Вавриків Марія Ч Вячеслав, князь

ГА, див. Українська Галицька Армія.

Габрусевич Іван (1902Ч44), псевд. Джон, Іртен; співзасновник націоналістичного руху на Зах. Укр. Землях, організатор юнацтва, співорганізатор саботажної акції 1930, автор статтей на ідеологічні й політ, теми, з 1932 на еміграції; загинув у нім. концтаборі Саксенгавзен.

Габсбурґ-Льотрінґен Вільгельм (*1895Ч1951), австр. архикн., відомий під імТям Василь Вишиваний, полк. УСС. В 1918 р. на Україні командант армійської групи, до якої належали УСС. За Директорії (1919) полк. УСС, працював у Мін-ві Військ. Справ. Автор зб. поезій лМинають дні╗. 1948 схоплений МВД у Відні; помер на засланні.

Габсбурґи, нім. династія

Гавриленко, в першій пол. 19 в. маршалок Кобеляцького пов. на Полтавщині, в своєму маєтку в с. Озерках мав кріпацький театр із спеціяльним мурованим будинком.

Гаврилів Олександр (1856Ч1888), етнограф, жив на Полтавщині, за фахом лікар; збирав нар. пісні (понад 50 зошитів) на Харківщині, Катеринославщині, Полтавщині, Чернігівщині й Київщині, перев. побутові, обрядові й іст., серед них були вперше записані.

Гаврилко Антін (*1884), гал. кооператор, ревізор Ревізійного Союзу Укр. Кооператив, ред. лГосп.-Кооп. Часопису╗ (1922Ч27); праці з кооп. теорії й практики.

Гаврилко Михайло (1882Ч1920), різьбар, із Полтавщини, вчився в Петербурзі, Кракові (1907Ч12) й Парижі; народник-романтик: лСироти╗, лКозак і дівчина╗; більш реалістичні погруддя М. Шашкевича, проект памТятника Шевченкові на конкурсі в Києві й ін. Брав активну участь у гром. житті за УНР, загинув вояком Сірої дивізії.

Гаврилюк Володимир (*1904), маляр, з гал. Поділля, закінчив Академію Мистецтв у Кракові (1930), брав участь в укр. мист. виставках у Львові 1931Ч35.

Гаврилюк Іван (*1910), гром. діяч і педагог у Канаді, посол до манітобської леґіслятиви з 1949 від партії лCCF╗ (соціялісти).

Гаврилюк Ілько, письм. і гром. діяч півд. Бесарабії-Аккерманщини в 1930-их рр.; повість лНаболілі душі╗ (1923), лТернистим шляхом╗ (спомини з визвольних змагань), лВелетень духа╗ (1928, іст. нарис про С. Петлюру), драма лМолоді парості╗, статті в чернівецьких часописах лПромінь╗, лРідний Край╗.

Гавриляк Василь (*1915), гром. діяч і промисловець у Канаді; з 1951 посадник м. Едмонтону, з 1956 президент ОбТєднання Посадників Канади.

Гаврисишин Теодора (*1912), гром. діячка в Канаді, активна в Комітеті Українок Канади і в Союзі Українок Канади та його секретарка в 1948Ч54 р.

Гаврищук Микола (1878Ч1942), бук. пед. (нар. учитель) і політ, діяч, один із провідників соц.-дем. партії на Буковині, посол до бук. сойму з 1911; з 1920 працював на Закарпатті; автор підручників методики, перекладав твори нім. педагогів (Ляй, Кершенштайнер і ін.).

Гавсевич Петро (Ж1919), аґроном-рослинознавець, співзасновник і перший дир. н.-д. станції лікарських рослин у Лубнях (1912Ч19); праці про лікарські рослини; убитий денікінцями.

Гагара, кожара звичайна (Colymbus arcticus L., або Gavia arctica L.), птах з ряду гагарових, подібний до гуски; гніздиться на далекій півн., зимує на берегах Чорного м., в решті укр. території трапляється під час перелетів восени й на весні.

Гагілки, див. Веснянки.

Гадачек (Hadaczek) Карло (1873Ч1914), поль. археолог чес. роду, проф. археології Львівського Ун-ту, відкрив злоцьку культуру на Сандомирщині, досліджував культури трипільську (Кошилівці) та венедську (Переворськ) і предмети рим. імпорту на ПодністровТї УZ│ote skarby Micha│kowskieФ 1904; УEneolityczna osada przemys│owa w Koszy│owcachФ 1913).

Гаджеґа Василь (1864Ч1938), закарп. гр.-кат. свящ., крилошанин, історик і педагог; проф. Богословської Семінарії в Ужгороді, д. і почесний чл. НТШ. Г. досліджував церк. іст. Закарпаття, однак висвітлюючи й політ, та соц.-екон. минуле закарп. українців. Найважливіші праці: лДодатки до історії русинів і руських церквей╗, лВплив реформації на підкарп. русинів╗, лПерша спроба історії гр.-кат. мукачівської єпархії╗, лКя. Федір Коріятович і Мараморош╗, монографії про І. Фогорашія і М. Лучкая та ін.; співред. вид. лНаук. 36. Просвіти╗ і ж. лПідкарпатська Русь╗.

Гаджеґа Юлій (*1879), проф. богословського ліцею в Ужгороді, русофіл, автор теологічних та іст.-культ. праць, м. ін. лІсторія ужгородської богословської семінарії╗.

Гаджибейський лиман, див. Хаджибейський лиман.

Гадзевич Рафаїл (1803Ч86), маляр родом з Холмщини, студіював у Парижі й в Італії, 1839Ч44 проф. історичного малярства в Москві, з 1844 проф. Варшавської Мист. Школи; виконав ряд портретів; картини на іст. й рел. теми (м. ін. іконостас у Старяві в Галичині).

Гадзінський Микола (*1901), фізик, родом із КамТянця. 1932Ч11 гол. катедри фізики Харківського Зоотехн. Ін-ту і наук. співр. Рентґено-Радійового Ін-ту в Харкові. Тепер на еміграції; 1951Ч55 проф. і гол. департаменту фізики в Вілберфорському Ун-ті (Огайо), з 1955 Ч проф. фізики в Рочестерському Технологічному Ін-ті (стейт Нью-Йорк); чл. Амер. Ін-ту Фізики. Праці в галузі фізики атомового ядра, зокрема визначення верхньої границі енерґії бета-спектрів методою абсорбції, дослідження рівнів енергії ядра ренію та ряд ін.

Гадожер, див. Крачун.

Гадюки (Viperidae), родина отруйних змій. На Україні поширені: гадюка звичайна (Vipera berus L.), до 75 см довж., перев. в лісовій, рідше в лісостеповій смузі; гадюка степова (V. ursini Bon.), до 55 см довж. в степовій смузі (в Карп. Україні живе підвид V. ursini ursini Meh.); кавказька Г. (V. kaznakowi Nikol.) на зах. Кавказі.

Гадючий, див. Вільний (поріг на Дніпрі).

Гадючка червоняста і бородавчаста (див. Гриби).

Гадяцький договір, був укладений 16.9.1658

Гадяче (ПІЧ14), м. при впадінні ріки Груні в Псьол, р. ц. Полтавської обл., 9000 меш. (1933 р.); засноване 1634, за Гетьманщини полкове м., за царату Ч пов. (з 1802); 1658 Виговський уклав тут договір із Польщею.

Гаєвський Валентин (*1902), син Григорія Г., дослідник укр. театру, критик і педагог; родом з Києва. Викладав у високих школах Києва. На еміграції Ч доц. УВУ. Серед наук. праць Ч лТ. Шевченко і М. Щепкін╗ (1939), лП. Саксаганський╗ (1939), лГ. Юра╗ (1940), лНариси з іст. нового укр. театру╗ (1941), статті про Л. Курбаса, І. Франка та ін.

Гаєвський Гнат (1858Ч1919), актор і режисер, працював у трупах М. Кропивницького, М. Старицького й ін., з 1895 мав власну трупу; 1918Ч19 на фронті укр. армії (фронтовий театр).

Гаєвський Григорій (1872Ч1933), режисер і педагог, родом із Тульчина; режисер Укр. Нац. Театру в Києві (1917Ч18), в 20-их рр. Театру ім. Михайличенка в Києві; з 1904 викладач київської Муз.-Драматичної Школи ім. Лисенка, проф. у Київському Художньому Ін-ті та ін. високих школах. Серед праць Ч лЗавдання режисера╗ (1920), переклади на укр. мову пТєс С. Моґема, А. Сінклера та ін.

Гаєвський Сильвестр (Степан), архиєп., див. Сильвестр Гаєвський.

Гаєк Андрій (1873Ч1939), оперовий співак, виступав спершу на укр. сцені, згодом у поль., нім. та ін. театрах у Львові, Варшаві, Познані, Любляні й Відні.

лГазета для народных учителЬя╗, офіц. видання мін-ва освіти в Угорщині для закарп. учителів; виходила нар. мовою в Будапешті 1868Ч73 при угор. часописі УNщptanitєk LapjaФ.

лГазета Школьна╗, пед. двотижневик, виходив 1875Ч79 у Львові; вид. О. Партацький.

Газифікація, див. Газова промисловість.

Газова промисловість

Газопровід Дашава-Київ, збудований 1946Ч48 рр. (відтинок Дашава Ч Львів довж. 81 км, діяметром 150 мм Ч ще в 1929, вдруге Ч діяметром 300 мм 1941); в 1955 продовжений до Москви (787 км); запляновано будівництво Г. з Дашави до Мєнську і Ленінграду. Г. Д.-К. постачає горючий природний газ із Дашави до Львова, Києва й до кількох міст Передкарпаття (Дрогобич, Стрий) та Поділля (Тернопіль, Хмельницький, Вінниця, Бердичів), до яких відходять часто бічні галузі (напр., до Вінниці 42 км довж.), та до сіль. р-нів (див. також Газова промисловість).

Гаївки, див. Веснянки.

Гай Марта (псевд.), підпільна письменниця на Україні, зб. нарисів лЛюди підпілля╗ (1949), поезії лДо зорі╗ (1950).

Гайвазовськии (Айвазовський) Іван (1817Ч1900), маляр-мариніст, співець Чорного моря. Нар. в Теодосії у вірменській родині, що переїхала з Галичини; закінчив петербурзьку Академію Мистецтв (1837), 1844 Ч акад.; з 1845 до кінця життя працював у Теодосії; майже виключно малював Чорне море; поклав початок цілій школі мариністів. Серед численних творів: лВсесвітній потоп╗, лБуря на Чорному морі╗,лДевТятий вал╗, лЧорне море╗ й ін.

Гайвас Ярослав (*1912), псевд. Андрух, Бистрий, Камінь; діяч ОУН; з 1937 чл. Крайової Екзекутиви ОУН на Зах. Укр. Землях, з 1939 на еміґрації, з вересня 1940 провідник Крайової Екзекутиви ОУН (полк. Мельника) в Ген. Губернії, з 1941 на Центр, і Сх. Землях; після арешту Ольжича виконував обовТязки керманича ОУН; 1945Ч49 чл. Проводу Укр. Націоналістів; з 1950 у ЗДА.

Гайворон, грак (Corvus frugilegus L.), дуже поширений осілий птах із родини воронуватих, живе по всій Україні; гніздиться колоніями в лісах і поблизу осель; нищить шкідників сіль. госп-ва (напр. хрущів), але й шкодить зерновим культурам.

Гайворон (VЧ5), м. над р. Богом, р. ц. Кіровоградської обл.; зал. вузол.

Гайворонський Михайло Орест (1892Ч1949), композитор і дириґент, родом з Галичини; скінчив Вищий Муз. Ін-т ім. Лисенка у Львові, на поч. 20-их рр. викладав у ньому. 1914Ч19 організатор військових оркестр УСС, гол. капельник військ УНР. З 1923 в ЗДА, засновник і дир. Злучених Укр. Хорів (з 1930). Автор численних стрілецьких пісень, хорових опрацювань нар. пісень, творів для чол., жін. і мішаних хорів, церк. і дитячих творів; композиції для скрипки, камерної музики, симфонічної і струнної оркестр та ін.

Гай-Гаєвський Федір (справжнє прізвище Жлудкин) (*1890), дитячий письм. і журналіст, родом з Києва; з 1921 на еміґрації; у 1930-их рр. співр. газет і журналів для дітей; оповідання, зб. світових дитячих казок та ін.

Гай-Головко Олекса (*1914), письм. і журналіст, родом з Поділля; працював у харківських і київських в-вах,в радіокомітеті й ін.; друкувався в журн. лЧервоний Шлях╗, лРадянська Література╗. Нині на еміґрації, в Канаді. 36. поезій лШтурмові баляди╗ (1934), лСурмач╗ (1942), оповідання Ч зб. лСвітання╗ (1935), лДесять новель╗ (1936); лірико-сатирична поема лКоханіяда╗ (1947), спогади лПоєдинок з дияволом╗ (1950).

Гайдай Зоя (*1902), співачка Цсопрано, скінчила Київський Муз.-Драматичний Ін-т; з 1928 Ч артистка Київського Держ. Театру Опери й Балету, з успіхом виконала ряд визначних ролей в операх укр. (зокрема, в лНаталці Полтавці╗ М. Лисенка) і зах. композиторів.

Гайдай Михайло (*1878), композитор, дириґент і етнограф, родом з Прилуччини; автор хорових творів, обробок укр. нар. пісень. Записав понад 2000 нар. пісень. лЗразки нар. поліфонії╗ (X. 1928Ч30).

Гайдак Микола (*1898), біолог, родом із Київщини, з 1928 в ЗДА, проф. ентомологічного відділу Міннесотського Ун-ту; понад 150 наук. і популярних праць із біології й бджільництва.

Гайдамака Дмитро (1865Ч1936), власне прізвище Вертепов, актор і режисер школи М. Кропивницького, в 1890-их рр. грав у його трупі, згодом мав свою антрепризу, пізніше працював у Дніпропетровському театрі ім. Шевченка; від амплюа героїв перейшов на характерні ролі.

Гайдамаки, див. Гайдамаччина.

лГайдамаки╗, тижневик у Львові 1902Ч07, видавець і ред. М. Петрицький.

лГайдамаки╗, орг-ція в Нью-Йорку, заснована 1907, 1910 перетворена на допомогову, радикально-соц. напряму під головуванням І. Бородайкевича, орган Ч газ. лГайдамаки╗. Орг-ція існувала в Нью-Йорку до 1918, рештки її в м. Трентон Ч до 1925. Деякі відділи лГайдамаків╗ перейшли до Укр. Роб. Союзу, ін. включилися до ком. руху.

лГайдамаки╗, місячник, пізніше двотижневик і з 1909 тижневик, орган орг-ції лГайдамаки╗, виходив 1908Ч18 у Нью-Йорку, потім у Трентоні (ЗДА); ред. М. Хандога.

Гайдамаки, назва різних укр. військ. формацій, що постали 1917

Гайдамацький кінний полк ім. К. Гордієнка 

Гайдамацький Кіш Слобідської України

Гайдамаччина (від лгайдамака╗ з тур., що означає неспокійну, бунтівливу людину), стихійні нар. заворушення на соц. ґрунті в 18 в.

