Зернове господарство, найважливіша галузь сіль. госп-ва

Зернові бобові культури (зернобобові)

Зернові культури, збіжжеві рослини, збіжжя

Зерноїди (Bruchidae, Laridae), родина малих жуків, личинки яких живуть в зернах стручкових рослин (З. гороховий, сочевичний, З. бобовий й ін.); великі шкідники с.-г. культур.

Зеров Дмитро (*1895), видатний сучасний ботанік

Зеров Микола (*1890), історик літератури, поет і перекладач

Зерова Марія (*1902), міколог та фітопатолог; наук. співр. Ін-ту Ботаніки АН УРСР; праці про грибні хвороби каучукових рослин і зелених насаджень та з систематики грибів.

З�єднані Держави Америки � ЗДА (The United States of America � USA)

Зєлінський (Zieli�ski) Тадей (1859�1944), визначний поль. клясичний філолог й історик, родом з Київщини; з 1884 р. проф. Петербурзького Ун-ту, з 1922 Варшавського; підтримував зв�язки з укр. колонією в Петербурзі; прихильник укр. культ. руху.

Зємєнцький (Ziemi�cki) Теодор (1845�1916), поль. археолог і історик мистецтва, кустос Нар. Музею у Кракові; провадив м. ін. розкопи на городищі Пліснесько (1881�83) і робив дослідні археологічні екскурсії по зах. Поділлю (1882�84).

Земялковський (Ziemialkowski) Фльоріян (1817�1900), проф. Львівського Ун-ту, поль. політик в Галичині, 1867 обраний послом до гал. сойму і австр. парляменту, 1873�88 мін. для Галичини; неприхильний до українців.

Зєнкевич Ромуальд (1811�68), етнограф, що зібрав і видав м. ін. поліські пісні з Пинщини з поль. перекладом (�Piosenki gminne ludu pi�skiego�, 1851).

Зжидоватілі (рос. � жидовствующие), рел. секта

Зибачинський Орест (*1912), діяч ОУН родом з Буковини, журналіст, керував працею ОУН в Румунії (1934�40), на Донбасі (1941), на Волині і Поліссі (1942�43); на еміґрації організатор і ген. секретар �Інтернаціоналу Свободи� в Мюнхені (1946�49); статті і брошури. Тепер в Австралії.

Зибенко Олександер (*1893), інж.-аґроном і кооператор, родом з Маріюпільщини; з 1927 працював у Ревізійному Союзі Укр. Кооператив (РСУК) на Волині, 1932�44 керував молочарським відділом РСУК у Львові. Тепер в Австралії.

Зиблікевич (публіцистичний псевд. К. Порохівський) Євген (*1895), журналіст, сотн. Корпусу Київ. Січ. Стрільців, чл. УВО і чл.-засновник ОУН, згодом діяч гетьманського руху; ред. �Укр. Голосу� (1926�30), �Бескиду� (1931�33), �Змагу� (1935�37) в Перемишлі, �Нового Часу (1937�39) у Львові, з 1953 �Америки� в Філядельфії.

Зиблікевич (Zyblikiewicz) Микола (1825�87), поль. політ, діяч у Галичині укр. роду; посол до гал. сойму й австр: парляменту, 1880�86 гал. крайовий маршалок.

�Зиз�, сатирично-гумористичний двотижневик

Зизаній-Тустановський Лаврентій (� після 1634), протоієрей, граматик і правос. теолог

Зизаній-Тустановський Степан (�поч. 17 в.), брат Лаврентія, правос. церк. діяч і письм.

тової війни монастир і його. гол. будівля, Успенський собор, багато потерпіли; тепер у занепаді.

Зимний (псевд. Писаревського) Леонід (1907�42), поет в УССР; почав друкуватися з 1929; зб. поезій перев. офіц. тематики: �Не в дні ювілеїв� (1930), �Штуршахт� (1931), �Риба�, �На-гора�, �Магнетобуд� (1932), �Пісенник� (1937), �За Радянську Україну� (1942).

Зимовий спорт, збірна назва для всіх видів спорту взимку

Зимові походи Армії УНР, військ. партизанські операції

Зимовники, оселі запоріжців 18 в. поза Січчю, де вони заводили своє госп-во. З. було багато на р. Самарі. 1775 на правому березі Дніпра було 763 З., де мешкало 8684 козаків.

Зимовники (VI�23), село в надсальських степах над р. Малою Куберлею, притокою р. Саль, р. ц. Ростовської обл. РСФСР. Р-н лежить на півд.-сх. межах укр. етногр. території; в 1926 р. в р-ні українці становили 53,5% всього населення.

Зинов�єв Климентій (�1727), укр. епіграматист, ієромонах. На поч. 18 в. написав зб. 369 епіграм про найрізноманітніші сторони укр. життя, з додатком зб. укр. прислів�їв; цінне джерело до іст. укр. побуту.

Зібер Микола (1844�88), видатний економіст і соціолог з швайцарсько-укр. роду

Зібрт (Zibrt) Ченек (1864�1931), чес. історик культури, бібліограф і етнограф, проф. Кардового Ун-ту, ред. журн. ��esk� lid�, д. чл. НТШ.

Зілинський Іван (1879�1952), визначний фонетист і діялектолог

Зілинський-Содоль Петро (*1893), сотн. Армії УНР, відзначився під час Кримського Походу в квітні 1918 (його сотня штурмом здобула Чонгарський міст на Сіваші); на еміграції діяч гетьманського руху, гол. Т-ва Запорожців ім. Болбочана в Америці.

Зільберфарб Мойсей (*1876), жид. політ. діяч на Україні, 1917 чл. Укр. Центр. Ради від жид. об�єднаної соціалістичної партії, товариш ген. секретаря міжнац. справ, чл. Крайового Комітету для охорони революції, на поч. 1918 мін. жид. справ в уряді УНР.

Зільберштейн Андрій (*1897), учений педагог, на поч. 1930-их рр. проф. Харківського Ін-ту Нар. Освіти і наук. співр. Укр. Н.-Д: Ін-ту Педагогіки; �Система нар. освіти� (1929) й ін.

Зільницький Павло (1888�1920), полк. Армії УНР, командир Запор. ім. гетьмана Наливайка піхотного полку в 2 (7) Запор. дивізії; поляг під час Зимового походу.

Зіморович (Zimorowicz) Шимон (1604�29), брат Юзефа Бартоломея З., поль. поет, залишив зб. сантиментальних віршів �Roksolanki, to jest ruskie panny� (вид. 1654), в яких помітний вплив укр. нар. пісні.

Зіморович (Zimorowicz) Юзеф Бартоломей (1597�1677), первісне прізвище Озімек (Ozimek), поль. історик і поет з вірменського роду у Львові; бургомістер Львова, боронив місто від турків 1672. Автор віршів і пісень з укр. іст. тематикою �Zytow Kozakow lisowskich�, поеми �Pamiatka wojny tureckiej�, зб. поезій �Sielanki nowe ruskie� та кількох праць латинською мовою з іст. Львова. м. ін. �Leopolis trieplex� (вид. поль. мовою 1835).

Зініна Олена (1871�1955), драматична акторка й співачка, дружина М. Ярошенка, працювала в трупі свого чоловіка і Д. Гайдамаки; гол. ролі: Маруся Богуславка і циганка Аза (в одноіменних п�єсах М. Старицького), Лимерівна (в п�єсі тієї ж назви П. Мирного).

Зіновать (Cytisus L.), крокитник, кущі, рідше деревця з родини стручкових

Зінович Степан (1779�1856), один з перших укр. хеміків, проф. Київ. Ун-ту;

Зінов�єв Георгій (1883�1936), рос. больш. діяч, 1919�26 ген. секретар Комінтерну. З. з погордою ставився до укр. руху й висловлювався в рос. шовіністичному дусі. Очолюючи Комінтерн, перешкодив боротьбістам і УКП бути визнаними самостійними укр. нац. ком. партіями та примусив їх влитися до КП(б)У. Зліквідований Сталіном.

Зінов�ївське, в 1920-их і першій пол. 30-их рр. назва м. Кіровограду (кол. Єлисаветграду).

Зінське щеня, див. Сліпець звичайний.

Зіньків (III�15), місто на Придніпровській низовині, над р. Грунь

Зіньків (IV�8), кол. містечко, нині село Віньковецького р-ну Хмельницької обл., положене над р. Ушицею на сх. Поділлі; в 15�17 вв. оборонний город. З. відомий архітектурними пам�ятками: руїни оборонного замка з 16 в., мурована Троїцька церква (1521) � найдавніша тринавна церква на Україні, кат. костьол з 1450, синагога переходового стилю від ґотики до ренесансу.

Зіньківський Василь (*1882), рос. філософ укр. роду

Зіньківський Трохим (1861�91), письм. і публіцист, родом з Бердянського, співр. гал. газ. �Зоря� і �Правда�; в публіцистичних статтях порушував питання укр. нац. автономії. Зб. оповідань �Малюнки справжнього життя� (1889); твори З. видав посмертно Б. Грінченко � �Писання Т. Зіньківського� (І�II, 1893�96).

Зіньківці, передмістя Кам�янця Подільського, на якому жили жиди, що їм було заборонено мешкати в місті. Згадується вперше в 1549 р.

�Зірка�, ілюстрований тижневик ком. виховання для піонер�в і школярів, орган Центр. і Київ. комітетів комсомолу (ЛКСМУ), виходить з 1925, спочатку п. н. �На зміну� (1925�41) в Харкові, а з 1943 �З.� в Києві.

Зірочки, звіздень, гусяча цибуля (Gagea Salisb.), весняні маленькі багаторічні рослини з одною або кількома цибульками, з родини лілеюватих. На Україні росте бл. 10 видів, всі декоративні. Найбільш поширені: З. жовті (G. lutea L. Ker.-Gawl.), З. дрібненькі (G. pusilla (Pers.) Roem. et Schult.), З. українські (G. ucrainica Klok.).

З�їдки (IV�17), село м. т. Зміївського р-ну Харківської обл.

З�їзди рад, сов. органи центр. і місц. влади

З�їзд Народів, скликаний в Києві Укр. Центр. Радою 21�28.9.1917

З�їзд руських учених (19.10.1848), див. Собор руських учених (19.10.1848).

�Златая ЦЬпь�, зб. староукр. проповідей, перекладних і оригінальних (повчання про віру, любов, піст й ін., �Слово нікоєго Христолюбця� � проти поганства тощо).

Златогоров Семен (1873�1931), мікробіолог і епідеміолог, чл.-кор. АН СССР, проф. Військ.-Мед. Академії в Ленінграді, з 1924 проф. бактеріології Харківського Мед. Ін-ту і дир. Першого Укр. Санітарно-бактеріологічного Ін-ту ім. Мечнікова в Харкові. Праці з етіології і профілактики кору і шкарлятини; в дослідах над змінністю мікроорганізмів З. застосував закони спадкування Менделя.

Златопіль (V�12), с. м. т. в півд.-сх. частині Придніпровської височини, р. ц. Черкаської обл.; невелика шкіряна й харч. пром-сть, зоотехнікум. З. заснований у 18 в. під назвою Гуляй-Поле; населення 3. зменшується (1860 р. � 9600 меш., 1926 � 6300).

�Златоструй�, зб. проповідей, приписуваних Івану Золотоустому. Церк.-слов. переклад постав у Болгарії в 10 в. Найстаріший укр. рукопис (12 в.) мовно, а почасти й за змістом ґрунтовно досліджено. Розповсюджена на Україні зб. мала завдяки своїм поетичним якостям значний вплив на укр. літературу старішої доби.

�Златоуст�, зб. проповідей, що їх автором вважали Івана Золотоустого, в церк.-слов. перекладі. Іноді до проповідей додавались пояснення (т. зв. �Вчительний Златоуст�). Пізніше до зб. увійшли твори ін. проповідників, м. ін. Кирила Турівського.

Зленко Андрій, сов. політ. діяч, 1945�49 секретар Львівського обл. комітету КП(б)У, з 1950 секретар президії Верховної Ради УРСР.

Зленко Петро (*1891), бібліограф на еміграції в Чехо-Словаччині, співр. �Книголюба�. Праці: �Бібліографічний покажчик наук. праць укр. еміграції� (1932), �Періодичні вид. Наддніпрянщини в 1918 р.� (�Укр. Книга�, IV�VII. 1938) й ін.

Злепко Климентій (1868�1934), гр.-кат. апостольський адміністратор на Буковині (1923�30) з осідком у Сереті; 40 років був душпастирем у Сереті.

Злобин Микола (1874�1933), військ. діяч, займав ряд різних посад при уряді УНР, в тому ч. виконував обов�язки морського мін. і начальника Військ. Морської Управи.

Злоцький Теодосій (1846�1926), закарп. гр.-кат. свящ., автор оп. і збирач нар. творчости; писав поезії, на етногр. й іст. теми та по-угор. дав спробу граматики мови закарп. українців (1883).

Злочевський Петро (*1910), маляр-декоратор; з 1933 в Київ. Опері, як асистент І. Курочки-Армашевського оформлював �Білий рейд� (О. Патоцького), �Яблуневий полон� (О. Чишка). З 1935 в одеських театрах; краща праця � �Корсар� (балет) А. Адама й ін.

Злочинність на Україні.

Злучений Українсько-Американський Допомоговий Комітет, ЗУАДК (United Ukrainian American Relief Committee)

�Змаг�, спорт, тижневик, виходив спочатку в Перемишлі, згодом у Львові (1937�39); ред. Є. Зиблікевич.

Змієвий острів, Зміїний, Фідонісі, єдиний не прибережний острів на Чорному м., положений на віддалі 40 км від гирла Дунаю; 0,17 км², плаский, з стрімкими берегами; належить до УССР.

Змієвики, медальйони чи амулети княжої доби, що мали охороняти від недуг. На їх лицевій стороні є звичайно св. Михаїл, Теодор Стратилат, Богородиця або ін. малюнок, а на зворотній � голова медузи з гадюками, часом людська постать до колін.

Змієві вали, нар. назва земляних валів на Україні, гол. на півд. Київщині й Уманщині

Змієвський Антон, родом із Львова, антрепренер театральної трупи, що їздила в 20-их рр. 19 в. по Правобережжю, виставляючи романтичний репертуар.

Змієнко Всеволод (1884�1938), ген. штабу ген.-хоруижий Армії УНР, 1917 начальник штабу Одеської гайдамацької дивізії, 1918 начальник штабу 3 Херсонського корпусу, за Директорії помічник командувача півд.-сх. групи військ, начальник штабу 1 дивізії Січ. Стрільців та 6 Січ. Стрілецької дивізії; на еміграції один з засновників Укр. Воєнно-Іст. Т-ва в Варшаві.

Змії (Serpentes), ряд з кляси рептилій (Reptilia), підкляси лускатих плазунів (Squamata). До зміїв належать також родини вужів і гадюк.

Зміїв (IV�17), м. на півд. Слобожанщині при впадінні р. Можа до Дінця, р. ц. Харківської обл., 6000 меш. (1926); обозний зав., паперова і тарно-мебльова фабрики. 3. заснований К. Сулимою 1640 як фортеця для оборони від татар. В 1797�1920 � пов. місто. З 1688 до 1788 б. 3. існував Зміївський Миколаївський коз. манастир.

Змій-Мяклошій Йосиф (1792�1848), маляр родом з Пряшівщини, студіював у Відні, з 1823 придворний маляр пряшівського єп.; ряд іконостасів, між ними в Бардісві, каплиця св. Хреста в Пряшеві й ін.; портрети, жанрові і краєвидні етюди.

�Зміна�, ілюстрований місячник, вид. ЦК Комсомолу України (ЛКСМУ), виходить у Києві з 1953 р.

