка Севастіян (Ж1668), церк. майстер, старшина малярського цеху у Львові (1662Ц66), виконував праці для Ставропігії і костьолів.

Корунка Семен (Сенько), один з перших друкарів і книгарів Львова, учень І. Федорова; мав друкарні у Львові й Константинові.

Корунки, родина львівських ремісників 17 в.: Іван (Ж1657), його син Іван (1594Ц1665), визначний чл. львівського братства, Олександер відомий у 1660Ц66; Севастіян (Ж1668) і Семен К. (див.).

Корф Микола (1834Ц83), барон, із зросійщених німців, земський діяч в Олександрійському пов. на Катеринославщині, педагог-практик; організатор земських шкіл, що були популярними на всю Росію, зокрема дешевої трирічної сіль. школи, автор ряду підручників для вчителів і учнів і безлічі ст. на пед. теми. В укр. школі К. не вимагав рівноправности укр. мови з рос., але вважав, що до вивчення останньої треба доходити через укр. мову, що на той час мало велике значення.

Корчак-Чепурківський Овксентій (1857Ц1947), відомий гігієніст та епідеміолог; після закінчення Харківського Ун-ту земський санітарний лікар, з 1899 санітарний лікар м. Києва, з 1903 приват-доц., згодом проф. Київ. Ун-ту, в якому очолював катедру гігієни, д. чл. УАН (з 1921), в 1928Ц34 рр. її неодмінний секретар. Численні праці з профілактики, гігієни, епідеміології (зокрема лМатериалы к изучению эпидемии дифтерии в Росии╗, 1898) та санітарної статистики, К.-Ч. розробив сучасну укр. номенклятуру хвороб (лНоменклятура хвороб╗, 1927).

Корчев (Карх, Кърчев), місц. слов. назва кол. Пантікапею у 7Ц12 вв.; належав до Тмутороканського князівства; нині м. Керч.

Корчик, р. на Волині, ліва притока Случі; довж. Ц 85 км, сточище Ц 1450 км².

Корчинський Михайло (1885Ц1937), адвокат, політ. і гром. діяч родом з Поділля; в 1908Ц17 рр. діяльний чл. укр. колонії в Петербурзі, гол. т. зв. Молодого ТУП-у і Укр. Громадського Клюбу; 1917 за Тимчасового Уряду заступник губерніяльного комісара Буковини; чл. Центр. Ради (від партії УСФ), 1919 держ. секретар в кабінеті Остапенка, гол. Укр. Нац. Ради в КамТянці Подільському; 1920 ініціятор і чл. Ради Респ. в Тарнові; з 1922 р. правний дорадник у Ревізійному Союзі Укр. Кооператив у Львові. Ст. й розвідки в кооп. і заг. укр. пресі.

Корчмарьов Климент (*1899), композитор родом з Катеринославщини, закінчив Одеську Консерваторію, з 1923 р. в Москві; опери, балети, кантати, оркестрові сюїти, скрипковий концерт, квартет, 2 зб. укр. нар. пісень для співу з фортепіяном її іп,

Корчувате, місцевість б. Києва, де був досліджений І. Самойловським (1940Ц41) великий могильник доби лполів поховань╗, що дав назву зарубинецько-корчуватівському типові таких поховань.

Корш Федір, укр. псевд. Хведір Корж (1843Ц1915), визначний рос. клясичний філолог

Коршак Кирило, археолог, співр. УАН, дослідник неоліту України, засланий 1937 р.; дальша доля невідома.

Коршиков Олександер (1889Ц1942), ботанік-альґолог, гіроф. Харківського Унту, праці про прісноводні водорості України; забитий німцями.

Корюківка (11Ц13), с. м. т., р. ц. Чернігівської обл.; кінцева станція зал. вітки від лінії Гомель-Бахмач; 6 500 меш. (1932 р.); фабрика техн. паперу, олійниця і лісопильний зав.

Коряк Володимир (*1889), сов. літературознавець і критик, активний у 1920-их рр. чл. лГарту╗ і ВУСПП, боротьбіст; в літ. дискусії 1925Ц27 рр. виступав проти Хвильового, автор вульгарно-марксистських, хаотично написаних праць і підручників, позбавлених наук. вартости: лОрг-ція жовтневої літератури╗ (1925), лБоротьба за Шевченка╗ (1925), лНарис іст. укр. літератури╗, І-ІІ (1925Ц29), лУкр. література╗ (1928) та ін. Засуджений 1937 р., як лнаціоналіст, троцкіст і ворог народу╗, був репресований, дальша доля невідома.

Кос Андрій (1864Ц1918), адвокат, гал. гром. діяч, організатор (разом з І. Курівцем) Калущини, в 1900Ц07 рр. посол до австр. парляменту, після окупації Галичини росіянами засланий на Сибір (1915Ц17).

Кос Михайло (1863Ц1930), лікар-окуліст, суспільний діяч у Перемишлі, д. чл. НТШ; автор наук. та популярних праць з медицини, описів-споминів з подорожей, співр. лДіла╗ та ін. гал. укр. часописів.

Кос Михайло (1904Цоб), син Михайла, інж.-механік з Галичини, з 1948 в Канаді й ЗДА; низка винаходів і патентів, м. ін. 2-тактового двигуна внутр. горіння лКос-мотор╗.

Кос-Анатольський Анатоль (*1909), композитор родом з Коломиї; викладач і доц. (з 1954) Львівської Консерваторії; опера лНазустріч сонцю╗, балети лХустка Довбуша╗ і лСойчине крило╗, концерт для арфи з оркестрою, пісні, хорові твори.

Коса, низька й вузька намивна смуга суші висунена в море, прилегла одним кінцем до берега, збудована з піску, гальки, дрібної черепашки; утворюється в результаті відкладання намулів морськими хвилями або течією вздовж берега. К. поширені на півн. берегах Чорного м., зокрема між гирлом Дністра і Каркінітською затокою та на Озівському м.

Косар, колпиця, лопатень (Platalea leucorodia L.), бродун, з родини ібісуватих, білий довж. бл. 80 см, вага 1,5 кг; на Україні гніздиться над водами з густими зарослями у пониззі Дунаю, Дністра. Дніпра, на ПриозовТї.

Косаренко-Косаревич Василь (*1891), публіцист родом з Галичини; в 1918Ц19 рр..на дипломатичній службі УНР, згодом на еміграції в Німеччині й (з 1957) в ЗДА; політ. вТязень нім. концтаборів. Праця: лМоск. сфінкс╗ нім. (1955) і укр. (1957) мовами.

Косарик (справжнє прізвище Коваленко) Дмитро (*1904), сов. письм., наук. співр. Ін-ту Літератури ім. Шевченка; зб. оп. лЧервона купіль╗ (1925), лМій азимут╗ (1931), лПартизанський колодязь╗. (1932); біографічні нариси в офіц. дусі лВойовниче життя Т. Шевченка╗ (1943). лЖиття і діяльність Т. Шевченка╗ (1955) й ін.

Косарів Борис (*1897), маляр-декоратор, викладач Харківського Художнього Ін-ту, оформлював вистави в харківських театрах, тепер у львівському театрі Юного Глядача.

Косач Михайло (1869Ц1903), літ. псевд. М. СОбачний, брат Лесі Українки, математик; оп. лРіздво під Хрестом Полудневим╗ й ін., друковані в лЗорі╗, переклади з рос. В. Короленка, М. Гоголя та ін.

Косач Олександра, див. Григоренко Грицько.

Косач Олена (по чоловікові Тесленко-Приходько. 1845Ц1928), літ. псевд. Ластівка, Зовиця, тітка Лесі Українки, гром. діячка і письм.; за гром. і рев. роботу заслана (1879) на 5 рр. до Сибіру; поему К. лКозачка╗ видала Олена Пчілка.

Косач Ольга, див. Пчілка Олена.

Косач Юрій (*1909), поет, белетрист і драматург

Косач-Борисова Ісидора (*1888), дочка Олени Пчілки, сестра Лесі Українки, вчений аґроном; працювала в 1920Ц30-их рр. у високих школах Києва; 1937Ц40 на засланні, тепер у ЗДА; спомини лКолодяжне╗ (лНаше Життя╗, 1952), важливі для біографії Лесі Українки, переклади тощо.

Косач-Квітка Лариса, див. Українка Леся.

Косач-Кривинюк Ольга (1877Ц1945), сестра Лесі Українки, лікар, гром. діячка, авторка спогадів про Л. Українку. Зб. лУкр. нар. взори з Київщини, Полтавщини і Катеринославщини╗, переклади з франц. Померла на еміграції в Німеччині.

Косевич Євген (1876Ц1914), адвокат, гал. гром. діяч, засновник і співр. місячника лМолода Україна╗ 1900Ц03, один з засновників Укр. Соц.-Дем. Партії.

Косенко Віктор (1896Ц1938), композитор, піяніст

Косенко Іларіон (1888Ц1950), інж., гром. діяч; за Директорії чл. Трудового Конґресу і начальник Київ. поштово-телеграфної округи, 1920 Ц в кабінеті В. Прокоповича мін. пошт і телеграфів; на еміграції в Парижі активний гром. діяч, в 1925Ц40 рр. адміністратор тижневика лТризуб╗.

Косинка Григорій (1899Ц1934), письм.

Косинський Володимир (1866Ц?), економіст родом з Чернігівщини, один з кращих знавців аграрних відносин в дорев. Росії, проф. Одеського Ун-ту, Київського Політехн. Ін-ту, КамТянецького Ун-ту, д. чл. УАН. Праці про розвиток поміщицьких і сел. госп-в, зем. ренту, кооперацію; з укр. Ц лУкр. кооперація╗ (1918Ц19). Чл. Центр. Ради (від Конституційно-Дем. Партії), за гетьманату товариш мін. праці і мін. праці.

Косинський Криштоф (Ж1593), шляхтич з Підляшшя, гетьман запор. козаків (1586). Маючи маєткові суперечки з кн. Острозькими, провадив з ними 1591Ц92 боротьбу, яка перетворилася на перше велике коз. повстання проти Польщі. 2 лютого (н. ст.) 1593 К. зазнав поразки під м-ком ПТяткою, але боротьба тривала ще на весні 1593. К. загинув у бою при облозі м. Черкас.

Коситець, див. Півники.

Косів (VЦ6), м. б. підніжжя Карпат

Косів Сильвестр, архиєп. і письм., див. Сильвестр Косів.

Косіор Володимир (1893Ц1937), брат Станислава, больш. діяч у Донбасі, активний діяч т. зв. лробітничої опозиції╗. 1937 розстріляний разом з ін. представниками цього руху.

Косіор Станислав (1889Ц1939), больш. діяч

Косма, перший (?) гал. єп., за часів Ярослава Осмомисла, згаданий у київ. літописі, під 1157 та 1165 рр:; свідченням про нього є привісні молібдобулі, відкопані на терені князкого Галича.

Косма і ДамТян, св., брати, лікарі-безсеребреники (популярна назва на Україні бесеребники), загинули мученицькою смертю за Діоклетіяна бл. 303 р. в Кілікії (Мала Азія); покровителі лікарів і аптекарів. К. і Д. дуже ціановані м. ін. на Україні, часто служили темою в іконографічному і мозаїчному мистецтві. Сх. Церква відзначає їх памТять 14 листопада н. ст. У день К. і Д. ворожать, яка буде зима, і вживають різних заходів проти морозу.

Космачов Григорій (*1911), графік, працює в Харкові; станкова графіка, кольорова автолітографія; лРудний двір. Макіївка╗ (1950), лВ горах╗ (1954).

Косоногов Йосиф (1866Ц1922), з донських козаків, фізик (учень М. Авенаріюса), викладач (з 1896) і проф. (з 1903) Київського Ун-ту. д. чл. УАН; праці з метеорології (К. керував у 1895Ц1915 рр. метеорологічною Придніпровською мережею), про діелектрики (1901), з оптики (1902 відкрив оптичний резонанс в ділянці видимих променів), про дифузію газів через пористі тіла тощо, підручники фізики для високих і сер. шкіл.

Косоноцький Володимир (1886Ц1942), гром. і церк. правос. діяч на Холмщині, в 1922Ц34 секретар укр. посольського клюбу в Варшаві; ред. Холмського Нар. Календаря й епархіяльних видань.

Коссак Василь (1886Ц1932), актор-співак (тенор), на сцені з 1903 р. в трупі М. Губчака, М. Садовського (1905), в театрі т-ва лБесіда╗ (1906Ц18), який очолював у 1915Ц18 рр.; 1918Ц22 мав власну трупу в Коломиї, згодом у театрах Станиславова і Стрия.

Коссак Григорій (1882Ц1931?) гром. і військ. діяч, полк. УГА, до 1914 нар. учитель і діяч т-ва лСіч. Стрільців╗. З серпня 1914 в леґіоні УСС спершу командир куреня, пізніше полку, в 1917Ц18 рр. Ц вишколу УСС; ЗЦ9 листопада гол. командир укр. військ у Львові, згодом З корпусу УГА і запілля УГА. З еміграції (Відень, Закарпаття) виїхав до УССР, де був викладачем у Школі Червоних Старшин у Харкові; 1931 заарештований і розстріляний большевиками.