Гайдарівський Василь (*1906), справжнє прізвище Гайворонський, письм. родом з Донбасу; чл. літ. групи лЗабой і ВУСПП, співред журн. лЗабой╗ і лЛіт Донбас╗ (1930Ч33) 1933, разом із ін. укр. письменниками Донбасу, був засланий; пізніше, утікши з заслання, переховувався на Кавказі. Нині в ЗДА. Автор ряду оповідань, друкованих у пресі 1927Ч32; повість лРозминовка╗ (1932), лПугачівська рудня╗ (1933). На еміграції друкувався в часописах; окремо Ч повість лЩе одно кохання╗, зб. оповідань лМерехтливі зорі╗.

Гайдебуров Павло (1841Ч93), журналіст укр. роду з Миколаєва; видавець і ред. ліберальної рос. газ. лНеделя╗, співр. лОснови╗, де провадив лЮжно-русскую летопись╗ (1861Ч62); перекладач лГайдамаків╗ Шевченка (в журн. лСовременник╗).

Гайденав (Heidenau), с. за 30 км на півд. зах. від м. Гамбургу в Німеччині; в 1945Ч49 рр. великий табір українців Ч переміщених осіб (до 4 000 душ), численні укр. установи та орг-ції (м. ін. церкви, гімназія, нар. ун-т, в-во лЗаграва╗, газети лЛуна╗, лРанок╗); в 1956 в Г. живе бл. 150 українців.

Гайдудорозька єпархія, гр.-кат. єпархія в Угорщині

Гайдук (IXЧ18), робітнича оселя Верхньо-Баканського р-ну Краснодарського краю, 10 км на півн. зах. від м. Новоросійського.

Гайдукевич Віктор (*1904), археолог, проф. Ленінградського Ун-ту, 1932 керівник експедиції для дослідження боспорських міст на Півд. Україні, подав соц.-екон. історію Боспорського царства й зробив ряд відкрить у техніці античної продукції.

Гайдуки, на Карпатському підгірТї у 18 в. панська охорона від опришків. На Україні Ч спершу надвірні козаки, після взагалі льокаї.

Гайдучок Степан (*1891), учитель тіловиховання в львівських гімназіях; учень І. Боберського, з яким поклав основи руханки та змагу на зах. землях; автор ряду сокільських вправ вільноруч, спорт, підручників, бібліографії зах.-укр. фіз. культури (лСокільські Вісті╗, 1937) та статтей на теми фіз. культури.

Гайль, маляр пол. 15 в., правос. свящ., парох Церкви Різдва Христового в Перемишлі; розмальовував поль. костьоли в землях Сандомирській, Краківській та ін.

Гайнівка (ІЧ4), роб. оселя на зах. краю Біловезької Пущі, на укр.-поль.-білор. етнографічному пограниччі, 12 000 меш., лісообробна і лісохем. пром-сть; тепер Г. належить до Білостоцького воєводства в Польщі.

Гайсин (VЧ10), м. на сх. Поділлі над р. Соб, р. ц. Вінницької обл.

Гак Анатоль (Антоша Ко, Мартин Задека) (*1893), псевд., письм. і журналіст, родом із Запоріжжя; в 20-их рр. чл. літ. спілки лПлуг╗. Нині на еміграції, в ЗДА. Збірки гумористичних оповідань лЛопанські раки╗ (1926), лРадіо-інваліди╗ (1927), лСвиняче сальдо╗ (1927), лҐоловбухова борода╗ (1927), лТридцять гуморесок╗ (1930) та ін., роман лМолода напруга╗ (1933), пТєси лСтуденти╗ (1924), лРодина Пацюків╗ (1927), лЛюдина в окулярах╗; на еміграції зб. фейлетонів лМіжпланетні люди╗ й ін.

Гакет (Hacquet) Бальтазар (1740Ч1815), австр. природознавець і подорожник франц. походження, 1788Ч1805 проф. природничих наук Львівського Ун-ту. Г. відбув низку наук. подорожей, м. ін. по укр. Карпатах; його праця: УNeueste physikalische Reisen durch die dacischen und sarmatischen oder nЎrdlichen KarpathenФ, ІЧIII (Нюрнберг 1790Ч94) містить інформації про природу й людність Карпат.

Гаківка, див. Гокей.

Гаккебуш Любов (*1888), драматична акторка й педагог родом з Поділля, дружина В. Василька. Грала в Укр На п. Театрі і в Держ. Драматичному Театрі в Києві, в Театрі ім. Франка, в лБерезолі╗, в Червонозаводському Театрі, в Сталінському Драматичному Театрі в Харкові, в одеському Театрі Революції й ін.; ряд ролей в пТєсах укр. і зах. авторів (м. ін. вперше на укр. сцені виконала ролю леді Макбет у пТєсі Шекспіра).

Гакман Євген (1793Ч1873), бук. церк. і політ. діяч, правос. єп.

Гакман Микола, проф. чернівецького Богословського Ін-ту в пол. 19 в., делеґат бук. українців до Гол. Руської Ради у Львові 1848 р.

Гакстгавзен (Haxthausen) Авґуст (1792 Ч1866), барон, нім. економіст і юрист; 1843 відвідав ряд міст Рос. Імперії, був у Києві й Одесі, досліджуючи аґрарний лад, вірування, рел. творчість; автор праці УStudien №ber die inneren Zustфnde, das Volksleben und insbesondere die lфndlichen Einrichtungen RusslandsФ (IЧIII, 1847Ч52).

Галагаз (Tadorna tadorna L.), птах із родини качкуватих, довж. до 60 см, вага 1Ч1,5 кг; на Україні поширений над Чорним і Озівським м., зимує в Зах. Европі, під час перелетів восени зТявляється зрідка й у глибині України; має деяке пром. значення (перев. пух).

Галаган Гнат, див. Ґалаґан Гнат.

Галаган Григорій, див. Ґалаґан Григорій.

Галаган Микола (*1882), укр. гром. і політ. діяч

Галаган Ольга (*1885), дружина Миколи, гром. діячка в Києві, в 1920Ч30-их рр. на еміґрації в Відні й Празі; довголітній чл. управи Укр. Жін. Союзу в Празі і Укр. Секції Ліги Миру і Свободи.

Галагани, див. Ґалаґани.

Галайчук Богдан (*1911), публіцист і правник, доц. УВУ, д. чл. НТШ; праці з ділянки міжнар. права й іст. дипломатії; м. ін. лУССР Ч міжнар. правна студія╗, УLos estados conquistados ante el derecho internacionalФ, УEl estado ucranio del siglo 20Ф й ін. Тепер в Арґентіні.

Галан Анатоль (*1901), псевд., журналіст і письм., родом з Лівобережжя; в 20-их рр. працював у лВістях ВУЦВК╗, чл. літ. орг-ції лЗабой╗; нині на еміґрації в Арґентіні; автор оповідань, зб. лПахощі╗ (1951), драма лВолодар страх╗ (1955).

Галан Ярослав (1902Ч49), гал. журналіст і письм., комуніст, чл. літ. групи лГорно╗, співр. совєтофільського журн. лВікна╗ у Львові; маловартісні пропаґандивні пТєси (лВантаж╗ 1928, лВероніка╗ 1930, лПід золотим орлом╗ 1948, лЛюбов на світанні╗ 1949 та ін.), оповідання й памфлети, скеровані проти укр. нац. кіл та гр.-кат. церк. діячів. Особливо активно діяв з доручення сов. влади під час і після війни; убитий укр. революціонерами.

Галелюк Олександр (*1887), гром. роб. діяч, родом з Галичини, з 1906 в Канаді, з 1923 в ЗДА, заступник гол. Укр. Роб. Союзу, бізнесмен.

Галецький (Halecki) Оскар (*1891), сучасний поль. історик, проф. Фордгам Ун-ту в Нью-Йорку, дослідник іст. Сх. Европи; м. ін. праці про В. Князівство Лит. й церк. унію.

Галечко Софія (1891Ч1918), хорунжий УСС, в ряди яких вступила студенткою 1914; відзначилася в карп. боях 1914Ч15 рр.

Галин Мартирій (1856Ч1943?), лікар-хірург, ген.-хорунжий сан. служби, гром. діяч, чл. УНТК; очолював термінологічну працю цього т-ва в ділянці медицини. 1918, за гетьманату, керував Термінологічною Комісією Мін-ва Нар. ЗдоровТя. Автор лРос.-укр. мед. словника╗ (Київ 1920), лМед. латинсько-укр. словника╗ (Прага 1926), ряду розвідок із хірургії і споминів (у збірниках лЗа Державність╗ і у вид. Наук. Ін-ту в Варшаві). На еміґрації з 1920, жив у Бесарабії.

лГалицкая Русь╗, щоденна москвофільська газ., субвенціонована рос. урядом, виходила у Львові 1891Ч92; ред. О. Марков.

Галицкій Сіонъ, див. лСіонъ Рускій╗.

Галицко-Руская Народная Організація (ГРНО), політ, орг-ція гал. москвофілів у 1920-их рр., з 1929 Ч Русская Селянская Организация.

Галицька Армія, див. Українська Галицька Армія.

Галицька митрополія, була заснована 1302Ч03

Галицька Соціялістична Радянська Республіка, див. Галицький Революційний Комітет.

Галицьке євангеліє 1144 р., тетраєвангеліє, переписане з півд.-слов. оригіналу в Галичі, аркуші 1Ч228 1144 р., 229Ч260 Ч там же в 12-13 в. Найстаріший збережений текст із зах.-укр. земель, з відтворенням деяких особливостей місц. мови,, і найстаріше укр. тетраевангеліє. Видане, не цілком поправно, архимандритом Амфілохієм (2 тт. М. 1882Ч83). Мова описана Яґічем і Ле Жюжем. Рукопис зберігається в Москві, в Гол. Архіві.

Галицьке євангеліє 1266Ч1301 р., текст (апракос, 175 стор.), переписаний пресвітером Георгієм з болг. оригіналу в Галичі, з деякими особливостями місц. мови. Г. е. вивчали Соболевський і Вольтер; уривки опубліковані в журн. лКиевские Университетские Известия╗ (1885), рукопис зберігається в Ленінградській Публічній Бібліотеці.

лГалицький Голос╗, орган Мін-ва Зах. Области УНР, виходив у КамТянці Подільському 1919 р.

Галицький Курінь Січових Стрільців, укр. військ, частина, зформована в кін. 1917 в Києві з кол. полонених галичан і буковинців з ініціятиви Гал.-Бук. Комітету в ч. 500 багнетів з 3 піхотними сотнями й 1 скорострільною під командою полк. Є. Коновальця, Ч див. Січові Стрільці.

Галицький Революційний Комітет, Галревком, луряд╗ т. зв. Галицької Соціялістичної Радянської Республіки (проголошеної маніфестом 15. 7. 1920), створений у Харкові, за директивами з Москви, перед походом червоної армії в Галичину в липні 1920 р. На чолі був В. Затонський, серед членів М. Баран, І. Немоловський, М. Левицький, Ф. Конар, М. Гаврилів, М. Козоріс, І. Сіяк, І. Кулик та ін. Галревком формально існував до укладення Ризького миру 1921.

Галицько-Буковинський Комітет, заснований у пол. 1917 в Києві для допомоги українцям із Галичини й Буковини, вивезеним рос. військами до Росії. Г.-Б.К. був ініціятором формування куреня Січових Стрільців.

Галицько-волинська держава, традиційна назва держави, створеної Романом Мстиславичем, кн. володимирським, що 1199 обТєднав Волинь і Галичину. Г.-В. д., найвидатнішим володарем якої був кн. Данило Романович (1238Ч64), охопивши велику частину земель кол. київської держави, продовжила її держ. і культ. традицію до 1340, коли із смертю Юрія II скінчилася династія Романовичів (див. Волинь, Галичина і ЕУ І, стор. 424Ч30).

Галицько-волинський літопис, див. Літописи.

лГалицько-Руська Матиця╗, т-во для просвітньої й літ.-видавничої справи та шкільництва

Галич, княже місто, засноване (за археологічними даними) на переломі 9 і 10 вв., вперше згадане в київському літописі 1140Ч41 рр.

Галич (IVЧ3), м. на Підкарпатті, при впадінні р. Лукви до Дністра, р. ц. Станиславівської обл., 4000 меш. (1931), постало після зруйнування Г.-столиці татарами 1241 на місці княжої пристані на Дністрі. Для оборони від татар в пол. 14 в. збудовано поль. старостинський замок, перебудований і знову зруйнований татарами в 17 в. В червні 1915 УСС після боїв із рос. військом зайняли Г.; влітку 1919 тут відбувалися бої 3 корпусу УГА з поляками.

Галич (IVЧ3), один із найвищих верхів у Середньому Бескиді (1 335 м), положений у верхівТях р. Сяну.

Галич Василь (*1896), історик, укр.-амер. діяч в ЗДА, родом з Галичини, проф. іст. і політ, наук у Стейт Колледж в Супіріор (Вісконзін); д. чл. НТШ, чл. Амер. Іст. Т-ва; праці: УUkrainians in Western PennsylvaniaФ (1935), УUkrainian Farmers in the United StatesФ (1936), УUkrainians in the United StatesФ (1936) та ін.

Галич Марія (*1900?), письменниця, в 1920-их рр. чл. київської літ. групи АСПИС Ч лЛанка╗ Ч МАРС; друкувалася в журн. лЖиття й Революція╗, лГлобус╗, лНова Громада╗; зб. лДрукарка╗ (1927) Ч оповідання, написані під значним впливом імпресіонізму, присвячені перев. образам самотніх людей, поданим на тлі сумної рев. дійсности. В 30-их рр. відійшла від літ. праці.

лГаличанинъ╗, літ. зб., виданий Я. Головацьким і Б. Дідицьким у Львові в 1862Ч63; м. .ін. співробітниками Г. був О. Кониський.

лГаличанинъ╗, наук.-белетристичний додаток до газ. лСлово╗, москвофільського напряму, виходив у-Львові 1867Ч70; вид. Б. Дідицький.

лГаличанинъ╗, щоденник москвофільського напряму, підтримуваний поль. гал. адміністрацією для боротьби з укр. нац. рухом; виходив у Львові 1893Ч1913, ред. О. Марков та ін.

Галичий Дмитро (*1895), визначний гром. діяч в ЗДА, родом з Галичини; в ЗДА з 1923; з 1933 секретар, з 1950 гол. Укр. Нар. Союзу; довголітній касир, з 1949 заступник гол., а з 1955 през. Укр. Конгресового Комітету Америки, перший гол. ОбТєднання б. вояків Українців Америки, провідний чл. численних укр. д-р г. к. УВУ.

Галичин Стефанія (?1913), нар. Перестюк, дружина Дмитра, гром. діячка в ЗДА, співзасновниця Укр. Золотого Хреста і його гол. 1938Ч40; в 1941 створила Самостійний Золотий Хрест із кількох відділів і його очолює; гол. ОбТєднання Укр. Жін. Орг-цій в ЗДА з 1953.