Змія поганка, див. Гадюка звичайна.

Знаменна нотація, за княжої доби записи богослужбових співів (знам�я � нота); З. н. користувалася знанами-невмами без ліній.

Знам�янка (V�13), м. обл. підпорядкування, р. ц. Кіровоградської обл. в півд.-сх. частині Придніпровської височини, 20 000 меш. (1956 р.), 1926 � 9100; велика вузлова ст. на перехресті зал. шляхів Київ-Дніпропетровське і Харків-Одеса. В лютому 1919 р. в наслідок зради отамана Григор�єва большевики прорвали укр. фронт на лінії З.�Єлисаветград.

�Знання�, наук.-популярний ілюстрований двотижневик, виходив у Харкові, згодом у Києві 1923�35; ред. А. Приходько, І. Немоловський.

Значковий товариш, чл. нижчої категорії Значного військ. товариства в гетьманській Україні, яка створилася в кін. 17 в. 3. т. йшли в похід під �значком� полк., якому вони підлягали в адміністративному і суд. порядку, з тим, що були вилучені з-під сотенної адміністрації. До категорії 3. т. зараховував полк., згодом Ген. Військ. Канцелярія; з 1734 кількість 3. т. по полках була устійнена від 30 до 50 (разом 420).

Значко-Яворський Мелхиседек, світське ім�я Матвій (бл. 1716�1809), архимандрит з лубенського коз. роду, вихованець Київ. Академії, з 1753 ігумен Мотронинського манастиря, осередку правос. життя на півдні Київщини. Противник Унії, З.-Я. сприяв гайдамацькому рухові. Після Коліївщини переведений до Переяславського манастиря, згодом був настоятелем монастирів у Києві, Лубнях і на Глухівщині.

Значне військове товариство, заг. назва осіб, приналежних до зверхнього стану на Гетьманщині в 17�18 вв.

Зніт вузьколистий (Chamaenerium angustifolium Scop. = Epilobium angustifolium L.), багаторічна рослина з родини веслинуватих до 1,5 м заввишки, росте на лісових вирубах, по сухих піскових місцях на Поліссі й у лісостепу. Найліпший медонос. Листки використовують як суроґат чаю.

Зноб-Новгородське (I�14), с. над р. Знобою, притокою Десни, на крайній півн. УССР; р. ц. Сумської обл.

Зноба Валентин (*1929), скульптор у Києві, син Івана; працює перев. в ділянці іст. портрета (�Кобзар Остап Вересай�, 1954); ін. різьби: �На стадіоні� (1957), �Бокораш� (1957).

Зноба Іван (*1903), скульптор у Дніпропетровському, працює в ділянці іст. портрета, гол. з сов. тематики; деякі різьби виконує спільно з сином Валентином (див.).

Зноско-Боровський Олександер (*1908), композитор, родом з Києва, учень Л. Ревуцького; твори: симфонія �Київ�, концерт для скрипки з оркестрою, квартет на укр. теми, твори для скрипки (соната, скерцо, п�єси).

Зноско-Боровський С. (�1899), поміщик у с. Берестнягах, Канівського пов., аматор-археолог; досліджував могили на Київщині й Полтавщині, зокрема скитські могили б. с. Аксютинець. Мав велику археологічну колекцію, яка по його смерті перейшла до Київ. міськ. музею.

Зобків Михайло (1864�1928), суддя, родом з Галичини, д. чл. НТШ; през. сенату при Вищому суді у Сараєві, доц. рим. і цивільного права ун-ту в Заґребі. Праці укр., сербо-хорв. й нім. мовами.

Зовнішня торгівля, заг. визначення для міжнар. обміну товарами і послугами

Зограф Олександер (1889�1942), археолог, дослідник античних монет, гол. в півд. Україні, �Античные моменти� (1941).

Зоз Іван (*1903), фльорист-систематик та ботаніко-географ, доц. високих шкіл у Харкові; вивчав фльору України, м. ін. боліт і плавень; бл. 30 друкованих праць.

Зозулинці (Orchis L.), багаторічні бульбисті рослини з родини зозулинцюватих. На Україні бл. 15 видів, ростуть здебільша в лісах (на луках, де переважають вогкуваті ґрунти). Багато з них декоративні, деякі лікувальні (O. morio, O. piramidalis, O. mascula, O. militaris), їстивні (O. latifolia L.).

Зозуля (Cuculus canorus L.), перелітний птах, поширений по лісах всієї України, довж. бл. 35 см, вага бл. 100 гр; корисна, бо годується комахами та їхньою гусінню.

Зозуля Яків (*1893), правник, публіцист, діяч УПСР, чл. Укр. Центр. Ради, адвокат на Закарпатті, чл. правничої комісії при карпато-укр., уряді 1938�39; з 1943 проф. Укр. Техн.-Госп. Ін-ту, а з 1954 Укр. Техн. Ін-ту в Нью-Йорку. Праці про фінанси України та публіцистичні статті.

Золота Балка, с. Ново-Воронцовського р-ну, Херсонської обл. Тут було досліджуване поселення з часу бл. народження Хр. (М. Вязьмітіна, 1951�55). Один з важливих виробничих і торг. центрів на нижньому Подніпров�ї. Виявлено залишки виробництва заліза, кам�яних житлових споруд і будівель, що були частинно складами для товарів; докази торг. зв�язків з Ольвією та Кримом.

Золота Бистриця, див. Бистриця Золота і Бистриця.

Золота грамота, нар. назва легендарної грамоти, виданої нібито Катериною II на підтримку селян під час гайдамацького повстання 1768 на Правобережній Україні і зверненої проти поляків і жидів.

�Золота Грамота до Селянського Народу�, відозва поль. повстанського уряду 1863, укр. і поль. мовами, до селян Правобережної України із закликом підтримати поль. повстання. Ін. подібний документ, опублікований тільки укр. мовою, називався �Грамота Сельському Народу�.

�Золота Леґенда�, зб. житій та леґенд, складена бл. 1270 р. (не пізніше 1288) Яковом де Воражін (de Voragine). Матеріял зібрано некритично. Популярна на Заході, на Україні відома в 17�18 вв., частково вплинула на укр. агіографічну літературу тих часів.

Золота Липа, ліва подільська притока Дністра, 125 км довж., сточище � 1310 км²; 1915�16 на лінії 3. Л. важкі бої між рос. і нім. та австро-угор. арміями і УСС; в червні-липні 1919 укр.-поль. бої.

Золота могила (Алтин-оба), величезна могила б. Керчі в Криму; 21 м заввишки, з кам�яним облицюванням ззовні та трьома поховальними коморами з круглим уступчастим склепінням і коридором. 3. м. � величава будів. споруда доби розквіту Боспорського царства бл. 4 в. до Хр. В ній було поховання місц. вельможі, пограбоване ще в старовину. Донині зберігається лише частина кам�яної обкладки могильного насипу.

Золота могила (також Золотий курган), могила бронзової доби б. Сімферополя, на насипу якої було пізніше поховання скитського воїна з багатим вирядом: золота нашийна гривня й ґудзики, рештки панциря із залізних лусок, залізний меч, бронзові наконечники стріл, бронзові бляхи із зображенням орлів, ґрифонів та левиці. Поховання належить до 5 в. до Хр.

Золота Орда, частина монгольсько-тат. імперії в 13�15 вв. над Волгою із столицею Сарай, збудованою Батиєм, до складу якої входили також залежні руські князівства на окремих правах. З. О. занепала в 1480 р., на її місці утворилися царства Казанське й Астраханське. Від З. О. відірвалася Орда Кримська, що грала в 16 і 17 вв. велику ролю в іст. України (див. також Татари).

Золотаренки, коз. рід з Корсуня, згодом переселилися до Ніжена. Найбільш відомі З.: брати Василь (див.) і Іван (див.); їх сестра Ганна (в чернецтві Анастасія), третя дружина (з 1651) Б. Хмельницького; Остап З. (Васютенко), син Василя, кошовий отаман Запоріжжя (1667), полк. ніженський (1669�70).

Золотаренко Василь, ніженський полк. (1655�56, 1659�63), грав видатну ролю в повстанні проти гетьмана Виговського (1659). Чекаючи на прихід кн. Трубецького до Ніжена, З. разом з Сомком утримав Лівобережжя під Москвою. Бажаючи стати гетьманом, З. заздрив наказному гетьманові Сомкові і посилав на нього доноси цареві. Але новий гетьман Брюховецький наказав після Чорної Ради 1663 стратити З.

Золотаренко Євген (*1891), драматичний актор і режисер. Працював у театрі ім. Заньковецької (1922�26). Тепер у Полтавському обл. муз.-драматичному театрі ім. М. Гоголя. Кращі ролі: Шельменко, Возний (�Наталка-Полтавка�), Лейба (�Гайдамаки�), Бен-Акиба (�Урієль Акоста�) та ін.

Золотаренко Іван, брат Василя, ніженський полк. (1653�56), наказний гетьман; 1654 був висланий на чолі 20-тисячного коз. корпусу під Смоленськ, куди прийшло моск. військо під проводом царя Олексія Михайловича. Більша частина Литви опинилася в руках росіян, а З. зайняв півд. Білорусь, організувавши в ній коз. лад. З цього приводу виник у З. конфлікт з Москвою, яка також мала претенсії на цю країну. З. був убитий при облозі Старого Бихова.

Золотарьов Василь (*1873), композитор рос. походження, проф. Одеської Консерваторії (1924�26), Муз. Драм. Ін-ту в Києві (1926�30); частина творів зв�язана з укр. тематикою: опера �Хвесько Андибер� на лібретто М. Рильського, �Шевченківська сюїта� для хору й оркестри, твори для фортепіяна, дитячі п�єси, увертюра на укр. теми.

Золотарьов Олександер (*1880), жид. діяч на Україні з партії �Бунду�, чл. Укр. Центр. Ради, на поч. 1918 держ. контролер; згодом перейшов до КП(б)У; в 1930-их рр. репресований.

Золоте (V�19), м. Попаснянського р-ну Луганської обл.; кам�яновугільна пром-сть.

Золотий Потік (V�6), кол. м-ко, на півд.-зах. Поділлі, нині с., р. ц. Тернопільської обл.; руїни замка з 18 в.

Золоті Ворота, гол. брама, збудована Ярославом Мудрим

Золотник, давня одиниця ваги за княжих часів (10 в.), що відповідає 4,3 гр. Див. також Міри.

Золотники (IV�6), с. над р. Стрипою на Зах. Поділлі; р. ц. Тернопільської обл.

Золотництво, див. Ювелірство.

Золотницький Василь (*1741�дата смерті невідома), укр. богословсько-філос. письм. Вчився в Київ. Академії та Моск. Ун-ті; працював як перекладач (м. ін. Сенеки); представник укр. шляхти в Комісії Катерини II (1767), пізніше старшина пікінерського війська на Україні. Крім перекладів, написав кілька компілятивних трактатів з етики, про безсмертя душі та природне право.

Золотницький Ілля (1870�1930), суддя, родом з Полтавщини; з 1918 гол. Вищого Військ. Суду в ранзі полк., пізніше керуючий Гол. Управлінням Місць Замкнення і 1920 товариш мін. юстиції; на еміґрації у Варшаві � гром. діяч.

Золотов Григорій, маляр і графік 1920-их рр., викладач друкарської школи В. Кульженка в Києві; ікони, книжкова графіка, рисунки до укр. грошей (10 і 1000 карб.).

Золотоверхий Михайлівський монастир у Києві, див. Михайлівський Золотоверхий монастир.

Золотомушка жовточуба (Regulus regulus L.), маленький птах (довж. тіла до 10 см, вага до 6 гр) з ряду горобиних, поширений гол. в лісостепу України. Зрідка зустрічається З. червоночуба (Regulus ignicapillus Temm.).

Золотоноша (IV�13), м. на Придніпровській низовині, р. ц. Черкаської обл., 13000 меш. (1933 р.; 1860 � 7200, 1897 � 8700); мех. зав., харчова пром-сть, обробка конопель, м�яти, с.-г. технікум. 3. вперше згадується 1570 р.; за поль.-лит. часів належала кн. Вишневецьким, які збудували в З. замок; за Гетьманщини сотенне м-ко Переяславського полку; пізніше пов. м. Полтавської губ. хліборобсько-ремісничо-торг. значення.

Золотоношка, ліва притока сер. Дніпра, довж. � 90 км, сточище � 1 260 км².

Золототисячник, центурія, жарка (Erythraea centaurium L. Pers. = Centaurium umbellatum Gilib.), дворічна рослина з родини тирличуватих з рожевими квітками, росте на лісових луках і в рідких чагарниках. Важлива лікувальна рослина, що має глюкозиди, еритаврин й еритро-центаврин, алькальоїд еритроцин й ін. В медицині вживають при шлункових захворюваннях для збільшення апетиту й поліпшення травлення; раніше використовували на ліки проти малярії.

Золотча, урочище на лівому березі Дніпра проти Києва. Місце наради укр. князів 1101 р., де обговорювали гол. справу спільного походу на половців.

Золочів (IV�5), м. обл. підпорядкування на верхів�ях р. Бугу, на місці виходу на Подільську височину; р. ц. Львівської обл., до другої світової війни пов. м., 11 000 меш. (1956); осередок буровугільного р-ну, розвинена харч. пром-сть. З. відомий з 15 в. як оборонне м.; замок з поч. 16 в., церква св. Миколая з кін. 16 в. і парохіяльна церква з поч. 17 в. З. був відомий з другої пол. 16 в. ярмарками.

Золочів (III�16), с. м. т. на півд. Слобожанщині над р. Уди, р. ц. Харківської обл.; цукрова і спиртова пром-сть, цегельня. З. заснований 1677 козаками з Правобережжя.

Золочівська (4) бриґада УГД, постала з групи �Схід�, вславилася боями під Підгайчиками (б. Теребовлі), Поморянами, Гологорами, Білобожницею, під Проскуровом, Старокостянтиновом і Шепетівкою; восени 1919 перейшла на фронт проти Денікіна, весною 1920 повернулася на поль. фронт. Командири: полк. С. Чмелик, майор К. Лясковський, сотн. С. Шухевич і Б. Шашкевич, начальник штабу сотн. О. Демчук.

�Золочівське Слово�, інформаційна газета, виходила двічі на тиждень в Золочеві 1918�19; ред. М. Голубець.

Зоогеографія, див. Зоологія і Тваринництво.

Зоологічні сади, з. парки, зоопарки, сади, в яких тримають диких, рідше домашніх тварин для ознайомлення широких кіл населення з тваринним світом та для н.-д. цілей; звичайно це також місце відпочинку. На Україні існують (крім зоопарку в заповіднику Асканія Нова) великі З. с.: в Києві (з 1908 р., найбільший З. с. України з багатим рельєфом) і в Харкові (з 1896), менші в Миколаєві (з 1901), Одесі (з 1936), Дніпропетровському та наймолодший у Львові. В Севастополі й Одесі є морські акваріюми.

Зоологія, система наук, які вивчають тваринний світ з різних поглядів

Зоотехніка, зоотехнія, наука про тваринництво

Зореслав, псевд. Сабола Степана Севастіяна (*1909), свящ.-василіянин, поет, родом з Пряшева; в зб. �Зі серцем в руках� (1933) та �Сонце й блакить� (1936) переважає патріотична й рел. лірика та імпресіоністичні описи природи. З 1950 в ЗДА � настоятель закарп. вітки Чину св. Василія В., ред. рел. популярних вид.: �Католицтво і православіє� й ін.

Зорицький Іван, чернігівський ґравер на міді в пол. 18 в.; гравюра Богородиці в овалі (1758) й ін.