Коссак Зенон (1907Ц39), чл. УВО і ОУН, в 1930Ц32 рр. бойовий референт УВО; вТязень поль. тюрем (1932Ц37); чл. Крайової Екзекутиви ОУН, активний при обороні Карп. України, згинув у боротьбі з угорцями.

Коссак Іван (1879Ц1927), брат Григорія, гром. і військ. діяч, учитель учительської семінарії; сотн. УСС, учасник карп. боїв 1914Ц15, окружний командир Жовкви 1919; 1925 виїхав до Харкова, де й помер.

Коссак Михайло, львівський міщанин, гром. діяч-народовець, з 1860 управитель друкарні Ставропігійського Ін-ту; видавець календаря лЛьвовянинъ╗ (1862 і 1863) і лШематизму провинціи чина св. Василія В. въ Галиціи╗ (1867).

Коссак Михайло (*1874), брат Василя. дириґент театру т-ва лБесіда╗ у Львові в 1896Ц1914 рр., в 1920-их рр. викладач Ін-ту Нар. Освіти в КамТянці Подільському; в 1930-их рр. репресований.

Коссак Юлій (1824Ц99), поль. маляр анімаліст і баталіст, укр. роду; на укр. теми: лЗустріч Б. Хмельницького з Тугай-Беєм╗, лКозаки в степу╗ (1884), лОранка╗ (1889), подільські та київські краєвиди.

Коссар Володимир (*1890), гром. діяч у Канаді, інж. аґроном (спеціяльність Ц екологія рослин); з 1927 в Канаді. К. посідає провідні пости в ряді центр. укр. установ у Канаді, м. ін. є одним з засновників Укр. Стрілецької Громади, 1937Ц54 гол., згодом почесний гол. Укр. Нац. ОбТєднання, довгий час заступник през. Комітету Українців Канади, гол. вид. спілки лНовий Шлях╗ й ін.

Костанді Киріяк (1852Ц1921), маляр-академіст з нахилом до реалізму, родом з Одещини; вихованець, а з 1907 р. д. чл. Петербурзької Академії Мистецтв. З 1885 викладач Одеської Рисувальної Школи, учасник виставок і з 1897 чл. Т-ва передвижників, з 1917 дир. Міськ. музею в Одесі. В 1890Ц1920-их рр. К. очолював Т-во півд.-рос. художників, що в 1922Ц29 рр. носило його імТя. Серед численних творів: лУ хворого товариша╗ (1884), лВ люди╗ (1885), лГуси╗ (1888), лРання весна╗ (1892), лСвітла хмаринка╗ (1906), лСиня хмаринка╗ (1908) та ін.

Костек Франц (1827Ц83), укр.-кат. свящ., проф. пастирського богословія у Львівському Ун-ті, 1870Ц71 Ц його ректор.

Костельник Гавриїл (1886Ц1948), свящ. родом з Бачки, письм. і публіцист

Костенко Валентин (*1895), композитор і муз критик. Хлопцем був чл. петербурзької придворної капелі, згодом закінчив Петербурзьку Консерваторію; з 1923 проф. Муз. Ін-ту в Харкові, муз. керівник харківського радіо і гол. АРКУ. Опери лКармелюк╗, лКарпати╗, лКочубеївна╗; симфонія л1917 рік╗, скрипковий концерт, б струнних квартетів, фортепіянові етюди, пісні. Праці: лПавло Сениця╗ (1922) лНар. пісня та музика укр.╗, лНім. експресіонізм і впливи його на укр. музику╗ (1924); підручник теорії музики.

Костенко Ліна (*1930), поетка родом з Київщини. У двох перших зб. інтимної лірики Ц лПроміння землі╗ (1957) і лВітрила╗ (1958) Ц виявився свіжий ліричний талант К. з нахилом до філософічної медитації, оригінальної образності й вишуканої ритміки. На сірому тлі поезії соцреалізму індивідуалізм і естетизм поезії К. стали відразу помітним явищем і накликали на авторку гострі напади офіц. сов. критики.

Костенко Сергій (1868Ц1900), маляр-реаліст, учень згодом викладач Київ. Рисувальної Школи; брав участь у розмалюванні Володимирського собору в Києві (лХрищення Володимира╗, лБлаженство раю╗ й ін.), лТайна вечеря╗ в церкві на Аскольдовій могилі, лХристос╗ й ін.; виставляв з передвижниками з 1889 на київ. виставках (лФавст і Маргарита╗, лДніпро╗, лАвтопортрет╗) і 1894 в Паризькому сальоні (лБіля звіринця╗); помер у Парижі.

Костецький Володимир (*1905), маляр-реаліст, родом з Чернігівщини; закінчив Київ. Художній Ін-т; в 1930-их рр. перейшов на позиції соц.-реалізму; тематичні малюнки, портрети; лДопит ворога╗ (1937), лПовернення╗ (1947) та ін.

Костецький Ігор (*1913), письм., режисер і театрознавець; друкується з 1941 р.; поєднює модерністичні виразові засоби (сюрреалізм, дадаїзм) з традиціоналізмом; новелі лОповідання про переможців╗ (1946), лТам, де початок чуда╗ (1948), пТєса лБлизнята ще зустрінуться╗, студія лСоветсская театральная политика и система Станиславского╗ (1956); перекладач В. Шекспіра. Ф. Новаліса, О. Вайлда, Т. С. Еліота, Е. Павнда й ін. К. є видавцем серії лНа горі╗; діяльний також як журналіст. На еміґрації в Німеччині.

Костецький Келестин (1843Ц1919), бук. церк. діяч, гр.-кат. парох, один з організаторів укр. міщанства та ініціятор т-ва лМироносиці╗ в Чернівцях.

Костецький Платон (1832Ц1908), публіцист і літератор, ред. лЗорі Галицької╗ (1855Ц56), в 1860-их рр. перейшов на поль. позиції, співр. різних поль. газ. і ред. УGazeta NarodowaФ (1869Ц1908); укр. мовою оп. з лемківського життя, зб. віршів.

Костирко Карло (*1888), маляр з Галичини; краєвиди, натюр-морти, нар. типи з Стрийщини.

Костирко Петро (*1900?), архітект, учень В. Кричевського і В. Альошина, з 1936 р. викладач Київ. Художнього Ін-ту, пізніше дир. Київ. Будівельного Ін-ту; проект реконструкції будинку Міськ. Ради в Києві, участь у проектуванні (разом з В. Кричевським) Будинку Письменників у Києві і музею на могилі Т. Шевченка й ін.

Костичев Павло (1845Ц95), визначний рос. ґрунтознавець; м. ін. досліджував ґрунти і рослинність та способи боротьби з посухою на укр. чорноземних степах.

Костів Василь, див. Верховинець Василь.

Костка-Напєрський (Kostka-Napierski) (справжнє прізвище невідоме) Олександер Лев (бл. 1620Ц51), правдоподібно, шляхтич з Мазовії, провідник сел. повстання на Підгаллі, в півд. Польщі. Підняв повстання на власну руку, хоч є деякі не досить певні відомості про стосунки його з Б. Хмельницьким. Повстання зазнало поразки, і К.-Н. був страчений.

Костогриз (Coccothraustes coccothraustes L.), співучий птах з родини юркуватих; вдвоє більший від горобця; поширений в садках і лісах.

Костомаров Микола (1817Ц85), історик, публіцист і письм.

Костриця, типчак (Festuca L.), довгорічні цінні кормові рослини з родини трав. На Україні росте бл. 13 видів, з них найпоширеніші: К. лучна, типчак луговий (F. pratensis Huds.), К. червона, типчак червоний (F. rubra L.), типчпна, типчак овечий (F. ovina s. str.) Ц всі поширені звич. на Поліссі і в Лісостепу; типчина борозниста, типчак борознистий (F. sulcata Hack.) Ц одна з основних трав степів України, високоякісна кормова рослина.

Костромська могила, б. Костромської станиці. Ярославського р-ну Краснодарського краю, одна з групи великих скитських могил (поч. 6 в. до Хр.), досліджена М. Веселовським (1897). Над похованням було колись деревТяне шатро, навколо нього 22 забитих коней, слуги, залізна зброя, особливо помітний круглий щит з золотою прикрасою у вигляді оленя в скоку.

Коструб (Кострубонько), персоніфікація зими. Великодня гагілка лК.╗ символізує похорон зими. Дівчата співають про хворобу К. і його смерть. (Текст гагілки у Я. Головацького: лНародные песни...╗, III. стор. 167).

Коструба Теофіл, чернече імТя Теодосій (1907Ц43), василіянин, історик у Львові; праці з іст. церкви княжої доби та з іст. Гал.-Волинської держави і Галичини, м. ін. лНариси з церк. історії України 10Ц13 ст. (1939, 2 вид. 1955), переклад на сучасну укр. мову Гал.-Волинського літопису (1936).

Костюк Григорій (*1899), педагог, проф. Київ. Пед. Ін-ту, дир. Укр. Н.-Д. Ін-ту Психології в Києві.

Костюк (псевд. Б. Подоляк) Григорій (*1902), літературознавець і критик, родом з Поділля, чл. літ. групи лПролітфронт╗, на еміграції гол. обТєднання письм. лСлово╗ (Нью-Йорк); ст. і рецензії в журн., критично-біографічний нарис лПанас Мирний╗ (1931), УThe Fall of PostyshevФ (1954) й ін. Тепер у ЗДА.

Костюк Петро (1905Ц39), гром.-політ. діяч, зокрема на відтинку молоді, чл. Гол. Секретаріяту УСРП, гол. секретар орг-ції молоді лКаменярі╗.; співред. ж. лКаменярі╗ і лГром. Голосу╗.

Костюк Юрій (*1910), драматург, мистецтвознавець і критик; пТєси з тетралогії Т. Шевченка лТарас Шевченко╗ (1939), лСлово правди╗ (1955) та ін. в сов. дусі; оп., статті про сов. драматургію й ін.

Костюрин Віктор (1853Ц1919), революціонер з дворянського роду на Херсонщині, належав до гуртків в Одесі, Києві (т. зв. комуна бунтарів), Єлисаветграді й ін. Суджений кілька разів, каторгу відбував у Карі, пізніше жив і помер у Сибіру.

Косюра Микола (1869Ц1942), лісівник, проф. Укр. Госп. Академії в Подєбрадах; праці з лісівництва.

Косяченко Григорій (1903Ц32), поет, родом з Прилуччини, Почав друкуватися 1924 р.; зб. поезій лВіхоли╗ (1927), лЗалізна кров╗ (1927), лСхід сонця╗ (1928), лШторм╗ (1929), лПолустанок╗ (1930); лДорога╗ (1931), лВибрані поезії╗ (1931), лБорня і дні╗ (1932). 1932 репресований.

Кот (Kot) Станислав (*1885), визначний поль. історик культури, проф. Краківського Ун-ту, політик і дипломат, д. чл. НТШ; з 1947 р. на еміграції. Праці К. з ділянки іст. культури й реформації (УZ dziejow kultury humanizmu w PolsceФ, 1920, УHistoria wychowaniaФ, 1924, УSocinianizm in PolandФ, 1957 Й ін.) містять багато матеріялу до історії укр.-білор. земель. До іст. козаччини відноситься праця УJerzy NiemiryczФ (1960).

Котарбінський Вільгельм (1849Ц1921), поль. маляр укр. роду, академіст з нахилом до символізму; розмальовував собор св. Володимира в Києві, пляфон у домі Терещенка; лОргія╗, лТемна зірка╗, лЮда╗, лНа могилі╗, ілюстрації до св. Письма й ін.

Котек Ніна (*1904), малярка, закінчила Київ. Художній Ін-т, учениця В. Кричевського; працює в Харкові; краєвиди, натюр-морти, прикладне мистецтво.

Котельва (IIIЦ15), с. над р. Котельвою, поблизу її впадіння до р. Ворскли, р. ц. Полтавської обл.; до поч. 1930-их рр. Ц одно з найбільших сіл України (бл. 20000 меш.) з різноманітною кустарною пром-стю (гол. ткацтво).

Котельня, Котельнича, Котельнич, Стара К., с. Андрушівського р-ну Житомирської обл.; староруський город в Київському князівстві, вперше згаданий під 1143 р.; в 16 в. укріплений замок, від якого залишилися руїни; до 1930-их рр. м-ко.

Котермак Юрій, справжнє прізвище Дрогобича (Дрогобицького) Юрія.

Котецький Кость (1882Ц1936), хемік-нафтовик і промисловець у Галичині; хем. досліди нафтових продуктів.

Котівка (IVЦ15), с. над. р. Орель, р. ц. Дніпропетровської области.

Котко Дмитро (*1892), диригент, 1920 р. організував хор з інтернованих вояків УНР і в 1920-30-их рр. з успіхом концертував на Зах. Укр. Землях, у Польщі й Німеччині.

Котко Кость, див. Любченко Микола.

Котляревська Марія (С1902), ґравер, родом з Харкова; гол. дереворити і лінорити на теми з нар. побуту; лУ крамниці╗, лМузики╗; ілюстрації.

Котляревський Іван (1769Ц1838). визначний поет і драматург, що поклав початки нової укр. літератури

Котляревський Олександер (1837Ц81), славіст і етнограф, проф. Дорпатського, пізніше Київського Ун-ту (з 1875); один з засновників і гол. Іст. Т-ва Нестора Літописця. Гол. праця: лО погребальных обычаях языческих славян╗ (1868). Критичний огляд укр. літератури під псевд. Скубент Чуприна.