Галичина, іст. країна

лГаличо-Рускій ВЬстникъ╗, урядова газ., друкована кирилицею, виходила тричі на тиждень у Львові 1849 за ред. М. Устіяновича; 1850, після перенесення до Відня, змінила назву на лВЬстникъ для Русиновъ Австрійской Державы╗.

Галібей Михайло (*1885), львівський міщанин (майстер кахляр) і підприємець, організатор міщанства й ремісництва, автор статтей про укр. міщанство Львова; чл. Укр.Нац.Ради ЗУНР, активний діяч т-ва лЗоря╗, опікун ремісничої молоді; чл. ЦК УНДО, співзасновник Міщанського Братства у Львові й довголітній його секретар. Тепер в ЗДА.

Галіп Артем (*1887), адвокат у Чернівцях, за гетьманату (1918) товариш мін. закордонних справ; пізніше на еміграції, займав совєтофільську позицію.

Галіп Євфросина, мати Теодота, бук. гром. діячка, в 1913Ч20 гол. централі Жін. Громади на Буковині, організаторка виставок нар. мистецтва (у Відні, в Києві та ін.).

Галіп Мелетій (1845Ч1916), бук. церк. діяч, свящ., оборонець правос. українців у Чернівецькій Консисторії, гол. т-ва лПравос. Шляхта╗ в Чернівцях.

Галіп Теодот (1873Ч1943), син Мелетія, гром. і політ. діяч Буковини, письм., публіцист

Галка (Coloeus monedula L.), птах із родини воронуватих, поширений по всій Україні в лісах і поблизу селищ; нищить с.-г. шкідників і тому корисний для госп-ва.

Галка Єремія, псевд. М. Костоліарова.

Галкин Олекса (1866Ч1940), ген. штабу ген.-полк., 1918 начальник Ген. Штабу, чл. Вищої Військ. Ради, 1920Ч21 військ. мін. УНР, з 1923 в Галичині, помер у больш. вТязниці у Львові.

Галлер Юзеф (* 1873), поль. ген.; в 1918Ч19 рр. зформував поль. дивізії у Франції, яка їх спорядила й дала інструкторів; прибувши до Польщі, Г. виступив із ними, замість проти большевиків, як йому наказали зах. альянти, проти УГА й примусив її відступити за Збруч 16.7.1919.

Галущинський Іван (1883Ч1944), брат Михайла, пед. і гром. діяч, учитель гімназії в Тернополі, гол. лРідної Школи╗ у Львові (1933Ч34, 38Ч39); статті на пед. і гром. теми.

Галущинський Марко Михайло (1880ЧЧ1918), василіянин, проф. богословія в василіянських богословських ліцеях, активний учасник 1 велеградського унійного зТїзду (1907), протоігумен ЧСВВ в 1917Ч18 рр.; статті з іст. укр. церкви та церк. обрядів (журн. УSlavorum Litterae Theo logikaeФ в Празі 1906Ч11, львівська лНива╗).

Галущинський Михайло (1878Ч1931), гром. і осв. діяч, 1910Ч14 дир. гімназії лРідної Школи╗ в Рогатині, під час світової війни спочатку командант УСС, пізніше референт УСС при вищому командуванні австр. армії; проф. Укр. Тайного Ун-ту; 1923Ч31 гол. лПросвіти╗ у Львові і її почесний чл.; 1928Ч30 сенатор (від УНДО) і віцепрез. поль. сенату, згодом посол. Автор споминів лЗ Укр. Січовими Стрільцями╗ (1934) і ряду праць на пед. теми.

Галущинський Тит Теодосій (1880Ч1952), брат Михайла, церк. діяч, василіянин, бібліст

Галярович Яків, визначний золотар другої пол. 17 в. зі Львова.

Галяховський Данило, ґравер доби Мазепи (діяльність 1674Ч1709), вчився в Київ. Академії; найвизначніший твір Г. Ч теза, присвячена І. Мазепі (унікат зберігався в бібліотеці Красінських у Варшаві).

Галька Гнат (1824Ч1903), гал. діяч Ч москвофіл, свящ., посол до віденського парляменту й гал. сойму; автор брошур про сіль. госп-во й зб. лНародныи обычаи и обряды из окрестностей над Збручем╗.

Гальський, отаман повстанського загону на Поділлі, схоплений і засуджений ҐПУ в 1924.

Гальштатська доба, доба в праіст. часи, коли на зміну бронзі як виробничому матеріялові прийшло дешевше і твердіше залізо. Назва від погребища в с. Гальштат у Дол. Австрії. На Україні до Г. д. належать культури білогрудівська, висоцька та скитська. Час тривання 1000Ч500 до Хр. (див мал. в ЕУ І на стор. 385).

Гамалії, кілька родів із цим прізвищем

Гамалій Дарина (*1884), драматична акторка на характерні ролі. З 1904 працювала в провінціяльному театрі, з успіхом дублюючи свою вчительку Г. Затиркевич-Карпинську. Маючи добре контральто, виступала й в опереті. З сер. 20-их рр. Ч в театрі Муз. Комедії в Ленінграді.

Гамалія Григорій (Ж1702), військ, діяч доби руїни; 1655 здобув у поляків Корсунь, полк. лубенський (1665Ч69); 1664 Ч учасник походу Брюховецького, здобув Черкаси, був чл. посольства Брюховецького до царя Олексія, згодом (1668) Ч до тур. султана; 1669 перейшов до Дорошенка Ч полк. паволоцький, ген. осавул, наказний гетьман; після падіння Дорошенка знову полк. лубенський (1687Ч88).

Гамалія Микола (1859Ч1949), видатний мікробіолог

Гамаль Володимир (*1885), адвокат, гром. і політ, діяч Збаражчини (в Укр. Соц.-Радикальній Партії), 1939 р. вивезений большевиками.

Гамарнік Ян (1894Ч1937), больш. політ. і військ, діяч. 1917 провадив больш. роботу проти Укр. Центр. Ради. 1918 Ч чл. Президії ВУЦВК, за гетьмана Ч чл. підпільного больш. центру, до 1923 на керівній сов. роботі в УССР; чл. Оргбюра ЦК ВКП, начальник Політ. Управління армії; у звТязку з арештами в справі Тухачевського застрелився.

Гамбурґ (Hamburg), вільне м. в півн. Німеччині, важливий порт, 1 718 630 меш. (1953). В 1945Ч50 рр. в Г. перебувало понад 2000 українців-скитальців, в тому ч. понад 1000 в укр. таборі Фалькенберґ (Falkenberg), нині невелика укр. колонія, діє укр.-кат. душпастирство.

Гаморак Нестір (*1892), ботанік, проф. КамТянець-Подільського С.-Г. Ін-ту і дир. ботан. саду при ньому; д. чл. НТШ; дослідник анатомії й фізіології рослин. В 1932Ч33 засланий, дальша доля невідома.

Гамченко Сергій (1860Ч1934), археолог

Ган (Ганус), будівничий у Львові, 1493Ч94 рр. будував 2 каплиці при кат. катедрі.

Ган Лев (1878Ч1919), військ. діяч, старшина артилерії, в 1917 близький співр. М. Міхновського, співзасновник Укр. Військ. Клюбу ім. Полуботка та Укр. Військ. Орг. Комітету в Києві, чл. Укр. Центр. Ради.

Ганас Роман (*1900), укр.-кат. свящ., гром. діяч Львівщини й Зборівщини, чл. ЦКУНДО; тепер в ЗДА.

Гандбол, спорт, гра мТячем (до 60 см обводу, вага до 475 г, на площі виміру футбольного грища) двох команд, по 11 грачів кожна, поширена по всій Україні; 1925 відбулися змагання в Одесі, при участі 31 команд; від 1938 відбуваються змагання за першість України.

Гандзюк Яків (1863Ч1918), ген., командир 1 дивізії в 1 укр. корпусі ген. П. Скоропадського. Після димісії Скоропадського командир корпусу. Розстріляний большевиками в Києві в лютому 1918.

Ганжа Іван, військ, діяч доби Хмельниччини; спершу учасник коз. походів на Чорне море, згодом старшина у війську Конєцпольського; з доручення Хмельницького керував сел. повстанням і взяв Умань; 1648 уманський полк.; загинув під Пилявцями.

Ганкевич Гриць (*1895), адвокат, гал. гром. і політ. діяч; 1938Ч39 посол до поль. сойму з УНДО, 1939 р. вивезений большевиками.

Ганкевич Климентій (1842Ч1925), гал. педагог і мовознавець, автор порівняльних праць про санскритський, грец. і укр. наголос; важливіші фактичним матеріялом його описові праці про укр. наголос (говірковий) і нар. етимологію. Також компілятивні праці з іст. слов. філософії.

Ганкевич Лев (*1883), адвокат і оборонець у карних політ. процесах, журналіст і співред. укр. газ. лВперед╗ у 1918Ч22, діяч Укр. Соц.-Дем. Партії й гол. її проводу (1930Ч34); чл. Укр. Нац. Ради ЗУНР в 1918 р. Тепер в ЗДА.

Ганкевич Микола (1869Ч1939), політ. і профспілковий діяч, організатор укр. робітництва в Галичині, один із засновників Укр. Соц.-Дем. Партії в Галичині, чл. Гол. Укр. Ради у Львові (1914Ч17) і заступник гол. Заг. Укр. Нац. Ради у Відні 1915; ред. газ. лволя╗ (1900Ч07); автор багатьох політ. праць, стояв за співробітництво УСДП з Поль. Партією Соц. (ППС) і був її членом.

Ганкенштайнів кодекс, рукопис 12Ч13 в. на 289 аркушів, що містить октоїх, канони й уривки з євангелія й апостола у формі богослужбової антології. Написаний на Зах. Україні і має місц. мовні особливості, що їх вивчали С. Смаль-Стоцький і К. Кисілевський. Рукопис зберігається в кол. придворній бібліотеці в Відні.

Ганна Барвінок, див. Барвінок Ганна.

Ганновер (Hannover), гол. м. Дол. Саксонії в Німеччині

Гантер (Hunter) Олександр Джердін (1868Ч1940), кан. пресвітеріянський свящ. і лікар, багато допомагав укр. поселенцям у Манітобі; випустив кн. УThe Kobzar of the UkraineФ (Вінніпеґ 1922), вільний переспів 23 Шевченкових поезій.

Гануля Йосиф (*1872), закарп. народовецький діяч в ЗДА, родом із Пряшева, понад 50 рр. гр.-кат. парох м. Клівленд, Огайо; автор лЧитанки для амер. руської молодежі╗, підручників релігії та праць: УRusin LiteratureФ (1941), УThe Eastern RitualФ (І-ІІ. 1954).

Гануляк Григорій (*1883), псевд. Г. Марусин, гал. журналіст і видавець (з 1908 р.), зокрема, листівок і пТєс (серія лТеатральна бібліотека╗); власник вид-ва лРусалка╗; 1928Ч34 Ч гол. Союзу Укр. Купців у Львові. радник Торг.-Пром. Палати у Львові.

Ганус (Pimpinella anisum L.), однорічна рослина з родини окружкових, родом з Малої Азії, культивується гол. на Україні (сх. Поділля, Харківщина, півд. Вороніжчина; 1950 р. в УССР Ч бл. 6000 га); насіння вживають для приправи й у медицині, олію Ч в медицині й парфумерії.

Гануш Ян (1853Ч87), поль. мовознавець, дослідник іст. поль. деклінації, мав описові праці з укр. (говіркового) наголосу.

Ганушевський Михайло (*1880), гал. гром. діяч і кооператор, укр.-кат. свящ.; 1928Ч30 посол до поль. сойму (з УНДО).

Ганцов Всеволод (*1892), визначний мовознавець

Ганцова-Берникова Віра (*1892), історик, у 20-их рр. співр. Київського Музею Революції, авторка статтей і публікацій з іст. рев. руху 19 в. на Україні.

Ганчар Франц, віденський археолог, з 1937 р. пише праці про археологію Кавказу, а також про кіммерійців і скитів у дусі маррівського вчення про стадіальність та автохтонність розвитку чужих культур на Україні.

Ганчарство [Гончарство]

Гапти, укр. вишивки старих часів, виконувані гладдю, настилуванням тощо, кольоровими, золотими й срібними нитками; відзначаються оригінальними формами орнаментики, перев. із стилізованими росл. мотивами; дуже поширені були фігурні гапти й цілі фігурні композиції, особливо в церк. ризах, хоругвах, плащаницях та ін. (див. також Вишивки).

Гапчук Михайло (1871Ч1938), сел. діяч на Гуцульщині (Укр. Радикальної Партії), кооп. і осв. організатор.

Гарайда Іван (Ж1945), закарп. філолог і історик, 1941Ч44 дир. лПодкарпатського Общества Наук╗, ред. його видань; написав лГраматику руського язика╗, офіц. затверджену для укр. шкіл в Угорщині.

Гаральд (Harald) Сміливий, норв. король 1046Ч66, до 1042 був кілька років начальником цісарської сторожі в Візантії; одружився з дочкою Ярослава Мудрого Єлисаветою, склав на її честь поему (перекладену на укр. мову І. Франком).

Гаран Євген (*1925), поет і журналіст родом з Бердянщини, нині на еміґрації; новелі в журн. лДозвілля╗, лАрка╗ й ін.

лГарапник╗, ілюстрована гумористична газ., виходила з перервами 1921Ч34 в Едмонтоні і Ендрю, Алта (Канада); вид. і ред. Т. Томашевський.

Гарас Микола (*1870), гром. і церк. бук. діяч, співзасновник учительської орг-ції (гол. чернівецької лУкр. Школи╗), лідер лукр. бльоку╗ на єпархіяльних зборах (1931Ч38); лІст. огляд і сучасний стан укр. освіти й культури на Буковині╗ (1934), лІлюстрована історія т-ва Українська Школа в Чернівцях╗ (1937), пед. розвідки й підручники.

Гарасевич Андрій (1917Ч47), поет, нар. у Львові, виріс на Закарпатті, студіював у Празі; трагічно загинув на еміґрації в Німеччині. 36. лСонети╗ (1940), ін. поезії, друковані в пресі, зокрема цикли лСтара Прага╗ (1947), лЛегенди про Христа╗; оп. лОчарована душа╗ (1947).

Гарасевич де Нойштерн Михайло (1763Ч1836), барон, історик, видатний гал. церк. діяч, архипресвітер львівської капітули. Своїми заходами у Відні (1806) й Римі (1808) спричинився до відновлення гал. митрополії, затвердження львівської капітули й здобув для гр.-кат. церкви рівне й цілком незалежне становище від поль. рим.-кат. церкви. Написав цінні УAnnales Ecclesiae RuthenaeФ (1863).

Гарасевич Олександр (1876Ч1934), гал. агроном-педагог, інструктор молочарства і організатор перших кооп. молочарень до першої світової війни, мандрівний учитель сіль. госп-ва т-ва лПросвіта╗ в 1904Ч09 рр.; згодом в учительській семінарії у Львові, один із засновників і деякий час гол. протиалькогольного т-ва лВідродження╗, в 1920-их рр. жив в УССР; трагічно загинув у Харкові.