Зорка Самійло, �старий секретар� Б. Хмельницького, за твердженням С. Величка, вів щоденник, який не зберігся. Уривки його відомі з численних цитат (іноді непевних щодо їх походження), наведених у літопису Величка. Останній подав м. ін. зворушливу промову Зорки на похороні Б. Хмельницького.

�Зоря�, двотижневий часопис, �письмо літ.-наук. для руських родин�

�Зоря�, т-во укр. ремісників, промисловців і торгівців у Львові, засноване в 1884 р.; продовжувало традицію кол. міщанських братств. �З.� мала філії в ін. містах Галичини, 1932 їх було 12, а чл. кільканадцять тис.; при �З.� існувала секція ремісничої молоді. З 1896 �З.� утримувала ремісничу бурсу. Основоположником і довголітнім гол. був львівський архітект В. Нагірний, згодом дир. друкарні �Діла� Ю. Сидорак. В 1939 р. �З.� припинила працю, а в 1941�44 рр. вела її в рамках УЦК як �Об�єднання праці укр. ремісників�.

�Зоря�, популярний місячник, вид. К. Трильовського 1902�05 в Коломиї.

�Зоря�, ілюстрований тижневик, вид. І. Оппокова в Москві 1906 р.; містив твори красного письменства і практичний курс для вивчення укр. слова, редагований А. Кримським.

�Зоря�, перша укр. двотижнева газ. в Бразілії, вид. т-ва �Просвіта� в Курітібі 1907�09 і неперіодичне 1910; ред. С. Петрицький.

�Зоря�, двотижневик, орган Підкарпатського Народопросвітного Союзу; виходив в 1921� 31 рр. в Ужгороді за ред. К. Коханого-Гаральчука, пізніше П. Федора.

�Зоря�, тижневик, орган нац.-дем. партії, виходив 1923�25 в Чернівцях, ред. Л. Когут.

�Зоря�, літ-мист. і політ.-гром. ілюстрованій місячник у Дніпропетровському, орган філії ВУСПП, виходив 1925�37; 1935�37 п. н. �Штурм�.

�Зоря�, тижневик, згодом квартальник соц. напрямку, виходив в Сан-Павльо (Бразілія) 1937�40; ред. Н. Коршнівський.

�Зоря� � �Hejnal�, наук. журн. �Подкарпатського Общества Наук� в Ужгороді; виходив в 1942�44 за ред. І. Гарайди й І. Контратовнча укр. і угор. мовами.

�Зоря Галицька�, перша укр. тижнева газ.

Зотов Рафаїл (1848�93), рос. історик, автор праці �О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время� (1893).

Зощенко Михайло (1895�1958), рос. новеліст, родом українець з Одеси, сатирик, висміює обставини і людей післярев. доби та сов. систему: �Рассказы Назара Ильича господина Синебрюхова�, �Юмористические рассказы�, �Тяжелые времена� �О чем пел соловей� й ін.; повісті й оп. 3. засуджені офіц. критикою.

Зрошування, зрошення, іриґація, штучне зволоження ґрунту

Зрубна культура, група своєрідних археологічних пам�яток бронзової доби (1500�1000 до Хр.)

��r�d�a dziejowe�, зб. іст. матеріялів. і праць, виданих поль. істориком О. Яблоновським разом з А. Павінським в 1876�99 рр. (22 тт.). В серії під назвою �Ziemie ruskie� багато матеріялів до іст. заселення, адміністративного устрою й госп. життя України під поль. пануванням.

ЗУАДК, див. Злучений Укр.-Амер. Допомоговий Комітет.

Зубарев Микола (*1896), оперовий співак-баритон, спочатку в Тифлісі, з 1923 р. провідний співак Київ. Опери, де виконував партії Самійла Кішки (�Дума Чорноморська�), Кармелюка (в одноіменній опері), Тугара Вовка (�Золотий обруч�), поєднуючи вокальне виконання з добрими акторськими даними. В світовому репертуарі Яґо (�Отелло�), Скарпія (�Тоска�), Ріґолетто (в одноіменній опері) та ін.; 1943�44 працював як режисер у Львівському Оперному Театрі (�Фавст�).

Зубатий (Zubat�) Йосиф Їжі (1885�1931), видатний чес. мовознавець-індоєвропеїст, проф. Карлового Ун-ту, през. Чес. Академії Наук; з 1925 д. чл. НТШ.

Зубенко Іван (1889�1940), письм. і журналіст, родом з Херсонщини; 1920�22 ред. газ. �Залізний стрілець� в Каліші; з 1926 р. в Коломиї, співр. ж. �Жіноча Доля�. Драматичні твори 3. �Дівча з лелісю�, �Орленя� й ін. йшли в гал. театрах; повісті �Фатум�, �Галина� (1934), �Квітка на багні� (1937) новелі �За кулісами життя� (1937) й ін.

Зубер (Zuber) Рудольф (1858�1920), поль. геолог; дослідник нафтових піль і Сх. Карпат.

Зубик Роман (1902�40?), історик-економіст у Львові, д. чл. НТШ, дослідник іст. цін у 15�17 вв., господарства м. Львова в минулому тощо. Заарештований 1940, загинув в НКВД.

Зубковський Георгій (*1921), київ. маляр-пейзажист; серія �Давній Київ�.

Зубниця бульбиста (Dentaria bulbifera L.), багаторічна рослина з родини хрестоцвітих до 70 см висоти; росте в тінистих лісах і чагарниках.

Зубні приголосні (передньоязикові)

Зубр (Bison bonasus Bojan.), найбільша тварина в Европі (довж. до 3,5 м, висота до 1,8 м, вага до 1000 кг, з родини порожистих, ряду паристокопитих. Колись 3. жив у лісах всієї майже Европи, на Україні в ліс. і лісостеп, смузі й на Кавказі та Передкавказзі. Згодом винищений і до 1914 р. залишився на волі лише в Біловезькій пущі (700) й на півн.-зах. Кавказі, збережений рос. урядом від знищення. Винищений під час першої світової війни, живе тільки в заповідниках: Біловезькій пущі (1952 р. в білор. частині � 16 штук) і в Кавказькому � 2.

Зубрицький Володимир (*1888), учитель гімназії, осв. діяч на Перемищині, 1928�30 посол до поль. сойму; з 1944 на засланні.

Зубрицький Денис (1777�1862), історик родом з Галичини, досліджував на підставі архівних матеріялів іст. Галичини й зокрема Львова. Гол. праці: �Rys historyi narodu ruskiego� (1836), �Kronika miasta Lwowa� (1844), �История Галичеко-русского княжества� З тт. (1852�55), �Галицкая Русь в 16 веке� (1862), про Ставропігійський Ін-т у Львові, про руські друкарні в Галичині. Прихильник ідеї �единства русского народа�, 3. заперечував можливість самостійного розвитку укр. мови і свої твори писав �язичієм� і нім. й поль. мовами.

Зубрицький Михайло (1856�1919), гр.-кат. свящ., довголітній парох с. Мшанки на Бойківщині, д. чл. НТШ. Розвідки з іст. Галичини 19 в. (�Село Мшанець. Причинки до іст. гал. села�, �Причинки до іст. руського духовенства в Галичині в рр. 1822�53� й ін.), з етнології Бойківщини, друковані у вид. НТШ, в �Ділі� й ін.

Зубрицький Никодим, визначний укр. ґравер на дереві й металі; походив з Галичини, працював у Крехові, Львові (1691�1702), Почаєві (1704), Києві (1705) й Чернігові (1709�24) і виконав понад 370 Гравюр своєрідного реалістичного стилю й досить високої техніки. Крім численних ілюстрацій і прикрас до рел. видань, 62 мідерити (деякі способом офорту) до �Іфіки� 1712 р.; символи до деяких образів брав з укр. нар. оповідань і леґенд.

Зубрівка пахуча, див. Чаполоч пахуча.

Зубря, ліва опільська притока Дністра, довж. � 45 км, сточище � 240 км².

Зугрес (V�19), м. в Донецькому басейні, Харцизького р-ну Сталінської обл., над р. Кринкою. 3. виник 1930 р. у зв�язку з будовою Зуєвської електростанції; ливарно-мех., щебневий зав., комбінат будів. матеріялів.

Зуєв Василь (1754�94), рос. природознавець і подорожник, чл. Петербурзької Академії Наук; 1781�82 відбув наук.-дослідну експедицію по Півд. Україні в р-ні Бога і півд. Дністра. �Путешественные записки от С.-Петербурга до Херсона в 1781 й 1782 г.� (1787).

Зуєвський Олег (*1920), поет і перекладач; з 1944 в Німеччині, з 1950 � в ЗДА. У своїй ліриці поновив укр. символізм, надавши йому своєрідного інтимно-філос. забарвлення, в сполученні з бездоганною поетичною мовою. Опублікував низку віршованих перекладів з С. Ґеорґе, Р. М. Рільке, Е. Дікінсон, сонетів Шекспіра й ін. 36. поезій �Золоті ворота� (1947), �Під знаком фенікса� (1958).

Зуївка (V�19), с. м. т. в Донецькому басейні над р. Кринкою Харцизького р-ну Сталінської обл. Вугільна пром-сть; одна з найпотужніших електростанцій України (450 000 квт), побудована 1924�26 рр.

Зуйченко Петро (�1886), етнограф, приятель П. Куліша, збирач катеринославської старовини. Надрукував у �КСт.� (1885, кн. 8) укр. леґенду у віршованому переспіві кін. 18 в. �Пекельний Марко�.

Зуя, річка в Криму, права притока р. Салгир, довж. � 55 км, сточище � 420 км².

Зуя (VIII�15), с. на Кримському передгір�ї, над р. Зуєю, р. ц. Кримської обл.

Зяблик (Fringilla coelebs L.), невеликий (довж. тіла до 17 см) співучий птах з родини юркуватих, з ряду горобиних, найчисленніший по лісах України. Корисний, бо живиться гол. комахами й гусінню.

Зяловський Євстрат, церк. письм. першої пол. 17 в., закінчив прот. ун-т в Альтдорфі; 1641 написав латинською мовою твір про сх. грец. церкву, виданий в Нюрнберзі.

Ібн-Баттута Мохаммед Ібн-Абдаллах (1304�77), араб. подорожник, побував у всіх араб. країнах, Індії, Китаї й ін., м. ін. відвідав Крим і Півд. Україну; залишив цінні описи цих -подорожів.

Ібн-Даста (Ібн-Руста) Абу-Алі-Ахмед, араб. географ і подорожник 10 в., у �Книзі дорогоцінних скарбів� подав цінні відомості про народи Сх. Европи.

Ібн-Фадлан Ахмед, араб. подорожник і письм. першої- пол. 10 в.; м. ін. подав відомості про побут і релігію сх. слов�ян.

Ібн-Хаукаль, араб. географ і подорожник 10 в.; його твори доповнюють літописні відомості з іст. України 10 в., зокрема про походи Святослава на болгар і хозарів.

Ібн-Хордадбех (бл. 820�бл. 912), араб. географ і письм. пер. походження; у творі �Книга шляхів і держав� подав цінні інформації про сх. слов�ян й українців; зокрема про їх торг. шляхи.

Іва, див. Верба.

Іваї (Iva�), м-ко в штаті Парана в Бразилії, засноване 1907�10 рр., де поселилось понад 2 000 українців і 1 000 поляків; нині бл. 600 укр. родин, монастир оо. Василіян із новіціятом і філос. студіями й ін.

Івакін Олексій (1893�1942), лікар, проф. Київ. Мед. Ін-ту; автор і ред. підручників з анатомії, гістології та ембріології, укр. мовою.

Іван Данилюк (1896�1953), архиєп. УАПЦ в, Австралії й Новій Зеляндії, родом з Буковини; свящ. з 1925, гром. і церк. діяч на Буковині й на еміґрації; хіротонізований у 1952 р.

Іван Павловський (*1890), митр. УАПЦ, хіротонізований 1921, спочатку на катедрі в Чернігові, з 1930 в Харкові, з 1934 в Києві; заарештований 1936 і засланий до Казахстану, дальша доля невідома.

Іван Василькович (�1141), один з двох синів Василька Ростиславича теребовельського, кн. галицький; допомагав безуспішно Ростиславу Володаревичу перемиському проти Володимирка, бл. 1140 залежав від Всеволода Ольговича київського.

Іван Вишатич, полководець і держ. муж у 2 пол. 11 в. з старого аристократичного роду, київ. тисяцький. В 1070-их рр. служив Святославу Ярославичу в Ростовщині, пізніше Володимирові Мономаху, уславився в походах на половців (1093 і 1106).

Іван Войтишич, полководець і держ. муж 1 пол. 12 в., воєвода київ. Служив Володимирові Мономаху, його синові Мстиславу й синові останнього Із�яславу, а в 1139�46 і Всеволодові Ольговичу київ., ворогові Мономаховичів. 1116 Володимир Мономах посилав його на дол. Дунай захопити міста, опановані Левом Діогеновичем, зятем Мономаха; 1127 р. І. В. ходив на непокірних полоцьких князів, 1139 посол Всеволода Ольговича до Новгороду.

Іван Дамаскин (675�749), богослов, з 726 р. чернець манастиря св. Сави в Єрусалимі. Автор філос.-теологічної енциклопедії �Джерело знання�, що в трьох частинах під значним впливом Арістотеля обговорює діялектику (основи філософії), граматику та богословіє. Частково перекладений в Болгарії в 10 в., твір пізніше в повному перекладі відомий на Україні; вплинув на укр. термінологію, зокрема граматичну. Вид. в �Четьях Мінеях� (Макарія) за листопад.

Іван Екзарх Болгарський, болг. єп., письм. 10 в. Гол. твір � �Шестоднев�, трактат про створення світу, що подає силу відомостей з природознавства та філософії; складений на підставі відповідного твору св. Василя В. та ін. джерел. На Україні відомий з 11 в. Вид. О. Бодянського (1874).

Іван Золотоустий (грец. Хрізостомос, 354�407), найвидатніший візант. проповідник. З 398 р. царгородський патріярх, з 404 р. на вигнанні. Його (або йому приписувані) численні проповіді в староболг. та староукр. перекладах були розповсюджені на Україні, зокрема в складі різних зб. проповідей (див. Злотоструй, Златоуст).

Іван Малала (грец. Малалас), візант. письм. 6 в.; його �літопис� є власне мальовничо написана всесвітня, перев. візант. іст. до Юстініяна. Болг. переклад 10 в. відомий в Києві вже з 11 в., пізніше увійшов до складу �хронографів�. І. М. подає численні відомості з античної мітології та іст. (м. ін. про Троянську війну), що ввійшли в укр. традицію. Доповнення до грец. тексту подає також відомості про слов. поганство.

Іван Михайлович, воєвода Данила Романовича з прихильних Данилові волинських бояр, 1227 вибив кн. Ярослава Інгваровича з Луцького, пізніше викрив змову гал. бояр на життя Данила.

Іван Ростиславич (Берладник) (�1161), кн. звенигородсько-гал., пізніше берладський (від м. Берлад у теперішній Молдавії), син Ростислава Володаревича перемиського. Прогнаний з Звенигорода Володимирком (1140), пробував захопити Галич. Служив Із�яславу Давидовичу, київ. й ін., панував якийсь час у Берладі й вів боротьбу з Володимирком та його сином Ярославом Осмомислом. Помер (мабуть, отруєний) на засланні в Солуні (Греція).

Іван Синайський, або Ліствичник (грец. ????) (бл. 580�650), автор повчального твору �Ліствиця�, що дає поради про ступні (�щаблі�) духового вдосконалення. На Україні відомий в перекладі 11 в.

