Голинський Петро (*1892), церк. і пед. діяч у Перемишлі, укр.-кат. свящ., прелат, ініціятор утворення укр. вітки чину Селезіян; 1948 викладач у духовній семінарії в Гіршбєрґу, з 1949 Ч гоп. вікарій Ап. Віз. у Німеччині.

Гологірсько-КремТянецький східець, півн. берег Подільської височини

Гологори, зах. частина півп. берега Подільської височини, т. зв. Гологірсько-КремТянецького східця між м. Львовом і Золочевом (60 км), розчленована допливами р. Буг; найвищі горби Ч Чортівська скала б. Львова (414 м), Камула (473 м).

Гологори [Гологірки] (IVЧ5), с. Золочівського р-ну Тернопільської обл., розташоване б. джерела р. Золота Лина; колись м-ко, руїни замку 15 в.

Голод, соц.-госп. лихо

Голодна кутя, другий Свят-Вечір перед Водохрищами (18.1 н. ст. Ч 5.1 ст. ст.), належить до зимового календарного циклу; повТязується з рядом христ. (піст, пиття освяченої води та ін.) і дохрист. (проганяння куті тощо) обрядів (див. ЕУ І, стор. 231Ч32).

лГолос╗, гром.-політ. тижневик, націоналістичного напряму, виходив у Львові 1938Ч39, як продовження лГолосу Нації╗, ред. Б. Кравців.

лГолос╗, тижневик у Берліні в 1940Ч 45 рр.; ред. Б. Кравців

лГолос Дяків╗, див. лДяковскій Гласъ╗.

лГолос Дяків╗, двотижневик, станова .газ., виходила в Коломиї 1923Ч25.

лГолос Життя╗, гром.-політ. і літ. місячник, орган Союзу Працюючого Селянства (СПС), лівого напряму, виходив в Ужгороді 1929Ч38; ред. І. Белега.

лГолос Молоді╗, місячник, вид. Крайового Комітету Спілки Укр. Молоді (СУМ) у Великобрітанії, націоналістичного напряму, виходив у Лондоні 1949Ч51, редагували М. Шкавритко, Я. Дерименда і Я. Крушельницький.

лГолос Молоді╗, орган Молодих Укр. Націоналістів Канади (МУНК), виходив у Вінніпегу 1947Ч51 як місячник, 1951Ч54 як квартальник, укр. і англ. мовами; ред. Б. Боцюрків і Л. Коссар.

лГолосъ Народный╗, перша гал. газета на провінції, виходила в Коломиї 1865Ч68; вид. М. Білоус.

лГолос Нації╗, тижневик націоналістичного напряму, виходив у Львові як продовження лВістей╗ 1936Ч38; ред. О. Бойдуник.

лГолос Спасителя╗, рел. місячник укр. і англ. мовами в-ва лГ. С.╗ оо. Редемптористів, виходить у Йорктоні (Канада) 1923Ч28 п. н. лГолос Ізбавителя╗, з 1933 лГ. С.╗: ред. оо. Й. і І. Бала, о. Й. Корба (1940Ч47), з 1947 о. М. Щудло. В-во лГ. С.╗ видає також квартальник лЛогос╗, книжки наук. і рел. змісту, календарі.

лГолос Христа Чоловіколюбця╗, кат. місячник, виходить у Лювені (Бельгія) з 1946, редактори о. Б. Курилас, С. Божик.

Голосієво, передмістя Києва, осідок київських високих шкіл: С.-Г. Академії й Лісогосп. Ін-ту. Голосіївський ліс е дослідно-експериментальною базою Н.-Д. Ін-ту Лісу.

Голосіння, обовТязкове оплакування померлих

Голоскевич Григорій (1884Ч193?), мовознавець, учень Шахматова, співр. ВУАН, співред. акад. словника 1924Ч32 рр., автор праць із діялектології Поділля і опису Євсевієвого євангелія 1283. Уклав перший, найкращий і найповніший лПравописний словник╗ укр. мови, бл. 40000 слів (1 вид. 1914, 7 Ч 1930, пристосоване до правопису 1928, перевидане в Нью-Йорку 1952). На процесі СВУ засуджений на 5 рр. увТязнення, потім засланий до Тобольську, де вчинив самогубство.

Горленко Йоасаф (світське імТя Яким), правос. св. (1705Ч54), церк. діяч і письм.

Горленко Ніна (*1898), драматична акторка, скінчила Муз. - Драматичну Школу ім. Лисенка в Києві; почала працю в театрі М. Садовського. В 20-их рр. грала в Червонозаводському Театрі в Харкові та ін., в 30-их рр. у Театрі ім. Шевченка (кол. лБерезіль╗); на еміграції в Німеччині 1946Ч48 в Ансамблі Укр. Акторів, тепер в ЗДА. Визначилася в пТєсах Зудермана, Гавптмана, Л. Українки (Бояриня, Дольорес), Винниченка, М. Куліша (зокрема Агапія в лНар. Малахії╗) і численних ін.

Горлиці (IVЧ2), пов. м. в Польщі над р. Ропою, в Низькому Бескиді, 5 500 меш. (1931); до 1946 півд. частина Горлицького пов. належала до укр. нац. території (зах. частина Лемківщини), де на 29 000 меш. жило 27 000 українців (1939).

Горлиця звичайна (Streptopelia turtur L.), птах з ряду голубів, довж. до 30 см, поширений по всій Україні, зокрема по лісах (крім хвойних); на зиму перелітає в сер. Африку; має деяке пром. значання.

Горлівка (VЧ19), м. в Сталінській обл., один із найважливіших осередків вугільної пром-сти Донбасу; 204 000 меш. (1955, в 1939 Ч 109000, в 1926 Ч 23000); зал. вузол. Машинобудівництво, зокрема устаткування для вугільних шахт (Горлівський машинобудів. зав., заснований 1895), хемічна пром-сть (азотно-добривна, коксо-хем.); гірничий технікум (з 1876). Г. існує з 1867 р., від поч. експлуатації місц. вугілля.

Горлівськии машинобудівельний завод ім. С. Кірова в Горлівці, в Донбасі, один із найбільших в Европі заводів виробництва врубових машин (марки МВ-60, ГТК-35) і вугільних комбайнів (лДонбасі╗, лДонбас 2╗, лВОМ 2╗), який обслуговує своєю продукцією всі вугільні басейни СССР; заснований в 1895, реконструйований 1928 і вдруге в 1944Ч48 рр.

Горліс-Горський Юрій (*1900?), псевд. Лісовського, письм.-мемуарист; друкувався в журналах лЛітопис Червоної Калини╗, лНаш Клич╗, лВісник╗, лДажбог╗ і ін.; окремо вийшли лОтаман Хмара╗ (1934), лЧервоний чортополох╗ (1935), лСпогади╗ (1935), лХолодний Яр╗ (1937), УAve Dictator" (1941).

Горникевич Мирон (*1886), церк. і гром. діяч, укр.-кат. свящ. прелат, довголітній парох церкви св. Варвари у Відні, з 1945 ген. вікарій віденського архиєп. для українців в Австрії; автор статтей на церк.-іст. теми.

Гірницький Костянтин (1828Ч1901), ботанік, колектор рослин, досліджував фльору Слобожанщини й Київщини, збирав нар. назви лікарських рослин; лМатериалы для флоры Харьковской губ.╗ (1872Ч73), лЗаметки об употреблении в народном быту некоторых дикорастущих и разводимых растений╗ (1887).

лГорно╗, група комунізуючих зах.-укр. письменників у Львові, створена при журн. лВікна╗; оголосила свою плятформу 1929; до неї належали В. Бобинський, С. Тудор, Я. Галан, П. Козланюк, Я. Кондра, К. Яран, М. Сопілка й ін. Існувала до 1932.

Горновий Осип (1921Ч50), рев. і літ. псевд. підпільного письм. й публіциста Осипа Дякова (ін. псевд. А. Осипенко й О. Гончарук), 1943Ч44 ред. підпільних журналів лЮнак╗ і лВісті╗, 1945Ч48 чл. гол. осередка пропаганди при Проводі ОУН, 1948 Ч крайовий провідник Львівського краю, з 1949 чл. Проводу ОУН, в 1950 чл. УГВР і заступник гол. її Ген. Секретаріяту. Загинув у бою.

Горностаївка (VIIЧ14), с. над дол. Дніпром, р. ц. Херсонської обл.

Горностайпіль (IIЧ11), с. над. дол. Тетеревом Чорнобильського р-ну, Київської обл., кол. м-ко.

Горняткевич ДамТян (*1892), мистецтвознавець і маляр, родом з Галичини, закінчив Академію Мистецтв у Кракові, студіював у Дрездені й Мюнхені; працював як портретист і пейзажист, згодом перев. в церк. малярстві, виконав поліхромії в Угневі, Настасові, Немирові; з 1950 в ЗДА; праці про укр. нар. мистецтво (зокрема писанки Ч в ЕУ І), укр. малярство в Д- Горняткевич Польщі 14Ч15 вв., статті про укр. малярів 19 в., про сучасне мистецтво та ін.

Горобець (Passer), малий птах із родини ткачикуватих, поширений тепер по всьому світі; на Україні є два види: Г. хатній (P. domesticus L.), що живе б. людських осель, і Г. польовий (P. montanus L.).

Горобець (Воробйов) Гаврило (1892?Ч1925), гром. діяч на Катеринославщині, чл. УСДРП, організатор відділів Вільного Козацтва, які 1918 відіграли чималу ролю в боях із большевиками; чл. оперативного штабу, що керував повстанням проти гетьмана восени 1918.

Горобець Микола (1895?Ч1920), брат Гаврила, гром. діяч на Катеринославщині, чл. УСДРП, один із організаторів Вільного Козацтва, а восени 1918 Ч Катеринославського Респ. Коша, держ. інспектор корпусу Січових Стрільців; убитий большевиками.

Горобина звичайна або рябина (Sorbus aucuparia L.)

Горовий Петро (б. 1890Ч1939), політ. і гром. діяч на Далекому Сході родом із Полтавщини; засуджений на поч. 20-их рр. разом з ін. укр. діячами в Чіті, після втечі продовжував гром. роботу в Харбіні.

Город, укріплене місто за княжих часів

Городенка (VЧ6), м. на гал. Покутті; Р. ц. Станиславівської обл.; 12000 меш. (1931 р.); цукроварня, спиртовий зав. Г. відома з 1440 р.

Городецький Владислав (1863Ч1930), архітект, родом з Поділля, працював у Києві, Криму, на Кавказі, у Варшаві й Персії (помер у Теграні); будував численні школи, церкви, пром. споруди на Київщині й у Києві, королівський палац та ін. у Теграні.

Городецький Йосиф (кін. 17Ч18 в.), ієромонах, засновник і управитель друкарні при львівській катедрі, 1700 видрукував лІрмологій╗.

Городецький Олекса, біофізик, проф., чл.-кор. АН УРСР, керівник лябораторії біофізики Ін-ту Фізіології АН УРСР.

Городецький Сергій-Володимир (1885Ч1956), учений аґроном, 1921Ч41 проф. с.-г. ін-тів у КамТянці Подільському, Києві та Житомирі, Аґрономічного Ін-ту Білор. Академії Наук, чл. Н.-Д. Катедри С.-Г. Ботаніки при ВУАН; з 1946 проф. УТГІ, д. чл. НТШ; помер в ЗДА. Бл. 60 наук. і наук.-популярних праць, найважливіша: лКультура цукрових буряків на Україні╗ (1925).

Городецький Степан (1853Ч1928), гал. гром. і церк. діяч, гр.-кат. свящ., папський шамбелян, під час облоги Львова 1918Ч19 Ч ген. вікарій і гал. протопресвітер; організатор і меценат політ., екон. й культ, праці на Рогатинщині, 1925 почесний чл. т-ва лПросвіта╗.

Городиський апостол, інакше Христинопільський, рукописний текст другої пол. 12 в., 299 стор., ц.-слов. мовою з укр. (півд.-волинськими) рисами фонетики й морфології, важливий для історії укр. мови. Перші 8 стор. видав Маслов, решту Ч Калужняцький у Відні 1896. Мову досліджували Калужняцький, Маслов, Кульбакін, О. Колесса.

Городище, місце, де в давні часи стояв укріплений город, після якого залишилися тільки укріплення (вали й рови).

Городище (IVЧ12), с. над р. Вільшанкою, правою притокою Дніпра, р. ц. Черкаської обл.; велика цукроварня, овочеконсервний зав., с.-г. технікум.

Городло (IIIЧ5), м-ко над Бугом на півд. Холмщині, тепер у Люблинському воєводстві в Польщі, 4200 меш. Вперше згадується в заповіті кн. Володимира Васильковича (13 в.); в 14 в. торг. м., 1413 в Г. була укладена лит.-поль. унія.

Городненська губернія, кол. губернія Рос. Імперії, 38 700 км², обіймала частини білор., укр. і поль. етногр. території. До укр. етногр. території належали повіти Берестейський і Кобринський в цілому, півд.-сх. частина Більського (див. Більськ) і окраїна Пружанського, разом бл. 14 000 км² і 700 000 меш.. в тому ч. бл. 500 000 українців (числа на 1914 р.). Тепер ця укр. етногр. територія майже повністю входить до складу Білоруської ССР.

Городництво, інтенсивна галузь сіль. госп-ва, яка плекає різні роди городини.

Городниця, с. Городенського р-ну, Станиславівської обл., на правому березі Дністра; на горі над потоком Ямгоровом велике укріплене городище з останками майже всіх пра- і ранньоіст. культур, починаючи від палеоліту; селище з тих часів на ниві лПріске╗.

Городниця, с. Копичинецького р-ну Тернопільської обл.; тут у 1848 р. здобуто із р. Збруча б. гори Соколиха камТяну статую Світовида з 4 лицями (Археологічний Музей у Кракові, копія в іст. Музеї у Львові). На горі Богод є городище, перебудоване пізніше на укріплений замок, в ін. місці могильник княжої доби.

Городниця (IIIЧ8), с. м. т. над р. Случ в сх. Волині, р. ц. Житомирської обл.; 2700 мещ. (1926), фабрика порцеляни, тартаки; перша згадка про Г. як м. 1685 р.

Городницький Осип, маляр другої пол. 18 в., працював у КамТянці на Поділлі, де був радним і секретарем поль. короля Станислава Авґуста; зберігся його образ Ісуса Христа, виконаний у візант.-укр. стилі (1783).

Городничий, за княжих часів урядовець, що наглядав за будівництвом міста, зокрема за укріпленнями. За лит.-руської доби городничими звалися коменданти великих фортець (15 у Великому Князівстві); вони були в безпосередній залежності від великих князів і Панів-Ради. В Росії й на Україні кін. 18 і поч. 19 вв. Г. Ч управитель пов. міста з поліційними функціями.

Городно (IIЧ7), с. на Поліссі серед боліт Морочно, Столинського р-ну Берестейської обл. Білор. ССР, центр оригінального керамічного кустарного виробництва.

Городня (IIЧ12), с. м. т., р. ц. в півн. частині Чернігівської обл., 5 000 мещ. (1932); від 1782 до революції пов. місто.

Городовенко Нестор (*1885), видатний хоровий дириґент і педагог

Городок, с., 20 км на зах. від м. Луцьке на Волині; в Г. знайдено неолітичні землянки з волютовою та шнуровою керамікою, скелетні поховання старішої залізної доби (7Ч6 вв. до Хр.) й скелетні поховання княжої доби із срібними прикрасами.

Городок, с. б. м. Рівне на Волині, над р. Устя

Городок, с. при впадінні р. Серет до Дністра, Заліщицького р-ну Тернопільської обл.; тут було досліджене селище трипільського типу, тілопальні могили скитів-орачів та погребище княжої доби під камТяними плитами (А. Кіркор 1878, Г. Оссовський 1890, Т. Сулімірський 1934).

Городок (в 1903Ч39 рр. назва Г. Яґайлонський) (IVЧ4), м. на зах. від Львова, над р. Верешицею, що утворює тут великий став; р. ц. Львівської обл., 13 000 меш. (1931 р.), 2 цегельно-черепичні зав.; під австр. і поль. владою Ч пов. м. Заснований бл. 1213, у 13Ч14 вв. Г. був важливим укріпленим м. Галичини; в 16Ч17 вв. братство і школа, 1655 Ч перемога козаків над поляками. В поль.-укр. війні взимку 1919 Ч бої за залізницю Львів-Перемишль.