Гарасимович Іларіон, гром. і політ. діяч, один із піонерів укр. радикального руху в Галичині, приятель І. Франка і М. Павлика, кооператор, організатор виробничої кооперативи домашнього промислу в Коломиї.

Гарасовська-Дацишин Марія (*1911), малярка-стилізаторка; вчилася в Академії Мистецтв у Кракові, брала участь в укр. мист. виставках на Зах. Україні 1931Ч41 рр.; тепер в ЗДА.

Гаращенко Іван (1881Ч1952), церк. і гром. діяч, родом із Харкова, до революції комерсант. Заступник гол. Всеукр. Правос. Церк. Ради в Києві (з 1921). На фінансування богослужбових книг у 20-их рр. віддав своє майно. Відбув за церк. діяльність 10-річне заслання в сов. концтаборах. На еміграції чл. В. і Малої Ради Соборноправної УАПЦ, в останні рр. життя Ч свящ. Помер в ЗДА.

Гарбарство (чинбарство), див. ЕУ І, стор. 213, і Шкіряна промисловість.

Гарбуз (Cucurbita L.), однорічна рослина з родини гарбузуватих; на Україні поширені види: Г. звич. (C. Pepo L.) і Г. великий (C. maxima Duch.). Плекають на городах і на полі сорти кормові й столові; столові сорти: медовий, мозаїлівський, чалма, укр. триколірний, кабачки й ін.; насіння має 34Ч40% поживної олії; урожай 700Ч750 центнерів з га, а насінняЧ до 9 центнерів з га.

Гарбуз Терентій (*1891), педагог, проф. ІНО в Харкові; наук. співр. Н.-Д. Ін-ту Педагогіки в 1920-их рр., автор численних праць із заг. дидактики й методики мови.

Гарбуз Юрко, сел. діяч на Станиславівщині, чл. Гол. Управи Радикальної Партії; засланий большевиками 1939; на засланні помер.

Гарбузівка (VIЧ12), с. і р. ц. у півн.-зах. частині Миколаївської обл.

Гардарікі, лкраїна міст╗, збірна назва земель Київської Руси в скандінавській епічній літературі. Вказує на наявність територіяльно-політ. орг-цій на цьому терені, репрезентованих назовні гол. городами земель.

Гаркавенко Олександр (*1892), укр. важкоатлет, родом із Кубані, здобув кілька разів титул майстра світу (вперше в Петербурзі 1914, в Нью-Йорку 1931, Гельсінкі, Гамбурзі, Берліні й ін.), з 1920-их рр. на еміґрації.

Гаркуша Семен (бл. 1739Ч84), запор. козак, пізніше торговець, згодом проводир розбійницької ватаги, що робила напади на панські маєтки на Гетьманщині й Слобожанщині, часом із помсти за покривджених козаків та селян; двічі тікав із вТязниці, помер у каторжній тюрмі в Херсоні. З нар. оп. про нього користалися Г. Квітка-ОсновТяненко, О. Стороженко, Г. Данилевський та ін.

Гарматій Василь (1810Ч1900), сел. діяч у Галичині, посол до віденського парляменту 1848, пізніше піонер радикального руху і чл. Гол. Управи Укр. Радикальної Партії. Його сини Лука (1866Ч1925) і Михайло, вбитий 1939 р. большевиками, були також діячами Укр. Радикальної Партії.

Гарматна бриґада корпусу Січових Стрільців, зформована під час облоги Києва в листопадіЦгрудні 1918 в ч. 6 гарматних полків, фактично дивізіонів 3-батерійного складу; 3 і 6 полки билися під Львовом, а пізніше воювали в лавах Гал. Армії, 1, 2, 5 були при корпусі СС, 4 при З Залізній дивізії ген. О. Удовиченка. Розформована в кін. 1919; лише одна батерія пішла в грудні 1919 з Армією УНР у запілля ворога; командував Г. б. полк. Р. Дашкевич.

Гарматна Старшинська Школа, існувала 1919 за укр. влади в Галичині, спершу в Стрию, пізніше була перенесена до Станиславова.

Гармашів Всеволод (1868Ч1953), біолог і хірург, родом із Миколаєва; 1897Ч1914 старший ординатор Київського Військ. Шпиталю. З 1922 на еміграції в Чехо-Словаччині, проф. біології й гігієни Укр. Високого Пед. Ін-ту в Празі (1930Ч33 його ректор). З 1945 жив у Німеччині. Автор ряду наук. праць.

Гармонія голосних, або сингармонізм

Гарнець, див. Міри.

лГарт╗, спілка пролетарських письменників, заснована В. Блакитним у Харкові 1923

лГарт╗, журнал-місячник, орган Всеукр. Спілки Пролетарських Письменників (ВУСПП), виходив 1927Ч32 в Харкові. Редагували І. Кулик, І. Микитенко, І. Кириленко, В. Коряк та ін. Закритий у звТязку з ліквідацією ВУСПП.

Гарячий Ключ (IXЧ20), курорт на Кубанщині, в дол. р. Псекупс, р. ц. Краснодарського краю РСФСР; гарячі мінеральні води (сірчановодневі й вуглекислонатрові); за переписом 1926 р. українців у р-ні Ч 2/3 населення.

Гасенко Юрій (1894Ч1933), інж., чл. дипломатичної місії УНР в Румунії, винахідник моторового човна (т. зв. лморської блохи╗); автор новель і оповідань для дітей (лНая з джунглів╗).

Гасин Олекса (1907Ч49), псевд. Лицар, діяч ОУН, в 1935Ч36 орг. і військ. референт Крайової Екзекутиви на Зах. Укр. Землях, 1940Ч41 і з 1947 чл. Проводу ОУН (С. Бандери), полк. УПА і в 1946Ч49 шеф її штабу.

Гаско Мечислав (*1904?), поет, родом з Волині, працював у Харкові, чл. ВУСПП і літ. групи лЗахідня Україна╗; збірки лОбабіч кордону╗ (1930), лШлю вам свій привіт╗ (1931), поема лДрогобич╗ та ін.; з 30-их рр. до 1956 був на засланні.

лГасло╗, місячник, орган РУП, виходив у Чернівцях 1902Ч03 (17 чч.), редагували Д. Антонович, С. Голіцинський, В. Сімович, Л. Когут і ін. Спершу орган політ. дискусії, згодом соц.-дем. напряму.

Гаспра (IXЧ15), с. м. т. на півд. березі Криму, 10 км від Ялти, курорт.

Гатцук Микола, літ. діяч 19 в., видав лУжинок рідного поля╗ (1857) Ч зб. віршів, нар. поезій і приказок з оглядом укр. письменства, лУкр. абетку╗ (1861) і зб. пісень із нотами лДевТять струн укр. бандури╗ (1863); писав в лОснові╗.

Гатцук Олекса (1832Ч91), українофіл, археолог, рос. журналіст і видавець (популярний лКрестньїй Календарь╗, 1875Ч89 лГазета Гатцука╗); брав участь у петербурзькій лОснові╗.

Гаюй (Ha№y), архітект, інж. і графік; родом англієць, бл. 1815Ч27 досліджував в Одесі водні джерела й збудував маяк на В. Водометі; виконав ряд краєвидів Одеси літографічним способом.

Гвардейське (IVЧ7), кол. Фельштин, с. на гор. Смотричі, р. ц. Хмельницької обл.

Гвоздець (VЧ6), м-ко над р. Чернявою, притокою Пруту; р. ц. Станиславівської обл.; побіч в с. Острівці Ч степ. заповідник.

Гвоздик Євген, осв. діяч у ЗДА, співред. лШершеня╗ в Скрентоні (1909Ч11), в 1911 Ч ред. органу Укр. Роб. Союзу лНар. Воля╗.

Гвоздик Кирило (*1895?), маляр-монументаліст 1920Ч30-их рр., учень М. Бойчука, брав участь у розписі Сел. Санаторії в Одесі (1927Ч28); композиції із сел. побуту, лТрус╗ та ін. Засланий большевиками в 30-их рр.

Гвоздики, гвоздика Dianthus), однорічні Й багаторічні рослини з родини гвоздикуватих; є бл. 300 відмін, з них на Україні бл. 50. Багато відмін декоративних; найпоширеніші Г. садова (Dianthus caryophyllus L.), і Г. тур. (D. barbatus L).

Гдашицький Яцко-Ісакій (16 в.), гал. правос. шляхтич, якого 1522 поль. король Жигмонт І іменував намісником гал. єпархії без згоди правос. митр. Йосифа, що наклав на Г. інтердикт. Г., постригшись під іменем Ісакія і ставши архимандритом у львівському монастирі св. Юра, успішно організував гал. правос. єпархію, 1526 митр. визнав його своїм намісником; після цього король відібрав у Г. намісництво.

ГДУМ, див. Гурток Діячів Українського Мистецтва.

Гевлич Авксентій, філософ першої пол. 19 в., студіював у Харківському Ун-ті у Й.-Б. Шада, 1818 видав працю з естетики Ч лТеория изящных искусств╗; пізніше високий урядовець в Росії.

Геґельянство на Україні

Гедін (Hedin) Свен (1865Ч1952), визначний швед. географ і подорожник, дослідник Центр. Азії; д. чл. НТШ.

Гейманович Олександр (*1882), відомий проф.-невропатолог; з 1911 р. працював у Харкові. В 1921 заснував Укр. Психоневрологічний Ін-т і був його дир. Редаґував ряд мед. часописів і керував різними наук. ін-тами й т-вами. Написав бл. 150 наук. праць.

Гейнч (Heincz) Кароль (1810Ч60-і рр), поль. письм. із Житомира, близький до лукр. школи╗, м. ін. написав комедію, в якій висміював балагульщину Ч УM│odzie┐ tegoczesnaФ (1841), й укр. оперету в 2 актах УPowrєt Zaporo┐cєw z TrebizondyФ (1840).

Геленджик (IXЧ19), м. і порт над Чорним морем на Кубані, р. ц. Краснодарського краю РСФСР, 7000 меш. (1933); приморський кліматичний курорт; в околицях курортні оселі (лСонце╗, лСонцедар╗ та ін.). В 1926 р. в р-ні українці становили половину населення.

Геліотроп (Heliotropium), зілляста рослина з родини шерстколистих; в степовій Україні поширений H. europaeum L.; Г. садовий (H. peruvianum L.) Ч декоративна пахуча рослина.

Гельман Макс (*1892), різьбар, проф. Київ. Художнього Ін-ту; скульптурні портрети письм. М. Терещенка, Ґ. Шкурупія, В. Підмогильного, маляра Ю. Михайлова та ін.

Гельмерсен Григорій (1803Ч85), рос. геолог, автор першої геол. карти Евр. Росії (1841), дослідник донецької камТяновугільної заглибини, бурого вугілля на Київщині й Херсонщині, болотних вулканів на Керчинському й Таманському півостровах.

ГельмТязів (IVЧ12), с. над р. Супоєм, притокою Дніпра, р. ц. Черкаської обл., кол. м-ко.

Гельсінкі [Хельсінкі] (Helsinki), столиця Фінляндії, 396000 меш. (1954). 1919 в Г. діяло укр. посольство; до 1944 існувала невелика укр. колонія, що складалася перев. із утікачів із сов. концтаборів, і діяла Укр. Громада; в 1942Ч44 Ч Комітет Допомоги укр. полоненим у Фінляндії та Укр. Інформаційне Бюро під проводом Б. Кентржинського.

Гематит, важлива залізна руда, окис заліза (Fe₂Oa), 50Ч70% чистого заліза; на Україні основна руда Кривого Рогу.

Генадій Шиприкевич (*1892), архиєп. УПЦ в ЗДА; єп. з 1942, мав катедру єп. УАПЦ в Дніпропетровському.

Гендрихівська Ганна, педагог, проф. Харківського ІНО в 1920-их рр., авторка ряду праць із педагогіки дошкільного віку.

Генеалогія, родознавство

Генерал-губернатор

Генеральна Військова Канцелярія, центр. установа в гетьманській державі 17Ч18 вв.

Генеральна Військова Рада, орган центр. держ. управління на гетьманській Україні.

Генеральна Губернія, центр, частина Поль. Держави, окупована в 1939Ч45 німцями

Генеральна Команда, назва найвищої Військ. Команди у Львові в листопаді 1918; перейменована пізніше на Начальну Команду УГА.

Генеральна рада, див. Генеральна Військова Рада.

Генеральна Рада Вільного Козацтва, вибрана на всеукр. зТїзді Вільного Козацтва в Чигирині в жовтні 1917 як керівний орган руху; ген. отаманом був обраний П. Скоропадський. В березні 1918 на вимогу німців укр. уряд змушений був розпустити Вільне Козацтво.

Генеральна старшина, керівний орган держ. управління при гетьмані в 17Ч18 вв. До Г. с. належали: ген. обозний, ген. суддя, ген. писар, ген. підскарбій, ген. осавул, ген. хорунжий, ген. бунчужний (див. відповідні гасла). Усі ці функції, крім підскарбія, існували вже перед В. Хмельницьким, як функції керівників коз. війська (див. Військова Старшина і ЕУ І, стор. 646).

Генеральне межування, встановлення границь держ. і приватних земель, проводжуване рос. урядом з 1765 р. шляхом закріплення меж у т. зв. дачах, одиницях, які складалися з міст і сіл з прилеглими до них землями. На Україні Г. м. захопило Слобожанщину (1769Ч81), Катеринославщину та Херсонщину (1783Ч1828) і Таврію (1828Ч13).

лГенеральне слідство о маєтвостях╗, проведений гетьманом Д. Апостолом в 1729Ч31 рр. облік зем. майна і власників з метою встановити титул землеволодіння Ч шляхом ревізії маєтків, звТязаних із ранґою, які після Мазепи дуже зменшилися. лГ. с. о м.╗ не відновило попереднього ранґового зем. фонду, а лише припинило його дальший перехід на власність, при чому задавнені землеволодіння ранґовими маєтностями після лслідства╗ передано у повну власність посідачам.

Генеральний бунчужний, чл. ген. старшини на Гетьманщині, охоронець гетьманської інсиґнії Ч бунчука; як і ген. хорунжий, виконував різні доручення зверхньої влади.

Генеральний Військовий Суд, найвищий суд на Гетьманщині, утворився з коз. суду за поль. часів. Г. В. С. очолював сам гетьман, а його постійним заступником був один із ген. суддів. Г. В. С. був колеґіяльним судом; в ньому засідали також члени ген. старшини та знатного товариства. Для сотенних і полкових судів він був апеляційною установою, а в справах вищої старшини і т. зв. гетьманських лпротекціоналістів╗ Ч судом першої інстанції. У 18 в. над Г. В. С. стояв Суд Ген. Військ. Канцелярії.

Генеральний обозний, найвищий ранґою чл. ген. старшини, начальник артилерії в коз. війську. Т. о. виконував також ін. доручення адміністративного й дипломатичного характеру; найчастіше виступав у ролі наказного гетьмана.