Іван Христитель, свято 7.7 (24 6 старого стилю), що в нар. календарі має назву Івана Купала (див. Купало).

Івана св. собор у Перемишлі, назва кількох єпископських соборів.

Івана Франка (IV�4), с. м. т. (раніше Янів) над р. Верешицею й великим ставом на узгір�ях Росточчя; р. ц. Львівської обл.; мебльова пром-сть; церква з поч. 19 в. в клясичному стилі.

Іванейко М., див. Шлемкевич Микола.

Іваненко Дмитро (1859�?), журналіст, ред. газ. �Полтавские Губернские Ведомости�, �Полтавский Вестник� і �Полтавский Голос�.

Іваненко Євген (1883�1941), математик, проф. Укр. Високого Пед. Ін-ту в Празі, автор шкільних підручників з математики.

Іваненко Михайло (1879�1948), педагог і пластовий діяч, родом з Батурина, організатор таборів для новаків у Галичині, перший гол. Уладу Пластунів-Сеньйорів; помер у Німеччині.

Іваненко Оксана (*1906), дитяча письм. родом з Полтави; казки, поезії, оп.; повість про долю дітей під час другої світової війни �Рідні діти� (1951), біографічна повість про Т. Шевченка �Тарасові шляхи�; переклади на укр. мову казок Андерсена й ін.

Іваненко Петро (Петро Іванович, Петрик), політ. діяч кін. 17 � поч. 18 в. родом з Полтави

Іваненко Юрій (*1910), режисер і театрознавець з Києва; постави в театрі ім. Франка в Києві �Ой, не ходи, Грицю� (1938), �Богдан Хмельницький� О. Корнійчука (1938). Упорядник і ред. �Укр. одноактних п�єс� (1939), співр. ж. �Радянське Мистецтво� і �Театр�. З 1941 доля невідома.

Іванець Іван (1893�1945?), маляр і графік, ілюстратор перев. стрілецьких вид. і вид. �Червоної Калини�; в 1942�44 рр. гол. Спілки укр. образотворчих мистців у Львові; батальні композиції, пейзажі. Автор численних статтей на мист. теми.

Іванис Василь (*1888), інж.-технолог і економіст, політ.-гром. діяч, родом з Кубані

Іваниця (III�13), с. на Придніпровській низовині, р. ц. Чернігівської обл., кол. сотенне м-ко Прилуцького полку.

Іваниця Григорій (1892�193?), педагог-україніст, проф. Київ. Ін-ту Нар. Освіти, секретар Комісії Іст.-Філол, Відділу УАН, співред. пед. журн. �Радянська Освіта� в Києві, автор статтей з методики навчання укр. мови й літератури, підручників і читанок, зокрема курсу укр. мови для росіян (1925, 2 вид. 1927). Засуджений в процесі СВУ, помер на засланні.

Іваницький Борис (1878�1953), визначний лісознавець і гром. діяч. родом з Сум

Іваницький Григорій (1867�1942), хірург-травматолог і анатом, родом з Чернігівщини, з 1920 проф. Київ. Ун-ту, згодом Мед. Ін-ту, в орг-ції якого брав діяльну участь; автор ряду праць і кількох метод хірургічних операцій.

Іваницький Григорій (1881�1918), гром. і політ. діяч, родом з Переяславщини; діяльний чл. РУП-УСДРП на Полтавщині, 1917 за Укр. Центр. Ради комісар Вижницького пов. на Буковині; вбитий збольшевізованими моряками в Одесі, куди його послав уряд УНР для порозуміння з неукр. дем. колами в квітні 1918.

Іваницький Омелян (1868�1941), педагог, бук; гром. діяч і журналіст; організатор учительства на Буковині, співред. двотижневика �Каменярі� (1908�14), автор шкільних підручників і праці �Чоловік у вселенній� (1923).

Іваницький Сократ (*1897), син Омеляна, правник, родом з Буковини, доц. Укр. Техн.-Госп. Ін-ту, автор праці �Переяславський договір з 1654 р.� (1954).

Іваницький Теодор (1860�1935), учитель, гром.-політ. діяч Буковини; 1911�18 посол до бук. крайового сойму, гол. �Селянської Каси� в Чернівцях (1912�20), чл; екзекутиви Укр. Нац. Партії, з 1929 засновник і гол. вид. спілки �Час�.

Іваницький-Василенко Сергій (1883�1938?), історик укр. права, наук. співр. Комісії іст. укр. права ВУАН. Досліджував іст. магдебурзького права та шляхетського землеволодіння за Гетьманщини.

Іваничі (III�5), с. м. т. в півд.-зах. частині Волині, на пограниччі з Галичиною й Холмщиною; р. ц. Волинської обл.

Іванишев Микола (1811�74), історик-правник із старого укр. священицького роду; проф. Київ. Ун-ту, 1862�66 його ректор, гол. Археографічної Комісії і один із засновників Центр. Архіву в Києві; провадив археологічні розкопи з Т. Шевченком як рисівником на Київщині. Автор ряду праць, в тому ч. з іст. укр. права: �О древних сельских общинах Юго-западной России� (1857, 1863), �Постановлений дворянских провинциальных сеймиков Юго-западной России� (1860) й Ін. В 1876 р. вийшло в Києві. �Собрание сочинений� І.

Іванів Михайло (*1868) укр. генерал, ген.-поручник рос. служби, чл. Центр. Ради, начальник інспекторського відділу Укр. Ген. Військ. Комітету.

Іванівка (V�19), с. м. т. в центр, частині Донецького басейну, р. ц. Луганської обл.; машинобудів. зав., харчова пром-сть.

Іванівка (VII�11), кол. Янівка, с. на Причорноморській низовині над. р. Великий Куяльник, р. ц. Одеської обл.

Іванівна (VII�15), с. в центр, частині Причорноморської низовини, р. ц. Херсонської обл.

Іванівський Анатоль (*1885), сов. педагог, проф. Харківського Ін-ту Нар. Освіти і наук. співр. Укр. Н.-Д. Ін-ту Педагогіки (на поч. 1930-их рр.); праці з методики політ. освіти в офіц. дусі.

Іванків (III�10), с. м. т. над р. Тетеревом на київ. Поліссі, р. ц. Київ. обл.

Іванов Андрій (*1900), співак-баритон; вчився в Києві. З 1925 співав в оперових театрах Києва, Одеси, Баку; з 1950 соліст Великого Театру в Москві: Ігор (в �Кн. Ігор�), Демон (в одноіменній опері), Фігаро (�Севільський цирульник�), Онєґін (�Євгеній Онеґін�), Остап (�Тарас Бульба�), Мазепа (в одноіменній опері) й ін.

Іванов Борис (1902�1941), скульптор, учасник всеукр. виставок (1937, 1938); праці �Валерій Чкалов�, �Снайпер�, �Г. Котовський�, �Моряки� й ін.

Іванов Вадим (*1892), лікар-терапевт і фізіолог, д. чл. АН УРСР і Академії Мед. Наук СССР, проф. Київ. Мед. Ін-ту. Автор понад 70 праць, які вносять значний вклад у фізіологію і патологію травлення, діягностику і клініку легеневих захворювань та клінічну онкологію.

Іванов Василь, етнограф, у 1880-их рр. секретар Харківського Статистичного Комітету. Гол. праці: �Обычное право крестьян Харьковской губернии� (1896), зб. �Жизнь и творчество Харьковской губернии� (1898), де подано опис побуту, одягу, страв, звичаїв та пісень.

Іванов Василь (*1896), соліст Київ. радіо; 1937�4:1 проф. співу в Київ. Театральному Ін-ті; виступав у київ. телецентрі.

Іванов Євген (1873�1929), архівар, учень Д. Багалія; з 1897 архівар Харківського Іст.-Філол. Т-ва, брав участь у розбудові Іст. Архіву, з 1922 завідувач Центр. Іст. Архіву в Харкові; співред. журн. �Архівна справа�.

Іванов Микола (1810�80), визначний співак-тенор, родом з Полтави, в 1830-их і 40-их рр. один з кращих тенорів Европи. Після закінчення студій в Італії виступав з великим успіхом в оперових театрах Італії, Франції, Англії; був приятелем Россіні. Залюбки співав укр. нар. пісні, якими справив велике враження на Г. Берліоза. Покинувши сцену, жив у Больоньї, де й помер.

Іванов Михайло (1748�1823), рос. маляр; картини і нариси з рос.-тур. війни (1787�92) над Дунаєм в Басарабії, подорожні альбоми і пейзажі на укр. теми. Приятель А. Головатого, лишив кілька його портретів, м. ін. на картині �Штурм Ізмаїлу�.

Іванов Михайло (1871�1935), визначний зоотехнік, в 1900�14 рр. викладач і проф. Харківського Ветеринарного Ін-ту, д. чл. Академії С.-Г. Наук СОСР, в 1925 організував зоотехн. дослідну ст. Асканія-Нова. Вивів нову породу асканських овець і укр. степ. білих свиней, провадив праці над акліматизацією диких копитних і свійських с.-г. тварин. Наук.-дослідний Ін-т гібридизації й акліматизації тварин в Асканії-Новій носить ім�я І.

Іванов Михайло (*1909), маляр, належав до школи М. Бойчука; великі полотна на воєнні теми: �Наші прийшли�, �Київ� й ін.

Іванов Олександер (1836�80), окуліст, з 1869 проф. Київ. Ун-ту; праці рос. і нім. мовами, присвячені перев. анатомії і гістології ока.

Іванов Олександер, психолог, до 1945 доц. УВУ в Празі, наук. співр. Психотехн. Ін-ту Масарикової Академії в Празі; праці з ділянки психотехніки, гол. чес. мовою.

Іванов Петро, історик, учень В. Антоновича; праці з іст. Волині й Півд. України, між ними �Исторические судьбы Волынской земли с древнейших времен до конца 14 в.� (1895), �Материалы по истории Запорожья 18 в.� (1897) й ін.

Іванов Петро (1837�1926), етнограф, автор багатьох праць і збірок етногр. матеріялів про вірування, звичаї та обряди, друкованих у зб. Харківського �Историко-Филологического Общества�, �КСт.�, �Этнографическом обозрении� і окремо: �Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии�, �Игры крестьянских детей в Купянском уезде�.

Іванова Анна (*1903), історик античного мистецтва Півд. України; �Искусство античных городов Северного Причерноморья� (1953), �Боспорская живопись первых веков нашей эры� (1948) й ін.

Іванова Долина (III�7), оселя на Волинському Поліссі над. р. Горинь, Костопільського р-ну Рівненської обл. Великі копальні базальту, які почали експлуатувати бл. 1930 р.

Іваново (І�6), раніше Янів, с. м. т. на Зах. Поліссі, на зах. від Пинську; р. ц. Берестейської обл. Білор. ССР.

Іванопіль (IV�9), до 1946 � Янушпіль, с. м. т. на зах. від Бердичева, р. ц. Вінницької обл.; цукрозавод.

Іванцев Денис (*1910), маляр-імпресіоніст, родом з Галичини; студіював у Краківській Академії Мистецтв; гол. краківської укр. мист. групи �Зарево�; брав участь у виставках у Кракові, Львові, Варшаві й ін.

Іванченко Григорій (1856�?), робітник, належав до гуртка Є. Заславського в Одесі, а потім до терористичного гуртка �Півд. бунтарів� у Києві, за збройну відсіч поліції при арешті (1879) засуджений на каторгу. При тій відсічі згинули брати Іван і Гнат Івічевичі.

Іванчо Олексій (*1885), гр.-кат. свящ., гром. і пед. діяч на Закарпатті; автор підручників іст. й географії для сер. шкіл.

Іванюх Володимир (1905�43), маляр, родом з Перемишля, учень В. Пещанського і О. Новаківського; брав участь у виставках у Львові; розмалював кілька церков.

Івасюк Василь (1859�?), педагог, бук. осв. діяч, 1910�23 дир. укр. учительського семінару в Чернівцях; розвідки з методики рисування;

Івасюк Іван (1879�1933), кооператор, гром.-політ. діяч на Кубані; дир. Кубанського кооп. банку, 1920 мін. фінансів Кубанського Краю. На еміграції � в Чехо-Словаччині викладав в Укр. Госп. Академії. Праці з економіки та кооперації, підручник кооп. рахівництва, �Кредитова кооперація на Україні� (1934) й нариси з іст. Кубані.

Івасюк Микола (1865�1936?), маляр-реаліст, родом з Буковини

Івах Онуфрій, Honore Evach (*1900), укр-кан. письм. і журналіст, родом з Галичини; поема про Сковороду �Той кого світ ловив� (1932), повість �Голос землі� (1937); видав англ. мовою �Ukrainian Songs and Lyrics� (1933) і �Ukraine�s Call to America� (1947).

Івашин Дмитро, див. Геродот Дмитро.

Іващенко (�1924), повстанський провідник, що в 1923�24 рр. оперував із своїм загоном проти большевиків на Лубенщині. 1924 відбувся в Полтаві процес 77 учасників загону. І. з чотирма товаришами страчено.

Іващенко Петро (*1846�?), етнограф, писав про рел. культ укр. народу в його приказках, записував кобзарські думи.

Іващенко Сергій (*1899), співак-баритон, з 1933 соліст Київ. Опери на характерних партіях: Скоробреха (Наталка-Полтавка�), Данкайро (�Кармен�), Спрін-ґер (�Продана наречена�) та ін.

Івлів Ілько (1880�1938), співак-бас і актор в трупах Д. Гайдамаки і М. Ярошенка, в театрі М. Садовського, в Вінницькому драматичному та Харківському пересувному театрах. Кращі ролі: Зевс (�Енеїда�, музика М. Лисенка), Панько (�Сорочинський ярмарок� М. Мусорського), Стольник (�Галька� С. Монюшка), Маркіз (�Корневільські дзвони�) й ін.

Івонич (Іванич) (IV�2), курорт у Ряшівському воєводстві (Польща) на пограниччі Лемківщини; бромо-йодові соляні джерела, нафтова пром-сть.

Івченко Людмила, див. Коваленко Людмила.

Івченко Михайло (1890�1939), письм., родом з Полтавщини; зб. оповідань �Шуми весняні� (1919), �Імлистою рікою� (1926), �Порваною дорогою� (1927), �Землі дзвонять� (1928); найвизначніший твір � роман �Робітні сили�, в якому алегорично висловлена ідея плекання нац. свідомих укр. кадрів. Засуджений умовно в процесі ОВУ, жив на Кавказі; помер в м. Орджонікідзе.

Ігнатівка, місцевість на Київщині, над р. Ірпенем; в лютому 1918 після евакуації Києва Центр. Радою в І. відбулася перша реорганізація укр. військ. відділів � постав Окремий Запор. загін; 29.8.1919 перемога Равської (6) бриґади УГА над большевиками.

Ігнатієнко Варфоломій (*1892), бібліограф і дослідник преси; �Укр. преса 1816�1923� (1926), �Бібліографія укр. преси за сто літ, 1816�1916� (1930), численні ст. в журн. �Бібліографічні Вісті�, �Книга�, �Життя й Революція� й ін.

Ігнатович Володимир (1883�1928), діяч доби визвольних змагань, чл.-засновник Укр. Федеративно-Дем. Партії (грудень 1917), за гетьманату виконував обов�язки дир. Держ. Банку, брав участь в укр. делегації для мирових переговорів з Советською Росією та в заключенні торг.-консулярного договору з Кубанським урядом (1918).