Котмаєр (Kottmeier) Елізабет (У1902). нім. письм. та перекладачка. зокрема з укр. мови. Співр. неперіодичного ж. лУкраїна і Світ╗ й ін. вид. Поезії К. перекладали укр. мовою М. Орест, Я. Славутич та ін. Переклади К. з укр. поезії: Wassyl Barka УTrojanden-RomanФ (1956), антологія УWeinstock der WiedergeburtФ (1957) та ін.

Котов Михайло (*1896), ботанік (геоботанік, фльорист, систематик), завідуючий відділом систематики рослин Ін-ту Ботаніки АН УРСР, учасник бл. 40 наук. експедицій, описав низку нових рослин, перев. на Україні, співред. лФлора УРСР╗, бл. 160 наук. праць.

Котович Анатоль (*1890), церк. правос. діяч на Волині та на еміґрації, ред. правос. рел. видань, педагог, публіцист; оп., статті з іст. церкви; тепер у ЗДА.

Котович Павло (1900Ц60), журналіст, родом з Одещини; празький кореспондент лДіла╗ (1930Ц38), ред. газ. лНаше Життя╗ в Авґсбурзі (1945Ц 47).

Котович Петро (1873Ц1955), василіянин, церк. діяч і письм. у Галичині, на Закарпатті (1920Ц32) і в Канаді; залишив бл. 50 рел.-аскетичних праць, перекладних і оригінальних, календарі, молитовники.

Котовське (VIЦ10), до 1935 Бірзула, м. в півд.-сх. частині Подільської височини, р. ц. Одеської обл.; зал. вузол, харч. пром-сть (млини, виноробний зав. тощо), мебльова фабрика; 24500 меш. (1956). Взимку і на весні та літом 1919 бої армії УНР з большевиками, 2 вересня укр. частини під проводом ген. П. Єрошевича і О. Удовиченка розгромили большевиків і взяли 3000 полонених; в р-ні К. оперували укр. повстанці отамана Заболотного і больш. партизани Котовського.

Котовський Григорій (1881Ц1925), больш. діяч і партизанський командир, родом з Басарабії, спочатку анархіст. 1919 воював на півд. України проти армії УНР та Денікіна, літом 1920 на чолі червоної кінноти дійшов до Львова; згодом воював проти укр. повстанців, у вересні 1920 зазнав поразки від Чорних Запорожців під Галузинцями, восени 1921 ліквідував частини Другого Зимового Походу під Базаром. К. був одним з організаторів Молд. Автономної ССР.

Котян, половецький хан, зять Мстислава Гал. і його союзник; після розгрому половців монголами (1222) відійшов від Дніпра і прохав допомоги в укр. князів; 1223 разом з ними зазнав поразки над Калкою; 1238 остаточно розгромлений Батиєм в астраханських степах, оселився з рештками половців на Угорщині під владою угор. короля.

Коуї, ковуї, тюркське племТя, згадуються в літописі з 12 в. як військ. осадники Київщини, Чернігівщини та Переяславщини.

Кох (Koch) Ганс (1894Ц1959), нім. історик, прот. теолог, суспільно-політ. діяч

Кох Еріх (*1896), нім. нац.-соц. політик; з 1928 ґавляйтер Сх. Пруссії, в 1941Ц44 рр. райхскомісар України; ворог словТян, зокрема українців, уславився брутальним режимом над укр. населенням. 1949 заарештований у Зах. Німеччині й 1959 засуджений поль. судом на кару смерти. Докладніше див. Райхскомісаріят Украіне.

Кохан Володимир (*1898), кооп. і гром.-політ. діяч у Галичині, зокрема на Сокальщині; в 1928Ц30 рр. посол до поль. сойму від УНДО, згодом діяч Фронту Нац. Єдности; чл. дирекції лЦентробанку╗ 1940Ц44, з 1948 р. екзекутивний дир. Комітету Українців Канади у Вінніпегу.

Коханенко Євген (*1891), справжнє прізвище Кохан, драматичний актор і режисер, родом з Галичини; на сцені з 1913 в театрі т-ва лБесіда╗ у Львові, згодом у Держ. Драматичному Театрі в Києві (1918Ц19), з 1923 в театрі ім. І. Франка. Гол. постави: лЛісова пісня╗ (Л. Українки), лМірандоліна╗ (К. Ґольдоні), лКняжна Вікторія╗ (Я. Мамонтова).

Коханович Григорій Онуфрій (11814), єп. луцький (з 1807 р.), 1809Ц14 митр. уніятської церкви в Рос. Імперії, не затверджений Римом з формальних причин, гол. через скасування царським урядом титулу митр. київ.

Кохановський Пантелеймон, хроніст, ієромонах, економ печерської Лаври; зладив 1681Ц82 хроніку п. н. лОбширный синопсис руский╗.

Кохітник, див. Бердулян.

Кохно Микита (*1895), церк. діяч, протоієрей УАП Церкви з 1922 р., свящ. на Черкащині і в Харкові; заарештований 1936 р.

Коховський Василь, гал. письм. 1860Ц80-их рр., сатиричні оп., м. ін. лПан Комарчук╗ (також н. н. лПан Народолюбець╗), ст. з етнографії; перев. друкувався в лОснові╗ й лПравді╗.

Коховський (Kochowski) Веспазіян Гієронім (бл. 1633Ц99), поль. поет і хроніст, учасник протикозацьких воєн і віденського походу 1683. Хроніка К. лAnnalium Poloniae Climaeter╗. ІЦПІ (1683Ц93) і IV (1853) містить багато матеріялу з історії України другої пол. 17 в. і була одним з джерел літопису Г. ГрабТянки.

Коцак Арсеній (1734Ц1800), гр.-кат. свящ. на Закарпатті, викладав філософію в монастирських школах; автор лГраматики руської╗, тогочасної книжної мови з нар. домішками.

Коцевалов Андрій (1892Ц1960), проф. клясичної філології Харківського Ун-ту і УВУ, дослідник гроц. іст. граматики та визначний знавець і дослідник мови грец. написів античного ПричорноморТя. автор багатьох праць з грец. епіграфіки, д. чл. НТШ і УВАН. Гол. праця лSyntaxis inscriptionum antiquarum Ponti Euxini╗, 1935; помер на еміґрації в ЗДА.

Коциловський Йосафат, Йосип (1876Ц1947), укр. кат. перемиський єп.

Коциловський Януарій (1879Ц1937), василіянин, брат єп. Йосафата, місіонер і церк. діяч у Бразілії й Арґентіні. Піонер орг-ції укр, церк. життя в Арґентіні.

Коціпинський (Kocipinski) Антін (1816Ц66), поль. композитор, муз. етнограф і видавець у КамТянці Подільському і в Києві; лПервая сотня дум і пісень рускаго народа на іден голос з фортепіяном іздаваемих╗ (1862), лПісні, думки і шумки рускаго народа на Подолі, Україні і в Малоросії╗ (1862).

Коцка Андрій (*1911), маляр родом із Закарпаття; жанрові картини, пейзажі з нахилом до експресіонізму.

Коцко Адам (1882Ц1910), студентський діяч, борець за укр. ун-т у Львові, чл. КУМ, згинув від поль. руки 1.7.1910 під час сутички в ун-ті; його смерть мала великий вплив на наступні студентські покоління.

Коцовський (псевд. Корженко) Володимир (1860Ц1921), дир. учительської семінарії в Сокалі й літературознавець, співр. лЗорі╗ і лДіла╗, д. чл. НТШ; лЖиття і значення М. Шашкевича╗, лІст.-літ. замітки до Слова о полку Ігореві╗ та ін.; писав поезії.

Коцюба Гордій (*1892), письм., перше оп. лДва світи╗ в одеському альманасі лЧервоний вінок╗ (1919), романи в офіц. сов. дусі лРодючість╗ (1934), лНові береги╗ (1934Ц35, 2 вид. 1959), лПеред грозою╗ (1937). Засланий за лєжовщини╗, реабілітований після 1956 р.

Коцюба Михайло (1855Ц1932), осв. діяч і педагог, організатор с.-г. фахової освіти; почесний чл. т-ка лПросвіта╗ у Львові й довголітній керівник його с.-г. діяльности, засновник і дир. дівочої семінарії Укр. Пед. Т-ва у Львові, діяч і деякий час гол. т-ва лСіль. Господар╗; ст. на госп. теми в лЕкономісті╗ (1904Ц14).

Коцюбинська Наталія (1890Ц1939). мистецтвознавець і етнограф; лКомпозиція пелікана, що своєю кровТю напоює своїх дітей, в укр. мистецтві╗ та ін.; заарештована 1937 р., померла на засланні.

Коцюбинський Михайло (1864Ц1913), один з найвизначніших укр. письм.

Коцюбинський Юрій (1897Ц1936), син Михайла, больш. політ. діяч

Коцюбинського ім., кол. Берковець (ІІІЦ11). с.м.т., Києво-Святошинського р-ну Київської обл., на півн.-зах. від Києва; деревообробна пром-сть.

Кочевський Віктор (*1923), поет; зб. поезій лГосподарі весни╗ (1951), лЗемляки╗ (1957), лДружне колосіння╗ (1959), вірші для дітей лЗелений світ╗ (1855) у сучасному сов. дусі.

Кочерга Іван (1881Ц1952), визначний драматург

Кочеток (IVЦ17), с. м. т. Чугуївського р-ну Харківської обл. над р. Дінцем.

Кочіш Євген (*1910), бачванський укр. письм.; оп. з життя бачванського селянства, пТєса лВона невіновата╗ (1953).

Кочубеї, укр. старшинський рід

Кочубеївна Мотря (*бл. 1688), дочка ген. судді Василя Кочубея, хрищениця Мазепи, який хотів одружитися з нею (1704), але батьки її не дали на це згоди. Дальша доля Мотрі невідома; є вістка, цю вона скінчила своє життя в монастирі. Збереглися цікаві, поетично написані листи Мазепи до неї. Цей роман став сюжетом для укр. (трилогія Б. Лепкого лМазепа╗) і рос. (поема О. Пушкіна лПолтава╗) письменників, композиторів (опера П. Чайковського лМазепа╗), малярів (лМотрона Кочубей╗ І. Рєпіна).

Кочубей Василь (бл. 1640Ц1708), держ. діяч мазепинської доби

Кочубинський Олександер (1845Ц1907), рос. славіст

Кочура (псевд. Одинокий) Михайло (1851Ц?), поет родом з Полтавщини; перші поезії друкував в альманахах; окремо видав 3-томову зб. лНародні сльози╗ (1906) і лВідгуки наболілого серця╗ (1914). Деякі поезії К. (лСправжнє кохання╗) стали нар. піснями.

Кошари (IVЦ21), с. в сх. Донеччині, р. ц. Ростовської обл. РСФСР; в р-ні К. в 1926 р. українці становили 88,4% населення.

Кошевський Кость (*1897), драматичний актор і режисер; у 1917Ц19 рр. в лМолодому Театрі╗, з 1920 в театрі ім. І. Франка. Ставив лКоммольці╗ (1929) і лНевідомі солдати╗ (1931) Л. Первомайського, лШельменко-денщик╗ (1931) Г. Квітки-ОсновТяненка, лПлатон Кречет╗ і лПравда╗ (1934) О. Корнійчука, лОстанні╗ (1937) М. Горького, лРусские люди╗ (1942, в Москві) К. Сімонова й ін. Автор пТєс (лКооператори╗, лБудні╗ й ін.) і спогадів.

Кошелівець Іван (*1907), літературознавець і критик, з 1955 ред. лУкр. літ. газети╗, з 1961 журн. лСучасність╗ (Мюнхен); літ.-критичні ст.; лНариси з теорії літератури╗, І (1954); переклади з франц. й нім.

Кошельник Юрій (*1902), псевд. А. Юриняк, письм. і публіцист; пТєса лНа далеких шляхах╗, зб. літ.-критичних нарисів лЛіт. твір і його автор╗. Тепер в ЗДА.

Кошилівці, с. Товстенського р-ну Тернопільської обл., поблизу якого є залишки поселення пізнього етапу трипільської культури з поліхромною керамікою і поселення з тілопальним могильником ранньої княжої доби (Р Кайндль 1906, К. Гадачек 1908Ц1912, Л. Козловський і Ґ. Чайльд 1923).

Кошиці (словацька назва Kosice, угор. Kassa), м. в Чехо-Словаччині, гол. м. сх. Словаччини; 1956 р. Ц 78000 меш., в тому ч. бл. 1000 українців і пословачених гр.-католиків; в 1850-их рр. Закарпаття короткий час. належало до кошицької адміністративної округи, в 1920Ц39 рр. тут містився чехо-слов. верховний суд з територіяльними компетенціями на Закарпаття, з 1950 р. осідок правос. ген. вікаріяту.

Кошиць Олександер (1875Ц1944), визначний диригент, композитор і етнограф

Кошиць Тетяна (*1892), нар. Георгієвська, дружина Олександра К., гром.-культ. діячка, з 1926 в ЗДА, з 1945 в Канаді, з 1948 управителька архіву, бібліотеки й музею в Осередку укр. культури й освіти у Вінніпеґу, поширює укр. нар. мистецтво, зокрема нар. пісні.