Городок (IVЧ7), с. м. т. над р. Смотрич на сх. Поділлі, р. ц. Хмельницької обл.; цукроварня; в липні 1919 бої Волинської групи Дійової Армії УНР з большевиками.

Городське, с. на правому березі р. Тетерева, Житомирської обл.; тут знайдено трипільське селище бронзової доби, де е шнурова кераміка зах. типу (М. Макаревич 1936Ч40); поверх нього слов. селище 11Ч12 вв. (Е. Кричевський. лО процессе исчезновения трипольской культуры╗, 1941).

Горожанський Комітет, постав у Львові в грудні 1918 після відходу укр. влади як єдина укр. гром. орг-ція з завданням репрезентувати укр. населення перед окупаційною поль. владою і подавати допомогу потерпілим від воєнних дій, зокрема полоненим і вТязням. Г. К. мав секції лсамаританську╗ і правної допомоги (існувала ще нелеґальна секція звТязку з укр. армією). На чолі Г. К. був С. Федак, при співпраці Л. Ганкевича, о. Л. Куницького, М. Панчишина, О. Федак-Шепарович і ін., зокрема багатьох жінок. Закритий у вересні 1921.

Горожанські школи, нижчі 3-, згодом 4-клясні сер. школи на Закарпатті. Після закінчення Г. ці. учні мали право вступу до учительських семінарій та фахових шкіл і, за вступним іспитом, до гімназій. В 1938Ч39 було на Закарпатті 23 укр. Г. ш. із 6 485 учнями, на Пряшівщині Ч 2 Г. ш.

Горох (Pisum), однорічна рослина з родини бобових (стручкових), дає дуже поживне зерно, солома е доброю пашею; відміни: Г. сійний (P. sativum L.) Ч їстівний і польовий (P. arvense L.) Ч кормовий. На Україні Г. е основною зернобобовою культурою, поширеною перев. в лісостеповій смузі. Уладівська станція на Україні виплекала сорти луладівський 208, 303╗ і лМ-111╗.

Горохів (IIIЧ5), м. на Волині, закладене 1240 р., розташоване на вододілі між Бугом і Стиром на Волинській височині, в багатій рільничій місцевості; р. ц. Волинської обл., 6 000 меш. (1931), виробництво с.-г. машин.

Горохов Микола (*1904), оперовий співак Ч драматичний баритон (голос широкого діяпазону й великої сили). В 30-их рр. один із провідних співаків Харківського Держ. Театру Опери і Балету. Найгол. партії Ч Ріґолетто, Жермон (лТравіята╗), Остап (лТарас Бульба╗) та ін.

Гороховська Марія (*1921), чемпіон України і СССР з гімнастики (руханки); 2 золоті медалі у гімнастичних вправах на олімпійських іграх у Гельсінкі; 2 місце на студентських іграх 1951 в Берліні.

Горошки, кол. назва с. м. т. Володарське Волинське.

Горошок (Lathyrus L.), рослина з родини стручкових, з численними видами, з них деякі Ч кормові. Введений в культуру Г. сійний (L. sativus), кормова рослина, поширена в середземноморських країнах; на Україні гол. на півд. сх. становив в 1935 р. 5 000 га. Г. пахучий (L. odoratus) Ч декоративна рослина.

Горська Ольга, драматична акторка Театру ім. Франка в 1920-их рр.; в кін. 30-их рр. працювала в Київському Обл. Театрі.

Горське (VЧ19), м. в Попаснянському р-ні Ворошиловградської обл.; вугільна пром-сть.

Горчинський Андрій, іконописець першої пол. 18 в.; іконостас у Журавці (Галичина).

Горючі лупаки, див. Бітумічні лупаки.

Горючі природні гази (земні гази)

Горяни, с. на Закарпатті на сх. від Ужгороду; каплиця-ротонда 12Ч13 вв., цінний зразок давньої архітектури, прибудова розмальована фресками 15 в.

Господар, титул князя, володаря; в княжій Україні цей титул вживався рідко; великі князі Лит.-Руської держави називалися часто господарями, а княжі добра лгосподарством╗; від кін. 14 в. титул Г. носили володарі Волощини і Молдавії.

лГосподар╗, перший укр. практично-наук. двотижневик, присвячений госп-ву і пром-сті, виходив у Львові 1869Ч72; ред. С. Шехович; від пол. 1871 друкувався латинкою.

лГосподар╗, газ., присвячена екон. справам, виходила в Перемишлі 1898Ч1913; від 1902 з додатком лЕкономіст╗; видавав о. І. Негребецький.

лГосподаръ и Промышленникъ╗, госп. газ., виходила 1879Ч82 в Станиславові і 1883Ч87 у Львові; редаґували А. Ничай, А. Глодзінський, В. Нагірний.

Господарська Рада (Пани-Рада), центр. установа держ. влади у Великому Князівстві Лит.

лГосподарська Часопись╗, двотижневик т-ва лСіль. Господар╗, виходив у Львові 1910Ч18 і 1920; 1921 змінив назву на лГосподарсько-Кооперативний Часопис╗; редактори К. Кахникевич (1910Ч18), Ю. Павликовський.

лГосподарсько-Кооперативний Часопис╗, ілюстрований тижневик, виходив у Львові 1921Ч44, з перервою 1940Ч41; спочатку місячник Комітету Орг-ції Кооператив, вид. т-ва лСіль. Господар╗, з 1922 офіц. орган Ревізійного Союзу Укр. Кооператив; гол. ред. Ю. Павликовський (1921), А. Гаврилко (1922Ч27), З. Пеленський (1927Ч30), Є. Храпливий (1930 Ч33); В. Софронів-Левицький (1933 до кін.); містив статті теоретичного характеру, інформації та інструктивний матеріял з різних ділянок нар. госп-ва, зокрема кооперації.

Гостомель (IIIЧ11), с. м. т., 25 км на півн. зах. від Києва, над р. Ірпінь, Киево-Святошинського р-ну, скляний завод.

Гостроніс (Mugis saliens Risso), цінна пром. риба, з родини кефалевих; довж. до 35 см, вага до 0,9 кг, поширена в Чорному й Озівському морях, не дуже численна. Див. також Кефаля.

лГотовий до праці й оборони╗ (ГПО), фізкультурний комплекс в СССР

лГотові╗, спорт. тижневик, орган Укр. Спорт. Союзу у Львові (1934Ч35); ред. Є. Врецьона, С. Мойсеович.

лГотуйсь╗, ілюстрований місячник пластового новацтва, виходить з 1953 в Нью-Йорку; ред. Л. Храплива.

Гофицьке (VIIIЧ24), кол. Медведське, с. над р. Мокра Буйвола, притокою Куми, на Сх. Передкавказзі, р. ц. Ставропільської обл. РСФСР; за переписом 1926 р. українці становили в р-ні 40%.

Гофман (Hoffmann) Макс (1869Ч1927), нім. ген., представник Німеччини при берестейських переговорах із Центр. Радою.

Гофман (Hofmann) Петер (1865Ч1938), австр. ген., командувач армійської групи, до складу якої входили УСС в 1914 Ч15; 1918 начальник австр. військ на Україні.

Гофман (Hoffman) Якуб (*1896), поль. політ. і культ. діяч на Волині, педагог, ред. 8 тт. лВолинського Річника╗ (УRocznik WolynskiФ, 1929Ч39), статті з етнографії, історії, археології й музеології Волині.

Гоцій Михайло (*1902), маляр, теоретик і історик мистецтва, родом з Галичини; тепер у Німеччині; графіка, натюрморт, перев. пейзаж; статті про укр. мистецтво.

Гочемський Адам, ґравер другої пол. 18 в.; 1762Ч90 працював у Почаєві, бл. 60 гравюр, перев. мідерити на рел. теми та ін.

Гочемський Йосип, ґравер другої пол. 18 в., працював у Почаеві (1745Ч78) і в Києві; бл. 130 дереворитів і мідеритів на рел. теми, портрети, лОблога Почаєва 1675╗, лСобор києво-печерських святих╗ та ін.; індивідуальна манера, особливо в серії страждань Христових.

Гочів, с. Білівського р-ну. Курської обл., на правому березі р. Псла; старовинне городище 7Ч13 вв., що в 10Ч11 вв. було важливою пограничною кріпостю Київської Держави. Спустошене після тат. навали (розкопи Д. Самоквасова 1909 та Б. Рибакова 1937, 1939).

Гот Іван (*1915), співак Ч тенор, родом із Дніпропетровщини; виступав в оперових.театрах у Дніпропетровському й Львові; з 1950 продовжує артистичну діяльність в ЗДА.

Гошів (IVЧ4), с. над р. Свічею на підніжжі Карпат, Болехівського р-ну Станиславівської обл.; василіянський монастир із чудотворною іконою Матері Божої, відпустове місце (6 травня).

Гошкевич Віктор (1860Ч1928), археолог і музеолог, фундатор і директор Іст.-Археологічного Музею в Херсоні (з 1890).

Гошовський Богдан (*1907), дитячий письм. і ред. видань для дітей; родом з Галичини. Ред. журналів лМалі друзі╗ (1937Ч48) і лМолоді Друзі╗, журн. для молоді лДорога╗ (1937Ч44), видань лМоя книжечка╗ (1940Ч44), лДорога╗ (1940Ч42) та ін. Засновник в-в на еміграції: лНашим дітям╗ (1945), лЄвшан-зілля╗ (1950) і гол. ОбТєднання Працівників Дитячої Літератури (з 1946); автор дитячих оповідань (псевд. Дідусь, Б. Данилович), зб. лКитиця квіток╗, ст. про укр. дитячу літературу, лРожне поле╗ і ін.

Гоща (IIIЧ7), кол. м-ко, тепер с. над р. Горинь на Зах. Волині; р. ц. Рівенської обл. Цукроварня. Г. відома з 15 в.; в 17 в. в Г. існувала соцініянська школа; 1638 р. кн. Реґіна Саломірецька заснувала правос. чоловічий монастир із вищою школою (в 18 в. уніятський ва-силіянський теж із школою); з Г. походить переданий до Почаївського монастиря чудотворний образ Божої Матері.

Граб звичайний (Carpinus betulus L.)

Грабар Андрій (*1896), франц. візантиніст укр. походження, родом з Києва; проф. іст. мистецтва в Страсбурзі, пізніше в Парижі; автор численних праць.

Грабар Володимир (*1865), рос. учений правник укр. походження, проф. міжнар. права в Москві; понад 120 праць рос., укр., нім., франц., англ. мовами.

Грабар Ігор (*1871), маляр (в минулому імпресіоніст, тепер офіц. представник лсоц. реалізму╗), історик мистецтва, з родини закарп. українців (син Ольги Г.), живе в Росії, д. чл. АН СССР; численні праці, 5-томова лИстория русского искусства╗ (1909Ч16) за ред. Г. має багато укр. матеріялу, зокрема розділ лУкр. барокко╗ (1912).

Грабар Костянтин (1877Ч1938), свящ., гром. діяч на Закарпатті, чл. губ. ради Руської Країни 1918 р.; з 1921 дир. Підкарп. Банку в Ужгороді, посадник Ужгороду (1928Ч35), віцепрез. Торг. Палати в Кошицях. 1935Ч38 губернатор Підкарп. Руси за призначенням през. ЧСР.

Грабар Олександр (*1883), закарп. педагог, орнітолог і музейник; досліджував орнітофавну Закарпаття й упорядкував зб. птахів-хижакїв Закарпаття; лХиже птаство Закарпаття╗ (1943).

Грабар Ольга (*1846Ч?), родом із Закарпаття, дружина Емануїла Грабаря, адвоката й посла угор. парляменту; гол. обвинувачена в москвофільському процесі за держ. зраду у Львові 1881 (ін. обвинувачені: її батько А. Добрянський, І. Наумович, В. Площанський й ін.). Оскаржена в підтримуванні звТязків між: москвофілами в Австро-Угорщині і петербурзькими неприхильними до Австрії колами, Г. була виправдана судом.

Грабенко Андрій (1857 Ч після 1918), псевд. А. Конощенко, письм., етнограф і земський діяч на Херсонщині, чл. ТУП; збирач нар. пісень (лУкр. пісні з нотами╗).

Грабец (Hrabec) Стефан (*1908), поль. мовознавець, учень Ташицького, проф. ун-ту в Торуні, автор праць із топоніміки Гуцульщини, а також про укр. елементи в мові поль. письменників 16Ч17 в.

Грабина Леонід (*1885), геодет, проф. Укр. Госп. Академії в Подєбрадах; автор підручника лГеодезія╗, праці з теоретичної геодезії.

Грабовець, с. над р. Бистрицею Надвірнянського р-ну Станиславівської обл.; ранньослов. тілопальні могили 3Ч6 вв. та оборонне замчище 16Ч17 вв. (досліджував Я. Пастернак 1935); два городища княжої доби; був знайдений скарб срібних арабських монет-диргемів (Нац. Музей у Львові).

Грабович Іларіон (1856Ч1903), письм., за фахом учитель гімназії, співр. лДіла╗, лЗорі╗, лСвіту╗ й ін. часописів; оповідання лНайкращий Великдень╗, лЗаклята темниця╗ й ін., вірші (посмертна зб. лВибір поезій╗).

Грабовський Павло (1864Ч1902), псевд. Павло Граб, поет, журналіст і критик

ГрабТянка Григорій (Ж1737 або 1738)

ГрабТянки і Гребінки, шляхетський рід, походженням від Івана ГрабТянки (друга пол. 17 в.). Найвидатніші представники Ч син Івана Григорій Г. (див.), автор відомої хроніки, і письм. Євген Гребінка.

Градизьке (IVЧ14), с. б. Дніпра, р. ц. Полтавської обл., кол. м-ко.

Градюк Віталій Володимир (*1872), церк. діяч, протоігумен гал. провінції Василіян (з 1935), настоятель кількох монастирів у Галичині, 1945 засланий.

Гражданка, первісно письмо, призначене для книжок не-церк. характеру. Це кирилицькі літери, дещо наближені зовн. виглядом до латинського письма. Хоч запроваджена 1709 р. наказом рос. царя Петра І, Г. до певної міри спиралася на тенденції розвитку кирилицького шрифту на Україні.

Грайворон (IIIЧ16), м. над гор. Ворсклою, на Слобожанщині, р. ц. Білгородської обл.; 9000 меш. (1926 р.), кол. пов. м. Курської губ. В пов. за переписом 1926 р. українці становили 55,5%.

Граков Борис (*1899), рос. археолог, учень В. Городцова, досліджує памТятки енеолітичної, бронзової та скитської доби на Україні з 1940-их рр.

Гракова-Крівцова Ольга (дружина Бориса) (*1895), рос. археолог, досліджувала ямну й катакомбову (кіммерійську) культуру на Україні в 1940-их рр.

Граматика, розділ мовознавства

Грамоти, рід правного акту, що походив від держ. влади або приватних осіб

Грамотність, див. Неписьменність.

Гранів (VЧ10), с. Гайсинського р-ну Вінницької обл. на півд. сх. Поділля, кол. м-ко.

Грановський (Неприцький-Грановський) Олександр (*1887), зоолог і гром. діяч в ЗДА, куди приїхав 1913 р. із Центр. України (родом з Волині). Проф. ентомології й екон. зоології в ун-тах в Міннеаполісі (з 1920) й Ст.-Пол; д. чл. НТШ. Гол. Орг-ції Відродження України. Автор наук. і політ. праць, м. ін. лВільна Україна необхідна для постійного миру╗ (1945); випустив ряд збірок поезій.

Графіка, галузь пластичного мистецтва

Графіт, мінерал, природний вуглець

Грдина Ярослав (*1871), проф. теоретичної й прикладної механіки в Гірничому Ін-ті та ІНО в Дніпропетровському. Г. утворив зовсім новий відділ теоретичної механіки Ч механіку живих організмів та збудував нову систему уґрунтовання й викладу теоретичної механіки.