Ігнатович Володимир (*1901), актор і режисер з школи Л. Курбаса; на сцені з 1917 в �Молодому Театрі�, Держ. Драматичному Театрі і �Березолі�, де ставив �Людина маса� Е. Толлера. В 1920-их рр. декан драматичного відділу Київ. Театрального Ін-ту, пізніше Харківського. Усунений з театру й ін-ту за �курбасівщину�, в 1930-их рр. працював на київ. кінофабриці, з кін. 1940-их рр. був мист. керівником обл. театру в Ужгороді, в 1950-их � у Кіровограді.

Ігнатович Яким, кошовий отаман Війська Запорозького (1749, 1751�52, 1754).

Ігор, великий кн. київ. 913�45, за літописом син Рюрика

Ігор Губа (*1885), архиєп. УАПЦ, родом з Херсонщини; між двома світовими війнами свящ. на зах. Волині; 1942 єп. Уманський, пізніше одержав титул архиєп. полтавського і кременчуцького. На еміграції � в Авґсбурзі, згодом в Нью-Йорку, належить до окремої укр. правос. вітки � �УАПЦ в екзилі перебуваючої�, яку очолює архиеп. Палладій Видибіда.

Ігор Ольгович, брат Всеволода Ольговича київ., кн. новгород-сіверський і (короткочасно) київ. по смерті Всеволода. Хоровитий, нелюблений киянами, піддався Із�яславу Мстиславичу й постригся в ченці. Вбитий киянами 1147 як представник непопулярної династії Ольговичів.

Ігор Святославич, кн. новгород-сіверський, організатор походів на половців, відомий як герой походу 1185 р., оспіваного в �Слові о полку Ігореві�.

Ігор Ярославич, син Ярослава Мудрого, кн. волинський і смоленський.

Ігровище (IV�5), другий по висоті (1807) верх в Ґорґанах: на вододілі Лімниці і Солотвинської Бистриці.

Ігумен, настоятель монастиря в сх. Церкві

Іґнатьєв Олексій (1846�98), граф, рос. держ. діяч, 1889�96 Київ. ген.-губернатор; 1893 скасував заборону укр. театральних вистав, що її завів 1883 його попередник О. Дрентельн.

�Ідея і Чин�, офіціоз проводу ОУН на Укр. Землях, підпільне вид. (1942�46); ред. Д. Маївський.

Ідзіковський (Idzikowski) Леон, поль. в-во у Києві 1866�1917 рр.; видало в 1905�17 рр. багато творів укр. композиторів: М. Лисенка (350 творів), К. Стеценка, О. Кошиця й ін.

Ідилія, поетичний твір, що зображує безтурботне, радісне життя простих людей

Ієрархія (грец.), вища духовна влада, церк. достойники

Ієссен Олександер (* 1896), рос. археолог; досліди пам�яток бронзового віку, зокрема на Півн. Кавказі, а також скитського періоду на Причорномор�ї. М. ін. працями: �Греческая колонизация Северного Причерноморья� (1947).

Іза, с. на півн. від Хусту Закарп. обл., осередок правос. руху на Закарпатті в 20 в.; 1913�14 угор. суд в Мармароському Сиготі судив бл. 30 селян з І. й околиць за пропаганду православія.

Ізарський (псевд.) Олекса (*1919), письм., літературознавець, критик, перекладач. Друкувався в сов. журн. і на еміграції. Кн. �Рільке на Україні� (1951). Тепер в ЗДА.

Ізбеков Володимир (*1881), хімік, родом з Астрахані, працює з 1920-их рр. в Києві; проф. і зав. катедрою неорганічної хемії Київ. Політехн. Ін-ту, чл.-кор. АН УРСР.

Ізборник, ц.-слов. съборникъ, пізніше сборникъ або соборникъ

�Ізборник Святослава� (1073), уставний рукопис на 266 листків (фоліо)

�Ізборник Святослава� (1076), також Щербатовський

Ізгої (від слова �гоїти� � заспокоювати, жити), в княжу добу категорія неповноправних людей

Ізмаїл (VIII�9), м. обл. підпорядкування Одеської обл.

Ізмайлов Микола (*1907), електрохімік, проф. фіз. хемії Харківського Унту, чл.-кор. АН УРСР; досліджує капілярні явища і електрохемію розчинів; бл; 130 наук. праць.

Ізмайлович Дмитро (*1890), маляр-портретист, родом з сх. Поділля, з 1927 р. в Бразілії; твори: копії фресок з мечеті Kahrie Djami в Царгороді, мадонни візант. стилю, типи населення півн. Бразілії й ін.; мист. виставки: Атени, Нью-Йорк, Ріо-де-Жанейро, Сан Павльо, Курітіба.

�Ізмарагд�, зб. проповідей Івана Золотоустого, Василя Великого, папи Григорія, Теодосія Печерського, Кирила Турівського й ін., почасти невідомих авторів. Можливо, що постання цієї зб. зв�язане з �єрессю� т. зв. �стригольників� (14 в.).

�Ізмарагд�, в-во і випозичальня книжок М. Матчака у Львові (1923�39), видало повні зб. творів М. Черемшини (3 тт) і В. Стефаника, мист. зб. �Екслібріс�, антологію сучасної укр. поезії; крім того І. видавало твори молодих письм., клясиків для шкільної молоді та ін.

Ізраельсои Яків (1859�1926), орієнталіст, знавець жид. та араб. літератури; 1919�22 завідувач відділу �Юдаїка� Всенар. Бібліотеки України в Києві.

Ізюмов Овсій (1898�193?), лексиколог-мовознавець, упорядчик популярних �Словника рос.-укр.� (3 вид.), �Укр.-рос. словника� (1930) і �Правописного словника� (1931) з деякими відхиленнями від харківської Держ. Правописної Комісії (1929); автор праць з укр. словотвору і курсів укр. граматики; співавтор (з Бойковим та ін.) �Словника чужомовних слів� (1932). Арештований за �єжовщини�. засланий в Казахстан, дальша доля невідома.

Ізюмський Краєзнавчий Музей, заснований 1920 р. М. Сібільовим; з 1925 визнаний музеєм респ. значення. Між збірками І. К. М. виняткового значення пе-редіст. дюнні знахідки (бл. 50 000 виробів), описані М. Сібільовим у вид. І. К. М.

Ізяслав Давидович, кн. чернігівський, тричі захоплював Київ (1154, 1157, 1161), згинув у бою з Мономаховичами 1162.

Ізяслав Мстиславич (�1154), великий кн. київ. 1146�54

Ізяслав Ярославич (1024�78), син Ярослава Мудрого, великий кн. київ. 1054�78

Іква, ліва притока гор. Бога, довж. � 55 км, сточище � 510 км².

Іква, права притока Стира, довж. � 155 км, сточище � 2 250 км², випливає на Поділлі, далі пливе Волинською височиною, в гор. частині б. Крем�янця і Дубна творить мальовничу долину.

Ікель, права басарабська притока Дністра.

Ікона, в візант. мистецтві назва кожного зображення Христа, Богородиці, святих

Іконніков Володимир (1841�1923), видатний історик

Іконніков Михайло (1818�?), архітект, збудував разом із І. Штромом і К. Скаржинським будинок суду (1854�57) й університетську клініку (1873�88) в Києві в стилі ренесансу.

Іконографія, спочатку вивчення, опис і пояснення різних видів зображень

Іконопис, �писання� ікон, рід настінного (фреска, мозаїка) і станкового малярства

Іконостас (грец.), в сх. церквах стіна з ікон, яка відокремлює святилище від храму вірних

Іларіон, перший київ. митр. не-грек, висвячений (1051)

Іларіон, монах, ґравер на дереві бл. пол. 18 в. у Києво-печерській друкарні; рамки для заголовків до 12 книг �Міней місячних� (1750), �Хрищення Івана Христителя� і �Народження Божої Матері� в �Євангелії� (1771), заставки й ін.

Іларіон, світське ім�я Огієнко Іван (*1882), правос. митр., мовознавець й історик церкви

Іларіонове (V�16), с. м. т., Синельниківського р-ну Дніпропетровської обл.

Ілевич Роман (1868�1931), класичний філолог, учитель гімназії в Галичині; �Вплив клясичної освіти на евр. культуру� (1903), �Грец. театр� (1907) та ін.

Ілешіч (Ilje�i�) Франьо (1871�1944), словінський філолог, проф. ун-ту в Загребі; з 1924 д. чл. НТШ.

Іліодор, чернігівський ґравер пол. 18 в.; праці на міді в �Октоїху� (Чернігів, 1757).

Іллін Іван (*1890), оперовий співак, бас; в 1920�30-их рр. соліст Одеської Опери; кращі партії: Кончак (�Кн. Ігор�), Мефістофель (�Фавст�), Марсель (�Гугеноти�), король Генріх (�Льоенvрін�); в Київ. Опері 1928 � Ганс Сакс (�Майстерзінґери�).

Іллінойс (Illinois), стейт в півн. частині ЗДА; 147900 км²; 8700000 меш., в тому ч. бл. 50 000 українців. Майже всі українці живуть в найбільшому м. стейту � Чікаґо; невеликі укр. скупчення в Джоліет (Joliet) на півд. зах. від Чікаґо і в Мадізон (Madison) на півд, зах.

Іллінський Тимофій (1820�67), патолог-анатом, родом з Чернігівщини, з 1853 проф. Харківського Ун-ту, з 1859 Мед.-Хірургічної Академії в Петербурзі; ряд праць з різних галузей медицини.

Іллінський монастир, див. Троїцько-Іллінський монастир у Чернігові.

Іллінці, Лінці (IV�10), с. м. т. над р. Собом, р. ц. Вінницької обл. Олійний зав. і цукроварня. Велика скитська могила з 2 в. до Хр. (досліджена 1901�02 Н. Бранденбурґом).

Іллі св. церква в Києві, на Подолі, ймовірно мурована, згадується в договорі кн. Ігоря з греками 945, будова візант.-романського характеру, на будівничого був запрошений �майстер од грек�.

Іллі св. церква в Чернігові, з 12 в. збудована при Іллінському монастирі на сх. узбіччі Болдвиних гір; одноапсидна з копулою на циліндричному барабані, спертому на внутр. виступи стін, візант.-романського характеру, перебудована 1649, мабуть, рос. майстрами; добудовано бабинець і дві менші копули. Див. ще Троїцько-Іллінський монастир.

Іллічевський Сергій (*1895), фльорист, ботанік-географ, фенолог, старший наук. співр. Ботанічного Саду АН УРСР; бл. 80 праць, гол. про рослинність укр. степів.

Ілля (�1020), найстарший син Ярослава Мудрого, кн. у Новгороді, помер у молодому віці.

Ілля, ґравер на дереві 17 в., чернець львівського Онуфріївського монастиря (в 1630-их рр.), потім Києво-Печерської Лаври. Виконав понад 400 дереворитів до київ. �Евхологіону� (1-646), львівських �Євангелії� (1664, 1665, 1670), �Труб словес проповідних� Л. Барановича (1674), Біблії, �Патерика Печерського�, львівського �Служебника� (1691) й ін.

Ілля Пророк, свято св. Іллі (20.7 ст. ст.), на день якого, так само як і на свята Маковея і Спаса, що з прийняттям християнства перебрали ролю поганських Волоса і Перуна, припадали нар. звичаї і обряди, зв�язані з періодом жнив. З особою І. П. пов�язана віра в те, що він опікується врожаєм (Див. ЕУ І, стор. 238).

Ілляшевичі, також Еліяшевичі, львівський міщанський рід, що в 18�19 вв. відограв визначну ролю у Ставропігійському братстві. Відоміші з І.: Юрій (�1735), 1722�35 сеньйор братства; Василь, сеньйор, 1756 посадник Львова; Олександер (�1825), віцесеньйор Ставропігійського братства.

Ілляшенко Севастіян (1840�90), революціонер; перевозив з-за кордону заборонені вид., твори Шевченка, друкарські черенки; засуджений 1880 на 15 років, помер на Карійській каторзі (Забайкалля).

Іловайське (VI�19), м. в півд. частині Донецького басейну, Харцизького р-ну Сталінської обл.; важливий зал. вузол.

Ілурат, античне м., фортеця в Боспорському царстві, що мала обороняти його столицю Пантікапей; нині руїни 17 км на півд. зах. від Керчі, б. с. Іванівки. Городище І. було укріплене могутніми подвійними мурами й вежами; відкопані рештки кам�яних будинків і святиня з З в. по Хр. Основне населення � скити, також сармати; корінне населення сильно гелленізоване. Розкопи дали яскраву картину греко-скитської культури в Боспорському царстві. Досліджував В. Гайдукевич в 1947�49 рр.

Ілюстрація, зображення, що пояснює або прикрашує текст

�Ілюстрована Україна�, популярний літ.-наук. двотижневик, виходив у Львові 1913�14 за ред. І. Крип�якевича; поширений також поза Галичиною.

Ільін В. (*1913?), мовознавець, секретар Ін-ту Мовознавства АН УРСР, ред. його �Діялектологічного бюлетеня�, 3 тому �Укр.-рос. словника�, готованого цим Ін-том; праці з укр. словотвору (�Префікси в сучасній укр. мові�, 1953), лексикології та морфології.

Ільїнський Григорій (1876�193?), рос. мовознавець-славіст укр. походження

Ільїнський Федір (*1863), рос. історик церкви. Праці з укр. історії: �Внешнее состояние православия на Волыни�, �Большой катехизис Лаврентия Зизания, как учено-литературное произведение�.

Ільїчевське (VII�11), с. м. т. на півд. зах. від Одеси, підпорядковане одеській міськраді.

Ількевич Григорій (1803�41), етнограф, видавець гал. приповідок і загадок. Належав до гуртка М. Шашкевича.

Ільків Микола (*1890), гр.-кат. свящ., посол до поль. сейму (1922�28) з виборів, збойкотованих укр. суспільністю, від т. зв. Укр. Хліборобської Партії і гол. Укр. Хліборобського Клюбу в соймі (5 осіб); суспендований єп. Г. Хомишином, став по 1928 р. душпастирем в поль. армії.

Ільм, ільма (Ulmus scabra Mill = U. montana With.), дерево до 30 м висоти з родини в�язових; на Україні росте гол. в мішаних лісах сер. і півн. смуги та в Карпатах. Деревно вживається як берестове чи в�язове (див. Берест, В�яз); насаджується в парках.

Ільниця, с. Іршавського р-ну Закарп. обл., осередок видобутку бурого вугілля і ліґніту; поклади вугілля експлуатувалися вже в 1865 р. Вугільні шахти розбудовано гол. після 1945 р.; в 1956 р. видобуток в 6 шахтах становив 460 000 т.

Ільницький Василь (1823�95), гр.-кат. свящ., педагог і письм.; дир. гімназії в Тернополі, 1868�92 у Львові, гол. Руського Т-ва Педагогічного (1884�87); автор оп., низки популярно-іст. статтей і підручників (псевд. Денис з-над Серету, Денис з Покуття).

Ільницький Володимир (1887�1942), адвокат, спеціяліст у нафтових справах, гром. і осв. діяч на Дрогобиччині; засновник і гол. т-ва укр. власників нафтових теренів і бруттовців �Підойма� (1923�39), організатор приватного шкільництва, діяч Фронту Нац. Єдности; 1939 заарештований большевиками, загинув на засланні.

Ільницький Іван (1806�83), свящ., гал. церк. і культ. діяч, з 1839 віцеректор гр.-кат. семінарії у Львові, з 1868 в Перемишлі � крилошанин і ректор духовної семінарії.

Ільницький Лука, гром. діяч 70-их рр. 19 в., чл. київ. Громади (відомий під ім�ям Лука Веселенька) та Півд.-Зах. Відділу Рос. Геогр. Т-ва, для якого збирав етногр. матеріяли. І. мав у Києві друкарню і керував під своїм ім�ям в-вом Громади.