Генеральний писар, чл. ген. старшини

Генеральний підскарбій, чл. ген. старшини, завідував держ. скарбом і фінансами гетьманської України (див. Військова скарбниця.).

Генеральний Секретаріят Української Центральної Ради

Генеральний Суд, створений законом Укр. Центр. Ради з 17.12.1917 як найвища судова установа, що мала вирішувати справи, які до революції розглядав рос. Сенат; складався з карного, цивільного й адміністративного відділів. Ген. суддями були М. Радченко, П. Ачкасов, Пухтинський, С. Шелухин, П. Яценко, А. ВТязлов, Шиянов, Попов, А. Марґолін, Д. Маркевич. За гетьманської влади, 8.7.1918, перетворений на Держ. Сенат.

Генеральний хорунжий, чл. ген. старшини в коз. війську та на Гетьманщині; охоронець військ. стягу. Г. х. виконував також різні доручення гетьмана й Ради Старшини у військ. та адміністративних справах.

Генеральний Штаб УНР, утворений в листопаді 1917

Генеральні осавули, титул двох членів ген. старшини в коз. війську й у гетьманській державі. Г. о. були помічниками гетьмана в керуванні військом, а одночасно виконували ін. доручення в держ. адміністрації. Функція Г. о. сх. походження.

Генеральні судді, члени ген. старшини на Україні в 16Ч18 вв. з функціями судового характеру; з кін. 17 в. обирали двох Г. с., що засідали в колегії Генерального Суду. Крім судових функцій, вони виконували ін. доручення гетьманів та Ради Старшини.

Генічеська протока, вузька, мілка протока, що сполучає Озівське море з Сівашем (Гнилим морем) б. півн. краю Арабатської коси.

Генічеське (VIIЧ15), м. і порт над Озівським м., положені в місці сполучення Озівського м. з Сіваською затокою; р. ц. Херсонської обл.; добування самосадної соли, рибні промисли.

Генічеські соляні озера, група озер (понад 40) на Арабатській косі; з найбільшого з них, Генічеського, добувається осадна сіль.

Геоботаніка, див. Ботаніка.

Географія

Географія ліпґвістична, напрям у мовознавстві

Географія України, див. ЕУ І: Положення, границі й територія (стор. 17Ч29); Фізична географія (стор. 58Ч99); Україна як географічне ціле і її частини (стор. 118Ч24); Географія людности (стор. 130Ч77); Оселі (стор. 178Ч83); Економічна географія Ч разом з нар. госп-вом (стор. 1028Ч1111).

Геологія

Геологія України, див. ЕУ І, стор. 38Ч54, і Геологічна історія України (таблиці на стор. 368Ч72).

Георгієвське (IXЧ24), м. над р. Підкумок, притокою Куми, на Сх. Передкавказзі, р. ц. Ставропільського краю РСФСР, 23 000 меш. (1926), зал. вузол; харчова й металообробна пром-сть; технікум механізації с. г. Р-н лежить на мішаній укр. етногр. території; за переписом 1926 р. українці в р-ні становили 38,3%, в м. Г. Ч 15,3%.

Георгій св., див. Юрій св.

Георгій, укр. митр. у Києві (1073Ч74), наступник Іларіона, родом грек, прибув на Україну бл. 1062. Йому приписують полемічний твір: лГеоргія митрополита кіевскаго стязаніе съ латиною╗.

Георгій Амартол (Грішник) (9 в.), візант. чернець, автор дуже популярної хроніки в 4 книгах, що описує події від створення світу до пол. 9 в.; доповнена в 10 в. матеріялами з хроніки Симеона Логофета (до 948 р.), хроніка Г. А. зТявилася в Київській Русі в сер. 11 в. і стала, поряд ін. візант. хронік, одним із джерел іст. літератури княжої доби.

Георгій Зарубський, чернець Зарубського монастиря (над Дніпром б. Терехтемирова), автор лПоученія духовному чаду╗, здогадно 12 або поч. 13 в., в якому виступає проти світських розваг, зокрема остерігаючи проти скоморохів і музикантів.

Георгій Сінкел (9 в.), візант. хроніст; його твір, що обіймає час від створення світу до Діоклетіяна, був відомий у Київській Русі поруч ін. візант. хронік.

Гераклейський півострів, у півд.-зах. Криму (б. Севастополя), був у давнину густо заселеним с.-г. запіллям грец. колонії Херсонесу.

Гераклея, нині Ергелі в Туреччині, грец. колонія на півд. березі Чорного моря, заснована бл. 540 до Хр. вихідцями з Мегари. У висліді торгівлі з півд. Україною Г. заснувала нову колонію Ч Херсонес таврійський.

Геральдика, гербознавство

Герасим, київ. митр. 1431Ч36, моск. роду; під час боротьби між Жигмонтом і Свидригайлом брав участь у змові проти Свидригайла, яка мала на меті передати Смоленськ Жигмонтові; змова була викрита, і Г. спалили на вогнищі.

Герасименко Костянтин (1907Ч42), поет, учителював у Донбасі, пізніше працював у Києві; збірники ліричних поезій лВересень╗ (1935), лПамТять╗ (1938), лДорога╗ (1939), лПортрет╗ (1941), посмертні лВибране╗ (1946), лПоезії╗ (1950); пТєси лПри битій дорозі╗ (1939 за мотивами лКатерини╗ Т. Шевченка) і лЛеґенда╗ (1941) були виставлені в театрах Харкова й Одеси; за лібреттом Г. композитор М. Вериківський написав оперу лНаймичка╗ (1941).

Герасименко Полікарп (*1900), хемік, проф. УВУ в Празі; тепер в ЗДА; понад 40 фахових праць і статтей, гол. з ділянки фізичної хемії.

Герасименко Яким (*1888) і Яків (*1890), брати, нар. мистці-ганчарі з Гайсинського р-ну на Вінниччині; продовжують укр. мист. традицію у виробництві поливТяного посуду (куманці, глечики, нові речі), прикрашеного росл. орнаментом у поєднанні з найпростішими геометричними мотивами.

Герасимів Антін (1863Ч1944), гром. діяч Стрийщини, адвокат і оборонець у політ. процесах; чл. Укр. Нац. Ради ЗУНР і пов. комісар у Стрию 1918Ч19 рр.

Герасимович Борис (*1889), астрофізик, в 1920Ч30-их рр. проф. Харківського ІНО, Ун-ту і Геодезичного Ін-ту. Розвідки з ділянки будови зірок і зоряних спектрів; дослідження змінних зірок. Працював в амер. обсерваторіях; з 1933 дир. Пулковської обсерваторії. В 1937Ч38 репресований, дальша доля невідома.

Герасимович Іван (1876Ч1942), педагог і гром. діяч, організатор укр. учительства; до 1914 працював на Буковині (1904Ч07 Ч ред. пед. двотижневика лПромінь╗); 1918Ч19 шеф пресового бюра при Начальній Команді УГА; з 1922 у Львові, в 1932Ч39 ред. журн. лРідна Школа╗. Статті на пед. й осв. теми, підручники; з ін. праць лГолод на Україні╗ (1922).

Герасимович Сильвестр (*1881), кооп. і політ. діяч, співзасновник Центросоюзу і його дир. до 1929, пізніше промисловець. Гол. політ. колегії Фронту Нац. Єдности. Вивезений большевиками до Казахстану 1940. Написав лПідручник до ведення книг в кооп. госп.-торг. і споживчих спілках, зі взорами╗.

Герасимчук Василь (1880Ч1944), історик, родом з Галичини, д. чл. НТШ, працював перев. над історією другої пол. 17 в.; праці: лВиговський і Ю. Хмельницький╗ (1904), лПеред Чуднівською кампанією╗ (1906), лВиговщина і Гадяцький трактат╗ (1909), лЧуднівська кампанія 1660 р.╗ (1913), лМ. Грушевський як історіограф України╗ (1932) та ін.

Герасимчук Лідія (*1920?), балерина, провідна солістка Київського Театру Опери й Балету.

ГерасимТюк Теодосій (бл. 1905Ч48), учитель, гром. і культ, діяч Грубешівщини (Холмщина), в 1944Ч48 був в УПА (псевд. Дунаєвський), загинув під кін. 1948.

Герб

Гербель Микола (1827Ч83), рос. поет, відомий перекладач і видавець швайцарського походження, вихованець Ніженського Ліцею; один із найкращих у 19 в. перекладачів творів Шевченка, з яким був знайомий. Видав антологію лКобзарь Т. Г. Шевченка в переводе русских позтов╗ (переклади Г., М. Курочкіна, Л. Мея, О. Плещеева, М. Берґа, В. Крестовського, вид. 1869, 1876 і 1905); у великій антології лПоззия славян╗ (1871) вмістив переклади творів ряду укр. письменників і огляд М. Костомарова.

Гербель Сергій, політ. діяч часів гетьманату; поміщик з Херсонщини, до революції 1917 губернатор у Харкові; влітку 1918 мін. харчових справ у кабінеті Ф. Лизогуба; після проголошення федерації премТєр-міністер і мін. земельних справ (14.11.Ч14.12.1918).

Герберт (Herbert) Оберон (*1922), англ. політик і журналіст-кореспондент кат. тижневика УThe TabletФ, активний прихильник поневолених Москвою народів; ген. секретар Англо-Поль. Т-ва, один із засновників і заступник гол. Англо-Укр. Т-ва (з 1953); засновник Англо-Білор. Т-ва.

Герберштайн (Herberstein) Зіґмунд (1486 Ч1566), нім. дипломат і подорожник, автор кн. УRerum Moscoviticarum commentariiФ (1549), що була кілька разів перевидана й перекладена різними мовами; в ній Г. подає багато іст., геогр. і госп. відомостей про Московщину, Україну, Литву й Польщу; це перший докладний опис географії України.

Гербест Бенедикт (1531Ч93), поль. богослов родом з Перемищини, учитель львівської гімназії, єзуїтської колегії в Ярославі, провадив серед православних пропаганду за унію з Римом. Праця: УWiary koЬcio│a rzymskiego wywody i greckiego niewolstwa historia dla jednoЬciФ і ін. З ним полемізував Г. Смотрицький.

Гербіній (Herbinius) Йоган (1627Ч79, за ін. відомостями 1633Ч76), лютеранський пастор, жив у Швеції, Польщі й Литві; був знайомий з архимандритом Києво-Печерської Лаври Інокентієм Ґізелем і на підставі одержаних від нього джерел написав кн. УReligiosae Kijovienses cryptae, sive Kijovia subterranea...Ф (Єна 1675); дуже рідка Його праіщ про Дніпрові пороги УDe admirandis mundi cataractisФ (Амстердам 1678).

Гербурт (Herburt) Ян Щасний (1567Ч1616), поль. політ. і літ. діяч, власник Добромиля в Галичині, де заснував друкарню; виступав в оборону православія (зокрема лСлово про руський народ╗, 1613) і будував церкви.

Гермайзе Йосиф (*1892), історик

Герман Григорій (*1895), діяч Укр. Нар. Союзу в ЗДА; перший гол. Орг-ції Відродження України (ОДВУ); 1937Ч40 заступник гол., 1948 гол. Укр. Нар. Союзу, з 1950 Ч рекордовий секретар.

Герман Марія Анна (*1912, нар. Боднар) і Михайло (*1910), учителі нар. танців і керівники Дому Нар. Танців у Нью-Йорку, пропаґують зокрема укр. танок.

Германізми

Германовичі, с. б. Перемишля (тепер у Польщі); в першій пол. грудня 1918 там відбувалися бої частин УГА проти групи поль. ген. Зєлінського.

Германюк Максим (*1911), церк. і гром. діяч

Гермонасса, багата грец. торг.-пром. колонія на таманському березі Керчинської протоки, заснована в 6 в. до Хр. Входила до складу Боспорського царства; в 1 в. по Хр. через Г. велася торгівля з аланами. Археологічними розкопами на місці. Г. виявлено цінні памТятки культури. Г. була знищена гунами в 4 в. по Хр.; в 10 в. на її місці був заснований княжий город Тмуторокань, осередок князівства, з 12 в. італ. торг. порт Таматарха, Матарха, Матріга.

Геровський Яків (*1794Ч?), гр.-кат. свящ., проф. біблійних наук у Львівському Ун-ті, 1841Ч42 його ректор.

Геродот (484Ч25 до Хр.), найвизначніший грец. історик, прозваний лбатьком історії╗. В пол. 5 в. був на Україні. Написав 9-томову лІсторію╗ походу перського царя Дарія на скитів у 6 в. до Хр. і в її 4 частині, присвяченій Скитії, подав докладний опис території України й народів, що її тоді населяли. Твір Г. Ч важливе джерело для ранньої іст. і географії України.

Геродот Дмитро (*1882), псевд. Д. Івашина, гром. діяч укр. еміграції в Румунії в 1920Ч30-их рр., журналіст.

Герули, давньогерманське племТя, близьке до готів, що разом із ними перебували на Україні.

Герца (VЧ7), м., р. ц. Чернівецької обл., до 1940 р. належало до Румунії, згодом прилучене з околицями до УССР; населення перев. румуни.

Герцен (псевд. Іскандер) Олександр (1812Ч70), видатний рос. рев. публіцист і письм. На еміґрації в Лондоні в 50Ч60-их рр. видавав журн. лПолярная Звезда╗ і політ. двотижневик лКолокол╗, в яких вів боротьбу з рос. урядом; нелегально спроваджувані в Росію, вони мали там великий вплив. Визнавав права України на незалежність, високо цінив творчість Шевченка, із співчуттям писав про нього; обороняв від нападів рос. реакційної преси М. Маркевич (М. Вовчка), з якою був у дружніх взаєминах.

Герцик Григорій, полтавський наказний полк. (1705), прихильник І. Мазепи, після полтавської поразки 1709 супроводив його на вигнання. Після смерти Мазепи служив як ген. осавул П. Орликові (його шваґер). З 1720 жив у Варшаві, де виконував доручення Орлика; захоплений людьми рос. посла кн. С. Долгорукого, був вивезений до Росії й увТязнений в Петропавлівській кріпості. З 1728 жив у Москві.

Герцики, коз. рід жид. походження, походив від Павла Г. (Жбл. 1700), полтавського полк.; його син Григорій Г. (див.).

Герштанський ДемТян (1850Ч1936), гром. і церк. діяч на Волині, правос. свящ. у Володимирі Волинському, протопресвітер, сенатор поль. сойму 1922Ч28.

Гесс де Кальве Ґустав (1784Ч?), муз. теоретик, композитор і журналіст; родом з Угорщини, з 1810 на Слобожанщині. ЗвТязаний з Харківським Ун-том, друкував статті в ж. лУкраинский Вестник╗, зокрема писав про Сковороду (1817); автор муз. енциклопедії лТеория музыки╗ (ІЧII, 1818).

Гетьман

Гетьман великий (або земський), головнокомандувач війська В. Князівства Лит. в походах. Під час миру, зберігаючи свій ранг, Г. в. був чл. Госп. Ради. Пост Г. в. займали здебільша держ. діячі, які одночасно мали й ін. функції в центр, чи місц. управлінні. Один із кн. Острозьких Ч Костянтин був Г. в. і брав участь у походах проти татар і Москви. В Польщі аналогічні функції мав великий Г., який, на відміну від лит., звався великий гетьман коронний.