Гребельних В. (Київ), плавець, чемпіон гТрекордист України у плаванні клясичним стилем у 1950-их рр. (200 м Ч 2 : 48,4; 400 м Ч 5 : 57,3; 500 м Ч 7 : 38,5).

Гребенецький Олександр (*1878), київ. педагог, чл. СВУ (належав до центр. шістки), 1930 засуджений на 6 р. суворого увТязнення в Ярославлі, 1936 звільнений, незабаром заарештований знову, пізніша доля невідома.

Гребенів (VЧ4), с. й курорт у долині р. Опору в Високому Бескиді, Славського р-ну Дрогобицької обл.

Гребенко, організатор сел. протинім. повстання влітку 1918 на Таращанщині, розбитий німцями б. м. Ставища в червні, перейшов до сов. Росії; його партизанські відділи дали початок больш. Таращанській дивізії.

Гребенях Володимир (1892Ч1915), археолог і мистецтвознавець, співр. Музею НТШ у Львові, склав перший каталог його археологічного відділу (1913); праці в лЗНТШ╗ про скитські памТятки в Галичині (1914) й про нові археологічні знахідки (1915).

Гребень Леонід (*1888), зоотехнік, д. чл. АН УРСР і Всесоюзної Академії С.-Г. Наук; праці над удосконаленням аскан-ської тонкорунної породи овець і укр. степових білих свиней.

Гребінка (Гребінківський) (ІІІ-13), с. м. т. над Оржицею, притокою Сули, р. ц. Полтавської обл., зал. вузол на лінії Київ-Полтава; Г. відома боями військ УНР з большевиками 1918Ч19, зокрема переможним боєм Ударної групи СС з больш. відділом Хименка в січні 1919.

Гребінка Євген (1812Ч48), письм.-романтик

Гребінки (ІV-11), с. на Пороссі, р. ц. Київської обл., цукроварня.

Гребінцева кераміка, прафінська кераміка неолітичної доби, прикрашена відтисками зубців гребінчастого знаряддя, трапляється в півн. районах України (А. Брюсов. лИстория неолитических племен СССР╗, 1952); див. ЕУ І, мал. на стор. 379.

Греблі (загати), гідротехн. споруди

Гребницький Флоріян (Ж1762), кат. київський митр. 1748Ч62 і архиєп. полоцький 1720Ч62. Оборонець прав Укр. Кат. Церкви перед поляками й росіянами, часто скликав зТїзди єпископів у справах адміністративної та церк. дисципліни.

Гребня, див. Веслування.

Грегоращук Іван (*1904), гром. діяч в Арґентіні, до 1954 гол. Укр. Центр. Репрезентації.

Грегоращук Михайло (1894Ч1953), гром. діяч в Арґентіні, куди прибув 1925 з Галичини; гол. Орг-ції Держ. Відродження України й ініціятор Укр. Центр. Репрезентації.

Грегорійчук Петро (*1914), маляр, вчився в Ін-ті Пластичного Мистецтва в Кракові й у Варшавській Академії Мистецтв; працює у Львові, Ч портрети, жанрові образи.

Грейнер Анатоль, боксер, чемпіон України (Харків) й СССР у півлегкій вазі 1937 р.

Греки на укр. землях

Греків Василь (*1884), історик, архівіст, працював у 1920-их рр. у Дніпропетровському, автор документальних розвідок лБунт Сіроми на Запоріжжі в 1768 р.╗ (лЗІФВ ВУАН╗, IX), лЗапорізький кіш і коліївщина╗ (лУкраїна╗, IV. 1928) та ін.

Греко-Католицька Богословська Академія у Львові

Греко-Католицька Духовна Семінарія у Львові

Греко-Католицька Церква

Греко-Католицькі Семінарії, див. Духовні Семінарії.

Греко-Православна Церква в Канаді, див. Українська Греко-Православна Церква в Канаді.

Греков Борис (1882Ч1953), рос. історик нар. на Полтавщині, проф. Московського Ун-ту, д. чл. АН СССР. У своїх багатих на фактичний матеріял працях з іст. княжої доби: лРабство й феодализм в древней Руси╗ (1934), лКиевская Русь╗ (1939), лКультура Киевской Руси╗ (1944), лКрестьяне на Руси╗, ІЧП (1946) та ін., з позицій офіц. сов. історіографії 40-их рр. провадив боротьбу проти концепцій М. Грушевського і М. Покровського.

Греков Олександр (*1875), ген. штабу ген.-хорунжий; 1918, за Центр. Ради, командир 2 Сердюцької дивізії; на поч. 1919, як командувач півд. відтинку фронту, провадив переговори з франц. командуванням в Одесі в справі визнання України Антантою, військ. мін. уряду УНР. В червні 1919 начальний вождь УГА, провів вдалу т. зв. чортківську офензиву проти поляків. 1945 р. схоплений большевиками у Відні, в грудні 1956 повернувся з заслання.

Грекович Антін (Ж1618), намісник митр. Потія і Рутського в Києві 1609Ч18, утоплений козаками в Дніпрі.

ГремТяче (ІЧ14), с. над р. Субостю, б. її впадіння в Десну, р. ц. Чернігівської обл.

Грецизми, слова й звороти, позичені з грец. мови

Грецьке мистецтво на Україні

Гречина Михайло (*1902?), архітект, автор численних проектів житлових і гром. споруд у Києві, м. ін. великого респ. стадіону (1934Ч40), учасник відбудови Києва після другої світової війни; праці з теорії й історії укр. архітектури.

Гречка звичайна, сійна (Fagopyrum sagittatum Gilib.)

Гречулевич Василь (1791Ч1870), протоієрей, народився й служив на Поділлі, автор відомої кн. лПроповеди на малороссийском языке╗ (1849, 2 вид. переробив П. Куліш 1857) і написаних теж поукр. книжок лБеседы катехизические╗ (1856 і 1859), лБеседы о семи спасительных таинствах╗ (1858) і лО должностях родителей и детей╗ (1859), які належали до дуже небагатьох дозволених рос. цензурою укр. духовних творів.

Гречуха Михайло (*1902), сов. діяч в УССР, за фахом інженер; з 1922 на комсомольській та партійній роботі; 1938 Ч секретар Житомирського обл. комітету партії і чл. ЦК КП(б)У, з 1939 Ч чл. Політбюра ЦК КП(б)У і гол. Президії Верховної Ради УССР; нині заступник гол. Ради Міністрів УССР.

Гриби (Fungi, Mycetes)

Грибінюк Юхим (1852Ч1912), грдм. діяч, лікар-епідеміолог, родом з Поділля, активний чл. укр. колонії, зокрема Благодійного Т-ва, в Петербурзі (з 1895); співр. лРади╗. Автор мед. розвідок і популярних укр. брошур, зб. лТатові казки╗; зібрав чимало етногр. матеріялів на Правобережжі.

Грива (18 в.), запорожець, ватажок гайдамацьких загонів, особливо відомий після придушення повстання 1734; діяв здебільша на півд.-сх. території Правобережжя.

Грива Максим, псевд. Максима Загривного (1893Ч1931), поет і сатирик, родом із Чернігівщини; в 20-их рр. учасник збройної боротьби проти большевиків, згодом на еміграції в Празі. Друкував поезії в лВеселці╗, лНашій Громаді╗, лЛНВ╗ й ін. журналах; прозовий твір лКазка╗ в лУкр. Голосі╗ (Перемишль).

Гривнак Андрій (*1897), селянин-самоук, радикальний діяч і чл. гол. управи УСРП; впливовий промовець, посол до сойму (1930Ч35); організатор і гол. Крайового Союзу Укр. Поступової Молоді ім. М. Драгоманова лКаменярі╗ у Львові (1929Ч39).

Гривня

Грига Іван (1889Ч1939), селянин, гром. і просвітянський діяч на Вереченській Верховині (Закарпаття); посол до сойму Карп. України 1939; вбитий угорцями.

Григор Григорій (*1884), географ, родом з Ніжена, викладач харківських шкіл, в 1920-их рр. проф. Кубанського Пед. Ін-ту, з 1936 проф. географії Томського Ун-ту в Сибірі; лФизико-географические очерки Таманского полуострова╗ (1930).

Григоренко Грицько, справжнє імТя Косач Олександра (1867Ч1924), уроджена Судовщикова, дружина Михайла Косача, письменниця і гром. діячка (зокрема в Києві, в т-ві захисту працюючих жінок). Авторка гостро натуралістичних оповідань, що малюють злидні й моральний занепад села: лБатько╗, лХто кого╗, лОсь яка історія╗, лХівря язиката╗, лДоля╗ й ін.; зб. лНаші люди на селі╗, 1898; повне вид. Ч лТвори╗, І-ІІ. Рух. X. 1930.

Григоріїв Матвій (1888Ч1919), спершу отаман укр. військ.

Григоріїв Василь, маляр і Гравер 18 в. в Стародубі, старший канцелярист військ. канцелярії М. Ханенка.

Григоріїв Мирослав (*1911), син Никифора, графік і журналіст, студіював в Укр. Студії Пластичного Мистецтва в Празі; з 1948 в ЗДА; книжкова графіка, ілюстрації; автор кн. лНімці і Україна╗ (1940) під псевд. КамТянецький.

Григоріїв Никифор (1883Ч1953), гром. та політ. діяч, публіцист і педагог

Григоріїв Олекса (*1765 Ч Ж невідомо), медальєр, родом з Чернігівщини, закінчив Академію Мистецтв у Петербурзі (1785).

Григоріїв Сергій (*1889), київський архітект, автор багатьох проектів житлових та урядових будинків, зокрема великої будівлі Штабу Укр. Військ. Округи (на Банковій вул., 1938), нині на еміґрації, в ЗДА.

Григоріївка (VЧ17). с. в сх, частині Запорізької гряди, р. ц. Межевського р-ну Дніпропетровської обл.

Григорій (11 в.), мистець-графік, диякон, переписав для новгородського посадника Остромира євангеліє 1056Ч57 кий, див. Пересопницьке Євангеліє.

Григорій Печорський, чернець, маляр 12 в., співр. відомого київ. маляра Олімпія; малював ікони, що розходилися по всій Україні.

Григорій, архимандрит пересопницький, див. Пересопницьке євангеліє.

Григорій VII, царгородський патріярх, визнав томосом з 13.11.1924 Автокефальну Правос. Церкву в Польщі.

Григорій Огійчук (*1898), церк. діяч, архиєп. УАПЦ (Соборноправної) й гол. Укр. Правос. Церк. Ради цієї ж Церкви. Свящ. з 1919; брав активну участь у діяльності УАПЦ; 1930 р. настоятель собору в Бердичеві й гол. Окр. Ради, митрофорний протоієрей. З 1942 єп., згодом архиєп. відновленої УАПЦ. 1947, після розламу в УАПЦ, архиєп. Г. очолив Соборноправну групу УАПЦ. Тепер в ЗДА (Чікаґо).

Григорій Богослов (Назіянзин) (бл. 328Ч90), св., патріярх царгородський, один з отців церкви; його проповіді Ч лслова╗ були широко відомі на Україні з 11 в. в перекладі болг. ред., ін. в пізнішій ред. (як гадають, сербській).

Григорій Болгарин (Ж1473), київський митр., учень митр. Ісидора; після прийняття останнім унії деякий час жив із ним у Римі. 1458 поставлений папою Пієм П і висвячений царгородським патріярхом Григорієм Маммою на митр. київського з підпорядкуванням йому 9 укр. і білор. єпархій. Із цим поставленням звТязане було церк. відокремлення моск. митрополії від митрополії київської. В 1469, під впливом ситуації у київській митрополії, звернувся до царгородського правос. патріярха Діонісія й дістав його визнання.

Григорій Цамвлак (Цамблак) (Ж1419?), церк. діяч, болгарин

Григорій Чорний (Ж1630), отаман родом із Черкас; вибраний гетьманом коз. війська 1628Ч29, провадив лояльну щодо поль. уряду політику; в наслідок конфлікту між реєстровим козацтвом і запорожцями, був засуджений січовим судом і страчений.

Григоріопіль (VIЧ10), с. м. т. на лівому березі Дністра, р. ц. Молдавської ССР, 45 км від залізниці. Г. заснований 1792 вірменами. В р-ні за переписом 1926 р. українці становили 15,4%, молдавани 45,7%.

Григорія Богослова 13 слів, рукопис (376 аркушів) другої пол. 11 в., переписаний із ц.-слов. оригіналу на Зах. Україні, можливо на Закарпатті (О. Колесса). Основа тексту Ч не завжди вдалий і зрозумілий переклад слів Григорія Богослова з грец. мови, писаний, мабуть, глаголицею. Переписувач вніс багато нових помилок, через що текст часто перекручений до незрозумілости і рясніє огріхами. Мову Г. Б. досліджував Буділович (1871), він же видав текст (1875). Рукопис у Ленінградській Публічній Бібліотеці.

ГригорТїв Сергій (*1910), маляр і графік, проф. Київ. Художнього Ін-ту. Родом із Донбасу. Закінчив Київ. Художній Ін-т. Спершу був під впливом імпресіонізму. Пізніше, в жанрових перев. образах та портретах, виявив себе представником офіц. лсоціялістичного реалізму╗.

Григорович Василь (1786Ч1865), мистецтвознавець, професор естетики і конференц-секретар Академії Мистецтв у Петербурзі, родом із Пирятина; гуртував і підтримував українців у Петербурзі; допоміг визволити з кріпацтва Т. Шевченка, що присвятив йому лГайдамаків╗.

Григорович Віктор (1815Ч76), рос. славіст укр. походження, проф. Казанського, Московського, з 1865 Одеського ун-тів, оборонець теорії паннонського походження ц.-слов. мови. Зібрав велику колекцію старих слов. рукописів, частина якої лишилася в Одесі, решта в Москві.

Григорович Іван (*1876), оперовий співак, виступав на укр. і поль. сценах у Львові, співав у Заґребі і Беоґраді.

Григорович Іван (*1911), гром. і політ. бук. діяч, співред. газ. лСамостійність╗ (1934Ч37), активний чл. студентського т-ва лЗалізняк╗ (1934Ч37) у Чернівцях, за укр. діяльність засуджений рум. військ. трибуналом на увТязнення.

Григорович-Барський Василь (1701?Ч47), мандрівник, дослідник архітектури й рисівник, з київ. міщан; діставши освіту в Київ. Академії, 24 роки мандрував по країнах Півд. Европи й Близького Сходу; залишив опис подорожі (точне вид. 1885Ч87 Ч лСтранствования Василия Григоровича Барского по святым местам Востока, 1723Ч47╗), із зразковими дослідами мист. памТяток, і ряд рисунків та шкіців.

Григорович-Барський Іван (1713Ч85), брат Василя, архітект, скінчивши Київ. Академію, був міським архітектом і збудував багато споруд, перев. в Києві, зокрема водотяг, будинки й дзвіницю Кирилівської церкви (1760), церкву й дзвіницю Петропавлівського монастиря, церкви св. Покрови на Подолі (1766) й Миколи (1775) та магазини; будинки й дзвіницю в Козельці й багато ін. Твори Г.-Б. в переходовому стилі від укр. барокко до класицизму й рококо із своєрідними укр. рисами.

Григорук Євген (1898Ч1922), поет, родом з Херсонщини; 1918 активний бор-біст, 1919Ч22 в КП(б)У займав ряд видатних постів, зокрема у сов. видавництвах у Києві, Харкові, Москві. Вірші, сповнені ліворев. романтики, в 1933 Ч55 були під забороною сов. цензури (лТвори╗, 1928).

Григорчук Микола (*1888), укр. гром. і церк. діяч у Канаді, в 1920Ч45 рр. посол до Манітобської леґіслятиви і заступник спікера.

Григорчук Михайло (*1905), син Миколи, правник, гром. діяч; з 1949 посол до Манітобської леґіслятиви від ліберальної прогресивної партії, з 1955 чл. кабінету міністрів Манітоби.

Гридь, гридьба, гридні, княжі дружинники, що належали до нижчої верстви в противагу до вищої, лкняжих мужів╗; гридні несли військ. службу і брали участь в адмініструванні княжими добрами; мешкали в окремих будівлях княжого двору Ч гридницях.