Ільницький Олександер (1889�1956), гр.-кат. свящ., прелат, церк. і політ. діяч на Закарпатті, представник автохтонного й мадярофільського напрямку в противагу до укр. і русофільського; ред. �Душпастиря� й ін. рел. видань; 1939�44 гол. радник угор. комісара на Закарпатті; 1956 засуджений большевиками.

Ільницький Роман (*1915), журналіст, гром. і політ. діяч (ОУН), чл. Тимчасового Правління у Львові (1941), ув�язнений німцями. Видавець і ред. тижневика �Час� (1945�49), гол. Міжнар. Союзу Екзильної Преси та ген. секретар Міжнар. Комітету переміщених осіб і політ. емігрантів у Німеччині (1947�52), ред. �Укр. Самостійника� (1955�56), з 1957 � гол. Політ. Ради ОУН за кордоном. Автор праці �Deutschland und die Ukraine 1934�45� (2 тт. 1955�1959).

Ільницький-Занкович Іван (*1894), склав нім.-укр. і укр.-нім. словник військ. термінології (1938), нім.-укр. і укр.-нім. словник летунської термінології (1939); співр. Укр. Наук. Ін-ту в Берліні при редагуванні укр.-нім. словника (1943), для якого опрацював військ. лексику.

Ільський (IX�19), с. м. т. Сіверського р-ну Краснодарської обл. над р. Убинкою, лівою притокою р. Кубані; в І. була виявлена де Баєм (1898) та частинно досліджувана С. Замятніним (1926, 1928) і В. Городцовим (1936�37) стоянка мустієрської доби (сер. палеоліт), з залишками робітень знаряддя з яшми, роговика, халвцедону, кварциту та доломіту; кістки вловлених тварин: мамута, бізона, оленя, печерного ведмедя і гієни, коня, осла, вовка й дикого кабана.

Ільченко Олександер (*1909), журналіст і письм. в УССР, роман з життя Т. Шевченка �Петербурзька осінь� (1947), �Козацького роду нема переводу, або Мамай і чужа молодиця� (1958), п�єса з колгоспного життя �Завтра вранці� (1951) й ін.

Іман, м. на Зеленому Клині над р. Іман поблизу її гирла; р. ц. Калининського р-ну Приморського краю, ліс. і деревообробна пром-сть. І. і р-н заселені українцями. В 1917�22 рр. І. був одним з осередків укр. руху на Зеленому Клині.

Іменник, в укр. мові частина мови

Іміграція, в�їзд з однієї країни до іншої з метою постійного або тимчасового перебування

ІМКА (УМСА), Христ. Союз Молодих Людей (Young Men�s Christian Association)

Імператив (наказовий спосіб)

Императорское Одесское Общество Истории и Древностей, займалося перев. дослідженням Півд. України, з античної доби починаючи; видавало в 1844�1915 свої �Записки� (див.).

Імперфект (минулий недоконаний час)

Імпресіонізм, мист. напрям, що постав у Франції в 70-их рр. 19 в.

Імстичово, с. Іршавського р-ну Закарп. обл.; відомий манастир Василіян, заснований 1689 р. мукачівським єп. І. Зейканем; місце прощ.

Імшенецькмй (1832�92), математик і механік, один з основоположників Харківського Матем. Т-ва (1891), чл. Рос. Академії Наук; праці з теорії диференціяльних рівнянь.

Інгвар Ярославич (�після 1211), з волинських Мономаховичів, кн. дорогобузький і луцький, у 1202. недовгий час княжив у Києві як підручний Романа Мстиславича. По смерті останнього здобув на короткий час Володимир.

Інгул, ліва притока бузького лиману, до якого впадає б. м. Миколаєва, довж. � 350 км (з того 30 км сплавні), площа сточища � 9 900 км². Гор. І. пливе серед Придніпровської височини в ґранітових берегах.

Інгулець, права притока дол. Дніпра, довж. � 550 км, сточище � 14460 км². Степова р. із змінним водостаном, перетинає Придніпровську височину й Причорноморську низовину. Доступна для малих суден на відстані 110 км від гирла; на І. будується Інгулецька зрошувальна система.

Інгулець (VI�14), с. м. т. Широківського р-ну Дніпропетровської обл., над р. Інгулець в Криворізькому залізорудному басейні; залізорудна пром-сть.

Інгулецька зрошувальна система, має Зросити дніпровою водою 64 000 га, обводнити 175 000 га земель, положених між Бузьким лиманом і дол. Інгульцем, та забезпечити питною водою м. Миколаїв. Вода з Дніпра підходить, розчищеним Інгульцем, 80 км вгору аж до с. Снігурівки, де за допомогою насосної станції збирається в приймальному басейні і згодом розходиться магістральним каналом (довж. 53 км) і розподільними каналами (бл. 2000 км). Будування І. з. с. розпочалося 1952 і ще не закінчене; перші землі зрошено 1957 р.

Інґеґерда (�1050), хресне ім�я Ірина, дочка швед. короля Олафа, друга жінка Ярослава Мудрого.

Інґольштадт (Ingolstadt an der Donau), м. над р. Дунаєм в Баварії, 50 000 меш.; 1945�50 табір укр. переміщених осіб (бл. 3000), 2 укр. кат. і 1 правос. церкви, гімназія, ряд ін. установ і т-в, між ними Капеля бандуристів ім. Шевченка; тепер в І. й околицях бл. 600 українців, укр.-кат. душпастирство.

Індик (Meleagris gallopavo L.), велика птиця з родини фазануватих з ряду кураків, плекана в сіль. госп-ві завдяки смачному м�ясу. На Україні найбільше І.. розводять на Одещині, Київщині, Черкащині, Харківщині, Полтавщині й на Кубані. На 1.10.1955 було в УССР в самих колгоспах 255 000 І. (лише дорослих), що становило бл. 40% у всьому СССР. Гол. породи: широкогруді бронзові, півн.-кавказькі, білі, сірі й чорні. Див. також Птахівництво.

Індишевський Степан (1892 �1938), інж., родом із Станиславова, до 1914 організатор січ. руху, під час визвольних змагань при штабі корпусу Січ. Стрільців і організатор техн. відділів; в 1922�24 рр. на Закарпатті, в 1925 переїхав до Харкова; ліквідований в час �єжовщини�.

Індишевський Ярослав (1895�1937), сотн. УСС і військ. відпоручник при посольстві ЗУНР у Відні, чл. і другий Крайовий Комендант УВО на Зах. Укр. Землях (1924�26). Згодом на еміграції у Празі, де й помер.

Ініціял, �буквиця�, початкова велика декоративна буква

Інкерман (IX�14), місцевість у Криму б. Севастополя над р. Чорною; сліди кол. заселення з 3�2 вв. до Хр.; руїни печерного м. Калимити з 12�15 вв. і фортеці ґенуйців, печерні церкви й манастир.

Інків Дмитро (*1894), сотн. Армії УНР, з походження кримський татарин; на поч. 1919 командир 4 гарматного полку Січ. Стрільців, згодом в складі 3 Залізної дивізії.

Інкіжинов Валерій (*1899), актор і режисер родом з Сибіру; учень В. Мейєрхольда; з 1924 на Україні; 1927�28 режисер у �Березолі� (Харків), де поставив �Седі� С. Моґема, �Мікадо� А. Суллівана. З 1930 на еміграції, тепер у Парижі.

Інкрустація, прикраси з кусків різного матеріялу

Інніцер (Innitzer) Теодор (1875�1955), австр. церк. діяч, з 1932 архиєп. Відня, з 1933 кардинал; ординарій українців католиків у Австрії, для яких призначив 1945 ген. вікарієм о. М. Горникевича. Вже в 1920-их рр. допомагав укр. еміграції через Укр. Рел. Комітет у Відні; в 1933 р. організатор міжнар. допомоги для голодуючого населення в УССР; опікун укр. втікачів і духовенства.

ІНО, див. Інститути Народної Освіти.

Іноземцов Олександер, митр., див. Олександер Іноземцов.

Інокентій Борисов (1800�57), правос. богослов, єп. чигиринський, архиєп. харківський, херсонський і таврійський, визначний проповідник; ректор Київ. Академії, підніс наук. рівень викладання, прихильник іст.-порівняльної методи в богословських науках; засновник київ. тижневика �Воскресное Чтение�, автор низки наук. праць з іст. церкви й св. Письма. Проповіді й праці видано 1901 в 12 тт. у Петербурзі.

Інокентій Ґізель, див. Ґізель Інокентій.

Інокентій Кульчицький (�1731), правос. св., єп. іркутський. Походив з шляхетського роду на Волині; вихованець Київської Академії, з 1708 р. � ієромонах Печорської Лаври. З 1721 еп. іркутський в Сх: Сибіру, де присвятився апостольству серед бурятів, тунгузів та якутів. Мощі І. були знайдені нетлінними і прославилися настільки, що 1805 р. його канонізовано.

Інокентій IV, папа в 1243�54 рр.

Інсабато (Insabato) Енріко (*1878), лікар, італ. політ. діяч і публіцист; знавець араб. і укр. проблеми, прихильник укр. держ. незалежности; 1922 виступав в укр. справі в італ. парляменті, чл. управи Т-ва італ.-укр. приязні. Автор публіцистичних праць, зокрема: �Ucraina e la Chiesa Cattolica� (1933), �Ucraina: populazione e economia� (1938) й ін. Д. чл. НТШ.

Інсбрук (Innsbruck), м. над р. Інном в Австрії, столиця Тіролю

Інсіґнії, на Україні також клейноди

Інститут Археології АН УРСР, н.-д. установа, створена 1938 у Києві

Інститут для вивчення СССР, н.-д. установа з осідком у Мюнхені

Інститут Дослідів Волині, заснований у 1951 р. з осідком у Вінніпезі (Канада) з метою наук. дослідження Волинської землі; перший гол. Ю. Мулик-Луцик, згодом А. Шумонський, тепер М. Боровський, почесний гол. митр. Никанор Абрамович. І. Д: В. видає неперіодичні зб. �Літопис Волині� (до 1958 вийшло 3 кн.), серію монографій �Волиніяна� й ін.

Інститут Дослідів Національних Справ (�Instytut Bada� Spraw Narodowo�ciowych�) у Варшаві, діяв у 1921�39 рр. з метою досліджень нац. меншин у Польщі; І. Д. Н. С. влаштовував публічні доповіді, фахові семінари, мав свою бібліотеку, видавав праці, насамперед з 1927 цінний чвертьрічник �Sprawy Narodowo�ciowe�; першим дир. був Л. Васілевський, з 1927 � С. Папроцький. І.Д.Н.С. присвячував багато уваги дослідам укр. проблематики.

Інститут Економіки АН УРСР, створений в листопаді 1936

Інститут ім. митр. Л. Шептицького, кат. виховна установа в Саскатуні (Канада) під керівництвом оо. Редемптористів; інтернат для студентів (бл. 100), літні курси українознавства. Ін-т постав 1953 р. і є продовженням бурси Братства Українців Католиків ім. О. Шашкевича, заснованої 1935 р.

Інститут ім. П. Могили, правос. виховна установа в Саскатуні, Заснована 1916 р. (спочатку як Бурса ім. П. Могили) найдавніша з діючих нині подібних інституцій в Канаді; інтернат для молоді (бл. 100), літні курси українознавства. Деякий час Ін-т мав філію в Вінніпеґу, І. і. П. М. в 1920�30-их рр. був важливим осередком укр. освітнього руху в Канаді.

Інститут Історії Матеріяльної Культури, див. Інститут Археології Академії Наук УРСР.

Інститут Історії АН УРСР (до 1950 р. Інститут Історії України АН УРСР)

Інститут Літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР, заснований 1926 р. у Харкові

Інститут Маркса-Енґельса-Леніна, вища партійна н.-д. установа в УССР

Інститут Мистецтвознавства, Фолкльору та Етнографії АН УРСР у Києві

Інститут Мовознавства АН УРСР (з 1945 ім. О. Потебні) в Києві

Інститут Народної Творчости у Львові, під керівництвом о. С. Сапруна, в рамках УЦК, діяв у 1941�44 рр. І. Н. Т. організував сіль. і містечкові хори та театральні гуртки. Заходами І. Н. Т. відбувся 1942 р., у століття народження М. Лисенка, конкурс з участю 27 хорів.

Інститут Суспільних Наук АН УРСР у Львові, створений 1951 і входить до складу Відділу суспільних наук АН УРСР, має різні відділи: історії, археології, мови, літератури, фолкльору, етнографії, економіки й ін. І. С. Н. вивчає насамперед проблематику Зах. України, багато ваги приділяє питанням �рев.-визвольної боротьби і соц. будівництва на Зах.-Укр. Землях та розвитку соц. реалізму в творчості зах.-укр. сов. письм.� І. С. Н. має бібліотеку, видає неперіодично �Наукові Записки�, поодинокі відділи ведуть семінари, які об�єднують всіх науковців Львова даної галузі науки, досліди в терені тощо. Дир. І. С. Н. � І. Крип�якевич.

Інститут Української Наукової Мови (ІУНМ), створено при ВУАН 1921 р.

Інститути, фахові або спеціяльні вищі школи в УССР з 4�6 рр. навчання

Інститути Академії Наук УРСР, н.-д. установи, в яких нині зосереджується праця АН УРСР

Інститути Благородних Дівиць, див. Жіноча освіта.

Інститути Народної Освіти (ІНО), високі школи в УССР

Інститути Фізкультури, див. Фізкультури Інститути.

Інститути Чужих (іноземних) Мов, див. Чужих мов інститути.

Інструменталь, орудний відмінок

Інструментальна музика, призначена для виконування на муз. інструментах: сольова (з акомпаньяментом або без), камерна (ансамблева) і оркестрова. На Україні І. м. розвинулася з кін. 18 в. (Д. Бортнянський), існування численних капель призвело до постання оркестрових творів (симфонія М. Овсянико-Куликовського 1809), з кін. 19 в. помітні фортепіянові твори М. Лисенка. На поч. 20 в. постали інструментальні твори В. Барвінського, С. Людкевича, згодом Л. Ревуцького, В. Косенка, Б. Лятошинського. В сучасних укр. композиторів І. м. посідає панівне місце.

Інтарсія, �викладанка�, дерев�яна відполірована інкрустація різнокольоровими породами дерева, поширена в другій пол. 18 в. на Зах. Україні в оздобі меблів, посуду, муз. інструментів, предметів рел. культу і т.д.; з 19 в. гол. в мист. дерев�яному виробництві на Гуцульщині. В гуцульському різьбарстві вперше застосував І. В. Девдюк з Старого Косова. З 1945, побіч традиційної нар., перев. геометричної орнаментики, застосовано І. як гол. спосіб у пропаґандивних тематичних сов. сюжетах.

Інтеліґенція (від латинського intelligere � розуміти)

Інтерлюдія, див. Інтермедія.

Інтермедія, коротка весела сценка

Інтернаціонал, назва міжнар. об�єднань соц. і ком. рухів

Інтернаціоналізм, ідеологічна і суспільно-політ. течія

Інтернаціоналісти, назва лівої течії УПСР, яка оформилася на поч. 1918 р. На 4 з�їзді партії в травні 1918 І. були в більшості в ЦК і вели свою пропаганду через нелегальний орган �Боротьба� (звідси пізніша назва боротьбістів). І., в противагу до Укр. Нац. Союзу, як легальної опозиції до гетьманського уряду, були на становищі рев. опозиції.