Кошиць-Квітницький Григорій, автор популярної свого часу лОды, сочиненной на малороссийском наречии по случаю временного ополчення╗, написаної з нагоди лополчсния╗ проти Наполеона. Відомостей про життя К.-К. немає. Ода вперше опублікована в журн. лВестник Европы╗ (1907), пізніше в лУкр. пропілеях╗ І. Айзенштока (1928).

Кошівка, бескетбол

Кошмідер (Koschmider) Ервін (*1895), цім. славіст, структураліст, проф. ун-ту в Вільні, потім Мюнхені, д. чл. НТШ. Праці з теорії мови, староцерк.-слов. мови, слов. акцентології, історії поль мови. Зокрема важливі праці К. з теорії й історії дієслівного виду і з іст. церк. співу у сх. словТян.

Кошовий Василь (бл. 1870 Ц бл. 1914), зем. статистик у Полтаві, згодом у Житомирі і Києві; до 1905 діяч Полтавської Вільної Громади РУП, пізніше чл. Укр. Дем. Партії; розвідка лНаціонально-територіяльні межі України╗ (ЛНВ, 1907).

Кошовий Степан (*1921), маляр-реаліст, працює в Києві; перев. картини з колгоспного життя; лОранка╗ (1950), лКолгоспні лани╗ (1957) й ін.

Кошовий отаман, виборний гол. Запоріжжя

Коштелянчук Леонид (*1914), маляр-реаліст, працює в Києві; портрети, жанрові картини з колгоспного життя; лНа зборах╗ (1954) й ін.

Коялович Михайло (1828Ц91), рос. історик, проф. Петербурзької Духовної Академії. Праці К. присвячені гол. історії укр.-білор. церкви, написані тенденційно з рос. урядового і церк. погляду. лЛитовская церковная унія╗ (2 тт., 1859Ц62), лЛекции по истории Западной России╗ (1864), лИстория воссоединения западно-русских униатов старых времен╗ (1873), лИстория русского самосознания по историческим памятникам и научным сочинениям╗ (1884), лДокументы, объясняющие историю Западно-русского края и его отношения к Восточной России и к Польше╗ (1865), лДневник Люблинского сейма 1569 г.╗ (1869).

КП(б)У (КПУ), див. Комуністична Партія України.

КПЗУ, див. Комуністична Партія Західньої України.

Краби (голл. Krab), короткохвості раки (Brachyura); в Чорному і Озівському м. відомо бл. 15 видів. Багато К. мають пром. значення: споживаються в консервованому вигляді.

Кравс Антін (1871Ц1945), нім. роду, з Буковини, ген.-чотар УГА

Кравців Богдан (*1904), поет, журналіст

Кравців Петро (1856Ц1929), лікар і педагог, проф. Харківського Муз. Ін-ту, популяризатор знання з ділянки фізіології, гігієни й біології.

Кравченко Василь (1862Ц1945), етнограф і письм., дир. Житомирського Музею, дослідник Волині; зб. етногр. матеріялів з Волині та етногр. розвідки; зб. оп. лБуденне життя╗ (1902).

Кравченко Віктор (*1905), укр. роду комуніст, був керівником ряду метал. підприємств на Україні й на Уралі. 1943 висланий до ЗДА як чл. Сов. Заготівельної Комісії, 1944 зрікся сов. громадянства й видав антисов. книжку лЯ вибрав свободу╗, в якій став на єдинонеділимську антиукр. позицію.

Кравченко Євген (*1907), письм.; оп. лМої сучасники╗ (1954), пТєси лКомсомольська лінія╗ (1951), лКоли зацвітуть черешні╗ (1953), лПастушка Таня╗ (1956) й ін. в сучасному сов. дусі.

Кравченко Іван, коз. сотн. (1650), полк. білоцерківський (1658), бився з росіянами під Києвом 1658.

Кравченко Іван (*1898?), історик, наук. співр. ВУАН і Київ. Іст. Архіву; праці з екон. історії України 18Ц19 вв. і з історії поль. повстання 1831 р. на Україні.

Кравченко Михайло (1858Ц1917), кобзар-сліпець родом з Полтавщини, учень С. Яшна і Ф. Холодного; виконував також думи і пісні власного укладу (лПро Сорочинські події 1905 року╗, лЧорна неділя в Сорочинцях╗); з його голосу списували кобзарські думи П. Мартинович і Ф. Колесса.

Кравченко Олекса (1881Ц1940), маляр і графік; студіював у Москві, брав участь у виставках лпередвижників╗; численні ілюстраційні дереворити до творів М. Гоголя, В. Короленка, Ч. Дікенса, А. Франса, Дж. Байрона, В. Гюґо, Й. Ґете й ін., серії офортів, подорожніх пейзажів (Нью-Йорк, Італія, Індія, Париж, Дніпрогес), гравюри на рев. теми (лПаризька комуна╗), побутові теми (лЖиття жінки╗, лСтрадіваріюс у своїй майстерні╗), портрети, екслібриси й ін.

Кравченко Сергій (*1914), маляр і графік, працює в Києві гол. в галузі книжкової графіки.

Кравченко Теодор (*1906), письм., друкується з 1926 р. Оп., повісті лБарикади в селі╗ (1931), лХліб╗ (1933) та ін., крім того, проза рос. мовою.

Кравченко Уляна, справжнє прізвище Шнайдер Юлія (1860Ц1947), поетка, за фахом учителька, родом з Дрогобиччини, друкуватися почала з 1883 р. На творчість К. великий вплив мав І. Франко, значне місце в її ліриці посідають мотиви жін. долі. Зб. поезій УPrimaveraФ (1885). На новий шлях╗ (1891). лВ житті є щось╗ (1929); зб. поезій для дітей і юнацтва лПроліски╗ (1921), лВ дорогу╗ (1921), лЛебедина пісня╗ (1924), лШелести нам, барвіночку╗ (1932); прозові нариси лСпогади учительки╗ (1935). За сов. часу вийшли лВибрані поезії╗ (1941), лВибране╗ (1956) і лВибрані твори╗ (1958).

Кравченко-Крюковський Іван (1820Ц85), кобзар, виконавець великої кількости дум та іст. пісень.

Кравчук Михайло (*1890), укр. кат. свящ. з Галичини; згармонізував віршем за євангелієм життя Ісуса Христа (1930Ц34), віршований переклад лГолосіння пророка Єремії╗ з грец. тексту (1938). Тепер у ЗДА.

Кравчук Михайло (*1892), математик, проф. Київ. Ун-ту, С.-Г. Ін-ту й Політехн. Ін-ту, д. чл. УАН, д. чл. НТШ; понад 80 праць, перев. з ділянки матем. статистики, диференціяльних рівнянь, теорії множин і теорії функцій та вищої альґебри; лІнтерполяція та деякі питання з теорії функцій дійсного змінного╗ (1925), лПро спосіб найменших квадратів та про спосіб моментів у теорії наближеної інтеграції диференціяльних рівнянь╗ (1927), лПро задачу моментів╗ (1933) та ін., друковані у вид. АН УРСР. Засланий 1937 р., по війні відновлений в УАН.

Краєвиди України, див. ЕУ І, стор. 62Ц82; основні К. У.: гірський (див. Кавказькі гори, Карпати, Кримські гори), ерозійно-яровий, льодовиковий і прибережний.

Краєзнавство, сукупність інформацій про якусь країну

Край, адміністративно-територіяльна одиниця в РСФСР, яка відрізняється від области тим, що в його склад, крім р-нів, входять ще автономні обл. й нац. округи, організовані за нац.-територіяльною ознакою. В РСФСР є 6 К., з яких два, Краснодарський і Ставропільський (на Півн. Кавказі), лежать на укр. етногр. території, а в трьох Ц Алтайському у Сибіру, Хабаровському і Приморському (в складі якого немає автономних обл. чи нац. округ) на Далекому Сх. укр. населення, становить поважний відсоток.

Крайківський Юрій (1876Ц1927), гром. діяч, піонер укр. орг. життя в ЗДА, куди приїхав 1896 з Галичини; співзасновник Укр. Роб. Союзу і його кількаразовий голова.

Крайнев Данило (1872Ц1940), маляр-реаліст, учень К. Костанді; проф. Мист. школи в Одесі; портрети, пейзажі, натюр-морти, великі тематичні полотна.

Крайова Спілка для господарства й торгівлі, див. Центросоюз.

Крайова Спілка для господарства й для тих видів шкільництва, якими відали Крайові сойми в австр. провінціях

Крайовий Комітет для охорони революції, створений 7.11.1917 Укр. Центр. Радою

Крайовий Молочарський Союз лМаслосоюз╗, див. Маслосоюз.

Крайовий сойм, однопалатний законодавчий орган автономного краю в Австрії

Крайовий Союз Господарсько-торговельних Спілок, див. Центросоюз.

Крайовий Союз Кредитовий, див. Центробанк.

Крайовий Союз Ревізійний (КСР), див. Ревізійний Союз Укр. Кооператив.

Крайовий Шкільний Союз, установа, заснована у Львові 1910 р. із представників політ. партій і центр. укр. т-в, яка мала керувати укр. приватним шкільництвом у Галичині; в своїй праці К.Ш.С. звернув гол. увагу на сер. школи. Гол. М. Грушевський, згодом І. Кивелюк, дир. Л. Сальо. К.Ш.С. перестав діяти з поч. першої світової війни, остаточно ліквідувався 1920. Діяльність К. Ш. С. часто стикалася з працею Укр. Пед. Т-ва (див. Рідна Школа).

Кракалія Кость (*1884), бук. політ. діяч, журналіст; до 1922 провідний діяч соц-дем. партії Буковини, в 1922Ц30 рр. очолював укр. секцію рум. цараністичної партії, згодом коляборував з різними ін. рум. партіями, посол до рум. парляменту в 1920Ц22 і 1928Ц31 рр., ред. тижневика лХліборобська Правда╗ (1924Ц38), перекладач укр. творір на нім. мову.

Краків (Krakow), одно з найбільших і найстаріших м. Польщі

лКраківські Вісті╗, щоденник

Краковець (IVЦ4), с. м. т. Яворівського р-ну Львівської обл., над р. Шкло, побіч нинішнього кордону УССР з Польщею.

Кралицький Анатоль (1834Ц94), гр.-кат. свящ.-василіянин, ігумен мукачівського монастиря, письм.; опублікував ряд давніх памТяток до іст. Закарпаття, збирав етногр. матеріяли для Драгоманова, містив ст. й іст. розвідки та біографії в закарп. і гал. пресі; оп., помітна романтична повість лКнязь Лаборець╗ (1863).

Краль (Kral) їжі (*1893), чес. географ, проф. ун-тів у Братіславі й Празі, д. чл. НТШ; праці з антропогеографії і географії, бібліографії Закарпаття тощо.

Крамаренко Андрій (*1902), драматичний актор; на сцені в Харківському Червонозаводському Драматичному Театрі (1927Ц33), з 1933 в Одеському Укр. Драматичному Театрі; виступає в побутовому, клясичному і сов. репертуарі.

Крамаренко Євген (1881Ц1957), хірург родом з Умані; працював у Києві, Одесі, Кіровограді, Ялті, Дніпропетровському, Кисловодську й ін.; залишив 160 наук. праць та низку хірургічних метод.

Крамаренко Іван (1801Ц83), етнограф; збирав укр. нар. пісні. лИсторическо-статистическое описание переяславских церквей╗.

Крамаренко Лев, (1888Ц1937?), маляр-монументаліст з Умані; 1920Ц32 проф. Київ. Художнього Ін-ту, чл. ОСМУ; фрески в Дитячому м-ку їм. В. Леніна, лРобітниця╗, лЗбір чаю╗, лКомуна╗; засланий у 1930-их рр.

Крамаренко Леонид (*1885), проф. с.-г. механіки Київ. Політехн. Ін-ту, чл.-кор. АН УРСР; праці з ділянки будівництва с.-г. машин.

Краматорське (VЦ18), м.

Крамський Іван (1837Ц87), маляр-реаліст родом з укр. міщан з Острогорську (півн. Слобожанщина), студіював у Петербурзькій Академії Мистецтв (1857Ц63), згодом жив у Петербурзі; засновник та ідеолог лпередвижників╗. Твори: портрети (м. ін. Т. Шевченка, 1871), лТравнева ніч╗, лХристос у пустині╗ й ін.

Красилів (IVЦ7), с. м. т. на сх. Поділлі над гор. Случчю, р. ц. Хмельницької обл.; цукровий зав.

Красицький Фотій (1873Ц1944), маляр-реаліст імпресіоністичного нахилу; учився в Київській Рисувальній Школі (з 1888), згодом в Одеській мист. школі (1892) і у Вищій художній школі при Петербурзькій Академії Мистецтв; з 1927 проф. Київського Художнього Ін-ту. Низка сюжетних картин на укр. теми з дбайливим відтворенням етногр. подробиць: лГість із Запоріжжя╗, лДід╗, лПасіка╗, лБіля криниці╗, лЗа обідом╗, лКозацьке село╗ й ін.; портрети М. Старицького, М. Садовського, Лесі Українки Т. Шевченка, М. Грушевського та ін. Автор підручників малювання й рисування.