Грималів (IVЧ6), м-ко в долині р. Гнилої, притоки Збруча, на гал. Поділлі; р. ц. Тернопільської обл., 4000 меш. (1931); палац, перероблений із замку 17 в.

Гримайло Ярослав (*1906), письм., родом з Вінничини, в 20-их рр. належав до групи лМолодняк╗ і до ВУСПП; проза і поезія, перев. з лвиробничою тематикою╗ : збірки віршів лВітрила піднято╗, лМужня юність╗, лАрматура╗, лПоезії╗, лСпектр╗, кн. нарисів лДивний криголам╗ (1935), зб. оповідань для дітей лПодарунок╗ (1950), лПро мужніх і дружніх╗ (1956), роман лКавалер ордена слави╗ (1950), повість лПодробиці листом╗ (1956) та ін.

Гриневецький Іван (1850Ч89), актор і режисер у Галичині, на укр. сцені з 1875, спершу в театрі Т. Романович, у 1882Ч89 разом з І. Біберовичем провадив дирекцію театру т-ва лУкр. Бесіда╗. Сполучаючи мист. засоби зах.-евр. школи з прийомами нар.-побутового театру Кропивницького, які Г. спеціяльно студіював, він значно підніс рівень гал. театру; придбав для гал. репертуару чимало перекладів і переробок пТєс зах. авторів. Талановитий виконавець на характерних ролях.

Гриневецький Іван (1862Ч1929), гал. москвофільський діяч, за фахом лікар; до світової війни ред. лПрикарпатської Руси╗; у 20-их рр. перейшов на укр. позиції.

Гриневецький Модест Михайло (1758Ч1823), церк. діяч, протоігумен Василіянського Чину, проф. і ректор Львівського Ун-ту.

Гриневецький Степан (1877Ч1942), гром. діяч в ЗДА, лікар у Чікаґо; в червні 1922 був на чолі укр. делегації амер. громадян до уряду ЗДА з протестом проти прилучення Зах. України до Польщі. З 1924 р. очолював січовий гетьманський рух, згодом Орг-цію Гетьманців-Державників.

Гриневич Григорій (*1900), педагог, композитор, родом з Тульчинщини, скінчив Муз. Ін-т ім. Лисенка в Києві (кляса Б. Лятошинського); твори: одночастинна симфонія, струнний квартет, хорові твори.

Гриневичева Катря (1875Ч1947), уроджена Банах, письменниця і гром. діячка

Гриненко Іван (1882Ч1952), аґроном, гром. діяч на еміграції (родом із Чернігівщини); з 1906 в Італії, довголітній наук. співр. Міжнар. Ін-ту Хліборобства в Римі, писав в італ. пресі про укр. справи; з 1949 жив в Арґентіні.

Гринів Михайло, адвокат, гром., політ. (УНДО) і осв. діяч Бучаччини в 1920Ч 30-их рр.; вивезений большевиками.

Гринь Іванович, маляр і ґравер другої пол. 16 в., вчився в майстерні Лаврентія Филиповича, співр. друкаря Івана Федоровича в Заблудові та Львові.

Гриньки, с. кол. КремТянецького пов. на Волині, тепер Лановецького р-ну Тернопільської обл., відоме з силоміцного перетягання місц. правос. українців на римо-католицизм зимою 1937Ч38 р. поль. корпусом охорони пограниччя (КОП) і поль. адміністрацією. Репресіями примусили змінити віровизнання 116 українців; подібні лревіндикації душ╗ продовжувалися в сусідніх оселях Ч Ланівцях, Білозорці, Юськівцях. Ці події поглибили нац. свідомість українців Волині. В оборону правос. інтерпелювали в поль. соймі посли С. Баран і С. Тимошенко.

Гринько Григорій (1890Ч1938), сов. політ. діяч.

Гриньох Іван (*1907), кат. свящ., політ. діяч, викладач у Гр.-Кат. Богословській Академії у Львові (1935Ч39), акад. душпастир (1937Ч39). Під час другої світової війни капелян дружини Укр. Націоналістів (1941), віцепрез. УГВР і гол. її Закордонного Представництва. Автор ряду статтей.

Грицай Василь (1853?Ч1910), актор побутового театру, співак-баритон (виконував і тенорові партії), з 1883 Ч в трупі М. Старицького, пізніше перевів трупі П. Саксаганського (Султан в лЗапорожці за Дунаєм╗, Левко в лУтопленій╗ та багато ін.).

Грицай Дмитро (1907Ч45), псевд. Перебийніс, політ. і військ. діяч, військ. референт Крайової Екзекутиви ОУН на Зах.-Укр. Землях (1933Ч34), а згодом (з 1941) її проводу (у фракції Бандери); ген.-хорунжий УПА, з січня 1944 шеф її Гол. Штабу. Загинув у вТязниці в Празі.

Грицай Лев (*1913), маляр, вчився в Ін-ті Пластичних Мистецтв у Львові й Академії Мистецтв у Варшаві; після другої світової війни на еміграції, з 1948 в Арґентіні; портрети, розпис церков, декоративне мистецтво.

Грицай Остап (1881Ч1954), журналіст, критик, письменник і перекладач, родом із Перемищини. До 1914 викладав в Акад. Гімназії у Львові; 1914Ч45 жив у Відні, після 1945 в Баварії. Д. чл. НТШ. Автор новель філос. і рел. характеру (цикли лОбличчя сфінкса╗ і лШляхом Месії╗) й численних літ.-критичних та публіцистичних статтей в лДілі╗, лЛНВ╗, лСвободі╗, лВолі╗ й ін. часописах; в УUkrainische NachrichtenФ вмістив ряд нарисів про укр. літературу й переклади на нім. мову лСлова о полку Ігореві╗, багатьох поезій Шевченка й творів ін. укр. поетів.

Грицай Роман (*1887), архітект, з 1922 міськ. архітектор у Рогатині; проекти в укр. стилі різних споруд, зокрема церков у Фразі, Тернополі, Кліщивні, Василіянок у Львові, памТятники, надгробки; аквареліст і графік.

Грицак Євген (*1890), педагог і мовознавець. Праці з укр. словотвору (новотвори, скорочені слова), назвознавства, літератури (лГорацій в укр. літературі╗), вид. шкільних підручників із граматики, укр.-поль. і поль.-укр. словників (спільно з К. Кисілевським); статті на пед. теми.

Грицак Михайло (1872Ч1939?), гал. педагог-математик і гром. діяч; дир. укр. гімназії в Перемишлі й шкільний візитатор (1927Ч30); автор підручників.

Грицей Теодор (1878Ч1944), довголітній організатор укр. гром. життя в Філядельфії в ЗДА, уродженець Галичини, в ЗДА з 1910; в 1925Ч29 гол. Укр. Нар. Союзу.

Грицина Єронім (*1899), митрофорний протоієрей у Канаді, родом з Галичини. 1951 Ч гол. президії Консисторії, з 1954 Ч ред. газ. лВісник╗; кн. лЛітургіка╗ (1955).

Гриців (IVЧ8), м-ко над Хоморою, притокою Случі, р. ц. Хмельницької обл.

Грицуняк Антін (1820Ч1900), сел. гром. і політ. діяч із Збаражчини (Галичина), радикал, відомий дотепними оповіданнями. Деякі з них (лСвинська конституція╗, лПритча про графа Бадені╗, лРозбійник і піп╗) обробив Іван Франко.

Гришине, кол. назва м. Красноармейське в Донбасі.

Гришко Василь (1877Ч1952), книгар і видавець укр. книжок в ЗДА і журн. лШершень╗ у Скрентоні (1910), чл.-організатор Укр. Роб. Союзу.

Гришко Василь (*1897), історик укр. права, проф. УВУ в Мюнхені; д. чл. НТШ; тепер в ЗДА. В 1930Ч34 рр. наук. співр. Комісії вивчення іст. укр. права при УАН і Київського Архіву Давніх Актів (1931Ч33); праці з іст. права Гетьманщини, м. ін.: лДавність в монастирському землеволодінні Гетьманщини╗, лДо ін-ту виборних і підпомочних козаків на Україні╗, лДо суспільної структури Хмельниччини╗. Г. бере активну участь у гетьманському русі на еміграції.

Гришко Микола (*1901), ботанік-селекціонер, д. чл. АН УРСР, дир. Ботанічного Саду АН у Києві; понад 30 наук. праць, м. ін. лБіологічні назви України╗ (1943), лБотанічний сад АН УРСР╗ (1949).

Гришко Михайло (*1901), оперовий співак-баритон, родом з Маріюполя, закінчив Одеську Муз. Школу (кляса Ю. Рейдер). З 1924 Ч соліст оперового театру в Одесі, в 1927Ч36 в Харкові, від 1936 Ч в Києві (1934Ч35 і 1941-44 співав у Театрі Опери в Тбілісі). Поєднуючи велике акторське обдаровання з винятковими голосовими даними, створив ряд муз.-сценічних образів, зокрема в операх укр. композиторів: Микола (лНаталка Полтавка╗), Остап (лТарас Бульба╗), Богдан Хмельницький (в однойменній опері Данькевича) та ін. Відомий також широкою концертовою діяльністю.

Грища, на Україні те саме, що вечерниці (досвітки), зокрема Г. називають складкову забаву під час різдвяних свят.

Грищенко Олекса (*1883), визначний маляр і мистецтвознавець

Література: Грищенко. Текст П. Ковжуна. АНУМ. Л. 1934; A. Gritchenko. Sa vie, son oeuvre. Texte inщdit de Renщ Ч Jean, suivi dТune note de Paul Fierens. Париж 1948.

Гріднев Віталій, сучасний металофізик, проф., чл.-кор. АН УРСР, дир. Ін-ту Металофізики АН УРСР.

Грінченко Борис (1863Ч1910), письм., гром. і пед. діяч, публіцист, фолкльорист і мовознавець

Грінченко Марія (1863Ч1928), псевд. М. Загірня, уроджена Ґладіліна, дружина й діяльна помічниця Б. Грінченка в його гром., етногр. і лексикографічній праці, автор багатьох популярних брошур і книжок для народу, численних перекладів із чужих мов (Ібсен, Метерлінк, Зудерман, Твейн, Андерсон, Амічіс, Бічер-Стов, Ґольдоні та ін.). Від 1919 Г. працювала як чл. Комісії Словника укр. живої мови УАН, II т. якого присвячений її памТяті.

Грінченко Микола (1888Ч1942), мистецтвознавець, історик укр. музики й фолкльорист, ректор Муз.-Драматичного Ін-ту ім. Лисенка в Києві, наук. співр. Н.-Д. Катедри Мистецтвознавства ВУАН, в 30-их рр. Ін-ту Укр. Фолкльору АН УРСР, деякий час директор Ін-ту Нар. Творчости та Мистецтв; автор кн. лІсторія укр. музики╗ (1922) й численних статтей з музикознавства та нар. творчости (в журналах лЖиття й Революція╗, лМузика╗, лНар. Творчість╗ та ін.).

Грінченко Настя (1884Ч1909), дочка Бориса Г., гром. діячка, чл. РУП, 1903Ч05 працювала серед укр. жін. молоді у Львові, з 1905 Ч серед робітництва в Києві, Полтаві, Лубнях та ін.

Гріш (grossus denarius), назва срібної монети

Гробельський Іван (1858Ч1926), гал. гром. діяч, укр.-кат. свящ., крилошанин, 1897 посол до австр, парляменту, почесний чл. т-ва лПросвіта╗.

Гроби скринькові, на Поділлі й Волині, а також по степовій Україні аж до Кавказу, де вони переходять у дольмени, складені з великих камТяних плит на подобу скринь-домовин, належали пастушо-хліборобському племені півн.-зах. походження енеолітичної доби; кераміка в них яйцюватих форм із орнаментом, що нагадує рибТячу луску (Я. Пастернак лКоротка археологія зах. укр. земель╗, 1932). Див. ЕУ І, мал. 290.

Гродзинський Михайло (*1890), аґроботанік, проф. С.-Г. Ін-ту в Білій Церкві; праці про рослинність, зокрема бурТяни Білоцерківщини.

Гродзинський Михайло, соліст київського Театру Опери. Протягом 20Ч40-их рр. вів характерні басові партії. З його репертуару найкращі: Лях Бутурлак (лДума Чорноморська╗), Бартольо (лСевільський цирульник╗), Цуніга (лКармен╗), Вельможа (лЗапорожець за Дунаєм╗) та ін.

Гродівка (VЧ18), с. м. т. Красноармейського р-ну Сталінської обл. в Донбасі; вугільна пром-сть, цегельня.

Грозин Борис, сучасний металознавець, чл.-кор. АН УРСР, керівник відділу металознавства й контактної міцности Ін-ту Будівельної Механіки АН УРСР.

Грозненська область, обл., що обіймає, у межах РСФСР, частини сх. Кавказу й Передкавказзя та Прикаспійської низовини між р. Тереком і Кумою; 33 000 км². Сухі степи заселені перев. ногайцями, міста і вогкі простори над Тереком Ч росіянами. Українці живуть серед росіян в містах, гол. в Грозному (також в Кизлярі, Гудермесі) і в р-нах над Тереком (за переписом 1926 р. Ч 15 000).

Грозний (XЧ26), м. на передгірТї сх. Кавказу, обл. центр. РСФСР, центр Грозненського нафтового р-ну, 226 000 меш. (1956), з них чимало українців (за переписом 1926 р. Ч на 97 000 меш. українців було 7 800, або 8%.

Громада, основна територіально-адміністративна одиниця

лГромада╗, збірники інформаційних, публіцистичних і програмово-теоретичних матеріялів, видавані в Женеві М. Драгомановим при співпраці гол. чином М. Павлика й С. Подолинського в 1878Ч82 рр.: І-ІІІ тт. і лЛисток Громади╗ ч. ІЧ1878, IVЧ1879; І-ІІ чч. проектованого як л5 річник╗ двомісячника Ч1881; V Ч 1882. Розуміння укр. руху як нац.-політ. в противагу поширеному тоді культурництву й радикалізм суспільної програми лГ.╗ не знайшли підтримки серед тодішнього громадянства, і вид. припинилося.

лГромада╗, гром-політ.- газ., орган лівої групи соц.-демократів, виходила 1921 р. в Чернівцях; ред. С. Канюк.

лГромада╗, тижневик у Луцькому 1924Ч26, спочатку безпартійний, заг.-нац., з 1925 орган УНДО; заборонений владою, змінив назву на лУкраїнська Громада╗; ред. С. Вишневський.

лГромада╗, в-во Укр. Радикальної Партії у Львові 1922Ч39, випускало популярні книжки, в тому ч. календарі лГромада╗.

лГромада╗, двотижневик, присвячений проблемам гром. життя, виходив у Парижі 1948Ч49; вид. С. Созонтів.

Громади, осередки укр. інтеліґенції, що провадили нац.-культ. і гром.-політ. працю в другій пол. 19 й на поч. 20 в.

лГромадська Думка╗, перший щоденник укр. мовою в Києві, заснований Є. Чикаленком, В. Симиренком і В. Леонтовичем; маючи дем. програму, подавав політ., гром. і культ. інформацію, наук.-популярні статті тощо; виходив з поч. 1906, заборонений владою 18.8.1906; гол. ред. Ф. Матушевський, секретар ред. В. Козловський, співробітники С. Єфремов, В. Дурдуківський, Б. і М. Грінченки, М. Левицький, М. Виноградова й ін. лГ. Д.╗ заступила лРада╗.

лГромадська Думка╗, часопис СВУ для полонених українців у таборі в Вецлярі (Німеччина), виходив як продовження лПросвітнього Листка╗ 1917Ч18; ред. В. Пачовський, Б. Лепкий, О. Терлець-кий.

лГромадська Думка╗, див. лДіло╗.

Громадський Олексій, архиеп., див. Олексій Громадський.

лГромадський Вісник╗, див. лДіло╗.

лГромадський Голос╗, популярний місячник, згодом двотижневик (1906Ч09) і тижневик (з 1910)

лГромадський Голос╗, совєтофільський місячник (до 1952 тижневик), виходить у Нью-Йорку з 1941; ред. В. Левицький.