Гетьман двірський (або польний), помічник великого гетьмана у В. Князівстві Лит.; командував найманими військ. загонами, а під час миру був чл. Госп. Ради. Уряд гетьмана польного існував також у Польщі.

Гетьман Михайло (*1893), журналіст, ред. лУкр. Робітника╗ (1937Ч49) і лНашої Держави╗ в Торонто (Канада) з 1952.

Гетьман наказний, титул тимчасових заступників гетьмана в коз. війську, а з 1648 р. в укр. гетьманській державі. Г. н. управляв країною і стояв на чолі коз. війська під час відсутности гетьмана. Г. н. також керував усіма справами в періоди міде смертю чи скиненням гетьмана і вибором його наступника. Деякі наказні гетьмани очолювали державу по кілька років: Я. Сомко (1660Ч63), П. Полуботок (1722Ч24).

Гетьманська держава, назва двох держ. орг-цій, створених укр. народом на протязі його історії.

Гетьманський Уряд Української Держави 1918 р.

Гетьманські статті

Гетьманченко Василь (Ж1941), укр. гром. і політ. діяч півд. Басарабії в 1930-их рр., за фахом будів. інженер; убитий большевиками.

Гетьманщина, див. Гетьманська держава.

Гехтер Максим (1885Ч1947), публіцист родом із Київщини, жид. походження; чл. РУП; співр. лРади╗, лЛНВ╗, лЕкономіста╗ (1905Ч14); за Директорії на дипломатичній службі; інформував про культ, і політ життя України в зах.-евр. пресі, перев. в журналах цім. мовою, що виходили в Празі, Ч УPrager PresseФ (1921Ч38) і УSlavische RundschauФ (1929Ч39).

Геп Микола (*1910), гром. діяч і журналіст, співр. лУкр. Вістей╗ (Л. 1938Ч39), ред. лХлібороба╗ (Курітіба, Бразілія 1948Ч50), ред. УBoletin InformativoФ (1950 Ч54) в Курітібі; монографія про м. Добромиль.

Гикавий Михайло (*1907), брат Онуфрія, укр. гром. діяч у Канаді, педагог, з 1945 ред. тижневика лКан. Фармер╗ у Вінніпезі; статті на пед. й культ. теми.

Гикавий Онуфрій (1885Ч1945), педагог і журналіст у Канаді, родом із Галичини; довголітній ред. тижневика лКан. Фармер╗ у Вінніпезі (1913Ч32 і 1944Ч45).

Гилка (крикет), здавна відома на Україні дружинна змагова гра, в якій повний шкіряний або ґумовий мТяч (6Ч8 см у промірі) відбивається плоскою або круглою гидкою.

Гильченко Микола (1858Ч?), лікар-антрополог; м. ін. працями: лАнтропологический тип малороссов╗ (лКСт.╗, 1895), лКубанские казаки╗ (1895).

Гинилевич Григорій (1809Ч71), гал. церк. і гром. діяч, гр.-кат. свящ., проповідник, церк. письм., чл. слов. конгресу У Празі 1848.

Гинилевич Ярослав (*1891), лікар, гром. діяч і меценат у Львові, в 1942Ч44 викладач Медичних Фахових Курсів у Львові; з 1944 на еміґрації в Німеччині, проф. УТГІ, з 1951 гол. Укр. Мед. Харитативної Служби в Мюнхені; праці з ділянки внутр. хвороб.

Гиря Іван, запор. полк. 1620Ч30, військ. суддя, 1648Ч49 білоцерківський полковник.

Гігант (VIIЧ22), с.м.т. і радгосп у Сальському р-мі Ростовської обл. РСФСР на укр. мішаній етнографічній території Сх. Передкавказзя. Один з найбільших зернових радгоспів (площа 46 500 га, в 1931 р. Ч 239 000 га), з 1 500 робітниками; 7 тваринницьких ферм.

Гідрогеологічні області, див. Підземні води.

Гідрографія, див. Гідрологія.

Гідроенерґія, водна енергія

Гідрологія

Гідрометеорологія, див. Гідрологія, Метеорологія.

Гідростанції, див. Гідроенергія.

Гіляров Олекса (1856Ч1928), історик філософії, рос. походження; проф. філософії Київського Ун-ту, д. чл. ВУАН (катедра філософії права). Погляди Г. були під впливом Платона і Фехнера. Автор численних праць: лЗначение философии╗ (1888), лИсточники о софистах╗ (1891) та ін., присвячені грец. філософії, лРуководство к изучению философии╗ (1916), лСхема історії філософії в освітленні іст. матеріялізму╗ (лЗаписки Соц.-Екон. Відділу ВУАН╗, 1924Ч27) та ін.

Гіляров Сергій (*1887), син Олекси, історик мистецтва, проф. Київського Художнього Ін-ту, в 20-их рр. заст. дир. Музею Мистецтв ВУАН; праці з іст. мистецтва.

Гільберт (Hilbert) Давид (1862Ч1943), визначний нім. математик, проф. ун-ту в Ґеттінґені, д. чл. НТШ (з 1924).

Гільдебрант (Hildebrandt) Конрад Яків (1629Ч79), нім. пастор, 1657 супроводив швед. посла Ґ. Веллінґа під час його подорожі в Чигирин до Б. Хмельницького. 1668 описав цю подорож п. н. УDreyfache Koenigl. Schwed - Legations - Reiss - Beschreibug...Ф

Гімельрайх Павло (*1883), ветеринар, родом з Чернігівщини, проф. С.-Г. Ін-ту в Білій Церкві (1934Ч41), Київського Ветер. Ін-ту (з 1942), на еміграції Ч УТГІ; тепер в Австралії. Праці з ділянки патології й терапевтики (зокрема коней).

Гімлер (Himmler) Гайнріх (1900Ч45)

Гімн, урочиста пісня держави

Гімназії

Гімнастика, див. Руханка.

Гінс (Hins) Ежен (1842Ч19?), бельг. етнограф, автор праці про фолкльор Росії УЬа Киввіе о.еуоііееФ 1883, де розглядає й укр. фолкльор, а також УLes lщgendes chrщtiennes de lТOukraineФ (1887Ч90).

Гіпаніс, грец. і рим. назва р. Бога, а також р. Кубань.

Гіпнум, див. Мохи.

Гіпотакса, або підрядність, граматичний звТязок між словами, а надто реченнями, коли форма другого члена граматичної пари визначається першим членом її. В укр. мові Г. в складному реченні здійснюється наочно при наявності в гол. реченні відповідника, що вимагає певного сполучника в підрядному реченні (Це те село, де я народився). При відсутності відповідника сиґналом наявности Г. буває інтонація і можливість запитання, що на нього відповіддю є підрядне речення. Див. ще керування.

Гіпотечні банки, кредитові: установи, що видають довготермінові позики під заставу нерухомостей. На Україні до революції 1917 Ч Сел. Поземельний Банк, Держ. Дворянський Зем. Банк, а також акційні зем. банки (див. Банки).

Гіпс

Гіпсова промисловість, див. Гіпс.

Гіркі джерела, див. Мінеральні джерела.

Гіркокаштан, або кінський каштан (Aesculus hippo-castanum L..), велике дерево, висотою 15Ч25 м, з родини гіркокаштануватих; походить із півд. країв, на Україні розповсюджений як декоративна рослина.

Гірний Василь (*1902), псевд. Федь Триндик, фейлетоніст, гуморист і письм.; співр. лНового Часу╗, лЛітопису Червоної Калини╗, лКомаря╗ і ін. (1933Ч39); лЛіт. пародії╗ (1937), роман лРозгублені сили╗ (1943).

Гірний Тикич, р. на Придніпровській височині, в сточищі Бога, притока Синюхи, довж. 105 км.

Гірництво, див. Корисні копалини.

Гірняк Йосип (*1895), видатний актор, режисер, педагог 

Гірняк Никифор (*1885), брат Йосипа, отаман УСС і гал. педагог (гімназії в Рогатині й Тернополі); командант Коша УСС 1915Ч18; 1920 склав договір із червоною армією та очолював вінницький Ревком УГА; тепер в ЗДА. Статті. про УСС в пресі, спогади лЧервона Укр. Гал. Армія╗ (1956).

Гірняк Юліян (*1881), брат Йосипа, гал. хемік і фізик, проф. Укр. Тайного Ун-ту у Львові, д. чл. НТШ; розвідки з теоретичної хемії, підручники. Тепер живе в ЗДА.

Гірська Бриґада УГА, в 1919 тримала фронт проти поляків в околицях Хирова під командою отамана В. Черського. В травні відтиснена поль. армією в Карпати, перейшла в Чехо-Словаччину, де була роззброєна й інтернована в Нім. Яблоннім (Дойтч Габель); в 1921 перенесена до Йозефова й незабаром ліквідована.

Гірське (V-19), м. в Донбасі, Попаснянського р-ну Ворошиловградської обл.; видобуток кам. вугілля.

Гірський краєвид, див. ЕУ І, стор. 79Ч82, і Кавказ, Карпати, Кримські гори.

Гірчак Євген, больш. публіцист і критик кін. 1920-их рр., співр. катедри нац. питання Укр. Ін-ту Марксизму-Ленінізму, представник т. зв. лшколи Скрипника╗, чл. ВУСПП; м. ін. працями лНац. питання та правий ухил╗ (1929), лШумськізм і розлам в КПЗУ╗ (1928), лХвильовізм╗ (1929); з 1934 доля невідома.

Гірчиця (Sinapis, Brassica), однорічна олійна медодайна рослина з родини хрестоцвітих; відміни: біла (S. alba L.), чорна (S. nigra L.), сарептська (Brassica juncea Czern.). Росте на полях; плекають ради насіння, що має цінну гірчичну олію; вживається для виготовлення гірчиці, при консервуванні харчів і в медицині.

Гіршман Леонард (1839Ч1921), видатний харківський окуліст і гром. діяч

Гість, у давній Русі-Україні чужоземний купець, який провадив торгівлю між містами і з закордоном. Гості користувалися привілеями: берегове право (штрандрехт), першість при конкурсі, право виставляти менше число свідків перед судом, судитися між собою за своїм правом. Г. не міг особисто набувати нерухомостей, однак це право належало чужинецьким корпораціям купців, т. зв. гостинним домам. Останні користувалися самоуправою; церква спеціально охороняла гостей.

Гітлер (Hitler) Адольф (1889Ч1945)

Гіяцинт (Hyacinthus), декоративна рослина з родини лілеюватих, бл. 40 відмін; батьківщина Г. Ч Мала Азія. В півд. Криму і на Чорноморському узбережжі Кубані плекання Г. має пром. значення. В степах України росте дико кілька відмін Г.

Главконіт, мінерал зеленої барви, водний силікат глинозему заліза й калію, поширений в осадових породах; застосовується для виробництва водопомТякшувачів, для виготовлення фарби і як калійне удобрення ґрунту. Найкращі родовища б. Канева, Харкова й на сх. Поділлі.

Глаголиця

Гладилович ДемТян (1846Ч92), гал. гром. діяч; гол. Т-ва ім. Шевченка; один із засновників лДіла╗ і т-ва лДністер╗.

Гладилович Іван (1901Ч45), гал. політ. діяч і журналіст; в 1920-их рр. діяч студентської кат. молоді, чл. проводу Союзу Гетьманців-Державників і з 1932 ред. його органу лХліборобський Шлях╗; з пол. 1930-их рр. чл. проводу Фронту Нац. Єдности і співред. газ. лУкр. Вісті╗ у Львові; праці з іст. Галичини.

Гладишовський Антін (1881Ч1923), гал. гром. і екон. діяч, дир. Крайового Кредитового Т-ва у Львові (1912Ч23), в 1914 і 1919Ч23 гол. Укр. Пед. т-ва лРідна Школа╗ у Львові.

Гладишовський Олександр (*1888), гал. гром. і політ. діяч; 1918Ч21 на дипломатичній службі УНР; в 1920Ч30-их рр. діяч УНДО і чл. його ЦК; тепер в ЗДА.

Гладка Ірина (*1911), гал. гром. діячка, гол. кооп. секції Союзу Українок у Львові, провадила кооп. пропаґанду серед жіноцтва, тепер в ЗДА.

Гладкий Григорій, миргородський полк. 1669Ч72.

Гладкий Гриць (1893Ч1936), гром. і політ. діяч на Волині, згодом у Галичині, журналіст; ред. газ. лУкр. Життя╗ на Волині, з 1930 дир. канцелярії УНДО у Львові і співред. газ. лСвобода╗.

Гладкий Йосип (1789Ч1866), кошовий отаман задунайських запорожців, пізніше отаман Озівського війська; 1828, під час рос.-тур. війни, перейшов на рос. бік разом із 3500 козаків, які під назвою Озівського війська були оселені між Бердянським і Маріюполем; згодом ці козаки були переведені на Кубань.

Гладкий Максим, коз. полковник доби Хмельницького, попав у поль. полон під Загалом на Поліссі й скараний на смерть 20.11.1649.

Гладкий Матвій (Ж1652), миргородський полк., уславлений у боях Хмельницького з поляками, 1649Ч52; фундатор церкви в Миргороді; скараний на смерть за присудом поль. військ. комісії за участь у сел. заворушенні.

Гладкий Микола (Ж1937?), активний учасник руху за нормалізацію укр. літ. мови в пуристичному дусі в 20-их рр. 20 в. З освіти біолог, справив великий вплив на стабілізацію літ. мови своїми підручниками, книжками лНаша газетна мова╗ і лМова укр. письменства╗, співучастю в термінологічній праці Інституту Мовознавства, а також систематичною працею на посаді ред. мови в київській обл. газ. лПролетарська Правда╗.

Гладкий Петро, дослідник укр. говірок Київщини й Волині в 20-их рр. 20 в., близький до школи Ганцова.

Гладкий Сергій, сучасн. архітект, маляр і графік, вчився в Ін-ті Цивільних Інженерів у Петербурзі, в 20-их рр. ред. УUmьnэ Slovan∙Ф в Брно і Празі; в 30-их рр. у Парижі, працював над розписом будов і як ілюстратор.

Гладкий Степан, один з перших укр. політ. діячів в ЗДА, провідний чл. лГайдамаків╗, чл.-засновник і чл. проводу Укр. Федерації Соц. Партії в ЗДА, після 1920 виїхав до УССР, де за кілька років був ліквідований.

Гладкий Ярослав (*1908), інж., пластовий діяч, організатор водного Пласту, з 1928 чл. керівних органів Пласту, в 1930Ч39 провадив активну працю в конспіративних пластових гуртках і редагував їх ідеологічний журн. лВогні╗. На еміграції 1945Ч54 гол. комендант пластунів, з 1954 Ч гол. Головної Пластової Булави. Автор пластових статтей.

Гладун Анна (*1908), дівоче прізвище Покладок, родом з Галичини, співзасновниця Українського Золотого Хреста в ЗДА, його гол. в 1950Ч54, тепер почесний чл.