Красіцький (Krasicki) Іґнаци (1735Ц1801), єп. Вармії, згодом архиеп. Ґнезна, поль. письм.-сатирик і байкар; його лBajki╗ (1779) мали вплив на укр. байкарів, іст. поема лWojna Chocimska╗ (1780) згадує про участь козаків Сагайдачного.

Красіцький Олександер (1870Ц1946), підполк. УГА, майор австр. жандармерії, організатор і комендант Польової Жандармерії УГА, згодом усієї Держ. Жандармерії ЗОУНР.

Красковський Іван 1880Ц?), укр. політ. діяч білор. роду з Півн. Підляшшя, історик; під час першої світової війни уповноважений Союзу Міст у Галичині; 1917 губ. комісар Тернопільщини; в грудні 1917 Ц товариш ген. секретаря внутр. справ; за гетьманату чл. ради мін-ва закордонних справ, товариш мін. в уряді УНР і посол у Грузії. У пол. 1920-их рр. повернувся на Білорусь і був доц. Білоруського Дсрж. Ун-ту в Мєнську; в 1930-их рр. заарештований, дальша доля невідома.

Красна (Полонина Красна), гірська група в Полонинському Бескиді між р. Тереблею й Тересвою, вис. до 1568 м (верх Ружа), з якою на півд. зах. повТязана група Менчів (1 487); широкий лагідний хребет, вкритий полонинами, стрімкі узбіччя буковими й (на півн. сх.) шпильковими лісами.

Красна, лівобічна притока Бугу на Підляшші.

Красна, ліва притока Донця: довж. Ц 130 км, сточище Ц 2 720 км²; перетинає Сер. височину і Донецьку низовину.

Красна Яруга (IIIЦ16), с. на Слобожанщині, р ц. Білгородської обл. РСФСР; цукроварня. В р-ні українці становили за переписом з 1926 р. 88,2%.

Красне (IVЦ5), с. м. т. Бузького р-ну Львівської обл.; зал. вузол, цукровий зав.; під час укр.-поль. війни 1918Ц19 авіобаза Укр. Гал. Армії; 28. 6. 1919 тут заломився наступ УГА (т. зв. Чортківська офензива).

Красне (VЦ9), гі. Тиврівського р-ну Вінницької обл. на сх. Поділлі, кол. м-ко; тут 1651 в бою з поляками загинув брацлавський полк. Данило Нечай; укріплений замок з 15 в., 1765 зруйнований гайдамаками.

Красний Іван (*1917), маляр і графік, працює в Києві; акварелі лРанок╗, лМолдавська осінь╗, лСтарий Київ╗ й ін.

Красний Пінхас (1881Ц1939), жид. гром. діяч на Україні родом з Київщини, чл. управи жид. нар. партії (Фолькспартай), організатор жид. шкіл на Україні, мін. жид. справ за Директорії. Розстріляний большевиками.

Красний Брід, с. на Пряшівщині над гор. Ляборцем із стародавнім василіянським монастирем з 16 в. В 1614 спроба завести унію (заходи графа Юрія Друґета і перемиського єп. Атанасія Крупецького) не вдалася через опір селян. Після 1646 р. монастир став гр.-кат.; в 17 і 18 вв. відома школа з клясою філософії. В новіші часи Ц відпустова місцевість, хоч з 1915 р. церква і монастир у руїнах.

Красний Кут (VЦ19), с. м. т. Краснолуцького р-ну Луганської обл.; населення працює на найближчих вугільних шахтах.

Красний Кут (IIIЦ27), с. м. т. і р. ц. Саратовської обл. РСФСР над р. Єруслан, лівою притокою Волги; 13700 меш. (1956). В К. К. за переписом 1926 українці становили 25,1%, в р-ні 13,9% всього населення.

Красний Лиман (VЦ18), м. в півн. Донбасі, р. ц. Сталінської обл.; великий розподільний зал. вузол, через який ідуть продукти Донбасу па північ.

Красний Луч (VЦ19), кол. Криндачівка, м. обл. підпорядкування Луганської обл., в центр, частині Донбасу; 94000 меш. в 1959 р. (1926 р. Ц 12000, 1939 Ц 51000). Антрацитові шахти, ремонтний зав. шахтного устаткування, авторемонтний і шлякобльоковий зав., обробка мармуру, 2 деревообробні комбінати, холодильник, мТясокомбінат.

Красний Октябр (VЦ19), с. м. т. в центр, частині Донбасу; входить до складу Єнакіївської міської ради Сталінської обл. Видобуток вугілля.

Красний Профінтерн (VЦ19), с. м. т. в центр, частині Донбасу; входить до складу Єнакіївської міської ради Сталінської обл. Видобудок вугілля.

Красний Сулин (VIЦ21), кол. Сулин, м. обл. підпорядкування Ростовської обл. РСФСР, положене в сх. (рос.) частині Донбасу; 36200 меш. (1956 р., 1926 Ц 14300, в тому ч. 14,2%) українців); метал. пром-сть, вугільні шахти; зав. будів. матеріялів, велика електростанція лНесветайгрес╗.

Красний Яр (IIIЦ25)., с. м. т. на Надволжанщині, над р. Медведицею, р. ц. Сталінградської обл. РСФСР; харч. пром-сть. В р-ні українці становили за переписом з 1926 р. 72,4% всього населення.

Красноармейська (VIIIЦ19). кол. Полтавська; станиця, положена в дельті р. Кубані, р. ц. Краснодарського краю РСФСР; с.-г. пром-сть; в р-ні посіви рижу і кенафи.

Красноармійське (VЦ18, до 1938 Ц Гришине), м. в зах. частині Донбасу, р. ц. Сталінської обл.; 41000 мені. (1956); зал. вузол; вугільні тахти, великиіі динасовий зав. ім. Дзержинського. підприємства по обслуговуванню зал. транспорту.

Краснов Андрій (1862Ц1914), рос. ботанік і географ, проф. Харківського Унту (1889Ц1911); для вивчення природи України важливі його праці: лТравяные степи северного полушария╗ (1894), лПрошедшее и настоящее южнорусских степей╗ (1891) та ін.

Краснов Петро (1869Ц1947), рос. ген. і письм., 1918 Ц отаман Донського війська, з 1919 на еміґрації в Німеччині. Під час свого отаманства підтримував приязні відносини з урядом гетьмана Скоропадського. 1945 виданий англійцями большевикам і повішений у Москві.

Красноглядова Віра (*1902), композиторка родом з Полтавщини; оркестрова увертюра, квартет, фортепіянові твори, дитячі пісні, варіяції на укр. тему для оркестри нар. інструментів.

Красногорівка (VЦ18), м. в півд.-зах. Донбасі, в Маріїнському р-ні Сталінської обл.; 17600 меш. (1956); зав. вогнетривких матеріялів ім. Леніна (збудований в 1895), реконструйований і поширений за останні роки.

Красноград (IVЦ16), м. над р. Берестовою (правою притокою Орелі), р. ц. Харківської обл.; зал. вузол, харч. пром-сть, зокрема млинарська, с.-г. технікум, краєзнавчий музей. К. виник 1731 р. під назвою Білевської кріпости, в 1797 переіменований на Константиноград (назва до 1922 р.); за царських часів пов. м.

Красноґвардейське (VIIIЦ15), кол. Курман-Кемельчі. с. м. т. і р. ц. в центр. частині степ. Криму.

Краснодар (VIIIЦ19,20). до 1920 Ц Катеринодар, гол. м. Кубані

Краснодарський край, край у межах РСФСР, обіймає в основному Кубань; 83700 км², 3 766 000 населення, в тому ч. 1465000 міськ., 2301000 сіль. (1959); 54 р-ни, 20 міст, 24 с. м. т., 406 сіль. рад. До складу К. к. входить Адиґейська Автономна Обл.

Краснодон (VЦ20), м. в півд.-сх. частині Донбасу, р. ц.. Луганської обл., виникло в 1930-х рр. на місці кол. шахтарського селища Сорокиного; один з центрів видобутку вугілля в Донбасі. 32000 меш. (1956).

КраснознамТянський канал, канал, який має сполучити Кахівське водоймище (див. Каховський гідровузол) з КраснознамТямкою над Чорним м. та постачати воду з Дніпра для обводнення і зрошування частини Херсонщини й Криму. Магістральна частина К. к. запроектована на 161 км (з цього до кін. 1960 р. збудовано бл. 100 км), 5Ц13 м глибини і 60 м шир.; на 64 км К. к. бере початок Північно-Кримський канал. Вздовж траси К. к. передбачено збудувати 6 водоймищ заг. місткістю 134 млн м³; К. к. зрошуватиме 220 000 га і обводнюватиме 980 000 га.

Краснокутське (IIIЦ16), с. м. т. над р. Мерлею, р. ц. Харківської обл.; засноване 1651 р.

Краснокутський курган (лТовста могила╗), б. с. Лошкарівки Сталінського р-ну Дніпропетровської обл. з похованням скитського племінного вождя з 4Ц3 вв. до Хр., досліджений І. Забєліним у 1860 р.; поховання було пограбоване ще в старовину.

Красно-Перекопське (VIIIЦ14), кол. Ішунь, с. м. т., р. ц. в Криму, на Перекопському перешийку, на березі оз. Старого; засноване в 1932 р.

Краснопілля (IIIЦ16), с. м. т. на півд. Слобожанщині, р. ц. Сумської обл.; місц. пром-сть.

Краснопілля (VЦ15), с. м. т. Дніпропетровського р-ну Дніпропетровської обл.; більшість населення працює в сусідньому Дніпропетровському.

Краснопілля (VЦ19), с. м. т. в Донбасі, підпорядковане Кадіївській міськраді Луганської обл.; вугільні шахти.

Краснопуща, с. на Бережанщині, Тернопільської обл., де містився до 1945 р. василіянський монастир, заснований 1664; чернечі студії в 1771Ц72 і 1809Ц14-их рр. Славний іконостас роботи львівського маляра Василя згорів (за винятком царських воріт і дрібних медальйонів) 1899 р. (зменшена копія в Онуфріївському монастирі у Львові з 1890-их рр.).

Красносельський Олександер (1877Ц1944), архітект; збудував у Дніпропетровському: Дитячий пансіон (1914Ц15), житловий будинок з аптекою (1915Ц16), Анатомічний корпус Мед. Ін-ту (1916) й ін. в стилі клясицизму й модерн.

Красностав (Krasystaw, IIIЦ4), м. на Холмщині над р. Вепрем, нині пов. м. Люблінського воєводства в Польщі, 10000 меш. (1955). К. одне з найстаріших міст Холмської землі (давня назва Щекарів), яке дійшло до великого розквіту в 16 в. І саме м., і пов. зазнали з часом польонізації, так що в 1940 р. в Красноставському пов. жило лише бл. 5000 українців і бл. 5000 польонізованих українців. В 1945Ц46 рр. українців вивезено.

Красностав, кол. м-ко на Волині, тепер с. Берездовського р-ну Хмельницької обл., засноване 1394; в 15 в. місц. братство мало школу й шпиталь; 1649 і 1654 здобутий козаками.

Красовський Микола (1876Ц1953). фармаколог родом з Білорусі; доц. (з 1909) і проф. (з 1917) Харківського Ун-ту, з 1921 Харківського Фармацевтичного Ін-ту (був його засновником і довголітнім заступником дир.); бл. 40 наук. праць та підручник з фармації.

Красовський (Красковський) Олександер (1891Ц1921), політ. діяч; 1917 чл. Київ. Губ. Виконавчого Комітету, 1919 помічник держ. інспектора армії УНР, в жовтні 1919 висланий укр. урядом на переговори до Москви в справі військ. угоди проти Денікіна. Загинув у повстанському протибольш. русі.

Красовський Петро, видатний львівський архітект другої пол. 16 в.; будував вежу вірменської катедри (1570), т. зв. лЧорну камТяницю╗ на площі Ринку (1577), Трисвятительську каплицю (1578) й ін. міські будинки, виконані в архітектурних формах італ. Відродження.

Красовський-Улагай Леонид (1880?Ц?), письм. родом з Харківщини; лСон весняної ночі╗, весняна казка за М. Гоголем (1925), лВій╗ Ц фантастичне видовище (1926), сатиричні комедії Ц лЛюди й маски╗ (1930), лОбзолотились╗ (разом з М. Дубовським, 1926), лДраматургія. Теорія і техніка драми у стислому викладі╗ (1930).

Крат Михайло (*1892), ген.-хорунжий Армії УНР; під час першого Зимового походу начальник штабу Запор. дивізії, згодом на еміграції в-Польщі; 1944Ц45 рр. при штабі дивізії лГаличина╗ і Укр. Нац. Армії, пізніше укр. комендант табору полонених І Укр. дивізії в Белярії, б. Ріміні в Італії; тепер у ЗДА.

Крат Павло (1882Ц1952), гром. і церк.-прот. діяч родом з Лубенщини; в 1901Ц04 рр. діяч Лубенської орг-ції РУП, пізніше Укр. Спілки Рос. Соц. Дем. Рев. Партії, рев. поет, співр. лСелянина╗ і лПравди╗. Як студент у Львові (1906Ц07) один з організаторів боротьби за укр. ун-т; з 1907 р. в Канаді, з 1918 пастор і діяч Укр. Євангельської Церкви; в 1923Ц38 рр. перев. перебував на Зах. Україні, де був засновником Євангельсько-реформованої Церкви; видавець і ред. ж. лВіра та Знаття╗ в Торонто (1922), ст. на рел. і гром. теми. Помер у Торонто.