лГромадський Друг╗, літ. і політ. місячник радикального напряму (друкований лдрагоманівкою╗); 1878 вийшло 2 чч. у Львові за ред. І. Франка й М. Павлика, за допомогою М. Драгоманова; обидва чч. були конфісковані, продовженням їх були двомісячні збірники лДзвін╗ і лМолот╗; на останньому вид. припинилося.

Громадські суди, див. Копні суди.

Громадсько-Доломоговий Комітет Укр. Еміґрантів в Румунії, орг-ція укр. емігрантів із Центр. і Сх. Земель у 1930-их рр. з центром у Букарешті (секції Ч Бакев, Брашов, Букарешт, Дорна-Ватра, Кишинів, Пятра-Нямц, Толмаджів); гол. К. Мацієвич, члени Д. Геродот, І. Гаврилюк, В. Трепке, Г. Порохівський і ін.

лГромадянин╗, орган Радикальної Партії на Буковині, виходив у Чернівцях 1909Ч11; гол. ред. Ю. Сербинюк, серед співробітників Д. Макогон, О. Попович, І. Герасимович, вид. І. Поповича.

лГромадянка╗, двотижневик, гром.-політ. орган жін. орг-ції лДружина кн. Ольги╗, виходив у Львові 1938 замість закритих поль. владою лЖінко╗ і лУкраїнка╗; ред. М. Рудницька.

лГромадянка╗, місячник, орган ОбТєднання Укр. Жінок на Еміграції (ОУЖ), виходив в Авґсбурзі 1946Ч50; ред. Л. Івченко, М. Донцова.

Громадянство, сучасне визначення приналежности осіб до певної держави

Громадянські права, також громадянські свободи

Громашевський Лев (*1887), лікар-епідеміолог родом із Миколаєва, проф. мед. ін-тів в Одесі, Дніпропетровському, Києві, д. чл. АН СССР, автор праць із епідеміології та соц. гігієни.

Громика Михайло, білоцерківський полк. 1649Ч51, убитий під час коз. заворушення, спричиненого зменшенням реєстру.

Громницький Сидір (1850Ч1937), гал. пед. і осв. діяч; 1879Ч1906 учитель укр. Акад. Гімназії у Львові, 1907Ч20 дир. її філії; чл. виділів багатьох орг-цій у Галичині, зокрема лРідної Школи╗ й лУчительської Громади╗ (почесний чл.), чл. Крайової Шкільної Ради (1914Ч20), Ради м. Львова (1916Ч27); 1886Ч1903 діяльний чл. Виділу НТШ, заступник гол. й довголітній адміністратор, іменований почесним чл. НТШ.

Громові свята, в укр. нар. календарі припадають на час від 21 липня до 18 серпня н. ст.; найважливіші з них Ч св. Іллі (2.8. н. ст.) й Паликопа, себто Пантелеймона (9.8. н. ст.).

Громоклея, права притока Інгула.

Гросулове, кол. назва с. Велика Михайлівка.

Гроші

Грубешів (IIIЧ4), м. на Холмщині, тепер пов. м. Люблинського воєводства в Польщі, 13 000 меш. (1931). Відоме в 14 в., міські права з 1400, осередок українців півд.-сх. Холмщини В пов. українці становили 37%, римо-католики з укр. мовою Ч 20%, поляки 32%; 1946 р. укр. населення виселено.

Грубник Павло (*1927), артист Харківського Драматичного Театру ім. Шевченка, з 1954 Ч артист Київського Драматичного Театру ім. Франка. Ролі Ч Хлестаков у лРевізорі╗, Сава Ч в фільмі лЗемля╗ та ряд ін.

Грудин Володимир (*1893), композитор і піяніст-педагог, родом із Києва, скінчив Київську й Одеську консерваторії, проф. Київського Муз. Ін-ту; виступав із концертами у Києві, Львові, Празі, Парижі, Брно й ін. містах; тепер у Нью-Йорку, проф. Укр. Муз. Ін-ту; твори: симфонія, оркестрові сюїти, 2 концерти для фортепіяна з оркестром, тріо, квартет, скрипкова соната, пТєси для фортепіяна, сольові пісні й ін.

Грудина Дмитро (*1898), офіц. ком. театральний критик 20Ч30-их рр.; спершу був актором Театру ім. М. Заньковецької, згодом став на чолі театрального відділу Комітету в справах мистецтв при РНК УРСР; в своїх статтях в журналах лКритика╗, лНове Мистецтво╗, лТеатр╗ та ін. вів боротьбу проти нових мист. шукань, зокрема проти лБерезоля╗, керованого Л. Курбасом. В 1937 заарештований і засланий.

Грудницька Марія, літературознавець, проф. іст. укр. літератури в Києві, наук. співр. Ін-ту Літератури ім. Шевченка АН УРСР; ряд розвідок з іст. укр. письменства 19Ч20 вв., зокрема присвячених творчості Лесі Українки; праця над вид. творів П. Мирного, В. Стефаника, Л. Українки й ін.

Грузини, народ

Грузинський Олександр (*1881), філолог, родом із Ніжена, чл. Укр. Наук. Т-ва в Києві; в 2в-их рр. проф. Ніженського ІНО, згодом Харківського ІНО, з пол. 30-их рр. доля невідома; м. ін. працями лПересопницкое евангелие как памятник искусства эпохи Возрождения в южной России в 16 в.╗ (1911), лИз истории перевода евангелия в южной России в 16 в.╗, статті про твори Т. Прокоповича, Г. Сковороди й ін.

Грузія, див. Грузини.

Грунський Микола (1872Ч1951), славіст, проф. Київського Ун-ту. Головні праці Ч з іст. вивчення синтакси слов. мов, із ц.-слов. мови (Фрайзінґенські уривки, Київські листки, походження глаголиці), коментар до лСлова о полку Ігореві╗, також ряд компілятивних курсів сучасної укр. мови і її історії, написаних у співробітництві з ін. авторами.

Грунь (IIIЧ15), с.. р. ц. Сумської обл.

Група військ. кілька військ. частин

Група Української Національної Молоді, ідеологічна націоналістична орг-ція, заснована 1922 р. у Йозефові (ЧСР) з централею у Празі й групами у Брні, Пшібрамі, Ліберці й Йозефові (ЧСР), Відні, Граці й Леобені (в Австрії), у Львові й ін. містах Галичини. Гал. групи 1925 р. переорганізувалися на Союз Української Націоналістичної Молоді; з виникненням ОУН обидві орг-ції влилися до неї. Орган Ч місячник лНац. Думка╗. Голови екзекутиви: З. Петрів, Л. Макарушка, М. Коновалець, І. Ґижа, Спігурович, О. Бойдуник.

Груша (Pirus communis L.)

Грушанка (Pirola), рослина з родини грушанкуватих. На Україні є кілька видів, поширених перев. в півн. лісовій смузі, м. ін. Г. круглолиста (P. rotundifolia) Ч декоративна, P. Chimaphila umbellata Ч лік проти катару сечового міхура.

Грушевська Катерина (1900Ч53), дочка Михайла Грушевського, дослідниця укр. і порівняльної етнографії, керівниця Комісії Іст. Пісенности й Кабінету Примітивної Культури ВУАН, ред. ж. лПервісне громадянство та його пережитки на Україні╗ (1926), д. чл. НТШ; авторка праць лЗ примітивної культури╗ 1924 (зб.), лЗ примітивного госп-ва╗ 1927 та ряду ін.; опрацювала найповніше досі вид. лУкр. нар. думи. Корпус╗, ІЧII 1927Ч31. В 1937 р. заслана.

Грушевська Марія (1860?Ч1953), дівоче прізвище Вояківська, дружина Михайла Г., родом з Перемищини, гром. і просв. діячка у Львові й Києві, співр. лЛНВ╗ (м. ін. переклади з франц. мови), 1917 Ч чл. Центр. Ради й Театральної Ради в Києві.

Грушевська Ольга (*1877?), уроджена Парфиненко, дружина О. Грушевського, в 1920-их рр. співр. Іст.-Філол. Відділу ВУАН, авторка статтей на іст.-культ. теми в лІст.-Геогр. Збірнику╗, в лНаук. Збірнику╗ ВУАН та ін.

Грушевська-Шамрай Ганна, див. Шамрай Ганна.

Грушевський Михайло (29.9.1866Ч24.11.1934), великий укр. історик,

Грушевський Олександр (*1877), брат Михайла, історик Ч учень В. Антоновича

Грушевський Сергій (1833Ч1901), батько Михайла, педагог-славіст, дир. учительської семінарії в Холмі, пізніше інспектор нар. шкіл на Кавказі, автор статтей з укр. етнографії в київських часописах.

Грушецький Антонин Антін (1734Ч93), василіянин, маляр з Почаева; відомий його іконостас у Супраслі й образи в Галичині й Польщі, намальовані в 50Ч80-их рр. 18 в.

Грушка (VЧ11), с. на середньому Побожжі, р. ц. Кіровоградської обл.

Грушка о. Григорій (1860Ч1913), гром. діяч в ЗДА, гр.-кат. свящ.; приїхав з Галичини 1889, був душпастирем в Шенандоа й в Джерзі-Сіті, де заснував газ. лСвобода╗ Ч перший її ред.; один з організаторів Укр. Нар. Союзу. Згодом повернувся до Галичини.

Грушкевич Теофіл (1846Ч1915), гал. осв. діяч, учитель гімназії, організатор Коломийщини (1879Ч89), перший дир. укр. гімназії в Яворові (1909Ч13), ред. лУчителя╗, автор підручників і популярних брошур.

Грушкевич Ярослав (*1874), син Теофіла, лікар-окуліст, культ.-гром. діяч на Станиславівщині; популярна кн. лПро трахому╗ і ін. праці з офтальмології.

Грушове, с. в Мармароській котловині. Тячівського р-ну, Закарп. обл. В Г. існував в 15Ч17 вв. відомий монастир св. Михаїла із школою і, ймовірно, друкарнею, який користувався ставропигією (поч. його відносять до 12Ч13 в.); монастир був зруйнований під час повстання Текелі 1680 р.

Грястиця, житниця, вівсюк (Dactylis glomerata L.), довголітня рослина з род. трав, поширена по луках і лісових галявинах, рідка на півд. Україні; культивується як добра кормова рослина.

Губа Ігор, архиєп., див. Ігор Губа.

Губаржевський Ігор (*1905), мовознавець, наук. співр. Ін-ту Мовознавства ВУАН, проф. Київського Пед. Ін-ту (1936Ч41). Праці з діялектології Чернігівщини й Поділля, мови Шевченка, граматики сучасної укр. мови (дієприкметники. морфологія), слопництва. З 1945 на еміграції, нині в Англії, церк. діяч, свящ.

Губер Борис (Ж1919), авіоконструктор і пілот, полк., вишкільний старшина літунського полку УГА; трагічно загинув під час інструктажу.

Губернатор, у царській Росії

Губернія, адміністративно-територіальна одиниця в Рос. імперії

Губерніальні комісари, виборні управителі губерній

Губерніальні старости, начальники губерній, призначувані гетьманською владою замість губ. комісарів Центр. Ради (наказ мін. внутр. справ Ф. Лизогуба з 14.5.1918). Г. с., як і повітові, добиралися з прихильників гетьманату, місцевих великих землевласників, старих земських діячів, офіцерів, Ч перев. далеких, а то й ворожих укр. справі, як київський староста, кол. губернатор Тернопільщини І. Чарторижський або ворог укр. культури харківський староста ген. П. Залєський та ін.;це спричиняло багато конфліктів між укр. громадянством і владою.

Губіцький Тарас (*1908), скрипак-віоліст і дириґент в ЗДА, родом з Дрогобича, з 1937 в Детройті; дириґував оркестром радіовисильні WMBC; віоліст симфонічної оркестри, засновник струнної оркестри Детройт Фідлерс Бенд; провадить свою муз. школу.

Губків, с. Сосновського р-ну Рівенської обл.

Губні звуки, приголосні

Губчак Михайло (1866Ч1926), гал. гром. діяч, співр. лДіла╗, управитель театру лУкр. Бесіди╗ 1901Ч05, 1915 вивезений на Сибір, повернувся 1918.

Гудик Яків (1839Ч92), гал. гром. діяч, укр.-кат. свящ., один із організаторів шкільних лгромад╗ 60-их рр.; писав статті, оповідання, проповіді.

Гудило, оз., див. Манич-Гудило.

Гудима Віталій (1861Ч1929), ген.-хорунжий, за часів визвольних змагань Ч начальник Мобілізаційної Управи Військ. Мін-ва УНР.

Гудович Андрій (1731Ч1808), син Василя Г., вихованець ун-тів у Кенігсбергу, Галле й Ляйпціґу. Ген.-адьютант Петра III, згодом ген.-аншеф. Брав участь у дипломатичних переговорах, що закінчили семилітню війну. ІмТя Г. називали як кандидата на гетьмана України (1762 і 1796). Близький до укр. патріотичного гуртка в Новгороді-Сіверському 1780Ч90-их рр.

Гудович Василь (Ж1764), держ. діяч 18 в.; бунчуковий товариш, відав справами Ген. Скарбу, чл. укр. делегації до Петербургу в справі відновлення гетьманства (1745Ч49); ген. підскарбій (1764).

Гудовичі, шляхетський рід, до нього м. ін. належали Василь (Ж1764), ген. підскарбій (див.), його сини Ч Андрій (див.) і Іван (1741Ч1820), граф, ген.-фельдмаршал, 1797 київський ген.-губернатор.

Гужова Віра (*1900), співачка Ч драматичне сопрано, з пол. 20-их рр. вела основний героїчний репертуар у Харківському Театрі Опери і Балету, в 30-их рр. гол. солістка цього театру (Аїда, Наталка Полтавка, Наташа в лРусалці╗, Ліза в лВиновій дамі╗ та ін.); відома також: із концертової діяльности, нині проф. Київської Консерваторії.

Гужовський Яків (*1861), укр. гром. діяч, посол до 1 Держ:. Думи від Чернігівщини.

Гузар Володимир (1881Ч1945), бук. культ. діяч, меценат (т-в лНар. Дім╗, лКобзар╗), за фахом лікар-інтерніст.

Гузар Євген (1854Ч1918), гал. церк. і гром. діяч і письм., катехит-педагог і організатор львівських укр. слуг; підручники лЖиття святих╗, лІсторія Церкви╗ й ін.

Гузар Ілля (1915Ч50), проф.-економіст в ун-ті Корнел в ЗДА, неодноразово дорадник у справах бюджету в Вашінґтоні; автор праці: УThe Burse and the Sword, control of the Army by Congress, 1933Ч1950Ф (1950).

Гузар Любомир (*1911), син Володимира й Ольги, націоналістичний діяч на Буковині, з 1935 р. у Франції; статті у франц. журналах на укр. теми.

Гузар Ольга (*1885), уроджена Павлюх, гром. діячка і журналістка, одна з керівниць жін. руху на Буковині, в 20Ч30-их рр. гол. т-ва Жін. Громада і лМироносиці╗; співр. часописів лРідний Край╗, лЛНВ╗, лЧас╗ та ін.; перекладала з нім. і франц. мов; за свою діяльність 1942 засуджена рум. владою на 5 рр. вТязниці, з 1945 доля її невідома.

Гуйва, р. в сточищі Дніпра, права притока гор. Тетерева. 104 км довж.

Гукливський літопись, закарп. хроніка, почата 1660 р. і доведена до 1830 під назвою лНовійшая, яже когда случишася╗; подає політ. й церк. події в Угорщині та на Закарпатті, соц.-побутові факти; мова нар. Гол. автор М. Григашій, свящ. с. Гукливого. Опублікований Я. Біленьким (лУгор.-руські літописні записки╗, лЗНТШ╗. СІУ).

Гулак Микола (1822Ч99), чл. Кирило-Методіївського Братства; родом із Полтавщини; належав до лівого крила Братства; під час слідства тримався особливо твердо; 1847Ч50 був увТязнений у Шліссельбурзькій фортеці, 1850 висланий до Пермі; з 1859 викладав у середніх школах в Одесі, Керчі, згодом у Кутаїсі й Тбілісі; автор праць із математики і ряду розвідок із грузинської та азербайджанської літератур.