Інтернаціонал Свободи, міжнац. політ. орг-ція еміґрантів, створена з ініціятиви українців 1946 в Зах. Німеччині з метою боротьби проти рос.-больш. імперіялізму. З 1952 осідок президії в Римі, а основним тереном діяльности І. С. стала Італія. В І. С. представлені албанці, білоруси, болгари, грузини, китайці, литовці, поляки, румуни, словаки, словінці, хорвати, чехи, угорці й українці (стан з 1958); гол. президії з 1954 � угорець К. Калляї, а ген. секретар українець В. Федорончук (з 1952). І. С. влаштував ряд пропаґандивних маніфестацій, пресових конференцій, висилає меморіяли, утримує контакт з урядовими колами.

Інтернаціональні організації, див. Міжнародні організації.

Інтонація, значеннєве важлива (релевантна) різниця в перебігу висоти муз. тону

Інтранзитивні дієслова (неперехідні), як протиставлення перехідним, дієслова, що не можуть мати після себе об�єкта в знахідному відмінку: ходити, боятися, горювати. Неперехідність в укр. мові морфологічно може бути виявлена постфіксом -ся (мити � митися); в ін. випадках вона має чисто синтаксичний характер.

Інфантерія, див. Піхота.

Інфінітив (дієйменник)

Інформаційна служба, орг-ція і засоби інформації з різних ділянок життя

Іоан І, київ. митр. в 1008�20 рр.

Іоан II, київ. митр. в 1077�89 рр., родом грек; мав славу ученого та доброго ієрарха. Відомі два його послання: до папи Климента III, викликане зверненням папи, що бажав встановити зв�язки із сх. ієрархами, і канонічного змісту до ченця Якова. І. II дбав про скликання соборів єпископів.

Іоан III, київ митр. в 1089�90 рр.; прибув з Греції з великою кн. Анною Всеволодівною; брав участь у візант. соборі, скликаному імператором Олексієм І. Автор полемічної відповіді папі; за літописними джерелами, І. III був �некнижен�.

Іоан IV, київ. митр. в 1164�66 рр., з роду грек, присланий до Києва константинопільським патріярхом проти бажання кн. Ростислава Мстиславича, який хотів митр. із місц. людей.

Іоан Максимович (1651�1715), правос. св. (канонізований 1916), церк. діяч і письм., родом з Ніжена, вихованець Київ. Колегії, де потім викладав, ігумен Єлецького монастиря в Чернігові. На бажання І. Мазепи, 1697 став архиєп. чернігівським. В 1711 р. цар Петро І. призначив його митр. сибірським з катедрою в Тобольську, де І. М. проявив визначну місійну діяльність серед тубільців. Твори: �Оеатръ нравоучительный...� (1703), �Вирши и три проповЬди� (1705), �Осьмъ блаженства евангельскія� (1709) й ін.

Іоан Теодорович (*1887), митр. Укр. Правос. Церкви (УПЦ) в ЗДА

Іпатово (VIII�23), кол. Винодільне, с. на півн.-сх. Передкавказзі над. р. Калаус, р. ц. Ставропільського краю РСФСР. В 1926 р. в р-ні українці становили 74,3%.

Іпатський літопис, зб. літописів: �Несторового�, з деякими відмінами, зокрема в кінцевому тексті, Київського за 12 в. і Гал.-Волинського. Найстарший список поч. 15 в. � з Іпатського монастиря в Костромі (Росія) і 2 списки 16 в. Місце постання першої ред. зб. не встановлене (можливо, Білорусь). Найліпше освітлення І. л. у М. Грушевського (�Історія України-Руси�, III, �Історія укр. літератури�); новіші праці М. Приселкова, В. Пашуто, Д. Чижевського. Вид.: �Полное собрание русских летописей�, II (1843), �Летопись по Ипатскому списку� (1871), А. Шахматова (1908, 1923).

Іполитович Паїсій, див. Паїсій Іполитович.

Іпуть, р. на півн. Чернігівщині й на Білорусі, ліва притока Сожу; довж. � 475 км., в дол. частині судноплавна.

Іранізми, словникові позичення з мов півн.-іранських кочових племен

Іранці, меш. Ірану, Туркестану й Афганістану, належать до сх.-арійської групи індо-евр. сім�ї народів; в передхрист. часи займали півд.-сх. частину Европи, м. ін. Україну, де з 8 в. до Хр. проживали впродовж віків іранські племена скити і сармати.

Ірасема, також Ірапутан (Iracema-Iraputã), одна із найстарших укр. осель у Бразилії (штат Санта Катаріна), заснована 1895�96 рр. із 200 укр. родин; монастир оо. Василіян. У сусідніх оселях ще бл. 300 укр. родин.

Іраті (Irat�), муніципальне м. в Бразилії (штат Парана); понад 7000 меш., у тому ч. 60 укр. родин; на зах. від І. � дві укр. оселі, засновані 1908�10 рр.: Ґонсальвес Жуніор (Goncalves Junior) із 250 укр. родинами й Ітапара (Itapara) з бл. 1250 меш.; всього в цій муніципії понад 600 укр. родин.

Іриґація, див. Зрошування.

Іриней, київ. гравер на дереві пол. 18 в., ієромонах Києво-Печерської Лаври; копії на дереві з апостолів Г. Левицького, �Богородиця в хмарах� в �Канонику� Києво-Печерської Лаври (1751) й ін.

Іріс, див. Півник.

Іркліїв (IV�13), с. на Придніпровській низовині, р. ц. Черкаської обл.; кол. сотенне м-ко Переяславського полку, засноване 1608, в 1660�70-их рр. кілька разів зруйноване татарами.

Ірклій, ліва притока Дніпра на Полтавщині, довж. � 55 км, сточище � 650 км².

Ірлявський (псевд. Рошка) Іван (1919�42), поет родом з Закарпаття; друкувався в празьких журн. �Пробоєм�, �Наступ� і львівських � �Обрії� і �Напередодні�; розстріляний німцями в Києві. Зб. поезій: �Моя весна� (1940), �Вересень� (1941), �Бресті� (1942).

Ірміне (V�19), м. над р. Луганню в центр. частині Донецького басейну, підпорядковане Кадіївській міськраді Луганської обл.; кам�яновугільна пром-сть.

Ірмолой, Ірмологіон (грец. ?????), одна з богослужбових книг, нотна книга Сх. Церкви; містить т. зв. ірмоси (важливіші співи канонів) та.ін. літургічні й церк. співи. Найстаріший збережений рукопис в Супраслі, перший укр. І. надруковано у Львові 1707 (з датою 1700).

ІРО (IRO - International Refugee Organization)

Ірпінь, права притока Дніпра, довж. 160 км, сточище 3 330 км²; в гор. течії на Придніпровській височині творить вузьку долину, згодом пливе на Поліській низовині. Своїми болотами І. захищав Київ із заходу і тому мав чимале стратегічне значення. За Андрусівським договором і �вічним миром� 1686 р. І. становив в 1667�1793 рр. межу моск. і поль. володінь. Над І. спинився фронт армії УНР по виході її з Києва на поч. лютого 1919 р.; тут влітку 1919 Равська (6) бриґада УГА зломила останній опір большевиків перед Києвом, взявши 2000 полонених 1 багату здобич.

Ірпінь (III�11), с. м. т. Києво-Святошинського р-ну Київ. обл.; курортно-відпочинкова місцевість в лісах над р. Ірпенем; цегельня, виробництво торфодобувних машин, видобуток торфу. В лютому 1918 бої Січ. Стрільців із большевиками при повороті Центр. Ради до Києва; в кін. 1918 бої Чорноморського коша з гетьманськими відділами.

Ірчан Мирослав, псевд. Андрія Баб�юка (1896�1937), письм. родом з Коломийщини; 1920 р. перейшов з УГА до Червоної Армії, 1922 � виїхав до Канади, де оформився як ком. письм., 1929 повернувся до сов. України, був гол. літ. орг-ції �ЗахУкраїна� і ред. її органу цієї ж назви. За часів �єжовщини� зліквідований, 1956 реабілітований. Агітаційні в ком. дусі новелі �Фільми революції� (1923), �Мати�, �За кров�, �Вони� й ін. (1924), �Проти смерти� (1927); повість �Карп. ніч� (1924); п�єси �Дванадцять� (1923), популярна свого часу �Родина щіткарів� (1924), �Підземна Галичина� (1925), �Радій� (1927), �Пляцдарм� (виставлена в �Березолі� 1930) і багато ін. З 1957 р. деякі п�єси І. відновлені в театрах УССР.

Ірша, ліва поліська притока Тетерева, довж. � 130 км, сточище � 3 070 км².

Іршава (V�4), с. м. т., р. ц. Закарп. обл., положене над р. Іршавою в підгір�ї Вулканічних Карпат, 3600 меш. (1956); текстильна фабрика, деревообробний комбінат, лісопильний зав. і харч. пром-сть; в р-ні видобуток бурого вугілля, поклади мерґелю і вапняку.

Ісаія Копинський (�1640), церк. діяч, митр. київський (1631�32). Походив з Галичини, вчився в Львівській братській школі; замолоду чернець, організовував монастирі, м. ін. Густинський. При відновленні правос. ієрархії 1620 р. був висвячений на єп. перемиського, але не зміг дістатися до своєї єпархії; після смерти митр. Йова Борецького вибраний на митрополичу катедру. І. тримався консервативних поглядів, був прихильником орієнтації на Москву і тому після легалізації правос. ієрархії в Польщі 1632 р. змушений був зректися митрополичої катедри.

Ісаїв Петро (*1905), пед. і суспільний кат. діяч, журналіст; д. чл. НТШ; ред. пластового ж. �Молоде Життя� (1927�29), кат. ж. �Дзвони� (1931�39) у Львові; з 1939 на еміграції � шкільний референт УЦК і ред. �Укр. Школи� (1942�43 в Кракові і 1947�48 в Авґсбурзі); з 1949 ред. тижневика �Шлях� у Філядельфії. Праці з іст. церкви і на пед. теми.

Ісаковський Михайло (*1900), рос. сов. поет, перекладач творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки.

Ісаченко Борис (1871�1948), видатний мікробіолог, родом з Херсонщини, д. чл. АН УРСР і СОСР; працював у Петербурзі й Москві, з 1946 був дир. Ін-ту Мікробіології АН СССР; автор численних праць, зокрема дослідження бактерій Льодового океану й Чорного м., праці про значення мікроорганізмів в геол. процесах.

Ісидор (кін. 14 в.�1463), київ. митр., грек, 1436 висвячений царгородським патріярхом Йосифом II на митр. �всієї Руси�; прихильник церк. Унії з Римом, 1439 на ферраро-фльорентійському соборі підписав об�єднання грец. і рим. церков (див. Флорентійська унія), 1440 проголосив унію на укр. землях; 1441 прибув до Москви, де був ув�язнений, але врятувався втечею; не був прийнятий і на Русі-Литві, тому виїхав до Риму, де був іменований �руським кардиналом�. Перебував у Царгороді при його падінні, в той час був короткотривало царгородським патріярхом як І. II Ксантопулос. 1458 зрікся титулу руського митр.; помер у Римі, похований у Ватиканській базиліці.

Ісиченко-Бурцева Таїсія, з 1949 солістка Харківської Опери. Найкращі ролі � Настасія (�Чародійка�), Русалка (в одноіменній опері), Ярославна (�Кн. Ігор�), Марія (�Мазепа�), Оксана (�Черевички�).

Іскандер Олена (*1892), дружина О. Смирнова, режисер і викладач Муз.-Драматичного Ін-ту ім. Лисенка в Києві (1923�31); м. ін. постави в театрі ім. Франка в Києві: �Седі� С. Могема (1927), �Невідомі солдати� Л. Первомайського (1931); з 1932 на рос. сцені.

Іскоростень, див. Коростень.

Іскра Іван (�1658), син Яцка, наказний полк. полтавський (1652), кандидат на гетьмана від прихильників Москви.

Іскра Іван, внук Яцка, полк. полтавський (1696�1703), страчений разом з Кочубеєм 1708 з наказу царя Петра І.

Іскра Яцко, див. Острянин Яцко.

Іскрицькі, шляхетсько-старшинський рід на Чернігівщині; походить від Михайла І., київ. шляхтича, одруженого з сестрою гетьмана Тетері � Євою Моржковською. Син його � Василь І. (�1696), �заслужений товариш Війська Запорозького� (1659), був полк. димерським у кін. 17 в. Дочка Василя І. � Уляна (Олена, �1742) була дружиною гетьмана Д. Апостола. Кілька І. були визначними гром. діячами Чернігівщини 18�20 вв.

Іслям Ґірей (Ґерай) III (1604�54), кримський хан (з 1644), союзник Б. Хмельницького з 1648, брав участь у битвах Б. Хмельницького з поляками під Зборовом (1649), Берестечком (1651) і Жванцем (1653); два рази зрадив Хмельницького: під Берестечком, де взяв його в полон і тим спричинив поразку коз. армії, і вдруге в час облоги поль. війська під Жванцем, коли на власну руку уклав перемир�я з поль. королем Яном Казіміром; використовував обидві воюючі сторони й тому не давав переваги ні козакам, ні полякам.

Іслам-Терек, кол. назва с. Кіровське в Криму.

Ісопенко Микола, сучасний скульптор на Буковині; бюсти-портрети О. Кобилянської, Т. Шевченка, І. Франка, Ю. Федьковича. О. Довбуша, Л. Кобилиці. Ін. праці: �Учень часів Ю. Федьковича�, �Мати�.

Ісправник (справник), адміністративно-поліційний чин в повітах за царської Росії, введений Катериною II 1775 р. І. спочатку був начальником повіту і обирався з дворян. З 1862 р. І. призначав губернатор, і його функції були поширені: керівництво пов. поліційним управлінням, завідування тюрмами, участь в різних пов. комісіях, а з 1874 р. також членство у пов. �присутствії� для сел. справ. І. підлягав безпосередньо губернаторові і користувався в повіті необмеженою поліційною владою (див. також Поліція).

Істамбул, див. Царгород.

Історична палея, виклад іст. Старого Завіту; складався з цитат з Біблії, переказів змісту гол. �іст. книг� Старого Завіту та деяких додатків з апокрифів. Місце і час постання непевні (не пізніше 12 в.).

Історичне Товариство Нестора Літописця (Историческое Общество Нестора Летописца)

Історичні пісні, жанр усної нар. творчості

Історично-Філологічний Інститут у Ніжені, див. Безбородьківський Ліцей.

Історіографія

�Історія Русів� (�Исторія Русовъ�), найвизначніший твір укр. нац.-політ. думки

Історія України, див. ЕУ І, стор. 406�591 і Історія України � синхроністично-хронологічна таблиця, стор. 893�904.

Історія України до 9 ст., див. Археологія України.

Історія України � синхроністично-хронологічна таблиця (фрагмент) [Л. Соневицький]

Істр, давня назва дол. течії р. Дунай, тракійського походження, відома грекам вже від 8 в. до Хр. В перші віки по Хр. увесь Дунай набув назву Данубій.

Істр, Істрія, одна з найстарших грец. колоній на півн. Причорномор�ї, заснована 654 до Хр., б. гирла Дунаю.

Істрін Василь (1865�1937), рос. історик літератури культ.-іст. школи

Італія (Italia), країна в Півд. Европі

Ітеративні дієслова (наворотні)

Ітиль, столиця хозарського каганату в 9�10 вв., положена в гирлі Волги, знищена Святославом 963. І. розвинувся на важливий торг. осередок завдяки транзитній торгівлі та вигідному положенню на перехресті волзького водного шляху й суходільного торг. шляху з Европи в центр. Азію. Серед різнорідного населення І. було багато слов�ян.

�Іфіка Ієрополітика�, зб. емблематичних малюнків з віршами до них (див. Емблема), видана у Львові 1712 р., кілька разів перевидана пізніше.