Кратко Бернард (*1884), скульптор-імпресіоніст жид. походження, проф. скульптури Академії Мистецтв (1919) і Київ. Художнього Ін-ту (з 1925); портрети-погруддя Т. Шевченка, М. Заньковецької, М. Бойчука, В. Дранішнікова й ін.; 1937 засланий в Сер. Азію.

Кратохвиля-Відимська Юзефа (*1878), графік, поль. походження, працює у Львові; серія офортів і Гравюр лСтарий Львів╗, в кольорових монотипіях лГуцульські мотиви╗ (лСтарий гуцул╗, лГуцулки╗, лДружки╗) й ін.

Крачковський Кузьма, чернігівський ґравер на дереві 18 в.; рамка на заголовок і дереворити в Псалтирі (1720), рамка до епіграфа з посланням св. Павла до Коринтян (1758) й ін.

Крачун, гадожер (Circaetus gallicus Gmel.), птах з роду хижаків, розмах крил до 2 м, живиться плазунами; на Україні живе в ліс. і лісостеп, смугах як осілий, в степу Ц перелітний.

Крашанка, див. Писанка.

Крашевський (Kraszewski) Юзеф Іґнаци (1812Ц87), поль. письм., автор низки повістей з життя укр. простолюддя й поль. шляхти на Волині. Поліссі й Київщині: лHistoria Sawki╗ (1842), лUlana╗ (1843), лLatarnia czarnoksieska╗ (1843Ц44), лOstap Bodnarczuk╗, лBudnik╗ (1848), лJaryna╗ (1850), лChata za wsia╗ (1854Ц55) й ін.; остання відома на укр. сцені в переробці М. Старицького. Крім того, лWspomnienia z Polesia, Wolynia i Litwy╗ (1840).

Крашенінніков Сергій (*1895), зоолог-паразитолог, дир. протозоол. Секції УАН (1930Ц35), проф. С.-Г. Ін-ту v Білій Церкві (1934Ц41). Київ. Ун-ту (1936Ц37) і Укр. Техн. Госп. Ін-ту (з 1945), д. ч. НТШ; з 1949 в ЗДА. Бл. 30 праць з зоології і паразитології, м. ін. УChilodonella cyprini MoroffФ і розміщення цього виду на Україні (1939), УThe silver-line system of Ch.Ф (1953). У Observations on the division of Eudiplodinium neglectum Dog.Ф (1955). УSome new data concerning the morphology and division of Balantidium coli and B. caviae (?)Ф (1956); УAbnormal infraciliatures of B. coli and B. caviaeФ й ін.

Кревецький Іван (1883Ц1940), історик

Кревза-Ржевуський Лев (*1632), білор. василіянин, архимандрит у Вільні, з 1625 перший уніятський архиєп. у Смоленську, учений богослов і гарячий прихильник унії; лObrona jednosci cerkiewnej...╗ (1617).

Кревська унія, проголошене 1385 р. в м. Креві обТєднання Польщі й Литви на основі інкорпорації останньої до Поль. Королівства, до якого мали бути включені також укр. і білор. землі В. Князівства Лит.; лит. кн. Яґайло мав стати поль. королем. Проти К. у. виступили лит. і укр. та білор. пани на чолі з кн. Витовтом, двоюрідним братом Яґайла; під їх тиском К. у. не була проведена у життя.

Кредит

Крезуб Антін, див. Думін Осип.

Крейда, відміна вапняку

Крейдовий період, див. Геологія України.

Крейсберґ Ісаак, провідний київ. большевик часів революції, чл. Гол. Комітету Соціял-Демократії України; чл. Укр. Центр. Ради в листопаді 1917; співзасновник КП(б)У та чл. її першого ЦК; розстріляний денікінцями 1919.

лКрейцарова Бібліотека╗, книжечки для дітей, видавані т-вом лРуська Школа╗ в Чернівцях 1902Ц08; ред. І. Карбулицький, І. Синюк, І. Ілюк, Д. Пігуляк.

Кремар Роман (1886Ц1953), справжнє прізвище Солодуха Михайло, гром.-політ. діяч у Канаді родом з Галичини; ред. і видавець тижневика лНова Громада╗ (1911Ц12) і лНовини╗ (1912Ц15 і 1917Ц18) в Едмонтоні, організатор Укр. Нар. Орг-ції (1913Ц15), яка вела жваву політ. діяльність в Зах. Канаді.

Кременець, див: КремТянець.

Кременчук, скеля на сер. Бозі, б. Олександрівки, на якій було досліджене велике кочовницько-хліборобське селище Ц городище. На валах, місцями з камТяною вимісткою, рештки стін з гранітових уламків.

Кременчук (IVЦ14), м. 

Кременчуцький залізорудний басейн

Кремінна (IVЦ19), м. в півн. частині Донбасу над р. Красною, р. ц. Луганської обл.; камТяновугільні шахти, мебльовий комбінат, фабрика гармоній і баянів.

Кремпський, коз. отаман, вибраний гетьманом після смерти Лободи в таборі б. Солониці (1596); після погрому коз. табору Жолкевським К. вдалося пробитися з табору з 1500 козаками.

КремТянецький Гавриїл (бл. 1715Ц83), у світі Григорій, правос. церк. діяч, українець з походження; з 1749 р. в сані єп., в 1762Ц70 рр. Ц архиєп. петербурзький, з 1770 Ц митр. київ., провадив русифікаційну політику рос. уряду.

КремТянецький Ліцей

КремТянецькі гори, сх. частина берега Подільської височини, т. зв. Гологірсько-КремТянецького східця між р. Іквою й Горинню, що стрімко спадає до Малого Полісся; сильно розчленовані р. Іквою, Горинню та їхніми притоками, висота до 409 м.

Кренжаловський Дмитро (1891Ц1946), видавець ж. лБудяк╗ (1921Ц22), лКіно╗ (1930Ц36) і книжок у Львові; помер у Бельгії.

лКрестьянский поземельний банк╗, заснований 1882 р. в Росії з завданням видавати позики селянам на купівлю землі; з 1895 р. одержав право купівлі поміщицьких земель з метою пізнішого їх перепродажу селянам; з 1906 р. у звТязку з Столипінською реформою (див. Земельний устрій) видавав позики для переходу на хутори. Служив знаряддям зем. політики царського уряду, підтримуючи ціни на землю на високому рівні. Платежі за позики становили включно з погашенням 7¹/₂Ц8¹/₂0/₀. Скасований 25. II. 1917.

Кретчмер Михайло (1820Ц98), гром. діяч, приятель Шевченка і добродійник його рідні.

Крех (Mergus), плавун з родини качкуватих, живиться гол. рибами, гніздиться у півн. країнах, зустрічається на перелогах на Україні, а то й зимує на півдні над Чорним і Озівським м. На Україні є такі види: К. великий (M. merganser L.), вага до 2 кг; К. сер. (М. serrator L., вага 0,8Ц1,3 кг; К. малий (М. albellus L.), вага 0,5Ц0,9 кг.

лКрехівська Палея╗, памТятка укр. апокрифічної літератури 15 в., відкрита І. Франком у Крехівському манастирі в Галичині. Літ. опис памТятки та апокрифічні уривки з неї надрукував І. Франко у своїх лПамТятках укр. мови і літератури╗.

Крехівський апостол, важлива памТятка сер.-укр. літ. мови в період її найбільшого наближення до розмовної мови; містить переклад Апостола з коментарями, гол. за поль. Біблією 1563, зроблений 1563Ц72 р.; має 663 стор. Рукопис знайдено в Крехівському монастирі в Галичині, описували В. Лев та І. Огієнко.

Крехівськмй монастир

Креховецький Іван, шляхтич з Галичини, старий співр. Б. Хмельницького, виконував його дипломатичні доручення (переговори з Польщею 1650, з Семиґородом і Швецією 1656); полк. корсунський (1658), ген. суддя у Тетері (1665); схоплений у Корсуні козаками Брюховецького й москалями 1665 і засланий до Москви.

Кречет Василь (1886Ц1939), драматичний актор на героїчних ролях; з 1919 на сцені Першого Держ. Театру УРСР ім. Т. Шевченка в Києві, з 1920 в театрі ім. І. Франка, з 1931 в Червонозаводському Театрі в Харкові й з 1934 в Чернігівському Держ. Укр. Муз.-Драматичному Театрі ім. Т. Шевченка.

Кречетніков Михайло (1729Ц93), граф, рос. ген., учасник воєн з Туреччиною й Польщею, 1768 придушив Коліївщину; з 1790, після усунення П. Румянцева, управляв трьома лівобережними укр. губ.; 1793 Ц ген.-губерватор Правобережної України.

Кржемінський Кость (*1893), дослідник нар. мистецтва; лСтінні розписи на Уманщині╗ (1927), лХати с. Ходоровець╗ та ін.

Кривавник, див. Деревій звичайний.

Криве Озеро (VIЦ11), с. над р. Кодимою на Придніпровській низовині, р. ц. Миколаївської обл.

Кривецький (Крживецький) Борис, режисер, до 1917 р. працював у театрах Москви, 1918Ц19 режисер і дир. Київ. Драматичного Театру; створив разом з О. Загаровим укр. психологічно-реалістичний театр, за зразком Моск. Художнього Театру, де раніше працював; 1921 режисер Укр. театру в Ужгороді, згодом в Оломовці в Чехо-Словаччині.

Кривецький Михайло (Ж1929), економіст, політ. діяч з Укр. Партії Соціялістів-Самостійників, 1917Ц19 радник мін-ва фінансів, 1919 керуючий мін-вом фінансів в уряді С. Остапенка; на еміграції у Відні й Франції, де й помер.

Кривецький Степан (*1886), економіст, проф. Харківського С.-Г. Ін-ту в 1920-их рр.; праця лДонбасе за 10 лет╗ (1930) та ін.; в 1930-их рр. заарештований і засланий, дальша доля невідома.

Кривий Ріг (VIЦ14), м.

Кривий Торець, р. на території Донецького кряжу, правобічна притока Казенного Торця; довж. Ц 90 км, сточище Ц 1600 км².

Кривицька Олександра (*1899), драматична акторка родом з Чигирина; на сцені з 1917 р., з 1921 в Галичині, м. ін. у театрах ім. Тобілевича (1928Ц33) і в лЗаграві╗ (1934Ц36), ім. Котляревського (1938Ц39), ім. Лесі Українки (1940-41), у Львівському Оперному Театрі (1941Ц44) Ц всі під орудою В. Блавацького; з 1944 в Театрі ім. М. Заньковецької; провідні ролі в укр. клясичному, побутовому й евр. репертуарі.

Кривичі, численне східньослов. племТя, що сиділо по верхівТях Волги, Дніпра і зах. Двини та займало також частину Озерного Краю і басейну Німана. За галузь К. вважають також Ільменських словТян. За останніми дослідами К. прийшли в 6 в. десь з півдня, ймовірно Карпат-Волині (М. Міллер) або у 8 в. із зах. (Я. Станкевич). Політ. центри кривичів: Смоленськ, Полоцьк, Ізборськ. Кривичі, в більшості, разом з частиною дреговичів, створили білор. народ, частинно ввійшли до росіян.

Кривобабко Іван (1897Ц?), хемік, викладач Харківського Технологічного Ін-ту, зав. хем. лябораторією Палати Мір і Ваги; лДослідження укр. силікатів╗ та ін. праці. Засланий у 1930-их рр., загинув на засланні.

Кривоблоцький Андрій, писар коз. війська, підписав коз. інструкцію на сойм 1625 р.

Кривоніс Денис, кошовий отаман Запоріжжя 1671Ц72 рр., посол до Москви 1673.

Кривоніс Максим (Ж1648), коз. полк.

Кривоносюк Петро (*1897), гал. педагог; ст. в журн. лШлях Виховання і Навчання╗ і лРідна Школа╗, зокрема про навчання дефективних дітей.

Криворівня, с. ЖабТївського р-ну Станиславівської обл., положене на Гуцульщині над р. Черемошем; тут в 1901Ц14 рр. спинявся на літній відпочинок І. Франко, а також приїздили В. Гнатюк, М. Грушевський, М. Коцюбинський, Леся Українка, В. Стефаник, Г. Хоткевич й ін. 1960 р. в К. відкрито філіял літ.-меморіяльного музею І. Франка у Львові.

Криворіжжя (VЦ19), с. м. т. в Донбасі, підпорядковане Кадіївській міськ. раді Луганської обл.; камТяновугільні шахти, збагачувальна фабрика.

Криворізький залізорудний басейн, Кривбас, Криворіжжя

Кривоус Степан (*1902), гром.-політ. діяч у сх. Канаді родом з Галичини; один з організаторів Союзу Укр. Організацій, гол. контролер Укр. Роб. Союзу.

Кривче, с. Борщівського р-ну Тернопільської обл., на Зах. Поділлі; городище княжої доби, руїни замка з 17 в.; великі печери карстового типу в гіпсах, що їх відкрив 1908 р. К. Ґутковський.