Гулак-Артемовський Петро (1790Ч1865), письм.

Гулак-Артемовський Семен (1813Ч73), композитор і оперовий співак, небіж письм. Петра Г., близький приятель Т. Шевченка. Нар. на Київщині. Заг. освіту здобув у Києві, співу вчився в Петербурзі й Італії. З 1842 був провідним співаком у Маріїнському Театрі та в італ. опері в Петербурзі (баритон дуже широкого діяпазону). Автор опери лЗапорожець за Дунаєм╗ (1863), водевіль лСон в ніч на Йвана╗ (1852) та лУкр. весілля╗ (1851). Співав партію Карася в лЗапорожці╗ та свата в лУкр. весіллі╗; як драматичний актор виступав у пТєсах І. Котляревського (в ролях Виборного та Чупруна).

Гулевичівна Гальшка (Єлисавета), київська шляхтянка, жінка мозирського маршалка Степана Лозки; 1615 пожертвувала двір і садибну землю на Подолі в Києві для влаштування правос. монастиря і ніколи; новозасноване Богоявленське Братство на цьому ґрунті збудувало монастир і школу, яка стала основою Києво-Могилянської Академії.

Гулий Максим (*1905), біохемік, проф., д. чл. АН УРСР, керівник лябораторії тканинних білків ін-ту Біохемії АН; праці з біохемії тварин.

Гулий-Гуленко Андрій (*1886), ген.-хорунжий Армії УНР; повстанець на півд. Херсонщині; на поч. 1919 р. провадив бої з Махном за Катеринослав. У 1 Зимовому поході Армії УНР командир Запор, дивізії; в листопаді 1921 командир Басарабської групи Армії УНР, що вийшла з Румунії на Україну одночасно з гол. групою Ю. Тютюнника в Польщі. Після невдачі походу опинився в руках большевиків; доля невідома.

Гуляєв Олекса (1863Ч1923), проф. цивільного права Київського і Московського ун-тів, д. чл. ВУАН. Автор розвідок із рим. і рос. цивільного права: лПредбрачный дар в римском праве и памятниках византийского законодательства╗ (1893), лНаем услуг╗ (1893), лВопросы частного права в проектах законоположений о крестьянах╗ (1904), кілька разів перевиданий курс рос. цивільного права й ін.

Гуляй-Поле (VIЧ17), м. над р. Гайчур, притокою Вовчі, р. ц. Запорізької обл.; осередок діяльности анархіста Н. Махна в 1917Ч20-их рр.

Гуляницький Григорій, ніжинський полк. (1656Ч59), з волинської шляхти; брав участь у ліквідації повстання Барабаша й Пушкаря (1657) та у війні Виговського з Москвою, зокрема визначився обороною Конотопу 1659; після поразки Виговського усунутий від полковництва. 1663 учасник походу Тетері на Лівобережжя, 1664 за інтриґами Тетері деякий час був увТязнений поляками у тюрмі в Марієнбурзі.

Гуляницький Августин (Ж1891), церк. діяч і письм., єп. катеринославський, автор підручника лОсновного богословія╗.

Гулька (Hulka) Рудольф, сучасний чес. письм., журналіст і мистець, перекладав на чес. мову твори В. Стефаника, М. Коцюбинського, Лесі Українки; збирав матеріяли з укр. нар. мистецтва на Закарп. Україні.

Гулькевичі (VIIIЧ21), с. на Кубані, р. ц. Краснодарського краю РСФСР.

Гультай Василь (*1900), гром. і культ. діяч у Канаді, родом з Галичини, підприємець, меценат і засновник багатьох укр. культ. установ, піонер націоналістичного руху в Канаді; засновник, заступник гол. (1938Ч46), а з 1954 гол. Крайової Екзекутиви Укр. Нац. ОбТєднання; управитель (1932Ч34), а з 1952 гол. дирекції в-ва лНовий Шлях╗, през. фільмової корпорації лОрбіт╗.

Гультяї, в 15Ч16 вв. неосілі селяни під Польщею, що переходили з місця на місце за заробітком; поль. конституції 1496 і 1503 рр. обмежували їх свободу. Г. називались також: ллезні╗ люди.

Гуманізм

Гумань, див. Умань.

Гуменна Докія (*1904), письменниця

Гуменне (VЧ2), м-ко в сх. Словаччині; 6000 меш.; в пов. українці (почасти мовою пословачені) становлять до 20%, в самому Г. Ч до 10%.

Гуменюк Теодор (*1891), гром. і церк. (Укр. Гр.-Правос. Церкви) діяч у сх. Канаді, родом з Галичини; королівський радник, перший адвокат укр. походження в Сх. Канаді, гол. ряду гром. установ у Торонто, почесний гол. Союзу Укр. Самостійників; автор сатири лПро що в Кремлі забули╗ (1946) під псевд. Федь Микитенко.

Гумілевський Філарет, архиєп., див. Філарет Гумілевський.

Гумористична преса на Україні

Гундич Мирон (1871Ч1920), дириґент Укр. Хору в Нью-Йорку, влаштував перший укр, концерт в Карнеґі-Голл у Нью-Йорку (19.1.1915).

Гуни, тюрко-монгольські кочові племена, які першими сунули на Україну в кін. 4 в. й почали своїм рухом велике переселення народів; знищили майже всі грец. колонії в ПричорноморТї і, пересуваючись далі в Европу, потягли з собою частини Готських, аланських та слов. племен.

Гуня Дмитро, коз. гетьман 1638

Гунькевич Дмитро (*1893), літ. діяч у Канаді, автор ряду пТєс, нарисів, оповідань та ін. творів, друкованих у кан. і гал. виданнях.

Гуральництво, див. Спиртова промисловість.

Гурбенські Ліси, лісовий масив на півд. сх. від м. Дубна, відомий з бою УПА з большевиками (23Ч25.4.1944).

Гуревич Борис (*1931), важкоатлет ваги мухи; золота медаля в клясичному дужанні на олімпійських іграх 1952 в Гсльсінкі.

Гуревич Зиновій (*1896), історик, наук. співр. Ін-ту Марксизму в Харкові, автор монографії про Кирило-Методіївське Товариство (лМолода Україна╗, 1928).

Гуреїв Олекса (*1913). письм.; оповідання, повість лОсокорівські друзі╗ (1946), роман-дилогія лНаша молодість Ч Життя іде╗ (1954) та ін. Ч воєнна і виробнича тематика (перев. Криворізького басейну) в межах лсоц. реалізму╗.

Гурзуф (IXЧ15), с. м. т. на півд. березі Криму

Гурик Йосип (1852Ч1924), гром. і політ. діяч на Станиславівщипі, посол до гал. сойму 1901.

Гуркевич Володимир (1871Ч1937), адвокат, політ. і культ. діяч на Самбірщині, чл. Гол. Управи Укр. Радикальної партії; засновник музейного т-ва лБойківщина╗ в Самборі і його перший гол.; статті про минуле бойків.

Гурмузакі (Hurmuzaki) Евдоксій (1812Ч74), рум. історик і політик Ч українофоб, засновник антиукр. лпартії патріотів╗ на Буковині, вигадав теорію лукраїнізованих румунів╗, автор петицій до Відня (1848Ч49) в справі відокремлення Буковини від Галичини, видавець і ред. газ. УBukovinaФ (С1848Ч52), праці з історії Румунії Й Буковини.

Гуров Олександр (1845Ч?), геолог, довголітній проф. Харківського Ун-ту; досліди з геології й гідрографії Харківщини, Полтавщини, Катеринославщини й Донеччини. Капітальна праця: лГеологическое описание Полтавской губернии╗ (1888).

Гуртожитки, інтернати для студентів високих шкіл

Гурток Діячів Українського Мистецтва (ГДУМ), створений у Львові 1922 з метою плекання укр. мистецтва; засновники: М. Голубець, П. Ковжун, О. Лушпинський, М. Осінчук, В. Січинський, С. Тимошенко, П. Холодний (старший). ГДУМ, гуртуючи мистців Зах. України і закордону, влаштовуючи збірні виставки, виклади тощо, значно пожвавив мист. життя; після 1931 влився в нову орг-цію АНУМ.

лГуртуймося╗, неперіодичний журн. військ-гром. думки, виходив у Празі (ЧСР) 1929Ч38; ред. В. Філонович і М. Битинський; серед співробітників В. Сальський, П. Шандрук, В. Кущ та ін.

Гусаковський Генадій (1725Ч70), маляр, василіянський чернець із Волині; малював портрети та ікони в Почаеві й Піддубцях у Галичині та ін.

Гуска дика сіра (Anser anser L.), птах; на Україні лише на весні та восени на перельотах з півдня на далеку північ. До перелітних Г. належить бл. 12 видів, м. ін. казарка чорнолоба і білолоба, гуменники й ін.; всі Г. Ч пром. птахи. Від Г. д. с. походить Г. свійська.

Гуска свійська (Anser anser domestica), домашній птах, походить від гуски дикої сірої; розводять ради смачного мТяса; найбільше відомі на Україні породи Ч роменська (вага 5Ч7 кг), холмогорська, тулюзька й емденська.

Гуслистий Костянтин, історик, наук. співр. Ін-ту Іст. АН УРСР, автор праць із соц.-політ. історії України 18 в. (лЗ іст. класової боротьби в степовій Україні в 60ЧТО-их рр. 18 ст.╗, 1933; лТурбаївське повстання╗, 1947, та ін.), 2 тт. лНарисів з історії України╗ 14Ч17 вв. (1940Ч41) і ін.

Гуслі, гусла, муз. інструмент, здавна поширений у слов'ян; в княжій Україні-Русі Ч арфа в лежачій формі; пізніше набувають форму трапеції, у 18 в. відомі лклявікордні╗ Г. (мал. див. ЕУ І, стор. 280).

Гуснай Юлій (*1893), учитель і шкільний інспектор у Берегові, закарп. політ. і культ, діяч; посол до парламенту в Празі (1929Ч35) від соц.-дем. партії. Автор підручників і керівний діяч Учительської Громади Підкарпатської Руси.

Густинський літопис, див. Літописи.

Густинський Троїцький монастир, б. Прилук

Густира (Blicca bjoerkna L.), ласкир, прісноводна риба з родини коропових; довжина до 35 см, вагаЧдо 1,2кг. Відіграє ролю у річковому рибному промислі, хоч її цінність як харчового продукту не дуже висока; у пром. ловах Дніпра вона дає 10,7% заг. кількости виловлених риб, у Десні Ч 4,6%. У пониззі Дніпра Ч Бога (з лиманом) виловлено 1938 р. Ч 12500 центнерів; середньорічні 1946Ч49 вилови Ч 9 500 центнерів.

Гусятин (IVЧ7), м. над р. Збручем на гал. Поділлі; р. ц. Тернопільської обл

Гути (IIIЧ16), с.м.т. Богодухівського р-ну Харківської обл.; цукроварня.

Гутинські гори, півд. частина Вулканічних Українських Карпат, положена на півд. від р. Тиси й Мармароської котловини, яку замикають від півд. зах. Г. г., є лагідний, сильно заліснений хребет, довж. бл. 50 км; висота верхів 800Ч1093 м; вони становлять укр.-рум. кордон.

Гутник Сергій, промисловець, жидівського походження, гол. біржового комітету в Одесі, чл. рос. партії конституціоналістів-демократів, за гетьманату, з травня до жовтня 1918 міністер торгівлі та промислу в кабінеті Ф. Лизогуба; пізніше еміґрував за кордон.

Гутництво, див. Скляна промисловість.

Гуца Юрій, див. Венелин.

Гуцайло Євген (1880Ч1928), політ. діяч і журналіст на Буковині, учитель, співзасновник соц.-дем. партії

Гуцайло Євген (1880Ч1928), політ. діяч і журналіст на Буковині, учитель, співзасновник соц.-дем. партії; під час першої світової війни співр. Союзу Визволеннй України в Німеччині, в таборах полонених, співред. лВпереду╗ у Львові (1918), переїхавши до УССР, працював у Харкові.

Гуцало Олександр (Ж1919), мистецтвознавець і графік, чл. Секції Мистецтва Укр. Наук. Т-ва в Києві; праці лСтародубське барокко╗, лНадбанні хрести на Україні╗ (1921).

Гуцалюк Любослав (*1923), маляр, студії в Мюнхені і Нью-Йорку, зокрема працює в ділянці абстрактного малярства; індивідуальна виставка в Парижі 1956 р.

Гуцули, див. Гуцульщина.

Гуцульська говірка

Гуцульський Бескид, частина Бескидів

Гуцульський кінь, гуцул, див. Конярство.

Гуцульський Курінь, входив до складу XI (самбірської) бриґади УГА, відомий боями на відтинку Хирів-Перемишль під час офензиви УГА в Галичині 1919, в поході на Київ і на Вапнярському напрямі в складі Армії УНР 1919; командир Ч поручник Гриць Голинський.

Гуцульські Альпи (також: Рахівські гори, Рахівський кристалічний масив)

Гуцульсько-Буковинський Леґіон, австр. військ, добровольча формація, створена на Буковині 1915Ч16 заходами М. Василька та майора Фішера; командантом був С. Василько.

Гуцульщина, країна заселена укр. верховинцями Ч гуцулами

Гучва, р. на півд. Холмщині, ліва притока Бугу, довж. Ч 85 км.

Гушалевич Євген (*1867), син Івана, оперовий співак Ч героїчний тенор, виступав на нім. і поль. сцені.

Гушалевич Іван (1823Ч1903), літ. діяч і журналіст

Гюбенет Христіян (1822Ч73), лікар, гром. і мед. діяч, проф. хірургії в Київському Ун-ті (з 1851), 1860Ч69 гол. Київського Т-ва Лікарів; відомий орг-цією боротьби з холерною епідемією 1847Ч48, автор праць з епідеміології, венерології, офтальмології та ін.

Ґава, див. Ворона.

Ґаватович Якуб (1598Ч1679), поль. свящ., автор перших укр. інтермедій лПродав кота в мішку╗ й лНайкращий сон╗, друкованих як додаток до драми УTragaedia albo wizerunek Ьmierci przeЬw. Jana Chrzciciela, przes│aёca Bo┐egoФ, виставленої в Камінці Струміловій 1619 р.

Ґавронський (Gawroёski) Францішек (1846Ч1930), псевд. Равіта, поль. письм. і історик, родом з Київщини; автор численних творів з укр. тематикою, в яких спершу займав прихильну до українців позицію, але дедалі більше еволюціонував до українофобства Ч зокрема в УHistorya ruchєw hajdamackich w 18 w.Ф (ІЧII, 1899Ч1901), УBohdan ChmielnickiФ (ІЧII, 1905Ч09) та ін.

Ґаґанець Йосиф (1793Ч1875), гр.-кат. єп. в Пряшеві з 1843; підніс рел. життя і заснував ряд єпархіяльних інституцій.

Ґаґаузи, етнічна група в півд. Басарабії

Ґадзінський Володимир (1888Ч1932), письм. і політ. діяч в УССР, родом із Галичини; з 1918 Ч в КП(б)У, займав ряд визначних постів у партійному і сов. держ. апараті; чл. літ. орг-цій лГарт╗ і ВУСПП. Поеми лЗ дороги╗ (1922), лЗемля╗ (1925), зб. поезій лНе абстракти╗ (1927), фантастична повість лКінець╗ (1927) та ін.; збірники статтей до літ. дискусії лНа безкровному фронті╗ (1926) і лФрагменти стихії╗ (1927).

УGazette de LèopolФ (лЛьвівська Газета╗), тижневик франц. мовою, перша газ. на укр. землях, виходила у Львові 1786 (52 чч.), призначена була для аристократичних кіл Галичини; видавець Ч Оссуді (Ossoudi).

Ґалаґан Гнат (Ж1748), 1706 полк. на Запоріжжі, 1708 полк. компанійський у Мазепи, 1708 перейшов на бік Петра І й допоміг рос. війську Яковлева здобути Січ, за що був щедро нагороджений царем; 1709Ч14 полк. чигиринський, 1714Ч39 полк. прилуцький, відомий карТєризмом і здирствами.