Ічки, кол. назва г. м. т. Совєтський в Криму.

Ічня (III�13), с. м. т. на Придніпровській низовині, р. ц. Чернігівської обл.; 12000 меш. (1926), харчова пром-сть; кол. сотенне м. Прилуцького полку.

Ічнянський Мирослав, псевд. Івана Кмети-Єфимовича (*1901), поет родом з Чернігівщини, з 1928 в Канаді; зб. поезій �Арфа� (1924), �Ліра емігранта� (1936), �Записки розстріляного� (1929).

Ішлінський Олександер (*1913), математик, д. чл. АН УРСР, деякий час дир. Ін-ту Математики АН УРСР; праці з ділянки матем. фізики, в яких І. розробив м. ін. теорію гіроскопу, хвиль у в�язких матеріялах.

Ішуміна Марія (1878�1920), гром. діячка в Києві, чл. ТУП, 1906�07 активно працювала в Київ. �Просвіті�, під час першої світової війни � в комітеті допомоги жертвам війни.

Ішун, кол. назва с. м т. Красноперекопська в Криму.

Іщак Андрій (1887�1941), укр.-кат свящ., церк. діяч, проф. канонічного права і догматики правос. Сходу в Богословській Академії у Львові; вбитий большевиками. Наук. праці друковані в ж. �Богословія�, м.ін. �Унійні і автокефальні змагання на укр. землях від Данила до Ісидора� (1923�27), �De Zacharia Kopystenskyj eiusque Palinodia� (1930�31), підручник �Догматика нез�єдиненого Сходу� (1939), ст. в �Ниві� й ін.

Іщенко А., сучасний геолог і палеонтолог, секретар об�єднаної ради ін-тів геологічних наук і геології корисних копалин АН УРСР, дослідник Донбасу.

Іщенко Василь (*1883), різьбар; праці: �Бабуся�, �Портрет�, �Поцілунок� (під впливом Родена).

Іщенко Іван (*1891), хірург-уролог, проф. Київ. Мед. Ін-ту, чл.-кор. АН УРСР, тепер гол. Наук. Т-ва хірургів УССР.

Іщук Арсен (*1908), літературознавець, критик і письм., керівник катедри іст. укр. літератури в Київ. Ун-ті. Автор праць з іст. укр. літератури 20 в.: �Леся Українка� (1950), �Павло Тичина� (1954) й ін., роман-хроніка �Вербівчани� (1958).

Іщук-Шульгина Надія (*1888), математик-педагог; 1920�23 викладач в Київ. ІНО, 1927 в Пед. Ін-ті ім. Драгоманова в Празі, в 1928�42 рр. в сер. школах у Рівному; праці з методики математики; нині в ЗДА.

Їжак звичайний (Erinaceus europeus rumanicus Bar.-Ham.), тварина з ряду комахоїдних, поширена по всій Україні, довж. тіла 20�25 см, годується комахами, червами, овочами, а також малими птахами, гадюками. На зиму засипає. На півд. сх. України живе рідкий дещо менший ї. вухатий (Hemiechinus auritus Gmel.), центр.-аз. вид.

Їжак Микита (1800�69), церк.-культ. діяч, свящ., кустос львівської гр.-кат. митрополичої капітули; 1852�57 цензор для укр. видань у Галичині.

Їжакевич Іван (*1864), маляр родом з Уманщини

Їжакевич Михайло (*1909), композитор родом з Києва; учень Л. Ревуцького. Твори: 2 оркестрові сюїти на теми укр. нар. пісень, квартет, твори для фортепіяна.

Їжевський Василь (1863�1926), визначний металюрґ рос. роду, проф. Київ. Політехн. Ін-ту 1912�26 рр. Ряд важливих праць з металюртії чавуну й сталі (доменна справа, електрометалюрґія, вальцювання, металографія, гартування й ін.); нова метода нагрівання сталі в розтопленій солі перед гартуванням (1903), �реактив Їжевського� для виявлення мікроскопічної структури сталі (1903), оригінальна конструкція електричної печі (1907) й ін.

Їречек (Jirecek) Йосиф (1825�88), чес. філолог і політ. діяч, співред. шкільних підручників для всіх народів Австрії. У зв�язку із спробою намісники Галичини А. Голуховського накинути українцям латинську абетку Ї. перший склав з доручення австр. мін. освіти систему латинки до укр. мови (�Uber den Versuch dasRuthenische mit lateinischen Schriftzeichen zu schreiben�, 1859), яка, хоч і затверджена урядом, не прийнялася через опір гал. українців і викликала лише т.зв. азбучну війну в Галичині.

Йоаким Мороховський, див. Мороховський Йоаким єп.

Йоаким Савйолов (1620�90), моск. патріарх з 1674; деякий час був ченцем Київ. Межигірського монастиря, на який потім давав великі пожертви (в Києві Й. опинився з моск. військом). За патріярхату енергійного і неперебірливого в засобах Й. Київ. митрополія була підпорядкована Москві в 1685�86 рр. Й. виступав проти зах. тенденцій в церк. літературі й освіті, зокрема проти укр. духовних осіб (Симеон Полоцький), що тоді перебували в Москві.

Йоаким V, патріярх антіохійський бл. 1581�92; відбув подорож на слов. Схід для збору пожертв, мав доручення від царгородського патріярха обслідувати стан київ. митрополії. У 1586 р. Й. V відвідав Львів, затвердив новий статут Львівського братства, надав йому широких прав і повноважень, обмеживши владу єпископа. Цей статут став зразковим для ін. укр. братств. (Див. Братства).

Йоакимович Авксентій, див. Якимович Авксентій.

Йоасаф Горленко, правос. св., див. Горленко Йоасаф.

Йоасаф Кроковський (�1718), митр. київ.

Йов Борецький, див. Борецький Йов.

Йов Залізо, світське ім�я Іван (1551�1651), преподобний Правос. Церкви родом з гал. Покуття, ігумен Лубенського, а згодом Почаївського монастирів; обороняв православіє проти унії, запровадив суворий чернечий лад (студитський устав, поєднуючи церк.-адміністративну й осв. діяльність (писання книг, проповідей) з подвижницьким аскетичним життям. Численні перекази оповідають про чуда, які сталися за життя й по смерті Й. (напр., популярний кант �Ой, зійшла зоря�). Мощі відкрито 1659 р., тоді ж канонізовано Й.; життя Й. описав чернець Досифей (друковане в Почаєві 1791).

Йов Княгиницький (�1621), у світі Іван, ігумен, подвижник і схимонах, відомий відновленням правос. чернечого життя, жив в Угорницькому монастирі та Манявському скиті; приятель Івана Вишенського, Захарії Копистенського та ін. церк. діячів. До Й. зверталися як до авторитету в справах чистоти віри (відоме звернення Кирила Транквіліона).

Йогансен Михайло (1895�1937?), поет, прозаїк, сценарист, теоретик літератури і мовознавець

Йозефів (Josefov), м. в півн. Чехії; в 1921�26 рр. табір для інтернованих частин УГА � бл. 4000 осіб, це число з 1924 поступово зменшувалося; укр. комендантами табору були ген. А. Вольф, згодом сотн. І. Козак; інтенсивне культ.-осв. життя, кероване Культ.-Просвітнім Кружком, різні курси, гімназія (220 матурантів), учительська семінарія, бібліотека, архів, оркестра; хори, театр; виходив двотижневик �Укр. Скиталець�.

Йона (�1461), правос. св., єп. рязанський, останній митр. з титулом �митр. київ. і всієї Русі� (1448�61) з осідком у Москві; змагався безуспішно за юрисдикцію в білор. і укр. єпархіях, підпорядкованих митр. Григорію Болгарину, ставленику Риму. Й. завершив фактично відділення моск. митрополії від київської.

Йона І Глезна (�1494), архиєп. полоцький, з 1492 митр. київський, мав славу оборонця православія, ученого та побожного ієрарха.

Йонкерс (Yonkers), м. в ЗДА поблизу Нью-Йорку; 152 000 меш. (1950), в тому ч. бл. 10000 українців; 2 укр.-кат. і 1 правос. парохії.

Йорґа (Iorga) Ніколай (1871�1940), визначний рум. історик і політ. діяч; довголітній чл. парляменту, прем�єр рум. уряду (1931�32). Й іст. працях заперечував автохтонність українців на Буковині і Басарабії, вважаючи їх за �зрутенізованих румунів�, висував рум. претенсії на т. зв. �Трансністрію�, тенденційно насвітлював рум.-укр. відносини. Гол. українознавчі праці: �Ucraina moldovenesca� (1913), �Chestiunea ruteneasca in Bucovina� (1915), �ВRomanii de peste Nistru� (1918), �Hotarul etnic dinspre Apus: printre Bucovineni si Maramureseni� (1919), �Jurg Coriatowici in Moldova� (1928) й ін.

Йордан (Jordanes, Jornandes), готський історик у 6 в. по Хр., кротонський єп.; подає цінні відомості про ґотів на Україні й давніх слов�ян.

Йориш Володимир (1899�1945), композитор і дириґент, автор опер �Кармелюк�, �Шевченко� і балету �Бісова ніч�; переробляв �Наталку Полтавку� і �Запорожця за Дунаєм�, додаючи чимало власної музики.

Йорктон (Yorkton), м. в провінції Саскачеван у Канаді, 7100 меш. (1951), в тому ч. 1600 українців; монастир і вид-во оо. Редемптористів, з 1919 діє Колеґія св. Йосифа для хлопців під керівництвом Братів Христ. Шкіл і з 1917 Академія Серця Христового для дівчат під керівництвом Сестер Служебниць.

Йосафат, св., див. Кунцевич Йосафат.

Йосафат Булгак, митр. див. Булгак Йосафат.

Йосафатки, укр.-кат. чернече жін. згромадження св. Йосафата, засноване в 1911 р. о. О. Диким і о. Жиґалем у Галичині. Й. мали осідок у Бужському, крім цього, 7 домів у львівській і 1 в станиславівській єпархіях. Й. утримували сиротинці й дитячі садки. Згромадження Й. ліквідоване під час другої больш. окупації Галичини.

Йосипенко Микола (*1912), театрознавець і режисер, родом з Конотопу; 1937�39 викладач у Театральному Ін-ті й дир. Держ. Укр. Театрального Музею в Києві, після 1945 мист. керівник обл. театру в Житомирі, тепер наук. співр. Ін-ту Мистецтвознавства, Фолкльору та Етнографії АН УРСР. Праці: �Шевченко і театр� (1941, разом з О. Борщагівським), �У творчій співдружбі� (1954), монографія про М. Кропивницького (І958), ст. в рос. ж. �Театр� й ін.; був критикований за нац. ухили.

Йосиф, почаївський ґравер на дереві 30-их рр. 18 в.; 12 ґравюр в �Служебнику� (Почаїв, 1735) й ін.

Йосиф Жук (1872�1934), правос. єп. в Америці родом з Галичини; спочатку гр.-кат. свящ., ректор гр.-кат. семінарії у Львові; ген. вікарій у Боснії; з 1924 в Канаді, згодом в ЗДА, де перейшов на православіє, 1932 хіротонізований як перший еп. Укр. Правос. Церкви в Америці.

Йосиф Курцевич-Коріятович (�1642), у світі Єзекіїл, правос. діяч, нащадок княжого лит. роду, архимандрит запор. Терехтемирівського манастиря. Хіротонізований на єп. володимирського під час відновлення правос. ієрархії 1620 р., але до своєї катедри не дістався. Поль. переслідування спонукали Й. шукати притулку на Московщині, де він дістав катедру суздальського архиєп.; 1634 р. судом освященного собору його �за лихоїмство і нечисте життя� позбавлено сану.

Йосиф Нелюбович-Тукальський, правос. єп. мстиславський, митр. київський в 1663�75 рр., фактично керував лише частиною митрополії, бо зах.-укр. єпархіями керував митр. А. Винницький. Й. мав резиденцію в Чигирині й був одним з гол. дорадників гетьмана П. Дорошенка; неприхильно ставився до поль. втручань в укр. церк. справи, за що був ув�язнений поляками в Маріенбурґу, і до моск. претенсій на Київ. митрополію (усунув єп. М. Филимоновича, моск. кандидата на київ. митрополичий престол). Автор проповідей, посланій і цікавого листування.

Йосиф Оксіюк (1894�?), архиєп. лубенський і полтавський УАПЦ; 1919 доцент Держ. Ун-ту в Кам�янці Подільському, перекладач богослужбових книг на укр. мову; хіротонізований в 1922 р. На 2 Всеукр. Соборі УАПЦ 1927 обраний другим заступником митр. В. Липківського. З 1931 на засланні, дальша доля невідома.

Йосиф Флавій (бл. 37�100 років), грец.-жид. письм., під час війни Тіта проти жидів перейшов на бік римлян. Написав грец. мовою �Жидівські старовинності� та �Іст. жидівських воєн�. Останній, блискуче написаний твір, перекладений імовірно в Києві в II в., мав значний вплив на стиль укр. �військ. новель�, зокрема на Гал.-Волинський літопис та �Слово о полку Ігореві�. В 17 в. постав новий переклад (з поль.). Вид. В. Істріна (2 тт., 1927�29) та В. Мещерського (1958).

Йосиф І Болгаринович, з 1494 р. єп. смоленський, 1498�1501 рр. митр. київський; становище митр. отримав від В. кн. лит. Олександра, який 1499 видав на руки Й. І привілей на самоуправу Церкви і незалежність церк. судів. Й. І був прихильником Фльорентійської унії. Папа Олександер VI прийняв одну із його пропозицій: окремою буллою визнав хрищення в сх. обряді дійсним в Кат. Церкві.

Йосиф II Солтан (�1522), правос. митр. київський з 1507, раніше єп. смоленський (з 1498), видатний церк. діяч; починає ряд київ. митрополитів, що назавжди зірвали з Римом по Фльорентійській унії; відбув три собори єпископів, з яких найважливіший Віденський (1508�09); був автором його постанов, т. зв. �Правил�. Й. II працював над усуненням недоліків і зміцненням дисципліни в Церкві. В 1511 р. одержав привілей від Жигмонта І з підтвердженням давніх прав укр.-білор. єпископату; римо-католикам заборонено втручатися у справи Сх. Церкви. Й. II подорожував по правос. Сході; автор опису Слуцького манастиря.

Йосиф II (1741�90), син Франца І і Марії Терези

Йосиф III (�1534), правос. архиєп. полоцький, з 1522 р., митр, київський і галицький; 1526 призначив архимандрита К. Гдашицького своїм намісником у Галичині і на Поділлі.

Йосифітки (також Йосифінки), укр.-кат. чернече жін. згромадження св. Йосифа в Галичині, засноване 1896; новіціят заснував єп. Й. Коциловський в Цеблові, де знаходився також матірний дім Й.; домів � 11 в перемиській і 1 у львівській єпархії. Всіх сестер � 80 (до другої світової війни). Й. опікувалися хворими, старілими жінками, вели дитячі садки тощо. Після 1945 згромадження Й. ліквідоване сов. владою.

Йосифович Дмитро, псевд. Василь Ріленко, Орест Лубенський (1867�1942), гал. поет, співр. �Зорі� й �ЛНВ�; переклади баляд Ф. Шіллера, �Іфігенія в Таврії� Ґете (1895), В. Короленка, Г. Данилевського й ін.

Йоффе Абрам (*1880), рос. фізик, д. чл. АН СССР, дир. її Фізико-Техн. Ін-ту; в 1920-их рр. гол. Наук. Ради Укр. Фізико-Техн. Ін-ту в Харкові, д. чл. НТШ.