Глазуненко Степан, актор трупи М. Кропивницького на ролі простаків (Дмитро в лОй, не ходи, Грицю╗); у 80-их рр. належав до відомих акторів побутового театру. Згодом організував власну антрепризу невисокого мист. ґатунку.

Глеваха (VIIЧ11), с. Васильківського р-ну Київської обл., на півд. зах. від Києва, відоме з частих боїв частин УНР, УГА та повстанців отамана Зеленого проти червоних і білих рос. військ за оволодіння Києвом; 29.8.1919 після триденного бою прорив больш. фронту 1 і З корпусом УГА та Запор. корпусом УНР на лінії В. і Мала БугаївкаЦКрушинкаЦГлевахаЦБояркаЦБілгородка.

Глибока, див. Глібока.

Глибокий (VЧ21), над р. Глибокою, с. м. т. в сх. частині Донбасу, р. ц. Каменської обл. РСФСР; р-н заселений частинно українцями.

Глини, група осадових гірських порід

Глинка Антін (*1907), укр. гром. діяч у Канаді родом з Галичини, посол до федерального парляменту в Оттаві в 1940Ч49 (від партії соціяльного кредиту з округи Веґревіл, Альберта); захищав у парляменті права укр. лпереміщених осіб╗.

Глинка Ісидор (*1909), хімік в Канаді, родом із Галичини, брат Антона; чл. ряду наук. інституцій і т-в; н.-д. праці перев. в ділянці аґрохемії.

Глинка Лев (*1893), укр.-кат. свящ., проф. Гр.-Кат. Богословської Академії у Львові, 1945 засланий большевиками, дальша доля невідома. Праці з канонічного права; статті в лНиві╗ і лБогословії╗.

Глинське (IIIЧ14), с. над р. Сулою, р. ц. Сумської обл., кол. м. Вперше згадується в літописі під 1320 р. В 15 в. належало князям Глинським, 1680 Г. було приписане до Лубенського полку. До недавніх часів в Г. зберігалися залишки укріплень.

Глинський, полк., військ. діяч, 1917 чл. Укр. Центр. Ради, гол. Укр. Військ. Орг. Комітету.

Глинський Володимир (1850Ч1930), гал. гром. і політ. діяч, гр.-кат. свящ.; 1897 був на чолі укр. делегації до цісаря Франца-Йосифа в справі баденівських виборів.

Глинський Іван, захїдньоукр. гравер другої пол. 17 в.; у його працях помітні нар. мотиви.

Глинський Михайло (Ж1534), кн.

Глинський Теодосій (*1869), бук. діяч, за фахом аптекар; фундатор укр. щоденника лЧас╗ у Чернівцях.

Глинський Теофан (1806Ч93), письм. і гром. діяч із Галичини. Писав в оборону нар. мови 1851, автор граматики укр. мови. (Див. Возняк у лЗНТШ╗ ХСІІІ).

Глинський Яким, сніцер поч. 18 в. на Чернігівщині; разом із Григорієм Петровим різьбив відомий іконостас гол. церкви Печорської Лаври в Києві.

Глинські, князівський рід тат. походження

Глиняне виробництво (кераміка)

Глиняни (IVЧ5), м-ко в Надбузькій улоговині; р. ц. Львівської обл., 4500 меш. (1931 р.); засноване на магдебурзькому праві 1387 р.; розвинене килимарство й харч. пром-сть. У 1919 там відбулися бої УГА з поляками на лінії Глиняни-Наварія-Пустомити.

Гліб (Ж1015), св., кн., син Володимира В., убитий з наказу кн. Святополка під Смоленськом.

Гліб, кн. переяславський 1155Ч71, син кн. Юрія суздальського; одержавши престол під час боротьби ІзТяслава київського з Юрієм, відокремив переяславське князівство від Києва.

Глібов Леонід (1827Ч83), письм. і гром. діяч

Глібовецький Іван (*1890), бук. пед. і гром. діяч Ч москвофіл, викладав у чернівецькій гімназії й учительській семінарії, видавець першої укр. газети на Буковині лБуковинська Зоря╗ (1870Ч71).

Глібовицький Василь (*1904), гал. журналіст і кат. діяч, ред. ж. лУкр. Юнацтво╗ і лЛицарство Пресвятої Богородиці╗; співорганізатор свята лУкр. Молодь Христові╗ (1933), один із засновників, згодом гол. кат. орг-ції молоді лОрли╗. Під час другої світової війни ген. секретар УЦК в Кракові. В 1947 р. пропав без вісти на еміграції в Німеччині.

Глібовицький Клим (1875Ч1907), математик і педагог із Галичини; монографія про М. Абеля й ін.

Глібовицький Микола (1876Ч1918), гал. письм. та гром. діяч, москвофіл; 1907 посол до австр. парляменту; разом із чехами К. Крамаржем та Грібарем ініціятор т. зв. неослов. руху.

Глібока (VЧ6), с. на буковинському Передкарпатті, р. ц. Чернівецької обл., 5600 меш. (1930); тут були знайдені: трипільське селище, селище з керамікою гальштатської доби, велика група (86) тілопальних могил пізньої рим. доби та городище княжої доби (Й. Сомбаті 1893 Ч94, Ч. Амброжевич). Більше інформації про історію, памТятники, транспорт, готелі, ресторани див. в книжці: Украина. Практический путеводитель, Бельско-Бяла 2007

Глід (Crataegus L.) з родини розоцвітих, підродини яблуневих; колючий кущ або деревце 3Ч8 м висоти; на Україні найбільше поширені: Г. звичайний, або колючий (С. oxyacantha) і Г. гостролистий (С. monogyna Jacg). Вживається на живоплоти, підщепи для карликових груш і як декоративне; інколи Ч в токарстві, а сх. і понтійський (Крим) Ч на ягоди. Цвіти і ягоди Г. вживають як лік при серцевих хворобах.

Глоба Іван (+1791), останній військ. запор, писар (1762Ч75); після зруйнування Запор. Січі, 1776 засланий рос. урядом в манастир до Туруханську в Тобольській губ.

Глова М. (Нефедов), актор і співак (тенор), грав у трупах М. Кропивницького й М. Старицького, виконував ліричні ролі, зокрема був відомий у 1890-их рр.

Глобенко Микола (*1902), літературознавець і педагог, проф. УВУ, д. чл. НТШ. Праці, присвячені звТязкам укр. письменства 17 в. з літ. традицією київської доби (УPaterikon С. Косова", лЗНТШ╗ СLXV; лТератургіма А. Кальнофойського╗ 1956), історії нової літератури та станові літературознавства, м. ін. лШевченко в сов. літературознавстві╗ (лЗНТШ╗ CLХІ), У35 years of Ukrainian Literature in the USSR" (УThe Slav. Review" 1954), статті в ЕУ І й ін.

Глобино (IVЧ14), с., р. ц. у півд.-зах. частині Полтавської обл., кол. м-ко; цукроварня.

лГлобус╗, двотижневий ілюстрований універсальний журн., вид. газ. лПролетарська Правда╗, виходив у Києві з 1923 до поч. 30-их рр. Вмістив ряд творів письменників групи Ланка Ч МАРС; ред. С. Щупак.

Глодзінський Антін (1861Ч1914), гал. с.-г. діяч, укр.-кат. свящ. і педагог; пропагував навчання про сіль.-госп-во в школах, автор статтей і брошур на с.-г. теми.

Глубічок Великий (IVЧ6), с. над р. Серетом на Зах. Поділлі; р. ц. Тернопільської обл.

Глух Йосип, уманський полк. 1649Ч54; Хмельницький усунув його із полковництва в наслідок невдач при обороні від поляків.

Глуха кропива, медунка біла (Lamium album L.), рослина з родини губоцвітих; вивар з квіток вживають при грудних і жіночих хворобах.

Глухі приголосні

Глухів (IIЧ14), м. над р. Есмань, притокою Сейму, р. ц. Сумської обл.

лГлухівські статті╗, договір з 27 пунктів, укладений 16.3.1669

Глушець, готур (Tetrao urogaluus L.), рідкий лісовий птах з родини тетеревих, ряду кураків, довж. до 110 см, вага Ч до 6 кг. На Україні поширений у півн. лісовій смузі і в Карпатах; ще в другій пол. 18 в. жив у лісостепі між Дніпром і Доном; цінний ради пірТя і смачного мТяса й тому дуже винищений.

Глушкевич Маріян (1878Ч1935), гал. гром. діяч, москвофіл, правник, проф. Укр. Тайного Ун-ту в Львові, оборонець у політ. процесах, заступник гол. Союзу Укр. Адвокатів у Львові; вірші укр. і рос. мовами.

Глушко Сильвестр (*бл. 1896), історик України, з школи М. Грушевського, наук. співр. Ін-ту Історії ВУАН, автор ряду наук. праць. 1934 заарештований і засланий до Комі; там загинув під час єжовщини.

Глушко Юрій, псевд. Мова (1882?Ч1942), один із організаторів укр. культ.-нац. і гром. життя на Далекому Сході, голова Секретаріяту Укр. Далекосхідньої Крайової Ради 1917Ч20 рр., за фахом технік. Був засуджений большевиками 1924; пізніше переїхав на Україну, помер у Києві.

Глушкове (IIЧ15), с. на Слобожанщині над р. Сеймом, р. ц. Курської обл. РСФСР; українці становлять в р-ні 3/4 населення.

Глущенко Микола (*1901), відомий маляр, родом із Запоріжжя; вчився в приватних мист. школах у Берліні, з 1925 в Парижі, де мав великий успіх; твори Ч від неокласицизму до легкого експресійного рисунку франц. напряму: лКартярі╗, лПроцесія╗, лМузиканти╗, лРанок╗, жін. акти, краєвиди з півд. Франції, ілюстрації до творів М. Гоголя. Тепер працює в Києві, перев. над пейзажами.

Глянько Федір (1879Ч1955), робітник, один із піонерів укр. руху серед харківського робітництва, з 1900 активний чл. Укр. Роб. Громади в Харкові, керованої Г. Хоткевичем, співзасновник Укр. Роб. Театру; 1917 чл. Центр. Ради і учасник Трудового Конгресу; діяч УАПЦ; вТязень сов. тюрем; помер на еміграції в ЗДА.

Гмиря Борис (*1903), визначний оперовий співак (високий бас), родом із Харківщини. Скінчив Харківську Консерваторію; провідний артист Київського Оперового Театру ім. Шевченка; найгол. партії: Мірошник (лРусалка╗ Дарґомижського), Мефістофель (лФавст╗), Борис Годунов, Кривоніс (лБогдан Хмельницький╗) та ін.

Гмиря Микола (1882Ч1905), рев. діяч, родом з Прилуччини, чл. РУП і УСДРП; закладав партійні гуртки в Полтаві; був покараний вТязницею, помер на еміграції.

Гнатевич Богдан (*1892), сотник УСС, начальник Вишколу СС у Білій Церкві 1918, пізніше начальник оперативного відділу 1 корпусу УГА; один із авторів лІсторії укр. Війська╗.

Гнатевич Модест (1810Ч65), гал. церк. діяч Ч василіянин, історик василіянських монастирів.

Гнатишак Микола (1902Ч40), літературознавець, критик і журналіст із Галичини. Ред. журн. лМета╗ (1934Ч39), співр. журналів лДзвони╗, лРідна Мова╗, лНаша Культура╗ та ін. Автор численних праць, м. ін. лНова укр. лірика в Галичині╗ (1934), лУкр. романтична баляда╗ (1936); незакінчена лІсторія укр. літератури╗ (І, 1941) Ч спроба збудувати курс за принципами лструктурального звТязку літ. твору із словом╗ і лліт. формалізму╗.

Гпатківська Дарія (*1912), діячка ОУН, співорганізаторка атентату на поль. мін. Пєрацького, засуджена у варшавському процесі на 15 рр. тюрми, у вТязниці одружилася з [М. Лебедем.]

Гнатовський Антін (*1899), аґроном, працював деякий час на Косівщині (Галичина); праці з садівництва й городництва в виданнях лСіль. Господаря╗ у Львові й УТГІ в Подебрадах.

Гнатюк Богдан (*1915), інж.-конструктор літаків; працював при катедрі аеронавтики Політехніки в Данціґу та в Дослідному Ін-ті у Відні, як конструктор літаків у Фрідріхсгафені в Німеччині; тепер проф. літунського фак. в ун-ті Нотр-Дам в ЗДА.

Гнатюк Володимир (1871Ч1926), визначний етнограф

Гнатюк Тихон (Ж1943), правос. свящ. в Арґентіні, де працював у 1908Ч14 і 1924Ч43, перев. в Трес Капонес, з 1931 за призначенням митр. І. Теодоровича місіонер УАПЦ на всю Арґентіну, з 1938 Ч і на Парагвай.

Гнила Липа, ліва подільська притока Дністра, 80 км довж.; під час світової війни затяжні бої військ Центр. Держав і УСС з росіянами; бої 2 корпусу УГА 24Ч28.6.1919 з поляками на фронті Дусанів-Вовків.

Гниле море, див. Сіваш.

Гнилий Тикич, р. на Придніпровській височині, в сточищі Бога, притока Синюхи.

Гнилий Яланець, ліва притока дол. Бога.

ГнилопТять, р. в сточищі Дніпра, права притока гор. Тетерева, довж. 102 км.

Гнилосиров Василь (1836Ч1900), псевд. Гавраш, пед. діяч родом із Слобожанщини; чл. харківського укр. студентського гуртка, працював у недільних школах, був у звТязках із ін. укр. громадами 60-их рр., співр. лОснови╗; згодом довголітній дир. пов. школи в Каневі, доглядав Шевченкової могили.

Гнівань (IVЧ9), с. м. т. Тиврівського р-ну Вінницької обл., положене над р. Богом; великі розробки Граніту, цукроварня.

Гніденко (Гнєденко) Борис (*1912), математик, проф. Львівського (1945Ч50) і Київського (з 1950) Ун-тів; д. чл. АН УРСР і дир. Ін-ту Математики АН УРСР; праці в ділянці теорії імовірностей.

Гнідич (Гнедич) Микола (1784Ч1833), рос. поет і перекладач укр. походження, родом з Полтавщини; в оригінальній творчості на межі між клясицизмом і сантименталізмом (ідилія лРыбаки╗ 1821), переклади з Вольтера, Шіллера й ін., найвизначніший Ч лИлиада╗ Гомера (1829).

Гніздовський Яків (*1915), маляр, графік і скульптор

Гнізна, ліва пвитока Серету, притоки Дністра.

Гніп Михайло, історик і архівіст, працював у 1920-их рр. в Полтаві й Харкові, автор монографії про Полтавську Громаду 1860-их рр. (лПоліт. рух 1860-их рр. на Україні. Кн. І. Полтавська Громада╗, 1930).

Гнітяса (VIЧ5), шпиль в Мармаросько-Буковинській верховині в верхівТях р. Черемош (1 769 м).