Ґалаґан Григорій (1819Ч88), гро-м. діяч Ч українофіл

Ґалаґани, коз.-шляхетський рід, вів початок від Гната (див.), полк., і його брата Семена, миргородського наказного полк. в Кримському поході 1736; найвідоміші Ч Григорій (1716Ч77), прилуцький полк. (1739Ч63), учасник походів на турків і в Пруссію, і, особливо, гром. діяч Григорій (див.); після смерти його сина Павла рід вимер.

Ґалан Володимир (*1893), гром. діяч в ЗДА

Ґалаховський Данило (діяльність 1674Ч1709), відомий київський ґравер на міді, учень О. Тарасевича, м. ін. автор величезного Гравірованого лтезису╗ (1708), присвяченого Київською Академією гетьманові Мазепі, з його портретом.

Ґалац (Gala■i) (VIIIЧ9), м. в Румунії на лівому березі дол. Дунаю, між гирлами р. Прута й Серета; 80 000 меш. (1948), торг. центр і порт, доступний для морських суден. В 11Ч12 вв. Ч Малий Галич, важливий для торгівлі Галичини з Болгарією, Візантією, італ. містами й Сходом. В Ґ. похований був гетьман І. Мазепа.

Ґалліцизми, слова й звороти, позичені з франц. мови або створені на зразок французьких

Ґалянтерійна промисловість, галузь легкої пром-сти, на Україні слабо розвинена. Найбільшим Осередком Ґ. п. є великий одеський зав. шкіряно-ґалянтерійних виробів, який у 1940 р. давав 4/5 всієї укр. продукції; заводи в Києві, Харкові, Львові, Чернівцях і ряді ін. міст, зокрема шкіряно-ґалянтерійний зав. у Прилуці.

Ґалятовський Іоанікій (Ж1688), письм., церк. правос. діяч

Ґаль (Gall) Ян Кароль (1856Ч1912), поль. композитор, м. ін. гармонізував укр. нар. пісні, викладав деякий час в укр. Муз. Ін-ті ім. Лисенка у Львові.

Ґамбаль Марія (*1896), уроджена Струтинська, співр. англ. частини газ. лНародна Воля╗, авторка кн.: УStory of UkraineФ (1932), ,,Bolshevik Misrule in UkraineФ (1933), ,,Our Ukrainian BackgroundФ (1936).

Ґарґіль Вероніка Марія, див. Вероніка Марія Ґарґіль.

Ґартнер (Gartner) Теодор (1843Ч1925), нім. філолог-романіст, проф. ун-ту в Чернівцях. Спільно з С. Смаль-Стоцьким уклав впливову в підавстр. Україні укр. шкільну граматику (1893; 4 вид. 1928) і наукову (1913). Брав участь в упорядкуванні правопису на Зах. Україні в дусі наближення до фонетичного правопису.

Ґаштовт Мартин, київський намісник поль. короля Казіміра 1470Ч80 рр., з походження литвин, кат. віри; був призначений проти волі киян, які бажали мати за намісника якогось кн. правос. обряду.

Ґаяр (Gaillard) Бансель де Гіяцинт (1849Ч1936), франц. політик, чл. палати депутатів від департаменту Ардеш, вимагав 1920 дипломатичного визнання УНР Францією (ст. в УFrance-OrientФ Ч УPourquoi et comment jТai dщfendu lТindщpendence de lТUkraineФ).

Ґваньїні (Guagnini) Олександр (1538Ч1614), поль. історик італ. походження; автор УSarmatiae Europeae discriptio...Ф (1 вид. Ч 1578), де подав геогр. опис Польщі, України, Литви, Московщини й багато іст. відомостей про ці країни, та ін. книг. Творами Ґ. користалися укр. письменники 17Ч18 вв., зокрема автори коз. літописів.

Ґваренґі, Кваренґі (Quarengui) Джакомо (1744Ч1817), італ. архітектор і маляр, з 1779 до смерти працював у Рос. Імперії. На Україні збудував у стилі ампір палац графа П. Завадовського в с. Ляличах на Чернігівщині (1794).

Ґвинтовка Матвій, ніженський полк. у Брюховецького 1663Ч67, згодом був ним увТязнений; за Многогрішного ген. осавул, один із найближчих його прибічників, після падіння гетьмана 1672 засланий на Сибір.

Ґданськ, див. Данцгіґ.

Ґе (Gay) Микола (1831Ч94), видатний маляр-філософ

Ґебус-Баранецька Степанія (*1905), малярка і графік родом з Галичини; закінчила у Львові Мист. Школу О. Новаківського; з 1933 викладає в Мист.-Пром. Школі у Львові. Брала участь у виставках на Україні, у Відні, у Франції та ін.; декоративні композиції, краєвиди, дереворити тощо.

Ґеґей Петро (1864Ч1931), кат. церк. діяч на Закарпатті, педагог, з 1912 проф. гр.-кат. духовної семінарії в Ужгороді, з 1924 мукачівський єп., заслужений у піднесенні рел. життя єпархії; статті на церк. теми, праця про цивільний закон про подружжя.

Ґедзь Юхим, див. Ясний Олесь.

Ґедимін, великий кн. лит. (бл. 1315Ч41); за його панування більша частина білор. земель увійшла до складу В. Князівства Лит.; захопив Турово-Пинське князівство; титулувався лкоролем литвинів і русинів╗; політ. вплив Ґ. відчувався і в Києві. Під кін. життя Ґ. його син Любарт-Дмитро через одруження став гал.-волинським князем.

Ґедройц Костянтин (1872Ч1932), ґрунтознавець-аґрохемік поль. походження, чл. АН УРСР і СССР, засновник науки про ґрунтові кольоїди; в 1913Ч29 керівник аґрохем. відділу Носівської С.-Г. Дослідної Станції на Чернігівщині.

Ґембачів, рос. й укр. ген., 1919 командир булави 3 Гал. корпусу на поль. фронті.

Ґембицький Тит (1842Ч1908), актор, на сцені з 1859, грав у Житомирі й Києві, брав участь у поль. повстанні 1863, згодом повернувся на сцену; 1867 заснував свою рос.-укр. трупу, з 1869 грав у Львові в театрі лРуської Бесіди╗ й двічі стояв на чолі його. Залишив спомини, ряд перекладів і переробок драматичних творів.

Ґеник Василь (1909Ч41), діяч молоді УСРП в Галичині; чл. Гол. Ради Крайового Союзу укр. Поступової Молоді лКаменярі╗, співред. його органу лКаменярі╗; розстріляний большевиками у Львові.

Ґеник-Березовський Юліян (1906Ч52), видатний мистець-рецитатор, родом з Коломийщини, лектор укр. мови в ун-тах у Кракові й Торонто; зокрема спеціялізувався в мист. читанні творів покутськогуцульських письменників В. Стефаника, О. Федьковича й М. Черемшини; з великим успіхом виступав у містах Зах. України й в укр. колоніях у Польщі, Німеччині й Канаді. Помер у Торонто.

Ґенітив, родовий відмінок

Ґеноцид, злочин проти людства

Ґенуя, див. Італія.

Ґеорґі (Georgi) Йоган Ґотліб (1729Ч1802), нім. подорожник, природник і етнограф, дослідник Росії; автор першого геогр. опису Рос. Імперії і першого етногр. опису її народів, важливих і для дослідження України; УGeographisch-physikalische und naturhistorische Beschreibung des russischen ReichesФ (ІЧIV. 1797Ч1801), лОписание всех в Российском государстве обитающих народов╗ (ІЧIV. 1799).

Ґеорґієвський Євлогій, архиєп., див. Євлогій Ґеорґієвський.

Ґепіди, давньогерманське племТя, що разом із ґотами мандрувало до Чорного моря й у 3 в. зайняло Семигород, витиснувши звідти рим. легіони.

Ґердан-Заклинська Олена (*1916), хореограф-солістка, учителька модерного мист. танцю. Студіювала у Львові й у Відні (у Р. Хлядек). Веде власну школу мист. танцю в Торонто (Канада). Має ряд танків власного укладу, перев. з укр. тематикою, Ч лДорога╗ (муз. Лиська), відзначений на міжнар. фестивалі в Брюсселі; лПлач Ярославни╗ та ін.

Ґеринович Володимир (*1883), географ, родом з Галичини; в 20-их і на поч. 30-их рр. проф., деякий час ректор ІНО в КамТянці Подільському, в 30-их рр. репресований; досліди про Поділля, зокрема КамТянеччину (лКамТянеччина╗, 1927), підручники, популярні праці.

Ґеринович-Ланська Руфіна (*1912), солістка балету в театрі опери й балету в Києві, 1939Ч44 у Львові. Виконувала гол. ролі в балетах лДон Кіхот╗, лКоппелія╗, лПер Ґюнт╗ і ін.

Ґеркен-Русова Наталя (* 1902), мистець Ч театральний декоратор і театрознавець, родом із Києва, на еміграції з 1920 р. Студіювала в Укр. Академії Мистецтв у Києві, в Ніцці, Парижі й Празі; нині в Канаді. Мист. оформлення спектаклів у ряді міст Европи. Кн.: лГероїчний театр╗, статті з мистецтвознавства й літератури.

Ґеровський Георгій, рос.мовознавець у Чехії, дослідник сучасного стану й іст. укр. говірок Закарпаття з тенденцією висвітлити їх як говірки рос. мови. Синтетичний нарис цих говірок Ґ. вмістив у III т. Ушeskoslovenska vlastivьdaФ (1934).

Ґети, півн.-тракійські племена, відомі з 6 в. до Хр. Від 4 в. до Хр. займали Добруджу і простір до правого берега Дніпра. У 1 в. до Хр. ґетський цар Бойребіста скорив сусідні племена й створив могутнє царство, що після його смерти розпалося. Землі Ґ. увійшли до складу рим. провінції Мезії. Ґ. уважають за одно з племен, що увійшли до складу сх. словТян.

Ґетська культура, див. Липицька культура.

Ґеттінґен (GЎttingen), м. Дол. Саксонії (в Німеччині), 80000 меш. (1955); з 18 в. в ун-ті вчилися українці; в 1945Ч50 рр. табір укр. переміщених осіб Ч бл. 1000 меш., укр. студентська громада (бл. 50 чл.), сер. і нар. школи, укр. орг-ції; тепер бл. 80 українців.

Ґетц (Goetz) Леопольд Карл (1868Ч1930), нім. історик права, проф. ун-ту в Бонні; автор праць: УDas Kiever HЎhlenkloster als Kulturzentrum des vormongolischen Ru▀land (1904), УKirchenrechtliche und kulturgeschichtliche Denkmфler Altru▀lands (1905), УDas Russische Recht (Russkaja Prawda)Ф, IЧIV (1910Ч13) та ін.

Ґец Лев (*1896), маляр і графік, родом зі Львова, закінчив 1924 Краківську Академію Мистецтв. Співорганізатор Музею Лемківщини у Сяноці. Виставки у Львові, Відні, Празі, Берліні; виставка АНУМ у Львові 1934, присвячена творчості Ґ. Серед творів Ґ. переважають краєвиди з урбаністичними мотивами й майстерною передачею настрою природи; Ґ. відомий також як ґравер деревориту й ін. технік, близький до зах. течій. З 1945 працює в Кракові.

Ґедроиць Єжи (Giedroyц Jerzy) (*1906), поль. гром.-політ. діяч, до війни ред. журналів лБунт Молодих╗ (УBunt M│odychФ), лПолітика╗ (УPolitykaФ) у Варшаві, від 1947 р. Ч місячника лКультура╗ (УKulturaФ) в Парижі, в яких часто висуває укр. теми, шукаючи позитивного розвТязання укр.-поль. проблем. В 1938 видав кн. УProblem polsko-ukraiёski w Ziemi CzerwienskiejФ (автори: А. Бохенський, С. Лось, В. Бончковський).

Ґжицький Володимир (*1895), письм., родом з Галичини, в 20-их рр. жив у Харкові, чл. літ. орг-цій лПлуг╗ і лЗах. Україна╗; зб. поезій лТрембітині тони╗ (1924), оповідання, пТєси, реалістичні романи лЧорне озеро╗ (1929), лЗахар Вовгура╗ (1932); лЧорне озеро╗, видрукуване в лЛіт. Ярмарку╗, викликало гостру офіц. критику за виразне підкреслення колоніяльної політики Росії щодо ін. народів СССР. У 30-их рр. Ґ. був засланий, 1956 реабілітований Ч нині у Львові.

Ґіжицька Зоя (1895Ч1935), ботанік-міколог, керівник лябораторії мікології Ін-ту Ботаніки УАН; праці в галузі мікології та фітопатології: лМатеріяли до мікофльори України (1926Ч29), УMaterials to the Discomycetes of UkrainaФ (1929) й ін. Переслідувана сов. режимом, покінчила самогубством.

Ґізе Фердінанд (1781Ч1821), хемік, нім. походження, проф. Харківського Ун-ту в 1804Ч14 рр.; м, ін. досліджував мінеральні води України.

Ґізель Інокентій (Ж1683), осв. і церк. правос. діяч у Києві

Ґіра (Gira) Людас (1886Ч1946), лит. поет і критик; популяризатор і перекладач творів Т. Шевченка на лит. мову.

Ґіреї (Ґераї), династія крим. ханів

Ґірса Вацлав (*1875Ч1942?), чес. політ. діяч; нар. на Україні, був лікарем у Києві. 1917Ч18 очолював чехо-словацький рух на Україні. 1920Ч27 шеф відділу мін-ва закордонних справ Чехо-Словацької Респ., згодом Ч на дипломатичній службі. Ґ. сприяв ор-ції укр. еміґрантів та очолював допомогу їм. За активною співпрацею Ґ. постала низка укр. наук. і культ. установ у Чехо-Словаччині.

Ґіта (11Ч12 в.), дочка англ. короля Гарольда II; після його загибелі в бою під Гейстінґсом (1066) жила з родиною в Данії, одружилася з Володимиром Мономахом.

Ґлавче Єгор (Юрій) (1871Ч1919), лікар-венеролог і гром. діяч в Одесі (з 1903), де провадив широку боротьбу з венеричними хворобами, зокрема шляхом диспансерного лікування. Заснована 1917 Ґ. лікувально-профілактична поліклініка для безплатного лікування в 1922 була перетворена на Одеський Шкірно-Венерологічний Ін-т ім. Ґ. Автор ряду наук. праць із венерології.

Ґледичія терниста (Gleditschia triacantha L.), колюче листяне дерево 15Ч20 м вис. з родини стручкових, медодайне, декоративне; походить із Півн. Америки; на Україні Ґ. садять інколи в степах у полезахисних смугах, а також по парках.

Ґлієр Райнґольд (1874Ч1956), рос. композитор і диригент жид. походження, нар. в Києві; 1913Ч20 проф. Київської Консерваторії і деякий час її дир. У Ґ. вчилися композитори Л. Ревуцький і Б. Лятошинський. Оркестрував деякі твори Лисенка, дав нову оркестрацію лЗапорожця за Дунаєм╗, написав симфонічну картину лЗапорожці╗, балет лТарас Бульба╗, симфонічну поему лЗаповіт╗, присвячену Шевченкові.

Ґловінський Євген (*1894), економіст, родом з Київщини, наук. співр. Укр. Наук. Ін-ту в Варшаві (1930Ч39), проф. УТГІ і УВУ, д. чл. НТШ; тепер в Німеччині. Автор праць лПроблема розрахункового балянсу України╗ (1932), лГроші і кредит СССР за часів першої пТятилітки╗ (1934), лФінанси УССР╗ (1939), лФінанси УССР 1939Ч54╗ (1954) і ряд ін. Чл. Укр. Нац. Ради на еміґрації (заступник гол.) від Укр. Нац. Держ. Союзу.

Ґлявберова сіль (мірабіліт), мінерал, десятиводневий содовий сірчан (Na₂SO₄ + 10H₂O), використовується у лікуванні, у виробництві скла. соди і т. д. Добувається з Сівашу й Генічеських озер.