Кривченко Юрій (*1883), економіст і статистик, в 1920-их рр. проф. Київ. Ін-ту Нар. Госп-ва і співр. ВУАН; найважливіші праці: лЗбір статистичних відомостей по нар. госп-ву України╗ (1919); лВнешняя торговля Украины в настоящее время и до войны╗ (1923) та ін.

Кривченя Олекса (*1910), співак-бас родом з Одеси; учився в Одеській Консерваторії; з 1938 на сценах опер Луганського, Дніпропетровського, Новосибірську (1945Ц49); з 1949 соліст Московської опери.

Крижанівський Андрій (*1907), письм., співред. літ. ж. лМи╗ у Варшаві (1933Ц38); роман лСонце в пісках╗, новелі лІсторія одного вагону╗, лОчі в труні╗, лНовеля про мене, Ірен і залізну людину╗ й ін.

Крижанівський Антін (1852Ц1927?), гром. діяч, один з організаторів Одеської Укр. Громади в 1870-их рр.

Крижанівський Богдан (*1898?), театральний композитор; 1920Ц26 у театрі ім. І. Франка, з 1926 в лБерезолі╗ й Харківському Укр. Драматичному Театрі ім. Т. Шевченка. Музика до пТєс: лДай серцю волю, заведе в неволю╗ М. Кропивницького, лПравда╗ і лБогдан Хмельницький╗ О. Корнійчука, лНазар Стодоля╗ Т. Шевченка, лТалан╗ М. Старицького, лЗемля╗ (В. Василька за О. Кобилянською) та ін.

Крижанівський Василь (1891Ц1926), маляр-візантиніст; студіював у Київській художній школі, згодом у Краківській Академії Мистецтв; з 1923 у Львові; майстер акварелі. Серед ін. праць Ц лАвтопортрет╗, лДіти╗, лЕрос і Псіхея╗, лАнгел╗.

Крижавівський Всеволод (*1885). історик культури і правник; чл. візантологічної і правничо-термінологічної комісій ВУАН.; співр. лРос.-укр. словника правничої мови╗ (1926); праці з іст. укр. культури 16Ц18 вв.

Крижанівський Григорій (1858Ц?), рос. письм. укр. роду; праці про рукописні євангелія, про тетра-євангеліє з Камінки Струмілової, про Почаївську Лавру та ін.

Крижанівський Петро (*1885), письм.; оп. в журн. лНова Громада╗ й ін. і окремо лНота╗, лУ вовколігві╗ (1929).

Крижавівський Степан (*1907), актор легкого жанру; 1926Ц39 в театрі під управою Й. Стадника у Галичині, 1939Ц41 в театрі ім. Лесі Українки у Львові, 1941Ц44 у Львівському Оперному Театрі; тепер в Австралії.

Крижанівський Степан (*1910), поет і літературознавець

Крижанівський Федір, кооператор і політ. діяч (укр. лтрудовик╗), чл. Центр. Ради і товариш її гол., 1918 Ц юрисконсульт Дніпросоюзу. Заарештований большевиками, дальша доля невідома.

Крижановський Гавриїл (1837Ц1912), гр.-кат. свящ., крилошанин і довголітній канцлер львівської капітули, активний діяч староруського політ. напряму в Галичині в другій пол. 19 в.; посол до австр. парляменту і гал.сойму.

Крижановський Навкратій (1876Ц1940), василіянин, церк. діяч у Канаді (з 1903 р.), один з перших організаторів укр.-кат. життя в Канаді, перший протоігумен Чину св. Василія В. в Канаді й ЗДА (1932Ц40).

Крижевецька єпархія, гр.-кат. єпархія в Югославії від її осідку Ц м. Крижевці (Krizevci)

Крижень, див. Качка.

Крижицький Костянтин (1858Ц1911), маляр-реаліст родом з Києва, вчився в Київській Рисувальній Школі, 1877Ц89 у Петербурзькій Академії Мистецтв, її д. чл. з 1900 р.; брав участь у виставках лпередвижників╗. Пейзажі (перев. з України), декоративне малярство, ілюстрації; лСільська вулиця╗, лПочаток теплих днів╗, лДуби╗, лПеред полуднем╗, лХутір на Україні╗, лПеред бурею╗, лСело╗ й ін.

Крижопіль (VЦ9), с. м. т. в півд.-сх. частині Поділля, р. ц. Вінницької обл. Літом 1919 успішні бої Укр. Гал. Армії з больщевиками; в жовтні 1919 бої армії УНР з денікінцями, в травні 1920 з. большевиками (при повороті з Зимового походу).

Кризи економічні

Крилів, див. Ново-Георгіївське.

Крилов Володимир (1841Ц1906), патологоанатом, проф. Харківського Ун-ту (з 1872), засновник катедри патологічної анатомії й Харківської Бактеріологічної Станції, активний чл. Харківського Мед. Т-ва; численні праці з ділянки патологічної анатомії.

Крилов Іван (1768Ц1844), рос. байкар; мав вплив на укр. байкарів (Є. Гребінка, Л. Глібов). На укр. мову байки К. перекладав М. Старицький.

Крилов Микола (1879Ц1955), видатний математик, д. чл. АН УРСР (з 1922) і АН СССР (з 1929), д. чл. НТШ; з 1912 проф. Петербурзького Гірничого Ін-ту, з 1917 Ц Кримського Ун-ту, з 1922 керівник катедри матем. фізики УАН; понад 200 праць з проблем теорії інтерполяції й механічних квадратур, наближеного інтегрування диференціяльних рівнянь, матем. фізики та нелінійної механіки; вклав багато праці у виховання матем. кадрів на Україні.

Криловський Амвросій (1853Ц1930), історик і бібліотекознавець, родом з Галичини, дир. бібліотеки Київ. Духовної Академії, згодом зав. відділу Всенар. Бібліотеки України, д. чл. Археографічної комісії УАН. Серед ін. праць лЛьвовское Ставропигиальное Братство╗ (1904).

Крилос, с. Гал. р-ну Станиславівської обл., засноване після 1241 р. на місці центр. частини княжого столичного городу Галича.

Крилоське євангеліє, див. Галицьке євангеліє 1144 р.

Крилошанин, див. Канонік.

Крим, Тавріка, Тавріда, Таврія

Крим Веніямин (1877Ц1938), хемік, організатор вуглехем. лябораторії в Харкові (1912), проф. Донецького Індустріяльного Ін-ту в Сталіно; головніші праці: лКлясифікація викопного вугілля╗ (1924), лВикопне паливо Донецького басейну, його властивості, здача і прийом╗ (1925).

Крим-сагиз (Tataxacum megalorrizon Hand-Mazz), багаторічна травТяниста каучуконосна рослина з родини кошичкоцвітих, коріння якої має до 8% каучуку; в дикому стані росте в субтропіках Криму; з 1930-і-их рр. культивується в Криму і на півд. Україні.

Кримінальне право, див. Карне право.

лКримінальний Кодекс УСРР╗

лКримінально-процесуальний Кодекс УСРР╗, затверджений постановою ВУЦВК УССР 20.7.1927, чинний на Україні донині з численними змінами. Закон про заг. основи карно-процесуального законодавства СССР і союзних респ. з 25.12.1958 касує відповідні постанови цього кодексу, вступаючи на їх місце. лК.-П. К. УСРР╗ має 7 відділів і 403 ст.

Кримов Олексій (1872Ц1954), видатний хірург, д. чл. Академії Мед. Наук. СССР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1940); з 1912 р. Ц проф. Київ. Ун-ту, з 1930 Київ. Мед. Ін-ту, з 1936 Ц гол. Укр. Т-ва хірургів. Залишив 135 наук. праць, в тому ч. низку великих монографій та підручників, а-також ряд ориґінальних хірургічних метод; створив у Києві хірургічну школу, з якої вийшло багато проф. та хірургів практиків.

Кримська (IXЦ18), станиця на Кубані, положена б. підніжжя Зах. Кавказу, р. ц. Краснодарського краю РСФСР; зал. вузол, консервний комбінат.

Кримська, сорт озимої пшениці. Див. Пшениця.

Кримська Астрофізична Обсерваторія, див. Астрономія.

Кримська війна (1853Ц56)

Кримська група, частина Армії УНР, виділена на поч. квітня 1918 з Запор. корпусу й вислана під командуванням полк. П. Болбочана очистити від большевиків Крим та захопити чорноморську фльоту. Група форсувала лінію сівашських укріплень і 24 квітня 1918 здобула Симферопіль і Бахчесарай, але на вимогу німців мусіла покинути Крим.

Кримська конференція 1945 р., див. Ялтинська конференція.

Кримська низовина, частина Причорноморської низовини й Степової України

Кримська область, див. Крим.

Кримська філія АН УРСР, кол. філія АН СССР, у звТязку з приєднанням Криму до УССР передана 1954 АН УРСР, має вісім відділів і Карадаґсгьку біол. станцію, 74 наук. робітники (1955). Гол. обТєкти дослідження: геологія і хемія нафти, керчинські залізні руди, сіль Сіваша і Криму, генеза карсту, ґрунтовий покрив, рослинництво, агролісомеліорація, фавна, історія й археологія Криму.

Кримське ПриморТя (IXЦ16), кол. Отузи, кліматичний курорт в сх. частині Крим. півд. берега, положений в 30 км на півд.-зах. від Теодосії.

Кримське ханство, держава на території Крим. півострова, прилеглої частини Степ.. України й Кубані; з поч. 13 в. уділ Золотої Орди, після її розпаду, з поч. 15 в., самостійна держава, з кін. 15 в. у васальній залежності від Туреччини, в 1774Ц83 рр. під протекторатом Росії, 1783 нею окупована. Докладніше див. Татари, Крим.

Кримський Агатангел (1871Ц1941), визначний укр. орієнталіст, письменник (псевд. А. Хванько), історик укр. мови й літератури

Кримський заповідник

Кримський південний берег

Кримські гори

Кримські татари

Кримчаки, кримські жиди, хрим-аюду, окрема група жидів, які говорять крим.-тат. мовою; живуть в Криму в Білогорському, Симферополі й ін. містах; за переписом з 1926 р. їх було 6000. Тепер підпали мовній русифікації.

Криниця (IVЦ1), с. і курорт на Зах. Лемківщині Ц найбільший в Польщі (до війни до 60 000 осіб на рік), мін. джерела Ц вапнево-маґнезево-содово-залізисті. Колись чисто укр. населення (1860 р. на 1100 меш. українці становили 92%), згодом мішане (1939 р. на 8000 меш. Ц 2900 українців, 4300 поляків, 1600 жидів). В 1940Ц44 рр. важливий осередок укр. нац. життя (укр. учительська семінарія та ін. школи, ряд культ. і екон. установ, будинки відпочинку).

лКриниця╗, вид. т-во в Києві 1912Ц14 і 1917Ц20 рр. До 1914 р. видало низку дешевих книжок, зокрема лЧудацькі думки╗ і лШевченко, українофіли і соціялізм╗ М. Драгоманова, повне вид. лКобзаря╗ та ін. З поч. війни в-во було закрите й відновлене в 1917 р. За 1917Ц20 рр. воно видало багато книжок з різних ділянок, м. ін. твори І. Карпенка-Карого, М. Коцюбинського, О. Олеся, Г. Чупринки, С. Васильченка, видавало шкільні підручники, дитячі книжки, лМуз. бібліотеку╗ (ред. О. Кошиць) та ін. За укр. державності в-во придбало власну друкарню й книгарню. Ліквідоване большевиками в 1920 р.

Криницька Любов (*1912), драматична акторка на характерних ролях; в 1930-их рр. в Одеському Укр. Драматичному Театрі й у театрі ім. Франка в Києві, тепер у театрі ім. Т. Шевченка в Харкові.

Криницький Онуфрій (1791Ц1867), гр.-кат. свящ., довголітній (з 1817) проф. біблійних студій і сх. мов Львівського Ун-ту і кілька разів його ректор.

Кринички (VЦ15), с. м. т. над р. Мокрою Сурою, р. ц. Дніпропетровської обл.

Кринична (VЦ19), с. м. т. в Донбасі, входить до складу Макіївської міської ради Сталінської обл.

КрипТякевич Іван (*1886), син о. Петра К., історик

КрипТякевич Петро (1857Ц1914), батько Івана, укр.-кат. свящ., переселенець з Холмщини, катехит гімназій у Львові; ст. з рел. маріології в лДушпастирі╗, лБогословському Віснику╗, лЗНТШ╗ та в пресі.

Криса Герасим, кошовий Запор. Січі, вибраний в 1703 на місце Костя Гордієнка, кандидат Мазепи і речник партії, що схилялася на бік порозуміння з царем; однак течія, ворожа Москві й Мазепі, була сильніша, і вже в грудні 1703 вибрано знову кошовим К. Гордієнка.

Кристер Арнольд (*1886), правник-цивіліст і історик права, проф. Київ. Ін-ту Нар. Госп-ва, гол. Комісії звичаєвого права України УАН і ред. її видань, заступник гол. Т-ва правників. Ряд праць із звичаєвого права. В 1930-их рр. засланий.

Кристинопіль, кол. назва м. Червонограда.

Критика, див. Літературна критика.