Говерля [Говерла] (VЧ5), найвищий верх у групі Чорногора і в усіх укр. Карпатах (2058 м); джерела р. Прут, польодовикові котли (Заросляк і ін.); на півн. схилах держ. заповідник; див. мал. в ЕУ І, стор. 80.

лГоверля╗ в-во й книгарня в НьюЙорку (ЗДА) з 1950 р.; видає твори красного письменства й популярно-наук., з 1955 випускає бібліографічний місячник лБіблос╗; власник, видавець і ред. М. Сидор-Чарторийський.

Гоголі-Яновські, старовинний рід, походив від Якова Г.-Я., що жив у пол. 17 в. До нього належали письм. Василь Гоголь і Микола Гоголь.

Гоголів (IIIЧ11), с. Броварського р-ну Київ. обл., кол. м-ко.

Гоголь Йона (Ж1602), єп. пинський і турівський, перед тим архимандрит кобринський, прихильник унії, підписав акт у Бересті 1596.

Гоголь Микола (1809Ч1852), син Василя, найвизначніший представник лукр. школи╗ в рос. літературі.

Гоголь Остап (Ж1679), військ. діяч з волинської шляхти, учасник воєн Хмельницького, полк. подільський (1654), правобережний наказний гетьман 1674, полк. могилівський.

Гоголь-Яновський Василь (1780Ч1825), батько Миколи, письм.; полтавський поміщик старшинського роду, керував домашнім театром свого покровителя-вельможі Д. Трощинського (в с. Кибинцях) і писав для цього театру пТєси нар. мовою; відомий зміст комедії лСобака - вівця╗, подібної до інтермедій 18 в., і зберігся текст другої лРоман та Параска╗ (інакше лПростакъ, или хитрость женщины, перехитренная солдатомъ╗), сюжетом близької до лМоскаля-чарівника╗ І. Котляревського.

Гогоцький Сильвестр (1813Ч89), філософ-гегельянець, родом з Поділля, вихованець Київської Академії; доц. Академії, пізніше проф. філософії та педагогіки в Київському Ун-ті. Праці про Канта, Геґеля, нариси іст. філософії, лФилософский лексикон╗ (ІЧV), статті про філософію іст.; співр. лОснови╗; пізніше реакціонер.

Годинка Антоній (1864Ч1946), історик із Закарпаття, проф. і ректор угор. ун-ту в Братіславі і Пейчі, чл. Угор. Академії Наук і гол. Подкарпатського Общества Наук в Ужгороді. Автор іст. праць перев. угор. мовою: лІст. мукачівської єпархії╗ (1910), УDocumenta koriatovicsiana et fundatio Monasterii MunkacsiensisФ (,,Analecta OSBMФ, ІЧII, Рим 1950Ч54); мармароським говором писав під псевд. Сокирницький Сирохман (лУтцюзнина, газдуство и прошлость южно-карпатских русинув╗). Увесь час перебував в Угорщині.

Годкевич Михайло (*1896), книгознавець, жид. походження, в 20-их рр. дир. Укр. Книжкової Палати; автор бібліографічних розвідок.

Годяк Іван (1914Ч55), кіноактор, родом із укр. сімТї в Пітсбурґу (Пенсілванія) в ЗДА; з 1942 Ч у студії Метро-Ґолдвін-Меєр: фільми лРятувальний човен╗, лВоєнний суд над бунтівниками╗ і багато ін. зробили його широко відомим амер. публіці.

Гоженко Марія (*1886), дружина Бориса Матюшенка, діячка РУП у Києві, з 1920 р. на еміґрації, перев. у Празі, укр. делегатка на конгреси 2 Інтернаціоналу.

Гозенпуд Абрам (*1908), сов. літературознавець і мистецтвознавець (музика, театр), наук. співр. Ін-ту Літератури ім. Шевченка АН УРСР, проф. високих шкіл; дослідник драматичної творчости Лесі Українки (лТеатр Л. Українки╗ 1946 та ін.); в 40-их рр. був критикований за лкосмополітизм╗.

Гойда Юрій (1919Ч55), поет і сов. діяч, родом із Закарпаття; збірки віршів, що оспівують приєднання Закарпаття до СССР: лЛюди моєї землі╗ (1948), лВерховинська поема╗ (1949), лСонце над Тисою╗ (1950), лВисокі дороги╗ (1952), лЛірика╗ (1954) та ін.

Гокей [Хокей]

Гола Пристань (VIIЧ13), с. м. т. і пристань над р. Конка (віднога Дніпра), 20 км від її впадіння до Дніпрового лиману; р. ц. Херсонської обл.; механічні й суднобудівельні майстерні, харчова пром-сть, грязьолікувальний курорт Гопрі.

Голандський Павло (1868Ч1939), архітект, 1898Ч1919 в Києві, де проектував школи, вілли та ін. гром. і житлові будівлі; з 1919 у Криму, кустос мист. відділу Таврійського Музею в Симферополі; провадив археологічні розкопи в Бахчесараї, Карасубазарі та ін.

Голейко Лонгин (*1904), гром. діяч, адвокат; під час другої світової війни представник УЦК на Холмщину й Підляшшя, тепер у Канаді.

Голейко Михайло, архітект другої пол. 19 в., побудував у Галичині багато сільських мурованих церков у псевдовізант. стилі.

Голендри (IVЧ9), с. на півн.-сх. Поділлі, Калинівського р-ну Вінницької обл.; переможний бій 2 коломийської бриґади УГА з частинами червоної рос. армії 1919.

Голенковський Варлаам (Ж1740), намісник Києво-Печерської Лаври, автор книги лДіалогисмъ духовный Ч си есть двоесловіе╗ і кн. лПсалтырь съ предисловіемъ╗ (1715).

Голий Гнат, популярний гайдамацький ватажок у 1730Ч40-их рр. на Правобережжі, зокрема в околицях Чорного Лісу (у верхівТях р. Інгул); нападав на шляхетські маєтки й поль. військ. відділи. Убив Саву Чалого після його переходу на бік шляхти.

Голинська Галина (*1902), піяніст-акомпаніятор і дириґент, концертмайстер Львівського Оперового Театру, дириґент хору в Канаді.

Голинський Михайло (*1895), оперовий співак Ч героїчний тенор, родом з Галичини, соліст польських оперових театрів (1925Ч26), 1927Ч30 соліст держ. театрів опери в Києві, Одесі й Харкові; виступав із численними концертами в ряді евр. і амер. міст (4 рази обТїхав усі більші міста Канади і ЗДА). Живе в Канаді.

Голігради, с. Заліщицького р-ну. Тернопільської обл. над дол. Серетом; тут було досліджене кремТяне знаряддя неолітичної доби, камТяні скринькові гроби енеолітичної доби, пізнє трипільське селище білогрудівського типу, селище ранньої княжої доби на полі лВигошів╗ (Ю. Полянський 1927, 1929, Я. Пастернак 1931, Т. Сулімірський 1931), а також бронзовий скарб закарп. походження (1200Ч800 до Хр.).

Голіцинська Катерина (*1881), уроджена Ярмут (псевд. Лоза), дружина Євгена, рев. діячка з Київщини, 1900Ч04 чл. РУП, учений статистик, праці м. ін. про Волинь.

Голіцинський Євген (1878Ч1932), діяч РУП, чл. першого ЦК (з 1902), 1903Ч04 репрезентував закордонний комітет РУП на еміграції; 1915Ч17 звТязковий між СВУ і Києвом; 1919 посол УНР в Естонії. В 1920-их рр. доц. хемії в Укр. Госп. Академії в Подєбрадах.

Голіян Григорій (*1897), гал. кооператор і журналіст; з 1948 в Арґентіні, ред. газ. лУкр. Слово╗.

Голіян Роман (*1899), гал. журналіст, ред. і видавець лНеділі╗ (Львів) 1927Ч39; політ. статті і закордонні кореспонденції в лДілі╗, лЧасі╗, лНеділі╗, в нім. та болг. пресі; нині у Франції.

Голляндія [Голландія], див. Нідерлянди.

Голоби (IIЧ5), с. на Волинському Поліссі, на півд. сх. від м. Ковеля; р. ц. Волинської обл.

Голованівське (VЧ11), на сер. Побожжі, р. ц. Кіровоградської обл.

Голованівський Сава (*1910), поет і драматург, жид. походження, родом з Єлисаветщини, був чл. ВУСПП; збірки поезій лКіньми залізними╗ (1927), лОдверто╗ (1929), лПерша книга╗, лТисяча друзів╗, поеми лЗустріч Марії╗, лВасиль Найда╗ та ін., перев. присвячені темам індустріялізації; драми лСмерть леді Ґрей╗, лМарія╗, лДоля поета╗ (1938 про Шевченка). Поезії воєнної доби Ч зб. лПісня про мою Україну╗ (1942) і лКнига воїнів╗ (1943) викликали обвинувачення в укр. і жид. лнаціоналізмі╗ та лбезрідному космополітизмі╗.

Головатий Антін (1744Ч97), військ. діяч

Головатий Павло (бл. 1715Ч95), останній військ. суддя запор.; після зруйнування Січі (1775) засланий до Знаменського монастиря в Тобольську, де був увТязнений до смерти.

Головатиця (лосось дунайський, Hucho hucho L.), прісноводна риба з родини лососевих, поширена лише в сточищі р. Дунаю; довж. 1 м, вага до 20 кг, хижак. На Україні живе тільки в Черемоші (до пол. 19 в. Ч також у Пруті) та в річках сх. частини Закарпаття; ендемічна, охороняється законом.

Головацький Іван (1814Ч99), брат Якова, журналіст, ред. віденського лВЬстника╗ 1850Ч51, довголітній перекладач на укр. мову австр. держ. законів, видавець альманаха лВЬнокъ русинамъ на обжинки╗ (ІЧII, 1846Ч47).

Головацький Ізихіїл (1735 Ч рік смерти невідомий), маляр-василіянин, стінопис церков у Бучачі, Загорові, Підгірцях, Почаеві, портрети духовних осіб і добродіїв Василіянського чину.

Головацький Петро, військ. діяч, учасник війни Хмельницького з поляками, 1648 організатор повстання на Чернігівщині й Волині; 1648 на чолі загону під Львовом, 1649 в Литві, 1651 під Берестечком.

Головацький Яків (1814Ч88), визначний історик літератури, історик, етнограф і поет

Головач Амвросій (*1915), промисловець і політик у Канаді; з 1953 посол до федерального парляменту в Оттаві від партії соціяльного кредиту.

Головачевський Кирило (1735Ч1823), маляр-портретист, родом із Чернігівщини; вчився в Київ. Академії; закінчив петербурзьку Академію Мистецтв, з 1765 Ч її акад., інспектор і керівник кляси портретного малярства.

Головень (клень, Leuciscus cephalus L.), прісноводна риба з родини коропових; довж. до 80 см, вага до 4 кг; поширена по всій Україні; має місц. пром. значення. В басейні Кубані живе підвид Г. кавказький (L. c. orientalis Nord.).

Головецький Діонисій (*1885), церк. діяч, василіянин, проф. філософії в ЧСВВ; 1926Ч32 ректор Папської Колегії св. Йосафата в Римі, чл. Кодифікаційної Комісії сх. права й консультор Конгрегації Сх. Церкви. Видав зб. укр. джерел права Сх. Церкви УJus particulare RuthenorumФ, УFontiФ, XI, Рим 1933. Проф. церк. сх. права в кат. ун-ті в Вашінгтоні.

Головин П., хемік, чл.-кор. АН УРСР, керівник Ін-ту Органічної Хемії.

Головінський Юліян (1894Ч1930), сотник УГА, командант 6 равської бригади УГА, потім 1 бриґади ЧУГА, організатор переходу ЧУГА від большевиків до Армії УНР у квітні 1920. Співзасновник УВО, 1924Ч25 її бойовий референт, а 1926 і 1930 крайовий командант; організував ряд бойових актів (замах на през. Войцеховського й куратора Собінського, напад на гол. пошту у Львові й ін. експропріяції), організатор саботажної акції 1930, неодноразово був увТязнений, убитий поль. поліцією без суду.

Головко Андрій (*1897), письм.

Головко Микола (1810Ч50), математик, вихованець Харківського Ун-ту, служив у Петербурзі. Прихильник Шевченка, звТязаний з рев. молоддю, твердив про наявність л1000 готових╗ стояти за його справу. Стріляв у жандармів і застрелився, коли з наказу Миколи І прийшли його арештувати (після арешту Шевченка в Оренбурзі).

Головко Юрій (*1908), хоровий дириґент, хормайстер Київського Театру Опери і Балету; тепер дириґент хору в Канаді.

Головна Еміграційна Рада (Гол. Укр. Еміґраційна Рада), федеративний осередок установ укр. політ. еміграції в Европі й Азії в 1930-их рр.; заснований у Празі 1929, осідок у Парижі; перший гол. О. Лотоцький, згодом О. Шульгин, ген. секретар І. Косенко. Г. Е. Р. була під впливом екзильного уряду УНР.

Головна Залізнодорожна Рада, див. Всеукраїнські зТїзди залізничників.

Головна Рада Всеукраїнської Спілки Робітників пошти й телеграфу, див. Всеукраїнська Поштово-Телеграфна Спілка.

Головна Руська Рада

Головна Українська Рада, міжпартійна орг-ція, заснована з поч. першої світової війни Ч 1.8.1914 у Львові з представників трьох гол. галицьких партій: нац.-дем., радикальної і соц.-дем. під проводом К. Левицького. Метою ГУР було давати напрям заг. укр. політиці під час війни й організувати УСС. ГУР існувала до 1915, коли перетворилася на Загальну Українську Раду у Відні.

Головний Отаман, назва верховного головнокомандувача всіх укр. військ. сил, установлена Директорією УНР в листопаді 1918. В протигетьманському повстанні це місце зайняв С. Петлюра й лишався Г. О. до смерти.

Головний Повстанчий Штаб, військ. установа, що керувала 2 Зимовим походом 1921 р. На чолі ГПШ стояв ген.-хорунжий Юрко Тютюнник.

Головні школи, 4-клясні нар. школи (з 4 учителями), створені 1776 р. в більших містах Галичини й Буковини.

Головно (IIЧ5), село на півн.-зах. Волині, р. ц. Волинської обл.

Головосіка, нар. назва свята Усікновення (Всічення) Голови св. Івана Христителя (11.9. н. ст. Ч 29.8. ст. ст.), з яким звТязаний звичай постити (див. ЕУІ, стор. 239).

Головченко Аркадій (*1880), педагог, інж., проф. Харківського ІНО в 1920-их рр., д. чл. Укр. Н.-Д. Ін-ту Педагогіки; праці з педагогіки, дидактики й орг-ції проф. освіти.

Головченко Петро (1900Ч39?), архітект, закінчив Художній Ін-т у Києві; у працях 20-их рр. поєднував сучасні будів. матеріяли й конструкції з елементами старої укр. архітектури; проект готелю б. могили Шевченка в Каневі (1928); пізніше плянував пром. міста Донбасу.

Головчинський Денис (1714Ч84), різьбар і дириґент на Волині, свящ. ЧСВВ.

Головщина, поголовщина, головництво