Ґлявконіт, мінерал, водний алюміно-силікат заліза, магнію й калію, поширений в осадових гірських породах, використовується для змТякшування т. зв. лтвердої╗ води, для виробництва фарб і як калійове добриво. Україна багата на ґлявконітові відклади крейдового й третинного віку; кращі родовища на Поділлі, б. Канева й Харкова.

Ґльоґер (Gloger) Жигмонт (1845Ч1910), поль. етнограф, аматор-археолог; його багата зб. з Волині й Підляшшя міститься в Археологічному Музеї в Кракові.

Ґмелін (Gmelin) Самуель Готліб (1745Ч74), нім. подорожник і природник; в 1768Ч74 з доручення рос. Академії Наук обТїздив Кавказ, береги Каспійського моря, Надволжя і Донщину; в його праці: УS. G. GmelinТs Reise durch Russland zur Untersuchung der drei NaturreicheФ (ІЧIV, 1770Ч84) є також матеріяли про природу окраїн України.

Ґміна (Gmina), нижча адміністративно-територіяльна одиниця в Польщі; відповідає укр. громаді. В Королівстві Поль. Ґ. відповідала рос. волості; в Польщі після 1920 р. існувала Ґ. (Gmina zbiorowa), що складалася з кількох сіль. громад. Вона користувалася обмеженою самоуправою; органи Ч війт, лавники, ґмінна рада Ч були виборні. В Галичині за Австрії й Польщі Ґ. покривалася з громадою, основною адміністративною одиницею.

Ґмюнд (Gm№nd), м. в Дол. Австрії на кордоні з Чехо-Словаччиною, 4000 меш.; в 1914Ч18 рр. табір для біженців і виселенців із Галичини, в якому діяли укр. школи (м. ін. гімназія), культ. й гром. установи; важкі побутові умови спричинили велику смертність: в 1914Ч17 рр. бл. 14000 українців.

Ґнайс, метаморфічна гірська порода, постала в умовах високої температури й тиску на значних глибинах земної кори з осадових (параґнайс) або магматичних (ортогнайс) порід; як ґраніт, Ґ. складається з кварцу, польового сталинцю й лосняку. На Україні Ґ. становить разом із ґранітом основну породу Укр. кристалічного масиву, виступає також у Мармаросько-Буковинській верховині і на центр. Кавказі. Ґ. має деяке значення як будівельний матеріял.

Ґоґодза, див. Брусниця.

Ґодний Мартин, львів. архітектор 17 в.

Ґойдич Павло Петро ЧСВВ (*1888), кат. церк. діяч, духовний провідник укр. меншости на Словаччині; свящ. з 1911. ЧСВВ з 1922, єп. з 1927, з 1940 ординарій пряшівської єпархії. Підніс рел. життя єпархії, розбудував монастирі й ряд харитативних та осв. установ (гр.-кат. гімназію, сиротинець, в-во), заснував Марійські дружини та ін. Боровся проти словакізації Пряшівщини. 1951 засуджений на досмертне увТязнення; єпархія 1950 силоміцно переведена на православіє.

Ґолембійовський (Go│ъbiowski) Лукаш (1773Ч1849), поль. археолог і етнограф, в його працях є чимало укр. матеріялу, зокрема з Покуття (УLud polskiФ 1830).

Ґоліцин Василь (1643Ч1714), кн., рос. держ. діяч, фаворит реґентки царівни Софії, ініціятор Вічного миру з Польщею (1686) і походів проти кримського хана. Похід 1687, в якому брали участь 50 000 козаків, спричинивши великі втрати, скінчився нещасливо. Провина за невдачу була покладена на гетьмана І. Самойловича; його позбавили булави в наслідок змови коз. старшини, підтриманої Ґ. Кампанія 1689, проведена Ґ. спільно з Мазепою, теж не мала успіху.

Ґолубєв Степан (1849Ч1920), історик церкви, проф. ун-ту і Духовної Академії в Києві; праці: лКиевский митрополит Петр Могила и его сподвижники╗ (ІЧII, 1883Ч98), лИстория Киевской Духовной Академии╗ (1886), а також: численні статті в ж. лКиевская Старина╗, лТруды Киевской Духовной Академии╗ та ін., присвячені культ. і церк. життю на Україні 16Ч18 вв.

Ґолубінський Євген (1834Ч1912), рос. історик церкви, проф. Московської Духовної Академії, відомий сміливою критикою іст. джерел і оригінальністю поглядів, чл. київського Т-ва Нестора-Літописця; автор праці лИстория русской церкви╗ (ІЧII, 1880Ч82), важливої для історії укр. церкви.

Ґолуховський (Go│uchowski) Аґенор (1812Ч75), граф, поль.-австр. політик, намісник Галичини 1849Ч59, 1866Ч67, 1871Ч75, мін. внутр. справ 1859; боровся проти змагань гал. українців, провів полонізацію адміністрації Галичини й Львівського Ун-ту.

Ґольдельман Соломон (*1885), жид.-укр. гром. діяч, соціолог-економіст

Ґольдман Олександр (*1884), фізик, проф. Київського Політехнічного Ін-ту, д. чл. УАН і керівник Н.-Д. Катедри Фізики, ред. журн. лУкр. Фізичні Записки╗; праці в ділянці фотоефекту, діелектриків; встановив закономірності теорії твердих випростувачів і фотоелементів.

Ґонсет Роман (1891Ч1951), винахідник і підприємець, родом з Галичини, з 1907 в Канаді, з 1916 в Льос Анджелес в ЗДА; винаходи (частково разом із сином Фавстом): удосконалений кіноапарат, поліпшення радіо, телефону (бл. 100 патентів).

Ґонта Іван (Ж1768), один із проводирів сел. повстання, т. зв. коліївщини

Ґорґани, центр, частина Бескидів

Ґордон (Gordon) Патрік (1635Ч99), шотляндець, ген. на моск. службі (з 1661), брав участь у чигиринських походах 1676Ч78 та в озівських 1695Ч96, жив деякий час у Києві; залишив цінний щоденник.

Ґородцов Василь (1860Ч1945), рос. археолог

Ґоронда, с. б. Мукачева на Закарпатті, 1914 постій коша УСС, перенесений пізніше до Замкової Паланки під Мукачевом.

Ґорук Семен (1873 Ч1920), отаман УСС, до війни ред. органу партії Христ. Суспільників лРуслан╗, під час війни командир куреня УСС, пізніше пресовий референт при НК УГА; убитий большевиками.

Ґоти, давньогерманські племена

Ґотика або гостролучний стиль

Ґотьє Юрій (1873Ч1943), рос. історик і археолог, з 1900 досліджував могили на Україні та готські памТятки в Криму (лЖелезный век в восточной Европе╗, 1930).

Ґощинський (Goszczyёski) Северин (1803Ч76), поль. поет-романтик, народився й виріс на Київщині; один із представників т. зв. укр. школи в поль. літературі, поема УZamek KaniowskiФ (1828) мас сюжетом гайдамацьке повстання 1768 р.

Ґощовський Олександр, маляр при дворі перемиських владик першої пол. 17 в., учень Себастіяна Волосковича.

ҐПУ, див. Державне Політичне Управління.

Ґрабовський (Grabowski) Михайло (1805Ч63), поль. письм. і критик

Ґрабський (Grabski) Станислав (1870Ч1949), поль. правник і політик, проф. Львівського Ун-ту, один з лідерів Народових Демократів, мін. освіти 1923Ч26, ворог українців, автор т. зв. Уlex GrabskiФ з 31.7.1924 в справі заведення двомовних шкіл (лутраквізм╗) і урядової мови в школах, чим знищено укр. шкільництво (зменшення шкіл з укр. мовою навчання з 2 869 в 1921Ч22 до 753 в 1927Ч28 рр.).

Ґраве Дмитро (1863Ч1939), визначний математик

Ґраверство, див. Графіка.

Ґранат (Punica granatum L.), овочеве деревце чи кущ, із родини ґранатуватих. Овочі нагадують помаранчі; їх уживають до їжі сирими і на мармеляду, конфітуру й под.; з кори добувають 25% дубильної речовини, а з шкуринки овочу Ч 28% танідів; Ґ. Ч також: декоративна рослина. Плекають у Криму.

Ґраніт, найпоширеніша грубокристалічна порода

Ґранітовий краєвид, один із краєвидів України, поширений у межах Української Кристалічної гряди в долинах рік, де вони врізуються в тверде, кристалічне підложжя. Характеристичні прикмети його: невирівняна течія рік із камТянистим руслом, порогами, заборолами й грядами, вузькі долини із стрімкими скелястими узбіччями. Найвиразніше виявлений у р-ні Дніпрових порогів (докладніше див. ЕУ І, стор. 76).

Ґрац (Graz), гол. м. Штірії (Австрія), 226 000 меш. (1951); з кін. 19 в. укр. колонія, перев. із студентів, що 1895 заснувала земляцтво лРусь╗, перейменоване 1910 на Укр. Студентське Т-во лСіч╗; після першої світової війни ч. студентів Ч до 50, після другої Ч 200 (в 1947Ч48 рр. журн. лСтудентський Прапор╗). Під час другої світової війни ч. українців зросло коштом вивезених робітників, в 1945 Ч коштом біженців (з 1945 Укр. Представництво на Штірію, гол. В. Тимцюрак); тепер невелика колонія.

Ґребе (Graebe) Курт (1871Ч1952), полк., нім. гром. діяч у Польщі, чл. сойму 1922Ч30; співпрацював з українцями при орг-ції бльоку нац. меншостей, в соймі й на конґресах нац. меншостей у Женеві. Під час війни 1939Ч45 очолював відділ опіки над зах.-укр. робітниками в Нім. Фронті Праці (D. A. F.); з 1951 гол. нім.-укр. Т-ва ім. Гердера в Мюнхені.

Ґреґолинський Дмитро (1880Ч1944), педагог (учитель гімназії в Перемишлі) і журналіст; прихильник гетьманського руху; видавець і ред. тижневика лУкраїнський Голос╗ у Перемишлі (1919Ч29), першої укр. газ. під поль. окупацією.

Ґренджа-Донський Василь (*1897), письм.

Ґренер (GrЎner) Вільгельм (1867Ч1939), нім. генерал і політик, начальник ген. штабу нім. військ. що 1918 були на Україні; сприяв переворотові 29.4.1918; провадив політику трактування України як колонії; з ініціятиви Ґ. демобілізовано Синьожупанну й Сіру Дивізії, Галицький полк СС та ін., пізніше він перешкоджав творенню укр. військ. частин; один із засновників Укр. Наук. Ін-ту в Берліні й перший гол. його куратори.

Ґресько Донна (*1927), скрипачка в Канаді; вчилася в консерваторіях Чікаґо й Нью-Йорку (у М. Мішакова, М. ПТястро); ряд успішних концертових виступів у різних містах Канади й ЗДА, зокрема в Тавн Голл і в Карнеґі Голл у Нью-Йорку.

Ґриф (сип) білоголовий (Gyps fulvus L.), великий птах із ряду хижаків, довж. до 1,2 м, крила з розмахом до 2,6 м, вага Ч бл. 7,5 кг; поширений на Україні в Карпатах, на Поділлі, Волині, у Криму і на Кавказі (де піднімається до Ч 2750 м і вище); залітає в степову й лісостепову смугу.

Ґродські суди, або старостинські суди

Ґроза (Groza) Олександр (1807Ч75), поль. письм. т. зв. укр. романтичної школи, жив перев. в Житомирі; УObrazki ukraiёskieФ (1855, 2 вид. п. н. Trzy powieЬci, 1860), драма УHryцФ (1858), поема УStarosta KaniowskiФ та ін. твори з укр. тематикою.

Ґрозний, обласне м. на сх. Передкавказзі в РСФСР, осередок Грозненського нафтового р-ну, 226 000 меш. (1956). Укр. колонія (в 1926 р. на 97 000 меш. Ч 7 800 українців Ч 8%). В Ґрозненській обл. (33 000 км²), поза Ґ., жило за переписом 1926 р. бл. 10 000 українців.

Ґрондський (Gr╣dski) Самуель (Ж після 1676), поль. історик, еміґрант у Трансільванії, згодом посол швед. короля Карла Х до Хмельницького; 1676 написав іст. Хмельниччини п. н. S. Grondski de Grandi УHistoria belli cosacco-poloniciФ, видану в Будапешті 1789.

Ґроттаферрата, грец. монастир б. Риму, заснований в 11 в. за василіянським уставом. Тепер має групу укр. ченців, гол. друкарів, які дбають за вид. укр. церк. книг.

Ґрофа (VЧ4), верх у центр. частині Ґорґанів, у сточищі р. Лімниці, 1752 м вис.

Ґрубе Вільгельм (1827Ч98), відомий хірург, з 1859 проф. і дир. хірургічної клініки Харківського Ун-ту; співорганізатор і довголітній керівник Харківського Мед. Т-ва.

Ґрудзінський (Grudziёski) Станислав (1851Ч84), поль. поет і белетрист, родом з України, вчився в Києві; з укр. тематикою поема УDwie mogi│yФ (1879), УPowieЬci ukraiёskieФ (1879).

Ґрунтові води, див. Підземні води.

Ґрунтові шляхи, див. Шляхи,

Ґрунтознавство, наука про ґрунти

Ґудзій Микола (*1887), літературознавець

Ґужковський Казімір (1864Ч1919), барон, полк. уланів австр. армії, під час світової війни пов. староста в Дрогобичі й Сокалі; 1918 вступив до УГА й визначився при її орг-ції.

Ґула Федір (*1890), астроном і педагог, доц. Укр. Високого Пед. Ін-ту в Празі, автор підручників для високої школи з астрономії; праці про затемнення сонця.

Ґуммерус (Gummerus) Герман (1877Ч1948), фінський політик і історик

Ґурагумора (Gura-Humora) (VIЧ6), м-ко в горах півд. Буковини над р. Молдавою, тепер Сучавської обл. Нар. Рум. Республіки, за австр. періоду пов. м; в кол. пов. 61 000 меш., з них 2% українців. В Ґ. 1863 р. нар. О. Кобилянська.

Ґурамішвілі Давид (1705Ч92), грузинський поет; змушений покинути батьківщину, після служби в рос. армії, в 70-их рр. оселився в Миргороді; брав участь у гром. житті Полтавщини. 36. поезій Ґ. лДавитіяні╗ має виразні мотиви укр. природи й нар. мистецтва, зокрема поема лПастух Кацвія╗ (перша назва лВесела весна╗), пісня лЗубівка╗ тощо. 36. лДавитіяні╗ переклав М. Бажан (1950). На могилі Ґ. в Миргороді 1949 відкрито памТятник.

Ґурґула Ірина (*1903), мистецтвознавець, співр. Нац. Музею у Львові; розвідки з укр. нар. мистецтва, зокрема про вишивки й одяг, друковані в лЕтногр. Зб.╗ НТШ, лНовій Хаті╗, лУкр. Заг. Енциклопедії╗ та ін.

Ґурський Артур (Gєrski), псевд. Quasimodo (*1870), поль. письм., проф. ун-ту, автор кн. УNiepokєj naszych czasєwФ (1938), де пропонував сприятливе для укр. сторони розвТязання проблеми нац. взаємин у Польщі, гостро критикуючи урядову політику.

Ґурський Проспер (1812Ч90), маляр із Житомирщини; автор бл. 3000 творів із минулого України та її тогочасного побуту.

Ґутковський Клим (1881Ч1915), один із діячів лСічей╗ і лСокола-Батька╗ в Галичині, вельосипедист і мандрівник (відкрив сталактитові печери в Кривчі на Поділлі); 1910 ред. газ. лПраця╗ в Бразілії, під час першої світової війни сотник УСС і командир сотні.

Ґюльденштедт (G№ldenstфdt) Йоган Антон (1745Ч81), нім. природник і лікар, який з доручення рос. Академії Наук відбув кілька подорожей на південь імперії (на Україні в 1773Ч74). Ґ. перший дав характеристику природи Півд. України, зокрема ґрунтів, рослинности й тварин; УReisen durch Russland und im Kaukasischen GebirgeФ (IЧII, 1787Ч91); лДневник путешествия в южную Россию академика Гюльденштедта в 1773Ч74 г.╗ (1879).

Давид Ігоревич, кн. волинський Ч Дьяконов Михайло