лКритика╗, місячник критики, бібліографії та літературознавства в Харкові (1928Ц32); до складу ред. входили М. Скрипник, А. Хвиля, В. Десняк, В. Коряк, Ф. Таран, І. Кулик, Т. Степовий, Я. Савченко та ін. Співробітничали в лК.╗ визначніші критики й літературознавці, перев. марксистського напрямку. З 1932 р. теоретичний рівень журн. знизився, натомість посилилися протиукр. тенденції, що позначилося і в зміні назви на лЗа марксо-ленінську критику╗ (1932Ц35); з 1936 р. журн. виходив п. н. лЛіт. критика╗, з 1940 р. перестав виходити.

лКритика╗, журн. у Львові 1933, див. лНові Шляхи╗.

Кричевський Василь (1873Ц1952), визначний мистецтвознавець, архітект, маляр, графік

Кричевський Василь (*1901), маляр, син Василя К.; закінчив Київ. Художній Ін-т, в 1930-их рр. викладач Київ. Художньо-Пром. Школи; краєвиди; портрети, книжкова та плякатна графіка, мист. кераміка (порцеляна), театральний і кінодекоратор. З 1943 на еміграції, з 1950 в ЗДА.

Кричевський Микола (*1898), маляр-імпресіоніст, син Василя К. старшого, родом з Харкова; закінчив Мист.-пром. школу в Празі, з 1929 в Парижі; краєвиди, портрети, книжкові ілюстрації, декоративні панно, театральні декорації (в театрах М. Садовського, О. Заґарова 1920Ц25; лTheatre des Arts╗ 1939, лTheatre Hebertot╗ 1942 й ін.); виставляє в Сальоні Незалежних у Парижі; самостійні виставки в містах Зах. Европи, ЗДА і Канади.

Кричевський Михайло Станислав (Ж1649). укр. шляхтич з Берестейщини, чигиринський полк. реєстрових козаків (1643), взяв заарештованого Б. Хмельницького на поруки й випустив на волю (1647), пристав до повстання Хмельницького (1648), полк. київ. (1648). 1649 р. командував тридцятитисячним коз. військом, якому Хмельницький доручив відбити поль.-лит. похід на Україну. Загинув після невдалої битви під Лоєвом.

Кричевський Олександер (1896Ц1956), дерматолог, з 1920 р. працював в Укр. н.-д. шкіряно-венерологічному ін-ті в Харкові, з 1937 його дир., з 1931 проф. дерматології Харківського Ін-ту вдосконалення лікарів, гол. Харківського і Укр. наук. т-в дерматологів та заступник гол. Всесоюзного т-ва дерматологів; понад 120 наук. праць та низка власних метод лікування шкіряних хвороб.

Кричевський Федір (1880Ц1947), визначний маляр і педагог

Криштафович Микола (1866Ц1941), геолог родом з Смоленщини, проф. Харківського Ун-ту і С.-Г. Ін-ту; перев. праці з дослідження території Польщі.

Криштофович Африкан (1885Ц1953), палеоботанік та геолог родом з Катеринослава, д.чл. АН УРСР і чл.-кор.АНСССР; працював у Ленінграді; палеоботанічні досліди К. обіймають увесь СССР і сх. Азію; гол. праця лПалеоботаника╗ (1941), також праці про рослинність та ґрунти України.

Кріжаніч (Krizanic) Юрій (1617Ц83), хорватський кат. свящ., філолог-панславіст, прихильник єдности слов. народів з моск. царем на чолі та церк. унії правос. і кат. церков. Двічі перебував у Москві, 1661Ц76 на засланні в Тобольську. 1658Ц59 перебував на Україні й описав свої враження в творах лPutno opisanie ot Lewowa (Львова) do Moskwi╗ і лBesida ko Czerkasom╗; був противником незалежности України. К. склав проект штучної лвсеслов.╗ мови з елементами ц.-слов., рос., укр. й хорватської.

Крілик Осип, див. Васильків Осип.

Кріль, трусь, крілик (Oryctolatus cuniculus L.), гризун з родини зайців. Дикий К. привезений на Україну в кін. 19 в., поширився в півд.-зах. Степу; корисний мТясом, шкурками, пухом. Від диких К. походять домашні К., розповсюджені скрізь на Україні (див. Кролівництво).

Кріп (Anethum graveolens L.), однорічна рослина з-родини окружкових до 1 м висоти; сіють по городах; вживається як приправа до їжі.

Кріпацькі капелі, на Україні існували в 18 і на поч. 19 в. при дворах вельмож і складалися перев. з музик-кріпаків. Чимало з чл. К. к. діставали муз. освіту в школах Зах. Европи, а керівниками нерідко бували чужинці. Деякі з К. к. досягали високого мист. рівня і виконували м. ін. твори зах.-евр. композиторів (капеля П. Ґалаґана в Дехтярях Ц симфонії Бетговена, капеля Г. Тарновського в Качанівці вперше виконувала фраґменти з незакінченої опери Ґлінки лРуслан і Людмила╗).

Кріпацькі театри, див. ЕУ І, стор. 845.

Кріпаччина, див. Панщина.

Кріт звичайний, кертиця (Talpa europea L.), ссавець з ряду комахоїдних; довж. тіла до 16 см, вага понад 100 г, пристосований до життя в землі, де риє нори, викидаючи землю наверх (кротячі купки), живиться червою, лялечками комах. Поширений в ліс. і лісостеп, смугах, в Карпатах, на Кавказі. Завдяки своїм шкуркам має пром. значення; в 1954 р. заготовано в межах УССР понад 1,75 млн штук шкурок.

Кроковський Йоасаф, митр., див. Йоасаф Кроковський.

Крокос Володимир (1889Ц1936?), геолог

Кролевець (IIЦ14), м. на Чернігівщині, р. ц. Сумської обл.; 13000 меш. (1956 р.). Заснований 1601 р.; в універсалі Остряниці 1638 К. згадується як пов. м., 1644 р. дістало маґдебурзьке право і було укріплене; за гетьманщини Ц сотенне м. Ніженського полку, за Росії пов. м. К. і околиці здавна відомі як осередок нар. мист. ткацтва; спеціяльність Ц вишивані рушники і сорочки, хустки, плахти; в сов. часи давню кустарну пром-сть замінили мист.-ткацькі артілі. Технікум мист. ткацтва.

Кролівництво, галузь тваринництва

Кронтовський Олексій (1885Ц1933), патолог-експериментатор та бактеріолог; з 1917 р. доц., в 1921Ц24 рр. проф. Київ. Унту, з 1924 наук. співр. київ. бактеріологічного та рентґенологічного ін-тів; 80 наук. праць з питань експериментальної патології, онкології та мікробіології.

Кропивницький Марко (1840Ц1910), визначний актор, режисер і драматург

Кропивницький Михайло, шляхтич, підсудок брацлавський, оборонець правос. Церкви на поль. соймах 1610Ц30 рр.; підписав разом з волинським депутатом Л. Древинським протестацію опозиції на соймі 1615 р.; брав участь у Київському церк. соборі 1629 р.

КропивТяка (Sylvia), малий співучий птах з ряду горобчаків, гніздиться по кущах, звиває гнізда з волосіння. Поширені на Україні К. сіра (S. communis Lath.), К. чорноголова (S. atricapilla L.) і К. рябогрудка (S. nisoria Bechst.); у Крим залітає К. садова (S. hortensis Gm.); всі живляться комахами.

Кропоткін (VIIIЦ21), м. крайового підпорядкування Краснодарського краю РСФСР, положене над. р. Кубанню на сх. Кубанщині, 54000 меш. (1959); постав на місці зал. станції Кавказька і Романівського хутора. З поч. 20 в. став важливим зал. вузлом, а згодом осередком с.-г. пром-сти {олійниця, молочний і мТясний зав., плодоовочеконсервний комбінат, броварня).

Кросно, див. Коросно.

Кротевич Євген (*1884), письм. родом з Київщини. ПТєси лСантиментальний чорт╗ (1923). лСин сови╗. лСекретар премТєр-міністра╗ (1924), й ін.; романи лЗвільнення жінки╗ (1930), лСини землі╗ (1951), лПонад Славутичем-Дніпром╗ (1955), лНовелі╗ 1957), лВибране╗ (1959) й ін. В 1930-их рр. був на засланні.

Кротевич Євген (*1897), мовознавець, автор шкільних граматик у 20-их рр., після заслання в Алма-Ату проф. Львівського Ун-ту. Праці з синтакси сучасної укр. і рос. мов, ред. лСловника лінґвістичних термінів╗ (1957).

Кротевич Костянтин (1872Ц?), суддя, з 1922 р. архиєп. УАПЦ в Полтаві, пізніше у Вінниці; заарештований і висланий у 1930 р., дальша доля невідома.

Крохмалюк Юрій, див. Тис Юрій.

Крохмально-мелясна промисловість

Кругляк Юрій (*1925), поет-гуморист, зб. лЗвичайні люди╗ (1950), лХрін і Лаврін╗ (1956); лКоротко кажучи╗ (1959) в сучасному сов. дусі.

Круз Машадо (Cruz Machado), муніципальне м-ко штату Парана в Бразілії; в околицях бл. 250 укр. родин, що поселилися там ще в 1910Ц13 рр.

Кружок Українок, до 1905 р. назва Кружок Укр. Дівчат, постав 1901 р. у Львові для гуртування жін. молоді з метою самоосвіти. К. У. домагався створення дівочих гімназій, видав книжку К. Малицької лПро жіночий рух╗ (1904), в 1908 р. видавав жін. часопис лМета╗. Перша гол. Ц Н. Будзиновська, далі Д. Шухевич-Старосольська, С. Данилович, І. Січинська, М. Негребецька, О. Озаркевич. У 1909 р. К. У. обТєднався з Клюбом Русинок у Жіночу Громаду.

Крук, ворон, гайворон (Corvus corax L.), птах зТряду горобиних, довж. тіла до 65 см; гніздиться перев. по лісах України.

Крук Григорій (*1911), скульптор родом із Станиславівщини; студіював у Краківській Академії Мистецтв, згодом у Берлінській і в Римі. Виставляв у Берліні, Римі, Парижі, Лондоні, Мюнхені, Нью-Йорку, Боні, Детройті. Скульптури К. визначаються сильною ліпкою і психологізмом у портретах; його улюблений мотив Ц типи селян, в яких К. відтворює первісну примітивність людини, звТязаної з землею і працею на ній (лСеляни╗, лСкитальці╗, лПрачка╗, лВагітна╗, лШвачка╗ й ін.). З 1945 К. працює в Мюнхені.

Крукеничі (група), операційна частина УГА, яка зимою 1918Ц19 тримала протиполь. фронт у Галичині від Перемишля до Судової Вишні на сх.; мала 5 куренів піхоти, відділ кавалерії, 2 батерії гавбиць і 2 батерії польових гармат; командири: до січня 1919 чотар М. Стахів, згодом полк. Кравчук, полк. Шепель і пізніше підполк. Федорович.

Крупецький Атанасій Олександер (Ж1652), королівський писар та начальник королівської канцелярії, згодом василіянин, з 1610 р. єп. перемиський, висвячений митр. Потієм. Уся його єпископська діяльність пройшла в боротьбі з правос. за утримання перемиської єпархії.

Крупицький Миколаївський (колись Спаський) монастир б. Батурина на Чернігівщині; час заснування невідомий, за переказом, 15 в., перша звістка Ц 1636 р.; до 1683 жін., потім чол. Розквіт К. М. м. припадає на добу Самойловича й Мазепи, коли ігуменами його були св. Дмитро Туптало (1682Ц83, 1686Ц92) і кол. ректор Київ. Академії Гедеон Одорський (з 1705 р.); ігуменом монастиря був також Володимир Сокальський (1776Ц90), кол. січовий архімандрит. К. М. м. існував до революції 1917 р.

Крупницький Борис (1894Ц1956), історик

Крути (IIЦ13), зал. станція на Чернігівщині

Крутиголовка (Jynx torquilla L.), малий перелітний птах з ряду дятлів; гніздиться гол. в ліс. і лісостеп, смугах України.

Крутилівський яр, мальовничий яр довж. 20 км, який творить р. Збруч, проломлюючися через хребет Товтрів.

Крутікова Ніна (*1913), літературознавець, чл.-кор. АН УРСР, заступник дир. Ін-ту Літератури ім. Шевченка; численні праці перев. з ділянки укр.-рос. літ. взаємин: лТворчість А. П. Чехова та її значення для розвитку укр. літератури╗ (1954), лВ. Г. Короленко та укр. література╗ (1955), лТрадиції Гоголя в повістях Шевченка╗ (1955), лГоголь і укр. література╗ (1957), лЛев Толстой і укр. література╗ (1958) й ін.

Крутневич Гаврило, коз. діяч першої пол. 17 в., конкурент гетьмана Самійла Кішки, тричі вибраний на гетьмана в 1600Ц03 рр.; брав участь у лівонській війні 1602 р.

Крушельницька Марія (1876Ц1934?), уроджена Слободівна, дружина Антона К., акторка і письм.; на сцені театру лБесіди╗ у Львові (1890Ц1910), насамперед на ролях ліричних любовниць; авторка драми лВона╗ (1911), зб. оп. лІ хто ж вона була╗ та ін.

Крушельницька Соломія (1873Ц1952), світової слави співачка